Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміна пріоритетів в економіці України зумовлює необхідність змін в процесі діяльності викладачів вищих навчальних закладів.

Зросли вимоги до професійної підготовки фахівців і це відповідно вимагає удосконалення професійної діяльності викладачів.

Дослідженню проблеми професійної підготовки приділяють увагу такі дослідники:

Ш особливостям професійної підготовки фахівців (С.Архангельський, І. Лернер);

Ш теоретичним і методологічним основам професійної освіти (А. Алексюк, К. Астахов, С. Батишев, І. Зязюн, В. Козаков, Н. Нічкало, В. Гриньова);

Ш проблемам діяльності закладів професійної освіти (В. Безруков, А. Беляєва, Р. Гуревич);

Ш організації навчального процесу у вищому навчальному закладі (С. Архангельський, В. Безпалько, В. Галузинський, І. Тихонов).

Проте недостатньо уваги приділяється діяльності викладачів вищих навчальних закладів.

Постановка завдання:

Ш аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем педагогічної майстерності викладачів вищих навчальних закладів;

Ш виявлення особливостей у педагогічній діяльності починаючих викладачів вищої школи.

Виклад основного матеріалу. Педагогічна майстерність розглядається як високий рівень оволодіння педагогічною діяльністю, який досягається на основі глибоких професійних та загальних знань, певного досвіду, умінь та навичок і творчого підходу, що забезпечує її успішність. Досягнення педагогічної майстерності обумовлюється наявністю у педагога комплексу професійних знань, широкого кругозору, сформованої педагогічної свідомості, професійно значущих особистісних якостей та великого досвіду роботи [1].

За визначенням І. Зязюна, педагогічна майстерність - це комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога [2].

У якості основного підходу, визначаючи сутність діяльності професіонала-майстра слід розглядати її як професійно цілеспрямовану, індивідуально-творчу та оптимальну.

Дослідники вважають, що головними складовими педагогічної майстерності є такі компоненти:

Ш професійна спрямованість;

Ш професійне знання предмету, методики його викладання;

Ш педагогічні здібності;

Ш педагогічна техніка [3].

Дамо їм характеристику.

Професійна спрямованість виявляється у позитивному відношенні до професії, бажання удосконалитись. Визначають такі стадії розвитку професійної спрямованості:

Ш виявлення інтересу до професії як відображення потреби її набуття;

Ш формування стійкого інтересу до професійної діяльності;

Ш формування цілеспрямованості в оволодінні основами педагогічної майстерності викладача;

Ш становлення комплексу якостей, які є професійно значущими для праці викладача вищого навчального закладу.

Професійні знання - знання предмету, що викладається, його методики, педагогіки та психології, а також уміння синтезувати науки, які вивчаються.

Педагогічні здібності - узагальнена сукупність таких індивідуально-психологічних особливостей особистості педагога та особистісних якостей та станів, які забезпечують досягнення високих результатів у педагогічній діяльності.

Н. Кузьміна визначає їх як індивідуальні, стійкі якості особистості, які складаються у специфічній чуттєвості до об'єкту, засобам та умовам діяльності і знаходженню найбільш продуктивних способів отримання результатів, що шукаються.

Від викладача вимагаються не тільки певні природні задатки, але, перш за все, великі розумові, фізичні, часові та емоційно-вольові затрати, які стимулюють розвиток професійних здібностей. Такої багатопланової, розгорнутої кваліфікаційної характеристики не має ніяка інша професія. Тому викладач вищої школи повинен володіти різнобічними здібностями організатора, оратора, універсала, аналітика, психолога; володіти чіткою логікою педагогічного процесу та виховання, літературним усним та писемним мовленням, тобто бути висококомпетентним фахівцем не тільки у своїй вузькопрофесійній галузі.

Особливу увагу дослідники приділяють значенню перцептивно-рефлексивних здібностей. Як вважає Н.В. Кузьміна, рефлексивний рівень педагогічних здібностей включає три види чуттєвості: чуття об'єкту, чуття міри та такту, чуття причетності.

Педагогічна техніка уявляє собою форму організації поведінки викладача, яка включає дві групи умінь: уміння управляти собою та уміння взаємодіяти у процесі вирішення педагогічних задач. Перша група умінь - володіння тілом, емоційним станом, технікою мови. Друга - дидактичні, організаційні, володіння технікою контактної взаємодії.

Педагогічну техніку ще розглядають, як комплекс умінь, які необхідні педагогу у його діяльності для ефективної взаємодії з людьми в інших ситуаціях: мовленнєві уміння, пантоміміка, уміння управляти собою, доброзичливий, оптимістичний настрій (за Л.Рувінським).

Педагогічна техніка може бути представлена наступними уміннями та навичками:

Ш вибір правильного тону та стилю у поведінці з вихованцями та іншими суб'єктами педагогічної взаємодії;

Ш управління їх увагою;

Ш чуття темпу;

Ш володіння словом, правильною дикцією, диханням, мімікою та жестами;

Ш управління своїм тілом;

Ш регулювання свого психічного стану (виклик «на замовлення» чуття подиву, радощів, обурення та ін.);

Ш володіння технікою інтонування для вираження різних почуттів;

Ш яскрава передача інформації.

Педагогічну майстерність доцільно розглядати не тільки як високий ступінь оволодіння професійними знаннями, уміннями та навичками, але і як відповідність певної сукупності вимог, що висувається перед викладачем вищого навчального закладу системою освіти України.

