Медіа-інформаційна грамотність як чинник розвитку українознавчих студій

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Інформаційний медіапростір України ХХІ ст. заповнений об'єктивним існуванням соціального медіакультурного феномену медіареальності, яка характеризується інтенсивним розвитком засобів масових комунікацій і становить вагому частину загального обсягу сучасного інформаційного простору. На зміну традиційно усталеним стереотипам діяльності прийшли новітні форми функціонування і розвитку соціальних систем, серед яких провідну позицію займають інформаційно-комунікативні засоби і технології. Їхнє застосування сприяє вихованню підростаючого покоління, яке має навчитися не лише адекватно користуватися цими різноманітними ('їх ще називають медійними) засобами, а й розумітися на закономірностях їх функціонування, знатися на особливостях технологій впливу засобів масової комунікації, але головне критично мислити, розвивати особистісне, оціночне ставлення до продукції мас-медіа в цілому та спиратися на етично-естетичні орієнтири в процесі сприймання візуальної компоненти медіа-продукції.

Метою статті є висвітлення проблеми медіа-інформаційної грамотності в українознавчій науці. Тому з'ясування стану розвитку цього питання набуває актуальності.

Формування медіаграмотної особистості в умовах сучасної медіареальності в Україні ставить проблему широкого запровадження медіаосвітньої практики в загальноосвітній школі.

Нині учні потребують учителів, які готові забезпечувати навчання, побудоване на освітніх стандартах ХХІ ст., що здійснюється за умови ефективного використання медіаресурсів. У світі глобальної економіки знань, перетворення яких швидкоплинні, трансформація системи інтегрованих українознавчих знань у формування світоглядних поглядів учня є одним із пріоритетних завдань вчителя українознавства. На високому рівні має бути медіа-інформаційна грамотність вчителів українознавства, яка передбачає оволодіння знаннями, уміннями, досвідом у сфері медіареальності. При цьому важливим є врахування психологічних механізмів медіаосвіти учнів різного віку, використання інформаційно-емоційного й освітнього потенціалу старих і нових медіа. Одним із дієвих засобів, що сприяє ефективності досягнення результату в роботі вчителя українознавства, урізноманітнює форми і методи поглиблення знань з курсу «Українознавство», є використання інформаційних технологій у навчальному процесі.

Вчитель українознавства повинен володіти вмінням орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб у сучасному високотехнологічному суспільстві. Це не лише потреба вчителя, але й вимога Міністерства освіти і науки України до рівня володіння вчителями загальноосвітнього навчального закладу, а отже, і вчителями українознавства, сучасними інформаційно-комунікативними технологіями. Вони передбачають такі рівні:

- на початковому рівні необхідно знати будову комп'ютера; вміти використовувати операційну систему та інші прикладні програми (Word, Excel, Power Point); здійснювати пошук інформації за допомогою Інтернету; використовувати дидактичні засоби, створені за допомогою ІКТ; створювати, друкувати, тиражувати та використовувати методичні матеріали;

- на рівні активного користувача використовувати ІКТ на різних етапах уроку; застосовувати метод навчальних проектів з використанням ІКТ, участь у міжпредметних навчальних проектах; пошук освітніх ресурсів для організації та проведення навчального процесу;

- на рівні експерта необхідно аналізувати програмні засоби навчального призначення, шляхи ефективного використання ІКТ у навчальному процесі; проводити телекомунікаційні навчальні проекти; консультувати вчителів з питань використання ІКТ; проводити тренінги для своїх колег [1, 1].

Процес включення медіаграмотності в систему освіти України поступово набуває свого поступу. Так, Міністерство освіти і науки України рекомендувало системне впровадження курсу «Основи медіаграмотності» в навчальний процес у 2013/2014 н. р. [2, 1].

У Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, яка схвалена постановою президії Національної академії педагогічних наук України від 20 травня 2010 р., дається таке визначення цього поняття: «Медіаграмотність рівень медіакультури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують, причини таких дій, а також розуміти структурні елементи, які впливають на інформацію (власник медіа, модель фінансування, політичні уподобання тощо)» [3,3].

