Виховання співчуття у дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Кафедра «ННІ педагогіки»

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Виховання співчуття у дітей старшого дошкільного віку»

Виконала:

Руц Світлана Вадимівна

Житомир-2017



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми

1.1 Виховання співчуття у дошкільників як психолого-педагогічна проблема

1.2 Зміст виховання співчуття у дітей дошкільного віку

Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота з виховання співчуття у дітей

2.1 Педагогічні умови виховання співчуття у дошкільників у процесі комплексних занять з використанням усіх видів мистецтва

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження та розробка практичних рекомендацій з виховання співчуття у дітей дошкільного віку

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Соціальна значущість проблеми та недостатнє її вивчення у науковій літературі зумовили вибір теми курсової «Виховання співчуття у дітей старшого дошкільного віку».

Об'єкт дослідження - процес виховання співчуття у дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження - психологічні особливості формування мораль-них якостей дошкільників.

Мета даного дослідження: Теоретично обґрунтувати і експериментально підтвердити успішність формування співчуття у дітей дошкільного віку.

Завдання: Вивчити наукову і методичну літературу з проблеми дослідження виявити особливості взаємин в старшому дошкільному віці.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні поглядів на проблему виховання співчуття у дошкільників.

Практичне значення роботи полягає у тому,що матеріали курсового дослідження можуть використовуватися вчителями, психологами, батьками у навчально-вихованому процесі.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалося використанням комплексу взаємодоповнюючих методів та методик дослідження, адекватних меті, об'єкту, предмету та завданню гіпотези,поєднанням якісного і кількісного аналізів отриманого експериментального матеріалу.

Структура і обсяг курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів,висновку, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 36 сторінок друкованого тексту.



Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми

1.1 Виховання співчуття у дошкільників як психолого-педагогічна проблема.

Сучасний підхід до виховання полягає в розвитку дитини у світі людей й, водночас, відповідає головній меті виховання - створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації.

Численні психолого-педагогічні дослідження підтвердили положення про вирішальну роль у психологічному розвитку дитини умов життя і виховання. Задля реалізації об'єктивного розуміння активної ролі самих вихованців в педагогічному процесі вважається необхідним застосування цілісного комплексу виховних засобів й відбір такого їх змісту, який, відповідаючи соціальним вимогам до формування особистості, разом з тим забезпечував би й перспективу розвитку дитини, будучи актуальним для неї самої в повсякденному житті. Тому у доборі методів реалізації даного змісту слід спиратися на вже відомі вікові й психологічні закономірності морального розвитку дошкільників, шукати нові, невикористані можливості дитячої психіки. Необхідно також оптимізувати виховний процес на змістовій основі для подальшої самостійної діяльності дітей - спілкування, гри тощо. В даному аспекті слід раціонально використовувати найважливіший елемент виховання гуманних почуттів - спілкування, без якого неможливо достатньо ефективно засвоїти моральний зміст, й нежиттєздатними виявляться будь-які методичні засоби.

Виховання гуманних почуттів й відбувається через спілкування з вихователем, словом вихователя. Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово - найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло доторкатися сердець наших вихованців. Слово вчителя я вважаю найнеобхіднішим й найтоншим дотиком людини, впевненої в правоті і красі свої поглядів, свого світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою, - писав В. О. Сухомлинський.

Виховання словом - найскладніше й найважче зі всього, що є в педагогіці. Слово вихователя як інструмент впливу на душу вихованця іншим не замінити. Особистість вихователя розкривається перед дитиною в єдності слова й поведінки. Вихователь в слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця. Головне, що визначає ефективність слова вихователя, - його щирість.

На фоні суспільно-економічних перетворень, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, яскраво висвітлилися проблеми морального виховання дітей і підлітків.

Згідно тлумачного словника української мови, моральне виховання полягає у цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок та навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. Мораль - одна з форм суспільної свідомості, система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.

Від аморальності в суспільстві потерпають усі. Формування морального обличчя нації - це невідкладна національно-гуманітарна проблема, яка потребує об'єднання зусиль науковців, педагогів-практиків, батьків, державних структур та громадських об'єднань.

Моральність нації - основа духовної стійкості та спадкоємності її історичного буття. Грандіозні соціальні катастрофи ХХ ст. призвели до глибокого духовного спустошення і моральної дезорієнтації українського суспільства. За цих умов цінності моралі з новою силою доводять свою життєвість та велике значення для виховання гармонійної особистості та виживання нації.

Водночас різке прискорення темпів розвитку цивілізації на початку третього тисячоліття потребує пошуку таких нових методів і форм виховання, які б повною мірою враховували турботи й запити нашого сучасника, відповідали його духовним можливостям і сподіванням.

Традиції морального виховання на засадах гуманізму здавна відомі українській педагогіці.

Їхні витоки - в давньоруських літописах Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, у філософсько-педагогічних концепціях Г. Сковороди, в кращих працях І. Вишенського, П. Могили, Ф. Прокоповича, М. Максимовича, М. Костомарова, Т. Шевченка, К. Ушинського, О. Потебні, Б. Грінченка, І. Огієнка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової та ін. Фундаментальні ідеї морального розвитку особистості висувалися Л. Виготським, А. Макаренком, Ж. Піаже, Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинським.

Важливий вклад у розвиток теоретичних і прикладних проблем формування моральної свідомості, зокрема її ціннісної, емоційної сфер, внесли праці Л. Артемової, І. Беха, Л. Божович, М. Боришевського, О. Кононко, Н. Монахова, Л. Рувинського, О. Сухомлинської та ін.

Безперечно, найвищою цінністю на землі є не просто розумна, а в першу чергу вихована людина. Саме тому одним із найголовніших людинотворчих засобів є виховання. Компетентна, самостійна, відповідальна, з чіткими громадянськими позиціями особистість (вихована людина) сторицею поверне те, що було затрачено на її виховання і навчання.

