Гувернерство як професійна компетенція корекційного педагога

Ключевые слова: гувернёрство, гувернёр социальный, гувернёрская практика, личностно-ориентированное воспитание и обучение, компетенция, дети с особыми потребностями, семья, домашний педагог, дефектолог, тьютор, учебный курс.

Annotation

S Author considered the concept «tutor» as pedagogical system of individual and collective training and education of different agechildren. She presented materials on development and deployment of a training course for future experts of correctional education «Work of the tutor-speech pathologist».

Key words: the tutoring, the social tutor, practice of tutor, personal the focused education and training, the competency, children with special needs, a family, the speech pathologist, correctional educator, training course.

Постановка проблеми. Сучасний стан виховної практики стосовно вдосконалення процесу формування, розвитку і соціалізації підростаючої особистості потребує певних змін, які можуть бути пов'язані з особистісно-орієнтовани- ми підходами до дитини. Цей підхід має суттєво вплинути на виховний процес, наповнити його високими життєвими цінностями, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно-розвивальної творчості. Особистісно-орієнтоване виховання як новий тип виховання потребує кваліфікованих фахівців із родинної, соціальної й корекційної педагогіки, домашнього навчання і виховання, соціалізації дітей і підлітків.

Високий рівень домашнього навчання та виховання за всіх часів існування людства забезпечувала гувернерська педагогічна система. Гувернерство як педагогічне явище виникло з потреби у формуванні яскравої неординарної особистості, здатної здійснювати подальший поступ людської цивілізації, розвивалося у структурі родинного виховання, яке, у свою чергу, завжди відображало педагогічну спрямованість суспільства, його характерні ознаки. Певного поширення набуло це явище у багатьох регіонах України.

Характерно, що останнім часом багато сімей відмовляються від громадських освітніх установ із-за досить високого рівня захворюваності дітей у них, інші батьки хотіли б дати дітям якіснішу освіту того чи іншого змісту, яка була б конкурентоздатною й наближеною до європейських стандартів. Нарешті, сьогодні досить багато дітей, які потребують особливих умов навчання, виховання й індивідуального розвитку: ті, що погано адаптуються, непросто долають жорстку регламентацію їхньої поведінки і діяльності, напруженість ритму освітньої установи, діти з проявами негативної девіантної поведінки, діти з особливими потребами тощо. Особлива атмосфера розвитку і спеціального навчання є необхідною умовою як для дітей із хронічними захворюваннями, з обмеженими психофізичними можливостями, з аутичними розладами, так і для творчих, талановитих дітей.

Суперечливе ставлення частини населення, особливо з високим рівнем статків, до сучасної одноманітної системи громадського виховання, що поступово перебудовується на особистісно- орієнтовану модель виховання, до формального навчання, яке у більшості випадків призводить до використання репетиторського ресурсу, виявилося важливим чинником, який викликав до життя ідею домашнього навчання і виховання. Навчання й виховання вдома є суто індивідуальним, конкретним, персоналізованим процесом, що цілком відповідає пріоритетам державної політики, означеним у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст., інших законодавчих документах.

Статистичні дані останніх років свідчать, що більшість опитаних батьків особливе значення надають домашньому вихованню дитини дошкільного віку. І це цілком виправдано, що батьки турбуються про повноцінний розвиток дитини саме цього періоду, бо він є значущим у віковій періодизації та має безпосередній вплив на формування особистості дитини й у наступні роки її життя. Як показали педагогічні спостереження, діти, які виховуються до трьох років у домашніх умовах, знаходяться під впливом комфортного розвивального середовища. Дитині не доводиться витрачати зусилля на адаптацію до нового режиму, нового оточення, вона не відчуває стресу, пов'язаного із відривом від рідних тощо. Такі діти, на думку Т.В. Тимохіної, добре розвиваються, менше хворіють та мають стійку здорову психіку [7, с. 11].

