Теоретичні питання моделювання педагогічної системи формування міжкультурної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ МОДЕЛЮВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Колбіна Т.В.

Анотація

Розглянуто деякі теоретичні питання формування міжкультурної комунікації (МКК). Обґрунтовано, що педагогічний процес МКК має відбуватися у спеціально створеній педагогічній системі, компоненти якої є засобами управління навчальною діяльністю студентів.

Рассмотрены некоторые теоретические вопросы формирования межкультурной коммуникации (МКК). Обосновано, что целенаправленный педагогический процесс МКК должен происходить в специально созданной педагогической системе, компоненты которой являются средствами управления учебной деятельностью студентов.

Theoretical issues of economics students intercultural communication conception were considered in the article. It was proved that the pedagogical process is realizing in the special created pedagogical system, which components are managing instruments of students study activity.

Вступ

Постановка проблеми. Одним із важливих завдань системи вищої освіти України є підготовка майбутніх фахівців до міжкультурної комунікації (МКК). Під час навчання у ВНЗ студентам необхідно засвоїти соціальний досвід в цій сфері людської діяльності.

МКК - це цілеспрямований процес взаємодії представників різних культур із метою вирішення спільних проблем у професійній сфері. В особистісній сфері МКК надає можливість задовольнити потреби людини у спілкуванні й отриманні інформації щодо культури інших культур. МКК відбувається у формі безпосереднього спілкування людей або є опосередкованою комунікацією з іншою культурою через тексти на паперових, аудіо- та аудіовізуальних і електронних носіях.

В ситуаціях МКК люди гостро відчувають культурні розбіжності, що виявляються передусім у світогляді, менталітеті, комунікативній поведінці тощо. Через культурні відмінності, що часто викликають особливі емоційно-психологічні реакції (невпевненість, тривожність, стрес, навіть культурний шок), значно обмежується їхня дієздатність. Психологічні утруднення людей у процесі МКК зумовлені передусім недостатнім рівнем володіння іноземною мовою, а також неможливістю дотримуватися звичної для своєї культури системи ціннісних орієнтацій і норм комунікативної поведінки.

Довгий час вважалось, що на заняттях з іноземної мови студенти немовних спеціальностей мають засвоїти певний лексичний обсяг і граматичні правила, щоб отримувати необхідну інформацію з текстів за фахом і спілкуватися в межах вивчених розмовних тем. Але в сучасних умовах глобалізованого світу й стрімкого збільшення міжнародних зв'язків фахівцю для успішного вирішення проблем професійної діяльності важливо вміти ефективно спілкуватися з представниками інших культур.

Навчальну діяльність студентів у процесі вивчення іноземної мови необхідно організувати таким чином, щоб вона моделювала реальний процес МКК. Отже, студенти мають засвоїти не лише лінгвістичні засоби спілкування (вербальні, невербальні, паравербальні тощо), а й набути ціннісних орієнтацій в іншій культурі та навичок комунікативної взаємодії. Досягнення цієї мети потребує організації педагогічного процесу формування МКК на вироблених педагогічною наукою й перевірених педагогічною практикою теоретичних і методологічних засадах.

В умовах удосконалення вищої освіти актуальними є педагогічні дослідження, пов'язані з пошуком ефективних способів управління навчальною діяльністю студентів. Застосування методу моделювання до такого виду людської діяльності, як МКК, належить до проблем, що потребують подальшого вивчення науковцями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Метод моделювання в педагогіці застосовується вже понад 30 років (після розроблення основ системного підходу до фундаментальних наукових досліджень). Але В.П. Беспалько справедливо вважає, що методи дослідження педагогічної науки “ще сильно контрастують на фоні загальних успіхів природничих і точних наук” [1, с. 4]. Зважаючи на це, завдання вчених-педагогів вбачається у тому, “...щоб скоріше вивести її зі стану традиційних описових рекомендацій і словесних побудов на шлях моделювання, сучасного експерименту і практичного застосування результатів” [1, с. 4].

