Організаційні засади розвитку професіоналізму вчителів природничих дисциплін в системі післядипломної освіти України періоду державної незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.046-021.68-051:502(09)

В статье проанализированы организационные принципы развития профессионализма учителей естественных дисциплин в системе последипломного образования Украины в 90-х годах ХХ века - начале ХХІ века.

С провозглашением независимости Украины осуществлялись поиски новой парадигмы национального образования. Реформирование естественного образования, внедрение информационно-коммуникационных технологий, профильного обучения обусловило обновление содержания и расширение форм педагогической деятельности. Учитывая это, последипломное педагогическое образование испытывает постоянную модернизацию на пути обновления содержания и поиска эффективных форм развития профессионализма учителей естественных дисциплин.

Ключевые слова: развитие профессионализма, учителя естественных дисциплин, последипломное образование.

Annotation

The article deals with the natural Sciences teachers' professional development organizational fundamentals in the In-Service teacher-training system of Ukraine in the 90-s of XX-XXI century.

During the 90-s, due to the independence of Ukraine proclamation, new national educational paradigm search was undertaken, Natural Sciences education reform was conducted, new informational technologies were introduced.

The contents renewal and pedagogical activities' forms expansion has become a basis for the InService teacher-training in Ukraine modernization (school, district and regional levels of the INSETT coordination; enhancing the scientific and instructional supplement; sciences integration, teachertraining intensification and informational support, etc.)

At the beginning of the XX century due to the permanent society's changes conditions, world integration the pedagogical science is affected by regular modernization on the path to the contents renewal and educators' professionalism effective forms search (distant learning introduction based on informational and informational communications technologies; INSETTs educational space forming; differentiating and forwarding qualifications upgrade; efficient educational technologies in the field of teacher-trainees practice-orientated educational activities' organization; teachers' forms and activities expansion during the period between the teacher-training courses and the other).

Key words: professionalism development, the Natural Sciences teachers, In-Service teachertraining education.

Процеси модернізації освітньої галузі, що відбуваються на сучасному етапі розвитку української державності, стрімкий розвиток природничих наук серед пріоритетних завдань визначають необхідність підвищення якості освіти, оптимізації змісту навчання, запровадження продуктивних технологій і методів організації навчально-виховного процесу.

Досягнення позитивних результатів гуманізації змісту освіти, реалізація людиноцентрованої спрямованості навчання і виховання є можливими завдяки передусім професійно-творчій діяльності вчителя. Розвиток професіоналізму педагогів відбувається в системі неперервної освіти. Тож важливим є формування випереджального характеру змісту післядипломної освіти та запровадження ефективних освітніх технологій організації практико-орієнтованої навчальної діяльності педагогів з метою забезпечення ефективності їх подальшої професійної діяльності, формування мотивації педагога до подальшого професійного розвитку та ін.

Конструктивний пошук шляхів розвитку професіоналізму вчителів природничих дисциплін у системі післядипломної освіти неможливий без адекватної історико-культурної рефлексії генези й основних тенденцій його формування у вітчизняній педагогіці, де форми і методи методичної роботи, мета і зміст післядипломної освіти визначалися соціокультурними, економічними та суспільно-політичними детермінантами розвитку суспільства. Цілісний і системний аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників, що зумовлювали трансформаційні процеси неперервної педагогічної освіти періоду державної незалежності, створює сприятливі передумови для вирішення цього актуального завдання.

Проблеми розвитку освіти та педагогічної думки в різних регіонах України висвітлено у працях О. Адаменко, Л. Вовк, В. Курило, Л. Тимчук та ін. Безпосередньо особливості організації післядипломної освіти та діяльності окремих її ланок були предметом наукових пошуків О. Капченко, С. Крисюка, С. Лисенко, Л. Сигаєвої, Н. Чепурної та інших.

В українській педагогіці також здійснено низку наукових досліджень щодо підготовки та розвитку професіоналізму вчителів природничих дисциплін (С. Стрижак, О.Шиян, В. Оніпко, І. Сотніченко).

Водночас слід зазначити, що історичні наукові пошуки щоразу збагачують наші знання про розвиток суспільства в різні етапи історії України. У зв'язку з цим сьогодні важливого значення набувають історіографічні дослідження в напрямку вивчення особливостей розвитку професіоналізму педагогів і творче застосування їх надбань у сучасній післядипломній освіти вчителів природничих дисциплін.

Метою статті є визначення організаційних засад розвитку професіоналізму вчителів природничих дисциплін у системі післядипломної освіти України періоду державної незалежності.

