Проблема виховного ідеалу у контексті сучасних модернізаційних концепцій виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

проблема виховного ідеалу у контексті сучасних модернізаційних концепцій виховання

Наталія Калита, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та методики початкової освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Наталия Калита, кандидат педагогических наук, доцент кафедры педагогики и методики начального образования Дрогобычского государственного педагогического университета имени Ивана Франко

ПРОБЛЕМА ВОСПИТАТЕЛЬНОГО ИДЕАЛА В КОНТЕКСТЕ СОВРЕМЕННЫХ МОДЕРНИЗАЦИОННЫХ КОНЦЕПЦИЙ ВОСПИТАНИЯ

В статье обоснована проблема воспитательного идеала в контексте концептуальных положений сциентистско-технократичного и антисциентистского направлений воспитания, а также установлены отличия в их определениях и трактовках.

Natalia Kalyta, Ph.D. (Pedagogic), Docent of Pedagogic and Methods of Primary Education Department Drohobych State Pedagogical University by I. Franko

THE PROBLEM OF EDUCATIONAL IDEAL IN THE CONTEXT OF CONTEMPORARY MODERNIZATION OF TRAINING CONCEPTS

In the article the problem of educational ideal in the context of conceptual positions technocratic and scientistic and unscientistic interpretation areas of education and found differences in their definitions and interpretation.

Актуальність дослідження

У процесі історичного розвитку педагогіки як науки витворилося декілька концепцій виховання з різним потрактуванням його мети і співвідношення особистісно-індивідуального і всезагального, і тому проблема виховного ідеалу вирішується неоднозначно у пошуках відповіді на питання: чи виховання людини відбувається для її самореалізації і самоутвердження у світі на основі вільно зробленого вибору? чи виховання людини відбувається для когось чи чогось поза нею самою? Осмислення проблеми виховання і виховного ідеалу багато в чому визначається основоположними філософськими принципами, серед яких найважливішими є уявлення про суть людини, спосіб і сенс її буття. Співвідношення індивіда і суспільства, єднання яких по-різному трактують чисельні концепції про основи виховання, складає кістяк процесу виховання. Існують численні концепції про основи виховання, розмаїття яких може бути узагальнене до двох основних напрямків: сцієнтистсько- технократичного та антисцієнтистського.

виховний ідеал педагогіка сцієнтистський

Аналіз останніх досліджень

Проблема створення і реалізації виховного ідеалу є однією із актуальних і недостатньо вивчених проблем історії педагогіки, української зокрема. Історичний аспект формування змісту українського виховного ідеалу, структура та шляхи його досягнення у відповідності до запитів спільноти розглядаються з позиції особистісно орієнтованої філософії освіти - В. Андрущенко, І. Бех, В. Скотний, на засадах етнопсихології та етнопедагогіки - Г Ващенко, О. Кульчицький, М. Стельмахович, В. Янів, теоретичної та прикладної педагогіки - О. Вишневський, Е. Панасенко, І. Підласий, Б. Ступарик, М. Фіцула. На основі визначень та напрацювань окремих аспектів проблеми цілісно розглянемо проблему виховного ідеалу у контексті сучасних концепцій виховання.

Метою статті є обґрунтування проблеми виховного ідеалу у контексті концептуальних визначень сцієнтистсько-технократичного та антисцієнтистського напрямків виховання.

Виклад основного матеріалу

Для сцієнтистсько- технократичного напрямку характерним є прагнення до раціоналізації процесу виховання, розробки наукових технологій виховання, що ґрунтуються на конкретних наукових знаннях. У вихованні тут домінує практична, утилитарна мета адаптації індивіда до вимог соціального середовища (соціалізація), гармонізації відносин індивіда і суспільства.