Ось тому і виникає гостра потреба у досвідчених фахівцях із педагогіки, психології, які б мали досвід роботи з дітьми та вільно користувалися особистісно-орієнтованим типом виховання, сутність якого, на думку І.Д. Беха [3, с. 58], полягає у подоланні суперечності між вихованням «для всіх» і вихованням «для кожного» на основі повороту до особистості, її індивідуальної свідомості, життєвого досвіду, індивідуального творчого потенціалу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, присвячених вивченню проблеми. Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури підтверджує досить широкий рівень висвітлення науковцями різних аспектів відродження і сучасного становлення інституту гувернерства (О.Л. Зверева, О.В. Корх-Черба, Є.Г. Сарапулова), розроблення питань професійної освіти педагогів-гувернерів, напрямів їхньої педагогічної діяльності, професійних обов'язків, соціально- педагогічних умов, шляхів підготовки домашніх наставників (і.п. Акіншева, А.В. Бардінов, З.Г. Зайцева, Л.І. Кобилянська, О.Б. Колосова, Н.О. Максимовська, Л.В. Пасічник, Н.М. Савельева, Б.Г. Свиридова, Т.В. Тимохіна, С.Р. Хлєбік, О.П. Шароватова та ін.), але поза щільною увагою дослідників і досі залишаються питання важливості профорієнтаційної роботи щодо отримання абітурієнтами зазначеного фаху, питання розвитку професійних компетенцій особистості гувернера, зокрема, його здатності налагоджувати стосунки не лише з вихованцем, а й з усіма членами сім'ї, у якій він працює, особливо, коли у родині є дитина з інвалідністю. Так, дослідниця Л.І. Кобилянська посвідчує, що нині гувернерство коригує і поглиблює функціонування масових освітньо-виховних закладів, реформування інтернатної системи догляду за дітьми з особливими потребами й вимагає підготовки специфічної категорії соціальних педагогів -- соціальних гувернерів, які б здійснювали професійну діяльність у родині, дошкільних установах, загальноосвітніх школах, спеціальних закладах для дітей з функціональними обмеженнями, у тому числі -- інклюзивних освітніх установах, громадськихорганізаціях і фондах тощо [4, с. 96]. Автор підкреслює, що такий спеціаліст повинен зайняти відповідне місце у системі професійної підготовки соціально-педагогічних кадрів для різних освітніх і соціальних інституцій.

Нині не існує єдиної виваженої думки щодо сучасного трактування дефініцій «гувернер», «соціальний гувернер», «сімейний соціальний педагог», «домашній учитель», «домашній наставник (наставниця)», «бонна», «тьютор». Нині існує нагальна потреба уточнення деяких теоретичних аспектів у тлумаченні змісту діяльності гувернера, особливостей професійної підготовки майбутніх фахівців корекційної освіти.

Вважаємо, що метою професійної діяльності гувернера-дефектолога є створення умов щодо гармонійного розвитку особистості вихованця, його соціально-педагогічної підтримки, здійснення соціально-педагогічного патронажу дитини з фізичними, психічними та розумовими вадами. Цього можна досягти, якщо гувернер усвідомлює важливість справи, яку він здійснює, враховує індивідуальні особливості дитини з інвалідністю, динамічність змін, що відбуваються з нею, розуміє складність і неоднозначність процесу розвитку, визначає віддалені перспективи взаємодії, надає їй упевненості в успішному оволодінні знаннями і правильному особистісному зростанні; розуміє, що головна відповідальність за успіх педагогічної діяльності покладена саме на нього як фахівця-професіонала, який може знайти вихід із будь-якої ситуації, що склалася. Це неможливо досягти без знань спеціальної педагогічної науки, чим і обумовлене її значення у професійній підготовці корекційного педагога.

