Філософська концептуалізація систем освіти Китаю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософська концептуалізація систем освіти Китаю

В.А. Дубініна

Донбаський державний педагогічний університет

У статті досліджено проблему соціально-філософського аналізу особливостей систем освіти в культурі Китаю. Сформульовано критерії загального цивілізаційного досвіду адаптації китайського суспільства до викликів глобалізації. Осмислюється зв'язок між освітою, культурою і філософією на історичному досвіді Китаю. Окреслені критерії корелюють з комплексом методологічних підходів, орієнтованих на основоположення постнекласичної парадигми соціально-філософської науки.

Ключові слова: освіта, суспільство, глобалізація, система, модернізація, інституціоналізація.

освіта культура китайський глобалізація

Постановка проблеми. У сучасних умовах розвиток будь-якого суспільства і будь-якої культури залежить від системи освіти, яка відіграє чільну роль в його розвитку. Як зазначено в більшості філософських досліджень, під освітою розуміється базова сфера культури, яка відповідає за передачу основних цінностей культури новим поколінням і формує свідомість людини відповідно до певних уявлень про світ, ціннісні орієнтації, про суспільство і закони його розвитку. Це процес руху суб'єктивно-об'єктивної взаємодії від цілей до результату, який ще чекає на своє багатоаспектне доказове вирішення.

Аналіз наукових досліджень. У сучасному філософському процесі чітко простежується тенденція до інституціоналізації філософії освіти. Теоретичне осмислення парадигми філософії освіти, що являє собою основу нашого дослідження, представлене в роботах А. Булкіна, А. Гершунського, С. Глузмана. Проблемою освіти в Китаї займалися такі автори, як К. Анкімов, А. Аніловський, Н. Беревська, Ван Жунжун, Ван Чанчунь, А. Галаган, В. Намевін і т.д. Соціально-філософська концептуалізація емпіричних фактів сучасного суспільного життя Китаю є предметом фундаментального дослідження В. Абрамова.

Аспекти проблеми, що потребують подальшого вивчення. Сучасний дискурс української філософії освіти практично залишає без уваги проблему освоєння цивілізаційного досвіду пристосування до умов глобалізації неєвропейських суспільств. Філософське узагальнення кореляції традиційних та інноваційних елементів в освітній системі китайського суспільства є важливим завданням для сучасної української науки, вирішення якої розширить парадигму цивілізаційних моделей розвитку українських освітніх інститутів.

Мета і завдання статті. Мета статті полягає в експлікації сутнісних властивостей інституціоналізації освіти в історичному досвіді китайського суспільства. Актуальним стає завдання виявлення факторів, що сприяють позитивній модернізації системи вищої освіти в Китаї; доцільно розглянути основні соціокультурні фактори становлення системи вищої освіти в Китаї для успішного планування розвитку системи вищої освіти в майбутньому.

Виклад основного матеріалу. Освіта є одним з найдавніших інститутів. Вона виникає в силу потреби суспільства у відтворенні та передачі знань, умінь, навичок, підготовки нових поколінь до життя. У сучасному світі освіта набуває особливої ваги, бо покликана забезпечити підготовку суб'єктів соціальної дії до вирішення глобальних завдань, що стоять перед людством. Отже, ми маємо справу і з досить звичайною темою, і з дуже незвичайною проблемою. З цього приводу Е. Муньє висловлювався так: «Кожен виток цивілізації відбувається навколо певної структури мислення, прийнятої в якості незаперечного абсолюту, якоїсь очевидності, на яку дух ніяк не впливає, оскільки вона володіє очевидністю до всякої рефлексії: для індивідів, що знаходяться на одному і тому ж витку цивілізації, така очевидність є внутрішньо притаманною фатальністю» [6; 31]. Однак, жодна фатальність не може встояти перед людською потребою в розвитку. А освіта якраз і включає в себе поняття розвитку, але тут потрібне виконання ряду умов: «перш за все, мати бажання розвиватися, можливості для цього розвитку і, нарешті, - почуття обов'язку, пов'язане із зобов'язанням розвиватися самому і сприяти розвитку інших. Для європейця розвиватися, не докладаючи ніяких власних зусиль, не здійснюючи мужнього акту самоподолання та подолання зовнішніх перешкод, - немислимо. Праця, таким чином, невіддільна від розвитку» [6; 31].

