Лінгвокультурологічний компонент у змісті іншомовної підготовки майбутніх учителів іноземних мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ушакова Л.І.

Глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства становлять нові вимоги перед освітою. Стратегічною метою сучасної освіти є формування високоосвіченої, інтелігентної, самодостатньої та творчої особистості з інноваційним типом мислення і діяльності, здатної гідно відповісти на виклики цивілізації [5]. Серед основних стратегій удосконалення української освітньої системи є європеїзація мовної освіти, яка висуває високі вимоги до тих, хто навчає, і до тих, хто навчається, оскільки має установку на підготовку фахівців нової генерації, здатних до активного життя в умовах плюрилінгвізму і полілогу культур. Цим пояснюється факт надання статусу пріоритетної галузі професійної освіти майбутнього вчителя іноземних мов (МВІМ).

Найважливішим завданням професійної підготовки студентів у вищому навчальному закладі є формування необхідного і достатнього рівня професійної компетенції. Запорукою успіху в досягненні мети має стати принцип пріоритетності людини, модернізація структури, змісту та організації освіти на засадах компетентнісного підходу. Домінуючою складовою фахової підготовки МВІМ є іншомовна освіта, пріоритетним напрямом удосконалення змісту якої є впровадження культурологічного підходу до навчання мови, який передбачає тісну взаємодію мови і культури її носіїв [10].

Результатом навчання іноземної мови на засадах культурологічного підходу є взаємопов'язане формування міжкультурної та іншомовної комунікативної компетентностей, тобто міжкультурної комунікативної компетентності, яка визначається як здатність успішно й адекватно спілкуватися іноземною мовою в ситуаціях міжкультурного спілкування різних типів і видів з урахуванням основних зовнішніх соціокультурних і внутрішніх ситуативних факторів [9, с. 36].

Така зміна пріоритетів та нові завдання мовної освіти вимагають пошуку нових стратегій у змісті іншомовної підготовки вчителя іноземних мов, оскільки саме він буде формувати в учнів полікультурну особистість, розкривати культурні явища, пов'язані з певними лексичними і граматичними знаками, співвідносити їх з адекватними явищами рідної культури, створювати при цьому діалог культур і бути його єднальною ланкою. Саме тому інтегроване навчання мови і культури має бути невід'ємною складовою професійної підготовки МВІМ.

Аналіз педагогічної та методичної літератури показав, що сьогодні є чимало як вітчизняних, так і зарубіжних публікацій, що розкривають ті чи інші аспекти культурологічного підходу у процесі фахової підготовки МВІМ. Так, запровадженню у зміст навчання культурологічного матеріалу присвячені роботи Н. М. Бібік, Н. Ф. Бориско, О. О. Миролюбова, А. Моль, С. Ю. Ніколаєвої, Ю. І. Пассова, О. І. Пометун, В. В. Сафонової, С. Г. Тер-Миносової, Г. Д. Томахіна, Л. В. Цурікової, R. Lado, H. Brown, P. Erman, J. Harmer, A. D. Hirsh, C. Kramsh, J. L. Moreno, M. Wallace, A. R. Wright та ін. Питання інтеграції компонентів культури у процесі професійної підготовки МВІМ розглядалися у рамках соціокультурної (Н. М. Бібік, Н. Ф. Бориско, І. А. Закір'янова, В. О. Калінін, Т. М. Колодько, О. О. Першукова, Л. Л. Смірнова, М. І. Тадеєва, С. О. Шехавцова та ін.), міжкультурної (Ю. Л. Вторушина, І. О. Миронова, С. Ю. Ніколаєва), культурологічної (М. В. Булигіна, Н. В. Грицик, А. А. Сібгатулліна, О. М. Федорова, С. В. Харитонова та ін.) компетентностей. Але, незважаючи на інтерес до зазначеної проблеми, деякі аспекти залишаються ще недостатньо розробленими.

