Врахування особливостей суб’єктів соціальної діяльності в управлінні соціальною проектною діяльністю студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378

Врахування особливостей суб'єктів соціальної діяльності в управлінні соціальною проектною діяльністю студентів

Купенко О.В.

Анотація

соціальний педагогічний інженерний гуманістичний

Розглянуто особливості суб'єктів соціальної діяльності. Обґрунтовано необхідність варіативної педагогічної технології управління проектною соціальною діяльністю студентів соціально-орієнтованих спеціальностей та студентів інженерних спеціальностей. Критерієм технології обґрунтовано наявність гуманістичних якостей особистості.

Аннотация

Рассмотрены особенности субъектов социальной деятельности. Обоснована необходимость вариативной педагогической технологии управления проектной социальной деятельностью студентов социально-ориентированных специальностей и студентов инженерных специальностей. Критерием технологии обосновано наличие гуманистических качеств личности.

Annotation

Peculiarities of social activity subjects are analyzed. The necessity of variative pedagogical technology for management in students' social project activities for social-oriented and engineering specialities is proved. The presence of person's humanistic properties is grounded by technology criterion.

Постановка проблеми. У “Державній програмі розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки” підкреслено необхідність усування причин уповільнення адаптації освіти до соціально-орієнтованої ринкової економіки [1]. Розгляд особистісного фактору, що впливає на молодого фахівця на етапі вступу його у професійну діяльність, свідчить про недостатню готовність діячів професійної освіти реалізовувати це суспільне замовлення, недостатню кількість педагогічних технологій, що були б корисними діячам освіти у такому контексті [2]. Актуальним у зв'язку із наведеним вбачаємо розроблення педагогічної технології управління соціальною проектною діяльністю майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Поняття соціальної проектної діяльності більш-менш докладно досліджують В.А. Луков (“соціальне проектування”, “реалізація соціального проекту”); В.І. Курбатов (“соціальне проектування”), О.В. Безпалько (“розробка соціальних проектів”, “впровадження соціальних проектів”), І.Д. Звєрєва (“проектування в соціальній роботі”).

Постановка завдання. Однак у наявній літературі не вдалося виявити розробок, в яких розглядалися б питання особливостей проектної соціальної діяльності, обґрунтованих на підставі певного системоутворюючого фактору. Для нашого ж педагогічного дослідження такий перелік особливостей є необхідним як основа проектування педагогічної технології управління проектною діяльністю майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі.

Як системоутворюючий фактор особливостей соціальної проектної діяльності, на нашу думку, можна розглянути структуру діяльності як системи за М.С. Каганом - суб'єкт, об'єкт, способи та засоби, продукт [3]. Разом із тим, розглядаючи соціальну проектну діяльність, важливо взяти до уваги як грань соціальної, так і проектної діяльності. На підставі цього може бути побудована таблиця системоутворювання особливостей проектної соціальної діяльності (табл. 1).

Таблиця 1. Форма таблиці системоутворювання особливостей проектної діяльності

Для заповнення таблиці 1 потрібно мати перелік особливостей соціальної та проектної діяльності.

На попередніх етапах дослідження в результаті розгляду компонентів проектної діяльності як системи (суб'єкт, об'єкт, продукт, способи та засоби) були виявлені особливості цієї діяльності як часткове відносно загального. Дослідження базувалися на працях з філософії (М.С. Каган; О.Г. Асмолов, Д.О. Леонтьєв; М. Фуко), працях у сфері менеджменту (В.Р. Кучеренко, О.С. Маркітант; С.О. Москвін, С.М. Бевз, В.А. Верба; Є.Ю. Сахно, М.В. Богдан, А.В. Ребенок; Г.М. Тарасюк; П.С. Гейзлер, О.В. Зав'ялова), педагогіки та психології (В.С. Лазарєв, Ю.І. Машбиць, Л.М. Фрідман).

Особливості соціальної діяльності досліджують О.В. Безпалько, М.Ф. Головатий, І.Д. Звєрєва, В.І. Курбатов, В.А. Луков, М.Б. Панасюк та інші.

