Сучасна педагогічна практика і вітчизняний історико-педагогічний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна педагогічна практика і вітчизняний історико-педагогічний досвід

Лук'янченко О.М.

Анотація

У статті обґрунтовано сутність та зміст педагогічної практики в закладах середньої педагогічної освіти та вищих навчальних закладах у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. Виявлено і накреслено напрями творчого використання досвіду організації педпрактики минулого в сучасних умовах.

Лукьянченко О.Н. Современная педагогическая практика и отечественный историко-педагогический опыт

В статье обоснованы сущность и содержание педагогической практики в заведениях среднего педагогического образования и высших учебных заведениях во второй половине ХІХ - начале ХХ ст. Определены и очерчены направления творческого использования опыта организации педпрактики прошлого в современных условиях.

O.M. Luckyanchenko. Modern Pedagogical Practice and National Historic Pedagogic Experience

The article substantiates the essence and content of pedagogic practice in secondary educational establishments and higher educational establishments and higher educational establishments in the second half of XIX-th century to the beginning of the XXtn century. There have been reviled and determined the directions of the creative use of the pedagogical practice organization experience of the past in modern conditions.

Постановка проблеми

В останнє десятиліття в системі сучасної педагогічної освіти спостерігаються тенденції до скорочення обсягу професійної практики на старших курсах, а практика на І-ІІІ курсах має необов'язковий характер. Як наслідок - зниження результативності фахової підготовки майбутніх учителів. Безумовно, означені негативні тенденції виникли не на порожньому місці, а обумовлені передусім бракуванням коштів через нестабільність економічного стану в сучасній Україні.

Критичний аналіз здійснення педагогічної практики у сучасних вузах дає підстави стверджувати, що переважна більшість практикантів на достатньому рівні володіє програмним матеріалом, має навички викладання навчальної інформації, але внести в урок атмосферу захопленості та зацікавленості, створити умови для колективної співтворчості, встановити стосунки взаємоповаги й вимогливості здатні далеко не всі студенти.

Таке явище, на наш погляд, спричинено декількома чинниками: по-перше, майбутні вчителі переважно потрапляють до школи лише на четвертому курсі і відразу приступають до активної професійної практики, минаючи пасивну. Це призводить до того, що в більшості випадків студенти не вміють встановити педагогічної взаємодії з учнівським колективом, бо вони не знають дітей і не вміють спрогнозувати їх реакцію на той чи інший використаний метод або прийом, не спроможні скоординувати свої педагогічні дії при виникненні нестандартної ситуації на уроці. Переважний відсоток практикантів чітко викладає урок за планом, незважаючи на ступінь розуміння та засвоєння навчального матеріалу учнями.

По-друге, під час організації та проведення практики залишається ще не досягнутий зв'язок з педагогічною теорією, що призводить до поверховості педагогічних спостережень та образного мислення, до несформованості критичного ставлення до результатів як власної учительської діяльності, так і інших. Свідченням цього є звітна документація практикантів, яка носить інформаційно-описовий характер і має риси трафаретності. В ній не відтворено особливості роботи вчителів, їх методично-дидактичні наробки, зміни у ставленні учнів до навчання, засоби виховання рис їх особистості, життя конкретного класу, школи. Означені факти мають місце в сучасній педпрактиці, оскільки під час теоретичної підготовки студенти в основному зорієнтовані на засвоєння певного обсягу знань і відтворення завченого матеріалу. Вони рідко співвідносять його з майбутньою педагогічною діяльністю. Крім того, вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу відбувається переважно формально, без зацікавленості, бо студенти молодших курсів, як правило, не зорієнтовані на вчительську діяльність. І лише під час практики, потрапляючи до вчителя високої кваліфікації, захопленого своєю справою, вони набувають смаку до педагогічної роботи.

По-третє, педагогічна практика все частіше розглядається як тренувальна система, де все відбувається за зразком. Як правило, студенти копіюють роботу вчителів та класних керівників і навіть їх ставлення до учнів. Вони все частіше виступають в ролі виконавців. При такому підході вплив групового методиста та шкільного вчителя превалює над самостійністю, творчістю студента-практиканта. Отже, заформалізованість відносин між методистом-практикантом-вчителем школи породжує шаблонність та трафаретність під час проведення пробних уроків майбутніми вчителями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Чимало цінних здобутків в галузі організації педагогічної практики містить досвід педагогічних навчальних закладів України другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Історико-педагогічні питання організації педагогічної практики опосередковано відображено в дисертаційних дослідженнях і монографічних виданнях з історії становлення та розвитку педагогічної освіти багатьох науковців: І.П. Важинського, Ш.І. Ганеліна, О.В. Глузмана, Н.М. Дем'яненко, Є.Д. Днєпрова, М.Б. Євтуха, Л.В. Задорожної, С.Т. Золотухіної, Є.А. Князєва, Д.Ю. Коржова, М.Г. Кушкова, М.І. Левченко, Є.М. Луценка, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, Ф.Г Паначина, Т.А. Стоян, Л.О. Хомич, М.І. Єскіна, М.Д. Ярмаченка.

