Становлення і розвиток системи фізичного виховання школярів у Польщі в період XVI – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення і розвиток системи фізичного виховання школярів у Польщі в період XVI - початку ХХ століття

Вільчковський Е.С., Пасічник В.Р.

Анотація

УДК 371.72(438)

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У ПОЛЬЩІ В ПЕРІОД XVI - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Вільчковський Е.С., Пасічник В.Р.

У статті розглядається становлення і розвиток системи фізичного виховання дітей та учнівської молоді у Польщі починаючи з XVI й до початку ХХ століття. На основі аналізу історичної, соціально-політичної, спеціальної літератури та архівних документів показано особливості, тенденції та напрями еволюції фізичного виховання учнів польських шкіл за чотирьох віковий історичний період.

Ключові слова: Польща, учні, школа, фізичне виховання, вчитель, фізичні вправи.

Annotation

FORMATION AND DEVELOPMENT OF PHYSICAL EDUCATION IN SCHOOLS IN POLAND DURING THE XVI - XX CENTURIES

Vilchkovski E, Pasichnik V.

This paper deals with the establishment and development of physical education of children and youth in Poland starting in the sixteenth and the early twentieth century. Based on analysis of historical, social, political, literature and archival documents show features, trends and directions of evolution of physical education students at Polish schools since four ages.

Key words: Poland, pupils, school, physical education teacher, exercise.

Вступ

Постановка проблеми. У наш час, коли Україна взяла чіткий курс на інтеграцію з Європейською спільнотою, вивчення зарубіжних педагогічних технологій, пошук оптимальніших концептуальних підходів до розвитку національної освіти, ознайомлення з новаторським досвідом роботи вчителів є необхідним чинником подальшої модернізації системи фізичного виховання дітей та молоді у нашій країні.

Серед основних напрямів підвищення якості освіти у різних країнах світу виділяються наступні аспекти: методологічна і теоретична переорієнтація школи на особистість учня; визначення базового рівня змісту загальної освіти обов'язкової для всіх; створення сприятливих педагогічних умов для досягнення визначеного рівня знань, умінь та навичок; модернізація технології навчання; підвищення рівня професіоналізму педагогів (М. Євтух, В. Кремень, О. Куц, Т. Левовицький, В. Оконь, Б. Шиян, А. Цьось, З. Яворський та ін.).

Найближчою Україні державою за географічним розташуванням, культурою, багатовіковими історичними зв'язками та слов'янським менталітетом є Польща. Ця країна має цікаві традиції та великий досвід у розвитку системи фізичного виховання дітей і молоді, оскільки ідеї обов'язкового фізичного виховання у системі шкільної освіти розглядались ще у 1773 році в Уставі Комісії Народної Освіти. Вони також були обґрунтовані в одній з перших в Європі монографій польського вченого-лікаря Є. Снядецького "Про фізичне виховання дітей", яка була видана у 1805 році [7].

Мета дослідження: визначити особливості та напрями еволюції системи фізичного виховання дітей і учнівської молоді у Польщі в період XVI - початку ХХ століття.

Виклад основного матеріалу

Ретроспективний аналіз літературних джерел та архівних матеріалів свідчить про певну етаповість у розвитку системи фізичного виховання підростаючих поколінь у Польщі. Саме історично-педагогічний підхід у вивченні означеної проблеми дає можливість глибше зрозуміти закономірності поступового розвитку системи фізичного виховання дітей та молоді, їх зумовленість суспільним, економічним, соціально-культурним та іншими чинниками, виявити зв'язки між ними і об'єктивно оцінити сучасний стан навчально-виховного процесу з цього предмету й напрями його подальшої еволюції. На думку відомого вченого у галузі фізичного виховання М. Демеля -"Історія допомагає теорії в її контрольній функції чи ця галузь поступово розвивається регулярно, чи хаотично, чи просувається вперед, чи повертається на старі позиції" [1, с 10].

Пробудження інтересу суспільства до фізичного виховання, як складової частини всебічного розвитку дітей та молоді у Польщі, можна віднести до епохи Відродження. В цей історичний період (з XVI століття) починається поступовий перехід світової спільноти до капіталістичних стосунків у суспільстві.

Епоха Відродження характеризується також тим, що в цей історичний період педагоги, лікарі, гуманісти Польщі (С. Петрици, А. Моджаєвський, В. Очко, М. Рей та ін.) виявляли значний інтерес до охорони, збереження та зміцнення здоров'я, а також фізичного виховання підростаючих поколінь, намагаючись виховати здорових та активних людей. У польських громадян виявляється все більше потреби у піклуванні про власне здоров'я, зовнішній вигляд, гігієну тіла, добру поставу та зграбні рухи. фізичних вправ для зміцнення здоров'я й покращення розвитку людини, підкреслюючи, що відповідний фізичний розвиток особи також впливає на її інтелект.

