Поєднання знань, умінь та навичок як умова досягнення життєвих успіхів особистістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поєднання знань, умінь та навичок як умова досягнення життєвих успіхів особистістю

Ніна Федорова, Микола Дроботенко

В статье авторы обращают внимание на необходимость объединения знаний, умений и навыков учиться и усовершенствовать собственные достижения, как одно из условий достижения поставленных целей. Для этого личность должна формировать в себе качества умение работать в команде, слушать и слышать собеседника или партнера. Это должно способствовать успешному продвижению в карьере.

Ключевые слова: знания, успех, действие, память, команда.

In this article the necessity to unite of knowledge, skills, experience and improving ofpersonal achievements is highlighted by authors. It is one of conditions for the stated target achievement. The person has to form such qualities as ability to work in team, to listen and hear the partner for the successful career contribution. успіх мозок пам'ять

Key words: knowledge, successes, action, memory, team.

Знання, що отримуються молодою людиною роками навчань ще не гарантують досягнення нею успіху на життєвому, професійному і творчому шляху залежно від кількості дипломів про здобуття вищої освіти. Тому останніми роками зміна змісту освіти покликана врівноважити цю невідповідність і забезпечити досягнення завдань, що стоять перед системою освіти і суспільством в цілому, а також перед людиною, яка вирішила докласти певних зусиль на шляху особистісного, творчого зростання.

Навіть впровадження Болонських принципів у систему вищої освіти України не впливають на підвищення якості освіти, рівень знань учнів, захист від інфляції освіти, не говорячи про питання успішності молодої людини у подальшому житті. Існують також проблеми, пов'язані зі скороченням часу навчання (зокрема, на рівні PhD), що не дають достатньо часу для створення вагомого інтелектуального продукту/продукції. Болонські домовленості та реформи містять елементи ринково-орієнтованої, прагматичної політики освітніх послуг, спрямованих на задоволення потреб, у першу чергу, ринку працедавців і підприємців. Тому розуміння того, що самі знання не гарантують успішності молодій людині у подальшому житті є важливим як для неї, так і для суспільства, в якому людина живе і працює.

Існує значна відстань і різниця між знанням, отриманими за роки навчання, розумінням необхідності їх здобуття і вмінням отримувати ці знання. Важливими є також дії особистості, спрямовані на реалізацію власних знань, умінь та навичок.

Таким чином, алгоритм досягнення успіху у будь-якій справі, а також у навчанні, можна сформулювати наступним чином: Знати що робити! Знати як робити! Знати з ким робити! Цей алгоритм можна назвати трьома джерелами і складовими частинами досягнення успіху. Перша складова - це є багаж знань, що прагне і отримує людина протягом всього життя. Друга складова - це вміння та навички, життєвий досвід, предметні дії особистості, що мають доповнювати, систематизувати і трансформувати отримані знання у практичну площину. Третя частина успіху - це люди, які знаходяться поруч і приймають участь у життєдіяльності особистості.

Таким чином, на думку авторів, відсутність однієї зі складових отримання успіху у життєдіяльності особистості може зробити поставлену мету недосяжною.

І. Бех, доктор психологічних наук, дійсний член НАПН України, директор Інституту проблем виховання НАПН України, наголошує на недоліку в освітній сфері, що проявляється у формалізмі отримання знань, відсутності їх достатньої усвідомленості, посилання переважно на запам'ятовування, а отже, неможливості досягати певних практичних цілей та успішно розв'язувати життєві завдання. Можна погодитись з П. Я. Гальперіним, видатним російським вченим, автором теорії формування розумових дій і понять. Він вважається фундатором психодидактики, як центральної складової педагогіки навчання, що грунтується на глибоких психологічних знаннях і закономірностях, зародження процесів свідомості в особистості. [1]

Мозок людини краще запам'ятовує нову для нього інформацію. Сучасні дослідники мозку стверджують: пам'ять - це властивість мозку, як системи в цілому, а не його окремих молекулярних та кліткових компонентів. Відповідно, пам'ятати - означає успішно оволодівати трьома завданнями: 1) засвоєнням, 2) збереженням, 3) «вилученням» (добуттям) необхідної інформації.