У стародавньому та середньовічному Китаї розвивалося конфуціанство, яке являло собою філософське та етичне вчення, стабільність якого забезпечувала незмінність інституту освіти. Ця течія мала суттєвий вплив на процес становлення системи освіти стародавнього Китаю. У своїх роботах конфуціанство широко розглядали у вітчизняній педагогіці в педагогічному, релігійно-етичному, філософському аспектах Л. Васильєв, А. Переломов, В. Малявіна, Н. Абрамова.

На даний момент рівень розвитку технологій визначає добробут і соціально-економічний розвиток країни. Прикладом цього є такі розвинені країни, як Японія, Німеччина, Франція, Великобританія.

Різноманітні культури народів несуть у собі різні особливості організації систем вищої освіти.

На рівні філософії освіти повинні аналізуватися цілі навчання, проблеми перетворення системи наукових знань, виявлятися основні тенденції розвитку освітньої системи в сучасному світі, шляхи подолання кризових явищ у сфері освіти. Сам термін «філософія освіти» вперше з'явився в XIX столітті в Німеччині. Феномен освіти має бути проаналізований, насамперед, на філософському рівні, який дозволяє, синтезуючи дані різних наук, вийти на міждисциплінарне уявлення про ціннісні, системні, процесуальні та результативні аспекти освіти. Менталітет соціуму пов'язаний з найбільш ціннісними ідеями освітньої діяльності та існуванням сфери освіти в соціумі, який був заснований у вигляді глибинних підстав світогляду, стилю мислення і поведінки народу, що становить даний соціум.

У сфері філософії освіти виникли різні напрямки, пов'язані з основними філософськими течіями:

- аналітична філософія освіти;

- критико-раціоналістична філософія освіти;

- культурологічний підхід у філософії освіти;

- екзистенційно-діалогічна філософія освіти;

- гуманістичний напрям філософії освіти;

- педагогічна антропологія;

- критико-емансипаторська філософія;

- постмодерністська філософія освіти.

Освіта є основним джерелом духовної сфери людини, яка може гармонізувати Знання і Віру, сприяти зменшенню розколів у менталітеті, у людській цивілізації в цілому, а також вирішити проблему відродження моральних ідеалів і життєвих пріоритетів людини.

Системних робіт на тему теоретико- методологічних підходів до вивчення освітньої системи Китаю ще недостатньо, тому метою даної роботи є філософський аналіз систем освіти цієї країни.

Ментально Схід (Китай) має відмінності від Заходу, відмінні риси їх інтелектуальної спадщини кардинальні. Вертикальний ментальний простір Сходу відкривав людині сяюче обличчя Бога і відводило від тлінної земної реальності. Горизонтальний ментальний простір Заходу занурював людину в реальність, змушуючи вирішувати насущні, хоча й філософські проблеми людського життя. Творці Східної культури - Мойсей, біблійні пророки, Заратустра, Христос, Мані, пророк Магомет.

Згідно з грецькою традицією, філософ, перш ніж приступати до самостійної діяльності, повинен був тривалий час вчитися у наставника, потім здійснити подорож на Схід, і лише потім він отримував можливість говорити що-небудь вже від свого власного імені [3; 137]. Схід - це єдиний колективний розум. Він має одну Головну книгу - Біблію або Коран. Східний погляд на глобальні метафізичні проблеми буття «зсередини» перетворює його на безпосереднього учасника подій, що розгортаються. Східна людина занурюється всередину реальності і від того стає її персонажем, що втратила волю від реальності, але яка віднайшла сенс свого життя [3; 141]. На Сході світ - це вже написаний текст. Світ вже створений, він зроблений, він готовий, він стійкий. У ньому, як і в тексті, вже нічого поміняти не можна. Емоційна теплота, гостинність, пристрасна любов - такі ж символи Сходу, як емоційна відстороненість і холодність - емоційні символи Заходу [3; 144]. Справа в тому, що суспільство взаємопов'язане з системою освіти, організація освітніх інститутів і результати діяльності освітніх структур обумовлені національними рисами, релігією, світоглядом і специфічними особливостями країни.