Постановка проблеми

Метою статті є визначення напрямів творчого використання вітчизняного досвіду організації педагогічної практики в різних типах педагогічних навчальних закладів України у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. в сучасних соціально-економічних умовах.

Виклад основного матеріалу

Аналіз нормативних документів, звітів роботи навчальних учительських закладів, періодики досліджуваного періоду [1, 2, 3, 4, 5, 6] дозволяє стверджувати, що в другій половині ХІХ ст., у період формування системи середньої та вищої педагогічної освіти, були закладені прогресивні тенденції організаційного та змістовного оформлення педпрактики. Ідея обов'язкового здійснення практики була притаманна всім навчальним учительським закладам згаданого періоду. Зміст та обсяг її проведення залежали від типу закладу. У системі середньої освіти вона домінувала в загально-педагогічній підготовці і мала багатоваріантний характер.

Чітка структура організації педпрактики мала місце вже в другій половині ХІХ ст. у всіх типах учительських закладів, яка складалась з оглядової практики (відвідування уроків), активної практики (пробні, залікові та додаткові уроки) та підведення підсумків (педагогічні конференції чи збори). педагогічний практика навчальний заклад

Прогресивною для того часу була тенденція узгодження практики з теоретично-педагогічною підготовкою, яка найбільш вдало реалізовувалась у роботі вчительських інститутів. Так, аналіз відвіданих уроків під час пасивної практики та пробних уроків здійснювався на уроках методик окремих дисциплін, які проводились паралельно з практикою, але поза її часом. У звітах про відвідані уроки студенти теоретично обґрунтовували вибір учителем того чи іншого використаного методу або прийому, що сприяло осмисленню певних теоретичних положень. Позитивним було й те, що під час вивчення досвіду досвідчених вчителів у практикантів формувався зразок, ідеал навчально-виховної діяльності.

Зворотний зв'язок з теоретичною загально-педагогічною підготовкою також ефективно забезпечувався під час підготовки та участі у щотижневих підсумкових педагогічних конференціях. Ця форма підведення підсумків практики пробних уроків вимагала від студентів використовувати всі набуті попередньо теоретичні знання, формувала аналітико-критичне педагогічне мислення. Позитивним аспектом виступало й те, що на конференціях здійснювався колективний аналіз проведених уроків. Це змушувало майбутніх учителів аргументовано відстоювати власну точку зору, стимулювало до самокритики і самоконтролю.

Своєрідним показником якості здійснення теоретичної підготовки був рівень складання психолого-педагогічних характеристик на учнів на основі власних спостережень. Ця форма практичної роботи вимагала не лише уміння спостерігати, а й уміння аналізувати і узагальнювати побачене, робити висновки на основі теоретичних знань з педагогіки ті психології та викладати їх у письмовій формі. Також сприяла накопиченню досвіду спілкування з дітьми, надавала можливості краще зрозуміти їх індивідуально-психологічні особливості. До речі, добре складені характеристики в учительських інститутах друкувались у часописах закладу, як то у Глухівському вчительському інституті [3, 4]. Отже, узгодження практики з теоретичною підготовкою було одним із прогресивних принципів її організації в досліджуваний період і є актуальним і в наш час.

Позитивною тенденцією виступало й те, що в системі середньої педагогічної освіти та вищої на приватній основі сформувалися своєрідні педагогічні комплекси (Київський, Глухівський учительські інститути, Фребелівський педагогічний інститут), завдяки чому забезпечувався постійний зв'язок зі школою. Викладачі навчальних учительських закладів проводили показові уроки, були тісно пов'язані зі шкільними вчителями та життям школи, чого, на жаль, бракує сучасній організації практики.

Виходячи із результатів дослідження, можна зазначити, що прогресивними формами організації практики для досліджуваного періоду були: відвідування уроків досвідчених вчителів, ведення педагогічних спостережень як за діяльністю вчителя, так і за роботою учнів на уроці, проведення пробних уроків з подальшим їх аналізом та обговоренням на підсумкових педагогічних зборах.