Важлива властивість мозку - його здатність сприймати і зберігати величезну кількість інформації. При цьому, «вилучаючи» і роблячи необхідні нові висновки, компонувати її (інформацію) різними способами, отримуючи у процесі цього знання.

Людський мозок - дуже складна система. Тому цілісний погляд на будь-яку систему дозволяє зрозуміти призначення великої кількості окремих компонентів такої системи і, як наслідок, зрозуміти сутність функціювання системи в цілому. Тобто, ціле, як система, у таких випадках, стає більше суми своїх складових. У цьому і полягають синергетичні властивості мозку.

За часовими характеристиками пам'ять ділиться на:

• сенсорну (ультракоротку). Збереження інформації складає менше 1 сек;

• первинну. Інформація зберігається в ній від декількох секунд до десятків хвилин;

• вторинну. Інформація зберігається від декількох хвилин до років;

• третинну. Інформація в ній зберігається все життя.

Сенсорна і первинна пам'ять називаються короткотривалою (короткочасовою). Вторинна і третинна пам'ять - довготривалою. Кожний вид пам'яті використовує власний механізм і пристосований для збереження інформації різних типів. Різниться пам'ять за інформаційною ємкістю. Так, короткотермінова пам'ять має невеликий об'єм і забезпечує зберігання інформації від декількох секунд до десятків хвилин, але надійно працює лише секунди. Приблизно, через 10-12 сек. сприйняття інформації стає ускладненим, а за 25-30 сек. «невитребувана» інформація ніби-то «стирається», а, насправді, вона «переноситься» у «довготривале сховище» мозку). Назавжди інформація, отримана нами, не зникає і не стирається. Фрагментарно і нео- чікувано, вона може «спливати» у майбутньому, підкоряючись іноді несподіваним і неусвідом- леним асоціаціям. Оперативна пам'ять здатна утримувати від 5 до 9 фрагментів інформації. Частіше - це 7 фрагментів інформації. З короткотривалої пам'яті у довготривалу інформація передається завдяки перетворюванню та впорядкуванню її матеріальних слідів (енграм).

Внаслідок чого зростає вірогідність запам'ятовування інформації'? Інформація, оброблена в сенсорній пам'яті переноситься у первинну. Людина здійснює такий «перенос» на вербальному (словесному) рівні. При цьому сигнали отримують словесне вираження, а потім у комбінований спосіб, словесно-сенсорно, закріплюються в пам'яті. Ось чому стає важливим «проговорення» і осмислення сказаного для закріплення інформації. Особливо це важливо для дітей. Первинна пам'ять має менший об'єм у порівнянні з сенсорною. Частина інформації первинної пам'яті «витісняється» новою інформацією, а інша частина переходить у вторинну. Вторинна пам'ять має більшу ємкість і час збереження на відміну від первинної і організується на основі смислової значущості інформації. Інформація з первинної пам'яті «добувається» з більшою швидкістю, а з вторинної - за необхідності перебору різної інформації - повільніше. Третинна пам'ять міцно фіксує попередній досвід. Разом з тим, звідти інформація вилучається з високою швидкістю. Вторинна і третинна пам'яті - стабільні форми збереження інформації.

Ємкість мозку, за твердженнями нейробіологів, становить 3х10⁸ біт. Інформаційний потік складає 20 біт/сек. Тоді за 70 років людського життя, при довжині активної фази дня у 16 годин, загальна надійна інформація складає 3х10¹⁰ біт. Якщо для збереження 1-го біта інформації необхідно 10 нейронів головного мозку, тоді виходить, що у мозок надходить у 100 разів більше інформації за його інформаційну ємкість. Ось чому важливо навчитись і вміти зберігати інформацію, яку ми отримуємо. Але при необхідності потрібно вміти її і «забувати», щоб не перевантажувати «наш комп'ютер» - мозок, знаючи і вміючи при цьому, як у потрібний час цю інформацію «дістати».

