Проблеми підготовки майбутніх пілотів цивільної авіації у вищому навчальному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Наголос в освіті сьогодення все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісну орієнтованість навчального процесу, його інформатизацію, визначальну важливість освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.

Необхідність цих процесів диктується Європейською орієнтацією України загалом та входженням України у Європейське освітнє і наукове поле зокрема. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичною реалізацією положень Болонської декларації.

Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме в цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Саме тому відомі українські вчені В.Г. Кремень, І.А. Зязюн, С.У.Гончаренко, Н.Г. Ничкало, О.Е. Коваленко, Л.Л. Товажнянський, О.Г. Романовський, С.П. Бочарова, Р.М. Макаров, В.В. Ягупов відносять до найвищих національних пріоритетів всебічний розвиток освіти, примноження наукового та інтелектуального потенціалу суспільства. Обраний шлях передбачає багато змін у всіх сферах, включаючи й цивільну авіацію.

Сучасний стан розвитку цивільної авіації України та реалії ХХІ століття вимагають якісно нових підходів до підготовки льотного складу, особливо пілотів [7].

Підвищення ефективності системи підготовки майбутніх пілотів цивільної авіації вимагає дослідження ряду психолого-педагогічних проблем, серед яких важливе місце займає проблема готовності спеціаліста до майбутньої льотної діяльності. Готовність означає орієнтування освіти на багатогранний розвиток психологічних здібностей, творчих можливостей суб'єкта майбутньої професійної діяльності, вироблення, розвиток та корекцію вмінь і навичок, від яких залежить успішне виконання професійних функцій та обов'язків [3; 6].

Людський фактор найбільш виражений в авіації. Аварії та катастрофи в авіації завдають великих соціально-економічних і морально-психологічних втрат. Підготовка пілота вимагає потужної матеріальної та наукової бази, значних фінансових витрат [5].

У вітчизняній педагогіці проблему готовності досліджували А.Й. Капська, А.Ф. Линенко, І.В. Пастир, О.Г. Ярошенко та аналізували такі види готовності: психологічну (В.Г. Дорохіна, Л.М. Карамушка, О.М. Керницький, В.О. Моляко, О.В. Проскура); мотиваційну (Є.Д. Томас); професійну (О.В. Бикова, Д.С. Мазоха); моральну (Є.С. Шевчук); професійно-педагогічну (С.М. Коришенко), морально-психологічну (Л.В. Кондратова, Г.Б. Штельмах) та інші.

В дослідженнях останніх років теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено структуру готовності особистості до діяльності в умовах ЗС України та МВС (О.В.Бикова, Т.В. Бунєєв, С.О. Кубіцький, І.В. Платонов, М.В. Руденко), проведено декілька досліджень з проблем професійної підготовки пілотів цивільної авіації (І.М. Глухіх, О.Г. Макаренко, Г.С. Пащенко, В.В. Плохіх, Е.В. Кміта, Ю.В. Щербіна), тренажерної підготовки курсантів льотних училищ (М.В. Сідоров, Р.М. Невзоров), але проблема професійної підготовки та готовності курсантів-пілотів цивільної авіації до льотної діяльності залишається недостатньо розробленою.

Нагальна потреба реформування системи професійної підготовки пілотів, нерозробленість проблеми професійної готовності курсантів-пілотів цивільної авіації до льотної діяльності у вітчизняних дослідженнях вмотивували нас звернутися до загальної методології професійної освіти, аналізу вимог щодо її організації та окреслити сучасні вихідні положення щодо організації підготовки майбутніх пілотів цивільної авіації України.

Вихідним положенням нашого дослідження є застосування системного та особистісного підходів до пошуку знань про феномени, що вивчаються, та про їх взаємовплив і взаємозумовленість.

Системний підхід у філософській літературі розглядається як один із фундаментальних напрямів наукового дослідження (М.А. Авер'янов, В.Г. Афанасьєв, І.В. Блауберг та ін.). Він широко використовувався в дослідженнях різних проблем навчання та виховання (А.М. Арсеньєв, Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов та ін.). Напрацьовані перші серйозні роботи в плані обґрунтування педагогічних систем (В.П. Беспалько, Л.Я. Зорина, Г.І. Легенький, А.О. Лігоцький, П.Т. Фролов) [1;2;10].

