Рефлексія як компонент формування інтерпретаційної культури майбутнього вчителя музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 378+78+303.833

Рефлексія як компонент формування інтерпретаційної культури майбутнього вчителя музики

М.І. Демір

У статті виявлено значущість рефлексії у формуванні інтерпретаційної культури майбутніх учителів музики. Розглянуто складові рефлексії.

Ключові слова: інтерпретація, інтерпретаційна культура, рефлексія, самоідентифікація, самооцінка.

В статье выявлена значимость рефлексии в формировании интерпретационной культуры будущих учителей музыки. Рассмотрены составляющие рефлексии.

Ключевые слова: интерпретация, интерпретационная культура, рефлексия, самоидентификация, самооценка.

Modernization of higher education has a considerable effect on the training of future teachers. It demands from future professionals to adapt to European educational standards and it determines the process of retargeting the education to improve students' personal development in all required fields. Under these conditions, a special attention on formation of interpretative culture is drawn. This is due to the need to prepare a teacher able to interpret certain facts, events, texts and works adequately followed by an explanation of the learned material to the students, expanding their sensory, emotional, spiritual and aesthetic experience. The purpose of the article is to identify the importance of reflection in formation of interpretative culture of future music teachers. The issue of interpretative culture concerns teachers of any educational level and any specialty, but it is particularly vital for the teachers of arts. Reflection as teacher's perception and analysis of phenomena of his/her own consciousness and activity is an essential component of interpretative culture. In the field of education, reflection is an effective means of personal development and fulfillment of educational tasks. This phenomenon allows the future teacher to adjust his/her training activities, analyze the results of his/her own actions adequately assessing their limits and develop a critical attitude thereto. Reflection promotes personal development, overcoming difficulties in the activity and more efficient organization of cognition. Reflection is very important for the formation of interpretative culture as it helps future teachers to: shift from one stage of their development to another, a higher one; to plan, regulate and control their thinking; it also contributes to the formation and selfperfecting of the personality of the future professional in a particular field of knowledge. Selfidentity and selfesteem are important for reflection. For a teacher, selfidentity has significance as he/she reveals new features peculiar to a successful education specialist, who initiates further restructurization of professional identity, fills the teaching career with new semantic accents and actively integrates them into his/her profession. Selfidentity in the formation of interpretative culture enables future teachers to think of themselves as of `artists' of the teaching profession, as of music performers. Self identity encourages selfanalysis as to the compliance of the teaching to the level of professional competence, knowledge, abilities, skills and significant professional characteristics. Selfesteem is a component of a self concept as it reflects the degree of selfworth, a sense of selfrespect. To form the interpretative culture of a future teacher, an adequate selfesteem it is needed to enable him/her assessing his/her level of competence, knowledge, abilities, skills, professional characteristics and educational possibilities that would promote the professionalism. Thus, a necessary condition of formation of interpretative culture of future music teachers is reflection that allows them to assess themselves adequately and to intensify the process of becoming an expert.

Keywords: interpretation, interpretative culture, reflection, selfidentity, selfesteem.

Постановка проблеми. Модернізація вищої освіти значною мірою впливає на процес підготовки майбутніх учителів. Вона вимагає від майбутніх фахівців пристосування до європейських освітніх стандартів та зумовлює процес переорієнтації навчання на вдосконалення розвитку особистості студента у всіх необхідних напрямках. За таких умов, формування інтерпретаційної культури набуває особливої уваги. Це зумовлено необхідністю підготовки такого вчителя, який здатний до адекватної інтерпретації окремих фактів, подій, текстів та творів з подальшим роз'ясненням усвідомленого матеріалу учням, збагачуючи їх чуттєвоемоційний, духовний та естетичний досвід.

Аналіз досліджень та публікацій. Окремі аспекти інтерпретаційної культури розглядаються як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. У філософському напрямку цю проблему досліджували М. Бахтін, В. Дільтей, М. Каган, П. Рікер, Г. Рузавін, Ф. Шлейєрмахер та ін., в психологічному О. Бодальов, А. Брудний, А. Славська та ін., у педагогічному О. Колоянова, Ю. Сенько, Н. Телишева, Н. Юдзіонок та ін., в галузі музичної освіти М. Корноухов, Д. Лісун, А. Линенко, О. Олексюк, М. Петренко та ін.

Мета статті полягає у виявленні значущості рефлексії у формуванні інтерпретаційної культури майбутніх учителів музики.

Виклад основного матеріалу. Вивчення феномена інтерпретації має давню історію. Д. Келлі зазначає, що «інтерпретація є до, чи навіть взагалі ненауковим поняттям, таким же старим, як література, давнішим за філософію; і теорія інтерпретації сягає майже в таку саму давнину» [9; 645].