В епоху Відродження фізичне виховання дітей та молоді було визначено як необхідний чинник всебічного розвитку людини й зайняло важливе місце в педагогічних теоріях і освітніх системах наступної епохи Просвітництва. У Західній Європі в цей історичний період найбільшу популярність мали концепції видатних педагогів: Я.А. Коменського, Д. Локка, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та ін., які вважали, що в системі навчально-виховного процесу підростаючих поколінь певне місце повинно посідати фізичне виховання. Вони відіграли значну роль в його розвитку та становленні у навчальних закладах європейських країн, в тому числі й в Польщі.

Поряд з педагогічними концепціями, які обґрунтовували значення фізичного виховання для всебічного розвитку підростаючого покоління й були популярними в Європі у XVTII та XIX століттях, слід вказати на виняткове значення реформаторської діяльності Комісії Народної Освіти (1773-1794 рр.) у розвитку національної системи фізичного виховання дітей та молоді у Польщі. Чисельні приклади вказують на значне впровадження фізичного виховання в польських школах навіть після закінчення її функціонування. Слід зазначити, що в період діяльності Комісії школи не мали гімнастичних залів, відповідного фізкультурного інвентарю для фізичного виховання, не було відповідних методичних посібників, а головне, спеціалістів з цієї галузі педагогіки. Однак КНО, враховуючи існуючі умови, вимагала проводити заняття з фізичного виховання у різних типах шкіл на свіжому повітрі з широким застосуванням рухливих ігор, основних рухів (ходьба, біг, метання предметів, стрибки, лазіння тощо).

Становлення і розвиток системи фізичного виховання дітей та молоді на польських землях наприкінці ХУЛІ століття проходило у надзвичайно складних суспільно-політичних і економічних умовах, що було пов'язано, у першу чергу, з втратою національної незалежності польським народом. Землі Польщі були розподілені після завершення наполеонівських війн між трьома державами: Росією, Пруссією та Австро- Угорщиною, що спричинило значний спад функціонування економіки, національної культури та освіти. Характерним для польської освіти тих часів, в тому числі й для фізичного виховання підростаючих поколінь, стала відмінність функціонування організаційно - навчальних форм у різних типах навчальних закладів, які находились під пильним контролем іноземних адміністрацій.

У першій половині ХІХ століття значна частина північно-західних земель Польщі була підпорядкована прусській адміністрації. Основним лейтмотивом її керівництва у галузі освіти стала германізація (онімечення) польського шкільництва, впровадження у школах німецької мови, нищення польської культури. Більшості польським вчителям, які не володіли німецькою мовою, було заборонено працювати у школі. Також був значно обмежений доступ польської молоді до вступу в університети, які також в цьому регіоні були підпорядковані прусській адміністрації. Під час прусського панування школи сприймались польським населенням як заклади онімечення учнів, тому дітей посилали до них з небажанням. Батьки також шукали можливість, щоб діти навчались поза межами території, що підлягала прусській владі.

У деяких середніх школах з ініціативи педагогічного колективу та дирекції, викладалась гімнастика. Слід зазначити, що в той час методика фізичного виховання учнів прусських шкіл спиралась, переважно, на досвід німецької гімнастичної системи, яка містила загальнорозвиваючі вправи, різні види шикування та перешикування й вправи на гімнастичних приладах. Не зважаючи на деяку обмеженість у засобах фізичної культури, можна вважати, що застосування німецької гімнастики, особливо у тих гімназіях де навчались хлопці, вона відіграла позитивну роль у покращенні їх фізичного розвитку та рухової підготовленості. "Фізичне виховання", як навчальний предмет у середніх школах, для всіх фізично здорових учнів, було рекомендовано лише у 1844 році. Однак тільки незначна кількість з них мала відповідні умови для проведення цих занять та підготовлених вчителів з цієї навчальної дисципліни. Головною метою фізичного виховання, згідно рекомендацій керівництва освітою, був розвиток сили, витривалості та дисципліни, тобто таких рис і якостей, які потрібні кожному солдату прусської армії. В народних школах цей предмет було введено до навчального плану у 1860 році. Слід зазначити, що в цих школах також катастрофічно не вистачало спеціалістів фізичного виховання, гімнастичних залів та фізкультурного інвентарю. Тому викладання цього предмету знаходилось на низькому рівні. Основним змістом його була гімнастика та рухливі ігри, учням також рекомендувались фехтування та плавання, а взимку в тих регіонах, де був сніг - катання на лижах. До найпопулярніших рухливих ігор серед молоді (юнаків) відносились ігри з м'ячом та біг наввипередки [2].

