Компетентнісний підхід у навчанні міжкультурної комунікації іноземною мовою

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасні загальносвітові тенденції обумовлюють значні зміни у системі вищої освіти, а саме: прискорення темпів розвитку суспільства і як наслідок - необхідність підготовки студентів до життя в умовах, що швидко змінюються; перехід до інформаційного постіндустріального суспільства та суттєве поширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв'язку з чим особливої важливості набувають фактори толерантності та комунікабельності; поява та поширення низки глобальних проблем, які можливо вирішити лише шляхом міжнародної співпраці, що потребує формування у студентів сучасного полікультурного мислення; динамічний розвиток економіки, зростаюча конкуренція, значні структурні зміни у галузі зайнятості, що призводить до необхідності постійного підвищення професійної кваліфікації робітників, зростанні їхньої професійної гнучкості і мобільності.

Вищезазначені тенденції визначають необхідність розробки інноваційних підходів до підготовки сучасних висококваліфікованих фахівців, орієнтованих на цінності світової і національної культури, здатних до творчої самореалізації, моральної саморегуляції і адаптації до соціокультурного оточення, що змінюється. Вища освіта перестає бути тільки професійною, вона стає елементом загальної культури особистості.

Одним із таких інноваційних підходів є компетентнісний підхід, як система педагогічних принципів, установок і методів діяльності, що створює умови для розвитку універсальних здібностей і культури особистості. У цьому контексті іншомовна освіта стає засобом формування комунікативної культури студентів, яка є одним з найважливіших аспектів базової культури особистості.

У сучасних наукових працях проблема застосування компетентнісного підходу в освіті досліджується багатьма вітчизняними і зарубіжними педагогами і психологами: О. Анісімов, В. Байденко, П. Гальпєрін, К. Гуревич, А. Деркач, В. Зазикін, Е. Зеєр, І. Зимня, Т. Каткова, Н. Кузьміна, Р. Барнетт, B. Вестер, Дж. Равен та ін. Основну увагу науковці приділяють теоретико-методологічним аспектам проблеми: розглядаються історичні, соціокультурні, професійно-діяльнісні аспекти актуалізації цього підходу. Науковці наголошують, що впровадження компетентнісного підходу в навчальній процес потребує змін як змісту освіти, так і методів та форм її організації.

Значна увага приділяється дослідженню впровадження сучасних педагогічних технологій професійної підготовки фахівців (О. Піхота, О. Сисоєва), інформаційній компетентності фахівців (В. Бобрів, Т. Пасок, С. Федорова), зокрема, використанню інформаційних технологій в освіті (Є. Іванченко, М. Коляда), модернізації освіти на основі компетентнісного підходу (О. Бермус, Н. Бібік, В. Болотов, Н. Галєєва, Е. Зеєр, О. Олейникова, Л. Паращенко, В. Сєріков, Л. Тархан, А. Хуторський, Є. Царькова).

Багато досліджень присвячено питанням іншомовної підготовки студентів немовних спеціальностей до міжкультурної комунікації (Г. Борозенец, Д. Бубнова, Ю. Дегтярьова, Н. Жданова, Т. Каменєва, Л. Личко, О. Устименко, А. Чуфарлієва, О. Юдіна та ін.). Однак здійснені дослідження, незважаючи на їхню безперечну цінність, лише певною мірою вирішують питання вдосконалення освіти і навчання за допомогою компетентнісного підходу відповідно до потреб суспільства та не вичерпують усіх аспектів проблеми підготовки студентів немовних спеціальностей до міжкультурної комунікації іноземною мовою.

Довгий час у системі вітчизняної освіти пріоритетом у підготовці фахівців вважали передачу відповідних знань з певної предметної галузі, формування схильностей до певної сфери професійної діяльності та мотивації трудової діяльності. Компетентнісний підхід пропонує замінити систему обов'язкового формування знань, умінь і навичок набором компетентностей (комплексом компетенцій), які формуватимуться у студентів на основі оновленого змісту навчання та в процесі їхньої навчальної діяльності.

Єдиного тлумачення поняття компетентнісного підходу (КП) не існує. Так, В. Авдєєв вважає, що зорієнтованість на розвиток системного комплексу умінь, смислових орієнтацій, адаптаційних можливостей, досвіду і способів трансформації діяльності з отриманням конкретного продукту є визначальним фактором у реалізації КП [1].

