Комунікативні стратегії у формуванні соціокультурної компетенції майбутнього інженера-педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ У ФОРМУВАННІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНЬОГО ІНЖЕНЕРА-ПЕДАГОГА

Желтухіна Т.Ф., Морозова І.І.

Постановка проблеми

комунікативний ввічливість компетенція соціолінгвістичний

Викладання іноземної мови передбачає розвиток соціокультурної компетенції, тобто «знання суспільства і культури спільноти країни, мова якої вивчається» [2, с.102]. Метою навчання у немовному ВНЗ слід вважати не мову, що доречно при філологічній освіті у спеціальному навчальному закладі, і не мовлення як засіб формування і формулювання думки, і навіть не просто мовленнєву діяльність - висловлювання, читання, аудіювання чи письмо, а зазначені засоби мовленнєвої діяльності як засіб спілкування [4]. Окрім надбання лінгвістичних (лексичних, граматичних, семантичних, фонологічних, орфографічних та орфоепічних) компетенцій, студенту інженерно-педагогічного фаху як майбутньому користувачеві іноземної мови потрібні знання, усвідомлення та розуміння відношень між рідною та новою культурами. Відповідно, навчання цих студентів повинно спрямовуватись на формування мовленнєвих, а не мовних навичок і вмінь у різних видах мовленнєвої діяльності, а засвоєння комунікативних стратегій ввічливості сприятиме формуванню соціокультурної компетенції майбутніх інженерів-педагогів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Утворенню соціокультурної компетенції студента-мовця присвячено декілька розділів Загальноєвропейських Рекомендації з мовної освіти [2, с.18; 43-90; 101-108]. Рекомендації започаткували підготовку усіх європейців до зростаючих потреб міжнародної мобільності, сприяння взаємному розумінню, повазі до особистості й культурних відмінностей, підтримання та розвиток багатства і різноманітності європейського культурного життя шляхом глибшого взаємного пізнання національних та регіональних мов, що вивчаються [2]. Комунікативним стратегіям у мовленнєвій поведінці також присвячено ряд досліджень [5]. Проте робіт щодо впровадження значного доробку суто філологічних досліджень ввічливості як комунікативного принципу в практику викладання іноземної мови в немовному ВНЗ ще небагато [7]. Таким чином, розгляд комунікативних стратегій, як складової частини соціокультурної компетенції студента, вважаємо актуальним.

Постановка задачі

Розробка шляхів створення соціолінгвістичної компетенції (СЛК) студента інженерно-педагогічного напрямку, зокрема встановлення набору комунікативних принципів, при вивченні іноземної мови є метою даної роботи. Досягнення мети здійснюється шляхом вирішення таких завдань: описати СЛК як частину соціокультурних знань; виділити правила ввічливості/неввічливості у межах СЛК; встановити засоби реалізації комунікативного принципу ввічливості в мовленні як маркери соціальних стосунків.

Виклад основного матеріалу

СЛК пов'язана зі знаннями та вміннями, необхідними для здійснення соціального аспекту використання мови. Оскільки мова є соціокультурним феноменом, то при викладанні іноземної мови (англійської, німецької) майбутнім інженерам-педагогам, необхідно враховувати характерні риси певної лінгвокультурної спільноти (англійської, німецької): особливості повсякденного життя; умови/рівні життя; міжособистісні стосунки (пов'язані, наприклад, з класовою структурою суспільства та взаєминами між класами, статеві стосунки, сімейні структури і стосунки, відносини між поколіннями, стосунки в ситуаціях на роботі, расові та громадські стосунки, тощо); цінності, ідеали, норми поведінки (пов'язані з такими чинниками як соціальний клас, суспільно-професійні групи, регіональна культура, традиції та соціальні зміни, мистецтво та ін.); соціальні правила поведінки та ритуальна поведінка.