Всебічний аналіз дозволяє визначити не тільки властивості будь-якого об'єкта, а також виявити особливості його функціонування. Розгляд конкретного об'єкта педагогічного дослідження з позицій системного підходу сприяє розробленню практичних рекомендацій для оптимізації педагогічного процесу. Як слушно зауважує В.П. Беспалько, у викладенні результатів педагогічного дослідження часто спостерігаються елементи догматичності, це виявляється в описових пропозиціях - у формі “вчитель повинен..”, „вчителю слід...”, які не залишають йому місця для подальших творчих пошуків [1, с. 5]. Серед робіт з проблем моделювання лише їх невелика кількість присвячена дослідженню питань моделювання педагогічних систем (В.С. Безрукова, В.П. Беспалько, Т.О. Дмитренко, Н.Ф. Тализіна, В.О. Якунін та інші). У них обґрунтовано:

· предметом педагогічної науки є педагогічна система, в межах якої відбувається педагогічний процес;

· навчальна діяльність є об'єктом управління педагогічної системи;

· компоненти педагогічної системи є засобами управління нею.

Постановка завдання. Розглянути деякі теоретичні питання, пов'язані з використанням методу моделювання до проектування педагогічного процесу формування МКК. Розв'язання цієї проблеми передбачає вирішення таких завдань: 1) визначити сутність навчальної діяльності на основі аналізу здобутків учених; 2) проаналізувати поняття „моделювання” і виявити його значення для створення моделі об'єкта наукового дослідження - педагогічної системи формування МКК.

моделювання педагогічний міжкультурний комунікація

Основний виклад матеріалу

Наукові засади загальної теорії навчальної діяльності, як відомо, були розроблені видатними педагогами Я.А. Коменським, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинським, П.Ф. Каптерєвим, П.П. Блонським, А.С. Макаренком, В.О. Сухомлинським та багатьма іншими вченими.

Останнім часом різні аспекти навчальної діяльності досліджували В.С. Безрукова, В.П. Беспалько, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, І.І. Ільясов, І.О. Зимня, В.В. Краєвський, О.М. Леонтьєв, І.Я. Лернер, М.М. Скаткін, В.Я. Ляудіс, С.Л. Рубінштейн, Н.Ф. Тализіна та інші.

Зусиллями вчених доведено:

· навчальна діяльність - один із найважливіших для людини видів діяльності, у процесі здійснення якої відбувається навчання, виховання, соціалізація і розвиток учнів;

· це спеціально організована діяльність людей, яка спрямована на засвоєння соціально-культурного досвіду попередніх поколінь;

· особливістю навчальної діяльності є те, що вона проектується й організується педагогом, а не тим, хто навчається;

· метою і результатом навчання мають стати позитивні зміни в учні, які він може досягти у процесі виконання ним певних дій, спрямованих на вирішення визначених завдань;

· під час проектування педагогічного процесу учень розглядається як об'єкт впливу педагога, але у процесі здійснення навчальної діяльності він має перетворитися у її суб'єкт;

· продукти навчальної діяльності, на відміну від інших видів (виробничої, художньої тощо), не відокремлюються від суб'єкта, а, навпаки, стають його невід'ємною якістю;

· пріоритетним підходом дослідження навчальної діяльності та її реалізації є діяльнісний, який ґрунтується на положенні психології про нерозривний зв'язок психіки людини з її діяльністю.

Ключовою методологічною категорією у вивченні психолого-педагогічних проблем, пов'язаних з навчанням, є категорія діяльності. Важливість діяльнісного підходу полягає у тому, що він “орієнтує дослідника не на зміст готових структур свідомості, а на процес, у результаті якого вони виникають, і, як наслідок, призводить до глибшого розуміння їх природи” [9, с. 175].

У філософії діяльність розуміють як активну взаємодію людини з навколишнім середовищем, що здійснюється за допомогою матеріальних або ідеальних засобів і спрямована на виконання певного завдання з його перетворення.

