Мораль - це одна з форм суспільної свідомості, яка означає сукупність певних принципів і правил, норм поведінки людей, що регулюють відносини між ними, зокрема ставлення людини до люди, суспільства, суспільного устрою, до держави, сім'ї тощо.

Моральне виховання - складний процес формування моральних понять, поглядів, переконань, тобто формування моральної свідомості і на її основі системи навичок моральної поведінки. В той же час це процес переборення негативних, помилкових, фальшивих звичаїв.

Виховний ідеал - це є образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління.

Всяка педагогічна система, а значить і всякий виховний ідеал, базується на певній філософічній системі.

У кожного з нас своє особливе бачення світу. Воно залежить як від природних особливостей, так і від світоглядної орієнтації людини. Серед чинників не останню роль відіграє те, які цінності для тієї чи іншої людини найважливіші. В сучасному світі моральні цінності, прийняті в різних суспільствах і культурних традиціях. Відрізняються одна від одної. Але в християнській, народній і сучасній педагогічній моралі ми можемо знайти спільні принципи й системи загальнолюдських цінностей.

Існує золоте правило, яке проповідують шість світових релігій, народна і сучасна мораль:

Буддизм: не роби іншим того, що сам вважаєш злом.

Індуїзм: не роби іншим того, що завдало б болю тобі.

Іудаїзм: що не нависне тобі, не роби іншому.

Даосизм: вважай прибуток ближнього своїм прибутком, а його втрату - своєю втратою.

Іслам: не можна назвати віруючим того, хто бажає сестрі чи братові своєму того, що бажає й собі.

Християнство: чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою.

Найважливішим є стан нашої душі, наші думки, а не вчинки. Люди прагнуть щастя, але оскільки кожен по-своєму розуміє щастя, він готовий і щастя іншого розглядати “з власної дзвіниці”.

Попри неповторність різних життєвих ситуацій, притаманних кожній людині, є й об'єднуюче всіх нас вихідне начало - людська спільнота, в якій людина формується, розвивається, досягає вершин творчої зрілості і творчих злетів, і знову ж таки - на благо людської спільноти, на благо наших дітей. Саме ми з вами маємо навчати і виховувати Людину з великої літери [10].

В. Даль стверджував, що вихователь в естетичному плані сам має бути таким, яким хоче бачити вихованця, в крайньому разі, повинен відверто бажати бути таким, і всіма силами цього прагнути. Саме педагоги покликані навчити дітей любити і поважати батька й матір, свій рід, землю. Батьківщину.

Сьогодні все більше педагогів схиляється до думки, що моральне відродження нашої держави має відбутися шляхом засвоєння її громадянами моральних цінностей, а християнин, вихований на національних традиціях, має стати метою українського виховання. І це цілком природно, адже впродовж віків глибока внутрішня релігійність була невід'ємною частиною українського національного характеру й знаходила вираження в набожності як прагненні до духовності, високої моралі та душевній частоті. Українським виховним ідеалом завжди був накреслений у Святому Письмі євангельський ідеал виховання щирого християнина. До християнства має схильність і наша ментальність: у ній завжди домінувало чуттєво-духовне над матеріальним.

Основою любої моралі повинна бути відкритість людини до співчуття, небайдужість. Педагог повинен дарувати дітям радість і знання, відкривати їх для себе і своє серце для них. Відчиняти перед дітьми двері знань і любові. І, як співав Булат Окуджава:

Когда метель кричит, как зверь,

Протяжно и сердито,

Не запирайте вашу дверь -

Пусть будет дверь открыта.

Пусть будет теплою стена

И мягкою скамейка…

Дверям закрытым - грош цена,

Замку цена - копейка.

Християнська, народна і сучасна педагогічна мораль

Мотиваційний потенціал моральних цінностей великою мірою залежить від їхнього походження. Якщо моральні цінності створює людина, то вони й обслуговують конкретне суспільство і змінюються у відповідності до потреб його ідеології та часу. Якщо ж мораль продиктована шанованим вищим Авторитетом, що втілює ідеал добра, то така мораль проголошена абсолютною та незмінною і набирає сили імперативу. Ефективне моральне виховання може ґрунтуватися лише на такому трактуванні моральних цінностей, а тому цей погляд і потребує сьогодні утвердження в педагогіці [4].