Метою дослідження, результати якого представлені у цій статті, є узагальнення за наявними джерелами особливостей компонента “суб'єкт” соціальної діяльності як системи та формулювання відповідних вимог щодо педагогічної технології управління соціальною проектною діяльністю студентів у вищих навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу. Аналіз визначень поняття “соціальна робота” показав наявність у них двох акцентів: 1) допомога населенню у кризових станах, соціальний захист (О.В. Безпалько, М.Ф. Головатий, А.Й. Капська, В.І. Курбатов, М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, О.І. Холостова); 2) активізація людського фактору (О.В. Безпалько, М.Ф. Головатий, М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, М.В. Фірсов, О.І. Холостова) [4, с. 5-6; 5, с. 9]. Вважаємо більш продуктивним шлях, що визначається другим акцентом. Адже подолання одного кризового стану слабозахищених у соціальному плані верств населення, скоріш за все, вестиме наступні кризові стани. Протистояти наростанню таких станів лише зовнішніми впливами соціальних працівників вважаємо недостатнім. Якщо ж соціальному працівнику вдасться активізувати внутрішні ресурси, у тому числі самих людей у кризових станах, то виникненню певної частини нових проблем можна запобігти, а до подолання інших будуть залучені додаткові ресурси.

Шлях активізації людського фактору в соціальній роботі - це застосування одного з найважливіших принципів педагогіки Марії Монтессорі: “Допоможи мені зробити це самому!” - це шлях Ісуса Христа, який прийшов на Землю і відкрив людям можливість спастися, а не знищив (хоча й міг би) все зло та негаразди.

Однак шлях активізації людського фактору в соціальній роботі внаслідок новітньої історії нашого суспільства досить складний. Адже, за М.Ф. Головатим, «у минулому, в добу існування СРСР, соціальна політика значною мірою забезпечувала формування фактично шкідливих патерналістських очікувань і сподівань громади, і насамперед - очікування соціальних допомог і гарантій від держави...» [5, с. 7].

Узагальнюючи викладене, особливістю суб'єкта соціальної роботи назвемо розуміння ним двох акцентів цієї роботи (1 - захист і допомога у кризових станах, 2 - активізація людського фактору), переваг та труднощів кожного з них.

Серед суб'єктів соціальної діяльності дослідники виокремлюють: 1) осіб, для яких соціальна діяльність є професією; 2) волонтерів; 3) державні організації; 4) громадські організації [4, с. 6-7].

1. Соціальні працівники. Досліджуючи характеристики соціальних працівників, маємо, як і у понятті “соціальна робота”, два акценти спрямованості їхньої професійної діяльності:

1) допомога у складних обставинах. “Соціальний працівник - спеціаліст, діяльність якого спрямована на надання допомоги людям, сім'ям або групам осіб, що потрапили у складну життєву ситуацію” [4, с. 35];

2) активізація людського фактору. “Професія соціального працівника спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність ... для реалізації життєвих, потенційно закладених у людині сил для самозабезпечення та саморозвитку” [4, с. 210].

Соціальні працівники діють “шляхом інформування, консультування, організації різних форм підтримки та обслуговування” [4, с. 35]. Важливо, що у вирішенні проблем соціальні працівники не тільки безпосередньо допомагають самі, але й створюють “необхідні ресурси, взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем в цілому, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику” [4, с. 210].

Враховуючи точку зору Т.П. Цюман і О.Б. Бєлінської [4, с. 214] і визнаючи спрямованість соціальної роботи не лише на допомогу, але й на активізацію внутрішніх сил тих, хто потребує допомоги, сформульовано такі підгрупи компетентності соціального працівника:

- особистісні якості: особистісна і соціальна відповідальність, розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживання, власна гідність і визнання гідності іншої людини, гуманістична спрямованість;

- компетентність, пов'язана з діяльністю: діагностування соціальної проблеми, вибір способу діяльності за конкретної соціальної проблеми, надання необхідної допомоги, активізація індивідуального чи колективного суб'єкта до подолання його проблем, залучення ресурсів для подолання проблеми, компетенція залучення до взаємодії різних державних і недержавних установ;

- комунікація - компетентність діалогічного (рідше - монологічного) спілкування, компетентність поведінки у конфліктах;

- етика - етичні принципи соціального працівника [4, с. 236-242].