“Діяльність - форма активності, що характеризує здатність людини або пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Ці зміни можуть стосуватися речового та енергетичного статусу об'єктів або їх інформаційного потенціалу” [12, с. 163].

Філософами визначено, що діяльність “фіксує у своєму змісті акт зіткнення цілепокладаючої волі суб'єкта, з одного боку, та об'єктивних закономірностей, з іншого” [8, с. 311]. Відповідно у структурі діяльності виокремлюються суб'єктний (цілепокладаючий суб'єкт) та об'єктний (предмет діяльності, знаряддя діяльності та її продукт) компоненти.

Діяльність людини має соціальний характер, на процес її здійснення діяльності суттєво впливає приналежність людини до певної культури [11].

У філософських дослідженнях доведено, що діяльності притаманні такі характеристики:

· трансформація зовнішнього у внутрішнє (об'єктивного в суб'єктивне і навпаки),

· єдність процесів опредметнення та розпредметнення певних смислів,

· вибір можливостей її здійснення,

· її реалізація згідно певних норм, які залежать від наявних цінностей та цілей людини [12, с. 163].

Основна функція діяльності полягає в забезпеченні збереження і безперервного розвитку суспільства й окремої особистості. Видатний психолог О.М. Леонтьєв зазначає щодо сутності поняття “діяльність”: „Але що таке життя людини? Це є сукупність, точніше, система діяльностей, що змінюють одна одну” [7, с. 57].

Проблема діяльності в сучасних умовах розвитку виробництва, науки, техніки, культури, освіти набуває особливого значення і розробляється вченими-філософами, психологами, педагогами (М.С. Каган, О.М. Леонтьєв, В.Я. Ляудіс, Е.С. Маркарян, С.Л. Рубінштейн, Е.Г. Юдін та інші).

На думку М.С. Кагана, у дослідженнях складних явищ не тільки біологічного, а й соціального характеру, доцільно скористатися системним підходом, що дозволяє розглянути систему у трьох площинах: предметній, функціональній та історичній [5].

Розгляд об'єкта як частини предметного буття є аналізом його статичного стану, він дозволяє вирішити два взаємопов'язаних завдання: 1) вивчити системний об'єкт як форму існування і руху реального світу; 2) визначити систему категорій, яка відображає системні зв'язки досліджуваного об'єкта й уможливлює його послідовне вивчення [6, с. 29].

У структурі діяльності виокремлено три основні компоненти: суб'єкт, об'єкт та сама активність людини. Суб'єктами можуть бути окремі індивіди, соціальна група або суспільство в цілому. Об'єктивний компонент складають предмет, засоби та продукт діяльності. Об'єктами діяльності можуть виступати природні предмети, соціальні інститути або явища, інші люди або сама особистість, якщо вона поставила собі за мету пізнати і змінити себе.

Між суб'єктом і об'єктом існує як прямий, так і зворотній зв'язок. Трансформація суб'єктивного в об'єктивне і навпаки “виявляє особливості людського духу, який, зрештою, і створює потенціал діяльності, реалізується у певних нормах, цінностях і цілях” [12, с. 163].

Суб'єктна активність людини є “умовою еволюції особистості” [3, с. 14]. Вона може виявлятися в різних формах залежно від дії факторів, що детермінують цю діяльність і впливають на неї. Відповідно до цілей, які ставить суб'єкт, розрізняється орієнтовна, пізнавальна, перетворююча (спрямована як на матеріальні, так і на ідеальні об'єкти), оцінювальна та інші види діяльності. У залежності від використання засобів діяльності виокремлено матеріально-практичну, практично-духовну, відображено-духовну види діяльності. За рівнем її здійснення діяльність характеризується як репродуктивна і продуктивна (творча).

Системний аналіз діяльності дозволяє розкрити механізм її внутрішнього функціонування, зрозуміти взаємодію її елементів і дослідити зовнішнє середовище, в якому вона функціонує. Між системою та зовнішніми умовами існують прямий і зворотний зв'язок. Це означає, що не тільки система активно впливає на середовище, але й зовнішні умови трансформують її.

