Особливості застосування різних форм роботи щодо подолання проявів дезадаптації майбутніх вихователів у ВНЗ

Analysis of different forms of pedagogical work as for overcoming deadaptation of the future teachers in higher educational establishment has been done in the article. Peculiarities of the phenomenon of adaptation-deadaptation of teenagers in different spheres of psychological-pedagogical science, problems of teenagers have been revealed, it is mentioned that at the modern period deadaptation is understood as a combination of features and manifestations, which prove non-conformity of interaction of a person with the environment. Some characteristics of social status of a student of the first year of study have been determined.

The essence of such status can be mastering the norms and functions of the future professional activity. Different features of the social status can be: realizing of the new quality in its social position, rising of the feeling of own dignity; striving for consolidation in this new position; striving for achieving first success, which proves new, higher position; interest and diligence in performing educational and other work in pedagogical higher educational establishment; variety of educational and out-of-class interests. The approaches as for the influence of the factors (educational, family, environmental, somatic, psychological, age, corrective-preventive) to the social deadaptation have been analyzed, brief characteristic of the mentioned phenomenon has been given. The program of special course for teachers and curators of academic groups as for preventing manifestations of deadaptation of the students of the first year of study and acceleration of their adaptation has been created and described.

Key words: future tutors, adaptation, deadaptation, special course, preventing, student, teenage years.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Проблема вузівської дезадаптації надзвичайно актуальна, адже труднощі у навчанні та вихованні підлітків ставлять серйозні завдання перед суспільством. Тлумачення феномена дезадаптації підлітків у різних галузях психолого-педагогічної науки передбачає висвітлення саме тих сторін названого процесу, які складають предмет відповідних галузей, і ролі, яка відводиться науковому осмисленню та управлінню цим процесом. Підлітковий вік називають переломним, оскільки відбувається перехід від дитинства до дорослості. Труднощі підліткового віку пояснюють тим, що цей період пов'язаний не лише з глибинною перебудовою анатомо-фізіологічних особливостей організму, але й сутнісними змінами у психічному, фізичному та моральному розвитку [4].

Аналіз досліджень і публікацій

У психолого-педагогічній і медичній літературі проблема «адаптації-дезадаптації» вивчалася на різних рівнях: від визначення змісту понять (Ю.Александровський, Ф.Березін,та ін.) до виявлення чинників дезадаптації, які детермінують дані процеси (С.Рубінштейн, М.Раттер, В.Семиченко та ін.). Низка робіт присвячена вивченню особливостей адаптації і дезадаптації дітей різного віку (Л.Закутська, О.Новикова, П.Просецький,). Чинники дезадаптованості дітей вивчали О.Боделан, Г.Бурменська, Л.Лідерс та ін.; діагностичні аспекти проблеми дошкільної дезадаптації досліджувала Н.Луськанова; прояви дезадаптації, викликаної акцентуаціями характеру -- В.Каган, О.Лічко; невротичні реакції прояву психологічної дезадаптації -- Ю.Александровський; вплив різкої зміни «ситуації соціального розвитку», необхідність реконструкції модусу адаптивної поведінки, що склався -- Л.Виготський; вплив дезадаптованості педагога на адаптацію студентів -- О.Галус, О.Пономарьова, О.Солодухова та ін.

Формулювання цілей статті

Метою статті є здійснення аналізу різних форм педагогічної роботи щодо подолання проявів дезадаптації майбутніх вихователів у вузі.

Виклад основного матеріалу

Поняття «соціальна дезадаптація», «дезазаптована дитина» увійшли в наукову літературу порівняно недавно. У 20-ті рр. XX ст., коли гостро стояла проблема дитячої безпритульності, асоціальної поведінки дітей, їх іменували дітьми, «вибитими з життєвої колії», «непридатними до життя в сім'ї та школі», «морально дефективними дітьми» тощо.

Теоретико-методологічними підставами проведеного нами аналізу терміна «дезадаптація» є філософське положення про необхідність урахування сукупності усіх аспектів у інтегральній цілісності людського буття і свідомості в неперервних процесах за умов загальної тенденції до завершеності на окремих життєвих етапах суспільства, групи, людини (М.М.Сємаго).

На сучасному етапі під дезадаптацією розуміється сукупність ознак та проявів, що свідчать про невідповідність взаємодії людини з навколишнім середовищем. А оскільки дезадаптація руйнує ті результати, що були досягнуті в процесі адаптації, необхідно в першу чергу з'ясувати сутність саме цього явища. Складність вивчення проблеми зумовлена відсутністю єдності в інтерпретації поняття «адаптація». У найбільш широкому понятті адаптацію визначають як процес «входження» людського індивіда в цілісну систему соціальних відносин і зв'язків. Просте пристосування замінюється активним регулюванням процесу взаємодії з середовищем. Адаптація на соціальному рівні набуває двостороннього характеру: з одного боку, вона включає зміну адаптуючого суб'єкта, що пристосовується відповідно до вимог середовища, а з іншого -- передбачає активну зміну суб'єктом середовища в залежності від внутрішньої детермінації [5; 6].