На якість пам'яті впливають не тільки фізіологічні особливості людини, а також його емоційний стан: увага, зосередженість, спостережливість, спокій. І якщо на фізіологічні можливості людина вплинути не може, то на емоційний стан існує можливість впливати як ззовні, так і, особисто, вміючи його контролювати та регулювати. Пам'ять людини слабшає пропорційно зростанню її хвилюванню. Стрес, що виникає в результаті хвилювання, гальмує процес запам'ятовування інформації [2]. Власні емоції, таким чином, впливають не тільки на нашу пам'ять, а й на процес навчання, коли пам'ять потрібна особливо.

Поняття «навчальний процес» і «процес навчання» у вітчизняній педагогіці різних авторів суттєво відрізняються. Усталені на сьогодні підходи до визначення цих понять досліджені вітчизняними вченими (В. Бондар, С. Гончаренко, І. Зязюн, О. Савченко, С. Сисоєва, В. Лозова, В. Ягупов та інш.) полягають у такому тлумаченні суттєвих характеристик означених понять, а саме:

- Процес навчання - методологічно та теоретично обґрунтована, цілеспрямована струк- турована взаємодія науково-педагогічного працівника і студента (слухача), опосередкована методичними системами навчальних дисциплін, здійснювана з метою розв'язання завдань вищої освіти, виховання та розвитку студентів (учнів), присвоєння ними надбань культури.

- Навчальний процес - це система організації навчально-виховної діяльності у певних навчальних закладах.

Таким чином, перестановка слів «навчальний» і «процес» змінює смислове навантаження термінів, що використовуються. Очевидно, що процес навчання є підсистемою інтегративно-синергетичної моделі педагогічної технології (методи, засоби, форми, зміст і цілі навчання і виховання), а навчальний процес відображає динамічну взаємодію компонентів освітньо-виховної системи (освітні технології і наука, методологія освіти, освітні стандарти, управління освітою, навчальні заклади, суб'єкти навчання) [3]. Як бачимо, ці «три джерела і три складові частини «досягнення успіху» особистістю присутні в обох тлумаченнях означених понять. Тому для отримання особистістю ґрунтовних і фахових знань, важливим є як навчальний процес, так і процес навчання.

Правильно і грамотно організований процес навчання повинен сприяти становленню успішного учня, а у подальшому - успішної особистості. Складові успіху розглянемо пізніше, але те, що процес навчання повинен привносити задоволення учню, а звідси і результат отримуваних ним знань - це має бути аксіомою, беззаперечним правилом всього навчального процесу.

У процесі навчання використовуються різні методи навчання і виховання, засоби і форми для досягнення поставлених цілей навчання і отримання знань учнями. Цікавим і корисним є діяльнісний і компетентісний підходи в педагогіці, що успішно застосовуються у всеукраїнському науково-педагогічному проекті «Інтелект України», автором і керівником якого є доктор педагогічних наук, професор І. Гавриш. Багато педагогічних колективів в Україні охоплені ним. Діяльнісний підхід вимагає переосмислення понять, пов'язаних з процесом навчання, а то й введення нових понять, тобто, переходу на вищий рівень творчості (винахідницький, 3-й за А. Тейлором). При цьому необхідним виступає досягнення відповідності рівня вчителя і учня, старшого (більш досвідченого) і молодшого (поки що недосвідченого).

Л. Толстой, визначаючи освіту й виховання, як історичні факти впливу одних людей на інших, вважав, що «...єдине завдання педагогіки - виявлення законів цього впливу». Він формулює Закон педагогіки наступним чином: «освіта в самому загальному розумінні, що охоплює і виховання, на наше переконання, - це та діяльність людини, що має основою потребу в рівності і незмінний закон, що об'єктивно притаманний освіті, внутрішній закон її руху вперед, незалежно від цілей, які ставить людина, здійснюючи освітню діяльність».

В освіті відображуються відносини між освічуванним і тим, хто освічує. Ці відносини такі ж, як між матір'ю і дитиною, яку мати вчить говорити для того, щоб розуміти одне одного. Мати інстинктом намагається спуститися до її погляду на речі, її мови, але закон руху освіти вперед не дозволяє їй спуститися до неї, а її (дитину, учня) змушує піднятися до її знання [4].

