Феномен завченої (набутої, прищепленої) безпорадності активно вивчається зарубіжними психологами вже більше як півстоліття. Проблема безпорадності торкається різноманітних сфер життєдіяльності особистості: навчання, політики, спорту, професійної діяльності, стосунків у сім'ї тощо, й часто стає причиною різних форм дезадаптивної поведінки (алкоголізм, наркоманія, суїцид). Теоретичне узагальнення низки зарубіжних досліджень феномену завченої безпорадності засвідчило багатоаспектність цього психологічного поняття та специфіку його розуміння з позицій класичного оперантного біхевіоризму, когнітивно-біхевіорального й теоретико-атрибутивного підходів [10]. Найбільш розробленою і відомою є концепція особистісної безпорадності російської дослідниці Д. Цирінг [11], розвиток якої здійснено в низці досліджень інших авторів, які вивчали зв'язок безпорадності з комунікативною активністю [6], особливостями мотивації [2], самостійністю, провідною активністю індивіда [5] тощо. Водночас, у вітчизняній психології дослідження безпорадності є епізодичним, "згадуваним", або стосується лише окремих аспектів психічних проявів особистості [3; 4; 7; 9]. Проте, і у зарубіжній, і у вітчизняній психології залишаються недостатньо вивченими прояви безпорадності в реальній діяльності та поведінці людини, що окреслює нові перспективи як теоретико-емпіричного вивчення цієї проблеми, так і розробки форм, і методів профілактики та подолання особистісної безпорадності.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні психолого-педагогічних умов подолання особистісної безпорадності в навчальній діяльності студентів.

У концепції особистісної безпорадності Д. Цирінг остання розглядається як стійке багатокомпонентне психологічне утворення особистісного рівня, що включає складові когнітивного (високі показники песимістичного атрибутивного стилю), мотиваційного (низький рівень домагань і мотивації досягнення) та емоційного (високі показники тривожності, невпевненості, пригніченості, втоми, занижена самооцінка) компонентів [11]. Теоретичне узагальнення низки досліджень свідчить про те, що прояви безпорадності як комплексної особистісної властивості спостерігаються у зниженні успішності та результативності діяльності особистості, і особливо яскраво - у провідній діяльності на кожному віковому етапі [1; 12].

Аналіз існуючих підходів до корекції безпорадності [1; 8; 11; 12] вказує на те, що всі вони включають в себе такі компоненти: когнітивний (заснований на усвідомленні негативних стратегій мотивації, сприйняття ситуації і подальшого реагування на неї); мотиваційно-поведінковий (формування нових, ефективних мотиваційних установок і стратегій поведінки); емоційний (позитивне афективне підкріплення). Водночас, кожен з підходів має і свою унікальну специфіку: теорія "відносної норми" в навчанні опирається на формування індивідуалізованого особистісного стандарту досягнень, теорія мотивації досягнення - на встановлення балансу між такими характеристиками особистості, як прагнення до успіху та уникання невдач. Модель атрибутивної терапії спрямована на вироблення оптимістичного стилю пояснень причин успіху і невдачі. Жоден з підходів не можна назвати універсальним, проте їх комплексне використання сприятиме досягненню стійких особистісних змін як на глибинному, оцінному рівні, так і у формуванні конструктивних поведінкових стратегій, спрямованих на подолання проявів особистісної безпорадності.

Виходячи із здійсненого теоретичного аналізу проблеми особистісної безпорадності, нами були виділені такі основні діагностичні критерії сформованої особистісної безпорадності студентів (песимістичний атрибутивний стиль, низька самооцінка емоційних станів, низька мотивація досягнення, низький рівень суб'єктивного контролю). Для реалізації завдань дослідження була сформована вибірка, яку склали 264 студенти 3-х курсів вищих навчальних закладів різних факультетів. За допомогою комплексу психодіагностичних методик та методів математичної статистики було виявлено групи студентів з різним рівнем вираженості особистісної безпорадності ("безпорадні" (9,09 %), "самостійні" (11,36 %) і "змішана група" (79,54 %), а також здійснено діагностику її проявів у навчальній діяльності студентів. За результатами кореляційного аналізу встановлено значну кількість взаємозв'язків між основними складовими когнітивного, мотиваційного та емоційного компонентів особистісної безпорадності студентів й показниками мотивації та успішності їх навчальної діяльності, які свідчать про те, що у студентів зі сформованою безпорадністю спостерігаються виражені негативні емоційні прояви, сукупність яких у поєднанні з песимістичним атрибутивним стилем, невротичними реакціями і певними поведінковими особливостями складає симптомокомплекс характеристик безпорадності як особистісного утворення, яке негативно впливає на результативність та успішність їх навчальної діяльності і потребує розробки програми її профілактики та подолання.