Співчуття-це усвідомлення та розуміння чиєїсь ситуації, почуттів і спонук. Також це здатність поставити себе на місце іншого. Отже, виявляти співчуття - означає перш за все розуміти обставини інших і вміти відчувати те, що вони. Ми виявляємо співчуття, коли відчуваємо біль іншої особи у своєму серці.

Дитина як особистість починає формуватися саме в дошкільному віці. Визначальне місце у вихованні особистості дитини займає проблема формування гуманних почуттів. Формування їх починається з найперших контактів дитини з оточуючими в сумісній діяльності, у спілкуванні. В свою чергу, моральна вихованість обов'язково спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття і спів дії іншій людині. Виховання співчуття є об'єктом педагогічного впливу.

Проблема виховання співчуття у дітей дошкільного віку - одна з актуальних проблем сучасної педагогіки. Педагогічною наукою доведена необхідність теоретичної розробки цієї теми і реалізації її через практику виховання й навчання майбутнього покоління. Необхідність формування співчуття у кожній зростаючій особистості (дитині) не потребує доказів і на це повинні бути спрямовані спільні зусилля педагогів, психологів та батьків

Співчувати значить розуміти почуття і думки іншої людини, переживати те, що переживає вона. Здатність до співчуття є однією з властивостей людини як суспільної істоти. Це соціальне почуття обмежує егоїзм людей, дозволяє кожному поставити себе на місце іншої людини, побачити в ній собі подібну.

При вихованні у дитини гуманних почуттів необхідно, насамперед, розвивати здатність до співпереживання і до переживання взагалі. Йдеться про розвиток загальної емоційності дитини. Емоційна людина більш активно сприймає навколишнє, проявляє зацікавленість, у неї з'являється бажання піклуватися про інших, дбайливо ставитися до природи. Емоційна сприйнятливість багато в чому визначає вміння співчувати. Властива маленьким дітям бурхлива емоційна реакція на події довкола, а також потреба постійно контактувати з людьми повинні бути використані для виховання у них чуйності, уваги до однолітків, молодших дітей, дорослих.

Вихованню співчуття у дітей сприяють:

- орієнтація на здатність дошкільників до емфатичних переживань, почуттєвих проявів милосердя;

- реалізація аксіологічного, емоційного, пізнавального й поведінкового компонентів милосердя з урахуванням раціонального використання виховного потенціалу навчального матеріалу й індивідуально-особистісної орієнтації змісту виховання милосердя;

- здійснення взаємодії педагогів і батьків на основі співробітництва й наступності у вихованні милосердя.

Реалізація даних умов на практиці сприяє розширенню уявлень дошкільників про співчуття, формуванню досвіду милосердної взаємодії з людьми, оволодінню різноманітними способами прояву участі й жалю до оточуючих. Значну роль у цьому відіграє середовище, в якому щодня знаходиться і збагачується дитина, зокрема освітнє.

«Позитивізація» освітнього середовища визначається тим, що дітям дошкільного віку мають бути відомі прояви милосердя, взаємодопомоги, турботи про інших. Спочатку ці знання обмежуються досвідом їх власного безпосереднього спілкування, а прояви милосердя носять здебільшого конкретно-ситуаційний характер, представляють початкові форми співпереживання, сприяння тим, хто потребує допомоги. У дошкільників починає формуватися ставлення до себе як до суб'єкта й об'єкта чужої радості, відбувається розвиток емпатійних процесів, що передбачають входження в положення іншого, ідентифікацію з ним. Базовим і в той же час найважливішим компонентом співчуття є емоційний стан особистості дошкільника.

Можна виявити умовні рівні прояву співчуття, основними критеріями у визначенні яких, на думку Н. Польки, є:

- орієнтація на пріоритет гуманних взаємин з навколишніми й осмислення сутності співчуття як загальнолюдської цінності;

- сформованість уявлень про цінність іншої людини та знань про способи прояву співчуття;

- сприйнятливість до почуттів інших людей, потреба й цілеспрямоване вираження почуттів жалості, жалю, людинолюбства;

- безкорислива турбота про близьких і далеких людей, уміння співпереживати їхнім нещастям і радіти благополуччю.

Основним напрямком виховання співчуття у дошкільників є актуалізація їх моральних уявлень, почуттів і вчинків. Цінність милосердя для дитини доцільно представляти у конкретній формі, а засвоєння даної якості - у доступній діяльності, підпорядковуючись загальним закономірностям функціонування емоційних процесів, оскільки сприйняття світу через емоції й почуття для дошкільників є випереджальним.

Важливе значення при вихованні співчуття у дітей має реалізація виховного змісту навчального матеріалу, що цілісно впливає на інтелектуальну, емоційну й вольову сфери дошкільників. Такі навчальні заняття, які пов'язані з вивченням навколишнього світу, розвитку мови сприяють знайомству дітей з мотивами й потребами милосердної особистості, формують почуття вимогливості до себе при відчутті чужого страждання, як власного. На заняттях слід враховувати загальні гуманітарні принципи:

- комбінації універсальності навчання з диференційованим підходом;

- комбінації раціонального й емоційного.

При цьому необхідно дотримуватися певної послідовності переходу від одних провідних компонентів, що входять у поняття «співчуття» до інших, по мірі усвідомлення дошкільниками їх сутності.

Педагогічна важливість вказаного на практиці сприятиме не тільки виявленню у старших дошкільників умовних рівнів прояву даної якості, але й даватиме можливість цілеспрямовано розбудовувати здатність до емпатичних переживань і почуттєвих проявів милосердя з урахуванням індивідуальних можливостей дошкільників, їх досягнень і перспектив морального розвитку.

Влада педагога над дітьми має бути мудрою. Не можна забувати, що дитина дуже вразлива, що до неї треба ставитися бережливо. Грубе слово, сказане дорослим, необдуманий вчинок, несправедливе покарання можуть завдати їй глибокої, а іноді невиліковної рани. В зв'язку з цим педагог повинен тримати під контролем своє спілкування з дітьми, не дозволяти собі зверхності, байдужості щодо них, тактовно керувати спілкуванням між собою вихованців.