Дія є сутнісною основою діяльності кожного суб'єкта навчального процесу. Тому діяльність вчителя і того, хто отримує знання у навчальному процесі поєднана і вмотивована доцільною послідовністю дій. Предметно-перетворювальні дії особистості у процесі навчання вмотивовують учня усвідомлювати процес отримання знань, як досягнення поставленої мети. При цьому розв'язується одне головне завдання, поставлене творчим вчителем: навчити учня мислити і, таким чином, спрямувати його до отримання знань. Адже будь-яка предметна дія у своєму процесуальному розгортанні - це і є процес мислення [1].

Уміння вчитись, самоорганізація і саморозвиток особистості, поєднані з механізмами і способами формування розумових дій і понять є показником інтелектуального розвитку і саморозвитку особистості. На думку І. Д. Беха, вміння вчитись ґрунтується на системі оволодіння знаннями, особистими здібностями і зводяться до наступного :

1) . Самовизначеності до навчальної діяльності (навчання і научання - нетотожні поняття), оволодіння новими знаннями. Необхідна наявність і вироблення внутрішньої мотивації до отримання нових знань на основі тих, якими володіє учень. Має бути внутрішній потенціал до творчого зростання творчого рівня особистості;

2) . Наявність актуалізації отримуваних знань та навичок, достатніх для засвоєння нового матеріалу та інформації;

3) . Уміння вбачати і знаходити різні шляхи (при цьому даючи оцінки ресурсним затратам) розв'язання поставленої проблеми;

4) . Наявність осмисленого і дієвого плану, побудованого з урахуванням діяльнісних і наявних здібностей до засвоєння і оволодіння навчальних дій;

5) . Закріпленні отриманої інформації та навичок розв'язання типових завдань, дій на новий спосіб;

6) . Самоконтроль та перевірка дієвості у використанні засвоєних і використаних, як відомих, так і нових знань, умінь та навичок;і

7) . Осмислення власних дій та вміння давати реальну самооцінку особистому рівню знань та вмінь.

Сьогодні вміння мислити і научання вмінню мислити стають першочерговими завданнями. За словами відомого вченого, професора Л. Ланда, який став засновником нової науково-практичної галузі - ландаматики: «мислення - це не лише знання, це те, що ви робите З та НАД знаннями». Тобто, трансформації над знаннями і різних дій, що виконуються за допомогою специфічних розумових дій. Лише алгоритмічні дії у ряді наукових і життєвих, професійних випадках стають неефективними і мало результативними. Тому часто науковці звертають увагу на евристичні процеси, що дозволяють досягати значних результатів у творчій діяльності особистості.

Евристичний процес - це процес, де присутні новизна, вибірковість, розвиток. Він складається з неелементарних, до цього не відомих виконавцю дій або операцій з елементарними діями, що виконуються нерегулярно і не універсально. Взаємодія алгоритмічних і евристичних процесів лягли в основу створеної Л. Ланда алгоевристичної теорії, що охоплює алгоритмічні і неалгоритмічні процеси, забезпечує інтегроване формування і використання як одних, так й інших. Для ефективності навчання потрібно підбирати і використовувати відповідні процеси, що підходять для певної галузі або предметної дії (діяльності) - алгоритми і евристики. Але практично в усіх ситуаціях можна використовувати три алгоевристичні настанови:

1) . Для тих, хто виконує будь-яку дію, потрібно наголошувати на необхідності діяти (робити) так, щоб виконати на рівні спеціаліста, майстра -найкращим образом і способом. Можна назвати цю настанову мотивацією і здатністю особистості до підвищення рівня якості власних дій, що орієнтуються і застосовуються на досягнення інших;

2) . Тим, хто вчиться - потрібно спрямування помислів у навчанні, таким чином, щоб процес навчання і здобуття знань відбувався на вищому рівні. Можна назвати цю настанову - мотивацією і дієвістю у навчанні до покращення особистісного творчого рівня у навчанні;

3) . Для тих, хто вчить - потрібні настанови як розвивати алгоевристичну активність у виконавців і учнів так, щоб вони могли діяти значно краще та ефективніше, як спеціалісти і майстри своєї справи [2].