Метою цієї публікації є розкриття сутності гувернерства як педагогічної системи індивідуального навчання і виховання дітей і визначення його місця у структурі професійної підготовки майбутніх фахівців корекційної освіти.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Зауважимо, що проблема гувернерства не є новою у педагогічній науці. Важливість домашньої освіти, особливо у дошкільному віці, підкреслювали основоположники педагогічної науки Я.А. Коменський, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський та ін. Як показав аналіз історико-педагогічних досліджень, історія опікунства, домашнього виховання сягає давніх часів. Першими домашніми вихователями були дядьки, мамки, куми, пестуньї, годувальниці, філософи-мандрівники, домашні священики. Приклади використання різноманітних видів освітньої діяльності в домашніх умовах спостерігаємо у працях зарубіжних педагогів минулих часів Ф. Фребеля, М. Монтесорі, О. Декролі, М. Монтеня та ін.

Уперше відоме з художньої літератури слово «гувернантка» у державному документі з'явилося у квітні 1998 року, коли Кабінет Міністрів України затвердив «Тимчасовий державний перелік професій». У жовтні цього ж року спеціальність отримала код 5131 і назву чоловічого роду -- «гувернер», яка була внесена до кваліфікаційного переліку професій [1, с. 53]. Але ця професія все ще залишається у більшості випадків жіночою. Гувернер і гувернантка -- особи, які займаються індивідуальним навчанням і вихованням дітей у сім'ях чи в освітньо-виховних закладах переважно закритого типу, де основні умови перебування дітей наближені до домашніх.

Для гувернерства як форми індивідуального виховання й навчання дітей, на думку дослідниці Є.Г. Сарапулової, характерні такі ознаки: 1) виховання і навчання дитини є індивідуалізованими; 2) навчання й виховання дитини відбувається у домашніх умовах (у сім'ї) або в освітньо-виховній установі закритого типу, де створюється мікроклімат, наближений до умов родинного виховання; 3) педагогічний процес організовується таким чином, щоб діти сприймали гувернера як близьку людину, і його авторитет у їхніх очах був не нижчим, аніж авторитет батьків [6, с. 84].

Відомо, що головним осередком, де відбувається розвиток і формування особистості дитини, залишається родина. Як первинне соціальне середовище, в якому закладаються основи характеру і поведінки особистості, сім'я культивує моральні цінності залежно від етичної і культурної спадщини батьків, їхніх педагогічних знань і навичок, сімейних стосунків тощо.

На думку дослідниці О.П. Шароватової, автора першого в Україні дисертаційного дослідження з проблем підготовки соціальних педагогів до гувернерської діяльності, -- маленькі особистості є наче віддзеркаленням своїх батьків, тому від них залежить і поведінка дітей, і їхнє спілкування з іншими людьми, і знаходження ними свого місця у системі соціальних структур [8, с. 12]. Так, у ст. 59 «Відповідальність батьків за розвиток дитини» Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту» зазначається: «Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості». У ст. 5 «Сім'я» Закону України «Про виховання дітей та молоді» наголошується на тому, що «батьки чи особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності». Також «батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку природних здібностей; сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу» [там само, с. 12]. За тлумаченням О.П. Шароватової, гувернер або соціальний гувернер -- це соціальний педагог, що здійснює індивідуальне виховання, навчання дитини дошкільного та молодшого шкільного віку та сприяє її соціалізації в умовах домашньої освіти. Але це має бути не просто педагог, вихователь, а соціальний педагог, який виконує функцію супервізора, фахівця, здатного ефективно залучати дитину до середовища шляхом його прийняття і перетворення відповідно до потреб і можливостей, індивідуальних рис, здобутків, соціального досвіду [4, с. 97.]