Як бачимо, робота соціального працівника, незважаючи на досить молодий вік цієї професії, достатньо складна і відповідальна. Що ж спрямовує певні особистості саме до цієї сфери професійної діяльності? Дослідження російських науковців стверджують, що головним мотивом для соціальних працівників є бажання допомогти людям, на другому місці - бажання спілкуватися з людьми [6]. Українські дослідники (М.Б. Панасюк) зазначають, що більшість соціальних працівників мають особисті, релігійні або політичні переконання, що спонукають їх займатися саме цією справою. “Допомагати людям”, “робити добро”, “служити суспільству”, “виправляти помилки держави” - сенс життя для таких людей. Насамперед перед власною совістю відповідають вони за результати своєї професійної діяльності [5, с. 92]. Отже, у подальших дослідженнях будемо виходити з того, що саме такі мотиви поступово формуються у молодих людей, які здобувають професію соціального працівника.

2. Волонтери. Законом “Про соціальні послуги” (19 червня 2003 року) поняття “волонтер” визначене як “фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер” [7, с. 125].

З.П. Бондаренко та Т.Л. Лях зазначають, що волонтери здійснюють діяльність на засадах неприбутковості, без заробітної плати, без просування по службі [4, с. 38]. Разом з тим дослідники звертають увагу на потрібність волонтерської діяльності, яка “буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці” [4, с. 39]. Отже, за умови потреби суспільства у волонтерській діяльності, з одного боку, і фінансової неприбутковості цієї діяльності, з іншого боку, актуальним є питання: чим умотивована волонтерська діяльність?

О.В. Безпалько наводить п'ять причин волонтерства: 1) соціальні контакти; 2) особистісний розвиток; 3) набуття вмінь і навичок; 4) виклик і досягнення; 5) внесок у суспільство [7, с. 61]. З.П. Бондаренко і Т.Л. Лях підкреслюють, що волонтерська діяльність - це прояв милосердя і доброчинності [4, с. 39]. У зарубіжній літературі виокремлюють такі види волонтерства у громаді: 1) альтруїстичне волонтерство - безкорисне діяння на благо інших, стійке прагнення віддавати свій час і зусилля на допомогу людям; 2) ринкове волонтерство - людина прагне задовольнити як потреби інших, так і свої власні (людина робить щось безкоштовно, але з прихованою думкою про те, що вона очікує щось в обмін пізніше, наприклад - отримання певних професійних навичок); 3) ідейне волонтерство - причиною того, що людина безкоштовно віддає свій час і зусилля, є ідея (політична, релігійна, моральна або будь-яка інша); 4) волонтерство на дозвіллі - під час власного дозвілля особа бере на себе добровільно певні обов'язки [7, c. 61-62; 8].

Як бачимо, потреба у волонтерській діяльності пов'язана з обмеженнями держави у реалізації повною мірою соціальної політики. З іншого боку, окремі особистості мають певні мотиви щодо волонтерської діяльності - мотиви соціальних контактів, набуття вмінь та навичок, особистісного розвитку та самореалізації. Підтвердженням тому є участь студентів інженерних спеціальностей Сумського державного університету в опрацюванні тематики “Мої ініціативи для позитивних змін у дитячому та молодіжному середовищі” за технологією “Відкритий простір” (13-15 грудня 2005 року, місто Суми). Саме студентами були заявлені такі теми для обговорення: “Проблема самореалізації молоді”, “Реалізація молодіжних ініціатив”, “Розвиток волонтерського руху у молодіжному середовищі”. Студенти провели ці обговорення і, як результат, взяли на себе відповідальність за такі ініціативи: “Професійна самореалізація молоді на засадах гуманізму”, “Розвиток волонтерського руху у Сумах і Сумській області”. Була висловлена готовність зробити відповідні подальші кроки.