О. Бермус підкреслює, що КП розглядається як сучасний корелят більш традиційних підходів (культурологічного, науково-освітнього, дидактико-центричного, функціонально-комунікативного) [3].

О. Калегіна трактує КП як засіб досягнення мети освітньої системи професійної підготовки: «залучення студентів до вирішення проблем професійної діяльності, сприяння усвідомленню значущості навчання та засвоєнню знань і досвіду, формування готовності і здатності застосовувати їх на практиці» [11].

Д. Іванов підкреслює, що КП є спробою привести у відповідність масову школу та потреби ринка праці; це - підхід, який акцентує увагу на результаті освіти, причому у якості результату розглядається не сума інформації, що її було засвоєно, а здатність людини діяти у різних ситуаціях [10].

Низка авторів - Е. Зеєр, Е. Симанюк, Л. Єлагіна - виділяють такі пріоритетні орієнтації КП як научуваність, самовизначення, самоактуалізація, соціалізація і розвиток індивідуальності [7; 9].

У своєму дослідженні Л. Новікова наголошує, що КП дозволяє:

- перейти в професійній освіті до орієнтації на застосування й організацію знань;

- покласти в основу стратегію підвищення гнучкості на користь розширення можливостей працевлаштування і виконання завдань;

- орієнтувати людську діяльність на нескінченну розмаїтість професійних і життєвих ситуацій [13, 7].

На наш погляд, найпрогресивнішою точкою зору є розуміння компетентнісного підходу як педагогічної системи, що створює умови для розвитку універсальних здібностей студентів. У якості інструментальних засобів досягнення цієї мети виступають нові освітні конструкти: компетентності, компетенції та метопрофесійні якості [9].

У цьому контексті найбільшу цінність має стратегія, яка отримала міжнародне визнання й успішно адаптована у низці освітніх контекстів - стратегія формування ключових компетентностей, які мають такі особливості. Ключові компетентності багатофункціональні (компетентності відносяться до ключових, якщо оволодіння ними дозволяє вирішувати проблемні ситуації в професійній сферах); надпредметні й міждисциплінарні; формування ключових компетентностей спирається на певний рівень інтелектуального розвитку; ключові компетентності багатовимірні, тобто вони включають різні особистісні якості, інтелектуальні здібності, комунікативні уміння [2].

Виходячи із розуміння професійної підготовки як процесу професійного розвитку, набуття досвіду майбутньої професійної діяльності можна стверджувати, що компетентний фахівець націлений на майбутнє, передбачає зміни та орієнтований на самостійну освіту. Важливою рисою професійної компетенції людини є те, що компетентність реалізовується у теперішньому часі, але орієнтована на майбутнє. Професійна компетентність є сукупністю ключової, базової і спеціальної компетентностей [15].

Ключові компетентності, які необхідні для будь-якої професійної діяльності, пов'язані з успіхом особистості у швидкозмінному світі. Вони виявляються, насамперед, «у здатності вирішувати професійні завдання на основі використання інформації, комунікації, включаючи комунікацію іноземною мовою, соціально-правових основ поведінки індивіда у суспільстві» [15, 3].

Базові компетентності відбивають специфіку певної професійної діяльності.

Спеціальні компетентності відображають специфіку конкретної предметної чи надпредметної галузі професійної діяльності. Спеціальні компетентності можливо розглядати як реалізацію ключових і базових компетентностей у певній галузі професійної діяльності.

Певна річ, що усі три види компетентностей взаємопов'язані та розвиваються одночасно, що формує індивідуальний стиль педагогічної діяльності і у підсумку забезпечує становлення професійної компетентності як певної цілісності, як інтеграційної особистісної характеристики фахівця [15].

Ключові, базові і спеціальні компетентності, пронизуючи одна одну, проявляються у процесі вирішення професійних завдань різного рівня складності. Формування компетентностей стає головною метою формування особистості відповідно до вимог сучасного інформаційного полікультурного світу.

Серед цих компетентностей іншомовна комунікативна компетенція є системоутворюючою й стрижневою для низки предметів і дисциплін, оскільки інтегрує формування всіх інших компетентностей як засіб ефективного розвитку особистості в процесі іншомовної освіти.