Зазначимо, що гувернерство не належить уповні ні до родинної, ні до державної системи виховання. Воно знаходиться на межі цих систем. З одного боку, гувернерству притаманні індивідуальний підхід, неформальність у стосунках між вихованцем і наставником, властиві родинному вихованню. З іншого боку, в межах гувернерської практики можливий відчутний тиск держави, посилений державний контроль, приєднання системи домашнього виховання і навчання до державної освітньої системи. Зрозуміло, що гувернерська виховна система діє на засадах гуманної педагогіки. Вона сприймає дитину як активний об'єкт виховання, здатний до розвитку, самоактуалізації та самовдосконалення. Виховання в умовах гувернерства передбачає для дитини певну свободу вибору, привчання її до відповідальності, формування у неї сили волі. Враховується роль мотивів у житті дитини, потреба особистості в позитивному схваленні тощо. Тож, у центрі уваги гувернерського виховання знаходиться особистість та особливості її розвитку [1, с. 53].

Зважимо на те, що навчальна гувернерська практика заснована на тих же психологічних підходах, що й практика гувернерського виховання. Дитина визнається активним учасником педагогічного процесу, для кожного вихованця розробляється індивідуальний темп роботи, індивідуальний підхід, розклад навчальних занять, а також віднаходяться такі форми роботи, які б зацікавили школяра вмотивовано навчатися, виявляти свою активну громадянську позицію. Гувернер цілеспрямовано супроводжує та підтримує дитину від навчання під його керівництвом до творчої, самоосвітньої діяльності. На думку О.П. Шароватової, педагогічна творчість і проектування займають провідні позиції у навчально-виховній діяльності гувернера з вихованцями [8, с. 17].

Зарубіжний досвід засвідчує, що попит на гувернерів з роками не тільки не зменшується, а зростає, пропорційно підвищенню ролі жінок у виробничому, культурному і політичному житті суспільства. Формування життєвої та соціальної компетентності дітей і молоді не менш важливі для розвитку держави, аніж економічна чи правова їх освіта. Це означає, що гувернерство є педагогікою сучасності і майбутнього, оскільки саме воно здатне реалізувати два провідних напрями національного виховання: громадянський і особистісно-орієнтований. З огляду на це послуговуємося концепцією особистісно-орієнтованого виховання І.Д. Беха [3, с. 58--60].

У контексті означеної проблеми звернемося до дослідження російської дослідниці О.Б. Колосової [5], яка розглядає проблему тьюторства як нового напряму професійної діяльності в освіті, певним чином подібного до гувернерської діяльності. Поняття «тьютор» у перекладі з англ. -- це педагог-наставник. Етимологія слова «тьютор» -- tutor (з латини tueor -- «дивитись», «слідкувати») поєднана з поняттями -- «захисник», «покровитель», «страж». Частіше це поняття використовується у наукових працях, що висвітлюють дистанційні види навчання, керівну роль викладача під час виконання будь-яких педагогічних завдань, процесу супервізії тощо.

На нашу думку, простежується певна схожість цих видів професійної діяльності у питаннях виконання спільних функціональних обов'язків педагога-тьютора і педагога-гувернера щодо створення індивідуальної освітньої програми, яка може постійно вдосконалюватися, коригуватися та адаптуватися до нових умов співпраці з вихованцем, його оточенням. Ключовими поняттями у цій програмі має бути унікальність і неповторність людської особистості, її самобутність й призначення (професійне також), та пов'язаний із цим особистісно-орієнтований підхід у навчанні і вихованні кожної дитини, де є місце індивідуальній діяльності педагога у процесі її навчання і виховання.

Зробимо припущення, що як і тьютор, гувернер, -- це педагог, який працює за принципом індивідуалізації навчання, та який здійснює супровід розвитку та формування дитини на основі особистісно-орієнтованого підходу з метою спонукання дитини до самопізнання і самоактивності, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя, здійснила правильний вибір гуманної поведінкової тактики у життєдіяльності [3, с. 59; 5].

Можна передбачити, що тьюторський супровід освітньої діяльності вихованця характерніший для дітей молодшого шкільного та підліткового віку. Він може складатися з таких етапів, які становлять єдиний завершений цикл -- діагностичний, проектувальний, реалізаційний та аналітичний, і які можна використовувати у гувернерській практиці [5, с. 4].