Для повного вивчення об'єкта недостатньо дослідити функціонування у даних умовах, необхідно також проаналізувати його в історичній площині, а саме: описати динаміку розвитку об'єкта (виникнення, становлення, еволюціонування, руйнування, перетворення) і визначити перспективи подальшого розвитку.

Отже, діяльність людини можна визначити як історичне явище, що виникає, змінюється, удосконалюється разом із розвитком соціальних відносин, які вона обслуговує й які вона постійно змінює [5, с. 42]. Процес розвитку суспільства вимагає від ВНЗ безперервного удосконалення навчальної діяльності студентів, щоб задовольнити потреби суспільства у кваліфікованих фахівцях, а окремої особистості - в отриманні якісної освіти.

У процесі навчання людина засвоює знання про навколишній світ, формує вміння та навички взаємодії з ним. Вчені-психологи (П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та інші), розглядають діяльність окремого індивіда як динамічний процес. Суб'єктність і предметність діяльності вважаються провідними її ознаками, оскільки діяльність завжди здійснюється конкретною людиною або групою людей і спрямована на певний об'єкт (предмет). Для людської діяльності характерні цілеспрямованість, умотивованість і усвідомленість. Людина як суб'єкт своєї діяльності планує, організує, здійснює її, а після завершення коригує отримані результати.

У діяльності, як зазначає О.М. Леонтьєв, “...відбувається перехід об'єкта у його суб'єктивну форму, в образ; разом з тим у діяльності здійснюється також перехід діяльності в її об'єктивні результати, в її продукти. Отже, діяльність - це процес, під час якого здійснюються взаємні переходи між полюсами “суб'єкт-об'єкт” [7, с. 57]. Одночасно з виконанням певних дій з реалізації діяльності людина змінюється: діяльність впливає на неї, формуючи її як особистість.

Передумовою кожного виду діяльності, зокрема і навчальної, за О.М. Леонтьєвим, є потреба, що пов'язана з певним предметом. І.О. Зимня влучно називає потребу “енергетичним джерелом” діяльності [4, с. 80]. Потреби людини (біологічні, соціальні, ідеальні тощо) виникають тоді, коли існують протиріччя між умовами її життя в суспільстві й станом, який потребує подальшого розвитку.

Усвідомлення потреби веде до появи мотиву або сукупності мотивів (мотивації), що спонукає людину до певної діяльності. Кожна діяльність спрямована на досягнення основної мети, результатом якої є задоволення потреби й усунення протиріччя, що виникло. Головна мета досягається, зазвичай, не одночасно, а шляхом реалізації низки конкретних цілей. Процес здійснення мети супроводжується позитивними емоціями людини й почуттям упевненості в своїх силах.

Коли суб'єкт діяльності визначає мету і планує свою діяльність, то він повинен проаналізувати умови, в яких буде здійснюватися ця діяльність. По відношенню до суб'єкта діяльності умови можуть бути зовнішніми (об'єктивними) і внутрішніми, пов'язаними з індивідуальними характеристиками людини.

Аналіз ситуації й урахування умов дозволяє педагогу та учням визначити завдання навчальної діяльності, а також прийняти правильні рішення з її реалізації. У концепції поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна особливе значення надається орієнтовному етапу навчальної діяльності, оскільки від нього залежить результат усієї діяльності в цілому. Він сприяє пізнавальній діяльності учнів, що в подальшому має призвести до перетворювання її об'єктів. На нашу думку, у професійній підготовці майбутніх фахівців орієнтовній діяльності необхідно приділяти більше уваги, оскільки вона створює основу для інших видів діяльності (пізнавальної, перетворювальної, оцінювальної) і забезпечує практичну реалізацію основної мети.