Довідкова література визначає інтерпретацію як:

тлумачення, пояснення, розкриття змісту чогонебудь;

процес та ідеальний його результат; певний матеріальний документ, текст, що фіксує набуте суб'єктом розуміння певного явища або події.

Проблема інтерпретаційної культури стосується вчителя будьякої освітньої ланки і будьякої спеціальності, але особливо гостро стоїть перед викладачами галузі мистецтва. Довідкова мистецька література трактує інтерпретацію як творче розкриття якогонебудь художнього твору, образу, яке визначається ідейнохудожнім задумом та індивідуальністю артиста. У виконавських мистецтвах поняття інтерпретації розуміється як тлумачення твору мистецтва. освіта навчання музика

Музикантипедагоги (Д. Лісун, М. Петренко, O. Олексюк) визначають інтерпретацію як процес і результат духовноінтелектуального пізнання, розуміння й тлумачення індивідом смислових аспектів змісту музичного твору, а суб'єктом діяльності вважають особистість інтерпретаторавиконавця, як рушійну силу цього процесу. Для якісної інтерпретації музичного твору велику роль відіграють накопичені знання, уявлення, суб'єктивний досвід, здатність «учування» образів, понять, концепцій, сенсів. Результатом цього є цілісне розуміння твору, глобальне охоплення його смислового змісту у всій повноті та неоднорідності. Таким чином, інтерпретаційна культура є міцною основою, фундаментом художнього спілкування вчителя з учнями.

На думку Н. Телишевої, інтерпретаційна культура це невід'ємна частина інформаційної культури педагога. Науковець вважає, що будьяка інформація, яка передається тим чи іншим чином, завжди носить відтінок особистісного, інтерпретаторського, авторського суб'єктивного бачення. Тому тлумачень одного і того ж явища безліч. Проблема орієнтації у інформаційному потоці визначає нову функцію вчителя навчити своїх підопічних розбиратися в її інтерпретаціях. Ми погоджуємося з думкою Н. Телишової, що інтерпретаційна культура вчителя є важливою складовою його професійної компетентності, оскільки заснована на роботі з інформацією в будьякому її прояві [6].

М. Корноухов тлумачить інтерпретаційну культуру як інтегративну професійноособистісну якість, як необхідний елемент успішної соціалізації майбутнього фахівця. Вчений визначає інтерпретаційну культуру як «інтерпретаційне культуротворення» і вважає його наслідком народження нового сенсу, який проявляється в усіх структурних компонентах професійної діяльності вчителя музики. М. Корноухов вважає, що інтерпретаційна культура це поняття, що включає в себе інтерпретаційні й виконавськоперетворюючі якості, систему ціннісних орієнтацій, комплекс особистісних проявів індивідуального характеру, рівень набутих знань і вмінь, мотиваційну готовність і потребу у творчій діяльності [4].

На нашу думку, інтерпретаційна культура майбутнього вчителя музики це цілісне інтегративне утворення, яке виражається в розумінні та тлумаченні педагогічної дійсності у всій сукупності її процесів, подій, структур, міжособистісних відносин, яке засноване на комплексі знань, умінь та навичок, а також на творчому досвіді, спрямованому на виявлення сенсу музичнопедагогічних текстів.

Ми вважаємо, що необхідним компонентом інтерпретаційної культури є рефлексія як пізнання і аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності. В освіті рефлексія є ефективним засобом розвитку особистості та вирішення педагогічних задач.

Термін «рефлексія» виник у філософії і з латинської означає «звернення назад», «відображення». Філософи розглядають рефлексію як процес мислення особистості, що відбувається в її власній свідомості, як самоспостереження, як аналіз власних дій та емоцій.

Джон Локк розуміє рефлексію як процес та досвід під час якого відбувається накопичення та отримання нових ідей. Філософ бачить у рефлексії одне з джерел пізнання і вважає, що ідея об'єктивізується для рефлексії [5].

Довідкова психологічна література визначає рефлексію як розумовий процес, спрямований на самоаналіз, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, відчуттів, станів, здібностей, характеру, відносин до себе і до інших людей, своїх завдань, призначень та ін.

Психологи (О. Анісімов, А. Бізяєва) розуміють рефлексію як процес дзеркального взаємовідображення суб'єктами один одного і самих себе, як процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів та станів.

