Роль української освітньої системи у процесі культурної адаптації іноземних школярів (учнів) і студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.628

Львівського національного університету імені Івана Франка;

РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ У ПРОЦЕСІ КУЛЬТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ ШКОЛЯРІВ (УЧНІВ) І СТУДЕНТІВ

Середа Вікторія Віталіївна

Інтенсифікація глобалізаційних процесів спричиняє зростання міграційних потоків і посилення міжнародних контактів. У більшості суспільств постає питання формування засад толерантної взаємодії різних національних груп, культурного обміну та адаптації. І Україна тут не становить виняток. З одного боку, вона сама активно постачає трудових мігрантів, з іншого - досвідчує активні міграційні потоки, як зовнішні так і внутрішні (спричинені економічними чинниками чи складною політичною ситуацією). Одним з перших соціальних інститутів, який відчуває на собі вплив міграційних потоків, - є освітня система.

Навчальна міграція займає самостійну нішу у загальноміграційних процесах. Україна також є привабливим місцем для здобуття вищої освіти представниками зарубіжжя. Спостерігається динаміка щорічного зростання іноземних студентів, які обирають для навчання один з українських навчальних закладів.

Процес здобуття освіти в Україні передбачає, що саме цей соціальний інститут відіграватиме ключову роль у процесі входження мігранта в український соціум. Це породжує необхідність створення таких умов, які зможуть забезпечити комфортне перебування та здобуття належного рівня освіти на території нашої держави. Від рівня адаптованості іноземних студентів у наше суспільство залежатиме комфортність їхнього перебування в Україні під час навчання, а відтак, зростатиме авторитет України на міжнародному освітньому ринку, а також притік іноземних студентів, що є надзвичайно вигідним в економічному плані передусім.

Відповідно, щодо цього суспільного явища виникає науковий інтерес, який не отримав належного висвітлення в українській соціологічній літературі.

Метою статті є окреслення специфіки перебігу процесу культурної адаптації іноземних студентів до українського соціуму та потенційних труднощів чи перешкод, з якими зіштовхуються іноземні студенти у процесі навчання та соціальної взаємодії.

Перед собою ми ставили завдання на підставі дослідження методом напівструктурованих інтерв'ю, проективних методик та фокус-групових дискусій виявити особливості культурної адаптації іноземних студентів до українського соціуму; здійснити порівняльний аналіз процесу культурної адаптації іноземних студентів - вихідців з країн Африки та Азії, запропонувати можливі заходи, що сприятимуть розв'язанню негативних наслідків культурної адаптації іноземних студентів до нових соціокультурних умов.

Міграційна тематика є досить широкою за своїм охопленням. При цьому переважно науковці акцентують свою увагу на її економічних аспектах, тобто на проблематиці трудової міграції (А. Кірєєв, О. Левцун, М. Левицький, І. Прибиткова). Добре розпрацьованими в науковому дискурсі є також теми біженців та нелегальних мігрантів (Н. Андерсон, А. Ібрагімов, А. Корсик, Н. Шеховцева), інтелектуальної міграції, толерантності (Н. Бакуліна, М. Слюсаревський) та державної міграційної політики (Н. Баруа, А. Стащак, Т. Хеммер, Р. Чолевинський).

Зважаючи на активне просування українських освітніх послуг на міжнародний ринок та підготовку конкурентоздатних фахівців, слід звернути особливу увагу на організацію процесу адаптації студентів до нового соціуму, навчально-інформаційного професійно зорієнтованого середовища ВНЗ.

У соціології адаптація визначається як це особливий процес взаємодії особи або групи з соціальним середовищем, коли індивід засвоює соціальні норми, традиції та цінності субкультури певної групи (наприклад, професійної). Якщо йдеться про засвоєння індивідом не окремих, а загальних цінностей і традицій, що характеризують суспільство в цілому, то вживають також термін «соціалізація» [1, с. 43].

Серед соціологів-теоретиків адаптаційну проблематику досліджував Т. Парсонс, який зазначав, що джерелом соціокультурної адаптації є невідповідність сталих, звичних форм і способів культурної діяльності суб'єкта його новим потребам, зумовленим як внутрішніми, так і зовнішніми факторами, в тому числі, змінами у соціокультурному середовищі. Причиною звернення саме до соціокультурної адаптації є той факт, що будь-яка взаємодія суб'єктів завжди опосередковується культурною адаптацією - ядром соціокультурного середовища [8, с.42].