Слід зазначити, що проблеми переходу, входження особистості в нове соціальне середовище не можна вважати достатньо вивченими. Доводиться констатувати, що дослідження таких переходів орієнтоване в більшій мірі на визначення психофізіологічних і вікових аспектів адаптації студентів до нової для них організації навчальної праці. Вступ до вищого навчального закладу -- це сильне стресове переживання, яке необхідно пом'якшити. За даними американських дослідників, такий стан можна порівняти з переживаннями дорослої людини в ситуації розлучення. Це не важко зрозуміти -- порушується звичний стереотип життя майбутнього студента. Ще один факт травмування психіки -- розлука з матір'ю та іншими близькими, з якими постійно спілкувався майбутній студент (вступники з іншого міста чи села).

У педагогічному вузі адаптація пов'язана з включенням студентів -- вчорашніх абітурієнтів -- в нові умови життя. Причому поняття «адаптація студентів» носить конкретний характер і означає насамперед саме пристосування особистості, особистісних властивостей і якостей до конкретних умов даного педагогічного вузу.

На наш погляд, адаптація до умов життя, навчання, дозвілля у вузі, безумовно, пов'язана з різкою зміною соціального стану особистості, хоч і менш істотно, ніж у разі пристосування до нових умов праці. Це вельми складний процес, який являє собою не тільки (і не стільки) пристосування особистості до нових умов педагогічного вузу як до тимчасового специфічного середовища, скільки набуття особистістю нового соціального статусу -- статусу студента.

Поняття соціального статусу нерозривно пов'язане з виділенням специфічних рис студентів, зокрема, студентів молодших курсів, що визначають соціальне положення і психологію цієї особливої групи. С.М.Годник відмічає принципову відмінність у поняттях «студент» в соціологічній і психолого-педагогічній літературі: «Для соціолога студент -- це представник певної соціальної групи, для педагога -- це об'єкт (суб'єкт) навчально-виховного процесу вузу і передусім конкретного курсу. Тому вузівському педагогу важливо знати не тільки загальні характеристики студента, але і особливості його соціального стану на кожному курсі» [3].

Аналіз літератури і практичний досвід роботи у педагогічному вузі дозволяють нам визначити деякі характеристики соціального статусу студента перших курсів. Суттю такого статусу можна вважати оволодіння нормами і функціями майбутньої професійної діяльності. Відмінними рисами соціального статусу можуть бути: усвідомлення нової якості в своїй соціальній позиції, підвищене почуття власної гідності («я вже не школяр, а студент»); прагнення закріпитися в цій новій для себе позиції; прагнення домогтися перших успіхів, які підтверджують нову, більш високу, позицію; інтерес і старанність у виконанні навчальної та іншої роботи в стінах педагогічного вузу; різноманітність навчальних і позакласних інтересів.

Студенти-першокурсники, що відчували ще учора увагу і опіку шкільних вчителів, в умовах педагогічного вузу відчувають себе дискомфортно. Нові умови діяльності їх в педвузі -- це якісно нова система відносин, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки, наявність тих ступенів свободи в організації своїх занять і побуту, які ще не так давно були їм недоступні.

Під час адаптації студенти повинні оволодіти навичками навчальної та наукової інформації в новому для них середовищі. Починається перебудова навчальної діяльності студента. Змінюються і форми організації навчального процесу, і прийоми вивчення навчальних предметів, і система контролю.

Проведене нами опитування на факультеті дошкільної освіти дає підстави стверджувати, що студенти на початку навчання долають навчальні труднощі і мало замислюються над перспективами своєї майбутньої професійної діяльності. Тому студентів необхідно спонукати до роботи над собою, до аналізу своєї діяльності у вузі, а також формувати у них потребу до самостійної роботи, навичок саморегуляції своєї діяльності. Для цього, нам здається, необхідно переорієнтувати навчальний процес вузу, зробивши акцент на особистість студента [2; 3].

Величезна відповідальність саме в цей період покладається на кураторів академічних груп. Для запобіганні проявів дезадаптації куратори повинні створити для студентів психологічний комфорт в групі -- бажаний для студента стан, який свідчить про гармонію у внутрішньому, психічному і соціальному його житті. Студент відчуває комфорт, коли задовольняються всі основні його потреби, коли оточуючі люди виявляють до нього прихильність, коли він сам задоволений результатами своєї діяльності.

