Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна магістратура в Україні як акмесинергетична система

Ніна Батечко

Анотації

У статті розглянуто нагальні проблеми магістерської підготовки в Україні. Адаптовано синергетичний підхід до підготовки магістрів як до педагогічної системи. Вивчається феномен самоорганізації у процесі магістерської підготовки як можливий напрям її оптимізації. Висвітлено теоретичні аспекти застосування акмеологічного підходу щодо процесу підготовки магістрів та обґрунтовано акмеологічні умови становлення студента магістратури вищого навчального закладу як професіонала, так і творчої, успішної особистості, здатної до самореалізації у майбутній професійній діяльності. Доведено органічну єдність рівня самоорганізації майбутнього фахівця та процесу формування його професіоналізму.

Ключові слова: магістр; магістратура; педагогічна система; синергетичний підхід; акмеологічний підхід; акмесинергетичний підхід.

The article reveals the urgent problems of master's degree training in Ukraine. It was highlighted the great scientifically-pedagogical potential of national higher school, active development of educational service market, the leading concept of magistracy in it. It was revealed the problems of master's degree training in Ukraine as a pedagogical system with special peculiarities and features.

It was adapted the basic principles of synergetics to the masters' training process as an open pedagogic system, able to self-organization and self-development. It was taken the functional characteristics of system and peculiarities of its development on the present stage of higher educational system development in Ukraine.

Phenomenon of self-organization in the process of master's training as the possible direction of its optimization is studied. It was revealed the acmeological peculiarities to the masters' training approach. Attention was paid to advantages of master's degree as a suitable environment for the development of future specialist's personality, able to constant self-education and self-perfection.

In the result of analysis of self-cognition, self-education, self-development and self-perfection of masters were studied the stages of their professional and self-development. It was proved the organic unity of self-organization level of future specialist and the process of their professionalism formation.

From the position of acmesynergetic approach was studied masters' training as an open dynamic system, which constantly develops, changes, acquiring new personal and individual-psychological characteristics, providing future specialist with broad peculiarities of social and professional adaptation.

Keywords: master; magistracy; educational system; synergistic approach; acmeological approach; acmesynergetic approach.

магістратура студент акмесинергетична система

Основний зміст дослідження

У світлі докорінних змін у сфері вищої освіти України, спрямованих на її демократизацію та інтеграцію у світовий освітній простір, підвищення її фундаментальності, гуманізацію та гуманітаризацію, використання сучасних технологій навчання, зростає роль магістерської підготовки як інституту, спроможного прискорити ці процеси.

У 90-х роках ХХ ст., коли вітчизняна вища школа перейшла на ступеневу освіту, підготовка магістрів стала її інноваційним завданням та пріоритетом. Втім, незважаючи на те, що підготовка магістрів в Україні відбувається вже друге десятиліття поспіль, як наукова проблема вона все ще залишається малодослідженою. Висвітлення деяких аспектів, безсистемність, відсутність цілісного дослідження цієї проблеми створює ситуацію неоднозначності,різноспрямованості ставлення до з'ясування принципових задач теорії та методики магістерської підготовки (Єременко О.В., 2000, с.93).

Наукові розвідки з питань магістерської підготовки, зокрема у працях С.С. Вітвицької, О.В. Глузмана, О.І. Гури, О.В. Єременка, К.В. Корсака, В.І. Лугового, Р.С. Гуревича, С.О. Сисоєвої, дають підстави для пошуків ефективних шляхів організації навчально-виховного процесу на магістерському рівні та методологічному його обґрунтуванню. Науковці одностайні у необхідності створення інноваційної освітньої моделі підготовки магістрів, яка замінить усталену адаптаційну освітню модель та активізує розвиток здібностей магістрантів, їх інноваційне мислення, здатність до сприйняття мінливих умов сучасного інформаційного суспільства.