Кожний із тьюторських етапів має свою специфіку та особливості. Так, на першому етапі відбувається знайомство, з'ясування педагогом-тьютором освітнього рівня вихованця, окреслення перспективи спільної взаємодії, конструювання моделі педагогіки співпраці, моделі реалізації бажань учня тощо. На цьому етапі можна використати тьюторські методи і прийоми взаємодії: складання портфоліо, анкетування, есе, тестування, інтерв'ювання тощо. У цілому робота на цьому етапі спрямована на розвиток і стимулювання мотивації освітньої діяльності вихованця.

Наступний етап -- це проектування майбутньої роботи, яка полягає у виборі провідного освітнього стилю діяльності, що ґрунтується на пізнавальному інтересі вихованця. Складається так звана «карта інтересів», готується тематичний портфоліо. Завдання тьютора полягає у підтримці самостійної мисленнєвої діяльності школяра, у намаганні відшукати оригінальний спосіб розв'язання поставленого завдання. Таким чином, розвивається змістово-діяльнісний компонент пізнавального інтересу.

На третьому етапі відбувається реалізація освітнього пошуку, напрацювань у виконанні педагогічного завдання, підготовка до презентації отриманих результатів спільної роботи з огляду на поради педагога-тьютора.

Аналітичний або умовно-завершальний етап спрямований на самоаналіз виконаної роботи, досягнутих результатів, що сприяє розвитку самооцінки, вмінню рефлектувати власні й чужі способи дій, розуміти зміни у собі та в оточенні тощо. Педагог разом зі школярем-вихованцем розробляє критерії вдалого виступу, планує подальшу роботу, визначає рівень його активності у виконанні педагогічних завдань тощо. Усі матеріали роботи учня можна запропонувати фіксувати у структурованій папці. Тьюторський портфоліо, який відображає результати спільної роботи, є певним чином інструментом самооцінки вихованця. Педагог-тьютор організує збір і аналіз портфоліо учня та одночасно впроваджує власний портфоліо, де фіксуються педагогічні стратегії та їхня ефективність і результативність.

Поняття тьюторського супроводу знаходиться, на думку дослідниці О.Б. Колосової, у низці понять «педагогічна підтримка», «педагогічний супровід», але має відмінності, які полягають у тому, що під час тьюторського супроводу педагогічний фокус спрямований на самостійне розроблення прийнятних для відповідної особистості норм, правил, які обговорюються із тьютором. Для того, щоб цей супровід був ефективним, учень сам має здійснити деяку «освітню пробу», результати якої і будуть предметом спільного аналізу [5, с. 2], що можна використати й у гувернерській практиці.

Л.І. Кобилянська у визначенні власного поняття «гувернер», припускає, що цей термін значно ширший від понять «тьютор», «домашній вихователь», «домашній учитель», зважаючи на походження цієї назви від франц. gouvernante і gouverner -- керувати, управляти, а отже: гувернер -- це особливий тип педагогічного працівника, який скеровує розвиток дитини, управляє процесами навчання й виховання в усій їхній багатогранності на основі індивідуального підходу та з урахуванням здібностей, нахилів, потреб, інтересів дітей [4, с. 97]. Авторка далі підкреслює, що гувернерська діяльність є персоналізованою, має глибоку особистісну спрямованість, колективний та індивідуальний характер роботи, що створює неформальну й комфортну психологічну атмосферу, має специфічні методи, форми і зміст навчально-виховної й розви- вальної роботи.

Звертаючи увагу на дослідження Є.Г. Сарапулової, виокремлюємо поняття гувернерства як реабілітаційного, коригувального чи організаційного напрямів у соціальній педагогіці, де визначається робота з дітьми з інвалідністю, з педагогічно занедбаними та обдарованими дітьми, з майбутніми першокласниками, з дітьми-сиротами або дітьми, які залишились без батьківського піклування, вихованцями дитячих будинків сімейного типу чи прийомних сімей, з дітьми із родин за контрактною формою роботи по догляду у якості няні, бонни тощо.