Сучасна педагогічна мораль включає в себе основи християнської і народної моралі. Існує взаємозв'язок між виховними ідеалами педагогічних моралей християнства, народності і сучасної педагогіки.

Християнський ідеал людини має на собі печать вічності. Він не залежить від умов часу, не міняється в зв'язку зі змінами в політичному і соціальному житті народів. Він має вселюдський характер, не є витвір якоїсь нації, а є керівництво в житті й поведінці всіх людей, незалежно від того, в якій країні вони живуть, до якої нації належать [1].

Християнські моральні цінності визнано універсальним компонентом формування людської свідомості і фаціальної самосвідомості. Вони трактуються як постулати, що ніколи не виникають і не зникають і перебувають поза часом, тому сама дійсність повинна узгоджуватися з їхньою богоозначеною природою, а навчально-виховний процес має формувати мораль молоді на їхній основі.

Людина від природи наділена волею і розумом. Але внутрішня сутність людини та її поведінка визначається не лише спадковістю та впливом зовнішнього середовища, а й участю самої людини, її волею, розумом і сумлінням, моральними цінностями, людина громадянського суспільства вільна і самовідповідальна. Вона про все повинна турбуватися сама. Почуття самовідповідальності веде до розвитку в характері людини рис підприємливості та ініціативності.

Людина - єство суспільне, і моральне виховання мусить всіляко розвивати цю якість в людині і вчити її вміння підпорядковувати свої інтереси інтересам суспільства. Проте людина так само єство індивідуальне і не “розчиняється" в масі.

Християнство не лише пропонує цілісну систему моральних цінностей, а й подає виховний ідеал для наслідування. За словами видатного педагога Костянтина Ушинського, є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, - це ідеал християнства. Усе, чим людина може і повинна бути, виражене цілком у Божественному вченні, і вихованню залишається тільки вкоренити істини християнства в учнях.

Основа споконвічних цінностей людства викладена в 10 біблійних заповідях:

1. Я є Господь Бог твій, і не має бути в тебе Бога іншого, крім мене.

2. Не створи собі кумира ніякого, чи образу того, хто на небі вгорі, хто на землі внизу і хто у водах під землею, не вклоняйся їм і не служи їм.

3. Не вимовляй всує ім'я Господа нашого.

4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його, 6 днів працюй і роби впродовж них усі справи свої, а день 7, день відпочинку, присвячуй Господу нашому.

5. Шануй батька свого і матір свою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі.

6. Не вбивай.

7. Не перелюбствуй.

8. Не кради.

9. Не кажи неправди на іншого.

10. Не бажай собі дружину ближнього свого, не зазіхай на дім ближнього свого, ані на коня його, ані на раба його, ані на служницю його, ані на вола його, ані на віслюка його, ані на будь-яку худобину його, ані на все те, що є в ближнього твого.

“Християнство є релігія універсальна. Тому наша молодь, стоячи на засадах християнства, не мусить замикатися лише в коло вузько національних інтересів. Плекаючи свої кращі національні традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них, ставлячи за мету реалізацію Царства Божого на землі як ступеня до Царства Божого на небі. Але Царство Боже як об'єднання всього людства на засадах християнства зі збереженням свободи і всіх людських прав для кожної людини і кожної нації не може наступити без боротьби з царством зла. У цій велетенській боротьбі візьме участь і наша молодь, як словом, так і ділом. Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра" - так вважає видатний український вчений, педагог і психолог, професор Григорій Ващенко [1, с. 190].

Релігійні братські школи, які виникли в ХVІ - ХVІІ столітті, в своїх уставах мали моральні вимоги до вчителів. Так, в “Уставі Львівської братської школи 1586 р." говорилося: “Дидаскал, или учитель школы, маеть быти благочестив, разумен, смиренномудрый, не сребролюбец, не горделив, не завистник, не басносказатель, не пособник ереси, но благочестию поспешитель, образ благих, в усем себе представляющий не в сицевых добродетелях, да будут и ученицы яко учитель их” [8]. “Учитель должен и учить, и любить детей всех одинаково, как сыновей богатых, так и сирот убогих, тех, которые ходят по улицам, прося пропитания. Учить их, сколько кто по силам учиться может, только не старательнее об одних, нежели о других." [5].