Для майбутніх фахівців іноземна мова є засобом комунікації в їхній професійній діяльності. Наслідком цього є зміна вимог до іноземної мови як навчального предмету у вищій школі, до числа яких входить набуття студентами комунікативної компетентності і знань соціокультурного фону. Іноземна мова потрібна майбутнім фахівцям і як джерело професійного зростання.

Навчання міжкультурної комунікації іноземною мовою ми розглядаємо як процес обумовлений соціальним замовленням на сучасному етапі розвитку суспільства, цілями навчання, принципами і змістом навчання іноземної мови [12]. Спираючись на сучасні тенденції навчання іноземної мови, окреслені у Загальноєвропейських рекомендаціях Ради Європи з мовної освіти, відповідно до яких головна мета навчання іноземної мови полягає в тому, щоб «... сприяти розвитку цілісної особистості того, хто вивчає мову, та його самоусвідомленню шляхом збагачення досвіду, розуміння відмінностей між іншими мовами та культурами» [8, 1], ми вважаємо доцільним підготувати студентів немовних спеціальностей до міжкультурної комунікації згідно з європейськими стандартами.

Вирішення вищеперелічених завдань процесу навчання міжкультурної комунікації іноземною мовою потребує конкретної системи принципів, методів та прийомів навчання.

Носії різних культур і мов мають поважати інші цінності, культуру, вибирати відповідні прийоми та засоби спілкування, що сприятиме вихованню внутрішньої культури особистості й свідчитиме про високий рівень комунікативної культури. Чинними програмами з іноземної мови для вищих навчальних закладів передбачено формування у студентів спроможності ефективно спілкуватися іноземною мовою у культурному розмаїтті навчального та професійного середовищ [14, 9]. Тому ми вважаємо, що формування у студентів здатності до міжкультурної комунікації є стратегічною метою навчання іноземної мови, а іншомовна міжкультурна комунікація є змістом та засобом досягнення цієї мети. Здобуття студентами немовних спеціальностей такого рівня міжкультурної комунікативної компетенції, який дозволяє користуватися іноземною мовою у певній галузі професійної діяльності є провідним напрямом в оволодінні іноземною мовою.

Таким чином, завданням у процесі навчання іншомовної міжкультурної комунікації є формування у студентів умінь: 1) використовувати іноземну мову в автентичних соціокультурних та професійно зорієнтованих ситуаціях міжкультурної комунікації; 2) зрозуміти чужий стиль життя / поведінки, щоб подолати стереотипи у сприйнятті іншої культури; 3) використовувати іноземну мову як інструмент пізнання іншої культури, як інструмент особистісного розвитку [5, 57].

Для забезпечення ефективної міжкультурної комунікації студенти мають навчитися точно й доречно висловлюватися, переконувати, проводити зустрічі, презентації, телефонні розмови, писати ділові листи, вирішувати комунікативні завдання відповідно до ситуації спілкування, створювати сприятливу професійну атмосферу, додержуватися етикету іншомовного мовлення, розуміти культуру та менталітет народу іншої країни.

Кваліфікований фахівець повинен долати міжкультурні непорозуміння та комунікативні бар'єри. Знання спільних цінностей та ідеалів, прийнятих соціальними групами в інших країнах, є найсуттєвішими для міжкультурної комунікації [8, 11].

Компетентнісний підхід у навчанні міжкультурної комунікації іноземною мовою дає змогу, по-перше, створити передумови, на основі яких у студентів виникає особиста і професійна зацікавленість в роботі, по-друге, ефективніше формувати науковий світогляд.

Ефективним методом організації процесу навчання ділової міжкультурної комунікації на базі компетентнісного підходу ми вважаємо метод моделювання ситуацій міжкультурної взаємодії, що передбачає не тільки інформування, а й порівняння, співставлення фактів соціокультурної дійсності країн-учасників ділового міжкультурного спілкування [4].