В Україні, яка має високий науково-педагогічний потенціал, вже створено ринок освітніх послуг, який продовжує активно розвиватися. Тож інститут магістратури має зайняти в ньому провідне місце. Останнє досягається самою філософією магістратури - єдністю знань, умінь та навичок і постійною готовністю до негайного реагування на швидкоплинні зміни в соціумі, науці та технологіях. Звідси очевидна потреба у постійному оновленні та гнучкості магістерських програм та їх здатності допомогти майбутнім фахівцям прогнозувати наслідки будь-якого макро- і мікропроцесу, передбачити зміни у природі та суспільстві. Так, С.О. Сисоєва, ще на етапі впровадження інституту магістратури в Україні, доводила необхідність випереджувального розвитку педагогічної науки, зокрема для запобігання ймовірним соціальним конфліктам (Сисоєва С.О., 2001, с.395). Отже, зміст та організація магістерської підготовки має забезпечити молодій людині здатність до глобального мислення, бачення місця і ролі професії, що здобувається, можливості порівняння справ у відповідній галузі в Україні з сучасними досягненнями країн світу.

З врахуванням вище сказаного наукової платформи підготовки магістрів в Україні, що ґрунтується на ізольованих педагогічних, психологічних та філософських знаннях, стає недостатньо. Ми вважаємо, що до розв'язання питання необхідно підійти з міждисциплінарних позицій. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження слугували синергетичний та акмеологічний підходи, синтез яких, на нашу думку, дозволить найбільш оптимально розглянути проблемність, концептуальність, наповнення й особливості підготовки магістрів в Україні.

Метою статті є з'ясування теоретико-методологічного підґрунтя підготовки магістрів в Україні як педагогічної системи в контексті інтеграції синергетичного та акмеологічного підходів. Це дозволить, на наш погляд, по-новому проектувати та конструювати освітні стандарти, професійні програми підготовки магістрів в Україні та відповідним чином організовувати їх навчально-виховний процес.

Підготовка магістрів в Україні як педагогічна система. Для кращого розуміння сутності досліджуваної проблеми проаналізуємо головні ознаки та структуру педагогічних систем.

Розробляючи педагогічні системи, науковці найчастіше зосереджують увагу на таких їх складових: студенти, науково-педагогічні працівники, цілі, зміст, процеси, організаційні форми виховання і навчання, принципи, підходи, реальні результати тощо. Так, зокрема, В.М. Володько подає визначення педагогічної системи як упорядкованої множини взаємопов'язаних та взаємообумовлених структурних та функціональних компонентів, що становлять єдине ціле у своїй структурі, поєднаних спільними цілями, мотивами і завданнями, спрямованих на виховання та навчання особистості (Володько В.М., 2000). Для ефективного функціонування педагогічної системи, на думку дослідника, потрібно, щоб результат навчання відповідав цілям, установкам та вимогам держави і проектувався на майбутню професію та особистісну діяльність, а компоненти системи повинні бути взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Дослідження сутності технології навчання з позицій системності створює умови для розкриття прихованих потенційних можливостей будь-якої педагогічної системи, виявлення особливостей і закономірностей процесу навчання, розкриття його переваг й недоліків. Таке дослідження дасть змогу уникнути багатьох недоліків еволюції педагогічної системи, а переваги успішно застосовувати на практиці.

Оскільки педагогічна система є соціальною і деяким чином штучно організованою структурою, то навколо себе вона формує певний освітній простір відповідно до певної моделі, яка визначає типи взаємозв'язків, очікувані результати, механізми перспектив розвитку. Проте дотримання моделі є чітко детермінованим, а тому зміни, які відбуваються у суспільстві враховуються недостатньо і, як наслідок, не можуть ефективно впливати на розвиток педагогічних систем. На нашу думку, вийти з цієї ситуації можна, вважаючи, що педагогічні системи завжди відкриті, здатні до самопізнання (рефлексії), оскільки її елементи тісно пов'язані з інформаційними процесами суспільства і залишаються стійкими, якщо поставлені цілі повністю співпадають з отриманим кінцевим результатом. Взаємодія компонентів у системі - не є просто співвідносна дія, не просто будь-який не - визначений самостійний їхній зв'язок; система оптимальна тоді, коли вона має програмовану дифузну взаємодію відповідних груп і компонентів, взаємопов'язаних рішенням загальних завдань, що взаємоспрямовані і доповнюють одне одного, достатньо детермінованих, методологічно та дидактично обґрунтованих.