Е. Гідденс розглядає соціальну адаптацію як процес соціалізації або пристосування до виконання певної ролі [4, с. 17]. Дуже близьким до цього визначення є розуміння адаптації Н. Смелзером, який висунув тезу про те, що життя людей включає ряд очікуваних і неочікуваних криз, до яких необхідно пристосуватися [12, с. 128].

У 1970 р. Дж. Беррі вводить поняття «стрес акультурації», аргументуючи свою позицію тим, що шок має негативні конотації і зазвичай наслідки його є негативними. Стрес же може дати людині і позитивний досвід [15, с. 65].

Польський соціолог П. Штомпка - автор концепції «культурної травми» зазначає, що в історії зустрічалися приклади деформації ціннісного світу великих соціальних груп, які сприймалися як культурна криза, злам епох. Наприкінці ХХ ст. у зв'язку з глобалізацією гостро постало питання збереження культурної ідентичності соціальних спільнот. З огляду на це, Штомпка пояснює культурну травму як наслідок зіткнення культурних цінностей соціуму з «чужим» і ворожим оточенням, яке викликало дисфункціональні зміни у соціальному житті [14, с. 8].

Аналізучи роль української освітньої системи у процесі адаптації іноземців, нам необхідно розглянути два освітніх рівні - рівень середньої освіти та рівень вищої освіти.

Для вивчення особливостей середньої освіти нами було використано матеріали проекту «Стереотипи, толерантність та стратегії вчителів історії», у рамках якого в 2012-13 рр. було проведено 14 фокус-групових дискусій серед вчителів історії в 13 обласних центрах України, які репрезентують західний, центральний, східний і південний регіони.

У більшості обласних центрів України, де проводилися наші фокус-групові дискусії, вчителі фіксували нове для них явище - існування багатонаціональних класів, де учні представляють не лише традиційні для українського соціуму національні меншини, а й нові меншини та етнічні спільноти імміграційного походження. Через інтенсифікацію глобалізаційних процесів шкільна система освіти України почала стикатися з такими структурними змінами, що їх уже тривалий час фіксують в інших європейських країнах, зокрема з національною диверсифікацією шкільної аудиторії у великих містах. Така поліетнічність кидає вчителям нові виклики стосовно змісту та стратегій викладання різних дисциплін (і особливо історії України) в сучасній українській школі.

Нас цікавило, як описують поліетнічну ситуацію у шкільній аудиторії самі вчителі і як вони представляють особливості адаптації іноземних учнів. Процитуємо одного із наших респондентів: «Я зашел, а там одна часть - якуты, одна часть- украинцы, русские, белорусы, корейцы, китайцы. Они на это (національні питання. - Авт.) вообще не обращают внимания. Тем более, если мы не акцентируем, не позволяем, чтобы кто-то кого-то подколол. Они к этому нормально относятся. В этой школе девочка- негритянка училась, и ничего, нормально» (Донецьк, вчитель історії). Вчителі також наголошують, що однією з ключових проблем адаптації школярів-іноземців є їхня мовна компетентність.«Набор идет у нас обычный, а еще и иностранный такой - армяне, грузины. Приходят дети, которые не владеют совсем не то что украинской мовой - российской мовой не владеют, и приходится как-то на таком языке более упрощенном рассказывать» (Київ, вчитель історії).

Наші респонденти описують згадані ситуації із застосуванням лексем «звичний», «нормальний», покликаних нормалізувати незвичну для них ситуацію. Одночасно як приклад вони наводять «екзотичні» випадки, які виходять за рамки їхнього повсякденного досвіду. Так формується імпліцитний розподіл на «своє» і звичне та «чуже» і незвичне. Дослідження витоків стереотипу показали, що будь-яке міжгрупове протиставлення одразу ж провокує негативну стереотипізацію.

Проблема відтворення вчителем історії існуючих у суспільстві стереотипів чи опір їм входить до більш широкої дискусії про маніфестовану vs латентну шкільну програму (останню в соціальних науках прийнято називати «прихованим навчальним планом»). Маніфестовану програму вже активно досліджували в Україні, а латентна все ще лишається малодослідженою в українській соціології. Адже зазвичай для дослідника залишається таємницею те, що відбувається за дверима класної кімнати. Наше дослідження дозволило проаналізувати деякі елементи «прихованого навчального плану», зокрема роль учителів історії у формуванні міжнаціональної толерантності серед учнів середніх навчальних закладів.