Слід зауважити, що студенти, які відчувають потреби в соціалізації, особистісному розвитку та самореалізації, не завжди знають, чим для них є ці процеси. Тим більше не всі знають, як досягти потрібного. І тут, на нашу думку, маємо благодатне підґрунтя для залучення до соціальної діяльності студентської молоді інших фахових спрямувань, зокрема, студентів інженерних спеціальностей. При цьому слід підкреслити специфіку підготовки студентів за спеціальностями, пов'язаними із соціальною сферою, а також залучення до соціальної діяльності волонтерами молодих людей, які отримують інші спеціальності. Перші вже здійснили більш чи менш свідомий вибір соціальної діяльності як своєї майбутньої професійної сфери; протягом навчання у вищому навчальному закладі у них поступово формуються відповідні мотиви, інші ж мають недостатньо усвідомлені потреби самореалізації. Тому перші потребують взаємодії із викладачами для подальшого формування мотивів соціальної діяльності й оволодіння компетенціями професійної сфери, другі - усвідомлення перспектив діяльності в соціальній сфері як можливого способу самореалізації і лише потім -оволодіння відповідними соціальними технологіями.

3. Державні установи та громадські організації. О.В. Безпалько констатує, що усталеною базовою моделлю вирішення соціальних проблем на сьогодні є інституційна. Практично будь-яка визнана соціально значущою проблема вирішується вертикально-адміністративним шляхом - створенням закладів (чи мереж) і фінансуванням їх з відповідних статей бюджету. Створені заклади, як правило, діють згідно з інструкціями міністерств і відомств, а це утруднює розв'язання окремих соціальних проблем конкретних цільових груп у регіонах. Ситуація поступово змінюється з кінця 90-х років минулого століття. В Законі України “Про місцеве самоврядування” (1997 р.) уперше зроблено наголос на необхідності залучення громадськості до активної участі у вирішенні питань територіальної громади, до співпраці з органами місцевого самоврядування [7, с. 3]. В.А. Луков говорить про так звану “доктрину суспільної участі” (“public participation”), яка передбачає активну участь місцевих жителів у соціальній діяльності, недопущення довільних соціальних рішень влади [9, с. 23].

О.В. Безпалько підкреслює, що сьогодні характеристика громади лише за територіальною ознакою є спрощеною: “У громадянському суспільстві територіальна громада за своєю сутністю має становити таку спільність людей, яка спрямована на вирішення локальних проблем” [7, с. 11]. Директор канадського Центру навчання з питань розвитку громади “The Four Worlds” Джуді Боп пропонує термін “громада” розглядати відносно будь-якої групи людей, які встановлюють сталі взаємини між собою з метою вдосконалення самих себе та світу, в якому вони живуть [7, с. 8].

За О.В. Безпалько, громада має “відчувати свою визначальну роль у виробленні місцевої політики”. Однак дослідник зауважує, що це відбувається не відразу. “Потрібно аби мешканці громади відчували свою організованість, тобто щоб у громаді існували певні елементарні інститути громадянського суспільства - осередки політичних партій та громадських організацій, формальні чи неформальні об'єднання громадян за різними ознаками: соціальними, віковими, територіальними тощо” [7, с. 10; 10, с. 3]. Щоб такі інститути виникли, у громаді мають бути їх ініціатори. І.Є. Кокарєв говорить, що “серед пасивної більшості завжди знайдуться й ті, хто не дасть втягнути себе у болото. Вони зберігають активність, інтерес до життя і приваблюють до себе оточуючих самостійністю суджень. Ці люди - ферменти життя, місцеві лідери суспільної думки. Саме вони можуть відіграти вирішальну роль у змінах місцевого психологічного клімату в бік оптимізму, більшої єдності та активності, відповідальності за своє життя та долю місцевої спільноти... І ось вже вчорашнє болото перетворюється на поле, де трясовина відчаю заквітає квітами надії” [7, с. 135-136].

Лідерам, які очолюють місцеву громаду, “необхідні певні навички управління, контактів зі структурами влади, конструктивні ідеї, здатні надихнути тих, хто зневірився, залучити до активної участі у сміливих проектах, заразити азартом спільного подолання труднощів” [7, с. 135]. Так само, як необхідні відповідні навички соціальним працівникам. Технології проектної діяльності у цьому сенсі озброюють людей можливими засобами управління, перетворення ідей на потрібну соціальну реальність.