Представлені вище ознаки та структура педагогічної системи якнайкраще поширюються на педагогічну систему магістерської підготовки в Україні. Досліджувана нами педагогічна система підготовки магістрів є цілісною, поліфункціональною, динамічною, відкритою структурою з притаманними її ознаками, ієрархічною побудовою, системоутворюючими зв'язками і спрямована на створення нової інтегративної якості (сукупності якостей) професійної компетентності магістра - майбутнього фахівця. Варто зауважити, що професійна підготовка фахівців в умовах магістратури є підсистемою системи вищої освіти України. Тому, педагогічна система підготовки магістрів та система вищої освіти загалом ґрунтуються на спільних освітніх парадигмах, концепціях та підходах. Разом з тим професійна підготовка магістрів розглядається як педагогічна система, яка має свою власну структуру та особливості, розуміння яких, на нашу думку, оптимізуватиме магістерську підготовку в Україні.

Говорячи про перехідний етап розвитку вищої освіти України, проблеми, які виникають у вищій школі, та охоплюючи також інститут магістратури, В.Г. Кремень зауважує, що ні дедуктивний етап дослідження, ні системний підхід, який є надзвичайно результативним, не можуть вирішити ці проблеми. Оскільки система освіти є динамічною, то спосіб поєднання нелінійних зв'язків між її частинами сумісний з усіма реальними відносинами як середовищем їх існування. Це досяжне, вважає В.Г. Кремень, синергетичному підходу (Кремень В.Г., 2013, с.23).

Синергетичний підхід як інноваційна методологія дослідження педагогічної системи підготовки магістрів. В наукових публікаціях останніх років вчені схиляються до думки, що сучасна педагогіка перебуває у перехідному періоді розвитку, що в свою чергу ускладнює визначення цілей і змісту освіти. Поява множинних педагогічних практик, певна невизначеність у формуванні педагогічних категорій спонукають вчених-педагогів до трансдисциплінарних наукових пошуків, що уможливлять цілісний підхід до педагогіки як науки з врахуванням сучасних викликів, які мають непередбачуваний, нелінійний характер. Вдаючись до обґрунтування педагогічних понять, процесів та явищ, науковці все частіше використовують філософські, соціологічні, математичні терміни, здійснюючи тим самим синергію наукових пошуків. Якщо синергетика є "принципово трансдисциплінарним утворенням", зауважує В.Г. Кремень, то і сине - нергетична педагогіка можлива на межі декількох дисциплін: філософії, психології, теорії соціальної комунікації, інформатики, логіки, лінгвістики тощо (Кремень В.Г., 2013, с.25). У зазначеному контексті синергетика цілком може виступати новою методологічною парадигмою у сучасних педагогічних дослідженнях, зокрема, застосування в моделюванні та прогнозуванні розвитку освітніх систем й управлінні навчально-виховним процесом.

Сукупність застосування синергетичного підходу до педагогічних систем ґрунтується на теорії нерівноважних станів, яку розробив родоначальник синергетичного напряму наукових досліджень І.А. Пригожин. Науковець вивчав так звані "відкриті системи", між якими постійно відбувається обмін енергією, речовиною, інформацією, а тому для них характерними є постійна стохастичність і мінливість (Пригожин І., Стенгерс І., 2008). З поняттям стохастичності тісно пов'язані явища флуктуації та біфуркації. Так, І.А. Пригожин вважає, що всі системи містять підсистеми, котрі постійно флуктуються. Іноді окрема флуктуація або комбінація флуктуацій можуть стати настільки сильними, що попередня організація системи не витримує і руйнується.

У цей переломний момент, який називають точкою біфуркації, принципово неможливо передбачити, в якому напрямі буде відбуватися її подальший розвиток: чи стане більш хаотичним, чи перейде на новий, більш високий рівень організації, який І.А. Пригожин назвав дисипативною структурою.