Такий підхід до справи виховання і навчання сприятиме розв'язанню завдань морального виховання, в якому провідна роль належить спілкуванню. Крім того, спілкування дітей як з дорослими, так і з ровесниками у різних видах діяльності та в повсякденному житті сприяє вихованню у дошкільників гуманних почуттів і доброзичливих взаємин.

Спілкування дорослого з дітьми - найважливіший шлях виховання гуманних почуттів, отримання дітьми уявлень про моральні норми поведінки. Під впливом спілкування з дорослими у навчальній та інших видах діяльності у дітей формуються поняття про оточуючий світ, про суспільні моральні вимоги, а також певне ставлення до фактів, явищ і норм моралі, розуміння прекрасного і негідного у вчинках і поведінці людей, тобто розвиваються гуманні почуття й формуються морально-етичні оцінки. Самостійне спілкування дітей один з одним ставить їх перед необхідністю прийняти загальні для усіх вимоги, дозволяє відчути значення цих вимог у спільній діяльності. У спілкуванні діти за власним бажанням чи спонуканням однолітків втілюють моральні цінності, засвоєні ними за допомогою дорослих. Так, гуманний досвід і знання суспільства, доведені до дітей, поступово стають їхнім досягненням. Розглянута етапність введення в досвід дітей морального змісту спілкування (педагог-діти, діти-діти) забезпечує належну самостійність міжособистісного спілкування дошкільників.

1.2 Зміст виховання співчуття у дітей дошкільного віку

Психологія доводить, що наше «я» не є чимось відокремленим і незалежним, якоюсь автономною самодостатньою суттю. Людська індивідуальність не зявляється на світ готовою, а формується в процесі життя й діяльності з багатьох елементів, які вона засвоює із соціально-культурного середовища. Знайомлячись з казками, легендами, культурою, історичними фактами, дитина починає усвідомлювати свою причетність до історії свого народу, свого суспільства і в неї формується самосвідомість, моральні почуття, спосіб бачення світу, вона формується як особистість.

Особливе значення має засвоєння моральних норм та їх виконання.

Основне питання моралі - ставлення особи до суспільства, тому моральні норми мають форму вимог, які суспільство ставить до окремих людей. Моральні вимоги - це своєрідні накази суспільства своїм членам про те, як належить поводитись.

Зміст моральних вимог у тому, щоб спонукати людей у поведінці керуватися загальними інтересами. Гарантується виконання вимог моралі сформованістю гуманних почуттів.

Гуманні почуття і власне емоції як форма їх вираження виступають свого роду психологічним механізмом, за допомогою якого особистість поступово починає сприймати вимоги суспільства як свої власні. Оцінки, правила, дії стають для дитини значимими тоді, коли вони пережиті, емоційно забарвлені. Емоційна подача правила, емоційне ставлення дитини до нього сприяють його засвоєнню.

Вступаючи в життя, діти ознайомлюються з великою кількістю правил, які склалися у суспільстві, в тому числі написані закони гуманного ставлення до людей. У звязку з цим сукупність моральних норм, які регулюють суспільне життя та діяльність людей, мають забезпечити гармонійне поєднання особистих інтересів з суспільними.

Особливо велике значення має питання виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку.

Шести-семирічний вік є важливим етапом у житті дитини, бо вона готується до вступу в школу. В цей час у психічному розвитку дітей відбуваються великі зрушення, зокрема, в усвідомленні ними людських взаємин, розширюється сфера спілкування з дорослими і дітьми, формується уміння оцінювати свої вчинки

Наявність гуманних почуттів - критерій морального розвитку особистості. В свою чергу, моральна вихованість неодмінно спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття й співдії іншій людині.

Важливою умовою спілкування і сумісного життя є вміння дітей уважно ставитись до бажань ровесників та дорослих, рахуватися з ними, погоджувати певним чином свою поведінку.

Дітям важко побачити важке положення однолітка, зрозуміти інтереси і бажання іншого. Уявлення про доброзичливу поведінку, отримані в попередніх групах, у старшому дошкільному віці закріплюються, ускладнюються й поповнюються новими:

Формування гуманних почуттів починається з контактів дитини із іншими людьми - дорослими, однолітками, молодшими дітьми. У спільній діяльності і спілкуванні, якщо вони правильно побудовані, виникає спільність емоційних переживань, зявляється можливість збагачення почуттями іншого.

В дошкільному віці закладаються основи соціальної компетентності дитини: вміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди, люди різної статі, віку, роду занять та ін.), здатність розуміти іншого, його потреби, особливості поведінки, вміння поважати людей, допомагати їм, турбуватися про них, обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності.

Дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже й адекватно поводитися. Йдеться про відкритість до світу людей як особистісну потребу, про володіння навичками соціальної поведінки, свідомого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обовязків, що визначаються звязками з іншими людьми; про вміння співчувати та співрадіти, співпереживати, про бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.

Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей. Такий підхід відповідає сучасній меті виховання - створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. Дані положення, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо розвитку особистості чітко визначено у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Пріоритетним тут є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизовано за сферами життєдіяльності, кожна з яких містить ряд компетенцій дитини-старшого дошкільника, які цікавлять нас з огляду на тему педагогічного дослідження.

Для виховання гуманності у дітей використовують:

-- заняття-уроки Добра і Краси, матеріалом для яких є уривки з книжок, приклади з життя;

-- етичні казки;

-- подорожі до країни Милосердя;

-- психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»);

-- ігрові технології «Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчик людяності»;

-- ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні, проблемні);

-- складання родового дерева, розгляд сімейних фотографій, документів, листів та інших родинних реліквій;

-- проективні діагностичні методики (малюнки «Моя сім'я», «Життя», «Добро»);

-- театралізовані вправи «Прихід у гості», «Відвідини хворого», «Вітання з днем народження» та ін.

Утвердженню у свідомості дитини гуманістичних почуттів сприяє участь дитини у груповій взаємодії. Вживаючись у групу однолітків, дошкільник вчиться узгоджувати свої цілі, інтереси з цілями та інтересами групи, поступатися «своїм» заради «колективного»; переживати, відповідати не тільки за себе, а й за товаришів.

