Акредитація вищих навчальних закладів США

Постановка проблеми у загальному вигляді

Освітній феномен США викликає значний інтерес в дослідників різних країн, котрі займаються проблемами навчання і виховання, в освітян, молоді: зрозуміло, що економічні, науково-технічні досягнення цієї високорозвиненої держави спричинені насамперед ефективним розв'язанням освітніх проблем. Однією з характерних рис, що відрізняють вищу освіту США є недержавна акредитація вищих навчальних закладів освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі аспекти американської системи освіти вивчали: Р. Бєланова, О. Данєвич, Г. Глотова, С. Запрягаєв, С. Зарєцька, Г. Семеко, Е. Каверіна, О. Романовський, Х. Таб, Ф. Фенікс, М. Джонсон та ін. Питання про акредитацію вищих учбових закладів освіти у своїх працях розкривали О. Даневич, С. Калашникова, Т. Іванова та ін..

Мета статті - ознайомлення з історією створення та особливостями функціонування акредитаційної комісії США.

Виклад основного матеріалу дослідження

американський вища освіта

Розглянемо характерні риси, що суттєво відрізняють систему вищої освіти США від інших країн.

Насамперед зазначимо, що контроль з боку держави і громадськості за діяльністю вищих навчальних закладів є дуже важливим фактором якісної підготовки фахівців вищої кваліфікації. Зупинимося на цих аспектах докладніше.

Як вказує дослідник американської освітньої системи Б. Літтл, вся вища освіта США формується знизу вверх, а не зверху вниз [5]. По- перше, освітня політика Америки регулюється кожним штатом. Саме штат, а не федеральний уряд встановлює фінансові норми діяльності вищого навчального закладу, визначає навчальні вимоги до підготовки фахівців в університетах і коледжах. Тільки штат може понизити ранг вищого навчального закладу і навіть заборонити видавати дипломи.

Слід зауважити, що на думку вчених [7; 8; 9], успіхи США в галузі освіти значною мірою досягнуті за рахунок відмови держави від втручання у діяльність вищого навчального закладу та добровільної системи акредитації: на відміну від європейських систем забезпечення якості освіти, коли вищий навчальний заклад фінансується державою і перевіряється державними органами, в США діє система громадської та громадсько-державної акредитації вищих закладів освіти. Тут встановлено дуже важливу норму: фінансування навчального закладу безпосередньо залежить від результатів акредитації!

Недержавна акредитація вищих навчальних закладів є виключно американським феноменом, започаткованим у ХХ ст. Щодо аграрної освіти, то тут спочатку професійні асоціації коледжів виробили критерії оцінювання знань випускників і за цими стандартами здійснювали акредитацію спеціальностей, встановлювали вимоги до вступників тощо. Зокрема, першу акредитацію вищих аграрних навчальних закладів було проведено у 1907 р. У цьому ж році Рада з аграрної освіти Американської аграрної асоціації разом з американською асоціацією аграрних коледжів опублікували перший список американських навчальних закладів, які забезпечували необхідну професійну підготовку аграрників [4].

Перші агенції для координування зусиль щодо оцінювання діяльності вищих навчальних закладів були створені у 1949 р. Провідною серед них стала Національна комісія з акредитації (NCA - Council for Higher Education Accreditation), яку заснувала сімка найважливіших об'єднань вищих аграрних закладів, які функціонували як органи спеціалізованої акредитації.

До середини ХХ ст. переважно, акредитаційні органи працювали відокремлено, самостійно. Для удосконалення процедур оцінювання вищих навчальних закладів у 1949 р. різні акредитаційні комісії та Національний комітет регіональних акредитаційних агенцій (NCRAA - National Committee of Regional Accrediting Agencies) були об'єднані в регіональні комісії. Як результат своєї діяльності, NCRAA щороку публікувала список навчальних закладів, які успішно пройшли регіональну акредитацію. Не зайве вказати, що у 1969 р. NCRAA стає Федерацією регіональних акредитаційних комісій вищої освіти (FRACHE - Federation of Regional Accrediting Commissions of Higher Education).