Прихильники антисцієнтизму вбачають головну мету в тому, щоб зменшити процес маніпулювання поведінкою вихованців, заперечити конформізацію (пристосовництво), авторитаризм у вихованні. Прагнучи реалізувати гуманістичні ідеали, спираючись на ідеї, розроблені “філософією життя”, екзистенціалістами, вони вважають, що формування унікальної й неповторної особистості - це головна мета виховання, процес власного саморозвитку індивіда, самовиховання, самореалізації. Заперечується трактування процесу виховання як реалізація задумів вихователя. Якщо у сцієнтистсько- технократичному напрямку соціалізація особистості трактується як її інтеграція до соціальної системи, то в антисцієнтизмі акцент зроблено на розумінні соціалізації як самоствердження особистості.

Також існують концепції “третього” проміжного характеру, які намагаються подолати альтернативність двох основних напрямків і поєднують у різному співвідношенні їх окремі надбання, принципи, положення. В умовах плюралізації політичного і духовного життя суспільства в сучасній Україні розроблюються різноманітні концепції виховання без штучного їх протиставлення. У багатьох із них важливе значення надається розробці системи національного виховання, соціалізації через національну культуру [13, 134 - 136].

Поняття виховного ідеалу не є чітко визначеним, хоча часто вживаним у сучасному педагогічному слововжитку. Найчастіше воно асоціюється з поняттям “педагогічний ідеал” та “мета виховання” (освіти). Розмежуємо визначення виховного ідеалу у відповідності до сцієнтистсько-технократичного чи антисцієнтистського напрямку виховання.

На наш погляд, наближеними до сцієнтистсько-технократичного розуміння виховання та виховного ідеалу є розглянуті у межах даної статті ідеї Г Ващенка, А. Гороховича, І Гончаренка, Н Опанасенко, Е. Панасенко, І Підласого, М. Стельмаховича, В. Яніва.

На думку І. Підласого, виховний ідеал слід розглядати у контексті тієї чи іншої виховної системи і без попередньої ревізії задуманого, тобто пристосування виховного ідеалу до певної ситуації, ніколи не можна зреалізувати кінцеву мету виховання [9, 3]. І. Підласий вважає, що “якщо б виховання і хотіло змінити поведінку людини, то цього йому не пощастить зробити ніколи ...” [9, 3]. І. Підласий підходить до визначення мети і змісту виховного ідеалу “аналітичним шляхом розрахунку”, до якого, як він зазначає, ще ніхто не вдавався. Прагматичний підхід до визначення мети і змісту виховання спонукає І. Підласого до таких завваг: “Поезії у виховання стає дедалі менше. Все краще оспіване у кращі часи. А нам для підрахунку натовпів безпритульних та знедолених дітей римовані рядки не знадобляться. На межі виживання рятує лише безжалісний розрахунок ... Легко записати

- виховання доброти, просто сказати - формування відповідальності ... - це оманлива декларація намірів, але аж ніяк не керівництво до дії” [9, 4]. І. Підласий вживає поняття практичного (реального) ідеалу - узагальненого зразка вихованості у відповідності з існуючими уявленнями про виховану людину, при цьому зазначає, що справою визначення вартостей та ідеалів займаються філософи, ідеологи, політики, а не педагоги. Педагоги отримують їхнє рішення як соціальне замовлення. І в цьому згубність ситуації, оскільки постає проблема ініціативності і відповідальності педагогічної науки у визначенні виховного ідеалу відповідно до моделі майбутнього ідеального суспільства, яке має жити за принципами відкритості, мобільності, толерантності, свободи, інформаційності, вільної орієнтації, впливовості, плановості, довіри, захищеності, пошанування, професійності, пріоритетності, розуміння [9, 5]. За визначенням Н. Опанасенко, виховний ідеал відображає підхід до виховання, в основі якого цілеспрямований вплив на особистість, а ідеал особистості - це кінцева мета процесу виховання [7, 8]. Метою розв'язання проблеми виховного ідеалу, як зазначає Е. Панасенко, є визначення кінцевого результату розвитку людини. Ідеал людини, за Е. Панасенко, це сукупність норм поведінки особистості, які визначають найцінніші та найкращі людські якості, а також уявлення людини про те, якою б вона бажала бути. Образ ідеальної людини дослідниця моделює на основі філософських вчень Г Сковороди, П. Юркевича, В. Соловйова [8]. Виховний ідеал для А. Гороховича, дослідника проблеми з діаспори,