Так, останнім часом ідея взаємопов'язаного вивчення мови і культури активно розвивається у рамках нової лінгвістичної галузі - лінгвокультурології, яка вивчає особливості вияву в мові культури народу [8]. Підґрунтям для виокремлення нової дисципліни стала зміна напрямку дослідження. Якщо традиційно зв'язок мови і культури використовували для вирішення суто лінгвістичних проблем, то предметом лінгвокультурології стає перш за все культура, способи її виявлення, збереження і передачі в мовних одиницях [12]. Лінгво- культурологічний компонент є, безумовно, важливою складовою міжкультурної комунікативної компетентності й змісту професійної підготовки МВІМ у цілому і потребує глибокого наукового аналізу, що й зумовлює актуальність нашого дослідження.

Тож метою нашої статті є аналіз сутності та змісту лінгвокультурологічного компонента мовної освіти та визначення форм включення лінгвокультурологічної інформації у зміст іншомовної підготовки МВІМ.

Для того щоб зрозуміти сутність зазначеного аспекту в змісті іншомовної освіти, слід розглянути лінгвокультурологію як методологічну основу для формування відповідного компонента у рамках культурологічного підходу.

Лінгвокультурологія як наука виникла у 90-х роках ХХ ст. Її засновниками вважаються російські вчені В. В. Воробйов, В. А. Маслова, Ю. С. Степанов, С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, В. В. Красних, В. М. Телія, М. Ф. Алефіренко, О.Г. Зинов'єва, О. Й. Шейгал, В. А. Буряковська, Є. Ю. Юрков та ін., у працях яких закладена теоретико-методологічна база лінгвокультурології.

За визначенням В. А. Маслової, лінгвокультурологія - це лінгвістична галузь, що виникла на стику лінгвістики та культурології і досліджує прояви культури народу, які закріпилися у мові. Якщо предметом культурології є самосвідомість людини по відношенню до природи, суспільства, історії, мистецтва та інших сфер її соціального та культурного буття, а мовознавство досліджує світогляд, який відображається і фіксується у мові у вигляді ментальних моделей мовної картини світу, то лінгвокультурологія має своїм предметом і мову й культуру у взаємодії [6, с. 8-9].

В. В. Воробйов наголошує на низці специфічних особливостей лінгвокультурології як наукової дисципліни. Найголовніші з них такі: 1) лінгвокуль- турологія - це наукова дисципліна синтезуючого типу, яка є граничною між науками, що вивчають культуру та філологію (лінгвістику), а не аспект навчання мови, як лінгвокраїнознавство (Верещагін, Костомаров,1990). Питання навчання мови є тут другорядними; 2) головними проблемами лінгвокультурології є методологічні (філософські) та філологічні; предметом змісту лінгвокультурології мають бути національні форми буття суспільства, сформовані на культурних цінностях конкретно-історичного суспільства; 3) предметом дослідження лінгво- культурології є матеріальна і духовна культура, синтетично створена людиною і виражена у мові, інакше кажучи - все те, що складає "мовну картину світу"; 4) як своєрідна сучасна наступниця лінгвокраїнознавства лінгвокультурологія орієнтується на нову систему культурних цінностей, висунутих новим мисленням, сучасним життям суспільства, на повну, об'єктивну інтерпретацію фактів у різних сферах культурного життя країни; 5) об'єктивна, повна й цілісна інтерпретація культури народу потребує відповідного системного підходу до представлення культури у її мові, в їх діалектичній взаємодії та розвитку в умовах сучасного культурологічного мислення [2, с. 32].