Проте, як показали фокус-групові дискусії, самі вчителі подекуди є носіями міжетнічних упереджень і стереотипів. Ось кілька прикладів: «От, наприклад, циган не любить білого. Циган не визнає. Але в мене перше завдання, коли нам кажуть вести дітей туди, де всі школи мають зібратися, от і кажуть, що вони мають у когось з вчителів украсти кошельок. Нащо ми будемо вести тих дітей? Він думає про одно - як би то так украсти і як би вам зробити щось погане» (Ужгород, вчитель історії); «У нас есть мусульмане и православные. То есть, если православные более толерантны, то мусульмане нет» (Одеса, вчитель історії).

Тож роль учителя історії як агента соціалізації може полягати і в спростуванні можливих міжетнічних упереджень, що полегшуватиме культурну адаптацію іноземців, так і, навпаки, у їхньому формуванні.

Ще один несподіваний висновок, який можна зробити на основі нашого дослідження: українські вчителі, незалежно від регіону проживання, залишаються достатньо нечутливими до проблем толерантності та міжетнічної упередженості у викладанні історії в школі.

Серед вчителів, включених до вибірки нашого дослідження, були виокремлені вчителі, які працюють у загальноосвітніх школах з українською та/або російською мовою викладання, та вчителі зі шкіл, де навчання відбувається мовами національних меншин. Окрім того, було виділено групу вчителів з досвідом участі в інноваційних проектах. Як свідчать отримані нами дані, лише інноваційно налаштовані вчителі виявили чутливість до питань міжнаціональної толерантності. Цікаво, що ми не виявили особливої відмінності у поглядах стосовно цих питань між учителями, що працюють у школах із українською мовою викладання, і тими, що викладають історію у школах з основною мовою національних меншин. Остання группа, напевне, мала б бути найбільш чутливою до цієї проблематики, але в реальності цього не відбувається.

Проте участь інноваційно налаштованих учителів у фокус-групових дискусіях показала, що, коли хтось починає активно обговорювати тему можливих міжнаціональних упереджень, які може провокувати викладання історії в шкільній системі України, то інші вчителі теж починають «бачити» ці проблеми і розуміють необхідність змін у навчальному процесі.

Звернемося тепер до вишів, де кількість іноземних громадян є значно вищою ніж у середній школі. Як зазначають деякі дослідники, процес входження у суспільство проходить з більшими складнощами для тих категорій іммігрантів, які мають більші культурні відмінності. Тобто у випадку України це студенти з країн Африки та Азії, які становлять левову частку серед іноземних студентів, що обирають вищі навчальні заклади України [7, с. 2]. Ці труднощі пов'язані, перш за все, із відмінностями у культурних традиціях, релігійних віруваннях, частково із відмінностями у політичному та економічному укладі життя, а також у безлічі інших факторів.

Як вважають деякі автори, основною проблемою успішного входження іноземних студентів у навчальний процес є протиріччя між рівнем готовності (комунікативної компетенції) іноземних студентів до сприйняття навчальної інформації і вимогами вищої школи [11]. Російські дослідники М. Вітковська та І. Троцук виокремлюють такі етапи адаптації іноземних студентів до нового мовного, соціокультурного і навчального середовища: 1) входження в студентське середовище; 2) засвоєння основних норм інтернаціонального колективу, вироблення власного стилю поведінки; 3) формування стійкого позитивного відношення до майбутньої професії, подолання «мовного бар'єру», посилення відчуття академічного рівноправ'я [3].

На жаль, соціальні реалії, з якими зіштовхуються іноземні студенти в українських ВНЗ, часто є несприятливими для швидкої та повної соціальної адаптації під час навчання. Територіальні та кліматичні умови України є незвичними для більшості іноземних студентів з країн далекого зарубіжжя. Іноземні громадяни зазвичай навчаються в окремих групах, тому мають обмежені можливості спілкування з українськими студентами. З одного боку, відмінність релігійних, мовних та культурних традицій, а з іншого - недостатня відкритість українського соціуму до цих категорій мігрантів суттєво ускладнюють процес адаптації.