Ввічливість, не зважаючи на свою універсальність, має релятивний характер, конкретний її зміст є національно-специфічним. Ця специфіка виявляється не тільки через особливості вживання різних формул етикету, але передусім через різні комунікативні стратегії, комунікативні дії, спрямованість яких визначається соціально-культурними параметрами: типом соціальних відносин і пануючими культурними цінностями. Такий підхід до розгляду ввічливості представляється виправданим і перспективним, він володіє великими пояснювальними можливостями і може знайти широкий практичний вжиток, у тому числі у викладанні іноземної мови. При навчанні спілкуванню іноземною мовою недостатньо обмежуватися мовними формулами етикету, найтиповішими для тих або інших ситуацій спілкування. Представляється, що в центрі уваги повинні знаходитися зумовлювані соціально-культурними чинниками комунікативні стратегії, які залежно від комунікативної мети і визначають вибір тих або інших мовних штампів (формул мовного етикету).

Такий підхід до викладання іноземних мов поступово набуває все більшого визнання [5]. Поряд із лінгвістичною, соціолінгвістичною, соціокультурною і дискурсивною компетенцією виділяється також стратегічна компетенція (strategic competence), яка пов'язана з рештою складових міжкультурної компетенції і є необхідною при формуванні комунікативних навичок.

Стратегічна компетенція, тобто здатність будувати й керувати мовленням, у т.ч. бути ввічливим, базується на принципі кооперації Ч.П. Грайса: «Висловлюйтесь відповідно вимогам, визначеній меті або напряму бесіди/розмови, в якій ви берете участь» [10, с.45], дотримуючись наступних постулатів: 1) кількості (намагайтеся зробити своє повідомлення настільки інформативним, наскільки цього потребує мета спілкування, але не більше); 2) якості (не кажіть неправди або того, для чого вам бракує достатньої кількості доказів, фактів); 3) релевантності (не відволікайтеся від теми); 4) способу дії (уникайте незрозумілості висловлювання, запобігайте двозначності, висловлюйтеся стисло) [10, с.45].

Правила ввічливості зумовлюють одну з найважливіших причин відмови від прямого застосування принципу кооперації. Вони різні й варіюються від однієї культури до іншої і часто є джерелом міжкультурних непорозумінь, особливо при літературній інтерпретації виразів увічливості. Для британської лінгвокультурної спільноти ввічливість визначаємо як культурологічний концепт, який співвідносить поведінку індивідів, у тому числі мовленнєву, з ситуацією спілкування, в якій вони знаходяться, і передбачає уважне (але не обов'язково дружнє) ставлення до партнерів по комунікації; історично ввічливість є прерогативою вищих шарів суспільства і асоціюється з міським способом життя [6, с.10].

Увічливість можна трактувати і як категорію. М.М. Болдирєв підкреслює, що характерною рисою прототипічного підходу є визнання двох аспектів категоризації: вертикального і горизонтального. Горизонтальний аспект категоризації передбачає, що той або інший об'єкт в обов'язковому порядку повинен бути віднесений до певної категорії одного і того ж рівня узагальнення. Існування категорій різного ступеня абстракції свідчить про те, що категоризація предметів і явищ навколишнього світу може проходити на різних рівнях, тобто заставляє говорити про наявність різних рівнів категоризації в її вертикальному аспекті, про певну ієрархічну впорядкованість цих рівнів [1, с.84-85]. Схематично різні рівні категоризації феномену «увічливість» можна представити в наступному виді (рис.).

Рис. Категоризація комунікативних принципів

Ввічливість як комунікативний принцип є, на думку І.А. Стерніна і З.Д. Попової, складним соціально-культурним феноменом, елементом комунікативної свідомості членів даного суспільства [7, с.29-34]. Цей принцип базується на змісті концепту «ввічливість», і передбачає визнання «суспільного обличчя» як самоповаги індивіда [9, с.77]. Поняття «обличчя» запровадив у соціолінгвістику Е. Гоффман; він розглядав «обличчя» як позитивну соціальну цінність, на яку претендує індивід [9, с.5]. Основною метою мовної взаємодії Е. Гоффман вважав уникнення конфліктів (окрім випадків навмисної конфронтації) і забезпечення збереження цієї цінності [9, с.10]. П. Браун і С. Левінсон уточнюють формулювання Е. Гоффмана і говорять про обличчя як про своєрідний соціальний імідж, в збереженні якого зацікавлений кожний член суспільства [9, с.131]. Вони пропонують розрізняти «негативне обличчя» (прагнення людини не відчувати перешкод в своїх діях) і «позитивне обличчя» (бажання дістати схвалення). У процесі спілкування комуніканти прагнуть як до збереження свого власного обличчя, так і обличчя співбесідника. Примітно, що «збереження обличчя - це не мета комунікації, а умова, без виконання якої нормальне спілкування неможливе» [3. с.16].