Зважаючи на вищезазначені характеристики, автор констатує, що лінгвокультурологія - комплексна наукова дисципліна синтезуючого типу, яка вивчає взаємозв'язок і взаємодію культури і мови у їх функціонуванні й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у єдності їх мовного й культурного змісту за допомогою системних методів з орієнтацією на сучасні пріоритети та культурні установки (систему норм і суспільних цінностей) [2, с. 36]. лінгвокультурологічний іншомовний освіта професійний

Слідом за В. В. Воробйовим, Н. Ф. Алефіренко, В. А. Маслова та ін. також наголошують, що лінгвокультурологія має право на самостійне існування, як і будь-яка наукова дисципліна, яка має предмет, об'єкт і методи дослідження, а також сформований категоріальний апарат, теоретичні положення, які реалізуються у практичних результатах.

Об'єктом лінгвокультурології є взаємозв'язок та взаємодія культури й мови у процесі їх функціонування [2, с. 5]. Складовими такої взаємодії є створена людиною матеріальна й духовна культура, духовні цінності, виражені символами культури (мовою, літературними текстами, творами мистецтва, продуктами матеріальної культури).

Предметом дослідження лінгвокультурології є мовна картина світу [2, с. 6], яка конкретизується в базовій одиниці дослідження й синтезує у собі елементи мови й культури. Такою одиницею вважається "лінгвокультурема" (Воробйов, 2006), "концепт" (Маслова, 2001), "культурний концепт" (Карасик, 2002), "культурна конотація" (Телія, 1996), "етноніми" (О. Й. Шейгал і В. А. Буряковська, 2002).

Як зазначає В. А. Маслова, культурна інформація може бути представлена в номінативних одиницях мови чотирма способами: за допомогою культурних сем, культурного фону, культурних концептів та культурних конотацій [7, с. 48]. Уточнимо їх значення.

Культурні семи - номінативні одиниці, які позначають культурні реалії (укр. "писанка", рос. "щи", англ. "kilt" (шотландська спідниця), нім. "Schlaraffenland" (казкова країна) тощо);

Культурний фон - характеристика номінативних одиниць (слів і фразеологізмів), які позначають явища соціального життя та історичні події. (укр. "Небесна сотня", рос. "пропал, как швед под Полтавой" тощо).

Культурні концепти - імена абстрактних понять, тому культурна інформація кріпиться до понятійного ядра (культурні явища, моральні цінності: Доля, Воля, Добро тощо).

Культурні конотації - додаткові до основного значення семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні, національно-культурні тощо відтінки основного значення слова, фразеологізму, словосполучення, висловлення, тексту (дискурсу), які надають їм особливого, неповторного забарвлення в спілкуванні [1] (укр. "жити як кіт із собакою", нім. "Barenhunger haben" (голодний як вовк), англ. "It rains cats and dogs" (дощ ллє як із відра) тощо).

Як одиниці вивчення лінгвокультурології В. А. Маслова виділяє такі: 1) безеквівалентна лексика й лакуни; 2) міфологізовані мовні одиниці: архетипи й міфологеми, обряди і повір'я, ритуали й звичаї, що закріпилися у мові; 3) па- реміологічний фонд мови; 4) фразеологічний фонд мови; 5) еталони, стереотипи, символи; 6) метафори й образи; 7) стилістичний уклад мов; 8) мовленнєва поведінка, яка закріпилася в нормативних одиницях, в одиницях граматичних і стилістичних; 9) мовленнєвий етикет [7, с. 36-37]. Ми ж у рамках нашого дослідження будемо насамперед брати до уваги одиниці мови, які містять у собі культурний код - вербальну репрезентацію образу культурної інформації (фе- зеквівалентну лексику, фразеологізми, прислів'я та приказки, ритуали, звичаї, стереотипи, символи тощо), а також комунікативну поведінку як сукупність норм та традицій спілкування певної групи людей, оскільки саме ці лінгвокультуреми несуть найбільш актуальну для вивчення культурологічну інформацію і є найуживанішими в природньому міжкультурному спілкуванні.