Вміння почути голос маргіналізованої групи (наприклад, студентів-іноземців) вимагає від дослідника додаткових зусиль і навичок, адже їхній досвід важко «вписати» у досвід домінантної групи. Перед дослідником постає питання, як добрати такі стратегії «слухання» та методи інтерв'ю чи опитування, які дозволяли б «почути» тих, хто був позбавлений голосу, хто змушений розповідати про свій досвід мовою домінуючої групи, якою вони не завжди володіють.

Для більш глибокого вивчення особливостей адаптації іноземних студентів до українського соціуму ми обрали методологію якісного дослідження, а саме напівструктуровані інтерв'ю зі студентами з Азії та Африки, що навчаються у львівських ВНЗ. Враховуючи наявність проблеми мовної компетентності у частини наших респондентів, інтерв'ю (за бажанням) проводилося українською або англійською мовами. На додаток до інтерв'ю нами було застосовано метод проективного малюнку, де респондент на заздалегідь підготовленій схемі (див рис. 1 та 2) мав позначити своє соціальне оточення і вказати національність цих осіб. Цей метод дозволяє зняти деякі проблеми вербальної комунікації (наприклад, проблему адекватного «перекладу» змісту запитань на рідну мову студента-іноземця, а також обмеженої глибини його відповідей через невідповідний рівень володіння українською, російською чи англійською мовами ) і одночасно дослідити структуру соціального оточення іноземного студента у країні-реципієнті. Такий підхід дозволить нам глибше збагнути унікальність досвіду окремих студентів-мігрантів.

Результати дослідження дозволили виділити такі основні мотиви вибору України як країни для здобуття освіти:

- рекомендації або наполягання батьків (сімейна традиція), родичів, друзів, знайомих, які тут навчались чи навчаються, або мали безпосереднє відношення до України через співпрацю чи інші шляхи комунікації;

- вартість освіти в Україні, яка є прийнятною для них або значно нижчою, ніж у навчальних закладах Європи чи США;

- висока якість української освіти (здебільшого технічних спеціальностей та мистецького напряму);

- диплом українського ВНЗ цінується на їхній батьківщині та дозволяє після його отримання розраховувати на престижну та високооплачувану роботу;

- спрощеність вимог щодо вступу: не потрібно мати високий середній бал, у переважній більшості не потрібно складати вступні іспити. Загалом, процес документального оформлення вступу до ВНЗ в Україні є значно простішим, ніж у США чи Європі, що є одним із факторів вибору українських закладів вищої освіти іноземцями.

Цікавим є той факт, що більшість респондентів обрали певний напрям підготовки через те, що у них на батьківщині немає факультетів і навчальних закладів, де готують спеціалістів таких профілів. Це стосується, в першу чергу, напряму підготовки «міжнародні відносини», механіко-технологічного та природничого профілю. Здебільшого цей фактор зазначали вихідці із африканського континенту та країн Азії, що раніше входили до складу СРСР (Азербайджан, Туркменістан).

Результати дослідження показали, що перші враження іноземних студентів після приїзду в Україну можна умовно розподілити на 2 групи: частина респондентів зазначає, що в Україні їм одразу сподобалось (мало людей, гарна погода, спокійно, чисто). Натомість ключовими факторами, що позначилися на негативних враженнях, були як фізичні (кліматичні умови), так і соціальні (складність української мови, ставлення до них місцевого населення, про це найчастіше говорили представники африканського континенту). Отже, можемо зробити висновок, що український соціум є менш толерантним до темношкірих іноземців (що підтверджується результатами щорічного моніторингу українського суспільства Інституту соціології НАНУ). освітній адаптація міжгруповий толерантність

Для того, щоб визначити адаптованість іноземного студента до українських реалій, ми вирішили дізнатись, хто їм допомагає освоюватись у нашому суспільстві, долати труднощі, до кого вони найчастіше звертаються за допомогою в разі виникнення тих чи інших проблемних ситуацій. Важливим показником рівня адаптованості до українського соціуму є присутність українських громадян у соціальній мережі іноземного студента.

Як виявилось, іноземні студенти найчастіше звертаються до викладачів, а також до студентів своєї національності. І лише після 2-3 років навчання в українському вищому навчальному закладі іноземні студенти починають частіше звертатись за допомогою до українців: одногрупників чи пересічних громадян.

Оскільки адаптація - це процес і результат активного пристосування індивіда до умов приймаючого середовища, її успіх залежить, на нашу думку, від тісної взаємодії із місцевим населенням. Тому ми виокремили частоту інтеракції іноземців із різними соціальними групами.