- це ідеал людини, світоглядними настановами якої є християнська етика, пошук краси, мудрості, любов до життя у всіх його проявах, лицарство, “оборона національної правди”. А. Горохович простежує віддзеркалення виховного ідеалу в українській літературі від пам'яток Києворуської Доби до кінця ХХ століття [4]. В. Янів бачить практичну значимість виховного ідеалу в тому, щоб посилити позитивні риси української національної вдачі і послабити негативні, які були причиною історичних невдач українців. До таких рис В. Янів відносить “вибуялий український індивідуалізм”, який М. Костомаров формулює як “перевагу особистої волі над загальністю”, а Я. Ярема - як “духовний егоцентризм”, І. Мірчук

- як “безмежний індивідуалізм”, В. Липинський

- як “анархічний індивідуалізм”, Д. Чижевський

- як “визначення великої цінності за кожним індивідуумом, - право для кожної людини на власний шлях” [15, 281]. Надзвичайно важливим, практично значимим положенням у теорії виховного ідеалу є визначення В. Янівим його “суспільної функції: виправляючої чи вдосконалюючої”: 1) процес виправлення не має послаблювати український індивідуалізм; 2) а скріплювати дисципліну, розбуджувати бажання самопідпорядковуватися, визнавати іншу індивідуальність, цінити чужу заслугу; 3) настанова на власний успіх, яка “динамізує нашу діяльність”, активізує, виховує волю; 4) врівноваження почуттєвої, вольової та розумової діяльності вихованця; 5) викорінення “комплексу меншовартости” посиленням віри в себе; 6) створення ситуації успіху [15, 300 - 301]. Про вади національної вдачі і характеру українців говорить інший український етнопсихолог з діаспори І. Гончаренко (надмірна чуттєвість, комплекс кривди, комплекс меншовартості) і пропонує виховати новий тип української людини, тобто зреалізувати виховний ідеал виконанням наступного: 1) на основі своєї національної педагогіки (педагогічні ідеї Г. Сковороди, Т. Шевченка, К. Ушинського) розробити єдину національну систему виховання; пізнати духовність свого народу і його національний характер; у виховній системі треба особливу увагу звернути на виховання чуттєвої сфери, її підпорядкування волі і розуму; у вихованні звички контролю над чуттям опиратися на такі взірці національного мистецтва, які б мобілізували нашу волю, збуджували б мужність і готовність до боротьби за свої ідеали; 2) виховувати у молоді готовність до батьківства, місія якого “підготувати дитину до самостійного життя, до складної й часами жорстокої боротьби за своє місце у житті”; 3) поборювати в собі комплекс меншовартості: Доба Козаччини в нашій історії є прекрасним матеріалом для виховання у молоді національної гідності й гордості; 4) у приватному і суспільному житті “навчитися розв'язувати всякого роду непорозуміння в спосіб компромісу”, що є основою свободи і демократії [3, 75 - 77]. Про зв'язок виховного ідеалу та мети виховання говорить М. Стельмахович, який наголошує на суспільному, практичному значенні “правильного” визначення виховного ідеалу в час розбудови незалежної Української держави і вказує на його детермінованість: “Педагогічна система кожної історичної епохи висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі” [11, 50]. Змістові складові у виховному ідеалі М. Стельмахович визначає на основі української народної педагогіки. Апелюючи до обґрунтованого К. Ушинським принципу народності у вихованні, М. Стельмахович висловлює переконання, що “в українській народній педагогіці, починаючи з XV століття, ідеал довершеної людини репрезентується образом українського козака, який знайшов своє продовження й розвиток в образі українського січового стрільця, воїна УПА, самовідданого борця за самостійну Українську Державу” [11, 4]. У працях Г. Ващенка розглянуто проблему виховного ідеалу під гаслом “Бог і Україна”, на основі Божого закону і моральних вартостей, які випливають з християнської релігії і любові до Батьківщини. Педагог визначає виховний ідеал як мету виховання, зазначає при цьому, що від того, як розв'язується ця проблема, залежить розв'язання таких проблем, як система освіти й виховання, зміст і методи навчання і т. ін. Виховний ідеал того чи іншого народу, за Г. Ващенком, залежить від його державного устрою, світогляду, релігійної моралі, від рівня розвитку культури, від його національних властивостей [1, 11]. Наукові висновки Г. Ващенка про два типи виховних ідеалів є цікавими як спостереження за авторитарною (сцієнтистсько-технократичною) і демократичною (антисцієнтистською), особистісно зорієнтованою моделлю виховання.