Принцип мінімуму продукції ентропії відкритої системи (міри її хаотичного стану) у стаціонарному стані є найважливішим результатом нерівноважної термодинаміки, оскільки пропонує цілісний критерій встановлення стаціонарного стану. Цей принцип, зокрема, ґрунтується на теоремі При - гожина: у стаціонарному стані, близькому до термодинамічної рівноваги, значення швидкості продукції ентропії системи за рахунок необоротних процесів досягає відмінного від нуля постійного мінімального значення:

Критерієм наближення відкритої системи до стаціонарного стану є від'ємність похідної від продукції ентропії за часом:

Педагогічні системи, на нашу думку, цілком можна віднести до відкритих систем з дисипативною структурою з характерною зміною ентропії, адже для вивчення педагогічних явищ науковці все частіше використовують положення про стохастичність та невизначеність у їх розвитку, про вплив суб'єктивних факторів і випадковість. Так, зокрема, останні наукові дослідження підтверджують той факт, що до педагогічних систем з дисипативними структурами належать викладачі, ті, хто навчається (учні, студенти), освіта загалом та ін. (Андрущенко В.П., 2002, с.9-17). Виявлені педагогічною наукою стохастичність і нелінійність педагогічних законів, особливості їх дій у конкретних педагогічних ситуаціях, неоднозначність їх прояву, залежність закономірностей педагогічного процесу від зовнішніх і внутрішніх умів, біфуркаційний характер навчально-виховного процесу й пізнавальної діяльності - все це закладено, як вище було зазначено, в основних принципах синергетики.

Отже, використовуючи науковий потенціал синергетики можна вирішити ряд проблем магістерської підготовки в Україні, що уможливить, на нашу думку, нове методологічне підґрунтя цьому процесу. Так, зокрема, об'єктом дослідження синергетики, як було вже зазначено вище, є системи відкритого типу, принципом функціонування яких є самоорганізація, здійснювана на основі постійної й активної її взаємодії із зовнішнім середовищем. Функціональними характеристиками таких систем є взаємодія, відкритість, динамічність, нелінійність, саморегуляція й самоорганізація. Накладемо основні принципи синергетики на процес підготовки магістрів як відкритої педагогічної системи, здатної до самоорганізації та саморозвитку та розглянемо навчально-виховний процес підготовки магістрів як відкриту нелінійну систему, здатну до самоорганізації. Підійдемо до самоорганізації як до процесу, під час якого утворюються та удосконалюється організація об'єктів складної динамічної природи, а відтак, на нашу думку, і підготовка магістрів.

Зауважимо, що самоорганізація простежується лише в системах, які мають високий рівень складності, достатню кількість елементів, зв'язок між якими має не жорсткий, а скоріш ймовірнісний характер. Так, зокрема, Г.І. Рузавін виокремив наступні передумови виникнення феномену "самоорганізація": відкритість системи, тобто її здатність обмінюватись енергією та інформацією з оточуючим середовищем; достатня віддаленість системи від точки рівноваги; нерівноважність системи (Рузавін Г.І., 1993).

Зважаючи на перехідний етап розвитку вищої освіти України та формування інституту магістратури, вважаємо педагогічну систему магістерської підготовки наразі нерівноважною, тобто достатньо відхиленою від точки рівноваги. Вживаючи основні положення нерівноважної термодинаміки, вважаємо, що продукція ентропії в ній прямує до максимального значення: у > уmax, а відтак уможливлює виникнення самоорганізації та її розвиток.