Група дошкільників за багатьма критеріями відповідає статусу колективу, якому властиві такі ознаки:

-- об'єднання дітей у спільній грі, роботі, що вселяє їм радість, виховує у них елементи самоорганізації, уміння взаємодіяти у грі;

-- усвідомлення спільних обов'язків, відповідальності за спільні справи;

-- спрямування зусиль для досягнення спільної мети;

-- наявність думки колективу, яка засуджує негідний вчинок і схвалює все хороше (товаришування, дружбу, взаємодопомогу).

Взаємини у колективі вибудовуються на засадах доброзичливості, готовності за будь-яких обставин допомогти товаришеві. Ознаки колективізму виявляються в готовності виконувати посильні справи, необхідні для окремих дітей і групи загалом, у безпосередній радості не лише за свої успіхи, а й за досягнення товаришів. Діти у колективі організовані, відповідальні за справу, спільні речі.

Розвитку колективістських навичок дітей сприяє гра. Включати їх у колективні ігри вчені (О. Усова) радять поступово -- від ігор наодинці до ігор поруч; від ігор поруч до ігор різної взаємодії (ігрових груп); від ігрових груп до ігрових колективів.

Часть у грі є ефективним засобом формування моральності у дітей. У спілкуванні з однолітками розкривається сутність дитини: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. Виявляючи свої знання, вміння, дитина ділиться ними з ровесниками, тобто відбувається обмін соціальним досвідом. У дітей формуються колективістські навички: вони вчаться налагоджувати спілкування, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й намірами інших, переконувати у правомірності своїх міркувань, рахуватися з інтересами інших тощо.

У 6--7-літніх дітей з'являється потяг до дружби, вони вперше свідомо вибирають товариша. Мотивація цього вибору розвивається від несвідомого загального потягу до спільної діяльності (обмін іграшками), від ігрових («подобається гратися разом») до ділових мотивів («дружу, бо вона вміє цікаво розказувати», «гарно будуємо разом»).

Старшому дошкільному вікові властиве моральне мотивування вибору друга («він добрий», «справедливий», «вона завжди всім допомагає, її всі люблять» та ін.). У цей період діти починають виявляти почуття взаємної відповідальності, турботи одне про одного, про спільні інтереси, ініціативу в наданні допомоги. Одночасно з вибірковими стосунками дружби між дітьми, які виховуються разом, існують і стосунки товаришування -- відповідальності за спільну справу, уваги одне до одного, чуйності, єдності інтересів.

Взаємодія у колективі благотворно впливає на формування відповідальності. У дітей середнього і старшого дошкільного віку вона виявляється як почуття обов'язку перед педагогом і однолітками, усвідомлення значущості своєї праці, старанне виконання своїх обов'язків, від результатів яких залежить успіх спільної справи. Відповідальна дитина своєчасно береться за справу, намагається долати труднощі, використовує для цього найраціональніші прийоми, доводить справу до кінця, виправляє допущені помилки. Досягнувши важливого для групи результату, дитина відчуває задоволення від виконаної справи, доброго ставлення до себе однолітків, педагогів.

Співжиття у колективі позитивно позначається на формуванні у старших дошкільників такої моральної риси, як правдивість, психологічною основою якої є намагання бути сприйнятим дорослими і однолітками. Безпідставно сподіватися, що дитина може бути абсолютно правдивою чи навпаки. Неправда у дітей є ситуативним явищем. Досвідченим вихователям добре відомі факти несвідомої неправди, коли дитина не розуміє, що каже (це може бути наслідком помилок пам'яті, неточних образів уяви, недостатнього словникового запасу, мовленнєвого розвитку тощо). Свідому неправду спричинює, як правило, страх перед покаранням, бажання поліпшити стосунки з дорослими або товаришами, прагнення зайняти вигіднішу позицію, мати вищий статус. Дитина, якій батьки, педагоги зацікавлено пояснюватимуть значущість різних аспектів гідної поведінки і в стосунках з нею самі будуть такими, завжди намагатиметься бути чесною.

Чесна дитина не просто говорить правду, а діє під впливом внутрішньої потреби чинити так, а не інакше. Щоб виховати цю моральну якість, необхідно допомогти їй усвідомити різницю в наслідках від чесних і нечесних учинків, підтримувати її поведінку відповідно до моральних вимог чесності, щоб це стало нормою її життя.

У дошкільному віці формується й така складна моральна якість, як справедливість -- правильне, об'єктивне, неупереджене ставлення до людей; дії, вчинки, відносини, які відповідають моральним і правовим нормам. Дошкільнята болісно реагують на несправедливість з боку дорослих щодо них і їхніх ровесників. Часто це породжує демонстративно-деструктивну поведінку, несправедливе ставлення до інших, що є підставою для педагогічного аналізу її причин.

Розвиваючи у дитини вміння справедливо оцінювати ситуації, своїх товаришів, себе, дії дорослих, педагог може вдаватися до аналізу конкретних вчинків, які відображають справедливе чи несправедливе ставлення до оточуючих, використання літературних творів, побудованих на протиставленні добра і зла, тощо.

Неабияке значення у розвитку моральності дошкільнят мають акції милосердя. Турбота про малюків, допомога людям похилого віку, природоохоронна діяльність -- усе це позитивно впливає на формування гуманістичної спрямованості їх мислення, світовідчуття і дій.

Не можна виключити із процесу формування моральної свідомості, моральної практики такого чинника, як релігійна мораль -- сукупність освячених будь-якою релігією правил, норм, приписів і оцінок, що визначають обов'язки людей перед Богом, одне перед одним, суспільством. Формуючи матеріалістичні знання про світ, природу, людину, педагоги мають виявляти максимум делікатності, уникаючи ймовірних проблем зі сфери свободи совісті, виявляючи конфесійну толерантність, прищеплюючи навички відповідної поведінки дітям. Водночас за сприятливих для цього обставин вони можуть опиратися і на норми релігійної моралі, багато з яких (виявляти милосердя, співчутливість, не вбивати, не красти, жити працею, шанувати батьків та ін.) набули загальнолюдського змісту і, безперечно, можуть прислужитися моральному здоров'ю особистості.

Вдумливо налагоджене, цілеспрямоване моральне виховання дітей у сім'ї, дитячому садку є передумовою формування їх моральної активності -- готовності до належної поведінки, вміння бачити необхідність своїх дій відповідно до моральних норм, домагатися утвердження їх у поведінці однолітків. Така поведінка дошкільників свідчить про формування основ морального самовдосконалення особистості.



Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота з виховання співчуття у дітей

2.1 Педагогічні умови виховання співчуття у дошкільників у процесі комплексних занять з використанням усіх видів мистецтва

Одним із дієвих засобів формування гуманної особистості вважаються різні види мистецтва, які здавна мали особливий вплив на свідомість українців в силу їхньої ментальності. При належному науковому підході, системній організації процесу виховання гуманізму слово, музика та зображувальне вираження включене в казку, пісню, оповідання, вірша та ін. має особливий моральний вплив на особистість, і стає дієвим засобом виховання.

У науково-педагогічній літературі моральність особистості та формування гуманістичних характеристик здебільшого розглядається в контексті моральної вихованості, розвитку моральних ідеалів, гуманістичних переконань, цінностей, моральної культури тощо. Фундаментальні ідеї морального розвитку особистості розроблялися Л. Виготським, Л. Кольбергом, Я. Корчаком, А. Макаренком, Ж. Піаже, Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинським, С. Якобсон та ін. Важливий вклад у розробку теоретичних і прикладних проблем формування гуманної свідомості особистості, внесли праці Л. Артемової, І. Беха, Л. Божович, О. Кононко, В. Кузя, В. Лугового, Л. Масола, В.Плахтій, Т. Поніманської, О. Сухомлинської та ін. Соціальні аспекти цієї проблеми розкриті в працях О. Дробницького, В.Овчіннікова, І. Рогальської, О.Титаренка та ін. У працях учених зазначається, що в дошкільному віці, засвоєння соціальних та моральних через твори мистецтва сприяє ослабленню агресивних проявів дитини, вчить співпереживанню, взаєморозумінню з однолітками та іншими людьми. А відсутність моральних норм неможливо заповнити в зрілі роки, якщо ця здатність не розвинена в дитинстві. Вплив мистецтва на дітей розглядається психологами з позиції освоєння дитиною художніх творів, згідно задуманого автором змісту. У цьому і полягає головний сенс виховного впливу творів мистецтва - універсальне і різноманітне відображення внутрішньої, духовної сфери людини.

Особливим видом мистецтва, заснованому на емоційно-смислової інтонації, є музика. Вона може надавати прямий і сильний емоційний вплив на людей, так як в ній відображені людські емоції, почуття, настрої, тобто те, що складає основу духовного світу людини. Музика емоційна за своєю сутністю, за своїм змістом. Завдяки цьому вона стає, за висловом Б.М. Теплова, «емоційним пізнанням» та дає ні з чим не порівнянні можливості для розвитку емоційної сфери людини. Дане положення важливо саме для дошкільного віку, так як в дитинстві всі предмети і явища сприймаються, насамперед, почуттям. Ще Аристотель у своєму вченні про моральне значення музики як основним засобом виховання дітей та молоді називав саме музику. Він говорив, що в мелодії містяться характери людини. На думку Л.С. Виготського, генетичними формами регуляції поведінки в дитинстві довго залишаються емоції і саме їм в процесі розвитку належить роль регуляторів становлення особистості як цілісного утворення.

обота по формуванню гуманного ставлення у старших дошкільників здійснювалася на музичних заняттях протягом року. Особливої уваги надавалося одному аспекту із гуманних характеристик: вихованню співчуття серед дошкільників. Були визначені ряд завдань, а саме:

1. Підготувати дітей до сприймання різних видів мистецтва, навчити виділяти головних героїв музичних творів, розуміти їх почуття і емоції, співпереживати їм.

2. Розвивати в дітей уміння емоційно і достовірно передавати почуття героя чи автора музичного твору або «олюднені» почуття неживих об'єктів за допомогою інтонацій або жестів.

3. Навчити (спонукати) дітей самостійно виражати власні почуття та переживання, викликані різними видами мистецтва за допомогою інтонації, жестів, слів та малюнка.

4. Спонукати дошкільників до позитивного прийняття і оцінювання мистецьких творів, створених дітьми.

5. Розвивати бажання надавати допомогу один одному при створенні образу героя в творах мистецтва.

У процесі дослідження були визначені найбільш ефективні методи виховання співчуття у дошкільників до своїх однолітків на музичних заняттях. Серед них були: метод спонукання до співпереживання, емоційно-смисловий і метод конструктивного діалогу. Виділені методи доповнювалися різними прийомами - інтонаційної імпровізацією, пластичним інтонуванням, «персоналізацією» і театралізацією. Визначені методи і прийоми використовувалися комплексно. Даний комплекс базувався на взаємозв'язку двох форм естетичної діяльності дитини: сприйнятті мистецтва і створенні художнього продукту.

Використовували різні види мистецтва на комплексних музичних заняттях. Методи і прийоми, які використовуються в комплексі, сприяли більш успішному протіканню виховного процесу. Було встановлено, що конструктивний діалог з автором, героєм твору, а також з однолітком можливий за умови співпереживання героєві твору, автору або однолітку. У свою чергу, спонукання до співпереживання емоційно- смислової інтонації героя, автора твору або спонукання до співпереживання однолітку неможливо без ведення конструктивного діалогу співрозмовників, якими і є автор, герой твору і одноліток. Конструктивний діалог передбачає взаємну участь співрозмовників, коли дитина слухає не тільки себе, але і «іншого». А прийоми інтонаційної імпровізації, пластичного інтонування, театралізації, «персоналізації» героя сприяють розкриттю цих методів. Копіювання характеру героя твору інтонаційно або пластично спонукає дошкільнят до співпереживання йому, на основі чого народжується бажання надати йому допомогу і підтримку. Перевтілюючись в героя твору або його автора, діти вчаться співпереживати не тільки персонажам твору, але і своїм одноліткам, перевтіленим в них.

На комплексних заняттях діти отримували можливість виражати власні почуття не тільки в музиці за допомогою інтонаційної імпровізації, пластичного інтонування, але і в образотворчому мистецтві з допомогою малюнка та аплікації. Для створення образу героя твору мистецтва, а також для спонукання дітей до позитивної взаємодії один з одним, використовували колективні творчі панно.

Створення колективних творчих панно дошкільниками сприяло взаємодії їх на основі рівноправності. Спочатку діти вчилися створювати власний художній продукт, потім вони виконували це завдання в парі з однолітком. Це спонукало їх до продуктивної взаємодії з однолітком. Згодом для створення панно діти об'єднувалися в групи по п'ять осіб. Кульмінацією цього завдання стало виконання колективного творчого панно, коли вся група була розділена на дві підгрупи і діти мусили конструктивно співпрацювати з дітьми своєї підгрупи. При цьому кожна дитина вносить свою ідею в створення панно, а інші діти доповнювали і розвивали їх ідею, що спонукало до вираження власних почуттів, порівняння своїх ідей з ідеями інших дітей і сприяло розумінню та прийняттю свого однолітка як самого себе, згуртовувало з ним, формувало певні моральні стосунки.

Для розвитку вміння висловлювати свої враження, дітям пропонувалося представити себе на місці героя музичного твору. Цьому сприяв прийом театралізації. Діти описували героя, брали його роль на себе і діяли від його імені. При цьому вони приписували героєві нові особистісні якості, деколи адекватні власним. Кульмінацією занять було постановка дітьми театралізованих ігор-імпровізацій, підготовка до яких велася протягом усіх попередніх занять. Іграм-драматизації передувало зображення героя в малюнку, опис його основних якостей у слові, вираз його почуттів через емоційно- смислову інтонацію.

Попередньо, для поглиблення розуміння змісту казки та театралізації необхідно запропонувати дітям переказати її за ролями. Роль ведучого або казкаря спочатку може взяти на себе вихователь, а потім передати цю роль одному з дітей. Дітям необхідна допомога також у відборі виразних засобів, в правильній передачі образу (міміки, інтонації і т.д.). Слід уникати пряме навчання рухам і інтонацій, що робить гру навмисною і штучною. Відбір виразних засобів і прийомів повинен спиратися на розуміння дітьми сутності образів та ідеї казки. Для досягнення цієї мети і визначення характерів героя необхідно запропонувати дітям зобразити обрану роль в малюнку, словесно, пластично, за допомогою музичних інтонацій. Таким чином, взаємозв'язок різних видів мистецтва дозволяє домогтися найбільшої виразності в зображенні героїв.

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження та розробка практичних рекомендацій з виховання співчуття у дітей дошкільного віку

Забезпечити дітям простір гуманістичної взаємодії з дорослими та однолітками - важливе завдання педагога. Розвязати його можна не виходячи з позиції, що діти - це майбутні люди, а вбачаючи в дитині людину вже сьогодні. У дитинстві малюк проходить у своєму індивідуальному розвитку складний шлях від безпорадної істоти, нездатної до самостійного життя, до цілком адаптованої до життя в суспільстві особистості, здатної нести відповідальність за себе.

Численні психолого-педагогічні дослідження підтвердили положення про вирішальну роль у психологічному розвитку дитини умов життя і виховання. Задля реалізації обєктивного розуміння активної ролі самих вихованців в педагогічному процесі вважається необхідним застосування цілісного комплексу виховних засобів й відбір такого їх змісту, який, відповідаючи соціальним вимогам до формування особистості, разом з тим забезпечував би й перспективу розвитку дитини, будучи актуальним для неї самої в повсякденному житті. Тому у доборі методів реалізації даного змісту слід спиратися на вже відомі вікові й психологічні закономірності морального розвитку дошкільників, шукати нові, невикористані можливості дитячої психіки.

Необхідно також оптимізувати виховний процес на змістовій основі для подальшої самостійної діяльності дітей - спілкування, гри тощо. В даному аспекті слід раціонально використовувати найважливіший елемент виховання гуманних почуттів - спілкування, без якого неможливо достатньо ефективно засвоїти моральний зміст, й нежиттєздатними виявляться будь-які методичні засоби.

Спілкування дорослого з дітьми - найважливіший шлях виховання гуманних почуттів, отримання дітьми уявлень про моральні норми поведінки. Під впливом спілкування з дорослими у навчальній та інших видах діяльності у дітей формуються поняття про оточуючий світ, про суспільні моральні вимоги, а також певне ставлення до фактів, явищ і норм моралі, розуміння прекрасного і негідного у вчинках і поведінці людей, тобто розвиваються гуманні почуття й формуються морально-етичні оцінки. Самостійне спілкування дітей один з одним ставить їх перед необхідністю прийняти загальні для усіх вимоги, дозволяє відчути значення цих вимог у спільній діяльності. У спілкуванні діти за власним бажанням чи спонуканням однолітків втілюють моральні цінності, засвоєні ними за допомогою дорослих. Так, гуманний досвід і знання суспільства, доведені до дітей, поступово стають їхнім досягненням. Розглянута етапність введення в досвід дітей морального змісту спілкування (педагог-діти, діти-діти) забезпечує належну самостійність міжособистісного спілкування дошкільників.

ітчизняні психологи розглядають спілкування як соціальне явище. О. В. Запорожець, М. І. Лісіна дійшли висновку, що дитина відчуває потребу у спілкуванні і прагне до взаєморозуміння з дорослим як з авторитетним носієм суспільного й морального досвіду. Разом з тим у виховному процесі дошкільних закладів часто зустрічається підтвердження відкритої Д. Узнадзе основної складності виховання - зіткнення педагогічних цілей з актуальними потребами підлітка, а в нашому випадку - дошкільника. Ш. Амонашвілі переконливо показав, що принциповий шлях до подолання труднощів у вихованні - у спілкуванні, заснованому на взаємозацікавленій співпраці педагога з дітьми. Ще один можливий аспект вирішення даної проблеми - в такій організації педагогічного процесу дошкільного закладу, яка поєднує виконання соціальних задач й задоволення актуальних, життєво важливих потреб дошкільників. Мова йде про спілкування у грі. Спілкування між дітьми, здавалося б, виникає саме собою. Однак розвивати його тривало як самостійну діяльність старші дошкільники ще не здатні. Тому доцільно включити спілкування в контекст іншої діяльності. Найбільш сприятливою виявляється гра, оскільки вона, невимушено вволікаючи дитину у міжособистісне спілкування, дозволяє самостійно підтримувати його, виявляючи гуманні почуття й взаємини.

Через певний сюжет, зміст і роль в ході гри можна формувати моральні і соціальні почуття дошкільників. Необхідною умовою цього є моделювання взаємин, в яких проявляються гуманні почуття. На пробудження гуманних почуттів можна розраховувати, запрограмувавши їх прояви в грі. Наприклад, продавцю необхідно бути ввічливим, медичному працівнику належить проявляти співчуття і доброзичливість до хворого. Але на зміст гри суттєво не впливає, чи ввічливий продавець при обслуговуванні покупців, чи обходиться суто по-діловому з ними. Тому прояви гуманності вводяться у гру як обовязковий елемент, але при цьому залишається відкритим питання, чи будуть насправді проявлятися співпереживання, співчуття. Дієвість такого прийому визначається тим, що гуманні почуття стають значимими для процесу гри.

Для старших дошкільників зміст гри заключається не стільки у відтворенні суспільного змісту діяльності дорослих, скільки у збереженні правил поведінки і усталених норм взаємовідносин. Старший дошкільник знає, що лікар, наприклад, не тільки лікує хворого (обстежує його, робить уколи, виписує ліки), але й обходиться з ним лагідно, уважно, співчутливо. Для дитини на перший план виступає зовнішня сторона праці людей, їхніх взаємин. Якщо на виявленні гуманних почуттів не робиться акцент, дорослий не вносить їх у зміст гри, то діти не вважають за потрібне їх виявляти. Таке випадіння гуманних проявів з гри можливе тому, що воно не змінює її сюжетної лінії.

Для виховання в дошкільників гуманних почуттів важливі наступні кроки:

· розвивати в дітей здатність розуміти стан, настрій людини, за виразом її обличчя, інтонацією, рухами, емоційною реакцією;

· стимулювати в дітей емоції, які виражають почуття, доброзичливе й турботливе відношення до людей;

· формувати способи емоційної співпраці, вміння співчувати, втішати, надавати посильну допомогу тим, хто її потребує.

· Вирішення цих завдань здійснюється шляхом включення гуманних проявів в основний зміст ігор дітей.

· Викладене дає можливість використовувати гру і спілкування в єдності з метою виховання у старших дошкільників гуманних почуттів. Вважаємо за необхідне відмітити, що поєднання їх одне з одним сприяє взаємозбагаченню, а відтак, й підвищенню ефективності цих виховних засобів. Суттєвою є й та обставина, що гра виникає й протікає у дошкільників так само природно, як і спілкування. І та, й інша діяльність мають самостійних характер, передбачають достатню свободу дитини у виборі мети діяльності й способів її здійснення. Це забезпечує певну самостійність й усвідомленість її дій.

· У старшій групі вимоги до дітей при організації їх спільної діяльності ускладнюються. Це ще один можливий шлях виховання гуманних почуттів у старших дошкільнят. Їх треба вчити орієнтуватися на загальний результат діяльності. Важливо постійно акцентувати увагу дітей на тому, що товариші потребують допомоги, активізувати в них прояви взаємодопомоги, співпереживання. З цією метою можна іноді спеціально створювати ситуації, в яких би успіх однієї дитини залежав від допомоги іншої.

· Головна увага вихователя при постановці завдання старшим дошкільникам полягає в тому, щоб формувати в них уміння співдіяти, уважно і тактовно ставитися до пропозицій іншого, ввічливо й ненав'язливо відстоювати власну думку, звертатися по допомогу й охоче допомагати іншим з власної ініціативи.

· Саме завдяки емоційно насиченому позитивному спілкуванню дітей у процесі спільної діяльності посилюється властива дошкільникам потреба в контактах з ровесниками. Між учасниками діяльності виникає взаємна симпатія і доброзичливість, на яких будуються гуманістичні відносини - основа морального розвитку дошкільника.

Дуже важливо стимулювати гуманні прояви дитини, що адресовані оточуючим: вихователю, його помічникові, медсестрі, іншим дорослим та одноліткам. Мета стратегії вихователя - вказівкою, зауваженням, порадою, схваленням підтримати дитину, пробудити її кращі якості та почуття.

Оцінка вихователем вчинків дитини має значний вплив на її емоційний стан. У більшості дітей позитивні оцінки вихователя підвищують тонус нервової системи, збільшують ефективність виконуваної діяльності. Водночас негативні оцінки, якщо вони повторюються, створюють пригнічений настрій, гальмують фізичну, розумову діяльність. Особливо шкідливим є загострення уваги лише на недоліках у поведінці дітей. Коли дитина порушує правила співробітництва, постає необхідність в оцінках, які відбивають негативні сторони її поведінки. Але слід памятати, що основним тлом при цьому має виступати позитивне ставлення до дитини.

У цьому віці дійовим засобом впливу на дітей залишається заохочення. Похвала переконує дитину в правильності її вчинків. Позитивна оцінка вихователем спонукає дітей здійснювати морально цінні вчинки. В оцінюючих судженнях вихователя має відображатися насамперед позитивне в діях дітей. Оцінка вихователя стає дієвішою, якщо він передає в ній свою доброзичливість, задоволення не тільки словами, а й мімікою, інтонацією, поглядом. Важливо, щоб вихователь насичував своє ставлення гуманними проявами до дітей, помічав їхні добрі справи, не залишав без уваги прояви ними доброти, чуйності; на гарний вчинок дитини реагував позитивною оцінкою, схваленням, посмішкою, похвалою. Його щира радість за щонайменший успіх дитини посилює позитивні емоції. Якщо оцінні судження висловлюються в присутності інших дітей, це додає радісних переживань тим, чия поведінка заслуговує схвалення, й, водночас, опосередковано впливає на однолітків. Однак, аж ніяк не слід протиставляти поведінку різних дітей, бо це принижує гідність одних і може викликати зверхність у інших.

Не менш важлива й роль самооцінки у вихованні в дітей доброзичливого відношення до ровесників. У старшого дошкільника самооцінка відображає вже достатньо широке коло знань про себе, свої вміння і навички, а також включає й безпосередньо почуття самоцінності (я хороший), засноване на ототожненні себе з ідеалізованим образом, що володіє найбільш цінними моральними якостями.

Психологи одностайні у тому, що дошкільники достатньо обєктивно можуть оцінити конкретні результати в різних видах своєї продуктивної діяльності, але значно переоцінюють свої особистісні якості, тобто оцінка себе як особистості у дітей, як правило, завищена. Водночас, дослідження науковців (М. І. Лісіна, Л. Н. Проколієнко, В. К. Котирло) показують, що самооцінка - стрижневий структурний компонент самосвідомості - в старшому дошкільному віці стає одним з ведучих мотивів, тобто збудників активності дитини. Відтак важливою умовою підвищення ролі самооцінки у виховному процесі являється формування ціннісного ставлення дитини до себе як до субєкта гуманних відносин, тобто відносин, які передбачають позитивну, емоційно забарвлену взаємодію між дітьми на основі довіри, прихильності один до одного й супроводжуються почуттями радості з приводу успіхів іншого, співчуття до нього, проявами вдячності, а також задоволення з приводу спілкування й співучасті в діяльності.

Ціннісне ставлення дошкільника до себе розвивається лише при його взаємодії з іншими дітьми. Воно, немов би виростає на ґрунті дитячих переживань, що виникають в процесі взаємодії під впливом оцінок дорослих.

Відомий дослідник в області дитячої самосвідомості П. Р. Чамата вказував, що дитині потрібно пережити своє ставлення до інших людей і ставлення інших людей до себе. В процесі накопичення емоційного досвіду шліфуються, усвідомлюються й закріплюються перш за все ті емоції (з часом вони перетворюються на стійкі почуття), які несуть дитині інформацію про її власну цінність, значимість в будь-якому відношенні.

Таким чином, потреба дошкільника у високій самооцінці настільки сильна, що добитися успіху у вихованні гуманних почуттів дитини можна лише постійно підтримуючи в ній бажання бути хорошою.

Стимулювання гуманних проявів дітей потребує водночас й розвитку правильних уявлень у них про гуманні почуття. Вони можуть формуватися під впливом бесід, читання оповідань про хороші вчинки людей, обговорення картин, на яких зображено добрі вчинки, розучування прислівїв та приказок на відповідну тематику.

Ефективним методом уточнення і систематизації моральних уявлень старших дошкільників є етична бесіда. Зміст етичних бесід складають в більшості реальні життєві ситуації, поведінка оточуючих людей, і перш за все самих вихованців групи. Вихователь дає характеристику тим фактам і вчинкам, які дитина спостерігала або здійснювала у спілкуванні з однолітками і дорослими. Подібні характеристики формують у дітей обєктивність в оціннюванні подій, допомагають дитині орієнтуватися в тій чи іншій ситуації й діяти у відповідності моральним вимогам.

Такий підхід до вибору змісту етичних бесід не означає, однак, випадкового характеру їх тематики, як би залежної від здійснених вчинків і фактів. Етичні бесіди - це планові, підготовлені й організовані заняття, зміст яких визначено вимогами програми. Але, звертаючись до програмових задач виховання, дуже важливий й глибокий аналіз конкретних фактів і вчинків, покладених в основу етичних бесід.

Слід памятати: головна мета етичних бесід полягає у тому, щоб сформувати у дитини правильні уявлення й моральні мотиви поведінки, якими би вона могла керуватися у своїх вчинках. Спиратися такі бесіди повинні перш за все на реальні події та явища, які вдосталь надає життя і діяльність дитини у колі ровесників, оточуюча її дійсність. Готуючись до такої бесіди педагогу варто проаналізувати, що було предметом найбільш яскравих вражень дітей, як вони сприйняли побачене, як переживають його.

Додамо, що вихователь може будувати етичну бесіду й на основі художнього твору або декількох творів, обєднаних спільною тематикою і виховним змістом. Завдяки художній літературі дітям стає ближче і зрозуміліше те, що їм найважче усвідомити: внутрішній світ людини, її почуття, вчинки, ставлення до інших людей і оточуючого світу. Розкриваючи в образній формі внутрішній світ людини, її моральні почуття, мотиви поведінки, художній твір сприяє формуванню моральних уявлень, понять, без яких неможливе моральне виховання.

Особливе значення для виховання гуманних почуттів у дітей мають художні твори, що розкривають етичні норми поведінки. Такі твори підводять дитину до усвідомлення морального змісту людських вчинків, навчають оцінювати вчинки героя і, на цій основі, оцінювати вчинки свої і своїх товаришів, що, зрештою, сприяє поступовому формуванню у дитини більш високих мотивів діяльності.

Впливаючи на моральні та етичні почуття, твір, включає дітей в сферу співпереживання, викликає прагнення наслідувати позитивний приклад і негативно ставитись до поганих вчинків певних дійових осіб, ставить перед дітьми ряд хвилюючих питань, які щільно повязані з їх особистим досвідом.

У процесі переживань у дитини створюються відповідні моральні уявлення, поняття, формується певне ставлення до всього, що її оточує. Ці переживання створюють нові відношення, нові моральні оцінки вчинків і явищ практичного життя. Сила художнього твору і полягає в тому, що впливаючи на почуття дитини, він викликає певні переживання. Сприймаючи зміст твору, дитина в уяві діє разом з героєм. Як наслідок цього внутрішнього спільного з героєм життя і виникають нові моральні оцінки, уявлення і поняття.