І. Вачков визначає рефлексію як феномен особистісного розвитку, який грає особливу роль у розвитку професійного самопізнання. На думку психолога, рефлексія дає можливість індивіду коригувати свою діяльність та спілкування, довільно керувати своєю поведінкою. Науковець вважає, що рефлексія доповнюється і збагачується у процесі зворотного зв'язку [1].

Цей феномен дозволяє майбутньому вчителю корегувати навчальну діяльність, аналізувати результати власних дій, адекватно оцінювати її «кордони», відпрацьовуючи до неї критичне відношення. Рефлексія сприяє розвитку особистості, подоланню труднощів у діяльності, більш ефективній організації пізнання.

В педагогіку поняття рефлексії особливо активно увійшло лише в останні десятиліття. Педагоги (Л. Гімпель, С. Кашлєв, М. Суворова) розуміють рефлексію як процес і результат фіксування суб'єктами стану свого розвитку, самовиховання, як процес самоідентифікації індивіда педагогічної взаємодії з педагогічною ситуацією та її складовими: педагогом, учнями, середовищем та змістом.

В. Краєвський, І. Сергєєва та О. Хуторський стоять на єдиній позиції щодо рефлексії і визначають її як усвідомлення та утворення індивідом власної діяльності.

Для формування інтерпретаційної культури рефлексія має велике значення, тому що допомагає майбутньому вчителю: перейти з одного стану свого розвитку в інший, більш високий; планувати, регулювати та контролювати своє мислення; а також, сприяє становленню та самовдосконаленню особистості майбутнього професіонала у конкретній області знання.

Важливу роль у рефлексії мають самоідентифікація та самооцінка. Самоідентифікація є динамічним процесом формування свідомості й одним із психологічних механізмів формування «Я»концепції педагога.

Довідкова література визначає самоідентифікацію як ототожнення себе з іншою особою або групою осіб, певним зразком, образом тощо.

Д. Марсіа [10] під самоідентифікацією розуміє прагнення суб'єкта оволодіти знаннями, навичками та вміннями самодіагностики, своєрідного «примірювання на себе» професійно значущих особливостей характеру, поведінки спілкування. В свою чергу Ж. Турнер вважає самоідентифікацію формою психологічної регуляції професійного становлення [11].

На думку В. Зливкова, суб'єкт самоідентифікації прагне проявити себе через персоніфікацію, обравши саме те, що, як йому здається, відповідає його ціннісним орієнтаціям [3].

Для педагога самоідентифікація важлива, тому що він знаходить для себе нові особливості успішного працівника освіти, що ініціює подальшу переструктуризацію професійної ідентичності й наповнює педагогічну діяльність новими смисловими акцентами, активно інтегрує в його професію.

Для формування інтерпретаційної культури самоідентифікація дає можливість майбутньому педагогу порівнювати себе з «митцями» педагогічної професії, виконавцями музичних творів. Самоідентифікація спонукає до самоаналізу з приводу відповідності педагогічної професії щодо рівня професійної компетентності, знань, вмінь, навичок та професійно значущих якостей.

Самооцінка це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Цей феномен розглядається філософами (Р. Декарт, І. Кант Дж. Локк) у двох аспектах: як цінність індивіда і як засіб його реалізації. Науковці визначають самооцінку як внутрішнє почуття, абстрактний суб'єкт пізнання, «моральний ідеал» особистості.

У своєму визначенні самооцінки психологи дещо розбіжні. Так, І. Чесноков трактує її як фіксацію результату пізнання себе, а Р. Мейлі як показник ступеню задоволення собою. Л. Хєл та Д. Зіглер розуміють самооцінку як саморегуляцію, яка визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, людей, самої себе і, в кінцевому результаті, вершину її досягнення [8].

М. Хорні вважає, що самооцінка є складним особистісним утворенням і відноситься до фундаментальних властивостей особистості. В самооцінці відбивається пізнання людини про себе, відмінність від інших, а також, власна активність, яка спрямована на усвідомлення своїх дій та особистісних якостей [7].

Український педагог С. Гончаренко визначає самооцінку як судження індивіда про міру наявності в нього тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Вона є результатом, передусім, розумових операцій аналізу, порівняння, синтезу [2].

Самооцінка за співвідношенням з реальною успішністю поділяється на адекватну й неадекватну. Остання, в свою чергу, буває завищеною і заниженою. При адекватній самооцінці людина об'єктивно оцінює свої якості, а при завищеній відбувається переоцінка особистістю своїх позитивних якостей. Для заниженої самооцінки характерним є зменшення своїх переваг або перебільшення недоліків індивідом.

