Гуманістичні ідеї толерантності В.О. Сухомлинського

- Виховання толерантності в школі та сім'ї.

Виступаючи з цією темою перед колегами, В. О. Сухомлинський зазначив, що в процесі виховання дитину можна навчити толерантності. Тому що тих чи інших рис характеру вона набуває протягом всього свого життя.

У виступі на одному із засідань психолого- педагогічного семінару «Найголовніші передумови успішної підготовки до школи дітей в дошкільні роки», Василь Олександрович, звертаючись до вчителів і батьків дошкільнят, які були присутні на семінарі, зазначав: «Треба зрозуміти, що від того, в яких умовах, оточенні знаходиться дитина, залежить її виховання, її розвиток, її майбутнє. Найбільше на виховання дитини впливає середовище, в якому вона знаходиться у віці від 4 до 9 років. Серед ваших вихованців є діти, які слабо мислять, з обмеженою здатністю до оволодіння знаннями. До таких дітей треба бути особливо толерантними. Між педагогічною мудрістю, педагогічною наукою і учнем стоїть учитель - ось про що не можна ні на хвилину забувати» [6].

В. О. Сухомлинський бережно ставився до своїх колег, постійно турбувався про їх матеріальний благоустрій, опікувався тими, хто хворіє, докладав значних зусиль для того, щоб кожен вчитель відчував, що його робота в школі помічена і гідно оцінена. Переконливим доказом цього є спогади його колег.

Пригадує М. К. Сокуренко, вчитель української мови та літератури Куцеволівської школи.

2 листопада 1946 року в Онуфріївському райвно мала відбутися нарада завучів. До райцентру жодного метра бруківки. Вирішила йти пішки 35 км. Щоб встигнути, вийшла о 3 год ночі. Прибула в райвно о 9.30. Побачивши мене, Василь Олександрович привітно посміхнувся і запитав: «Чим ви добиралися?».

- Прийшла пішки, втомлено сказала я.

- Пішки? Та ви що?

Після закінчення наради В. О. Сухомлинський покликав мене і сказав:

- Хвилинку почекайте, я зараз зателефоную в райвиконком, райспоживспілку, можливо, хтось з Куцеволівки чи з Дереївки сюди приїхав. Не повертатися ж вам і додому пішки. Поклавши трубку, він із задоволенням сказав:

- Домовився. Є підвода з Дереївки. Вас підвезуть.

Дорога була довга, надходив вечір, збиралося на дощ. Коні повільно ступали по роз'їждженій, вкритій грязюкою дорозі. Я скрутилася в бублик, зарилася в запашне сіно і довго думала: як мало людині треба для радості. Трохи уваги. А як легко на душі! [4, 60-63].

Пригадує Іван Артемович Становий, вчитель Павлиської школи. Всі, хто спілкувався з Василем Олександровичем, пам'ятають його як людину - гуманіста. Пригадую, як у важкі післявоєнні роки, які були неврожайними, (він тоді працював завідуючим райвно) якимось чином через райвиконком добився додаткових пайок борошна для багатодітних учителів.

Щодня Василь Олександрович отримував десятки листів: від науковців, педагогів, батьків. І, незважаючи на свою велику зайнятість, він завжди знаходив час, щоб відповісти своїм колегам чи дати пораду батькам.

Василь Олександрович завжди показував, що треба робити і як треба «Я зробив би отак, - пояснював він.

- А як ви?».

Часто збираючись на урок, де учні мали писати твір, він питав учителя: «А як ви його написали б? Я написав би отак...» [4, 67-70].

Він допомагав старшокласникам редагувати замітки до шкільних газет. Він знаходив час поговорити з випускниками про їхнє майбутнє.

Пригадує випускник школи В. Терен. «Ми сідали під дерева і вчитель слухав нас. Він завжди спочатку хотів послухати учнів, а вже потім говорив сам. Назавжди запам'яталися його розмови з нами, випускниками». [4, 70].

«Я часто хворіла, - розповідала В. Т. Дараган- але жодного разу за всі роки роботи з Василем Олександровичем не чула слів докору від нього. Приходиш у школу, а він вітається й запитує: «Ну, як ваше здоров'я ?».

За станом здоров'я я не могла їздити на екскурсії з дітьми. Перші два роки директор посилав мене, і це було справжньою мукою. Про ці прикрощі я розповіла Василю Олександровичу. Він з розумінням до цього віднісся і більше ніколи на екскурсії не посилав. А одного разу я сама виявила бажання поїхати разом зі своїм класом на Кременчуцьку ГЕС. Приїхали додому, Василь Олександрович потис мені руку і запитав: «Ну, як здоров'я? Спасибі, що поїхали. Здається, що це дрібниці. Але для людини дуже важливі такі увага і турбота» [4, 52-55].

Зі спогадів М. М. Верховініної Трапилося так, що в кінці 1969 року я тяжко захворіла. Василь Олександрович турбувався про відправлення мене до обласної лікарні. Нарешті, 10 березня 1970 року я прийшла до школи. Директор довго розпитував мене про стан здоров'я і, знаючи, що мені ще довго доведеться лікуватись, у присутності колег сказав: «Лікуйтесь, поправляйте своє здоров'я і пам'ятайте, коли б ви не повернулися до школи, місце для вас завжди буде». Ці останні слова підтримували в мені сили ще довгі місяці в боротьбі з хворобою [4, 47-49].

В. О. Сухомлинський постійно турбувався про молодих учителів, надавав їм посильну допомогу, створював всі необхідні умови для їх повної самореалізації, створював ситуації успіху. Ось що пригадує вчитель української мови та літератури Р. М. Гришина: «Директор завжди був уважний до молодих колег. Після закінчення Кіровоградського педінституту я отримала направлення в Павлиську середню школу. Нас було двоє молодих учителів. Через місяць Василь Олександрович запросив нас на засідання батьківського університету. Він познайомив батьків із нами й відрекомендував як здібних учителів. Ми добре розуміли, що не встигли себе зарекомендувати такими, але це було гарним стимулом для нас довести, що саме такими ми і є».

Сімейне виховання було пріоритетним в діяльності Павлиської школи. Для батьків була створена батьківська школа. В працях «Павлиська середня школа», «Батьківська педагогіка», «Мудрость родительской любви», в практиці роботи очолюваного В. О. Сухомлинським колективу школи розроблена оригінальна система батьківської педагогіки, в якій одне з центральних місць займає проблема морального виховання. Переконливим доказом цього є тематика занять батьківської школи:

- Громадянин формується з дитинства.