Оголошення суверенітету та утворення нової Української держави зумовили оновлення парадигм в освіті, зокрема і природничої, на національному підґрунті. У цей період зміст навчання було орієнтовано на найкращі зразки вітчизняного та світового досвіду: (гуманізація і гуманітаризація освіти; застосування новітніх освітніх та інформаційних технологій; створення передумов для ступеневої освіти; запровадження інтегрованих навчальних курсів). Зміст природничих дисциплін наповнювався українознавчою тематикою та вивільнявся від ідеологічних перекручувань і деформацій [12]. Тож важливу проблему в цьому контексті мала розв'язати система післядипломної педагогічної освіти - допомогти педагогам віднайти відповідну вимогам часу методологію діяльності.

Становлення нових соціально-економічних і політичних відносин у суспільстві, прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет республіки, Закону УРСР «Про освіту» зумовили необхідність перегляду на практиці підходів до організації і змісту освіти, забезпечення в сучасних умовах якісно нового рівня загальноосвітньої, професійної та наукової підготовки громадян. З цією метою було розроблено Програму розвитку народної освіти Української РСР на 1991-1995 роки, якою передбачено заходи щодо захисту системи освіти при переході на ринкові відносини, забезпечення її подальшого розвитку і створення передумов для успішного функціонування у найближчі роки.

Нової якості в умовах переходу до ринкових відносин мало набути кадрове забезпечення закладів освіти. Тож передбачалась розробка концепції неперервного підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів, стимулювання постійного прагнення до оновлення і поповнення знань з урахуванням результатів підвищення кваліфікації та атестації [9].

Утворення української держави зумовило подальший пошук форм і методів роботи щодо розвитку професіоналізму вчителів і визначило приоритетні принципи організації післядипломної освіти та підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх шкіл: (інтеграція педінститутів та обласних інститутів підвищення кваліфікації вчителів; організація курсової перепідготовки, зокрема з українознавчих дисциплін; виділення коштів для підвищення кваліфікації безпосередньо вчителям; посилення особистої відповідальності осіб, які проходять підвищення кваліфікації; заохочення для тих, хто успішно пройшов перепідготовку чи підвищення кваліфікації) [10].

Утім слід зазначити, що реалізацію визначених завдань розвитку національної системи освіти, зокрема і післядипломної, гальмували соціально-економічні чинники та відсутність системного науково обгрунтованого підходу до її реформування. Зокрема в умовах економічної нестабільності ускладнювалася ситуація щодо забезпечення навчальних закладів педагогічними кадрами внаслідок їх переходу до комерційних структур. Зниження престижу вчительської праці призвело до «старіння» освітянської спільноти.

Проблеми у різних сферах суспільного життя, що з'явилися після отримання незалежності, визначили необхідність пошуку шляхів щодо побудови національної системи освіти. Поряд з обговоренням питань реформування галузі освіти делегатами Всеукраїнського з'їзду працівників освіти України у грудні 1992 року було розглянуто концепцію «Освіта (Україна ХХІ століття)», зміст якої згодом став основою Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття») (1993 рік). У програмі було визначено стратегію розвитку національної освіти, наголошено на важливості підготовки нової генерації педагогічних кадрів, їх професійному розвитку [1].

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») стала дорожньою картою розвитку окремих галузей освіти, зокрема і природничої. Так, у документі було зазначено, що розвиток професіоналізму вчителів природничих дисциплін має відбуватися відповідно до пріоритетних напрямків реформування природничо-математичної освіти, таких як поєднання основ класичних фундаментальних дисциплін і сучасного розуміння закономірностей будови світу, посилення гуманістичного спрямування змісту природничо-математичної підготовки [там само].

Ураховуючи труднощі і суперечності розвитку України, актуальною стала розробка концепцій розвитку окремих галузей природничої науки, зокрема хімічної, біологічної, екологічної.

Принципи, що були покладені в основу побудови змісту Концепції неперервної базової хімічної освіти, визначалися загальними вимогами дидактики: науковість і доступність змісту, зв'язок теорії і практики, посилення ролі наукової хімічної теорії, її пояснювальної і прогностичної функції, демократизація (перехід від стандартизованого змісту до різнорівневої побудови), деідеологізація (відмова від політизації змісту), гуманізація (урахування інтересів, нахилів, здібностей учнів), гуманітаризація (посилення загальнокультурної спрямованості), історизм (історія хімії), політехнічний принцип (наукові основи, роль хімії в різних галузях народного господарств), цілісність (забезпечення внутрідисциплінарних та міждисциплінарних зв'язків), неперервність і наступність [3].