Проаналізувавши напрацювання вчених у цьому напрямі, визнаємо, що дефініція «соціальний гувернер» ефективно розглянута Л.І. Кобилянською, яка вказує, що соціальний гувернер -- це фахівець з психолого-педагогічної та соціально-медичної підтримки дітей з особливими потребами, який здійснює свою діяльність як безпосередньо у сім'ї, так і у соціально-реабілітаційних та опікунсько-виховних закладах. Завданням діяльності цього фахівця є створення умов для соціокультурної реабілітації дитини з особливими потребами, її інтеграції у суспільство шляхом розвитку її потенційних можливостей, індивідуального навчання і виховання передовсім основам самообслуговування. Соціальний гувернер, на думку дослідниці, послуговується у своїй діяльності з родиною, яка виховує дитину з інвалідністю, багатьома видами допомоги, а саме: посередницькою, консультативною, охоронно-захисною, соціально-терапевтичною та сприяє налагодженню внутрішньо- сімейного спілкування та сімейних стосунків, які активізуватимуть її внутрішній потенціал [4, с. 97].

Убачаємо, що у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців корекційної освіти, набуттю їх професійних знань, умінь і навичок сприяє навчальна дисципліна «Робота гувернера-дефектолога», розроблена і впроваджена автором статті, яка вивчається у другому семестрі.

Мета курсу полягає у вивченні маловідомого для нинішньої української педагогіки питання індивідуального та колективного гувернерського виховання і навчання дитини в домашніх умовах, етапів розвитку гувернерства як педагогічного явища, педагогічного досвіду діяльності дефектолога, соціального вихователя, домашнього педагога; змісту та обов'язків діяльності гувернера соціального; у розширенні педагогічного світогляду студентів, у навчанні критично сприймати та аналізувати педагогічні теорії, практико-орієнтовані підходи, у використанні гувернерських виховних методик на практиці, набутті навичок з організаційно-виховної роботи щодо успішної адаптації до умов життя та реабілітації дітей з вадами [2, с. 267].

Особливо важливими є теми, присвячені питанням діяльності гувернера у родині, яка виховує дитину з інвалідністю. Під час занять із вказаної дисципліни звернуто увагу студентів на особливості навчання, виховання й розвитку дитини з вадами у сім'ї: забезпечення базових потреб; вирішення проблем поведінки; навчання навичкам самообслуговування; розвиток комунікативних навичок; розвиток побутових навичок (залучення до ведення домашнього господарства); забезпечення фізичного й психологічного розвитку дитини; оволодіння пізнавальними навичками (підготовка до занять у навчальному закладі) тощо. Звернута увага на дотримування у роботі з дитиною організації чіткого режиму дня, що допоможе їй у засвоєнні побутових навичок тощо.

Висновки та перспектива подальшого дослідження

Отже, гувернерство є соціально-педагогічною системою, відзначається особливою ефективністю та багатством форм роботи, має характерні ознаки тьюторської, наставницької і патронатної професійної діяльності. Індивідуалізований гувернерський підхід до вихованця дає змогу досягти позитивних результатів за умови використання у педагогічній практиці знань, які на сучасному етапі розвитку науки є галузями вікової, педагогічної психології, дефектології. У контексті професійної підготовки студентів напряму «Корекційна освіта» використовуються наукові праці сучасних дослідників цієї проблеми, педагогічна спадщина педагогів минулого тощо.

Нами впроваджена навчальна робоча програма «Робота гувернера-дефектолога» обсягом 81 год., серед яких: 34 год. -- аудиторних, 47 -- для самостійної роботи. Передбачено форму педагогічного контролю -- залік.

Подальшим науковим дослідженням може бути вивчення особливостей діяльності гувернерів -- батьків-вихователів у дитячих будинках сімейного типу, гувернерів у якості прийомних батьків і патронатних вихователів.