На підготовчих курсах студенти - іноземці здебільшого спілкуються із представниками своєї національності: земляками, студентами зі своєї країни, а от із українськими студентами і громадянами - вкрай рідко. Це вказує на синдром «замикання у свої групи». Результати нашого дослідження показали, що з усіх опитаних нами респондентів більш замкненими у свої групи є студенти з Африки.

Ближче до закінчення університету в оточенні студентів-іноземців зростає представництво українців та інших національностей, проте кількість їхніх земляків і надалі переважає. Це стосується як студентів із Азії, так і студентів із Африки.

На додаток до глибинних інтерв'ю ми застосували проективні методики, зокрема малюки, оскільки, як зазначає Л. Венгер, цей вид дослідження ефективний для співставлення особливостей малюнків із іншими даними [2, с. 7]. Проаналізувавши графічне зображення соціального оточення респондента, ми поставили за мету визначити, з ким він підтримує тісні зв'язки. При цьому важливо було дослідити, яку частку в його оточенні становлять співвітчизники, іноземні студенти з інших країн та українці, оскільки частота контактів між іммігрантами і приймаючим середовищем є важливим показником ефективної адаптації іммігрантів. Як засвідчують деякі дослідники, саме частота контактів з іноземними студентами є визначаючим фактором формування толерантного ставлення до іммігрантів серед студентської молоді України [10, с. 13].

Результати дослідження продемонстрували такі тенденції: студентам-африканцям більш притаманне «замикання у свої групи», вони переважно підтримують зв'язки із співвітчизниками (див. рис. 1). Щодо азіатів, то вони продемонстрували «картату схему» інтеракції із людьми: серед їхнього найближчого оточення, безумовно, є співвітчизники, але при тому вони активніше контактують із представниками інших країн та українцями (див. рис. 2). Це особливо стосується представників країн Азії, що входили до складу СРСР. Припускаємо, що поясненням цьому факту є спільне історичне минуле, а також володіння спорідненими мовами (що входять до групи слов'янських мов), наприклад російською.

Рисунок 1. Проективний малюнок студента підготовчого факультету із Анголи (Африка)

Проективні методики підтвердили результати, отримані шляхом інтерв'ювання, зокрема засвідчили, що найближче оточення респондента трансформується та розширюється в залежності від тривалості перебування іноземного студента в Україні. Так, студенти, які навчаються на підготовчому відділенні та першому курсі університету, здебільшого демонструють більш стриману поведінку у сфері налагодження контактів із іншими людьми. Вони переважно зображували декількох друзів на схемі проективних методик, при цьому усі ці друзі були або із тієї ж країни, або із того ж континенту. Цікавими були випадки, коли респондент зображував людей, які навіть не перебувають в Україні, а знаходяться на його батьківщині. У цих випадках замість реального спілкування респондент використовує віртуальне спілкування (соціальні мережі, Skype) із друзями та родичами, які знаходяться в його країні. Цей факт також підтверджує тезу про важливість володіння українською мовою для встановлення дружніх відносин із представниками країни-реципієнта.

Як засвідчило наше дослідження, іноземні студенти-старшокурсники мають широке коло комунікації. Проективні малюнки показали, що студенти, які проживають у гуртожитку, створюють своєрідні інтернаціональні групи людей, із якими підтримують тісне спілкування.

Виявилось, що українців у колі спілкування іноземних студентів більше всього у вихідців із країн СНД, що знаходяться в азіатському регіоні. Дещо менша їхня частка в оточенні азіатів з Далекого Сходу, (наприклад з Китаю). Найменше підтримують зв'язки із українцями іноземці-вихідці з країн Африки. Припускаємо, що це пов'язано із їхніми установками повернутись на батьківщину, оскільки метою їхнього перебування в Україні, згідно з даними дослідження, є здобуття освіти, а не постійне місце проживання (на відміну від азіатів).

Окрім оточення, не менш важливим фактором адаптації іноземних студентів до українського соціуму є спосіб проведення дозвілля. Як показало дослідження, найчастіше у вільний час студенти-іноземні переглядають фільми, читають книги, готують їжу, зустрічаються із друзями, займаються спортом. Варто відзначити, що іноземці переглядають фільми, читають книги та пресу найчастіше рідною мовою, а не українською. Дозвілля, яке могло б вказати на націлену адаптацію - відвідування театрів, виставок, музеїв, перегляд українського телебачення, подорожі Україною - не є достатньо популярним. Щоправда, популярність перелічених дозвіллєвих практик зростає зі зростанням терміну перебування в Україні.

