Нормативно-правове регулювання підготовки магістрів в університетах України другої чверті ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.147(094.9)”18”

Нормативно-правове регулювання підготовки магістрів в університетах України другої чверті ХІХ століття

Алла Цапко

Аналізується процедура здобуття ступеня магістра у вищих навчальних закладах України другої чверті XIX cm.; подається огляд нормативно-правових документів, що регулювали питання здобуття магістерського ступеня (Статут університету ім. Св. Володимира (1833 р.), Статут Імператорських Російських університетів (1835 р.); «Положення про випробування на вчені ступені у вигляді досвіду на три роки» (1837 р.) та «Положення про випробування на вчені ступені» 1844 р.). На основі узагальнення та систематизації, чинних нормативно-правових документів визначені основні вимоги, що висувалися до здобувачів магістерського ступеня у другій чверті XIX століття.

Ключові слова: магістерський ступінь, нормативно-правовий документ, випробування, підготовка, університети України.

здобувач магістерський правовий

Анализируется процедура получения степени магистра в высших учебных заведениях Украины второй четверти XIX в.; подаётся обзор нормативно-правовых документов, которые регулировали вопрос получения магистерской степени (Устав университета им. Св. Владимира (1833 г.), Устав Императорских Русских университетов (1835 г.); «Положение об испытании на учёные степени в виде опыта на три года» (1837 г.) та «Положение об испытании на учёные степени» (1844 г.). На основе обобщения и систематизации действующих нормативно-правовых документов определены, основные требования, которые предъявлялись к соискателям магистерской степени во второй четверти XIX века.

Ключевые слова: магистерская степень, нормативно-правовой документ, испытание, подготовка, университеты Украины.

Article analyzes the procedure of receiving a Master's degree in Ukrainian high educational establishments of the second quarter of the nineteenth century; it is submitted the review of normative and legislative documents regulating the receiving of a Master's degree such as «Statute of St. Volodymyr university» (dated 1833), «Statute of Russian Imperial universities» (dated 1835), «Regulations of academic degrees' probation in the form of experience for three years» (dated 1837 and 1844). Based on the generalization and systematization of the proper normative and legislative documents, it is defined the main demands making to the receivers of a Master's degree in the second quarter of the nineteenth century.

Key words: master's degree, normative and legislative documents, examination, training, universities in Ukraine.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими практичними завданнями. Модернізація вищої освіти в Україні значною мірою визначається змінами, пов'язаними із приєднанням до Болонського процесу. З упровад-женням двоступеневої системи вищої освіти, яка передбачає підготовку фахівців за освітньо-квалі-фікаційними рівнями «бакалавр» і «магістр», по-стала низка питань, що пов'язані з формуванням змісту фундаментальної та професійної підготовки у національній вищій школі. Спрямованість на створення єдиного європейського простору вищої освіти пожвавлює інтерес вітчизняних учених до досвіду європейських країн, зокрема, щодо підготовки здобувачів магістерського ступеня.

Водночас, для України як учасниці Болонського процесу надзвичайно важливо не лише забез-печити реалізацію постулатів Болонської конвен-ції, але й зберегти національні освітні традиції. Це має свою об'єктивну основу, адже науковці ще недостатньо вивчили й оцінили вітчизняний до-свід у підготовці магістрів, його потенційну ефек-тивність і можливість використання у сучасній практиці.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженням питань магістерської підготовки на різних історичних етапах розвитку вітчизняної вищої школи займалося багато вчених. Зокрема, це питання знайшло часткове висвітлення у наукових дороб-ках: Л. Бортника - у контексті аналізу історії університетських статутів; О. Доніна - з огляду на висвітлення університетських реформ другої половини XIX ст.; Л. Зеленської - у контексті характеристики діяльності вчених рад універси-тетів України XIX ст.; А. Іванова - з огляду на розроблення питання присудження наукових сту-пенів у вищих навчальних закладах Російської імперії; О. Кірдана, І. Половко - у процесі аналізу нормативно-правових актів, які регулювали діяльність закладів освіти XIX ст.; О. Мартинен- ко, О. Микитюка - у контексті аналізу питань організації науково-дослідної роботи.

Проте проаналізована історіографія питання лише частково висвітлює визначену проблему. Вважаємо, що вивчення провідних засад профе-сійної підготовки здобувачів магістерського сту-пеня визначеного історичного періоду дозволить заповнити існуючі прогалини в історично-педаго-гічному знанні.