Китай - країна стародавньої цивілізації - має розвинену культуру та освітню систему. В останні роки Китай став найпопулярнішим місцем для здобуття вищої освіти для іноземних студентів. Знання китайської культури і китайської мови сприяє отриманню доброї, якісної та перспективної вищої освіти. Основною вимогою в освіті традиційної китайської культури були державні іспити. Вони сприяли вихованню освіченої еліти, оскільки кандидат, який добре знав класичні тексти, незалежно від соціального походження мав можливість займати хорошу посаду і мати високий соціально-економічний статус. Люди гуманітарних занять - письменники, філософи, вчені - були шанованими людьми, і держава їх повністю підтримувала.

Система освіти в Китаї побудована таким чином:

- базисна освіта (дошкільна, загальна початкова й середня, ця ступінь є обов'язковою, термін навчання складає 9 років);

- середня професійно-технічна;

- загальна вища освіта та освіта для дорослих.

У програму навчання в Китаї включені ідейне та моральне виховання, рідна мова, політика, історія, географія, фізика, хімія, біологія, фізкультура, музика, мистецтво, фізіологія і гігієна, трудові навички та ін.

У сучасній системі вищої професійної освіти Китаю існує багатоярусна система типів вищих навчальних закладів. Вузи по загальному типу навчання поділяються на: професійні короткострокові університети місцевого значення, вищі навчальні заклади для дорослих, вищі навчальні заклади з коротким курсом навчання (чжуаньке), вищі навчальні заклади з повним курсом навчання (беньке), незалежні професійні технічні інститути, які включають недержавні професійні інститути, створені «силами населення», а також вищі професійно-технічні інститути/коледжі,комплексні університети. Розрізняють такі вищі навчальні заклади профільного типу: технічні виші, сільськогосподарські виші, лісові виші, медичні і фармацевтичні виші, педагогічні виші, філологічні виші, політико-правові виші, спортивні виші, художні виші та інші. Особливістю вищої освіти в Китаї є переважання в програмах вищої освіти природничо-технічних і прикладних дисциплін. Сформовані пропорції між освітніми установами різного рівня і профілю, так і зміст програм навчання знаходяться в Китаї під суворим державним контролем. Освітня стратегія держави, використовуючи ціннісний потенціал традиційної китайської культури, спрямована на людину, його розвиток, інтереси, потреби, цілі і бажання, мрії і сенс життя.

Важливе місце в історії китайської філософії, а так само у філософії освіти Китаю, займає відомий філософ Конфуцій. Стародавній вчитель Китаю насамперед відомий як автор етико-політичного вчення, в центрі якого стояла людина - член сім'ї, суспільства. Конфуцій приділяв велику увагу освіті, підкреслював важливість навчання й осмислення накопичених відомостей, закликав людей керуватися своїми знаннями в практичній діяльності. Особливу увагу він приділив питанням етики. Його філософія наповнена моральними загальнолюдськими принципами і тому близька за своїми установками до різних верств суспільства. Він вірив у можливість побудови в країні рівності, миру, людинолюбства, чесного правління. У вченні Конфуція було багато суперечливого і помилкового, але він сам готовий був виправити помилку, якщо йому на неї вказували. Слова в тексті Конфуція багатозначні, що пов'язано з особливостями світогляду людей його епохи. Конфуцій був викладачем з п'яти спеціальностей: обряди, музика, мистецтво стрільби з лука, каліграфія і арифметика. Так само він чудово розбирався в національних традиціях, поезії та історії. Завдяки таким знанням і вмінням до тридцяти років він зміг почати блискучу кар'єру викладача.