У цьому документі також зазначені основні принципи медіаосвіти: особистісний підхід, перманентне оновлення змісту, орієнтація на розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, пошанування національних традицій, пріоритет морально-етичних цінностей, громадянська спрямованість, естетична наснаженість, продуктивна мотивація.

За матеріалами Вікіпедії: «медіаграмотність» це сукупність знань, навичок та умінь, які дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, а також розуміти і аналізувати складні процеси функціонування медіа у суспільстві та їх вплив. В основі медіаграмотності модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Медіаграмотність дозволяє споживачам критично аналізувати медіаповідомлення з тим, аби помічати там пропаганду, цензуру або однобокість в новинах і програмах суспільного інтересу (причини таких дій також); розуміти, як особа власника медіа, модель фінансування впливають на інформацію і кут її подачі. Медіаграмотність дає змогу фахівцю бути досвідченим творцем медіаповідомлень, полегшити, а також розуміти переваги і обмеження кожного виду медіа, а також створювати незалежні медіа. Завдання медіаграмотності в трансформації медіаспоживання в активний і критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію (особливо в рекламі та PR), а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і громадських засобів масової інформації у формуванні громадської думки. Медіаграмотність це результат медіаосвіти [4,1].

Про те, що медіаграмотність є результатом медіаосвіти, стверджує у своїх дослідженнях і канадський науковець, консультант з питань медіаграмотності Кріс Ворсноп. Його думку підтримують більшість медіадослідників в Україні - О. Баришпольц, Л. Бойченко, Н. Габор, Ю. Казаков, Л. Найденова, Г. Онкович, Б. Потятинник, Н. Шубенко.

Вагомим для розгляду цього питання є погляд американського вченого Джеймса Понтера, який акцентує увагу на тому, що медіаграмотність полягає в здатності особистості контролювати споживання медіа (як у часі, так і в просторі). «Медіаграмотна людина легше орієнтується в медіасвіті, легше знаходить інформацію, яка їй потрібна, та запобігає повідомленням, що можуть їй зашкодити, подібно до забруднених і отруєних води чи їжі. Підвищуючи власну медіаграмотність, людина отримує чіткіше уявлення про межу між реальним світом і світом, що створили для неї мас-медіа» [5].

Аналіз поглядів більшості українських науковців засвідчує те, що медіаграмотність це набуті під час навчання навички аналізувати та оцінювати медіа. Ряд науковців, глибше дослідивши це поняття, вважають, що медіаграмотність це частина більш ширшого поняття інформаційної грамотності.

Проте, аналізуючи сучасний науковий стан розвитку питання, можна констатувати значний прогрес у розробці термінологічного апарату в сфері медіа. Так, розроблена ЮНЕСКО навчальна програма і система компетенцій в сфері медійної та інформаційної грамотності об'єднала дві різні галузі медійну грамотність та інформаційну грамотність під загальним терміном «медійна та інформаційна грамотність (МІГ)» [6, 12].

У 2011 р. групою українських вчених (К. Лемківський, В. Іванов, В. Даниленко, В. Мележик, О. Волошенюк, Л. Кульчицька, Г. Почепцов) для слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників була розроблена навчальна програма «Медіаосвіта (медіаграмотність)», яка передбачає вивчення теми «Українознавство як основа національної системи освіти» у змістовній частині другого розділу навчально-тематичного плану. У цій програмі закріплені компетенції фахівця з питань медіаграмотності [7, 12].

У практиці сьогодення вчителі українознавства, які здійснюють аргументований критичний огляд аудіовізуальної та друкованої інформації (оцінюють її зміст, форму і стиль), застосовують раціональні методи пошуку, відбору, систематизації та використання інформації, здійснюють перевірку та класифікацію її джерел. Аудіовізуальна інформація як засіб сприйняття світу та взаємодії з соціумом характеризується за різними ознаками: об'єктивності, достовірності, цінності, кількості, доступності, змісту, адекватності, оперативності, надійності. Для того, щоб розрізняти інформацію за рівнем впливу на особистість, вчителі українознавства розшифровують закодовану в медіаповідомленнях інформацію, розпізнають гіперболізовані ознаки медіаповідомлень та пояснюють учням мету їх демонстрування. В навчальновиховному процесі обговорюються приклади негативних соціальних тенденцій, що створюють засоби масової інформації (пониження рівня моральних і духовних потреб молоді, створення негативних ідеалів і кумирів, героїв тощо).