Розробка комплексної програми подолання особистісної безпорадності у навчальній діяльності студентів базувалась на врахуванні двох найголовніших чинників - внутрішніх ресурсів особистості студента з високим рівнем особистісної безпорадності й особливостей навчально-професійної діяльності студента у вищому навчальному закладі. Саме тому, метою програми було, по-перше, активізувати у студентів процеси самопізнання, саморозкриття, самоусвідомлення, самоаналізу, особистісного саморозвитку й саморегуляції як внутрішніх ресурсів подолання осо - бистісної безпорадності; по-друге, створити у навчально-виховному середовищі ВНЗ систему психологічної підтримки, спрямовану на розвиток і підтримку конструктивних стратегій психологічного подолання у студентів з високим рівнем вираженості безпорадності.

Сформульована мета визначила два основні напрями реалізації програми подолання особистісної безпорадності студентів у навчальній діяльності. Перший напрям передбачав роботу зі студентами щодо розвитку оптимістичного атрибутивного стилю, адекватної самооцінки емоційних станів, високої мотивації досягнення та високого рівня суб'єктивного контролю, підвищення мотивації до особистісного та професійного самовдосконалення, самореалізації в майбутній професії тощо.

Другий напрям програми базувався на ролі навчально-виховного середовища загалом й науково - педагогічних працівників зокрема у подоланні особистісної безпорадності студентів у навчальній діяльності: підтримці позитивних результатів процесу психологічного подолання. Це зумовило необхідність розширення знань викладачів про особливості формування особистісної безпорадності студентів у навчальній діяльності; усвідомлення меж власного впливу на перебіг процесів психологічного подолання безпорадності студентами; визначення оптимальних форм взаємодії зі студентами з високим рівнем особистісної безпорадності тощо.

Реалізація програми здійснювалась у декілька етапів: на першому проводився методичний семінар з елементами тренінгу для викладачів, які працюють з "безпорадними" студентами, на другому - формувались групи студентів з високим рівнем вираженості безпорадності для організації та проведення психологічного тренінгу щодо її подолання.

Програма відкритого методичного семінару з елементами тренінгу для викладачів передбачала інформаційно-просвітницьку та профілактично - превентивну роботу з учасниками і реалізовувалась протягом чотирьох двохгодинних занять. До участі в роботі семінару були залучені викладачі, які найбільше працюють зі студентами з високим рівнем особистісної безпорадності. У процесі розробки програми методичного семінару ми орієнтувались на реалізацію таких завдань: розвиток у викладачів уявлення про педагогічну діяльність як рефлексивне керування діяльністю студента (формування у них позиції активного суб'єкта навчання для подолання стану особистісної безпорадності); формування алгоритму взаємодії викладача зі студентами на основі індивідуально-психологічного підходу з метою ефективної організації навчального процесу; визначення оптимальних засобів і напрямів корекції та профілактики деструктивних наслідків особистісної безпорадності у студентів зусиллями викладачів.

Програма методичного семінару поєднувала елементи основ педагогічної майстерності, психології, методики навчання. Призначення семінару специфічне: він покликаний був забезпечити розвиток тих знань та якостей (уваги, емпатії, рефлексії, здатності до саморегуляції, динамічного впливу), які дають змогу викладачеві вчасно та ефективно розв'язувати проблеми педагогічної взаємодії, особливо у ситуаціях прояву особистісної безпорадності студента. Методика проведення семінару була побудована так, щоб кожен учасник став активним перетворювачем власних вмінь та навичок. Під час методичного семінару ми використовували різноманітні методи роботи: мі - ні-лекції (для ознайомлення з проблемою), групові дискусії (з метою констатації позиції викладачів щодо особистісної безпорадності студентів), тренінгові вправи (ділова гра, моделювання, імітація ситуацій для відпрацювання різних форм вербальної, невербальної взаємодії зі студентами) тощо. Загалом результативність методичного семінару з елементами тренінгу була високо оцінена учасниками, викладачі погоджувались з важливістю обраної тематики, змістовим наповненням занять, доцільністю вправ, що виконувались; стверджували доречність використання різноманітних форм роботи, що дає нам підстави стверджувати про необхідність та доцільність проведення такої форми роботи серед викладачів вищих навчальних закладів для створення психологічної підтримки подолання особистісної безпорадності й підвищення продуктивності навчальної діяльності студентів.

Теоретико-методологічною базою для розробки структури тренінгу подолання особистісної безпорадності стала авторська модель, що відображає психологічні особливості безпорадності студентів та основні засади корекційних і навчальних програм, спрямованих на розвиток внутрішніх ресурсів студента (особистісних якостей, таких як: мотиваційні (формування мотивації досягнення та мотиву прагнення до успіху), емоційні (адекватна самооцінка власних емоційних станів та емоційна стійкість), вольові якості (наполегливість, цілеспрямованість тощо), оцінні (переважаючий тип атрибуції успіху та невдач) та ефективних стратегій поведінки тощо). Програма тренінгу подолання особистісної безпорадності була розроблена з урахуванням вимог індивідуально - психологічного та соціально-психологічного підходів до форм активного психологічного навчання та містила такі навчально-змістові модулі: оптимістичний атрибутивний стиль як засіб корекції особистісної безпорадності; емоційна стабільність як запорука подолання особистісної безпорадності; поведінкова активність особистості як детермінанта формування мотивації досягнення успіху.