У мовній картині світу концепт «увічливість» вербалізується у вигляді стратегій позитивної і негативної ввічливості (стратегій зближення та віддалення). Стратегії позитивної ввічливості служать зближенню комунікантів через мінімізацію загрози позитивному обличчю співбесідника (забезпечують отримання схвалення, підтримки оточуючих, задовольняють його позитивну самооцінку) і полягають у вираженні солідарності із слухачем. На занятті з іноземної мови майбутнім інженерам-педагогам пропонується п'ятнадцять стратегій позитивної ввічливості:

1) демонструй увагу, розуміння і симпатію до інтересів і чеснот слухача (Notice, attend to H's interests, wants, needs, goods);

2) перебільшуй інтерес, схвалення, симпатію до слухача (Exaggerate interest, approval, sympathy with H);

3) посилюй інтерес до слухача (Intensify interest to H);

4) використовуй маркери приналежності до групи (Use in-group markers);

5) шукай згоди (Seek agreement);

6) уникай незгоди (Avoid disagreement);

7) припускай, створюй, стверджуй наявність спільних інтересів (Presuppose, raise, assert common ground);

8) жартуй (Joke);

9) стверджуй, припускай розуміння турбот і бажань слухача (Assert, presuppose H's knowledge of and concern for H's wants);

10) пропонуй, обіцяй (Offer, promise);

11) демонструй оптимізм (Be optimistic);

12) Залучай слухача до спільної діяльності (Include both S and H into activity);

13) Інформуй або запитуй про причини (Give or ask for reasons);

14) припускай або стверджуй взаємність (Assume or assert reciprocity);

15) демонструй увагу і симпатію до слухача (Give gifts to H: goods, understanding, cooperation) [9, с.102].