Антисцієнтистське розуміння виховання і виховного ідеалу репрезентують розглянуті нами у межах даної статті ідеї А. Волошина, В. Ільїна, В. Скотного, П. Юркевича.

П. Юркевич вирішує проблему виховного ідеалу з позиції християнської педагогіки і вчення про людину. Педагогічна концепція П. Юркевича у її гносеологічному, етичному, естетичному вимірах визначає мету виховання на основі врахування трьох начал: особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов'язку щодо світу і себе в цьому світі, свого майбутнього покликання. Таким чином, мета виховання визначена філософом як така, що збігається з метою життя. Однак, лише дух людини з його прагненням істини добра і богоподібності є метою виховання, все інше - держава, церква, зовнішній лад співжиття - є лише засобами, що покликані правдиво служити людині [14, 31]. Освіта шкільна і університетська, на думку П. Юркевича, не повинна формувати молоду людину як суму здібностей або сили, з блискучого розвитку якої суспільство робить знаряддя для своїх корисливих цілей, а як особистість, що розвивається за високими ідеалами і нормами [14, 525 - 526]. Однією із основних засад виховання, на думку П. Юркевича, є збереження і розвиток індивідуальності вихованця, куди входить дух народності, до якої належить вихованець та дух релігії, яку він сповідує. Саме тому загальнолюдські цінності і основи виховання не повинні поглинати індивідуально-окремішні [14, 154 - 155]. Ідеал освіти і виховання, на думку П. Юркевича, повинен бути визначений не потребами, що обтяжують життя людини, перетворюючи її на механічний двигун, виконавця чужої волі. П. Юркевич пов'язує виховання з ідеалом такої людини, яка в усіх формах свого прояву виявляє себе саме як творча людина. В. Ільїн, досліджуючи виховання особистості у “філософії освіти” П.Д. Юркевича, зазначає, що педагогічна концепція П. Юркевича націлює на творчу діяльність як вихователя, так і вихованця. У цьому випадку творчість - це така діяльність, у процесі якої зреалізовується, об'єктивується особистісна воля людини, коли світ відкривається людині як створений нею самою. І саме в цьому випадку життя набуває найвищого сенсу, гармонії і визначеності, а особистість стає творцем власного життя, суб'єктом історичного процесу [6, 78]. До проблеми виховного ідеалу у визначенні мети виховання звертався А. Волошин, який пов'язував розвиток “ідеалу людини” із створенням чи удосконаленням належних “умов” для цього: “Ми як робітники науки виховання своєю повинністю уважаємо: визволити дитину від всіх тих умов, серед котрих не міг би здорово розвинутися наш нинішній ідеал людини. І для того хочемо переробити давню книжну школу на нову, діяльну, давню аристократичну на демократичну, школу формалізму на школу науково обосновану, на школу правди, на школу поправді, практичну і руську” (із виступу на ІІ з'їзді пед. Тов. Підкарпат. Русі 8 травня 1926 р.) [5, 75 - 78].