Для нормального пристосування до нових умов життєдіяльності студент повинен звільнитися від переживань, тривоги, недовіри, страху, оволодіти способами налагодження стосунків з однолітками та викладачами. З цією метою кураторам груп слід: орієнтуватися в проблемах адаптації, дезадаптації; вивчати реальні потреби студентів; мати покликання до роботи педагога; проводити зі студентами довірчі бесіди, які давали б їм змогу висловити свої переживання, а згодом -- упоратись із ними. Доцільно запитувати студентів про їх настрій, причини образ та незадоволення; проводити індивідуальні бесіди з батьками з метою глибокого вивчення сім'ї; організовувати виховні заходи, в процесі яких здійснювати корекцію поведінки, а саме: закріплювати впевненість студента у собі, вміння природно поводитися серед інших; тренувати прояви волі студента в різних життєвих ситуаціях, схвалювати за намагання подолати перешкоду, сприяти збереженню в студентів самоповаги, розвивати якості, необхідні для виживання; проводити анкетування з метою запобігання дезадаптації, перевірки самопочуття студентів; проводити тестування з метою вивчення особистісних особливостей студентів.

Під соціальною дезадаптацією студента розуміється порушення взаємодії з середовищем, яке характеризується неможливістю здійснення ним в конкретних мікросоціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, що відповідає його можливостям і запитам. Соціальна дезадаптація є складним вторинним соціально-особистісним явищем, що виникає в результаті порушень взаємодії студента і середовища. До середовищних чинників ми відносимо особливості психологічного клімату в педагогічному колективі, особистісні характеристики викладачів, адміністрації вузу, психогігієнічні умови освітнього процесу, взаємини в сім'ї, психологічне здоров'я батьків студентів, стосунки серед однолітків тощо.

На нашу думку, будь-який із зазначених чинників може створювати передумови для виникнення соціальної дезадаптації у студента, проте в ізольованому вигляді він майже ніколи не викликає соціальної дезадаптації, причиною якої, як правило, є комплекс чинників. Проаналізувавши і адаптувавши підходи Л.Ф.Артеменкової[1] щодо впливу кожного з чинників на соціальну дезадаптацію, дамо коротку характеристику зазначеного феномена.

1. Освітній чинник: відсутність індивідуального підходу до студента; неадекватність виховних заходів; нерозуміння душевного стану студента з боку дорослого; несправедливе, грубе, образливе, принизливе ставлення; заниження самооцінки дитини; психологічне і фізичне, зокрема й сексуальне насильство.

2. Сімейний чинник: бідність; несприятливі житлові умови; неповна сім'я; дисгармонійна сім'я з важким емоційним кліматом; низький інтелектуальний і культурний рівень членів сім'ї; примітивність їхніх запитів; бездуховність, трудова незайнятість батьків або їхня надмірна зайнятість; алкоголізм; наркоманія одного або обох батьків; правопорушення; хронічні, у тому числі психічні, захворювання в сім'ї; спотворені способи виховання -- відторгнення дитини батьками, занедбаність, жорстоке, надмірно вимогливе і холодне ставлення батьків чи, навпаки, надмірна опіка, вседозволеність, суперечливість вимог і форм заохочення та покарання; невідповідність висловлюваних батьками принципів честі, совісті, гідності їхнім реальним вчинкам.

3. Середовищний чинник: вплив групи однолітків та «вулиці»; доступність алкоголю для студента, гострота нових відчуттів і вражень; романтичний ореол порушення правил, навіяних фільмами, та ін.

4. Власне соціальний (соціально-психологічний) чинник набуває особливого значення в період соціально-економічної та політичної нестабільності суспільства. Значну роль у становленні особистості відіграють і засоби мас-медіа (відео, книги, художні фільми з пропагандою зла, насильства, сексуальної розбещеності тощо). Соціальний чинник сам по собі не викликає дезадаптації дитини, але, беручи участь у формуванні ідеології та моральної основи підростаючої особистості, відмінної від представників старших поколінь, у низці випадків створює передумови для соціальної дезадаптації.

5. Соматичний (фізичний) чинник: важкі соматичні захворювання, зокрема інфекційні, що зумовлюють тривалий стан астенії; хронічні соматичні захворювання, які вимагають довготривалого і частого стаціонарного лікування; вроджені каліцтва; порушення рухової сфери, зору, слуху, мовлення; травми, що викликають тимчасові або стійкі пошкодження головного мозку, які призводять до інвалідності.

6. Психічний чинник: інвалідизуючі важкі психічні захворювання у студентів зустрічаються відносно рідко, але не вичерпують психічної патології, здатної викликати глибокі форми соціальної дезадаптації. У більшості випадків психічні розлади, що становлять основу соціальної дезадаптації, належать до розряду граничних: резидуально-органічні ураження центральної нервової системи (ЦНС) зі стомлюваністю, виснаженістю, зниженням вольової активності, спотворенням пізнавальних процесів, дисгармонійністю психічного розвитку, розладами концентрації уваги, надмірною руховою активністю; потворні риси характеру нестійкого, аутистичного, істероїдного, епілептоїдного або музичного кола; невротичні реакції і неврози, невротичний розвиток; затримка психічного розвитку, особливо в поєднанні з педагогічною занедбаністю; легкі й приховані форми душевних захворювань (шизофренії, циклотимії), стан після перенесених нападів цих захворювань.