Розглянемо покроково один з принципів, який отримав назву «грудки снігу» (the snowball method) або («сніжний ком»):

1- й крок: опис і детальне пояснення деякої алгоритмічної дії (якщо вона існує і наявна) або процедури, демонстрація того, як вона використовується при розв'язанні задач;

2- й крок: виокремлення і опис особливостей першої операції або дії, з якого починається дія;

3- й крок: наголошення на задачах і цілях для спрощення яких необхідна ця операція, що була виконана і надання можливості практичних дій в її використанні;

4- й крок: виокремлення і демонстрація особливостей наступної операції;

5- й крок: постанова задачі для розв'язання якої необхідно спільне використання перших двох операцій;

6- й крок: опис наступної операції;

7- й крок: постановка задачі, для розв'язання якої потрібні три операції і дії тощо.

За кроками, приступаючи до наступної дії і «пов'язуючи», накопичуючи наступні дії в операції з попередніми. Одночасно з розширенням арсеналу методів і операцій у діях, за допомогою яких можна розв'язати будь-яку задачу, поступово зростає і складність розв'язуваних задач. Діє принцип: від простого до складного! Таким чином, при формуванні «міркувальних операцій» цей принцип розвиває здатність опановувати і виконувати декілька різних операцій як єдину цілісну.

Мозок створює власні системи з послідовних дій, об'єднуючи їх в певні блоки. Сутність полягає не в тому, щоб вибудувати для початківця (учня) набір послідовних дій та операцій, коли вони завчасно відомі. Нове і невідоме, пошук шляхів, розв'язання поставленої задачі - це і є матеріал для розвитку мислення особистості. Послідовні і відомі, відпрацьовані раніше операції на виконанні інших задач повинні бути відкритими, розбитими на частини і мати чіткий алгоритм їх використання при розв'язанні нового завдання. Безперечно, для розвитку ефективного мислення потрібно мати фундаментальні знання, базові компоненти з яких будують процеси мислення. Вміння використовувати наявні (отримані і засвоєні) знання є складовою частиною досягнення успіху у житті.

Розглянемо основні критерії діяльності особистості на шляху досягнення успіху:

1) . Докладаючи особисті зусилля для досягнення поставленої мети, потрібно орієнтуватись на отримання конкретного результату. Джерелом сили волі на цьому шляху повинно бути особисте відповідальне рішення, орієнтоване на досягнення конкретного результату, незважаючи на труднощі та перешкоди, що можуть виникати;

2) . Особистісний розвиток і самовдосконалення;

3) . Отримання задоволення від процесу руху до успіху.

Внутрішні (власні) настанови на досягнення успіху у будь-якій справі (навчання, професійна діяльність, творча діяльність, спорт тощо) повинні містити характер поступового зростання від простого до складного, плановий характер і обов'язково мати етапи відпочинку - для усвідомлення і осмислення досягнутих результатів, отримання і усвідомлення задоволення і внутрішнього піднесення особистісного «Я».

До особистісних якостей, що потребують самовдосконалення і розвитку можна віднести:

- спокій і зібраність, зосередженість на виконанні поставленої задачі;

- стриманість і виваженість, організованість;

- фізична енергія і турбота про власне здоров'я;

- високі моральні якості;

- уміння і здатність керувати власними емоціями, набуття позитивного емоційного стану;

- послідовність і наполегливість у діях;

- співчуття до оточуючих;

- навички ведення ефективного спілкування з оточуючими;

- дисциплінованість та вміння керувати власним часом (тайм менеджмент);

- позитивне ставлення до навколишніх подій, вміння знаходити «+» в будь-якій життєвій ситуації та вміння зосереджуватись на позитивних думках;

- унеможливлення негативним думкам (коли вони виникають) керувати власними діями;

- здатність і бажання підтримувати інших, оточуючих;

- здатність і навченість командної діяльності;

- комунікабельність;

- щирість;

- спроможність виконувати обіцянки;

- відповідальність;

- уміння і здатність бачити шляхи вирішення не проблеми (це наслідки), а причини її виникнення;

- здатність отримувати користь від спілкування;

- послідовність та наполегливість у власних діях. [5]

У працях А. Бойко, В. Давидова, В. Сухомлинського, Д. Елькіна, І. Беха, І. Харламова показано закономірний і безперечний зв'язок отримання знань, певних практичних навичок, умінь та виховання особистості. Переважна більшість авторів розглядають виховання як невід'ємну складову процесу навчання. Виховання є об'єктивним процесом передачі соціального досвіду наступним поколінням, що зафіксовано в матеріальній і духовній культурі соціуму. Воно змінюється під впливом множини таких чинників суспільного життя, як: економічного, політичного, культурного, сімейно-побутового, освітянського, засобів масової інформації, комунікативного тощо, в яких опиняється особистість. Функція виховання полягає у мудрому і цілеспрямованому, виваженому регулюванні дії цих чинників на особистість [3].