Р.М. Макаров формулює поняття “системний підхід” як “наукову методологію, в основі якої лежать принципи діалектики, які дозволяють розглядати, досліджувати, конструювати та моделювати педагогічні процеси й явища у вигляді систем” [5].

Нами система розуміється як цілеспрямована та самокерована цілісність закономірно пов'язаних між собою компонентів, які сприяють отриманню інтегрального результату при оптимальній реалізації своїх функцій. Відповідно, педагогічна система підготовки майбутніх пілотів у ВНЗ - це упорядкована певна кількість взаємопов'язаних структурних і функціональних компонентів педагогічного процесу, які активно взаємодіють між собою, виступають у взаємодії з оточенням як цілісне утворення та об'єднанні єдністю керування і спільною метою - підготувати у професійному відношенні компетентну, всебічно підготовлену, творчу особистість майбутнього пілота цивільної авіації.

Визначення дефініцій понять “професійна підготовка курсантів-пілотів”, “стан професійної підготовки” нами проведено через інтегральні категорії “компетентність” і “компетенції”. Професійна підготовка курсантів-пілотів - це система, яка складається із взаємодоповнюючих елементів. Щодо поняття “професійна підготовка курсантів-пілотів”, то, на наш погляд, її можна розглядати у кількох аспектах (рис.). Ступінь готовності визначається ступенем відповідності компетентності пілота покладеним на нього компетенціям.

Таким чином, професійна підготовка курсанта-пілота - це процес формування та розвитку у нього достатнього для ефективної професійної діяльності рівня компетентності у процесі підготовки у ВНЗ і практичній діяльності.

Професійне становлення фахівця у ВНЗ авіаційного профілю як складний психолого-педагогічний процес вирішує наступні завдання: формування позитивної професійної спрямованості; всебічний розвиток особистості пілота; розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфер; набуття основних знань зі спеціальних дисциплін; розвиток навичок та умінь; формування основ професійно важливих якостей.

навчальний особистісний пілот професійний

Рис. 1. Визначення поняття “професійна підготовка майбутніх пілотів”

Проведене експертне опитування та опитування курсантів-пілотів ДЛАУ дозволило визначити такі недоліки в організації їхньої підготовки: перевантаженість завданнями з дисциплін не основного профілю; великий відрив між тим, що викладається на заняттях, і тим, що реально існує в авіаційних загонах; нестача нової інформації; недостатнє забезпечення навчальною літературою; фонд бібліотеки не задовольняє вимогам часу; неврахування рівня підготовленості під час призначення на посади; курсант розглядається як пасивний об'єкт НВП, недостатній рівень педагогічної майстерності окремих НПП; не враховується рівень успішності курсантів під час організації самостійної підготовки, низька мотивація до навчально-пізнавальної діяльності; науково-педагогічних працівників рідко цікавить думка курсантів; підготовка не має творчої спрямованості, слабо використовуються можливості ПЕОМ.

Курсанти у числі причин, які, на їх думку, не сприяють ефективному опануванню професії пілота, зазначили такі: власна лінь, низька особиста зацікавленість у вивченні деяких дисциплін - 8 % респондентів; надмірний обсяг інформації з дисциплін, що вивчаються - 31%; недостатня кількість годин, що відведено на практичні заняття чи відсутність можливості закріпити інформацію на практиці - 35%; перевага репродуктивного стилю навчання над творчим - 37%; недостатня якість наявної навчальної літератури та відсутність сучасної - 42%.

Орієнтованість НВП на особистість майбутніх пілотів потребує нових підходів до його організації та функціонування, сутнісними ознаками яких є варіативність і різноплановість технологій професійної підготовки, інтегративно-гуманітарні засади організації і змісту підготовки, посилення функціональності змісту навчання; диференціація навчання (за змістом, рівнями, темпом) з оптимальним поєднанням комплексної, інтеграційної та окремої дидактичної мети, максимальним урахуванням макро- й мікроструктури пізнавального процесу; цілісне психолого-дидактичне проектування навчального процесу; моделювання освітніх середовищ і т.д.