У психолого-педагогічних дослідженнях названих вище вчених доведено, що всі види людської діяльності здійснюються за загальною схемою: виникнення потреби > поява мотиву > визначення основної мети (цілепокладання) > постановка завдань > аналіз фактичної ситуації (умови здійснення діяльності) > планування дій із урахуванням досвіду людини > вибір конкретних цілей і певних дій з їх реалізації > вибір засобів досягнення мети > виконання конкретних операцій > отримання результату > порівняння досягнутого результату з бажаним > у випадку задоволення потреби - припинення діяльності, у разі незадоволення потреби - внесення коректив у її здійснення та продовження діяльності.

Знання „алгоритму” діяльності, сформульованого психологами, дозволяє викладачу проектувати конкретний вид навчальної діяльності, усвідомлювати закономірності й особливості, визначати технологію її здійснення, аналізувати отримані результати, коригувати її й управляти нею. Технологічний підхід до навчальної діяльності уможливлює урахування особистісних характеристик її суб'єктів і дозволяє індивідуалізувати процес управління нею.

Усвідомлення сутності процесу МКК у реальному житті, знання потреб студентів та їхнього досвіду МКК, аналіз вихідних умов навчальної діяльності (мотивації, рівня знань, часових обмежень, матеріальних ресурсів тощо) дозволяє викладачу поставити відповідні педагогічні цілі, спроектувати й організувати навчальну діяльність студентів. Результатом моделювання має стати педагогічна система, в якій відбуватиметься педагогічний процес формування МКК.

Моделювання такого складного об'єкта, яким є навчальна діяльності, потребує системного підходу, що дозволяє розглянути її як цілісне явище і з усіх боків. Слід зазначити, що однозначного поняття “модель” ще не існує, це пов'язано, передусім, з тим, що воно є багатомірним, оскільки застосовується практично у кожному виді людської діяльності.

У нашому дослідженні використовується таке визначення цього поняття: “Модель (лат. modulus - міра, зразок) - 1) схема, зображення або опис будь-якого явища або процесу в природі, суспільстві; 2) аналог певного фрагмента природної або соціальної реальності” [10, с. 212].

Звернувшись до робіт філософів, визначимо основні ознаки моделі, які є одночасно її характеристиками:

· імітація об'єкта, що досліджується, за допомогою моделі;

· здатність його заміщувати;

· здатність надавати нову інформацію (нове знання) стосовно об'єкта; наявність визначених умов і правил побудови моделі, переходу від інформації щодо моделі до інформації стосовно об'єкта;

· наочність [14].

Моделювання визначається вченими як:

· процес розробки моделей реальних об'єктів за допомогою таких операцій мислення, як ідеалізація (заміщення реального емпіричного явища ідеалізованою схемою); абстрагування (уявне виокремлення суттєвих властивостей і зв'язків); аналогізування (від грец. analogia - відповідність, подібність) - перенесення знань на новий, менш досліджений, об'єкт, результатом якого є умовивід, створення наукової гіпотези;

· метод дослідження реальних процесів або станів із застосуванням фізичних (в експериментальних дослідженнях) або ідеальних (знакових, абстрактних) моделей (в теоретичних дослідженнях) [10, с. 212].

Модель навчальної діяльності є складною соціальною системою, оскільки її суб'єктами є люди (викладачі та студенти). Модель відображає об'єкт як систему “у предметному бутті, у статиці, тимчасово відвертаючись від динамізму її реального існування, тому що лише при такій “зупинці” пізнання є здатним охопити, описати, змоделювати склад даної системи” [6, с. 20].

“Система (від грецького - поєднання, утворення) - сукупність певних елементів, між якими існує закономірний зв'язок або взаємодія. Якісні характеристики цих елементів складають зміст системи, сукупність закономірних зв'язків між елементами - внутрішню форму або структуру” [13, с. 815].

Найважливішими ознаками системи є її внутрішня розчленованість і функціональна цілісність.