Але на той час акредитація, хоча й формувала єдині вимоги до діяльності вищих навчальних закладів, інформувала суспільство про стан якості підготовки фахівців вищої кваліфікації, суттєво не впливала на державну освітню політику. Актуальним стало питання про координацію діяльності акредитаційних організацій: щоб використовувати результати акредитації для фінансування вищих навчальних закладів, держава мусила певним чином контролювати, впливати на ці процеси. У 1975 р. було об'єднано зусилля NCA і FRACHE та створено Раду з акредитації вищої освіти (COPA - Council on Post-Secondary Accreditation), яка нині об'єднує більше 40 спеціалізованих акредитаційних органів.

COPA є неурядовою організацією, яка координує роботу органів акредитації та об'єднує Асамблею органів інституційної акредитації (AIAB -Accreditation Institute of Assessment Body), Асамблею органів спеціалізованої акредитації (ASAB - Accreditation of Special Assessment Body) та Асамблею президентів з розробки політики акредитації (PPAA - Presidents Policy Assembly on Accreditation).

Цікаво те, що СОРА: а) бере участь у розробці вимог до діяльності акредитаційних органів; б) інформує Національний консультативний комітет з питань діяльності та відбору на акредитацію вищих навчальних закладів про діяльність органів акредитації; в) бере участь у публікації вимог до органів акредитації та критеріїв оцінювання діяльності вищого навчального закладу. У свою чергу, Національний консультативний комітет з питань діяльності та відбору на акредитацію вищих навчальних закладів готує для Міністерства освіти рекомендації щодо визнання акредитаційних органів та результатів акредитації вищих навчальних закладів. І вже на підставі отриманих даних Міністерство освіти США здійснює фінансування вищих навчальних закладів, що пройшли акредитацію.

Щодо аграрної освіти, то тут варто відмітити наступне. Американська рада з питань аграрної освіти та інші асоціації вищих аграрних навчальних закладів є добровільними об'єднаннями, які координують у країні діяльність коледжів та університетів, беруть участь у розробці вимог до акредитації, опублікуванні матеріалів акредитаційних органів тощо. Державні органи встановлюють критерії і періодично контролюють органи акредитації для того, щоб впевнитись, що вони дійсно перевіряють якість підготовки фахівців-аграрників.

Коротко розглянемо процедуру акредитації вищого навчального закладу США. Загальні підходи, що використовуються як інституційними, так і спеціалізованими органами акредитації, включають [1; 2; 3]: 1) суворий та об'єктивний самоаналіз діяльності вищого навчального закладу; 2) всебічне оцінювання експертами (працівники освіти; фахівці, відібрані відповідно специфіки інституту; представники громадськості) на місцях ефективності управління закладом освіти, діяльності адміністрації, фінансових та матеріальних ресурсів, рівня підготовки фахівців тощо; 3) прийняття рішень акредитаційною комісією.

Процес акредитації вищого навчального закладу здійснюється досить демократично. З доповіддю експертів, їх висновками щодо діяльності навчального закладу знайомиться адміністрація та дає обґрунтовані відповіді на зауваження. Після цього матеріали самоаналізу, доповідь експертів, відповіді навчального закладу на зауваження детально розглядаються комісією з акредитації для прийняття рішення про статус навчального закладу (акредитацію навчальних програм розглянемо у п. 2.1). Якщо університет, інститут чи коледж не погоджується з рішенням акредитаційної комісії, він має право його оскаржити відповідно до прийнятих норм. Додамо, що переважно вищий навчальний заклад США підлягає такій перевірці раз на 5 або 10 років.