Виходячи з наведеного вище, стає очевидним, що вивчення мови є одночасно входженням у культуру народу, мова якого вивчається. Кожна мова має свій спосіб концептуалізації світу та створює особливу картину світу, а мовна особистість зобов'язана організовувати зміст висловлювання відповідно до цієї картини. Таким чином, кожна національна мовна картина світу поєднує різноманіття фрагментів, які відрізняються один від одного національно-культурною маркованістю. Незнання культурних кодів є перешкодою у процесі міжкуль- турного спілкування, яка викликає непорозуміння між комунікантами, тобто "культурний бар'єр".

Зважаючи на значущість лінгвокультурологічної інформації та дотримуючись гасел "Концепції мовної освіти в Україні" щодо формування в учнів готовності до соціальної взаємодії для спільного розв'язання різноманітних проблем і досягнення взаєморозуміння, знаходження компромісів, толерантного ставлення до народів, мова яких вивчається, долучення до діалогу культур як важливого феномену мирного співіснування [5], розуміємо важливість включення лінгвокультурологічних знань у процес формування міжкультурної комунікативної компетентності учнів, та, в першу чергу, - у зміст професійної підготовки МВІМ, які реалізовуватимуть завдання мовної освіти.

На наш погляд, однією з форм залучення лінгвокультурологічної інформації у зміст іншомовної освіти МВІМ є лінгвокультурологічний підхід до вивчення іноземних мов. За основу поняття "підхід" візьмемо визначення Н. К. Дюшеєвої, що методологічний підхід - це стратегія, яка базується на основних положеннях відповідної теорії і визначає напрями пошуку стосовно предмета дослідження [3]. Таким чином, під лінгвокультурологічним підходом будемо розуміти стратегію вивчення іноземної мови, яка базується на основних положеннях лінгвокуль- турології і визначає напрями вивчення мовної картини світу, вираженої в одиницях мови, що містять у собі культурну інформацію. Реалізація лінгвокульту- рологічного підходу полягає у системному включенні в зміст навчання основних культурних кодів іншомовної картини світу. Подання матеріалу при цьому відбувається за принципом від культурної одиниці, а не від мовної одиниці, тобто: культура - мета, мова - засіб [10, с. 86].

У реалізації лінгвокультурологічного підходу О. В. Зеленко визначає три методичні напрями: 1) засвоєння національно-маркованих мовних одиниць, які передають специфіку мовної картини світу етносу; 2) розуміння цінностей і реалій національної культури; 3) навчання мови в діалозі культур [4].

Виходячи з цих постулатів, можна дійти висновку, що мова не повинна викладатися як формальна система: більшою мірою ми навчаємо значень, констатуючи образ світу нової культури і одночасно беручи участь у процесах породження мовлення іншою мовою. Тому навчати мови й означає у кінцевому рахунку навчати культури.

Результатом упровадження лінгвокультурологічного підходу до викладання іноземних мов має стати сформована лінгвокультурологічна компетентність, яка представляє собою систему знань про культуру, втілену в певній національній мові, і сукупність спеціальних умінь з оперування цими знаннями в практичній діяльності. Для оволодіння зазначеною компетентністю у студентів слід формувати: лінгвокультурологічні знання: одиниці лінгвокультурології, у формі окремих слів, словосполучень, фразеологізмів, прислів'їв, приказок, художніх і краєзнавчих текстів тощо; лінгвокультурологічні вміння: здатність студента використовувати отримані ним теоретичні знання й відповідні навички, наприклад: вміння аналізувати лінгвокультурологічну інформацію, укладену в мовних знаках; уміння творчо використовувати лінгвокультурологічні знання; особистісні якості: вміння сприймати факти і явища культури [11].