Загальновизнаним важливим засобом мобілізації творчих можливостей студентів, підвищення інтересу до іноземної мови та залучення їх до діалогу культур є використання для презентації специфіки міжкультурної комунікації інформаційно-комунікаційних технологій навчання, які спираються на дидактичний потенціал комп'ютерних засобів навчання іноземним мовам. На нашу думку, навчання міжкультурної комунікації у процесі вивчення іноземної мови і культури можливо завдяки використанню основних прийомів навчання, що співвідносяться з когнітивною теорією вивчення іноземних мов [5, 9], а саме: а) проблемних завдань, які пов'язані із спеціальністю студентів і культурною специфікою країни / країн, мова якої / яких вивчається; б) завдань, спрямованих на розуміння, розвиток і свідоме застосування стратегій міжкультурного спілкування. Для цього є доцільним використання різних прийомів інтенсифікації навчання: створення проблемних ситуацій, участь у рольових та ділових іграх, проектах; врахування принципів особистісно-рольової організації навчального матеріалу і навчального процесу.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що, компетентнісний підхід, як система педагогічних принципів, установок і методів діяльності, створює умови для розвитку універсальних здібностей і культури особистості.

Необхідно створити такі умови навчання міжкультурної комунікації у процесі вивчення іноземної мови, в яких студент відчуває готовність співпрацювати з людьми, незважаючи на культурні відмінності, сприймати культурні особливості представників інших культур, подолати численні труднощі, що виникають в процесі взаємодії з представниками інших культур. Цього можна досягнути шляхом використання різних прийомів інтенсифікації навчання: створення проблемних ситуацій, участь у рольових та ділових іграх, проектах; врахування принципів особистісно-рольової організації навчального матеріалу і навчального процесу.

Література

компетентнісний педагогічний міжкультурний комунікація

1. Авдеев В.М. Анализ подходов к научному описанию и построению образовательных моделей.

2. Актуальные проблемы современного образования / под ред. В.Г. Воронцевой [и др.]. - СПб., 2002. - 238 с.

3. Бермус А.Г. Проблемы и перспективы реализации компетентностного подхода в образовании.

4. Бориско Н.Ф. Теоретические основы создания учебно-методических комплексов для языковой межкультурной подготовки учителей иностранных языков (на материале интенсивного обучения немецкому языку): дис. ... докт. пед. наук: спец. 13.00.02 / Наталья Федоровна Бориско. - К., 2000. - 508 с.

5. Волкова В. Дидактичні аспекти навчання іншомовної ділової міжкультурної комунікації у вищій школі / В. Волкова, О. Юдіна // Гуманізація навчально-виховного процесу: збірник наукових праць; за заг. ред. проф. В.І. Сипченка. - Спецвип. 6. - Ч. 1. - Слов'янськ: СДПУ, 2012. - С. 53-61.

6. Гальскова Н.Д. Теория обучения иностранным языкам: лингводидактика и методика: учеб. пособие для студ. лингв. ун-тов и фак. ин. яз. высш. пед. учеб. заведений / Н.Д. Гальскова, Н.И. Гез. - М.: Изд. центр «Академия», 2004. - 336 с.

7. Елагина Л.В. Формирование культуры профессиональной деятельности будущего специалиста на основе компетентностного подхода (методология, теория, практика): автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.08 - теория и методика профессионального образования.

8. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. укр.-го видання доктор пед. наук, проф. С.Ю. Ніколаєва. - К.: Ленвіт, 2003. - 273 с.

9. Зеер Э.Ф. Компетентностный подход к модернизации профессионального образования / Э.Ф. Зеер, Э.Э. Сыманюк // Высшее образование в России. - 2005. - №4. - С. 19-31.

10. Иванов Д.А. Компетентностный подход в образовании. Проблемы, понятия, инструментарий: учеб.-метод. пособие / Д.А. Иванов, К.Г. Митрофанова, О.В. Соколова. - М.: АПКиПРО. - 2003. - 101 с.

11. Калегина О. А. Библиотечно-информационное образование в контексте мировых тенденций: Теоретико-методологический аспект: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: спец. 05.25.03 «Библиотековедение, библиографоведение и книговедение».

12. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: підручник / кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої. - [вид. 2-е, випр. і перероб.]. - К.: Ленвіт, 2002. - 328 с.

13. Новікова Л.М. Болонський процес у дії кредитно-модульної системи навчання: навч. посібник / Л. М. Новікова; за ред. М. І. Приходько, С.Т. Золотухіна. - Павлоград: ЗПІЕУ, 2006. - 170 с.

14. Програма з англійської мови для професійного спілкування / колектив авторів: Г.Є. Бакаєва, О.А. Борисенко, 1.1. Зуєнок [та ін.]. - К.: Ленвіт, 2005. - 119 с.

15. Радионова Н.Ф. Компетентностный подход в педагогическом образовании.

Размещено на Allbest.ru