Стратегія Р1 демонструє позитивне відношення мовця до слухача. При цьому часто згадуються кращі особистісні якості співрозмовника. У мовленні дана стратегія виражається за допомогою описових епітетів, які характеризують слухача з кращої сторони (наприклад, kind, good, brave, beautiful, noble, friendly). Стратегія Р2 указує на перебільшення інтересу, схвалення, симпатії до слухача. Вираження даної стратегії у мовленні супроводжується підвищенням інтонації, значеннєвим наголосом та іншими аспектами, а також суто лінгвістичними маркерами - порівняннями та інтенсифікаторами (наприклад, marvelous, extraordinary, incredible, absolutely, most). Стратегія Р3 реалізує у мовленні зацікавленість мовця щодо інтересів і бажань слухача. Стратегія Р4, що вказує на приналежність або включення слухача в одну групу з мовцем. Способом реалізації даної стратегії можуть бути звертання у формі родових назв (наприклад, father, mother, brother, sister) і соціальних ролей, які виконую слухач (наприклад, friend, fellow, mate)ю Використовуючи звертання, мовець включає співрозмовника із собою в одну групу, тим самим зменшуючи ступінь влади й указуючи на рівність відносин. Стратегія пошуку згоди Р5 є ще одним характерним способом, націленим на зближення мовця і слухача й на встановлення спільних інтересів між ними. Одним з аспектів цієї стратегії є розмова на загальні, широко обговорювані, так звані «безпечні теми» (“safe topics”), наприклад: погода, самопочуття та ін. Розмова на подібні теми дозволяє мовцеві виразити згоду з думкою співбесідника і в такий спосіб задовольнити його бажання бути «правим». Дана стратегія особливо ефективно спрацьовує в ситуаціях, коли мовець і слухач зустрічаються вперше. Іншим аспектом реалізації даної стратегії є вживання повторів у розмові. Вони вказують на те, що співрозмовник точно зрозумів думку мовця і згоден з нею. Бажання мовця погодитися зі слухачем веде до вживання в мовленні т.зв. «удаваної згоди» (“token agreement”). Щоб уникнути незгоди, мовець будує репліку таким чином, щоб, пом'якшуючи висловлення співрозмовника, ухилитися від прямого висловлення своєї думки (дана тактика вербалізується наступним чином: yes, but…; in a way; sort of; to my mind; I mean; I don't know but I think…; then). Ще одним варіантом реалізації удаваної згоди є «біла неправда». У деяких ситуаціях мовець змушений говорити неправду або лестити слухачеві, щоб не скривдити його і не заподіяти збитку його позитивному обличчю. Стратегія Р7 націлена на зменшення комунікативної дистанції між співрозмовниками і представлена вживанням теперішніх часових форм замість минулих для опису подій, що відбулися, з метою посилення ефекту прискореності й важливості, і як наслідок - збільшення інтересу до них; вживанням певних вказівних займенників і дієслів руху для вираження зацікавленості в залученні співрозмовника в спільні справи (this - that; here - there; take - bring; go - come). Стратегія Р8 є одним з базових засобів реалізації позитивної ввічливості, оскільки гумор є показником того, що співрозмовники мають однакові фонові знання і розділяють однакові цінності. Мета цієї стратегії - заспокоїти слухача і мінімізувати ефект акту ушкодження обличчя, наприклад при вираженні прохання. Стратегія Р9 є одним із засобів указати на те, що мовець залучений у загальні турботи зі слухачем. У комунікативному акті дана стратегія націлена на встановлення і розуміння мовцем інтересів і бажань слухача з метою скорочення дистанції між ними. Стратегія Р10 вказує на бажання й прагнення мовця задовольнити бажання слухача. Пропозиції і обіцянки є закономірним вибором даної стратегії. Навіть незважаючи на той факт, що наміри мовця не завжди щирі, його пропозиція зробити послугу співрозмовникові демонструє прагнення догодити, тобто задовольнити вимоги позитивного обличчя слухача. Стратегія Р11 передбачає усвідомлення співрозмовниками спільних інтересів і прагнень, для них загальною метою є втілення своїх бажань і намірів. Ця стратегія припускає зменшення «тиску» акта ушкодження обличчя, оскільки «оптимістичне» вираження прохань, бажань, намірів пом'якшує і мінімізує категоричність висловлення. У мовлення ця стратегія реалізується за допомогою альтернативних питань, прислівників і фраз, об'єднаних семою «надія»: to be sure; to hope; no doubt. Стратегія Р12 припускає включення слухача до спільної діяльності з мовцем і реалізується уживанням займенника «ми», коли мовець має на увазі лише свого співрозмовника (наприклад, we; us; let's). Стратегія Р13 надає можливість запитувати або інформувати про причини своїх дій як один з аспектів включення слухача в спільну діяльність із мовцем. У мовленні дана стратегія об'єктивується за допомогою питальних речень типу Why didn't you? Why don't you? Why not? Стратегія Р14 виражає взаємні зобов'язання між співрозмовниками: у комунікативному акті простежується наступна тенденція «Якщо я зроблю тобі Х, ти мені повинен Y». Стратегія р15 має на меті задоволення потреб позитивного обличчя слухача, беручи до уваги природне бажання співрозмовника бути почутим, зрозумілим і схваленим.

Стратегії негативної ввічливості полягають в наданні свободи дій слухачу; майбутніх інженерів-педагогів знайомлять із цією традицією західної культури і пропонують їм десять стратегій «дистанціювання»:

1) висловлюйся у непрямий спосіб (Be conventionally indirect);

2) запитуй, висловлюйся ухильно (Question, hedge);

3) демонструй песимізм (Be pessimistic);

4) применшуй ступінь втручання (Minimize the imposition);

5) стався поважливо до слухача (Give deference);

6) перепрошуй (Apologise);

7) удавайся до імперсоналізації мовця і слухача (Impersonalise S and H);

8) пояснюй акт загрози обличчю слухача загальним правилом (State the FTA as a general rule);

9) використовуй номіналізації (Nominalise);

10) дай зрозуміти, що слухачеві, що він робить послугу мовцю, а не навпаки (Go on record as incurring a debt, not indebting) [9, с.131].