Прояви самоорганізації у педагогічній системі підготовки магістрів підтверджуються багатьма процесами, що відбуваються у вищій освіті України, зокрема її самоналагодження, що спонукало усуненню освітньо-кваліфікаційного рівня "Спеціаліст" та оптимізації магістерської підготовки. Розглядаючи підготовку магістрів як нелінійну педагогічну систему, можна говорити про її випереджувальний характер, адже відкриті системи вчасно реагують на зовнішні і внутрішні зміни завдяки самоорганізації. Відкрита педагогічна система підготовки магістрів рефлекторно реагує на зміни і запити суспільства та постійно набуває якісно інших властивостей у вигляді нових магістерських програм та наповнення їх змісту. Так, зокрема, такі програми мають починатися не з вивчення питань історичного становлення певної дисципліни, а зі з'ясування суті та причин виникнення тієї чи іншої проблеми сучасності (науки, технологій, суспільства) та пошуку альтернативних шляхів її вирішення. Таким чином, процеси самоорганізації спонукають до принципової зміни навчальних планів та програм підготовки магістрів, які уможливлять їх відповідність потребам ринку праці та соціальним перетворенням. Як вже зазначалося, розвиток синергетичних систем супроводжується їх проходженням через особливі стани нестійкості (біфуркаційні стани). У ці моменти незначні, іноді випадкові, впливи можуть призвести до появи нових структур, нових рівнів організації системи, які будуть впливати навище сформовані рівні і трансформувати їх (Чер - неляк І., 2005). З цих позицій можна спостерігати появу нових інноваційних форм організації навчально-виховного процесу в магістратурі, які спонукають пізнавальну ініціативу магістрантів та сприяють ситуаціям їх неординарного мислення. Відкриті педагогічні системи на основі синергетичних принципів мають властивість "вирощувати" в собі нові якості, у нашому випадку - це нова якість взаємодії між магістрантом та викладачем, зорієнтована на спільну творчість, взаємодопомогу та співпрацю. Адже з позицій синергетики контроль за суб'єктом, що саморозвивається, не може здійснюватись шляхом силового впливу на нього.

За законами синергетики відкриті системи, здатні до самоорганізації, завжди набувають ознак інноваційних структур як саморефлективних, спроможних створювати нові моделі зовнішнього світу відповідно до внутрішніх потреб суб'єктів системи в умовах індивідуальної чи колективної дії. Саме з таких позицій можна по-новому розуміти "інноваційний характер" підготовки магістрів, що відображено у новому Законі України "Про вищу освіту" (від 01.07.2014 №1556-VII). Сьогодні, на нашу думку, у вищих навчальних закладах першочерговими є завдання, які вимагають, крім засвоєння необхідного ядра знань, ще і цілеспрямованого розвитку творчого мислення та формування методологічної культури майбутніх фахівців, навчання магістрантів самостійному засвоєнню знань, генерації нових наукових, технічних та соціальних ідей. Формування творчого потенціалу майбутніх фахівців стає основною метою магістерської підготовки в Україні. Отримання таких результатів можливе на основі компетентно обґрунтованих і досконало сформованих освітньо-професійних програм підготовки магістрів, зорієнтованих на досягнення сучасних освітніх стандартів, запровадження нових педагогічних технологій навчання у вищих навчальних закладах.

Отже, на прикладі педагогічної системи підготовки магістрів, ми відстежили, як принципи синергетики впливають на утворення стійких структур у магістерській підготовці та розвитку в ній самоорганізації.

Феномен акмеологічного підходу до дослідження підготовки магістрів в Україні. Загальновідомо, що основними показниками ефективності підготовки магістрів є наступні критерії: рівень їх знань, кількість випускників магістратури, їх працевлаштування у відповідності з отриманою кваліфікацією.

Утім все більше науковців схиляються до думки, що важливе значення у майбутній професійній діяльності магістрів мають так звані "людські виміри" - прояви суб'єктивності, внутрішні механізми саморегуляції особистості, її спроможність до самореалізації, соціальної та професійної мобільності. У цьому аспекті цікавим є вислів Л.М. Мітіної, яка висвітлює явні відмінності між професіоналом та просто фахівцем: перший на відміну від іншого є суб'єктом професійної діяльності, а не просто носієм сукупності знань та вмінь (Мітіна Л. М., 2005). Тому у форматі нашого дослідження цікаво прослідкувати становлення магістра - майбутнього професіонала, як творчої, успішної особистості, а також процес створення умов для його самореалізації у майбутній діяльності.

Відповідно до формату нашого дослідження розглянемо акмеологічний підхід як метод наукового пізнання педагогічних систем, який зосереджується на вивченні закономірностей досягнення вершин майбутнім фахівцем як людиною - індивідом, особистістю, суб'єктом діяльності та індивідуальності.