В Україні гостро стоїть питання аналізу явищ і процесів в соціально-економічному житті суспільства як у минулому, так і в сучасних вимірах. Задля орієнтації в сучасному медіапросторі, розуміння основних принципів функціонування різних видів масової інформації в навчально-виховному процесі запроваджуються інноваційні технології навчання, створюється єдиний інформаційний простір з характеристиками інтерактивності, комунікативності, мультимедійності, індивідуалізації. Існуючі спеціальні комп'ютерні програми, системи віртуальної реальності, що поєднують традиційні методи навчання з мультимедійними засобами подачі інформації, засобами масової інформації, дають можливість збирати, обробляти, зберігати та передавати інформацію, створювати медіапроекти з урахуванням пріоритетів професійної діяльності вчителів українознавства.

Нагальними для системи українознавства є завдання, які мають як глобальний характер (наприклад, активного вивчення медіаграмотності з досвіду світового українства), так і дослідження рівня особистісного розвитку медіаграмотності фахівців з українознавства вчителів-новаторів загальноосвітніх шкіл України. Для прикладу можна навести досвід створення презентацій вчительки інформатики Саражинської Н.А., який викладено на сайті «Ранок» у вигляді мультимедійного супроводу до уроків з курсу «Я і Україна. Природознавство» (4 клас). Так, презентація на тему «Природні угруповання рідного краю. Ліси» містить 38 слайдів демонстраційного матеріалу екосистеми лісу. Учні отримують завдання скласти кілька ланцюжків живлення, користуючись малюнками, які вимагають уміння активної взаємодії з комп'ютерними програмами: вибирати, встановлювати взаємозв'язки, вводити текст, домальовувати тощо. При цьому застосовується індивідуальний підхід.

Занурення в електронне навчальне середовище в десятки разів розширює межі пізнання дітей, що вже звикли до цифрового оточення, яке заповнене яскравими якісними зображеннями, відео, музикою, анімацією.

Намагання визначити місце медіаграмотності в контексті українознавчої науки викликає потребу більш глибокого аналізу питання і повноти його розгляду, адже трактування концепту «медіа» відбувається на різних рівнях. Від визначення місця медіа-інформаційної грамотності в системі українознавства залежить вирішення концептуальної проблеми розробки і впровадження викладання українознавчих курсів різних форм навчання як на національному, так і на глобальному рівні.

Якою ж може бути модель формування медіа-інформаційної грамотності вчителів українознавства?

Сформованість мотиваційно-ціннісного компонента медіа-інформаційної грамотності вчителя українознавства засвідчує його переконаність у доцільності використання новітніх інформаційних технологій, різних засобів мультимедіа, тому у нього виникає особиста зацікавленість у використанні їх у навчальному процесі, бажання передати свої знання і досвід у цій сфері колегам і учням, стійкий інтерес до застосування інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі, тенденція до пошуку нових педагогічних технологій, бажання бути активним учасником мережевих педагогічних спільнот.

Високий рівень мотиваційно-ціннісного показника медіа-інформаційної грамотності виявляє широкий комплекс жанрових, тематичних, емоційних, інтелектуальних, психологічних, творчих, етичних, естетичних мотивів вчителя українознавства для контактів з медіа, що включають вибір різноманітного жанрового і тематичного спектра медіатекстів українознавчого характеру з обов'язковим долученням нерозважальних жанрів. Вчителю такого рівня притаманне бажання отримати нову інформацію; прагнення до рекреації, ідентифікації, співпереживання; до пошуку матеріалів для навчальних, наукових, дослідницьких цілей; до філософського (інтелектуального, етичного, естетичного) діалогу з творцями медіатексту, критики їх позиції; прагнення навчитися створювати медіатексти самому, вивчаючи конкретні приклади творчості професіоналів.