Поряд з тим заслуговує уваги ще одна із форм, яка існувала в середніх закладах педагогічної освіти, - щотижневі чергування. Вони проводились протягом усього навчання на випускному курсі. В учительських семінаріях під час чергувань в училищі майбутніми вчителями проводились так звані додаткові уроки. Ця форма практики надала можливість вихованцям цих закладів бути постійно пов'язаними зі школою, знати, чим вона живе, краще пізнавати дітей, чого так бракує сучасній педагогічній освіті [1, 2].

Перелічені форми, які існували більше ста років тому, можна вважати прообразами сучасних форм організації педагогічної практики та підведення її підсумків.

Провідними для того часу були і методи контролю й оцінювання практичної педагогічної діяльності практикантів та форми керівництва практикою. Так, контроль за діяльністю практикантів носив цілісний, систематичний та комплексний характер. Його здійснювали як наставники-методисти учительських закладів, так і вчителі училищ чи гімназій. Очолював керівництво практикою в середніх педагогічних закладах, як правило, директор семінарії чи інституту, у вищих закладах - директор гімназії. Єдність керівництва за практичною діяльністю майбутніх вчителів досягалась завдяки органічного зв'язку всіх компонентів керівництва (висунення завдань практикантам, визначення змісту їх діяльності у період практики, а також критеріїв оцінки результатів); висуненню єдиних вимог до практикантів; вимаганню різних варіантів документації; спільному обговоренню та аналізу проведених уроків та результатів практики.

Висновок

Отже, результати проведеного дослідження свідчать, що провідні принципи та тенденції, які були закладені під час організації педагогічної практики у навчальних педагогічних закладах різного типу в Україні протягом другої половини ХІХ - початку ХХ століть в процесі розвитку педагогічної освіти затвердились і збагатили зміст кожного компоненту практики. У той же час деякі конструктивні ідеї й надбання досвіду педагогічних закладів минулого ще недостатньою актуалізовані й не впроваджені в роботу сучасних закладів.

Перспективи подальших досліджень

У ході наукового пошуку встановлено, що педагогічні ідеї та практичний досвід організації педагогічної практики у різних типах закладів педагогічної освіти України ХІХ - початку ХХ ст. можуть бути творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

популяризація на сторінках сучасних періодичних видань педагогічних поглядів відомих педагогів М.І. Пирогова, С.І. Миропольського, Д.Д. Семенова, П.Ф. Каптерєва та ін. стосовно проблеми організації педагогічної практики;

звернення уваги під час вивчення фахових методик, педагогіки на спостережені явища під час педпрактики та надання їм теоретичних пояснень;

відновлення статусу "зразкових" шкіл, які б демонстрували досконалі зразки навчально-виховної роботи і слугували майданчиками для науково-методичної роботи кафедр педагогічного закладу;

посилення вимог до наставників-керівників практики та суворий нагляд за їх виконанням; призначення на зазначені посади викладачів, які є діючими вчителями за сумісництвом чи мають великий досвід роботи в школі;

відновлення педпрактики на перших курсах навчання у вищих педагогічних закладах;

запровадження у навчальні програми педагогічних закладів авторських спецкурсів історико-педагогічного спрямування.

Література

1.Акимов В.В. Земская работа по подготовке народных учителей // Журнал министерства народного просвещения. - 1915. - №4. - с. 145-184; - №5. - с. 1-26; -№6. - с. 129-168.

2. Баранов А.О практических занятиях воспитанников учительской семинарии в начальном училище // Журнал министерства народного просвещения. - 1878. - ч. 195. Янв. Отд. IІІ. - с. 29-43.

3. Ежегодник Глуховского учительского института / под ред. М.С. Григоровского. - К., 1912. - т. 1. - 436 с.

4. Ежегодник Глуховского учительского института. / под ред. М.С. Григоровского. - К, 1913. - т. 2. - 510 с.

5. Отчет о состоянии и деятельности историко-филологического института кн. Безбородько в Нежине за 1897/98 уч. г. // Известия историко-филологического института кн. Безбородько в Нежине за 1899. - к., 1899. - т. X. - с. 1-13.

6. Отчет о состоянии и деятельности историко-филологического института кн. Безбородько в Нежине за 1906/07 уч.г. // Известия историко-филологического института кн. Безбородько в Нежине за 1909. - к., 1909. - т. 24. - с. 3-13.

Размещено на allbest.ru