Окрім того, в ході дослідження ми запитували іноземних студентів про святкування ними свят. Національних свят своїх країн іноземні студенти, перебуваючи в Україні, майже не святкують, виняток становлять ті свята, що співпадають із українськими. Щодо українських, то більшість опитаних зазначила, що їх частково святкує. На нашу думку, це є свідченням їхньої залученості до українського культурного життя. Серед найпопулярніших свят називали Різдво, Пасху, День святого Миколая, Новий Рік та День Незалежності України. Іноземні студенти наголосили на зацікавленості українською обрядовістю, на пишності та масштабності гулянь. Спонукали їх брати участь у святкуванні здебільшого українці: одногрупники або друзі. «Так, разом з українцями [святкуємо] Великдень, Різдво. Мені дуже подобається. Писанки, крашанки... я мусульманин, але немає різниці, ми всі однакові», (студент із Буркіна-Фасо, Африка).

Процес адаптації, безумовно, супроводжується певними дискомфортними ситуаціями та проблемами. Як показують результати досліджень, проблеми адаптації пов'язані із внутрішньоособистісними факторами, серед яких хвилювання, стреси, труднощі при контактах із місцевими жителями, відчуженість від оточуючого світу і замикання у свої етнічні групи, а також із зовнішніми факторами, пов'язанами із матеріальними, побутовими проблемами, загрозами особистої безпеки, навчання тощо [13, с. 74]. Цю тезу ми підтвердили, аналізуючи дані, отримані в ході дослідження іноземних студентів, що навчаються у ВНЗ м. Львів.

У процесі дослідження ми з'ясували проблеми, що виникали у наших респондентів у процесі адаптації. Більшість з них зазначили, що найбільш дискомфортні моменти були пов'язані із незнанням української мови. Розподіл відповідей студентів з Азії та Африки був однаковим. Значна частина респондентів зауважила, що дискомфортні відчуття були спричинені українським кліматом. Цю причину називали здебільшого вихідці з Африки, які підкреслювали, що клімат більш жорсткий, ніж у них на батьківщині. Серед інших причин респонденти називали взаємини із людьми, а саме рівень толерантності українців у відносинах з іноземцями. Такі випадки породжують неприязне ставлення іноземних студентів до українських громадян та нашої держави загалом, оскільки прояви інтолерантної поведінки свідчать про те, що рівень культури нашого суспільства слід підвищувати.

Отож, згідно з результатами дослідження, найбільшою перешкодою для «безболісної» адаптації студентів-іноземців є погане володіння ними українською мовою. Як основну проблему цей фактор зазначила переважна більшість респондентів. Володіння українською мовою (як зазначали респонденти, на це потрібно від трьох місяців до одного року) сприяє процесу навчання, а також комунікації з місцевим населенням.

Серед основних проблем, з якими зіштовхуються іноземні студенти, є також труднощі із документальним оформленням їхнього перебування в Україні. Здебільшого це стосувалось студентів з Африки та було пов'язано із великим переліком необхідних документів для отримання дозволу на навчання в Україні, а також з одержанням візи.

Ще однією із проблем респонденти називали відсутність спеціалізованої програми навчання для іноземних студентів. Звичайно, іноземцю важко сприймати українською мовою будь-яку інформацію, особливо навчальну, конкурувати з українськими студентами. Вимоги до іноземних студентів є такими ж, як і до вітчизняних, а це викликає значні труднощі у перший період навчання в українських ВНЗ. Для більшого залучення іноземних студентів до навчального процесу в українських вишах необхідно створити сприятливи умови для їхньої ефективної адаптації.

Ми також поцікавились, за яких умов іноземні студенти готові залишитись жити в Україні після закінчення тут навчання, і отримали доволі неочікувані результати. Майже усі іноземні студенти-вихідці з Азії відповіли, що готові залишитись жити в Україні за умови високої заробітної платні або наявності власного бізнесу. Вони пояснили свою позицію тим, що життя в Україні є більш спокійним, аніж у їхніх країнах, а також тим, що у нас нижчий рівень заселеності. Вони також вбачають більші можливості для власної реалізації в нашій країні.