Ступінь володіння інформаційно0комунікаційними технологіями та науково-методичними основами їх використання в навчальному процесі виявляє когнітивно-операційний компонент медіа-інформаційної грамотності вчителя українознавства, який передбачає наявність уявлень про функціонування персонального комп'ютера і дидактичні можливості інформаційно-комунікаційних технологій, володіння технологічними та методичними основами підготовки наочних та дидактичних матеріалів засобами програмного забезпечення, використання Інтернету і освітніх ресурсів; уміння самостійно освоювати необхідні програмні ресурси, володіння різноманітними методичними прийомами використання ІКТ у навчальному процесі, володіння способами дистанційної освіти; володіння основами методики впровадження медіаресурсів в освітній процес, узагальнення та поширення досвіду використання ІКТ у вивченні українознавства, володіння різноманітними прийомами мережної взаємодії.

Третій компонент моделі медіа-інформаційно грамотного фахівця рефлексивно-проектувальний виявляється у здатності вчителя українознавства оцінювати свій рівень і проектувати умови його підвищення. Це самооцінка власної діяльності з освоєння та використання медіатехнологій, прояв суб'єктної позиції, вміння вибудовувати і ндивідуальні освітні траєкторії підвищення кваліфікації у сфері медіаграмотності; уміння дати експертну оцінку продуктів освітньої діяльності, розроблених з використанням ІКТ; уміння аналізувати проблеми, пов'язані з інформатизацією освітнього процесу, і шукати шляхи 'їх вирішення, володіння навичками рефлексії.

В українській науці утверджується думка вчених, які вважають вдалим використання саме терміна медіа-інформаційної грамотності та судження про те, що концептуально медіа-інформаційна грамотність має включати в себе, по-перше, більш чітке окреслення та визначення ключових термінів, по-друге власних інформаційних потреб, що зумовлює створення індивідуального інформаційного простору та формування навичок інформаційної аналітики (пошук, обробка та інтерпретація результатів (отримання нового знання)).

Отже, в системі українознавства поняття медіа-інформаційної грамотності вже набуло свого сенсу і практичного застосування вчителями і викладачами, науковцями, які усвідомили сам концепт медіаінформаційності як ідеї, яка дає можливість відкривати і формувати нові смисли та значення, удосконалювати свій професіоналізм в цій сфері.

Сучасний етап професійно-особистісного самовизначення вчителя українознавства щодо використання медіатехнологій у сучасній школі ставить перед ним завдання досягнути високого рівня розвитку як особистої медіа-інформаційної грамотності, так і учнівської. Позитивним є той факт, що переважна більшість вчителів українознавства розуміють важливість медіаосвіти для вирішення медійно-інформаційних проблем у суспільстві знань.

Концептуальні проблеми медіа-інформаційної грамотності мають знаходитись у центрі постійної уваги в українознавчій науці.

Література

навчальний медіа інформаційний грамотний

1. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 11.05.2011 р. №436 «Про підготовку до початку 2011/2012 навчального року». Режим доступу: http://nauch.com.ua/geografiya/34019/index.html

2. Лист МОНМС України № 1/9-226 від 29.03.13. Режим доступу: http://osvita. mediasapiens.ua/material/17230

3. Концепція впровадження медіа-освіти в Україні. (Схвалено постановою президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня 2010 року, протокол № 1-7/6-150).

4. Вікіпедія: вільна енциклопедія. Режим доступу: http: //uk.wikipedia.org

5. Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / Ред.-упор. В.Ф. Іванов, О.В. Волошенюк; за науковою редакцією В.В. Різуна. Київ: Центр вільної преси, 2012. 352 с.

6. Медийная и информационная грамотность: Программа обучения педагогов / Під редакцією Алтона Гріззла, Керолайн Уілсон. Париж, 2012. Режим доступу: http://iite.unesco.org/pics/publications/ru/ files/3214706.pdf

7. Навчальна програма «Медіаосвіта (медіаграмотність)» (Для слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників). К., 2011. Режим доступу: http://iitzo.gov.ua/files/navch_ prog_23_06_2011.doc

Размещено на Allbest.ru