Зважаючи на особливості розвитку сучасного суспільства і світу в цілому, ролі і місця особистості у ньому, орієнтація студента на досягнення власних успіхів тільки у навчанні може носити небажані наслідки. Тому поряд з отриманням спеціальних знань у процесі навчання виховання особистості одне з важливих і необхідних умов займає вміння особистості працювати у складі команди. Останнім часом у менеджменті, управлінні проектами та інших розділах прикладної теорії управління організаційними системами більше уваги приділяється командній діяльності персоналу організації.

Під командою розуміється колектив (об'єднання людей, які здійснюють спільну діяльність і мають спільні інтереси), здатний досягати цілі автономно і узгоджено при мінімальних управлінських впливах. Суттєвим у визначенні команди виглядають два аспекти. Перший - досягнення цілі, тобто, кінцевого результату спільної діяльності, є для команди системоутворюючим фактором. Другий аспект - автономність і узгодженість діяльності означає, що кожний зі членів команди демонструє власну поведінку і дії, необхідні в певних умовах, що дозволить досягти поставленої цілі. Тобто, таку поведінку, дії, вчинки кожного члена команди яких очікують від нього інші члени команди.

Команда має наступні характеристики, що в поєднанні відрізняють її від групи осіб, колективу або організації:

• єдність цілі і інтересів;

• спільна діяльність;

• автономність діяльності;

• колективна і взаємна відповідальність за результати спільної діяльності;

• спеціалізація і взаємодоповнення ролей (оптимальний поділ функцій і обсягу робіт, а також синергетичність взаємодії членів команди);

• стійкість команди (виправданість взаємних очікувань її членів).

Окрім того, якщо діяльність організації регламентується механізмами функціювання, то діяльність команди, у значній мірі, керується нормами.

У командах, на відміну від організацій, відсутня формальна ієрархія і для них суттєву роль відіграють елементи та ефекти самоорганізації. Ці ефекти моделюються і забезпечуються самостійним і автономним вибором членами команди власних дій. Умовою стійкого функціювання команди є узгодженість дій як професійних, так і особистісно-поведінських), що співпадають і узгоджуються як з спільною для команди ціллю, так і з очікуванням членів команди - співпадінням очікуваної (прогнозованої) і спостерігальної (реальної) поведінки і дій членів команди. [6].

Таким чином, можна стверджувати, що будь-яка особистість, яка вмотивована на успіх і прагне його досягти, має необхідні знання, навички та вміння вчитись і вдосконалювати власні результати, здатність самоорганізовуватись і вдосконалювати особисті якості у поєднанні з перевагами діяльності в команді - це лише питання часу.

Використані літературні джерела

1. Бех І. Д. Методологічні засади всеукраїнського науково-педагогічного проекту «Інтелект України» / І. Д. Бех. - К.:Рідна школа. - № 10, - 2013.

2. ЛатыповН. Путеводитель по извилинам / Н. Латыпов. - М.: Вече, -2010. - 408 с.

3. Педагогіка вищої школи. Підручник / [ В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, І. С. Волощука та ін.] за ред. В. Г. Кременя, В. П. Андрущенка, В. І. Лугового. - К.: Педагогічна думка, 2008. - 256 с.

4. Гончаренко С. У. Педагогічні закони, закономірності, принципи. Сучасне тлумачення / С. У Гончаренко. - Рівне: Волинські обереги, - 2012. - 192 с.

5. Джо Рубино. Код успеха / Джо Рубино. - М.: - Издательство ФАИР. - 2008. - 176 с.

6. Новиков Д. А. Математические модели формирования и функционирования команд / Д. А. Новиков. - М: Изд. Физматлит, - 2008. - 184 с.

Размещено на Allbest.ru