Самооцінка є компонентом «Я»концепції, оскільки відображає ступінь власної цінності, відчуття самоповаги. Для формування інтерпретаційної культури майбутнього вчителя необхідна саме адекватна самооцінка, для того, щоб він міг оцінити рівень своєї компетентності, знань, вмінь, навичок, професійних якостей та педагогічних можливостей, що буде сприяти формуванню професіоналізму.

Таким чином, доходимо висновку, що необхідною умовою формування інтерпретаційної культури майбутнього вчителя музики є рефлексія, яка дає можливість адекватно себе оцінювати та активізувати процес становлення фахівця.

Перспективним напрямком наших подальших досліджень є визначення педагогічних умов формування інтерпретаційної культури майбутніх вчителів музики.

Література

1. Вачков И. В. Структура профессионального самосознания учителя / И. В. Вачков // Школьный психолог. 2000. № 3. С. 513.

2. Гончаренко Семен. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. К. : Либідь, 1997. 376 с.

3. Зливков В. Л. Самоідентифікація в педагогічній комунікації / В. Л. Зливков. К. : Український центр політичного менеджменту, 2005. 144 с.

4. Корноухов М. Д. Феномен исполнительской интерпретации в музыкальнопедагогическом образовании : автореф. дис. на соискание уч. степени драпед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / Михаил Дмитриевич Корноухов. Москва, 2011. 48 с.

5. Локк Дж. Опыт о человеческом разуме / Дж. Локк // Избр. филос. произв. : В 2 т. М. : Соцэкгиз, 1960 Т. 1. 734 с.

6. Телышева Н. Н. Интерпретационная культура учителя искусства / Н. Телышева // Эл. журнал «Педагогика искусства». 2009. №3. С. 171175.

7. Хорни К. Самосознание / К. Хорни. М. : Фолио, 1996. 280 с.

8. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (основные положения, исследования и примечания) / Л. Хьелл, Д. Зиглер. СПб. : Питер Пресс, 1997. 608 с.

9. Kelley D. ffirmes, СПо, Themis : ffistorycal Interpretation and Legal Неrmeneutiсs / D. Kelley // ^е Journal оf Моdem History. Vо1. 55, # 4, 1983.

10. Marsia J. Identity adolescent psychology / J. Marsia. N. Y. : Mithuen, 1980. 228 р.

11. Turner J. Social categorization and the selfconcept : A social cognitive theory of group behavior / J. Turner // Lauder E. J. (eds.) Advances in group process. Theory and research. V. 2. Greenwich : Connect, 1985. Р. 392399.

References

1. Vachkov, I. V. (2000). Struktura professionalnogo samosoznaniya uchitelya [Structure of professional consciousness of the teacher]. Shkolnyy psikholog School psychologist, 3, 513 [in Russian].

2. Honcharenko, Semen. (1997). Ukrainskyi pedahohichnyi slovnyk [Ukrainian Pedagogical Dictionary]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

3. Zlyvkov, V. L. (2005). Samoidentyfikatsiia v pedahohichnii komunikatsii [Selfidentity in teaching communication]. Kyiv: Ukrainskyi tsentr politychnoho menedzhmentu [in Ukrainian].

4. Kornoukhov, M. D. (2011). Fenomen ispolnitelskoy interpretatsii v muzykalnopedagogicheskom obrazovanii [Phenomenon of performing interpretation in musical education]. Extended abstract of doctor's thesis. Moscow [in Russian].

5. Lokk, Dzh. (1960). Opyt o chelovecheskom razume [Essay Concerning Human Understanding]. Moscow: Sotsekgiz [in Russian].

6. Telysheva, N. N. (2009). Interpretatsionnaya kultura uchitelya iskusstva [Interpretive Culture of Art Teacher]. Zhurnal «Pedagogika iskusstva» Journal "Pedagogy of art", 3, 171175 [in Russian].

7. Khorni, K. (1996). Samosoznaniye [Consciousness]. Moscow: Folio [in Russian].

8. Khyell, L., & Zigler, D. (1997). Teorii lichnosti (osnovnyye polozheniya, issledovaniya i primechaniya) [Theories of Personality (basic provisions, research and notes)]. St. Petersburg: Piter Press [in Russian].

9. КеПеу, D. (1983). ffirmes, Сііо, Themis: ffistorycal Interpretation and Legal ffirmeneuttos. Тhe Journa1 оf Моdern His^ГУ, 4 [in English].

10. Marsia, J. (1980). Identity adolescent psychology. N. Y.: Mithuen [in English].

11. Turner, J. (1985). (Eds.). Social categorization and the selfconcept: A social cognitive theory of group behavior. Advances in group process. Theory and research, 2, 392399. Greenwich: Connect [in English].

Размещено на Allbest.ru