Відомо, що Конфуцій першим у Китаї виступав за загальну освіту, а також за визнання роботи викладача особливою спеціальністю, якщо не особливим способом життя. До Конфуція аристократичні родини наймали викладачів своїм дітям з різних наук. Попередньо, ці викладачі повинні були пройти іспити на знання інструкцій з навчання, що випускаються державними чиновниками від освіти. Конфуцій головним вважав навчання не стільки знань, хоча вони теж були важливі, скільки навчанню як способу формування характеру, моральному та духовному вдосконаленню. Він вважав, що кожен повинен займатися самовдосконаленням, і цим він буде приносити світу найбільшу користь. Коли Конфуцій підкреслював важливість освіти, він не пропонував нічого нового. Він повторював те, що говорили древні, і надавав цьому особливого значення. Громадський порядок повинен бути заснований на моралі слів і вчинків. Як і давні мислителі, Конфуцій вважав, що мораль повинна використовуватися у всіх сферах життя, але особливо важливе її застосування у сфері управління, адже правителі є прикладом для людей. Вони можуть дати урок моральності тільки тоді, коли самі є прикладом високої моральності й чесноти. Тільки так міг би остаточно встановитися новий золотий вік, коли всі люди ставилися б один до одного доброзичливо, щиро і з повагою. Конфуцій про освіту говорив так: «Вчіться так, немов ви постійно відчуваєте брак своїх знань, і так, немов ви постійно боїтеся розгубити свої знання». До нього система освіти Стародавнього Китаю складалася з казенних шкіл різних ступенів, які утримувалися владою, і де в якості вчителів виступали головним чином чиновники високих рангів. Казенні школи практично були недоступні представникам простого народу, чиїм заняттям вважалася важка фізична праця. У них навчалися в основному діти аристократії і багатих китайців.

Конфуцій закликав до пізнання істини, головним він вважав придбання життєвих навичок і духовне зростання, висловлювався проти абстрактних знань. Щоб правильно діяти, він радив людям витягувати відомості з життєвого досвіду. При цьому, однак, він не нав'язував учням спеціальні знання технічного характеру, вважаючи, що в землеробстві він сам розуміє менше, ніж селянин.

Одним з визначальних процесів сучасного розвитку є суперечливий процес глобалізації, який впливає на всі сфери суспільного життя, в тому числі і на освіту. Незважаючи на позитивні сторони, глобалізація містить в собі і негативні тенденції, які викликають деструктивні зміни суспільної та індивідуальної свідомості. Головна небезпека полягає в тому, що при цьому зачіпаються основи національної культури. Людина починає орієнтуватися переважно на досягнення матеріального благополуччя, його вищі духовні цінності певною мірою детермінуються або підміняються цінностями, далекими за своєю суттю від традиційних національних цінностей.

Вихід з ситуації, що склалася, багато вчених бачать у формуванні нових антропологічних цінностей і в поглибленому зверненні до сфери національної освіти, яке ми розглядаємо як ключ до вирішення глобальних моральних проблем.

Китайська культура антропологічна за своїм змістом. Центральною проблемою національних китайських філософсько- антропологічних навчань конфуціанства, даосизму - завжди є питання про природу людини та її місця в світі. Кожне з цих навчань, розробляючи проблематику людини, сформувало систему цінностей, яку китайський народ зумів пронести через багато століть без істотних втрат. Переважання етики над релігією, раціонального, прагматичного підходу в оцінці життєвих ситуацій в китайському суспільстві сприяли розвитку точних і природничих наук.

Однак, незважаючи на видатні досягнення китайців в галузі точних та природничих наук, науково-технічні знання визнавалися конфуціанством небезпечними, відволікаючими від духовного вдосконалення. Для людини набагато важливіше досягнення в галузі морально-естетичної, художньої практики. Знання, опосередковані культурою, її традиціями, системою цінностей, допомагають людині стати людиною і досягти гармонії у відносинах між людьми. Тому освіта Китаю пронизана глибоким змістом і мудрими повчаннями [4, 82].

Система освіти в Китаї розвивалася під впливом соціалістичних ідей СРСР. Економіка багатьох провінцій країни не дозволяє охопити сучасними інформаційними технологіями усі регіони Китаю. Тим часом, тут ще в 1993 р. була прийнята «Програма реформ та розвитку освіти», а також програма інформатизації освіти та створення загальнонаціональної телекомунікаційної мережі навчання. Завдяки таким реформам в Китаї залишаються неписьменними лише 15 % дорослого населення. У цій країні не існує культу освіти. Через те, що навчання в початковій і середній школі безкоштовне, а орієнтація на професію починається тільки в старших класах, діти вчаться за програмами, розробленими і затвердженими відповідними відомствами. Слабкою ланкою в освітній системі Китаю є погано розвинена науково- дослідна робота. Китайські національні релігії - конфуціанство і даосизм - накладають відбиток на систему вищої освіти, оскільки вимагають беззастережного підпорядкування батькам і викладачам. Якщо люди з покоління в покоління передають свої знання, ці знання перетворюються в освячені часом догми, зазіхати на які категорично заборонено. Конфуцій говорив: «Той, хто, звертаючись до старого, здатний відкривати нове, гідний бути вчителем». Історично сформовані стереотипи мислення і поведінки змінювати надзвичайно важко. Модель освіти в Китаї трохи схожа на радянську, але зі східною специфікою, що виражається в беззастережному шануванні авторитетів і неухильному дотриманні традицій. Максимум старання й терпіння та мінімум елементів творчості - фантазії та уяви, самостійного пошуку істини.