Студенти з Африки показали зовсім інший тип установок: майже жоден із них не хотів би залишитись жити в Україні після закінчення університету. Серед причин цього назвали низькі заробітні платні, відсутність високооплачуваної роботи в Україні та перенасиченість людьми міст. Африканці виявились більш патріотичними, кожен другий із них зазначав, що має на меті здобути хорошу освіту, щоб повернутись на Батьківщину і в подальшому розвивати свою країну та працювати на її благо.

Згідно з результатами дослідження, переважна більшість респондентів рекомендували б Україну (або рекомендують) своїм співвітчизникам (родичам, друзям та знайомим) як країну для здобуття вищої освіти.

Половина респондентів хотіла б, щоб у майбутньому в Україні навчалась їхні діти. Це може свідчити про високий рівень довіри до вітчизняної системи освіти та хороше соціальне самопочуття в Україні іноземних студентів. Проте є частка респондентів, яка вважає, що їхні діти мають навчатись на батьківщині, щоб виховуватись у рідному для них релігійному та культурному середовищі.

Результати дослідження показали, що при можливості змінити країну навчання половина респондентів скористалася б таким шансом. Одностайнішими в цьому питанні були студенти-африканці. Залишитись в Україні за будь-яких обставин готова 1/3 респондентів, здебільшого студенти-азіати.

Підсумовуючи, хочемо зауважити: результати нашого дослідження показали, що іноземні студенти здебільшого задоволені якістю освіти у вітчизняних ВНЗ. Проте очевидним є той факт, що у процесі адаптації до українського середовища вони зіштовхуються із багатьма проблемами, що полягають у недостатньому рівні володіння українською мовою, складнощах документального оформлення перебування на території України, упередженістю з боку окремих українських громадян тощо.

За результатами дослідження ми дійшли висновку, що основним каналом інформації про українські ВНЗ є рекомендації тих, хто тут навчається або навчався, тому для конкурентоспроможності вітчизняної вищої освіти важливим є створення сприятливих умов для ефективної та швидкої адаптації студентів-іноземців.

У контексті дослідження чинників успішної адаптації студентів-іноземців в результаті освітньої міграції доцільним, на нашу думку, є аналіз державної політики у цій сфері, а також пошук шляхів та напрямків оптимізації культурної адаптації іноземних студентів до умов навчання в українських середніх школах та ВНЗ, створення спеціалізованих навчальних програм та коригування існуючих з метою підвищення міжнаціональної толерантності. Актуальним є врахування необхідності іноземного представництва в органах студентського самоврядування. На нашу думку, вітчизняні ВНЗ мають передбачити такі заходи, які сприятимуть підвищенню рівня толерантності українських студентів, налагодженню контактів між студентами різних національностей на всіх етапах їхнього навчання (наприклад, Дні національної кухні чи Дні певної країни). Це, у свою чергу, сприятиме підвищенню авторитету ВНЗ України на міжнародній арені освітніх послуг, а отже, кількості іноземних студентів, зростанню, що позитивно впливатиме на економічну ситуацію в країні, а також конкурентоздатність України у сфері надання якісної освіти.

Література

1. Соціологія: словник термінів і понять [Текст] / упоряд. Є. А. Біленький [та ін.] ; за ред.: Є. А. Біленького і М. А. Козловця. - К. : Кондор, 2006. - 370 с.

2. Венгер А. Л. Психологические рисуночные тесты: иллюстрированное руководство / А. Л. Венгер. - М. Изд-во Владос-пресс, 2010. - 170 с.

3. Витковская М.И. Адаптация иностранных студентов к условиям жизни и учебы в России (на примере РУДН) / М.И. Витковская, И.В. Троцук // Вестник РУДН. Серия «Социология», № 6-7. 2004

4. Гідденс Е. Соціологія / Гідденс Е. // пер. з англ. - К.: Основи, 1999. - 726 с.

5. Гуреев С. В. Анализ рисунков в социологических исследованиях / С.В. Гуреев // Социологические исследования. - 2007. - № 10. - С. 132-139.

6. Кузнецов П.С. Адаптация как функция развития личности / Кузнецов П. - Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1991. - 158 с.

7. «Нетрадиційні» іммігранти у Києві/ Брайчевська О., Волосюк Г., Малиновська О., Пилинський Я., Попсон Н., Рубл Б./ Блер Рубл, Олена Малиновська (керівники проекту). - К.: Стилос, 2003. - 447 с.