В останні роки ХІХ століття (починаючи з 1894 року) гімнастика була впроваджена у жіночі гімназії. Уроки з цього предмету мали право проводити тільки вчительки, що отримали відповідну спеціальну підготовку. До змісту цієї навчальної дисципліни входили вправи, які виконувались, переважно, на свіжому повітрі: ходьба, біг, стрибки, а також рухливі ігри. Рекомендовано також у позаурочний час проводити заняття плаванням, а взимку - катання на лижах [8].

Таким чином можна стверджувати, що основним засобом фізичного виховання в прусських школах була гімнастика, яка в чоловічих гімназіях мала мілітарну мету. Вона виконувала головну роль у фізичному розвитку, зміцненні здоров'я та покращенні рухової підготовленості шкільної молоді.

Подібна політика в галузі освіти проводилась в польських регіонах, які були підпорядковані Австро- Угорщині. З 1805 року у всіх школах підпорядкованих австро-угорській адміністрації польських земель, було впроваджено навчання німецькою мовою. В тому ж році було введено викладання німецькою мовою у Краківському університеті, найстарішому вищому навчальному закладі Польщі.

В 1815-1846 рр. в Кракові разом з регіоном, який до нього відносився, була створена на федеративних підставах Краківська Річ Посполита, в якій система освіти була організована відповідно до традицій Комісії Народної Освіти. Однак основне місце у фізичному вихованні в школах зайняли позакласні рекреаційні форми. В осінні та весняні місяці в школах традиційно учні виходили на природу (маївки). З дітьми та молоддю проводились різноманітні рухливі ігри, змагання у виконанні вправ на швидкість (біг наввипередки), спритність, метання предметів на дальність, в ціль тощо. Про зміст таких цікавих для школярів заходів свідчать спогади гімназистів: "Під тінню дерев знаходяться наймолодші учні, вони сидять у колі і граються з кільцями; інші бігають наввипередки. Хоч гімнастика ще не була їм знайома, молодь вилазила на високі дерева, а також перелазила з одного дерева на друге" [2, с. 30].

Переломним етапом в розвитку освіти на польських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, був 1867 рік, коли австрійський уряд затвердив статут Шкільної Ради Краю, якій були підпорядковані всі народні та середні школи. Здобуття автономії дало можливість оперативно провести реформу шкільної освіти, згідно якої викладання в польських школах велось рідною мовою. В 60-х роках ХІХ століття австрійський уряд дозволив викладання польською мовою в Ягеллонському (м. Краків) та Львівському університетах [6].

Шкільна Рада Краю, на правах урядової організації, яка здійснювала керівництво шкільною освітою у Галичині, від початку свого створення приділяла значну увагу фізичному вихованню дітей та молоді. У 1868 році гімнастика, як обов'язковий навчальний предмет, була введена до середніх шкіл (гімназій). В народних школах ця навчальна дисципліна була введена лише у 1875 році. Згідно навчальних планів на цей предмет передбачалось 2 години на тиждень для хлопців та 2 години для дівчат - факультативно [5]. При цьому більшість цих навчальних закладів не мала відповідних умов для нормального проведення занять з цього предмету. Так, у 1873-1874 навчальному році з 2420 шкіл Галичини тільки у 182 викладалась гімнастика [2]. Така ситуація була викликана рядом об'єктивних причин. Передусім треба зазначити, що Галичина залишалась слаборозвиненим у промисловому відношенні регіоном, а до того ж Австро-Угорський уряд виділяв малі кошти на розвиток освіти в цьому протектораті, навіть у порівнянню з іншими провінціями своєї держави. Тому викладалась гімнастика, навіть в тих гімназіях, які мали вчителів фізичної культури, за умовою, якщо батьки можуть оплатити проведення цих уроків [8].