7. Віковий чинник. Не можна не враховувати в загальному контексті соціальної дезадаптації особливостей підліткового періоду, які тією чи іншою мірою властиві кожній психічно здоровій дитині. Вони можуть слугувати передумовою, ґрунтом, що породжує вікову зону ризику.

8. Коригувально-профілактичний чинник, до якого відносяться: наявність або відсутність медико-соціально-психологічної служби в системі ВНЗ, здатної своєчасно діагностувати ознаки декомпенсації і запобігти важким формам соціальної дезадаптації у студентів; рівень міждисциплінарної взаємодії в освітньому процесі закладу.

Щоб запобігти проявам дезадаптації студентів-першокурсників та прискорити їх адаптацію нами була створена програма спецкурсу для викладачів та кураторів академічних груп.

Спецкурс розкриває основні наукові поняття, принципи, методи вивчення дітей, особливості прояву дезадаптації в різні вікові періоди розвитку дитини. Значне місце відводиться змісту роботи з профілактики та попередження дезадаптації, прийомам педагогічного впливу на особистість студента.

У курсі передбачені різні форми навчання: лекції та практичні заняття, застосовуються різноманітні вправи, розв'язання задач, написання рефератів. Теми занять: педагогічна дезадаптація як соціальна і психолого-педагогічна проблема; особливості проявів дезадаптації у студентів-першокурсників педагогічних навчальних закладів; принципи та методи вивчення дітей та підлітків; діагностика соціального середовища та особистості студента-першокурсника; зміст роботи з профілактики та подолання дезадаптації у молодіжному середовищі; педагогічна корекція відхилень у поведінці дезадаптованих студентів-першокурсників; індивідуальний підхід в роботі з дезадаптованими студентами.

Курс завершується заліком, на якому слухачам пропонується представити власні програми з адаптації та методики роботи з дезадаптованими студентами. Програма розрахована на 26 академічних годин, з них 16 годин лекційні заняття, 10 годин -- практичні, залік -- 4 години нагрупу.

Висновки та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

Досліджуючи проблему дезадаптації, ми стверджуємо, що молодь під тиском окремих несприятливих впливів втрачає здатність здійснювати нормальні види діяльності, часто перебуває у стані підліткової кризи, має незначний життєвий досвід, що може призвести до дезадаптації. Дезадаптація першокурсників розглядається нами як психологічна система, що охоплює їх біологічну, психологічну та соціальну сторони. На рівні організму дезадаптація проявляється внаслідок порушень у нейропсихологічних механізмах як патологічні відхилення в діяльності органів, як фіксована форма поведінки.

Профілактика дезадаптації має передбачати як усунення соціальних її чинників (покращання загальних умов життєдіяльності дитини, збільшення можливостей для задоволення її потреб різного рівня, забезпечення соціально-правового захисту та доступності соціальних послуг тощо), так і надання допомоги особистості в подоланні дезадаптивних якостей і підвищенні здатності вирішувати проблеми та задовольняти потреби (надання необхідної професійної допомоги, формування життєвих навичок, розвиток комунікабельності, сприяння самопізнанню та ін.).

Список використаних джерел і літератури

1. Артеменкова Л. Ф. Социальная и школьная дезадаптация детей и подростков / Л. Ф. Артеменкова // Вестник Ставропольского государственного педагогического института. 2008. Вып. 11. С. 11--15.

2. Бойко І. І. Соціально-психологічна адаптація підлітка до нових умов навчання: Автореф. дис канд. психол. наук: 13.00.07 / НПУім. М. П. Драгоманова. - К., 2002. - С. 22.

3. Годник С. М., Клименко В. А. О динамике позиции первокурсника в учебном процессе университета / С. М. Годник, В. А. Клименко// Актуальные проблеми педагогики и психологии высшей школы. Воронеж: ВГУ, 1974. С.128--132.

4. Каган В. Е. Психогенные формы школьной дезадаптации / В. Е. Каган // Вопросы психологии. 1984. №4. С. 89 -- 95.

5. Социальная дезадаптация: нарушения поведения у детей и подростков / Под ред. Н. В. Востриковой, М., 1996. С.46--49.

6. Федоришин Г. М. Психологічні детермінанти шкільної дезадаптації підлітків./ Г. М. Федоришин. Івано-Франківськ, 2002. 297с.

Размещено на Allbest.ru