4. Особливості різних суб'єктів соціальної діяльності. Досліджуючи особливості різних суб'єктів соціальної діяльності, маємо пам'ятати про таку особливість суб'єкта діяльності в широкому сенсі, як його відповідальність за здійснений вибір. Відповідальність суб'єкта соціальної діяльності, за В.А. Луковим, набуває нового звучання:

- перша проблема пов'язана з тим, що “будь-яке соціальне нововведення торкається інтересів людей і може мати як позитивні, так і негативні наслідки”;

- друга проблема полягає у прагненні суб'єкта соціальної діяльності самовиразитися: ініціюючи певні соціальні ініціативи для інших, суб'єкт ініціює їх, перш за все, для себе. “Тут зіштовхуються рівні особистісного і суспільного, що складно поєднуються у соціальній теорії і володіють великою кількістю взаємних переходів на практиці” [9, с. 216].

Перша проблема, на нашу думку, може бути вирішена або ж суттєво пом'якшена завдяки розвитку прогностичних навичок суб'єктів соціальної діяльності. Щодо іншої, то сам В.А. Луков пропонує як можливий шлях її подолання тезаурусний підхід до соціальної діяльності. За В.А. Луковим, тезаурус являє собою “повний систематизований склад інформації (знань) і установок у тій чи іншій сфері життєдіяльності, що дозволяє в ній орієнтуватися”. При цьому ієрархія знань “будується не від загального до часткового, а від свого до чужого” [9, с. 27]. Проблема ж “свій - чужий” (у нашому випадку - взаємини соціальних працівників, волонтерів, державних і громадських організацій і разом з тим самих людей, на яких спрямовані соціальні ініціативи) вирішується через визнання “іншого” (“чужого”), встановлення з ним діалогу, досягнення компромісу і взаємних домовленостей, за яких “інший” не втрачає належних йому рис. Від взаємовідносин “свій - чужий” здійснюється поступовий перехід до розширення границь “ми” [9, с. 30].

Тезаурусний підхід до соціальної діяльності, запропонований В.А. Луковим, обґрунтовує важливість ставлення до людей, які потребують соціальної допомоги, як до ще одного важливого суб'єкта соціальної діяльності. Важливим принципом соціальної роботи є “принцип участі” - участь “усіх суб'єктів, зацікавлених у виробленні рішення, що торкається їхньої долі, шляхом перманентного розширення “комунікативного кола” з поступовим “втягуванням” у нього все більшої кількості осіб з їх “різномотивованими” критеріями оцінки соціальної ситуації і соціально значущих рішень”)” [9, с. 26].

В.А. Луков звертає увагу на такі особливості людей, які потребують соціальної допомоги, як суб'єкта діяльності. “Людина як ціле є унікальною, в окремих же властивостях і відносинах вона типова. Невизначеність і мозаїчність життєвого простору долається у сфері соціального проектування введенням параметра типовості: а) потреби людей типові (що підходить для одного, підходить для багатьох); б) життєві траєкторії людей типові (форми життєдіяльності одного є формами життєдіяльності багатьох); в) поведінкові реакції людей типові (схожі стимули народжують у певному соціальному середовищі схожі реакції); г) завжди знайдеться певний тип, а отже, і група людей, які підтримають пропонований проект чи потребують його здійснення. Але типове не є характерним для всього суспільства” [9, с. 26].

На підставі наведеного вище особливості суб'єктів соціальної діяльності наведено у табл. 2.

Висновки

Узагальненням на підставі розгляду компонента “суб'єкт” відповідних особливостей соціальної діяльності (табл. 2) зроблено черговий крок до системоутворювання особливостей соціальної проектної діяльності (табл. 1). Цей крок дозволяє сформулювати певні вимоги до проектування педагогічної технології управління у вищому навчальному закладі соціальною проектною діяльністю майбутнього фахівця.