Викладач вищого навчального закладу - це особистість у професорсько-викладацькому колективі вищого навчального закладу, який виконує різноманітні завдання відповідно до своїх посадових обов'язків. Він здійснює процес підготовки, який уявляє собою високорозвинену, багатоаспектну систему, основними функціями, якої є виробництво, передача та розповсюдження знань. У відповідності з ними визначаються три основні складові викладацької діяльності: науково-предметна; психолого-педагогічна; культурно-просвітницька. При цьому центральним компонентом загальної структури професійної компетентності поряд з іншими, безумовно, є саме педагогічна складова, як посередник, зв'язуюча ланка, цілеспрямований початок всіє загальної професійної компетентності. Адже, викладач ВНЗ - це, перш за все, особистість, яка за змістом своєї професійної діяльності повинна володіти сукупністю професійних якостей.

Щоб стати кваліфікованим викладачем вищого навчального закладу необхідно мати чітко особистісно-професійну позицію, яка виявляється у наступних установках.

Особливо значущими є наступні:

§ відношення до студентів - установка на розуміння, сопереживання, на відносну їх незалежність та самостійність, на виявлення та використання їх творчого потенціалу;

§ відношення викладача вищого навчального закладу до самого себе - установка на зацікавленість у успішній навчально-виховній роботі, орієнтація на професійне та особистісне зростання та самоаналіз, самовдосконалення.

Професійне зростання починаючих викладачів (до них належать викладачі вищих навчальних закладів, які мають стаж науково-педагогічної роботи 3-5 років).

В процесі аналізу досліджень по даній проблемі з'ясовано, що становлення починаючих викладачів вищих навчальних закладів здійснюється ефективніше при використанні системи додаткових заходів.

До основних напрямів професійного навчання починаючих педагогів вищих навчальних закладів відносяться:

§ підвищення їх теоретичних знань;

§ оволодіння вузівською педагогікою, обґрунтованими методами викладання.

У теоретичному навчанні починаючих викладачів нагальне значення має самостійна робота по детальному оволодінню змістом навчальної дисципліни.

Підвищенню теоретичного рівня починаючих викладачів сприяють методичні семінари, участь у науково-практичних конференціях.

У підготовці викладачів ВНЗ неодмінно передбачається глибинне вивчення педагогіки вищої школи, психології та методики викладання наук. З цією метою у вищих навчальних закладах створюються «школи педагогічної майстерності», де за спеціально розробленими програмами організуються заняття з починаючими викладачами, в основному по проблемам загальної методики вузівського викладання.

У становленні починаючого викладача велика роль завідувача кафедрою. Саме він безпосередньо спрямовує, допомагає планувати, контролює навчання молодих викладачів. Найбільш досвідчені завідувачі кафедрою систематично організовують співбесіди з викладачами щодо основних вимог до дисциплін, що викладаються. Завідувач кафедрою роз'яснює починаючим викладачам рекомендації, що розроблено кафедрою.

Провідним змістом навчальної роботи починаючого викладача є семінарські та практичні заняття. Особливо значущим на початковому етапі є вивчення структури семінарських та практичних занять. На цьому етапі доцільно вивчати педагогічний досвід інших викладачів з наступним обговоренням.

Професійна майстерність зростає із професійного досвіду, хоча сам по собі багаторічний досвід ще не є майстерність. Професійний досвід виробляється й у викладача, який не задоволений своєю професією, але чесно виконуючого свої посадові обов'язки. У такого викладача, хоча і того, який володіє значним досвідом роботи, практично відсутній один із суттєвих елементів майстерності - «творче почуття» як особливий психічний і фізичний стан педагога. У американській соціології подібний стан педагога назвали «відчуттям потоку», тобто повне занурення у свою діяльність і отримання задоволення від процесу діяльності, що у свою чергу, свідчить про високу внутрішню мотивацію педагога. Професійний досвід без творчості та задоволення часто розвиває інертність, втому, дратування.

Таким чином, професійна творчість є і показником, і характеристикою, і умовою становлення професійної майстерності викладача вищого навчального закладу.

Аналіз праць різних дослідників (Н.Кузьміної, В Буткевич, Т.Воробйової) з питання виявлення сутності професіоналізму дозволяє зробити висновок про те, що практично у кожному з визначень цього поняття присутні виражені характеристики майстерності або компетентності. При чому поняття «майстерність» відноситься не до окремого уміння, а до сукупності умінь, які сформовані на різних рівнях та роблять сам процес діяльності якісно своєрідним, індивідуалізуючи його.

Отже у статті проаналізовано поняття «педагогічна майстерність». Аналіз літератури дозволив визначити складові педагогічної майстерності. Все вищевикладене дає змогу стверджувати про те, що педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу є складовою професіоналізму фахівців, від рівня якої залежить якість підготовки фахівців у вищому навчальному закладі.

Література

педагогічний майстерність викладач професійний

1. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Словарь по педагогике. - Москва: ИКЦ «МарТ», 2005. - 448с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 316с.

3. Занина Л.В., Меньшикова Н.П. Основы педагогического мастерства. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 288с.

4. Есарева З.Ф. Особенности деятельности преподавателя высшей школы/ З.Ф. Есарева - Л.: Изд-во ЛГУ, 1974, 1974. - 276с.

5. Жуков В.М. Критерии оценки деятельности преподавателя вуза./ В М. Жуков// Ветеринария. - 1994. - №7. - С.45-49.

Размещено на Allbest.ru