Виховний ідеал нації може бути відбитий не лише в педагогічних системах, або інакше, в творах педагогів. Він відбивається і в звичаях народу, і в його пісні, і в творах письменників. Він твориться віками і по традиції переходять від старших поколінь до молодших, що його доповнюють і удосконалюють.

Елементи педагогічної моралі виникли разом з виникненням педагогічної діяльності як особливої суспільної функції. Попервах вимоги і оцінки педагогічної моралі існували в виді звичної свідомості і закріпилися в виді приказок, прислів'їв, поговірок, неписаних норм і правил. Деякі з них дійшли і до нашого часу. Пізніше аспект педагогічного процесу знайшов своє відображення в творах вітчизняної і зарубіжної педагогічної літератури.

Завдяки традиціям зберігається й розвивається національна мова, без якої неможливе існування нації, зберігається релігія, звичаї, здобутки мистецької творчості, світогляд, народні ідеали - все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від інших народів.

Основним в традиціях є здобутки духовної культури і передусім народні ідеали, що міцно пов'язані зі світоглядом, релігією і мораллю. Коли ідеали ці високі і здорові, то це перша запорука того, що нація з честю витримає найтяжчі іспити історії і збереже себе в найтяжчих умов внутрішнього й міжнародного життя. Коли ж вони низькі і нездорові, то навіть при найбільш сприятливих умовах життя нація буде розкладатись.

У виборі ідеалу людини велику роль мають відігравати традиції. Традиційний ідеал людини - це не вишивана сорочка, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем. Ідеал людини - це те найкраще. Що створив народ в розумінні властивостей людської особистості та її призначення.

Ідеал людини, властивий кожному народові, відбивається в його побуті, творах письменства, в народній творчості. Між всіма цими формами виявів розуміння ідеалу людини є міцний зв'язок. Найбільш виразною з них є безперечно народна творчість. Вона виявляє саму душу народних мас. Щодо української моралі, традиційного ідеалу людини, то найяскравіше вони відбиваються в українській народній пісні.

Відомо, що українська пісня змістом, багатством, глибиною і різноманітністю переживань, відбитих у ній, красою й мелодійністю посідає одно з перших місць серед пісень народів світу.

Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до батьківщини й пошану до себе.

Шевченко каже:

“Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине.

Ось де, люди, наша слава,

Слава України”.

Українська народна пісня визнає за найважливішу рису людини міцну віру в Бога. Висока мужність українця підтримується вірою в безсмертя людської душі, в царство небесне, що уготоване для тих, хто виконує волю Божу. На цьому засновується християнський ідеалізм, перевага благ духовних над благами матеріальними. Українська пісня цілком в дусі християнської науки відзначає велику силу щирого покаяння.

Любов до батьківщини, пов'язана з глибокою релігійністю, залишається найважливішою рисою ідеальної людини в поглядах сучасних українців.

Змилосердись, Божий Сину,

Зішли згоду на Вкраїну,

Щоб вона в нас панувала,

Волі місце зготувала

Для вкраїнського народу.

Українська пісня високо ставить любов і пошану до батьків. На материнську й батьківську любов діти відповідають такою ж глибокою любов'ю. Особливо глибоко відчувається вона в розлуці.

Образа матері або батька - тяжкий гріх, що дорівнюється смертному гріхові. Здорова родина, в якій батьки люблять дітей, а діти з пошаною і любов'ю ставляться до батьків і живуть в злагоді між собою, є основою здорового суспільного життя. Перша передумова його - згода й мир між членами суспільства.

Наш народ створив культ дружби й побратимства, що особливо процвітав у козацькі часи й зберігся і в часи новіші.

Важко знайти в піснях інших народів такі високі погляди на родинні і статеві відносини, як в піснях українських. Основою й початком родинного життя є кохання. Українські пісні про кохання надзвичайно різноманітні за своїм змістом. В них відбиваються найрізноманітніші переживання: радість, ревнощі, нещасне кохання, туга за милим чи милою і інше. Але у всіх цих переживаннях перше місце посідає духовна сторона.

Українська пісня суворо засуджує зраду й джиґунство.

Неодмінною рисою правдивого українця є любов до праці. В праці для українця є своєрідна краса.

Нарешті звертає на себе увагу характеристична для українця риса - свідомість своєї людської гідності, почуття честі, те, що можна назвати духовним аристократизмом.

Аристократизм духовний - це свідомість гідності самої людини, незалежно від її положення чи матеріального стану.

Аристократ Духа органічно не може бути рабом. Тому правдивому українцеві властива непереможна любов до волі й ненависть до рабства й неволі. Цими почуттями пройняті козацькі думи, невільницькі плачі, а також майже всі стрілецькі пісні, складені вже за наших часів. Цими почуттями пройняті побутові пісні про працю [1, с.135].

Такі основні риси традиційного народного українського ідеалу людини, що підтверджують основи християнської моралі.

Сучасна педагогічна мораль бере свої витоки з народної і християнської моралі.

Питання педагогічної моралі були розглянуті в педагогічній системі чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592 - 1670), який дав критику відносин, які склалися в школі тих часів, побачивши в них одне із ярких проявів слабкості і нерозвиненості всієї педагогічної справи.

Автор “Великої дидактики" приділив велику увагу відношенням між учителем і учнем. Особливе значення Я.А. Коменський придавав добропорядним відносинам вчителя до дітей і пропонував вчити дітей легко і радісно, “чтобы напилок науки проглатывался без побоев, без насилия, без отвращения, словом, приветливо и приятно" [7, с.543].

Д. Локк (1632 - 1704) в своїй педагогічній системі велику увагу приділяв моральним відносинам між вихователем і вихованцем. Спираючись в навчальному процесі на цікавість і самостійність дитини, Д. Локк вважав, що таким чином можна зберегти в ній бажання до занять. І дитина засвоїть в три рази більше в порівнянні з його навчанням без бажань.

Великого значення в вихованні дітей придавав Д. Локк прикладу вчителя. Його особиста поведінка, ні в якому разі не повинна розходитися з його приписами.

Ж.Ж. Руссо (1712 - 1778) звертав увагу на необхідність гуманного відношення до дітей, природу яких ідеалізував. Вихователь повинен керувати вихованцем непомітно для нього - останній повинен робити те, що хоче, але він повинен хотіти те, чого від нього хоче вихователь.

В рішенні задач морального виховання (виховання “доброго серця”, “доброї волі”, “добрих суджень" і т.д.) Ж.Ж. Руссо вважав особливо важливим добре відношення вчителя до учня і попереджував вихователя від можливості по відношенню до дитини, яка викликає велике співчуття вихованців.

Костянтин Ушинський (1824 - 1870), найбільший, найвидатніший педагог на терені царської Росії не відійшов від національних традицій, особливо в галузі релігії, моралі. В своїх педагогічних поглядах він близько стояв до найвидатніших європейських педагогів: Руссо, Песталоцці, Дістервега та інших. Але його педагогічна система має цілком оригінальний характер.

1. Основне завдання освіти й виховання за Ушинським - виховати всебічно розвинену людину. Найважливішою засадою виховання є ідея народності. “Як нема людини без самолюбства, - пише Ушинський, - так саме нема людини без любові до батьківщини, і ця любов дає виховникові певний шлях до серця людини й могутню підпору в боротьбі з її поганими особистими й родинними нахилами. ” Всяка жива історична народність є найвище і найкраще створіння Боже на землі, і вихователеві тільки залишається черпати з цього багатого й чистого джерела.

Істота народності - в мові. В ній відбиваються природа, серед якої живе народ, його історія. Здобутки культури, психологічні властивості й світогляд.

“Мова є, - пише Ушинський, - найважливіший, найповніший і найміцніший зв'язок, що поєднує минулі, сучасні й майбутні покоління в велике історичне, живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєдіяльність народу, а є сама це життя”.

2. Друга основа виховання - це релігія. Школа має виховувати глибоко віруючих християн.

3. Третя основа виховання за Ушинським є наука. Школа мусить не тільки давати учням знання, а й розвивати в них пам'ять, творчу фантазію, логічне мислення.

4. Четверта основа виховання - праця розумова й фізична. Ушинський розрізняв вільну працю й рабську роботу. Друга знижує гідність людини, перша дає моральне задоволення. В дусі саме такої праці і слід виховувати дітей, розвиваючи в них ініціативу і активність.

Велика подібність існує в поглядах на працю в творах Ушинського і в українських народних піснях.

Вірний шлях розвитку народу полягає в тому, що нові покоління, сприймаючи культурні здобутки попередніх поколінь і зберігаючи національні традиції, рухають свою культуру вперед, вносячи в неї надбання. Це повною мірою стосується й до виховання молоді.

Виховуючи її в пошані до кращих національних традицій, в той же час треба ураховувати завдання сучасності. “Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, - вважає Григорій Ващенко, - а з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати" [1, с.162].

Питання педагогічної етики знайшли своє відображення в працях видатних педагогів, чия творчість з'єдналася з глибоким теоретичним і практичним його осмисленням, з дослідженням нових процесів, які проходять в сучасній школі. В цьому плані багатий педагогічний спадок залишили нам перш за все А.С. Макаренко і В.А. Сухомлинський.

А.С. Макаренко виклав педагогічну етику свого досвіду, чітко розробив питання моральних відносин вчителя і учня, визначив як педагогічно ціле образне для сучасної школи відношення поваги і вимогливості.

Особливе місце серед дослідників педагогічної моралі належить видатному педагогу нашого часу В.А. Сухомлинському. Напевно, як про особливий жанр дослідження можна говорити про роздуми, про осмислення і описання особистого досвіду і спостереження, а також про проведення в звичних умовах експерименту.В.А. Сухомлинський називав свої роздуми “педагогікою серця”.

В більшості по-новому бачив В.А. Сухомлинський деякі грані і риси педагогічного гуманізму і педагогічного колективу в практиці роботи школи нашого часу. Він звернув увагу на відношення вчителя і учнів, прискіпливо проаналізував роль любові і поваги вчителя до дітей в навчально-виховному процесі, на відношення директора школи з вчителями, а також - з учнями як через педагогічний колектив, так і безпосередньо [12, с.9-32].

Сучасні педагогічна мораль - це система змістовних нормативних суджень, що виражають певні вимоги до поведінки вчителя. Система вимог педагогічної моралі відображає динаміку суспільного життя і розвитку всієї системи навчання і виховання, і по мірі ускладнення педагогічної справи, збагачується новими нормами. Вона являється вираженням професійного обов'язку вчителя, його моральних обов'язків перед суспільством, перед справою, якій він служить, перед колективом. Цю систему вимог вчитель приймає добровільно, адже він сам вибирає свою професію.

Вірність вимогам педагогічної моралі - справа честі і совісті вчителя, мерило його суспільної цінності і поваги, показник його реального достоїнства як педагога, основа для самоповаги і самоствердження особистості. Якщо поведінка вчителя в процесі праці згоджується з вимогами педагогічної моралі, воно являється також вираженням справедливості і добра [12, с.60.61].

Григорій Ващенко закінчив свою книгу такими словами: “Коли ми підкреслюємо, що педагогіка майбутнього має бути побудована на засадах християнської філософії, то ми не хочемо цим сказати, що потрібно реставрувати філософію Середньовіччя і відмовитись від надбань нового часу. Реставрація минулих епох неможлива і небажана. Людство мусить йти вперед, використовуючи досвід і кращі надбання минулого. Отже, педагогіка майбутнього мусить використовувати гіркий досвід матеріалізму, глибше вивчати основи християнства та системи найвидатніших філософів-ідеалістів і на цій основі створити систему, що спрямована на розкриття в людині образу Божого” [2, с.410]. Ці слова видатного педагога справедливі не тільки для педагогіки в цілому, а й для педагогічної моралі і її взаємозв'язку з християнською і народною мораллю.

моральний виховний ідеал поведінка

Висновки