8. Парсонс Т. Функциональная теория изменения / Парсонс Т. // Американская социологическая мысль: Тексты / Под В. И. Добренькова.-- М.: Изд-во МГУ, 1994.-- С. 254-262.

9. Пачковський Ю.Ф. Адаптивні можливості молоді за умов ринкового середовища / Ю. Ф. Пачковський // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. - Харків : Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2001. - С. 477-480.

10. Позняк А. Проблемы интеграции мигрантов в Украине / Алексей Позняк // CARIM-East RR 2012/44, Robert Schuman Centre for Advanced Studies, San Domenico di Fiesole (FI): European University Institute, 2012. - 24 с. 11.

11. Рибаченко Л.І. Адаптаційний процес іноземних студентів на початковому етапі їх навчання в Україні / Рибаченко Л. // Наука і сучасність: зб. наук. пр. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1999. - С. 118-124.

12. Смелзер Н. Социология / Смелзер Н. // пер. с англ. - М.: Феникс, 1994. - 688 с.

13. Сорока Ю.Г. Трансляция социокультурных различий / О. Куценко, Ю. Сорока, В. Сема // Новые социальные неравенства / Под ред. С. Макеева. - К. : Институт социологии НАН Украины, 2006. - С. 73-115.

Анотація

Ключові слова: освітня система, міграція, культурна адаптація, проблеми адаптації, іноземний студент, толерантність.

В статье раскрывается специфика протекания процесса культурной адаптации иностранных студентов и школьников в украинском социуме, описываются потенциальные трудности, с которыми сталкиваются иностранные студенты и школьники в процессе обучения и социального взаимодействия. Исследование базируется на материалах 14 фокусированных групповых дискуссиях с учителями истории в 13 областных центрах Украины, а также глубинных интервью со студентами-иностранцами. Рассматривается роль образовательной системы в процессе культурной адаптации иностранных студентов и формировании межгрупповой толерантности в Украине. На основании проективных рисунков изучается социальное окружение респондентов и уровень их вовлеченности в украинское общество. Результаты исследования показали, что иностранные студенты, в основном, довольны качеством образования в отечественных вузах. Среди ключевых проблем в процессе адаптации к украинской среде - сложности овладения украинским языком, что сказывается на активности коммуникативного взаимодействия с украинскими гражданами, и предвзятость отдельных граждан Украины.

Ключевые слова: система образования, миграция, культурная адаптация, проблемы адаптации, иностранный студент, толерантность.

This article is based on a cross-regional sociological project «Stereotypes, tolerance and teachers' of history strategies» (financially supported by the International Renaissance Foundation), which included 14 focus-group discussions conducted in 2012-2013 in 13 oblast centers of Ukraine (Lviv, Kyiv, Odesa, Kharkiv, Sumy, Dnipropetrovsk, Donetsk, Zhytomyr, Lutsk, Uzhgorod, Chernivtsi, Chernihiv and Crimea), representing four mega-regions of Ukraine (West, East, South and Center) as well as 12 in-depth semi- structured interviews with international students from Asian and African countries. The multi-method design of the research project included also application of projective drawings. The method of projective drawings was used for deeper examination of a social network of international students and the level of their inclusion into the Ukrainian society. The article focuses on the role of the Ukrainian educational system in the process of cultural adaptation of international students and in shaping tolerance towards different national groups in Ukraine. The problems of adaptation of foreign students into the secondary education are discussed in the first part of the article. The research demonstrates that school teachers are not always prepared to teach at internationally mixed classes. Some of the demonstrate little sensitivity to potentially intolerant topics or passages at school textbooks. The second part of the article is focusing on the examination of the system of higher education. The research demonstrates that effectiveness of adaptation to the Ukrainian environment while studying in Ukraine is influenced by both external and internal characteristics of immigrant and external and internal factors of the host environment. Among the main adaptation problems were found: language competence (insufficient knowledge of the Ukrainian language), difficulties, limited possibilities for interaction with local people, intolerance of local population. Among those, who help newcomers during the first period of adaptation are dominating their compatriots and university professors. A number of Ukrainians in the foreign students' social networks gradually increase during their study but never dominate. The adaptation of Asian students goes more smoothly than adaptation of African students.

Keywords: Ukrainian educational system, migration, cultural adaptation, foreign students, tolerance.

Размещено на Allbest.ru