Отже, формування міжкультурної комунікативної компетентності МВІМ у рамках культурологічного підходу має відбуватися за умов взаємопов'язаного навчання мови й відповідної культури. Серед способів залучення студентів до культури країни, мова якої вивчається, особливої уваги заслуговує також лінгво- культурологічний компонент, методологічною основою якого є теоретична база нової лінгвістичної науки лінгвокультурології. Основними формами включення лінгвокультурологічної інформації у зміст іншомовної підготовки майбутніх учителів іноземних мов ми вважаємо лінгвокультурологічний підхід до вивчення іноземної мови та формування відповідної компетентності. Сформована лінгво- культурологічна компетентність МВІМ значно поліпшить якість фахової підготовки МВІМ, адже дозволить глибше зрозуміти не тільки мовні явища, а й прищепити любов та повагу до іншої культури та народу, спонукатиме до творчого ставлення до своєї педагогічної діяльності.

Література

1. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф. С. Бацевич ; МОН України, ЛНУ ім. І. Франка. - К. : Довіра, 2007. - 205 с.

2. Воробьёв В. В. Лингвокультурология / В. В. Воробьёв. - М. : Издательство Российского университета дружбы народов, 2006. - 330 с.

3. Дюшеева Н. К. Методологические подходы к профессионально-личностному формированию будущего учителя / Н. К. Дюшеева // Педагогическое образование и наука. - 2008. - № 9. - С. 16-23.

4. Зеленко О. В. Лингвокультурологическая компетенция учащихся учреждений общего среднего образования: состав, особенности формирования / О. В. Зеленко // Издательский дом Дмитрия Бураго : научный журнал "язик и культура". - 2011. - Вып. 14. - Т. ІІІ (149).

5. Маслова В. А. Введение в лингвокультурологию : учеб. пособие / В. А. Маслова. - М. : Наследие, 1997. - 208 с.

6. Маслова В. А. Лингвокультурология : учебн. пособие для студ. высш. учеб. завед. / В. А. Маслова. - М. : Издательский центр "Академия", 2001. - 208 с.

7. Мацько Л. І. Актуальність лінгвокультурологічних ідей Карла Фослера / Л. І. Мацько // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія "Лінгвістика і лінг- вокультурознавство" : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А. Зарва. - Бердянськ : БДПУ, 2010. - Вип. ХХІІІ. - Ч. І. - С. 437-443.

8. Методика навчання іноземних мов і культур: теорія і практика : підруч. для студ. клас., пед. і лінгвіст. ун-тів / О. Б. Бігіч, Н. Ф. Бориско, Г. Е. Борецька та ін. / за заг. ред. С. Ю. Ніколаєвої. - К. : Ленвіт, 2013. - 590 с.

9. Симоненко Т. Технологічний підхід до формування лінгвокультурологічної компетенції учнів на уроках рідної мови / Т. Симоненко // Рідна школа. - 2011. - № 10 (жовтень). - С. 39-41.

Анотація

У статті розглядається зміст лінгвокультурології як методологічної основи лінгвокультурологічного компонента іншомовної освіти майбутніх учителів іноземних мов. Визначається роль лінгвокультурологічного компонента й форми його включення у зміст професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Ключові слова: лінгвокультурологія, лінгвокультурологічний компонент, лінгвокультурологічний підхід, лінгвокультурологічна компетентність, мова й культура, іншомовна підготовка, майбутні вчителі іноземних мов.

В статье рассматривается содержание лингвокультурологии как методологической основы лингвокультурологического компонента иноязычной подготовки будущих учителей иностранных языков. Определяется роль лингвокультурологического компонента и формы внедрения его в содержание профессиональной подготовки будущих учителей иностранных языков. Ключевые слова: лингвокультурология, лингвокультурологический компонент, лингвокультурологический подход, лингвокультурологическая компетентность, язык и культура, иноязычная подготовка, будущий учитель иностранного языка.

The article deals with the content of linguo-culturology as a methodological basis for the linguo-culturological component of foreign language education of future teachers of foreign languages. The role of the linguo-culturological component and ways of its introduction into the content of professional training of future foreign language teachers is defined. Key words: linguo-culturology, linguo-culturological component, linguo-culturological approach, linguo-culturological competence, language and culture, foreign language training, prospective teachers of foreign languages.