Китайська система освіти практична в тому сенсі, що не заохочує жодного прояву інакомислення - ідеальна модель для закритої держави. Якщо освітні системи багатьох країн все ж заохочують творчість, дозволяють розвивати фантазію і уяву, то в Китаї освітня методологія підпорядкована класичному отриманню знань. Відкриття в галузі природознавства і технічних розробок, всі інноваційні програми знаходяться під особливою увагою розробників цільових програм. Нові пропозиції аналізуються і представляються викладачам вищих навчальних закладів вже у вигляді готових програм.

Висновки

Дослідження системи вищої освіти в Китаї показало, що в сучасному суспільстві немає єдиної концепції освіти.

В основі концепцій освіти знаходяться ідеї про природу як людини так і різних груп людей.

Змінювалися уявлення суспільства, розширювалося наукове знання, виникали нові погляди на освіту, її засади, цілі і можливості.

Зростає невизначеність завдань і ситуацій.

У сучасному Китаї на даний час вища освіта використовується в основному як інструмент економічного зростання і розвитку країни, для досягнення найвищих ступенів соціально-економічного розвитку. Конфуцій говорив: «У давнину люди вчилися для того, щоб удосконалювати себе. Нині вчаться для того, щоб здивувати інших».

Потрібна нова, більш досконала освітня концепція, яка буде спрямована не тільки на збільшення знань, але і на формування всебічно розвиненої особистості, що володіє високими моральними, етичними якостями.

Формування нової концепції буде будуватися на культурній підставі традиційних етичних, моральних цінностей, втілених в ідеях традиційно-китайської освіти.

Процес утворення і формування нових цінностей буде пов'язаний із вирішенням нових моральних проблем, для поліпшення отримання якісної вищої освіти, яка буде підтримувати традиції і цінності, закладені ще в Давньому Китаї.

Таким чином, можна припустити, що для життя людини в сучасному світі необхідно відновити не західні духовні традиції, які зберегли моральний потенціал, що існував для наповнення змісту та отримання сучасної освіти.

Освіта є необхідною умовою для того, щоб дати можливість цивілізації просуватися вперед.

Таким чином, вирішальну роль у справі розвитку особистості протягом усього її життя, а також розвитку всього суспільства є освіта, яка служить гармонійному і справжньому розвитку людини. В історії людського суспільства глобальні цілі виховання та освіти змінювалися й змінюються відповідно до філософських концепцій, психолого-педагогічних теорій, вимог суспільства до освіти.

Бібліографічні посилання

1. Абрамов В. А. Глобализирующийся Китай: грани социокультурного измерения / В. А. Абрамов. - М. : Восточная книга, 2010. - 240 с.

2. Булкин А. П. Социокультурная динамика образования. Исторический опыт России / А. П. Булкин. - Дубна : «Феникс», 2001. - 208 с.

3. Гершунский Б. С. Философия образования для 2І века / Б. С. Гершунский В поисках практико-ориентированных образовательных концепций. - М : Изд-во «Совершенство», 1998. - 608 с.

4. Глузман С. А. Наука и философия. Жизнь в искривленном пространстве / С. А. Глузман. - СПб : Алетейя. 2010. - 296 с.

5. История и культурология : уч. пособ. для студентов вузов / [Н. В. Шишова, Т. В. Акулич, М. И. Бойко и др. ; под ред. Н. В.Шишовой]. - М. : Издательская корпорація «Логос», 1999. - 368 с.

6. Семенов Н. С. Философские традиции Востока : уч. пособие / Н. С.Семенов. - Мн. : ЕГУ 2004. -304 с.

Размещено на Allbest.ru