Аналіз сучасної науково-педагогічної думки дозволив нам визначитись з вибором ефективної концепції підготовки майбутніх пілотів - це впровадження у НВП основних ідей та технології особистісно орієнтованого навчання (ООН) [11]. Концептуальні основи щодо ООН, які визначають цільові, змістовні та процесуальні характеристики професійної підготовки пілотів взагалі і технології формування професійної готовності курсантів до льотної діяльності зокрема розкриті в дослідженнях багатьох вчених (К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов та ін.) [11].

Аналіз досліджень наукової думки з проблем підготовки фахівців різних галузей дозволяє до принципів ефективної організації сучасної професійної підготовки курсантів-пілотів віднести принципи професійної та індивідуально-особистісної спрямованості, інтегративності, права вибору, громадянського самовизначення, інноваційності та неперервності.

Відповідно до цього, професійна підготовка повинна бути пов'язана з можливістю здійснення цікавої для курсантів квазіпрофесійної діяльності і становленням на її основі взаємодій з інструкторами і між собою [8;9].

Таким чином, відповідно до визначених вихідних положень організації професійної підготовки, ми дійшли таких висновків щодо підготовки майбутніх пілотів:

1. Метою професійної підготовки майбутніх пілотів є забезпечення якісно нового рівня їх компетентності як пілотів цивільної авіації щодо питань організації і проведення всіх видів підготовки в авіаційних загонах на основі впровадження нової суб`єкт-суб`єктної парадигми.

2. Зміст їх підготовки включає у себе сукупність загальних, професійних і ціннісних уявлень, понять, суджень, цінностей професійної діяльності пілотів цивільної авіації і має включати такі компоненти: ціннісній, пізнавальний, діяльнісний, особистісний.

3. Результативність системи підготовки курсантів-пілотів визначається новоутвореннями, які відбуваються у наукових знаннях про сутність, закономірності, особливості, принципи, мету, завдання, зміст професійної діяльності та технології її здійснення; вміння використовувати технології адекватні отриманим даним, забезпечують передбачення наслідки їх застосування; позитивні мотиви особистої діяльності, діяльності військового колективу. Основним показником результативності є професійна, психологічна та особистісна готовність курсантів-пілотів до льотної діяльності [4].

Мета, зміст, завдання та результат втілюються в уявному, ідеальному розумінні професійної підготовки курсанта-льотчика, тобто її моделі.

Виходячи з викладених положень, можливо обґрунтувати поняття “педагогічна система підготовки майбутніх пілотів”, під яким розуміємо “комплекс ефективних засобів, специфічних процесуальних принципів, змісту, методів і прийомів формування професійно значних якостей, методів і критеріїв оцінки професійної готовності, функціонування яких детерміновано цілями професійної підготовки й принципами конструювання моделей процесу, які фокусують міжпредметні зв'язки та відношення в рішенні педагогічних задач такої підготовки” [6].

Елементи системи створюють певну структуру та їх наукове супроводження забезпечує ефективне її функціонування. Р.М.Макаров вважає, що під структурою педагогічної системи професійної підготовки пілота слід розуміти спеціальну цілеспрямовану просторово-часову інтеграцію елементів НВП в інтересах отримання системою запрограмованого педагогічного результату [7]. Організація професійної підготовки має передбачати такий інтегративний зв'язок між різними педагогічними впливами, який підкоряє їх функціонування єдиній меті - формуванню професійної готовності майбутніх пілотів до льотної діяльності.

Включенні в систему елементи певним образом впорядковуються. Основним інструментом упорядкованої взаємодії елементів системи є результати НВП, які стабілізують організацію системи.

Аналіз наукової літератури та підготовки пілотів цивільної авіації дозволив визначити види підготовки льотного складу: теоретична, тренажна, льотна, психофізіологічна, фізична, психологічна.

У процесі конструювання моделі організації професійної підготовки льотчиків дотримуються таких дидактичних принципів [6]:

1) процесуальні принципи - принцип суворої регламентації та часового лімітування; додаткового навантаження; ритмічного зростання психологічного навантаження; комплексного формування психофізіологічних якостей і механізмів адаптації;

2) організаційні принципи - принцип домінантно-мотиваційної настанови; цілісної просторово-часової інтеграції; спеціалізованості; різноспрямованої ритмічності; зворотного зв'язку.