Висновки

Підсумовуючи, слід зазначити, що в об'єктивній, всебічній акредитації вищого навчального закладу США зацікавлені:

- вищі навчальні заклади, адже акредитаційний ранг є стимулом для самовдосконалення, гарантом престижності, популярності і, відповідно, відкриває можливості залучення до навчання більшої чисельності студентів і, як наслідок, зростання державної фінансової підтримки та інших асигнувань;

- федеральний уряд і штати, оскільки результати акредитації дозволяють ефективніше розподіляти й використовувати державні кошти та реалізовувати освітню політику;

- виробництво, бо акредитація вищого навчального закладу сприяє підвищенню рівня підготовки фахівців. Промисловці, бізнесмени, володіючи інформацію про акредитаційний статус університету чи коледжу, можуть кваліфікованіше вирішувати питання спонсорської допомоги, фінансування окремих програм чи надання матеріальної допомоги студентам;

- студенти, оскільки акредитаційний ранг вищого навчального закладу регламентує зарахування академічних кредитів при вступі студента до навчання чи у разі його переходу з одного навчального закладу в інший.

При цьому, американські вищі навчальні заклади конкурують між собою, намагаючись підвищити свій статус. І хоча у США відсутній загальнодержавний рейтинг вищих навчальних закладів, різноманітні фонди і недержавні організації готують власні звіти про ''котирування” вищих навчальних закладів країни. Зокрема, щороку американський журнал Newsweek визначає ”сто глобальних університетів” світу, де вищі навчальні заклади США традиційно займають 70-80 позицій. Для прикладу, наведемо рейтинг десяти кращих вищих навчальних закладів світу у 2014 р. [6]:

1. Каліфорнійський технологічний інститут (США);

2. Гарвардський університет (США);

3. Оксфордський університет (Великобританія);

4. Стенфордський університет (США);

б.Кембріджський Університет (Великобританія);

6. Массачустський технологічний інститут (США);

7. Принстонський університет (США);

8. Каліфорнійський університет Берклі (США);

9.Імперський Коледж Лондона;

10. Єльський університет (США);

Характерне те, що серед 10 кращих університетів світу - 8 американських!

Список літератури

1. Американский университет и его интеллектуальный потенціал: аналит. обзор / [под ред. Т. П. Иванова]. - М.: ИНИОН, 1989. - 47 с.

2. Вища освіта у США: специфіка та процес вступу: довідкове видання для студентів і дослідників / [за ред. О. В. Даневича]. - К.: ВД ”КМ Академія”, 2004. - 176 с.

3. Калашникова С. А. Управління державним сектором вищої освіти США: автореф. дис.на здобуття наук. ступеня канд. наук з державного управління: спец. 25.00.05 „Галузеве управління” / С. А. Калашникова. - К., 1999. - 19 с.

4. Кравченко Ю. С. Підготовка фахівців з агрономії в світі / Ю. С Кравченко: матеріали всеукр. наук.-практ. конф. [''Реформування системи аграрної освіти в Україні: досвід і перспективи”], К., НАУ, 2005.Ч.1. - С. 84-87.

5. Литтл, Брюс А. Высшее образование в США / Литтл Б. А.; пер. с англ. Е. Воронова. - Сімферополь: [б. и.], 1997. - 243 с.

6. Рейтинг найкращих ВНЗ світу [електронний ресурс] - Режим

доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/science/2014/10/141002_world_

university_rankings_vs

7. Finn Chester, Rebarder Teodor. Education Reform in the `90s. / Finn Chester, Rebarder Teodor. - Maxwell Macmillan International, USA, 1992. - 330 p.

8. Mauch J. Reform and Change in Higher Education. Garland Studies in Higher Education / Mauch J., Sabloff P.- USA, 1995. - Vol. 2 - 420 p.

9. Pulliam J. History of Education in America. / Pulliam J., Patten J. - Prentice-Hall, Inc., USA, 1995. - Sixth Edition. - 460 p.

Размещено на Allbest.ru