1. Дослідження свідчить, що для більш ефективного вирішення проблем соціальної сфери потрібна участь не лише державних соціальних установ, але й громадських об'єднань, не лише осіб, для яких соціальна діяльність є професійною сферою, але й волонтерів. Отже, підготовка до соціальної діяльності має проводитися не лише серед студентів спеціальностей, пов'язаних із соціальною роботою, але і серед студентів інших спеціальностей, зокрема інженерних. Зрозуміло, що для цього має бути спроектована варіативна педагогічна технологія. Варіативність має базуватися на відмінностях в усвідомленні власної вмотивованості до соціальної діяльності молодих людей, які оволодівають спеціальностями соціальної сфери, і молоді, яка навчається за іншими спеціальностями. Додамо, що охоплення варіативною педагогічною технологією майбутніх активістів соціальної сфери та фахівців в інших професійних сферах створює потенціал міжсекторного партнерства (влада, бізнес, громадські організації, засоби масової інформації) у вирішенні актуальних соціальних проблем громади.

Таблиця 2. Особливості суб'єктів соціальної діяльності

2. Не можна не враховувати те, що, на жаль, будь-яка особистість рано чи пізно може опинитися у ситуації потреби соціальної допомоги. У зв'язку з цим педагогічна технологія управління соціальною проектною діяльністю майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі має готувати молодих людей не лише до пасивного прийняття спрямованих на них соціальних послуг, але й до активізації внутрішніх ресурсів для подолання власних соціальних проблем. Тобто серед критеріїв оволодіння молодою людиною соціальною проектною діяльністю потрібно передбачити критерій якостей особистості як суб'єкта.

3. Розгляд особливостей суб'єктів соціальної діяльності дозволяє обґрунтувати необхідність використання серед критеріїв оволодіння студентами соціальною проектною діяльністю критерію наявності гуманістичних якостей - ціннісного ставлення до власної особистості й до особистості іншого, визнання свободи висловлювання власної точки зору кожної особистості. Про необхідність цього свідчать: а) визнана унікальність кожної особистості при розгляді суб'єкта “людина, яка потребує соціальної допомоги”; б) визнані при розгляді спільних особливостей суб'єктів соціальної діяльності акценти допомоги людям у кризових станах та активізації самих людей до подолання кризових станів; в) визнаний при розгляді суб'єкта “державні установи” принцип суспільної участі у вирішенні соціальних проблем.

Подальші дослідження спрямовуються на узагальнення особливостей соціальної діяльності, пов'язаних з її компонентами “об'єкт”, “способи і засоби”, “продукт”. Далі на підставі отриманих особливостей соціальної діяльності з урахуванням виділених раніше особливостей проектної діяльності буде побудована таблиця системоутворювання особливостей соціальної проектної діяльності (за формою, представленою у табл. 1) та обґрунтовані нові вимоги до проектування педагогічної технології управління соціальною проектною діяльністю майбутнього фахівця у вищому навчальному закладі.

Література

1. Державна програма розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки: Постанова № 1183 від 08.09.04 // Вища освіта: Інформаційний вісник. - 2005. - № 17. - С. 41-46.

2. Купенко О.В. Обґрунтування проблеми формування проектної діяльності фахівця у закладі професійної освіти // Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць / За заг. редакцією академіка І.Ф.Прокопенка, чл.-кор. В.І.Лозової. - Харків: Курсор, 2004. - Вип. 26. - Ч.2. - С.30-38.

3. Каган М.С. Человеческая деятельность. - М.: Политиздат, 1974. - 328 с.

4. Соціальна робота в Україні: Навч. пос. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін.; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 256 с.

5. Управлінські аспекти соціальної роботи: Курс лекцій. - К.: Мауп, 2002. - 376 с.

6. Албегова И.Ф. Исследование мотивации социальных работников // Социологические исследования. - 2005. - № 1. - С. 78-81.

7. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 176 с.

8. Volonteering - altruism, markets, causes and leisure // Leisure&Recreation. - 1997. - № 3. - Р. 4-5.

9. Луков В.А. Социальное проектирование: Учеб. пособие. - М.: Изд-во Московского гуманитарного университета: Флинта, 2004. - 240с.

10. Ткачук А.Ф. Населення чи громада? Або як впливати на місцеву владу. - К.: Інститут громадянського суспільства, 2003. - 73 с.

Стаття надійшла до редакції. 16.05.2006р.

Размещено на Allbest.ru