При переході від однієї теми тренінгу до іншої та під час занять нами застосовувалися так звані органі - заційно-спрямовуючі форми роботи. Реалізація завдань та мети тренінгу здійснювалась завдяки використанню різноманітних інтерактивних технік та вправ: рольові ігри, самопрезентації, метод завершення речення, групові дискусії, робота в малих групах, метод "мозкового штурму", міні-лекції, виконання творчих завдань з їх подальшим представленням тощо. Для проведення формувального експерименту із числа студентів з діагностованими високими показниками особистісної безпорадності було відібрано експериментальну та контрольну групи, до яких увійшло по 12 студентів. В експериментальній групі робота мала системний та організований характер і базувалась на встановлених принципах тренінгової роботи для саморозвитку та самопізнання учасників. Студенти контрольної групи продовжували навчальний процес без залучення до роботи у формувальному експерименті.

Програма тренінгу містила: вступ, три навчальних модулі, змістове наповнення яких реалізовувалося у 9 заняттях та підведення підсумків тренінгу, узагальнення яких дало можливість учасникам структу - рувати набуті теоретичні та практичні знання з метою застосовування їх у власній поведінці під час навчальної діяльності у вищому навчальному закладі. Орієнтовна тривалість кожного з 9 занять складала 4 академічні години. Загальний обсяг тренінгу становить: вступ - 2 академічні години; основна частина - 32 академічні години; підведення підсумків тренінгу - 2 академічні години (загалом - 36 академічних годин). Відповідно до змісту кожного модуля та завдань конкретної теми визначався перелік вправ, методів та форм роботи. Варто зазначити, що структура кожного заняття містила три основні етапи. Перший з них - вступ або розминка - під час проведення першої зустрічі передбачала процедуру знайомства учасників, а під час наступних - активізувала кожного учасника тренінгу до роботи, сприяла створенню довірливої атмосфери спілкування. Наступний етап роботи - розкриття теми заняття та власне робота над проблемами, що озвучувались у вступі, з використанням організаційно-спрямовуючих та інтерактивних вправ та технік. Завершальним етапом кожного заняття було підведення підсумків і рефлексивний аналіз почуттів, вражень та результатів зустрічі.

Оцінка ефективності проведення психологічного тренінгу для студентів здійснювалась на основі отриманих якісних і кількісних показників. Якісними показниками змін у подоланні особистісної безпорадності й підвищенні успішності навчальної діяльності студентів стало усвідомлення студентами причин танаслідків стану особистісної безпорадності; формування продуктивних стратегій поведінки на основі індивідуальних норм досягнення; конкретизація власного стилю пояснення причин успіху та невдач і його впливу на мотивацію досягнень; набуття навичок конструювання збалансованого рівня домагань; використання студентами отриманих під час тренінгу знань у стресових навчальних ситуаціях.

Кількісними показниками вважалися зміни в симптомокомплексі індивідуальних властивостей, що демонструють ступінь подолання особистісної безпорадності, зокрема, підвищення показників інтернальності, збільшення показників оптимістичного атрибутивного стилю, зменшення показників емоційної нестійкості, підвищення показників росту мотивації досягнення.

Для визначення загальної ефективності запропонованої комплексної програми подолання особистіс - ної безпорадності були проведені повторні діагностичні зрізи в експериментальній та контрольній групах. Статистична значущість отриманих результатів контролювалась за допомогою кутового перетворення Фі-

Таблиця 1

1. Батурин Н.А. Психология успеха и неудачи / Н.А. Батурин. - Челябинск: Изд. ЮУрГУ, 1999. - 100 с.

2. Веденеева Е.В. Мотивационный компонент в структуре личностной беспомощности на разных возрастных этапах / Е.В. Веденеева // Вестник Костромского государственного университета имени Н.А. Некрасова. - 2008. - № 5. - С.165-169.

3. Горбунова В.В. Феномен завченої безпорадності в навчальній діяльності студентів, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС / В.В. Горбунова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - Серія №12. Психологічні науки: зб. наукових праць. (12 (37), 2006. - С 3337.

4. Гошовський Я.О. Феноменологія депривації: системний теоретико-емпіричний дискурс / Я.О. Гошовський // Психологія і суспільство, 2001. - С.85-95.

5. Давыдова Е С., Взаимосвязь беспомощности и ведущей активности в структуре интегральной индивидуальности (на примере учебной активности младших школьников): автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.01

Размещено на Allbest.ru