Мета статті - на основі аналізу нормативних документів із питань вищої освіти охарактеризу-вати особливості підготовки здобувачів магістер-ського ступеня у вітчизняних університетах дру-гої чверті XIX ст.

Виклад основного матеріалу дослідження. Офіційне присудження магістерського ступеня у вищих навчальних закладах Російської імперії, до складу якої входили й українські землі, сягає початку XIX ст. Указом імператора Олександра І від 24 січня 1803 р. «Про устрій училищ» запроваджувалося присудження вчених ступенів за участю російських державних органів управління.

Конкретно питання підготовки магістрів в уні-верситетах України першої чверті XIX ст. регла-ментувалися такими документами: «Попередніми правилами народної освіти» (1803 р.), Статутом Харківського університету 1804 року та «По-ложенням про випробування на вчені ступені» (1819 р.).

Наголосимо, що структурні складові наукової атестації, сформульовані у першій половині XIX ст., залишалися сталими та включали три основні вимоги: іспити на вчені ступені, дисертаційне дослідження та публічний диспут.

Утім, друга чверть XIX ст. презентувала низку нормативно-правових документів, що стосу-валися сфери вищої освіти й вносили деякі зміни в усталену систему наукової атестації кадрів. 25 грудня 1833 р. імператор Микола І затвердив проект статуту університету Св. Володимира в Києві. Відповідно до розділу VIII за вченими ра-дами закріплювалося право присудження лише трьох наукових ступенів: кандидат, магістр і док-тор, а не чотирьох, як визначалося у «Положенні про випробування на вчені ступені» (1819 р.).

На підставі положень статуту університету Св. Володимира (1833 р.) зазнала деяких змін і процедура присудження наукових ступенів. Зо-крема, під час проведення іспитів на здобуття ступеня магістра вимагалась присутність двох або трьох професорів споріднених факультетів, які призначалися вченою радою в якості депутатів. Через рік після затвердження в кандидатському ступені, дозволялося складати випробування на ступінь магістра [10, с. 678].

Відтепер екзаменатори для проведення випро-бувань на здобуття наукового ступеня магістра мали керуватися спеціально укладеною Міні-стерством народної освіти таблицею, яка надава-ла перелік предметів, що виносилися на іспит. Наприклад, таблиця випробувань на ступінь ма-гістра філософського відділення включала в яко-сті головного предмета філософію з її історією й літературою, допоміжні - грецьку й римську сло-весність та їхню історію. Здобувачі, котрим було відмовлено у присудженні магістерського ступе-ня, допускалися до повторних іспитів не раніше, ніж через півроку [8, с.143,156-158].

В аспекті досліджуваної проблеми заслуговує на увагу й Статут Операторських Російських університетів, який набув чинності 26 липня 1835 р. [5]. Одним із ініціаторів його прийняття став граф С. Уваров, який на той час очолював Міністерство народної просвіти. Реформа універ-ситетів 1835 р., за словами С. С. Уварова, пере-слідувала дві цілі: «Во-первых, возвысить уни-верситетское учение до рациональной формы... доступной лишь труду долговременному и по-стоянному, воздвигнуть благоразумную преграду преждевременному поступлению на службу молодёжи еще незрелой; во-вторых, привлечь в университеты детей высшего класса в Империи и положить конец превратному домашнему воспи-танию их иностранцами; уменьшить господство страсти по иноземному образованию, блестящему по наружности, но чуждому основательности и истинной учёности.» [7, с. 244-245].

Зважаючи на це, у Загальному статуті імпера-торських російських університетів закріплюва-лося положення про те, що чиновники, які пе-ребували на службі з відома свого керівництва і з дозволу «попечителя», могли відвідувати уні-верситетські лекції і отримувати вчені звання на загальних засадах [5]. Проте порядок отримання вчених ступенів і регламентовані терміни збері-галися. Зокрема, кандидати через рік після отри-мання цього ступеня допускалися до випробуван-ня на магістерський ступінь.

Зауважимо, що статті нового Статуту (1835 р.) не поширювалися на університет Св. Володимира в Києві, який мав керуватися «предначертанным для него на время проектом».

Детальніший виклад вимог до здобувачів ступе-ня магістра та проведення наукової атестації в пе-ріод дії статуту 1835 року знайшли відображення в «Положенні про випробування на вчені ступені у вигляді досвіду на три роки» (1837 р.).

Згідно з «Положенням.» 1837 р., кожному сту-пеню відповідав певний чин у державній службі. Однак прийняті документи дещо відрізнялися процедурою атестації кадрів вищої кваліфікації.

Підкреслимо, що характерною особливістю «Положення.» (1837 р.) стало введення вимоги про дотримання послідовності в набутті наукових ступенів. Так, не маючи ступеня кандидата, здо- бувач не допускався до випробувань на магістер-ський ступінь. Випробування проводилися лише з тих дисциплін, які викладалися на факультеті, «не беручи до уваги допоміжні науки інших факультетів». При цьому необхідним елементом випробувань визнавалися «історія та література кожної науки» [9, с. 1254].

У «Положенні.» (1837 р.) акцентувалася увага й на тому, що випробування на магістерський ступінь мали «здійснюватися суворо». Здобувач наукового ступеня «магістр» мав дати письмові відповіді з головних наук на два запитання. При цьому вимагалося ґрунтовне знання предметів «сопровождаемое не только сведениями о происхождении и изменении разных учений, но также исследованием и отчётливой оценкой всех переворотов в ходе оных, довершенное при том собственным, достаточно обдуманным и основа-тельно соображённым воззрением» [9, с. 1255].

Завершальним етапом випробувань на здобуття магістерського ступеня визнавався публічний захист дисертації на «обрану претендентом і схвалену факультетом або відділенням тему» [9, с. 1255]. Ь цього приводу М. Лобачевський зазна-чав: «Дисертація мала розглядатися як продов-ження іспитів і слугувати доказом тих широких знань здобувачів, що були окреслені у «Положен-ні.» (1837 р.)» [3, с. 46].

Зазначимо, що головна роль іспитів у прове-денні наукової атестації та їхній ємний характер значно стримували набуття магістерського сту-пеня. Наприклад, в університеті Св. Володимира впродовж 1834-1842 рр. магістерського ступеня було удостоєно лише 4 особи [2, с. 210].

Зважаючи на такий перебіг справ, учена рада університету Св. Володимира на засіданні 6 ве-ресня 1839 р. розглянула питання про внесення змін до чинного «Положення...» (1837 р.), в осно-ву яких було покладено вимогу спрощення усних і письмових іспитів. Проте Міністерство народної освіти, незважаючи на пропозиції вченої ради, постановою від 10 грудня 1840 року дію «Поло-ження.» (1837 р.) у вигляді досліду на три роки, продовжило ще на два роки [4, с. 184].

29 вересня 1841 року на засіданні вченої ради університету Св. Володимира був заслуханий проект «чинних» правил, який розробила спе-ціальна комісія. Він мав на меті ліквідувати не-доліки, що траплялися під час проведення іспитів на здобуття ступеня магістра. У зв'язку з цим, члени вченої ради наполягали на необхідності за-провадження єдиних для всіх університетів Росій-ської імперії детальних програм, які б визначали обсяг матеріалу для випробувань і укладалися б на підставі спеціальної таблиці «розрядів наук» для здобувачів магістерського ступеня.

Утім, як зазначають дослідники [1; 2; 3;], голов-на роль іспитів у проведенні наукової атестації та їхній ємний характер гальмували розвиток науки у вітчизняних університетах. Це спонукало Міністерство народної освіти шукати шляхи по-легшення екзаменаційних вимог до здобувачів наукових ступенів, які знайшли часткове відо-браження в новому «Положенні про випробування на вчені ступені».

«Положення.», що набуло чинності 6 квітня 1844 р., також закріплювало право присуджувати три наукові ступені: кандидат, магістр і доктор, а також скорочувало термін їхнього здобуття. Окрім цього, назване «Положення.» (1844 р.) внесло деякі зміни до вимог, що ставилися до здобувачів магістерського ступеня. Зокрема, зменшувалася кількість допоміжних предметів, які виносилися на іспит для здобувачів магістерського ступеня. Спрощенню підлягав іспит із «головної науки», який тепер передбачав письмову відповідь лише на одне запитання. До того ж запроваджувалася вужча спеціалізація так званих «розрядів наук». Якщо згідно з «По-ложенням про випробування на вчені ступені» від 1819 та 1837 рр. їх було 14, то на 1844 р. - 22 [6].

Згідно з прийнятим «Положенням.» предмети, з яких проводили екзаменування пошукачів ма-гістерського ступеня, були розділені на головні і так звані «другорядні», що перебували в тісному зв'язку з першими. Всі вони заносилися до табли-ці: для ступеня магістра під заголовком А, Б і В.

Зазначимо, що «Положення.» (1844 р.) вима-гало від пошукачів магістерського ступеня сер-йозних, глибоких і грунтовних знань предметів переважно історичного характеру.

Щодо випробувань на здобуття магістерського ступеня, то їх було рекомендовано проводити впродовж усього року, за винятком університет ських канікул і часу вступних, перевідних і під-сумкових іспитів. Новим виявилося те, що при випробуванні на ступінь магістра мали бути при-сутніми всі професори відповідного факультету або відділення. Час проведення випробування на здобуття магістерського ступеня призначав декан факультету або відділення за погодженням із кандидатом. Усі випробування, окрім публічного захисту дисертацій, мали проходити в термін, не більш як у шість місяців і не менш, ніж у три засідання. Такі нововведення дещо активізували наукову роботу в університетах у цілому. Так, протягом 1844-1849 років в університеті Св. Во-лодимира було присвоєно магістерський ступінь 16 особам [1, с. 464].

Висновки з даного дослідження. Отже, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що питання підготовки магістрів в університетах України другої чверті XIX ст. регламентувалися такими нормативно-правовими документами: Статутом університету ім. Св. Володимира (1833 р.), Статутом імператорських російських університетів (1835 р.); «Положенням про випро-бування на вчені ступені у вигляді досвіду на три роки» (1837 р.) та «Положенням про випробуван-ня на вчені ступені» (1844 р.).

Аналізуючи надбання у сфері підготовки та атестації науково-педагогічних кадрів другої чверті XIX ст., треба підкреслити наступне: по- перше, встановлено уніфіковану систему вчених ступенів: «кандидат - магістр - доктор», а по-слідовністю їхнього присвоєння закладено фунда-мент правової норми наукової атестації; по-друге, збільшено кількість розрядів наук і встановлено межі їхньої спеціалізації, яка виступила проявом розвитку самих галузей наук і наочно під-тверджувалася кожним «Положенням про випро-бування на вчені ступені»; по-третє, створено та відрегульовано складний механізм отримання ма-гістерського ступеня.

Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного дослідження проблеми в даному напрямку актуальним буде висвітлити позиції науково-педагогічної громадськості щодо переваг і недоліків здійснення підготовки здобувачів магістерського ступеня в університетах України XIX ст.

Література

1. Владимирский-Буданов М. Ф. История Императорского университета Св. Владимира. Т. 1 / М. Ф. Владимирский-Буданов. - К. : Тип. ун-та Св. Владимира, 1884. - 674 с.

2. Зеленська Л. Д. Учена рада університету: історія, теорія, досвід : монографія / Л. Д. Зеленська ; Харк. нац., пед. ун-т імені Г. С. Сковороди. - Харків : ХНАДУ, 2011. - 480 с.

3. Иванов А.Е. Учёные степени в Российской империи : истоки и начала / А. Иванов // Alma mater. - 2000. - №1. - С. 43-47.

4. Об оставлении еще на два года действия Положения об испытаниях на учёные степени, 10 декабря 1840 г. // Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. - СПб., 1876. - Т. 2 : (1840-1855). - С. 184.

5. Общий устав Императорских российских университетов 1835 г. - Харьков : Тип. ун-та, 1837. - 50 с.

6. Положение о производстве в учёные степени, 6 апреля 1844 г. // Сборник постановлений по Министерству Народного Просвещения. - СПб., 1876. - Т. 2 : (1840-1855). С. 476-485.

7. Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения / С. В. Рождественский. - СПб., 1902. - 785 с.

8. Система научной подготовки и аттестации в университетах России и Западной Европы: исторический опыт (XIV-XX вв.) : сб. науч. ст. - М., 1998

9. С представлением проекта Положения об испытаниях на учёные степени 26 и 28 апреля 1837 г. // Сборник постановлений по Министерству Народного Просвещения. - СПб., 1875. - Т. 2 : (1825-1839), отд. 1. - С. 1251-1256.

10. Устав Университета Св. Владимира 1833 г. // Сборник постановлений по Министерству Народного Просвещения. - СПб., 1875. - Т. 2., отд. 1: (1825-1839). - С. 670-684.

Размещено на Allbest.ru