Аналіз моделі педагогічної системи з внутрішнього і зовнішнього боків, побудованої з метою засвоєння студентами певного об'єкта реальної дійсності - МКК, потребує вирішення таких завдань:

· визначення взаємозв'язків між компонентами педагогічної системи (внутрішні зв'язки);

· встановлення її параметрів при функціонуванні й представлення їх у кількісному та якісному вимірі,

· створення умов для успішного функціонування у зовнішньому середовищі (аналіз зовнішніх зв'язків);

· визначення форм управління нею і методи корекції її функціонування (зворотний зв'язок).

Структура педагогічної системи формування МКК має відображати взаємопов'язану сукупність інваріантних елементів, а саме: колективи студентів та викладачів, цілі, педагогічні принципи, зміст навчання й виховання, методи та форми спільної діяльності (рис. 1).

Між суб'єктами педагогічного процесу, що відбувається в межах створеної педагогічної системи, існує прямий і зворотний зв'язки, за допомогою яких здійснюється управління навчальною діяльністю студентів та її коригування з метою досягнення бажаного результату [2].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Структурно-функціональна модель педагогічної системи

Педагогічна система характеризується такими ознаками: 1) відкритість (взаємодія з зовнішнім середовищем, що зумовлює постійні зміни, переходи з одного стану в інший під впливом зовнішніх обставин і внутрішніх причин; 2) динамічність; 3) цілеспрямованість; 4) здатність до розвитку; 5) управління.

Системоутворюючим фактором та умовою функціонування педагогічної системи є управління, завдяки чому досягається мета, яка, в свою чергу, визначає характер функціонування та розвитку педагогічної системи. Наявність управління зумовлює можливість виділення структурних елементів системи, забезпечує їх інтеграцію й ієрархічну побудову.

Висновки

Моделювання є важливим методом педагогічного пізнання, що дозволяє виявити закономірності навчальної діяльності, усвідомлення яких є необхідним для організації педагогічного процесу на наукових засадах.

Модель педагогічного об'єкта є одним із засобів наукового дослідження. Для наукового дослідження педагогічного об'єкта - педагогічного процесу формування МКК - необхідно побудувати відповідну педагогічну систему, проаналізувати її характеристики, структуру, зв'язки між компонентами системи, визначити умови для її успішного функціонування, засоби управління навчальною діяльністю студентів тощо.

Модель педагогічної системи може бути застосована у процесі організації навчальної діяльності, на різних етапах її здійснення й управління нею. Модель, як ідеалізований об'єкт, є основою системного теоретичного дослідження і предметом пізнання на емпіричному рівні.

Перспективи подальших досліджень. Подальші наукові дослідження будуть присвячені визначенню та ретельному аналізу її компонентів.

Література

1.Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. - 304 с.

2.Дмитренко Т.О. Навчання як процес управління (Дидактичні основи): Конспект лекцій. Харків: ХІПІ, 1993. - 64 с.

3.Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. - 2-е изд., испр. и перераб. - СПб: Питер, 2005. - 509 с.: ил.

4.Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. Изд. второе, доп., испр. и перераб.. - М.: Логос, 2001. - 384 с.

5.Каган М.С. Человеческая деятельность. (Опыт системного анализа). М.: Политиздат, 1974. - 328 с.

6.Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание: Избранные статьи. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1991. - 384 с.

7.Леонтьев А.H. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975. - 304 с.

8.Новейший философский словарь: 2-е изд., переработ. и дополн. - Мн.: Интер-прессервис; Книжный дом. 2001. - 1280 с.

9.Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика.- Спб: Питер, 2000. - 432 с.

10.Словарь-справочник по педагогике / Авт.-сост. В.А.Мижериков; Под общ. ред. П.И.Пидкасистого. - М.: ТЦ Сфера, 2004. - 448 с.

11.Философский словарь / Под ред. И.Т Фролова. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1980. - 444 с.

12.Філософський енциклопедичний словник: Нац. Академія наук України, інститут філософії ім. Г.С. Сковороди. - К.: Абрис, 2002. - 742.

13.Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. .Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичёв и др. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - 815 с.

14.Штофф В.А. Моделирование и философия. - М.: Наука, 1966. - 231 с.

Размещено на Allbest.ru