Стратегія N1 полягає в демонстрації дистанції між комуні кантами, підпорядкування мовця слухачеві. Мета цієї стратегії - зменшення ступеня втручання за рахунок використання непрямих способів передачі інформації. Типовими способами реалізації даної стратегії є використання непрямих запитань, прохань тощо. У мовленні ця стратегія об'єктивується уживанням модальних дієслів у питальних і розповідних реченнях, умовного способу, прислівників perhaps, possibly тощо. Стратегія N2 реалізує бажання мовця уникнути нав'язливості в спілкуванні за рахунок мовного оформлення повідомлення. Така стратегія представлена: питальними реченнями; модераторами якості (quality hedge) - епістемічними вставними реченнями (наприклад, I believe; I suppose; I think), прислівниками (perhaps, anyhow, possible); хеджинг-цитатами, що дистанціюють мовця вказуючи на джерело інформації (наприклад, фразами They say; I hear). Використовуючи дану стратегію, мовець перекладає відповідальність за істинність висловлення на третю сторону, отже не відповідає за зміст репліки і за акт ушкодження обличчя. Стратегія N3 передбачає надання слухачеві свободи дій (підтримці його негативного обличчя). Ця стратегія реалізується граматичними або лексичними способами: дієслівними формами умовного стану, питально-заперечними реченнями, питальними реченнями з модальним дієсловом у якості присудка. Стратегія N4 уживається, якщо влада мовця над слухачем і/або соціальна дистанція між ними великі. Дана стратегія представлена словосполученнями, мінімізуючими акт ушкодження обличчя: for a minute; one moment; a little; a while; a syllable. Стратегія N5 виражає шанобливе ставлення мовця до потреб слухача. Існує два способи реалізації даної стратегії: коли мовець принижує себе, або коли він вихваляє слухача. В обох випадках між співрозмовниками існує соціальна дистанція, і слухач знаходиться вища на соціальних сходах. Ця стратегія реалізується гоноріфічними звертаннями Mr., Mrs., Sir, Madam, а також клішованими фразами pray, beseech, beg. Стратегія N6 є результатом впливу етичних і соціокультурних норм; уживання даної стратегії вказує на добрі манери й увічливу поведінку мовця, тим самим пом'якшуючи акт ушкодження негативного обличчя слухача. У мовленні дана стратегія об'єктивується уживанням дієслів, що виражають прагнення просити вибачення за «втручання» у дії або розмову слухача (наприклад, to be sorry; pardon; excuse). Стратегія N7 реалізується формами пасивного стану, що дає можливість зняти з мовця відповідальність за сказане, оскільки складається враження що йдеться про сторонніх людей і розмова ведеться від третьої особи. Дана стратегія орієнтована на те, щоб уникнути прямих форм «втручання», запобігти загрозі негативному обличчю слухача. Стратегія N8 використовується для створення враження, що акт ушкодження обличчя є загальною соціальною нормою, до якої сам мовець не має прямого відношення. Використовуючи дану стратегію, мовець не нав'язує своєї думки співрозмовнику, він лише звертає його увагу на сформовану ситуацію, тим самим демонструючи дистанцію між собою і співрозмовником. Стратегія N9 об'єктивується в мовленні за допомогою вживання -ing форм при побудові віддієслівних іменників. Таким чином, створюється враження, що у висловленні, створеному переважно з віддієслівних іменників, агент (мовець) віддалений від створення будь-якої дії. Тим самим втручання з боку мовця при здійсненні акту ушкодження обличчя особистості зменшується. Стратегія N10 полягає в тому, що мовець може виконати акт ушкодження обличчя за допомогою прямого вираження зобов'язання або відчуття боргу перед слухачем і, навпаки, мовець може показати, що слухач нічим перед ним не зобов'язаний. Як правило, в мовленні ця стратегія реалізується умовними підрядними реченнями.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Ввічливість, як комунікативний принцип поведінки, у тому числі мовленнєвої, заснована на однойменному концепті і спрямована на збереження позитивного/негативного обличчя учасників інтеракції відповідно до ціннісних настанов даної лінгвокультурної спільності (в нашому випадку - англомовної) і історично є прерогативою вищих шарів суспільства. У свою чергу стратегії ввічливості відбивають вербалізовану засобами англійської мови стереотипну комунікативну поведінку певної лінгвокультурної спільності відповідно до соціальної приналежності співбесідників і їх ментальності. Вивчення даних стратегій і способів їх реалізації у мовленні на заняттях з іноземної мови майбутніх інженерів-педагогів повинне сприяти розвитку не тільки їхньої мовної, але й соціокультурної компетенції. Останнє є однією з найголовніших задач викладача іноземної мови в світлі Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти. Характерно, що Дж. Калпепер за аналогією протиставляє позитивну і негативну неввічливість і їх стратегії, що є дзеркальним відображенням стратегій позитивної/негативної ввічливості П. Браун і С. Левинсона. Проте детальний розгляд цієї теорії з метою застосування розробок автора для створення соціокультурної компетенції студентів немовного ВНЗ представляє собою перспективу подальших розвідок.