Новизна Концепції неперервної біологічної освіти полягала у зміні цільової орієнтації в бік гуманізації, у зміні змісту біологічної освіти за рахунок погодження його з рівнем розвитку біологічної науки, психології та дидактики, переорієнтації на нове соціальне замовлення; у зміні структури біологічної освіти [4].

Концепцію неперервної екологічної освіти та виховання характеризували зверненість до особистості учня, орієнтація на загальнолюдські духовні цінності та кращі досягнення національної культури у взаємодії з природою, соціально-природні особливості окремих регіонів [5].

До стратегічних умов успішної реалізації основних положень зазначених вище концепцій належала підготовка і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, оскільки в цей період догматичні методи навчання, носієм яких традиційно був переважно викладач, мали бути трансформовані в суб'єкт-суб'єктні відносини між учнем і вчителем. Означені принципи потребували створення гнучкої системи підготовки і перепідготовки кадрів, яка враховувала б ступеневу систему і відповідно надавала б ширші можливості для професійного розвитку вчителів, їх творчості та ініціативності.

З огляду на розширення вимог до професіоналізму вчителів природничих дисциплін нагальною була потреба у створенні відповідного інформаційного простору. Зокрема у цей період започатковано видання фахових науково-методичних журналів, які висвітлювали сучасні підходи до навчального процесу, досвід кращих вчителів різних ланок безперервної освіти і надавали консультації з питань природничих науки і педагогіки.

Позитивним кроком до вдосконалення роботи з педагогічними кадрами стало створення методичних кабінетів у навчальних закладах. Методичні кабінети, на базі яких проводилася внутрішкільна методична робота, рекомендувалося створювати за умови наявності відповідних приміщень, очолювали роботу на громадських засадах завідувачі, обрані на два роки з досвідчених педагогічних працівників. Основними завданнями, що покладалися на методкабінети, було надання консультацій; координація колективних форм і методів роботи та самоосвіти з підвищення педмайстерності та удосконалення фахової підготовки вчителів; організація системи заходів, спрямованих на розвиток творчого потенціалу педагогів [6].

Поряд зі здобутками національної системи освіти економічна криза в країні наприкінці 90-х років дедалі більше загострювала проблему кадрового забезпечення, натомість інтеграція у світовий освітній простір зумовлювала підвищення вимог до професійного розвитку вчителів, їх наукового світогляду, готовності до саморозвитку.

З метою розв'язання означених проблем на початку ХХІ століття було ухвалено низку державних актів, що проголошували загальні тенденції розвитку освіти в Україні та визначали особливості організації системи післядипломної освіти. Так, 2001 року було затверджено «Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти», у якому визначено структуру інституту (факультети, кафедри, центри, відділи, сектори, наукові, науково-методичні лабораторії тощо), особливості здійснення наукової та методичної діяльність з упровадження в навчальний процес перспективних педагогічних і інформаційних технологій, сучасних технічних засобів навчання та прогнозування головних напрямів, зміст післядипломної освіти педагогічних і керівних працівників освіти України [8].

Оновлення завдань післядипломної освіти, науковий рівень організації роботи щодо розвитку професіоналізму вчителів у системі післядипломної освіти України також були визначені в Законі України «Про вищу освіту» (2002 р.), де особлива увага зверталася на розвиток післядипломної освіти. її провідною метою було визначено спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду [2].

Новий етап розвитку системи післядипломної освіти педагогів в Україні позначений також ухваленням Національної доктрини розвитку освіти (2002 рік). У якій проголошується, що «поєднання освіти і науки є важливою умовою модернізації всієї системи освіти. Важливим кроком у майбутнє є забезпечення поступової інформатизації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу; запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами» [7, с. 12].

Визначені в законах України «Про вищу освіту», «Про національну програму інформатизації», Державній програмі «Вчитель» та Національній доктрині розвитку освіти положення визначали пріоритети в розвитку професіоналізму вчителів на засадах широкого використання ІКТ.

Слід зазначити, що ІКТ набували нових функцій у педагогічній діяльності, оскільки поряд із використанням у навчально-виховному процесі мали стати засобом формування інформаційного простору післядипломної педагогічної освіти.