Акмеології на сучасному етапі розвитку властиві такі характеристики, як фундаментальність, широке коло міждисциплінарних зв'язків та гуманістична спрямованість. Так, зокрема, О.О. Бодальов розглядає сучасну акмеологію як таку, що "виникла на перетині природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін і вивчає феноменологію, закономірністі та механізми розвитку людини на сходинці її зрілості, а особливо - при досягненні нею найвищого рівня в цьому розвитку (Бодальов О.О., 1993, с.73-79). Варто зауважити, що на відміну від інших наук про людину, акмеологія досліджує весь життєвий та професійний шлях особистості. Наука вивчає проблеми вдосконалення, корекції професійної діяльності та обґрунтовує той факт, що вершин професіоналізму й майстерності людина досягає сама, причому професійна діяльність особистості займає домінуюче місце у її долі. Так, досліджуючи проблеми соціальної зрілості, В.В. Радул зазначає, що зрілість - "це акмеологічна категорія., що виявляється у формі локальних видів зрілості людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, а також у формі глобальної зрілості, тобто інтегрального критерію досягнення певної стадії дорослості людини (Радул В.В., 2011, с.18). Науковець зазначає, що акмеологія ґрунтується на понятті активного соціально зумовленого характеру становлення особистості, але водночас передбачає активну позицію самої особистості у виборі діяльності, яку вона виконує.

На сучасному етапі акмеологія як наука охоплює нові можливості розгляду професійного становлення спеціаліста під кутом оволодіння ним "акме". Використання понятійного апарату акмеології, зокрема педагогічної, може використовуватися, на думку Н.І. Мачинської, у виокремленні динаміки поліпшення професійно - педагогічної освіти магістрів, виявлення рівнів, етапів розвитку професійної компетентності конкретного магістранта." (Мачинська Н.І., 2013, с.54). Зауважимо, що акмеологічний підхід, як базисна методологічна програма, характеризується прогностичністю, оскільки дає змогу зорієнтувати наукові дослідження на прогноз якісного результату у підготовці магістрів, на аналіз продуктивності сучасного досвіду їх підготовки та виділення перспективних ідей, чинників, під впливом яких власне формується професіоналізм майбутнього фахівця. Оскільки акмеологічні технології завжди індивідуально спрямовані та націлені на акме, то вони дають методологічні орієнтири на проектування продуктивних моделей професійної діяльності магістранта та стимулюють його на шляху до вершини професійного розвитку.

Інтеграція акмеологічного та синергетичного підходів - необхідна умова інноваційного розвитку магістратури в Україні. Розглянемо взаємозв'язок між досягненням майбутнім фахівцем вершин професіоналізму ("акме") та процесом його самоорганізації. Вважаємо, що існує взаємозв'язок та взаємообумовленість між рівнем професіоналізму магістра та рівнем його самоорганізації.

Так, з позицій акмесинергетичного підходу розглянемо підготовку магістрів як відкриту, нерівноважну, динамічну педагогічну систему, яка постійно розвивається, змінюється, набуваючи при цьому нових особистісних та індивідуально - психологічних якостей, забезпечуючи тим самим майбутньому фахівцю широкі можливості соціальної та професійної адаптації.

З віссю О (рис.1) співставимо вісь зміни рівня ентропії педагогічної системи підготовки магістрів, з віссю вісь О^ зміни рівня самоорганізації магістрантів у процесі реалізації магістерської програми. Зі зростанням рівня ентропії відбувається зростання рівня самоорганізації магістрантів (рис.1) по кривій, яку ми назвали "акмесинергетичною спіраллю". На наш погляд, зміна самоорганізації магістрантів у процесі навчання за магістерською програмою має не монотонно зростаючий, а скоріше спіралеподібний характер. Змінюючись виток за витком, самоорганізація магістрантів щоразу набуває якісно нового рівня, спираючись при цьому на якісно нові особистісні утворення студента.