А. Волошин обґрунтував виховний ідеал на основі християнської моралі, для якої вершиною досконалості є Ісус Христос, “котрий представляє собою признаки всіх чеснот (добродетелей)...” [2, 9]. Розглядаючи виховний ідеал з позиції філософії освіти, В. Скотний визначає його сумірним лише з особистістю вихованця: “Ідеали не можна розглядати як щось заздалегідь наявне до їх прийняття людиною. Кожна особистість “доростає” до власного ідеалу самостійно. Спроби нав'язувати ідеали (тобто перетворити ідеал на щось загальне) завжди розглядаються як джерело духовного насильства. Тим самим, на підставі зауважень С. К'єркегора, можна сформувати тезу: свобода людини полягає у здатності формувати свої власні ідеали і жити згідно з ними” [10, 111 - 112]. В. Скотний зазначає, що стан української освіти відтворює провідні тенденції розвитку світового педагогічного процесу. Найважливіші з них пов'язані з переміщенням спрямованості педагогічного ідеалу (мети освіти) від соціально орієнтованого до конструювання нової людини з параметрами, не заданими конкретно-історичними інтересами суспільства. Це неминуче висуває на перший план комплекс проблем, пов'язаних із визнанням самооцінки особистості, формуванням її самосвідомості, створенням умов для самовизначення і саморозвитку. Тенденції розвитку сучасної освіти характеризуються чітко визначеним переходом у відносинах між учителем і учнем від суб'єкт-об'єктних до суб'єкт-суб'єктних відносин. Це дозволяє вихованцеві максимально повно реалізувати свій власний потенціал при інтелектуально-духовній взаємодії з вихователем (учителем чи викладачем), який за допомогою діалога скеровує цей процес у найбільш сприятливе річище одержання знань. Зрештою, під час саме таких взаємин акцент переноситься на глибоко інтимні, самобутні особливості тих, хто навчається, їхні щиросердні якості, переживання, на відміну від суб'єкт-об'єктної орієнтації на уніфіковану соціалізацію особистості, що нівелює її індивідуальність. При цьому помітно зростає бережливе ставлення до приватної, усамітненої сфери людської душі [10, 238 - 239].

М. Фіцула вказує на те, що мета виховання виражає ідеал людини в найбільш загальній формі, яким є всебічний і гармонійний розвиток дитини. При цьому визначає ідеал як “уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя” [12, 22]. М. Фіцула вважає, що ідеал цивілізованого суспільства збігається із загальною метою виховання - всебічний і гармонійний розвиток дитини. Цей ідеал як педагогічна концепція діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, яка базується на понятті “калокагатії”, що виражає, перш за все, гармонію морально- етичного та естетичного вимірів людського буття, і яке в епоху Відродження було доповнене ідеєю всебічного розвитку.

Висновки

У поглядах на виховання та виховний ідеал, які, на нашу думку, відображають сцієнтистсько-технократичний напрям, виявляє себе наступне: - прагматичний підхід до виховання та визначення його мети; - вимога встановити міру досяжності у вихованні;

- окреслити практичний (реальний, досяжний) ідеал відповідно до моделі майбутнього ідеального суспільства; - розмежовувати загальнолюдські та національні вартості у змісті виховного ідеалу; - брати з багатьох національних якостей лише ті, що мають значення сьогодні і матимуть у майбутньому; - здійснення цілеспрямованого впливу на вихованця задля його відповідності ідеальному взірцеві особистості;

- визначення кінцевого результату розвитку особистості; - стандартизація, обезличення особистості в процесі виховання; - підпорядкування інтересів особистості інтересам нації і держави; - встановлення суспільної функції виховного ідеалу як виправляючої чи вдосконалюючої (людину і спільноту);

- визначення українського ідеалу довершеної людини в образі чоловіка (лицаря-козака, січового стрільця, воїна УПА), що не відповідає реаліям історії національно-визвольних змагань України та вимогам гендерної педагогіки; - ототожнення виховного ідеалу із системою цінностей, вибір яких зумовлений ситуацією (культурно-історичною зокрема); - удосконалення людини, виховання нового типу української людини.