Таким чином, дидактичні організаційні та процесуальні принципи дозволяють цілеспрямовано підійти до обґрунтування трьох основних етапів підготовки курсантів-пілотів у ВНЗ авіаційного профілю.

На першому етапі домінують загальноінженерні та загальноосвітні дисципліни; на другому етапі - теоретичні дисципліни прикладного характеру; на третьому - дисципліни, які формують спеціальні професійні якості.

Вихідною інформаційною одиницею щодо визначення цілей основних етапів підготовки є модель курсанта-льотчика. На кожному етапі є важливим формування певних якостей особистості курсанта-льотчика у відповідності до професійної кваліфікації.

Загальними цілями першого етапу є формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних здібностей і інтересів; розвиток навичок і потреб в самоосвіті; розвиток політехнічних знань та умінь; формування фонового рівня спеціальних якостей.

На другому етапі відбувається досягнення безпосередніх цілей спеціально-технічної підготовки (набуття професійно-важливих ЗНУ) та формування спеціальних психофізичних якостей майбутнього пілота.

На третьому етапі вирішуються такі завдання: формування спеціальних професійних якостей і навичок пілотування літака; оцінка рівня спеціально-технічної підготовки; оцінка психофізіологічної підготовленості льотчика.

Для підвищення ефективності системи підготовки майбутніх авіаційних фахівців у ВНЗ ми пропонуємо наступні напрямки її вдосконалення:

- забезпечення постійного удосконалення професійних, психологічних та моральних якостей НПП в системі професійної підготовки, курсів підвищення кваліфікації, створення ефективної системи перепідготовки льотно-інструкторського складу;

- рання спеціалізація курсантів, єдність теоретичної та практичної підготовки;

- оптимізація сучасних освітніх програм;

- використання можливостей дистанційного навчання, обміну досвідом підготовки та перепідготовки фахівців з іншими вищими навчальними закладами.

Висновки та перспективи подальших досліджень.

1. Професійна підготовка курсанта-пілота - це процес формування та розвитку у нього достатнього для ефективної професійної діяльності рівня компетентності у процесі підготовки у ВНЗ авіаційного профілю і практичної діяльності.

2. Одна з ефективних концепцій підготовки майбутніх-пілотів цивільної авіації - це впровадження у НВП ВНЗ основних ідей особистісно орієнтованого навчання.

3. Вирішення проблеми якісної підготовки пілотів сьогодні можливе тільки з позицій інтеграції льотного навчання з суміжними науками, які вивчають людину. Це є важливою умовою подальшого дослідження проблеми формування професійної готовності майбутніх пілотів цивільної авіації до льотної діяльності у ВНЗ.

Література

1. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. - М., 1982. - 192 с.

2. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. - М., 1989. - 192 с.

3. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологические проблемы готовности к деятельности. - Мн.: Изд. БГУ, 1976. - 167с.

4. Керницький О.М. Проблеми підготовки курсантів-льотчиків у вищому закладі військової освіти // Зб. наук. пр. Національної академії оборони України. - 2004. - №4(41). - С. 19-25.

5. Кодола В.Г. Система средств подготовки летного состава ХХІ века // Вестник МНАПЧАК. - 2003. - №2. - С. 59-65.

6. Макаров Р.Н. Основы формирования професиональной надежности летного состава гражданской авиации: Учебное пособие.-М.: Воздушный транспорт, 1990. -C.135.

7. Макаров Р.Н., Нидзий Н.А., Шишкин Ж.К. Психологические основы дидактики летного обучения. Учебник. - М.: МАКЧАК, ГЛАУ, 2000. - 534 с.

8. Пономаренко В.А. Психологические проблемы авиации и космонавтики в ХХІ веке // Вестник МНАПЧАК. - 2002. - №2. - С.6-10.

9. Психологическая подготовка лётчика: Учебное пособие / под ред. Д.В. Гандера/ - М.: Воениздат, 1983. - 103 с.

10. Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем - М: Логос, 1999. - 272 с.

11. Ягупов В.В. Військова дидактика: Навчальний посібник. - К., 2000. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru