Удосконалення змісту навчального-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах у 90-х роках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.013.3

НАПН України

Ніна Федорівна Федорова

Кінець 1980-х та 1990-і рр. було відзначено педагогічною наукою періодом модернізації змісту загальної середньої освіти як у світі, так і в Україні. Незалежно від нормативної бази в країні почали виникати середні навчальні заклади різних типів та форм власності. Це - гімназії, ліцеї, коледжі, навчально-виховні комплекси тощо.

Сьогодні багато говорять про: економність і раціональність навчання; навчальну техніку і технологію; економічну освіту; комп'ютеризацію навчання; компетентнісні якості суб'єктів навчання. Наукова педагогічна громада здійснювала ці зміни в освітньому просторі шляхом введення нового терміну, а саме - «інновації». Хоча інновації супроводжують суспільство з початку його виникнення, як педагогічтегорія, вони відносно молоді. У цьому

Полягає одна з причин того, що в їх визначенні існувало багато протиріч і непорозумінь [1].

Деякі освітяни сприймали нововведення у вузькому розумінні, інші - у широкому. Дехто замінював термін «нововведення» термінами «реформа», «осу- часнення», «вдосконалення», «оптимізація», «модернізація викладання» тощо.

Інновації - це ідеї, процеси, засоби, результати, взяті в єдності якісного вдосконалення педагогічної системи.

Інновації - це зміни усередині системи. У педагогічному загальному змісті під інноваціями розуміють нововведення у педагогічній системі, що покращують перебіг і результати навчально-виховного процесу.

Інновація - це комплексний процес створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу в галузі техніки, технологія педагогіки, наукових досліджень. Можна було б ще довго перелічувати означення, що виникли на той час в освітній галузі. Але можемо чітко стверджувати, що засновником цього терміну був Е. М. Роджерс, який упродовж багатьох років досліджував цю проблему і зробив висновок, що нововведення або інновації - це ідея, що є новою для конкретної особистості. З ним погодилося більшість науковців.

Процес створення інновації - це творчий процес, що відповідає пошукам нового, оригінального, оптимального. Цей процес можна назвати інноваційним, коли мова йде про засвоєння, розповсюдження інновацій у педагогічній практиці [1].

В якості важливої складової інноваційної організації діяльності необхідно назвати декілька етапів, ключовим моментом інноваційного розуміння освіти є поняття:

• інвестиційної програми (проект, план);

• інвестиції (в цілому освіта - це інвестиція в стартові можливості людини);

• вибір (учнями, батьками, суспільством) тієї або іншої освітньої орієнтації чи спрямованої підготовки.

Це і є інвестиційним рішенням, що вказує на можливу «точку» зустрічі суб'єкту навчання зі власним майбутнім.

Разом із поняттям «інновації» освітяни почали вживати поняття «технологія в освіті». Це поняття виникло внаслідок розвитку технічного прогресу в суспільстві й означає сукупність знань про засоби і способи обробки матеріалів. Технологія міститься також у мистецтві володіння процесом у результаті чого персоналізується. Технологія у процесуальному розумінні відповідає на запитання: як робити?

Поки технологія не створена, панує індивідуальна майстерність, проте рано чи пізно вона поступається місцем «колективній майстерності», концентрованим виразом якої і є технологія. Порівняємо діяльність, що ґрунтується на індивідуальності, з діяльністю, в основі якої покладено технології (табл. 1) [1].

Разом із технологією в педагогіці почали використовувати поняття «педагогічна технологія». Педагогічна технологія - це проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці. Вона містить різні спе-ціальні технології, що поширені в інших галузях науки та практики: інформаційні, індустріальні, електронні, поліграфічні, медичні тощо. Будь-яка діяльність може бути або технологією, або мистецтвом. Мистецтво ґрунтується на інтуїції, технологія - на науці. У педагогічній технології існують такі послідовні кроки:

• постановка цілей та їх максимальне уточнення;

• сувора орієнтація процесу навчання на навчальні цілі;

• оцінка поточних результатів, корекція навчання, спрямована на досягнення поставлених цілей;

• заключна оцінка результатів.

Педагогічна технологія є додатком до наукового знання про засвоєння навчального матеріалу для покращення його ефективності, корисності та практичної підготовки.

Поняття «педагогічна технологія» в освітній практиці застосовується на трьох ієрархічних субпідрядних рівнях:

1) загально педагогічний;

2) предметний;

3) локальний.

Загально педагогічний або загально дидактичний підхід характеризує цілісний освітній процес у відповідному регіоні, навчальному закладі на певному ступені навчання. У цьому випадку педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі, що містить сукупність цілей, змісту, засобів і методів, а також алгоритм діяльності суб'єктів навчально-виховного процесу.

Предметна педагогічна технологія застосовується у значенні «окрема методика», тобто, як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання і виховання в межах вивчення одного предмета, класу, діяльності одного вчителя.

Локальна технологія містить технологію розв'язання дидактичних і виховних задач [там само].

Освітні технології відображають стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. їх призначення - прогнозування розвитку освіти, а також визначення відповідних освітніх цілей. Педагогічні технології втілюють їх тактику у практику навчально- виховного процесу шляхом впровадження моделей навчально-виховного процесу і тотожних моделей управління цим процесом.

Таблиця 1 Порівняльна таблиця індивідуальної майстерності зі загальними технологіями

Взаємозв'язок понять технології можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1).

На нашу думку, необхідно зупинитися на понятті «технологія навчання». Це поняття близьке, але не тотожне педагогічній технології, оскільки воно відображає шлях засвоєння конкретного навчального матеріалу у межах предмета, теми, питання, а також в межах окремих технологій. Технологія заснована на закономірностях навчального процесу як результату наукового пізнання освітнього процесу особистістю.

Технологія - це каркас. її функція полягає у перенесенні досвіду та використанні його іншими, тому технологія з початку має лишитися особистісного відтінку.

Технологія навчання потребує спеціальної організації навчального процесу, підбору їй адекватних форм та методів навчання. Наприклад, обирають предметну технологію навчання, ігрову; технологію проблемного або проектного навчання; інформаційні технології; технологію використання опорних схем, конспектів; консультанта, репетитора тощо.

Разом із технологією навчання існує технологія виховання, що також застосовується у педагогічні практиці і сприяє виникненню нових напрямів педагогічної теорії і практики. На відміну від виробничих процесів процес виховання має цілісний характер. Його важко розірвати на операції, здійснити педагогічний вплив у вигляді малих кроків або послідовного формування окремих якостей.

Видатний педагог А. С. Макаренко розглядав виховний процес як організоване особливим чином педагогічне виробництво. Він був противником стихійності процесу виховання і висував ідею розробки педагогічної техніки. Розробляючи «виховну техніку» він на практиці вдосконалював «техніку дисципліни», «техніку розмови вчителя з вихованцем», «техніку самоуправління», «техніку покарання». Продуманість дій, їх послідовність були спрямовані на проектуван ня в особистості кращого, формування сильної, багатої особи [там само].

Педагогічна техніка - це елемент педагогічної технології, що складається зі системи вмінь, що забезпечують вчителю підготовку його організму (психофізичного апарату) як інструменту впливу. Ці вміння можна поділити на чотири групи:

1) мовні або вербальні (голос, дикція, інтонація, темпо-ритм тощо);

2) немовні або невербальні (міміка, пластика, артикуляція, жестикуляція тощо);

3) соціально-перцептивні (сприйняття, увага, спостережливість, уява тощо); 4) управління емоційним станом (саморегуляція, створення творчого почуття тощо).

Педагогічна техніка виступає обов'язковою умовою реалізації педагогічної технології у процесі впливу. Педагогічна техніка розглядається у двох аспектах:

а) як опанування ефективними формами і методами виховання;

б) як опанування спеціальними прийомами та якостями, що забезпечують реалізацію педагогічних завдань.

Щодо першого аспекту, то батьки повинні володіти певними прийомами за допомогою яких можна «конструювати» конкретну взаємодію.

Другий аспект педагогічної техніки - це уміння опанувати прийоми керування самореалізацією (мімікою, пантомімою, емоціями, настроями), а також уміння корегувати техніку мовлення.

Педагогічна техніка - це вміння використовувати власний психофізичний апарат, як інструмент впливу. Це володіння комплексом прийомів, що допомагає вчителю більш глибоко, яскраво, талановито виявити себе і досягти успіхів у виховній діяльності.

Педагогічні технології дали поштовх українській освіті для відкриття нових середніх навчальних закладів, які почали називати інноваційними. Наведемо приклади інноваційних навчальних закладів, у яких педагогічні колективи систематично почали застосовувати педагогічні технології (табл. 2).

Які ж середні навчальні заклади називали у той час інноваційними? В інноваційних середніх навчальних закладах здійснювалось інтенсивне переосмислення цінностей, долались консерватизм і стереотипи педагогічного мислення. Такі навчальні заклади моделювали нові, оригінальні структури навчально-виховного процесу, вносили зміни у зміст, форми і методи навчання, виховання і управління шляхом їх системного експериментування чи апробації.

Разом із тим, навчальні заклади зіткнулися з розв'язанням проблем щодо невідповідності інноваційних і традиційних навчальних планів та програм; старих підручників до оновлених програм; відсутності кваліфікованих педагогічних кадрів у галузі педагогічних інновацій тощо. Наприклад, метою створення та діяльності гімназії є науково-теоретична, гуманітарна, загальнокультурна підготовка учнівської молоді до життя, а також забезпечення виховання та розвитку обдарованих і здібних дітей в ім'я збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу України.

Класична форма ліцею, як спеціального навчально-виховного закладу для обдарованих та здібних дітей, забезпечує здобуття освіти понад державний мінімум та здійснює науково-практичну підготовку в технічних галузях виробництва.

Школа-лабораторія наукової установи - це інноваційний заклад освіти, в якому створено необхідні умови для ефективного експериментування та апробування педагогічних ідей, теорій і технологій.

Інноваційні заклади освіти формують еліту нації, яка створює вплив на перебіг подій у будь-якому суспільстві та визначає його життєдіяльність. Демократія відсутня там, де не існують механізми висування справді талановитих громадян. Тому першим кроком до утворення повноцінної еліти є філософське конструювання навчально-виховного процесу в мережі інноваційних навчальних закладів.

Таким чином, при порівнянні традиційних та інноваційних навчальних закладів можна спостерігати в їх діяльності ідею неперервності виховання, навчання, культури. Вони надають особистості нові виміри життя, що ґрунтуються на глибокому знанні традицій держави, світової культури, заохочуючи до опанування новітнього життєвого досвіду.

Пріоритетами в інноваційних закладах освіти були і є:

• ліквідація жорсткої уніфікованої системи управління;

• демократизація управління;

• урізноманітнення форм навчання;

• поліцентризм освіти і науки;

• зближення освітніх систем;

• входження у світовий простір.

Це стало підґрунтям для елітарного, рейтингового, поліваріативного навчання, його індивідуалізації на всіх рівнях освіти, оновлення змісту освіти, відмови від стереотипів, фундаменталізації навчання, зосередження зусиль на гуманістичних, світоглядних, культурологічних, духовних, методологічних орієнтаціях і настановах з метою самопізнання, саморозвитку, самореалізації особистості [2].

Необхідно зупинитися на зміні змісту навчання в деяких середніх навчальних закладах. У Долгинців- ському природничо-математичному ліцеї (м. Кривий Ріг) структурно-організаційну інновацію забезпечує введення нових посадових осіб, що створює умови для відпрацювання власних підходів до проектування тієї чи іншої інновації. У ліцеї введено додаткові посади - заступника директора з науково-методичної діяльності, заступника директора з охорони здоров'я дитинства, диспетчера навчально-виховного процесу, який формує індивідуальні плани учнів у загально шкільному розписі навчальних занять.

Надаємо моделі організації навчальної діяльності учнів ліцею (див. табл. 3, 4, 5).

Таблиця 2

Таблиця 3