Під час навчально-виховного процесу за магістерською програмою відбувається перехід магістранта від одного етапу розвитку до іншого, який можна представити у вигляді наступного логічного ланцюжка: професійне самопізнання > професійне самовиховання > професійний саморозвиток > професійне самовдосконалення (рис. 1). Останнє супроводжується переживанням магістрантом нових відчуттів, нових ситуацій та свого місця в них, у результаті чого, на нашу думку, реалізується мотивація до майбутньої професійної діяльності, критичне відношення до своєї особистості, рефлективність та інші особистісні структури.

Т₁ - етап самопізнання Т₂ - етап самовиховання Т₃ - етап саморозвитку Т₄ - етап самовдосконалення

Рис.1. Акмесинергетична модель підготовки фахівців в умовах магістратури

Так, процес професійного самопізнання (на рис.1: Т₁) є умовою становлення, розвитку і вибору магістрантом життєвого шляху. Для нього цей вибір відбувається внаслідок відбору запропонованих спеціалізацій магістерських програм та індивідуальної освітньої траєкторії. Як правило, цей етап характеризується нерівноважністю поведінки магістранта та готує підґрунтя до наступного етапу еволюції розвитку професіоналізму майбутнього фахівця - етапу самовиховання (рис.1: Т₂).

Зауважимо, що ідентифікація магістранта зі своєю майбутньою професією буде ефективною у випадку глибоких знань її специфіки та особливостей. Так з самого зародження у студента потреби у виборі професійної діяльності починається процес професійного самовизначення, який завершується тоді, коли магістрант починає вважати себе професіоналом, усвідомлює рівень розвитку професійних здібностей, розуміє відповідність професійних мотивів, знань та навичок до тих вимог, які висуває до нього професійна діяльність.

Ступінь відповідності магістранта професії, що опановується, є основною суперечністю, в розв'язанні якої, як ми вважаємо, відбувається процес професійного самовиховання майбутнього фахівця. Долаючи невпевненість та сумніви відносно вибраної професії, магістрант переходить до наступного етапу - професійного саморозвитку (на рис.1: Т₃). В цей період відбувається структурування, зростає впорядкованість, мінімізується кількість варіантів подальшої професійної діяльності магістранта. Студент на цьому етапі вже ставить конкретні цілі власної освіти, для реалізації яких намагається структурувати складові магістерської програми відповідно до професійної діяльності.

Магістрант вже чітко знає спрямованість та структуру власної освітньої програми, але в той же час усвідомлює необхідність у самовдосконаленні власних знань, умінь та навичок. З'являється потреба у нових освітніх програмах, змінюється відношення магістранта до освітнього середовища. Накопичення власного досвіду та усвідомлення необхідності самовдосконалення стимулює потребу магістранта у новій зміні власної освітньої траєкторії, примушує майбутнього фахівця повторювати увесь вже пройдений цикл професійного становлення, але вже при інших умовах.

Отже, на етапі самовдосконалення у магістранта з'являється потреба у прагненні до акме (на рис.1: точка А* (а*; п*)). Так, при прямуванні рівня ентропії педагогічної системи підготовки магістрів до деякого максимального значення: а = а*, зростає і рівень самоорганізації: ц - ц*. Наростання рівня самоорганізації рівня магістранта, на нашу думку, відбувається спіралеподібно - від одного етапу до іншого (Т - Т₂ - Т₃ - Т₄), які в свою чергу уможливлюють його рух до вершини акме (точки А*). Зауважимо, що це неперервний процес розробки і реалізації магістрантом власних дій в досягненні індивідуально-усвідомлених, професійних та особистісних позицій, появи таких інтегративних особистісних утворень, які і стимулюють його подальше професійне самовдосконалення. Вважаємо, що цей процес буде тривати і після закінчення студентом магістратури на протязі усієї професійної діяльності.

Сформована модель, яку ми назвали "акмесинергетичною спіраллю" підготовки фахівців в умовах магістратури дає можливість прослідкувати безпосередній зв'язок між етапами розвитку професіоналізму магістранта: самопізнанням, самовихованням, саморозвитком і самовдосконаленням та рухом до вершин акме з розвитком рівня його самоорганізації.

Висновки