Література

1. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии. Тамбов: Изд-во Тамбовск. гос. ун-та, 2001. 123 с.

2. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. К.: Ленвіт, 2003. 273 с.

3. Карасик В.И. Язык социального статуса. М.: ИТДГК «Гнозис», 2002. 333 с.

4. Козубай В. Формування комунікативної компетенції студентів немовного ВНЗ у процесі навчання іноземної мови // Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень і методика викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі. Львів: ЛНУ. 2007. Ч. ІІ. С. 98-100.

5. Ларина Т.В. Категория вежливости в английской и русской коммуникативных культурах. М.: Изд-во РУДН, 2003. 315 с.

6. Морозова І.І. Комунікативні стратегії ввічливості у стереотипній мовленнєвій поведінці вікторіанської жінки: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Харківськ. нац. ун-т. Харків, 2004. 19 с.

7. Морозова І.І., Семченко Н.О. Навчання постулатам мовлення // Матеріали Першої Всеукр. науково-практичн. конф. «Мови у відкритому суспільстві». Чернігів ВіТ-сервіс. 2007. C. 54-56.

8. Попова З.Д., Стернин И.А. Язык и национальная картина мира. Воронеж: Истоки, 2003. 60 с.

9. Brown P., Levinson S. Politeness: Some Universals in Language Use. L., NY, etc.: CUP, 1987. 345 p.

10. Grice C.P. Logic and conversation // Syntax and Semantics. NY: Academic Press, 1975. P. 41-58.

Анотація

Желтухіна Т.Ф., Морозова І.І.

Комунікативні стратегії у формуванні соціокультурної компетенції майбутнього інженера-педагога

У статті проаналізовано шляхи створення соціолінгвістичної компетенції студента інженерно-педагогічного напрямку, зокрема встановлено набір комунікативних принципів, необхідних при вивченні іноземної мови. Також виділено правила ввічливості в межах соціолінгвістичної компетенції студента; встановлено засоби реалізації комунікативного принципу ввічливості в мовленні як маркери соціальних стосунків.

Ключові слова: інженер-педагог, мовленнєва діяльність, соціокультурні знання, компетенція, комунікативні принципи, стратегія, іноземна мова.

Аннотация

Желтухина Т.Ф., Морозова И.И.

Коммуникативные стратегии в формировании социокультурной компетенции будущего инженера-педагога

В статье проанализированы пути создания социолингвистической компетенции студента инженерно-педагогической специальности, в частности установлен набор коммуникативных принципов, необходимых при изучении иностранного языка. Также выделены правила вежливости в рамках социолингвистической компетенции студента; установлены средства реализации коммуникативного принципа вежливости в речи как маркеры социальных отношений.

Ключевые слова: инженер-педагог, речевая деятельность, социокультурные знания, компетенция, коммуникативные принципы, стратегия, иностранный язык.

Annotation

T. Zheltukhina, I. Morozova

Communicative Strategies as an Integral Part of the Future Teacher-Engineer's Sociocultural Awareness

The article is dedicated to the ways of creating the sociolinguistic awareness of the future teacher-engineer, namely a set of communicative principles necessary when studying a foreign language. Also, politeness maxims have been outlined within a student's sociolinguistic competence; the communicative politeness principle realization means have been describes as social relations markers.

Key words: teacher-engineer, speaking activities, social cultural knowledge, competency, communication principles, strategy, foreign language.