Саме в цей період спостерігається активізація щодо запровадження дистанційного навчання, яке здійснюється на основі сучасних педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Запровадженя профільного навчання на початку ХХІ століття зумовило оновлення змісту професіоналізму вчителів природничих дисциплін та подальшу модернізацію системи післядипломної педагогічної освіти на основі таких «організаційно-педагогічних засад:

- урахування психолого-педагогічних умов реалізації педагогічної технології диференційованого навчання;

- інтеграція науково-методологічної, предметно-методичної та психолого-педагогічної підготовки;

- оволодіння сучасними технологіями, методами навчання і формами роботи, що базуються на діяльнісному підході;

- інтеграція знань на основі засвоєння фундаментальних ідей, законів науки, міжпредметних зв'язків;

- компетентність у питанні особливостей викладання предмета в класах різних профілів;

- готовність до реалізації завдань варіативної складової;

- компетентність з питань організації та здійснення допрофільної підготовки учнів;

- урахування передового педагогічного досвіду і досвіду роботи з обдарованими дітьми;

- побудова навчального процесу на основі андрагогічних принципів;

- реалізація компетентнісного підходу;

- оволодіння комп'ютерними технологіями;

- посилення практично-діяльнішої та творчої складових у змісті й організації навчального процесу» [11, с. 78].

Таким чином, у 90-х роках із проголошенням незалежності України здійснювалися пошуки нової парадигми національної освіти, реформування природничої освіти, запровадження нових інформаційних технологій. Оновлення змісту і розширення форм педагогічної діяльності зумовило модернізацію післядипломної освіти України (узгодження роботи між шкільною, районною та обласною ланками післядипломної освіти; посилення науково-методичного забезпечення; інтеграція науки, інтенсифікація та інформатизація курсової підготовки та ін.).

На початку ХХІ століття в умовах перманентних змін у суспільстві, інтеграції у світовий освітній простір післядипломна педагогічна освіта зазнає постійної модернізації на шляху оновлення змісту та пошуку ефективних форм розвитку професіоналізму вчителів (запровадження дистанційного навчання на основі використання інформаційних та інформаційно-комунікаційних технологій; формування освітнього простору післядипломної освіти; диференціація та випереджувальний характер підвищення кваліфікації; використання ефективних освітніх технології організації практико-орієнтованої навчальної діяльності педагогів-слухачів; розширення форм роботи з педагогами у між курсовий період та ін.).

Здійснений у статті аналіз не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми і засвідчує необхідність історико-педагогічних досліджень розвитку професіоналізму вчителів з метою творчого врахування позитивного досвіду в умовах сучасних освітніх процесів в Україні.

Література

1. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття). - К. : Райдуга, 1994. - 64 с.

2. Закон України «Про вищу освіту» станом на 26 грудня 2002 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14.

3. Інструктивний лист «Про обговорення проекту Концепції безперервної базової хімічної освіти в Україні» № 3/12 - 314 від 24.02.1995 р. // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1995 - № 7. - С. 3-27.

4. Інструктивний лист «Про обговорення проекту Концепції безперервної біологічної освіти в Україні» № 1/9 - 52 від 10.03.1995 р. // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1995 - № 8. - С. 24-31.

5. Інструктивний лист «Про обговорення проекту Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» № 1/9 - 219 від 16.06.1995 р. // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1995 - № 14. - С. 2-27.

6. Наказ Міністерства освіти України «Про затвердження «Положення про методичний кабінет середнього закладу освіти», «Положення про методистів-кореспондентів інститутів післядипломної освіти (удосконалення вчителів)» № 385 від 28.10.1997 р. // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1998 - № 2. - С. 6-12.

7. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті. - Вид-во «Шкільний світ», 2002. - С. 16.

8. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження «Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти» № 538 від

17.11.2000 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: uazakon.com/document/spart37/ inx37541.htm.

9. Рішення колегії Міністерства народної освіти УРСР «Програма розвитку народної освіти Української РСР на перехідний період (1991-1995 рр.)» протокол №6/37 від 19.06.1991 р. // Інформаційний збірник Міністерства народної освіти Української РСР. - 1991 - № 15-16. - С. 3-36.

10. Рішення колегії Міністерства освіти України «Про роботу органів управління і навчальних закладів по розбудові системи національної освіти» №11/2 від 26.04.1993 р. // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1993 - № 14. - С. 3-19.

11. Сотніченко І.І. Підготовка вчителів природничих дисциплін до профільного навчання старшокласників у системі підвищення кваліфікації : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Ірина Іванівна Сотніченко. - К., 2009. - 237 с.

12. Шиян О. І. Розвиток післядипломної освіти вчителів природничих предметів західного регіону України (1944 -1996 рр.): дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Олена Іллівна Шиян. - К., 1999. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru