Роль сім’ї у вихованні та соціалізації дитини з порушеннями слуху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль сім'ї у вихованні та соціалізації дитини з порушеннями слуху

Юлія Антибура

Анотація

виховання глухий дитина батьківський

Ключові слова: соціалізація, дитина з порушенням слуху, виховання, соціалізація, гіперопіка.

Аннотация

Юлия Антибура. Роль семьи в воспитании и социализации ребёнка с нарушениями слуха.

Теоретически обосновано, экспериментально определено и исследовано комплекс факторов, влияющих на успешность воспитания глухого ребёнка с целью её социализации. Сделано сравнение родительских отношений, воспитывающих глухого ребёнка, с отношениями в семьях, воспитывающих детей с нормальным слухом

Ключевые слова: социализация, ребёнок с нарушением слуха, воспитание, социализация, гиперопека.

Annotation

Julia Antibura. Role of the family in the education and socialization of children with hearing impairments.

Theoretically substantiated experimentally determined and investigated the complex factors affecting the success of educating a deaf child for the purpose of socialization. The comparison of parental relationships, raising a deaf child, with relationships in families with children with normal hearing is done.

Key words: socialization, a child with a hearing impairment, education, socialization, over protection.

Постановка проблеми. Нині в Україні складаються достатньо сприятливі умови для виховання дітей з ураженим слухом. Розвиваються навчально-реабілітаційні центри, вивчаються та запроваджуються в практику зарубіжні методики, стають доступними індивідуальні слухові апарати вітчизняного і зарубіжного виробництва, набувають популярності технічні засоби навчання, що допомагають у розвитку слухо-зоро-вібраційного сприймання, формування та розуміння усного мовлення, залишків слухової функції. Отже, батьки мають можливість вибору методик навчання, технічних засобів, відповідних навчальних закладів. Але в якому б середовищі не перебувала дитина, вона потребує від дорослих глобального осмислення її проблем, розуміння особливостей розвитку не лише її мовлення (як це розглядається традиційно), а й психічної діяльності (пам'ять, сприймання, уява, уявлення в цілому), на яку стан слуху впливає так само безпосередньо, як і на мовлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сімейного виховання дітей з порушеннями слуху вивчалися багатьма вченими (Ф. A. Pay, Е. Ф. Pay, Б. Д. Корсунська, Е. І. Леонгард, Л. М. Шипицина, Л.С. Лебедева, К.В. Луцько, В.В. Засенко та ін.). Сурдопедагоги цікавилися сім'ями з глухими дітьми для того, щоб допомогти батькам у навчанні та вихованні дітей з порушеннями слуху. Розглядалися питання участі родини в процесі розвитку мови дитини, трудової адаптації, вихованні норм поведінки в суспільстві, але, на наш погляд, ці проблеми потребують подальшого вивчення.

Метою статті є висвітлення ролі сім'ї у вихованні та навчанні дитини з порушеннями слуху.

Виклад основного матеріалу. Історія свідчить, що наші предки не любили глухих. У Галлії глухонімих приносили в жертву язичницькому богові, в Спарті за законом Лікурга їх скидали в море з високої скелі. У Стародавній Греції, як і в Римі, закони були теж жорстокими... Тільки в V ст. нашої ери в Римі для пізно оглухлих були зняті деякі з цих заборон. Але глухі від народження як і раніше залишалися безправними. Сліпих і юродивих за старих часів у нашому народі називали «божими людьми», вважали їх провісниками доль. До глухих такі визначення ніколи не застосовувалися. Причина подібних відносин, очевидно, в тому, що ні сліпота, ні навіть недостатність розумового розвитку не впливають на одне з головних людських якостей - здатності до спілкування.

Відомий французький філософ, гуманіст Мішель Монтель, у XVI ст. писав: «Глухота - тяжчий фізичний недолік, ніж сліпота. Він позбавляє людину головної її якості - здатності швидкого і вільного спілкування. Глухота - недолік соціальний за перевагою. Вона пряміше, ніж сліпота, порушує соціальні зв'язки особистості».

Л.С. Виготський також відзначав, що глухонімота людини виявляється незмірно більшим нещастям, ніж сліпота, тому що вона ізолює її від спілкування з людьми. Німота, позбавляючи людини мови, відриває її від соціального досвіду, виключає із загального зв'язку.

В Україні діти з порушеннями слуху впродовж багатьох років розглядаються як автономна соціальна група, що має свої особливі соціокультурні відмінності і що вимагає особливих умов організації життєдіяльності. Більшість дітей з порушеннями слуху, незалежно від віку, виховуються в основному в закритих спеціалізованих освітніх установах (ясла, дитячі садки, школи-інтернати). У цих установах як обов'язкового засобу навчання застосовуються дактильна абетка, а в останні роки - жестова мова. Такий підхід до виховання і навчання глухих і слабочуючих дітей має вкрай негативні наслідки. Сім'я фактично відсторонена від процесу виховання. Діти протягом 14-16 років перебувають поза домом, буваючи в рідній сім'ї лише короткочасно у вихідні дні або канікули. Відповідним чином формується і психологія людини з порушеннями слуху (рентні установки, споживацька позиція). Відірваний від сім'ї як від основного джерела розвитку та соціалізації, від навколишнього світу, від спілкування зі суспільством тих, що чують; дитина виростає відчуженим прихильником замкнутого, але таким, що став їй рідним світу глухих, де панують свої, зрозумілі їй з дитинства закони, особлива мова спілкування, де визначені правила поведінки та спосіб життя. Не дивно, що згодом випускники шкіл-інтернатів будують власні сім'ї, вибираючи партнерів по шлюбу з того ж соціуму, намагаються триматися разом з колишніми однокласниками.

Міжособистісні стосунки в родині займають одне з важливих місць у процесі розвитку дитини з порушенням слуху. Під керівництвом батьків дитина отримує свій перший життєвий досвід, елементарні знання про навколишню дійсність, уміння й навички життя в суспільстві.

Вплив родини на формування особистості буде ефективним, якщо в родині встановлені нормальні дружні стосунки між дорослими, між старшими й молодшими, якщо мета й завдання виховання зрозумілі батькам, якщо мати й батько володіють елементарними знаннями, необхідними для успішного розв'язання повсякденних педагогічних завдань.

Характер взаємодії між батьками й дітьми з порушеннями слуху дуже впливає на соціальний розвиток дітей, особливо в раннім дитинстві. Однак усвідомлення батьками факту порушення слуху у їхньої дитини обмежують відносини між матір'ю й дитиною й можуть перешкоджати розвитку спілкування й мови.

Медичний висновок про порушення слуху дитини, про необхідність його спеціального навчання всі батьки, що чують, сприймають важко, іноді з розпачем. Однак потім вони поводяться по-різному: в одних опускаються руки, інші продовжують сподіватися на чудо, звертаються до різних фахівців, гаючи час, упускаючи можливість швидше опанувати навичками спілкування з дитиною, тобто якомога раніше виконати найважливішу умову її повноцінного розвитку. Більшість батьків пасивно чекають поміщення дитини в спеціальну дошкільну установу, і тільки деякі запитують: «Що я або ми можемо самі зробити?» Багато батьків, що чують, думають, що відсутність слуху в дитини унеможливлює їхню участь у вихованні.

Нині, коли більшість родин мають одну дитину, хвороба її нерідко перетворюється в драму. У більшості випадків поведінка батьків, особливо матері, стає тривожною і призводить до додаткового ускладнення стану дитини. Повна страху за неї, матір схильна перебільшувати значення будь-яких симптомів, що нерідко спричиняє розвиток у маляти нервово-психічних розладів.

Окремою й дуже важливою проблемою є комунікація між чуючими батьками й глухою дитиною. Батьки, що чують, виховуючи глуху дитину, зіштовхуються зі значними складностями. У першу чергу це пов'язане з тим, що їхня мова (словесна) не є для їхньої дитини природною. Протягом перших шести місяців зорова система дитини заповнює відсутність слуху, але потім комунікація між ним і батьками починає порушуватися. Тим більше, що батьки часто досить пізно дізнаються про порушення слуху у своїх дітей.

Очевидно, що особливості спілкування глухої дитини із чуючими батьками впливають не тільки на особистісний, але й на пізнавальний розвиток. Гіперопіка й підвищений контроль призводять до обмеження можливостей незалежно здобувати власний досвід, учитися самому. А відсутність ефективного каналу комунікації (природної «загальної мови») значно утрудняє повноцінний обмін інформацією між батьками і дитиною, внаслідок чого спілкування зводиться до примітивніших форм - батьки частіше забороняють і дають вказівки, ніж пояснюють і розповідають. Дитині не доводиться самостійно вирішувати пізнавальні завдання, вона не може сформулювати конкретне питання, на яке їй необхідно одержати відповідь.

У наведеному дослідженні вивчалися відносини глухих дітей із батьками, що чують, і найближчими членами їхніх родин, а також порівнювалися особливості відносин глухих і чуючих дітей із членами їхніх родин. Для вирішення поставлених завдань була використана методика «Малюнок сім'ї» (Халса і Херіса). Ця методика спрямована на виявлення емоційних проблем і труднощів взаємин у сім'ї і є однією з найпопулярніших у практичній роботі дефектолога. Це зумовлено зручністю та швидкістю в її застосуванні та доступності для дітей як молодшого шкільного віку, так і дітей з порушеннями слуху, високою інформативністю. Окрім того, методика допомагає «подивитися на світ очима дитини», дає уявлення про суб'єктивну оцінку дитиною своєї родини, свого місця в ній, про її взаємини з іншими членами родини.

Вибірка складалася з 28 родин, що мають дітей з порушеннями слуху та 30 родин з дітьми без порушень слуху. Аналіз результатів, показав, що найзначимішою фігурою для всіх дітей є мати (тільки 7 % глухих дітей зменшили склад родини за рахунок зображення матері; за рахунок батька - 23 %; за рахунок братів і сестер - 9 %); мати є бажанішим партнером для емоційного спілкування (48 % у дітей, що не чують, 53 % - у дітей з нормальним слухом). Друге місце в ієрархії значимості у родині посідають відносини з братами і сестрами (із сибсами). У групі глухих дітей виявлена наявність конкурентних і суперечливих відносин із сибсами: спостерігалося як збільшення (26 %), так і зменшення (15 %) структури родини в малюнку. Глухі діти батьків, що чують, (44,0 %), частіше, ніж діти батьків, що не чують (28,2 %), і школярі, що чують, (25 %) виражали позитивні відносини до братів і сестер. На третьому місці в системі значимості членів родини перебувають відносини із прабатьками (бабуся, дідусь). Прабатьки є значимішими членами родини для глухих дітей (24,4 %), ніж для учнів, що чують (18,0 %).

Спілкування з батьком для школярів, що не чують, менш значиме, ніж з матір'ю, сибсами або прабатьками.

Особливості малюнків глухих дітей (відсутність на малюнку людей або повна заміна членів реальної родини чужими людьми - 11 %) свідчать про травматичні переживання дітей, пов'язані з родиною, говорять про наявність у них почуття відкинутості, покинутості, високого рівня тривожності. У дітей, що нормально чують, такі малюнки зустрічалися вкрай рідко (3 %).

Таким чином, отримані дані дозволили встановити значимі особливості відносин школярів, що не чують, до членів їхніх родин, у порівнянні з однолітками, що чують. Старшокласники з порушенням слуху помітно частіше за звичайних школярів відзначали «турботливе» ставлення до себе, до своїх батьків. У цьому зв'язку можна говорити, що їхнє виховання в родині відбувається під гіперопікою дорослого. Іншими словами, дефект слуху істотно перетворить структуру сімейних відносин підлітка і його батьків у порівнянні із ситуацією звичайного підлітка. Взаємини дитини з порушенням слуху з батьками, багато в чому залежать від батьківської позиції, впливають на розвиток особистості дитини. Тривале порушення адекватного ставлення до дитини з боку одного або обох батьків є чинником ризику, здатним призвести до порушень у розвитку особистості. Цілеспрямована робота із психологічної корекції відносин батьків з дітьми, що мають порушення слуху, може стати важливим засобом впливу на розвиток особистості таких дітей.

Для дослідження відносин батьків з дітьми з порушенням слуху нами були означені такі завдання: вивчити особливості відносин батьків зі своїми дітьми, що не чують; виявити, який зі стилів батьківського виховання є основним; визначити, наскільки адекватна оцінка батьками наявного в дітей порушення слуху; порівняти батьківські відносини в родинах, що виховують дитину, що не чує, з відносинами в родинах, що виховують дітей з нормальним слухом.

Для реалізації цих завдань було використано тест-опитувальник батьківського ставлення (ЗБВ), запропонований А. Я. Варгою і В. В. Сталіним. Треба зазначити, що родини учнів з порушенням слуху характеризуються в основному як проблемні. Крім загального для всіх родин моменту (наявності дітей з важкими порушеннями слуху), відзначені такі особливості. Майже половина від загального числа родин зазнають матеріальних труднощів; 5 родин - багатодітні, 14 - неповні, 2 - є асоціальними (зловживання алкоголем) із низьким рівнем загальної культури. У родинах, що виховують дітей з порушенням слуху, батьки мають в основному середню або середню фахову освіту й тільки 21 % - вищу.

Результати свідчать, що батьки дітей з порушенням слуху частіше відмовляються від своїх дітей, ніж батьки дітей, що чують, оскільки більшість із них пережили емоційний стрес, пов'язаний із народженням дитини з відхиленнями в розвитку.

Особливий інтерес мало вивчення особистісних особливостей матерів, що виховують дітей з порушенням слуху, оскільки найбільший тягар у родині такої дитини лягає саме на неї. З цією метою використана методика «Незакінчені пропозиції», розроблена В. Є. Каганом й І. К. Шацем.

При дослідженні особистості матерів виявлена низка цікавих суб'єктно-особистісних відносин матерів до своїх дітей. Застосовування методики «Незакінчені пропозиції» було розділено на п'ять розділів, що характеризують ставлення до майбутнього, минулого, родини, відображаючі страхи й побоювання, а також почуття провини.

Аналіз результатів показав:

1. Ставлення до майбутнього. В експериментальній групі (ЕГ) матерів, що мають дітей з порушенням слуху, отримані результати виявилися нижче, ніж у контрольної групи (КГ) матерів, але обидві групи мали позитивний знак показника. ЕГ матерів пов'язує своє майбутнє із щасливим майбутнім дитини, з надією на відпочинок, спокійне життя й можливість виховання онуків, що чують. Декілька прикладів з відповідей матерів: «Наступить той день, коли я перестану хвилюватися за свою доньку»; «Сподіваюся на світле майбутнє моїх дітей»; «Коли я буду старою, то хочу мати здорових онуків»; «Наступить той день, коли дитина зможе обходитися без мене».

У КГ матерів результати стосовно майбутнього виявилися вищими, ніж в експериментальній групі. Вони покладають на майбутнє більші надії, пов'язані з поліпшенням сімейних відносин, матеріального добробуту, щастя й здоров'я своїх рідних і близьких. Приклади висловлень матерів, які мають дітей, що чують: «Майбутнє здається мені гарним, щасливим, заможним»; «Сподіваюся знайти гарну й добру людину, що буде до мене й до моєї дитини ставитися добре»; «Сподіваюся, що нарешті наступить той день, коли я закінчу інститут»; «Коли я буду старою, то буду більше часу приділяти собі».

2. Ставлення до минулого. В ЕГ матерів отримані результати виявилися вірогідно вищими, ніж у КГ, позитивний знак показника свідчив про позитивне ставлення до свого минулого. Більш позитивне ставлення до свого минулого матерів, що мають дітей з порушенням слуху, ймовірно, пов'язане з тим, що в минулому в них не було хворих дітей, не було постійних стресових ситуацій, пов'язаних із захворюванням дитини, а була безтурботна молодість й очікування щасливого життя.

Матері з контрольної групи ставилися до свого минулого з меншим позитивом. Вони живуть більше сьогоденням з надією на краще майбутнє.

3. Ставлення до родини. В ЕГ отримано вищі результати з позитивним значенням, на відміну від КГ, де отримано негативні значення середнього показника. Очевидно, у цій групі в матерів, що мають хвору дитину, були тіснішими взаємини, які згуртували родину, чоловік і жінка намагалися допомагати один одному, і якщо на жінку лягли обов'язки з виховання дитини, то чоловік, як правило, займався матеріальним забезпеченням родини. Звичайно, такі родини зустрічаються не часто. У КГ матерів середній бал показника відносин до родини має негативний знак, що може бути пов'язано з тим, що жінки в більшості випадків не задоволені сімейною ситуацією, оскільки є значні фінансові труднощі.

4. Страхи й побоювання. В обох групах матерів виявлено дуже високий негативний бал з цього показника. Всі страхи й побоювання матері глухих дітей пов'язують із дитиною, з її хворобою, з її майбутнім. Для них це дуже значимо. Вони говорять: «Знаю, що нерозумно, але боюся за майбутнє своїх дітей»; «Хотілося б мені перестати боятися за те, як дитина буде жити в цьому світі»; «Знаю, що нерозумно, але боюся, що хвороба дитини - це надовго»; «Мої побоювання не раз змушували мене думати про майбутнє дитини».

Матері дітей, що чують, в основному бояться самотності, злиднів, невпевненості в собі, бояться опинитися без роботи.

5. їочуття провини. В ЕГ матерів, так само як й у КГ, високий негативний бал із цього показника. Не всі матері глухих дітей змогли відповісти- ти на запитання про провину, що може означати високу виразність проблеми, до якої вони не хочуть допустити чужих людей. Матері знову повертаються до своїх дітей, їм боляче думати, що їхні діти не такі, як усі, що вони не чують. Більшість звинувачує себе в народженні хворої дитини, бажають забути свої образи, проблеми. Приведемо кілька прикладів: «Зробила б усе, щоб забути, що моя дитина глуха»; «Моєю найбільшою помилкою було народження хворої дитини»; «Зробила б усе, щоб забути, що мій син погано чує».

Матері КГ вважають почуттям провини: образи, нанесені ними своїм близьким, неправильні вчинки й дії, помилкове обрання супутника життя.

Тож із усього вищесказаного можна зробити такий висновок: матері дітей з порушенням слуху свої суб'єктивно-особистісні відносини пов'язують насамперед з дитиною, з її хворобою, її майбутнім і благополуччям; матері дітей із нормальним слухом пов'язують свої особистісні проблеми з несприятливою сімейною ситуацією, нестабільним матеріальним благополуччям, із власним здоров'ям і в остаточному підсумку - здоров'ям і благополуччям своїх дітей.

Виходячи з отриманих результатів, треба враховувати, що глухі матері сильніше, ніж ті, що чують, переживають відсутність слуху у своєї дитини. Вони висловлюють різко негативне ставлення до глухоти. У трохи більшому ступеню, ніж ті, що чують, вони проявляють негативне ставлення до лікування. Крім того, чуючі матері виявляють більше позитивних емоційних проявів до майбутнього своєї дитини, очевидно сподіваючись на толерантність навколишнього соціуму людей, що чують.

До того ж, емоційна сфера людей з порушеннями слуху, як і сфера спілкування, має свої виражені особливості, збіднена й специфічна, особливо всередині співтовариства людей, що не чують. У силу цих особливостей не можна стверджувати, що оцінка ситуацій спілкування й взаємодії, способи емоційного прийняття й відкидання дітей батьками з порушеним слухом і чуючими є рівноцінними. Після оброблення відповідей було отримано кількісну оцінку (табл. 1).

Таблиця 1. Середні і відсоткові показники позитивних і негативних переживань у матерів за методикою «Незакінчені пропозиції»

Отже, спостерігаємо (див. табл. 1), що різниця показників у цілому не занадто велика. Середні показники позитивних переживань у матерів, що чують, вище на 0,4 % за показники в глухих матерів. Відповідно відсоткові показники перебувають у такому ж співвідношенні (50,2 % й 48,7 %). Негативні переживання із приводу порушення слуху у своєї дитини трохи частіше у глухих матерів (розходження недостовірні).

Отже, окремі батьки дітей, що не чують, неадекватно оцінюють особливості їхнього психічного розвитку. Це проявляється в протиріччях у ставленні батьків до їхніх нечуючих дітей. Інфантилізуючи й інвалідизуючи своїх синів і доньок, усвідомлюючи те, що їхня особистісна й соціальна спроможність відрізняється від норми, дорослі очікують від дітей успіхів і досягнень. Проявляючи м'якість і терпіння до дитини, батьки тим не менш дратуються із приводу її недотепності й неуспішності.

Висновки

Проведене дослідження показало, що повноцінне формування міжособистісних відносин визначається складною взаємодією багатьох факторів, у числі яких одним із найважливіших є дитячо-батьківські відносини у родині, стиль відносин батьків із дітьми, їхні позиції й установки, що проявляються в спілкуванні з дітьми. У родині, де виховується дитина, що не чує, система міжособистісних відносин порушена, батьки такої дитини, потребують консультативної та практичної психологічної допомоги.

Доведено, що фактор патології слуху істотно впливає на характер відносин з дитиною. Встановлено, що глухі матері розуміють свою дитину набагато краще, ніж ті, що чують, але при цьому про дитину, її здоров'я, успіхи більше піклуються матері, що чують. Дослідженням також виявлені найяскравіше виражені критерії (симбіотичні відносини, надмірна гіперопіка, невротичні риси характеру в батьків), що вказують на специфіку неблагополучних взаємин у родинах глухих батьків. З огляду на цей факт і літературні відомості, що підкреслюють особливості світогляду, особистісні особливості дітей, що не чують, вважаємо, що несприятливі взаємини з батьками дітей, що не чують, сприяють психологічному неблагополуччю цих дітей, а отже, мають потребу в ефективній психолого-педагогічній корекції.

Література

1. Діти з порушенням слуху: крок за кроком від діагностики до інклюзії : посіб. для фахівців та батьків / [авт.-упор. Б.С. Мороз, В.П. Овсяник, О.М. Борисенко та ін. ; за ред. А.А. Колупаєвої, Б.С. Мороза]. - К. : О.Т. Ростунов, 2013. - 104 с.

2. Корсунская Б. Д. Воспитание глухого дошкольника в семье / Б. Д. Корсунская. - М., 1970, - 288 с.

Луцко Е. В. Методика развития устной речи у глухих детей с использованием сурдопедагогических приборов: полифонаторов (ПФ-03-10, ПФ-03-2) и слухо-речевых тренажеров (СРТ-05, СРТ-10). Начальный этап / Е. В. Луцко, Б. С. Мороз. - К. : ВАБОС, 1995, - 342 с.

Размещено на Allbest.ru