А ідеями антисцієнтистського розуміння виховання і виховного ідеалу є наступні:

- ототожнення мети виховання і мети життя;

- визнання духу людини метою виховання, а державу, церкву, зовнішній лад співжиття - лише засобами, що покликані правдиво служити людині; - вимога збереження індивідуальності вихованця, куди входить дух народності, до якої належить вихованець та дух релігії, яку він сповідує; - особистісно зорієнтоване виховання, центром якого є особистість вихованця, його самобутність і самоцінність; - недопустимість нав'язувати ідеали (тобто перетворювати ідеал на щось загальне), що розглядається як джерело духовного насильства; - визнання за людиною здатності вільно формувати свої власні ідеали і жити згідно з ними; - спрямованість педагогічного ідеалу (мети освіти) від соціально орієнтованого виховання, що нівелює особистість, до особистісного, параметри якого не задані конкретно-історичними інтересами суспільства;

- забезпечення вихованцеві умов повної реалізації свого власного потенціалу при інтелектуально- духовній взаємодії з вихователем (у формі діалога); - бережливе ставлення до приватної, усамітненої сфери людської душі; - ототожнення виховного ідеалу з ідеалом цивілізованого суспільства, взірцем і основою якого є педагогічна концепція афінської системи виховання, що ґрунтується на гармонії морально-етичного та естетичного вимірів людського буття і яка в епоху Відродження була доповнена ідеєю всебічного розвитку.

Перспективою дослідження проблеми виховного ідеалу у контексті виховних концепцій минулого і сьогодення є встановлення засад педагогічної антропології у виховному ідеалі К. Ушинського.

Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал [Підручник для Виховників, учителів і Українських Родин] / Г. Ващенко. - Брюссель - Торонто - Нью-Йорк - Лондон - Мюнхен: В-во Центральної Управи Спілки Молоді, 1976. - 208 с.

2. Волошин А. О соціальном вихованню /А. Волошин. Ужгород: УНІО, 1924. - С. 9.

3. Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру / І. Гончаренко // Хроніка 2000. -Вип. 37- 38. - Т. 1. -С. 66- 77.

4. Горохович А. Віддзеркалення виховного ідеалу в літературі А. Горохович //Батьки і діти. - Вінніпег- Торонто, 1990. - С. 83 - 84.

5. ЄвтухМ. Августин Волошин: Освітня діяльність та педагогічні погляди /М. Євтух, В. Кемінь. //Рідна школа. - 1998. - №4. - С. 75 - 78.

6. Ільїн В. Виховання особистості в "філософії освіти” П.Д. Юркевича /В. Ільїн // Рідна школа. - 2000. №4. - С. 76 - 78.

7. Опанасенко Н.І. Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів "Просвіти ” кінця ХІХ- початку ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки /Н.І. Опанасенко. - Київ - 2002. 22 с.

8. Панасенко Е.А. Прагнення до християнського ідеалу людини - основа формування особистості вчителя / [Електронний ресурс] /Е.А. Панасенко. - Режим доступу //http:// www.rambler.ru.

9. Підласий І. Ідеали українського виховання / І. Підласий //Рідна школа. - 2000. - № 2. - С. 3 - 7.

10. Скотний Валерій. Раціональне та ірраціональне в науці й освіті //В.Г. Скотний. - Київ- Дрогобич: Коло, 2003. - 288 с.

11. Стельмахович М.Г. Виховний ідеал української народної педагогіки / М.Г. Стельмахович // Початкова школа. - 1994. - Яв 2. - С. 3 - 6.

12. Фіцула М.М. Педагогіка: [Навчальний посібник] // М.М. Фіцула. - К.: Видавничий центр "."Академія ”, 2002. - 528 с.

13. Філософський словник соціальних термінів. Видання третє, доповнене. -Х.: "РИ. Ф. ”, 2005. - 672 с. - С. 134-136: С. 320- 321: С. 471 - 472: С. 480- 489.

14. Юркевич П.Д. Философские произведения / П.Д. Юркевич. -М.: Просвещение, 1990. - С. 31.

15. Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал // Нариси до історії української-етнопсихології. Упоряд. М. Шафовал. - 2-ге вид. - перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 341 с. - С. 281.