Введення гімнастики, як навчального предмету в народних школах та гімназіях, реалізувалось з великими труднощами. Школи, зазвичай, знаходились у старих будовах, які не відповідали елементарним санітарно-гігієнічним вимогам. Вони практично не мали гімнастичних залів, дуже мало було фізкультурних майданчиків, бракувало або взагалі не було гімнастичного інвентарю та приладів. А головне, була недостатня кількість вчителів фізичної культури, які б могли кваліфіковано проводити ці уроки, організовувати фізкультурно-масову роботу з учнями у позаурочний час. Негативний вплив на стан здоров'я та фізичний розвиток учнів мала також існуюча організація шкільної освіти, яка спиралась, переважно, на запам'ятовуванні значної кількості навчальної інформації і вимагала від учнів тривалий час проводити в класі (за столом), без необхідних рекреаційних перерв для активного відпочинку. В такій атмосфері консерватизму більшість вчителів та директорів шкіл недооцінювали або взагалі не розуміли значення фізичного виховання для всебічного психофізичного розвитку учнів [2].

З 1902 року була введена посада інспекторів з фізичного виховання для народних шкіл, а пізніше для середніх (гімназій та реальних училищ). Вони контролювати якість викладання цього предмету та вирішували різні організаційні питання. В результаті активних дій педагогічної громадськості та прихильників широкого застосування в різних типах шкіл фізичної культури та спорту (лікарів, інтелігенції, громадських діячів) було введено обов'язкові звіти наприкінці навчального року про стан фізичного виховання учнів у навчальних закладах Галичини [9].

Таким чином, відповідно до реалізації шкільної реформи освіти до 1914 року (початку першої Світової війни) в школах Галичини було створено певну систему фізичного виховання. Головною формою її функціонування були уроки гімнастики, до змісту яких входили елементи німецької та шведської гімнастичних систем, рухливі і спортивні ігри. В періодичній пресі тих часів подається інформація про те, що учнівська молодь з великим задоволенням відвідує ці уроки, має значний інтерес та мотивацію до виконання фізичних вправ (особливо хлопці). Фізичне виховання не обмежувалось уроками в режимі навчального дня школи, учням пропонувалось брати участь у позакласних заходах: змагання з спортивних ігор (футбол, гандбол), гімнастики, туристичних походах та інших формах. Діяльність шкіл у галузі фізичного виховання доповнювалась участю школярів (за їх бажанням) в різних спортивних секціях та спортивно-масових заходах, які проводились Гімнастичним Товариством "Сокіл", парком Г. Йордана в Кракові, Товариством рухливих ігор у Львові, спортивними клубами та туристичними товариствами [3].

Дещо кращі умови для польських шкіл були створені у регіоні, який був під протекторатом Росії. За часів правління Олександра І у кожному місті, де знаходились російські гарнізони, було відкрито чоловічі та жіночі гімназії. На цій території Польщі суттєво впливали на зміст освіти традиційні Положення Комісії Народної Освіти. В жіночих гімназіях було рекомендовано проводити ритміку та танці. В чоловічих гімназіях поряд з гімнастикою значна частина часу відводилась на військову муштру. У значній мірі це було пов'язано з тим, що даний предмет викладали офіцери у відставці. Під час великих перерв та в позаурочний час різноманітні рухливі ігри були постійним елементом рекреації учнів гімназій [6].

У зв'язку з організацією фізичного виховання шкільної молоді слід згадати громадського діяча та педагога Т. Чацького (1765-1813), який був організатором освіти в трьох губерніях: Київській, Волинській та Подільській. Як приклад новаторського підходу до фізичного виховання школярів можна привести Кременецький ліцей, відкритий у 1805 році. Навчальний план та програми цього навчального закладу розробив Х. Коллонтай (1750-1812), а першим ректором його був Т. Чацький. Цей ліцей мав два ступені. На першій ступені (чотири класи) основна увага у навчанні учнів приділялась мовній освіті. Друга ступінь (шість класів) вважалась початком вищої (університетської) освіти. Фізичне виховання тут проводилось на обох ступенях освіти. На першій - в формі виконання учнями різноманітних гімнастичних вправ та рухливих ігор, а на другій - в формі спеціальних занять (фехтування, їзда на конях, бальні танці). Ці заняття проводили вчителі - спеціалісти, а санітарно-гігієнічний контроль здійснював лікар ліцею. В цьому навчальному закладі, в літній період, також проводились обов'язкові заняття з плавання. Безпосередньо за організацію цих занять відповідав ректор ліцею, а під час їх проведення учні старших класів, які добре плавали, повинні були стежити за тими, хто плавав гірше й в разі потреби надавати їм допомогу. Вони виконували обов'язки рятівників [2].

Ліцей в Кременці був першим навчальним закладом, де фізичне виховання було включено до навчального плану, як обов'язковий предмет. Слід констатувати, що система навчально-виховного процесу в ліцеї на той час вважалась новаторською не тільки для цього регіону Польщі, а й для інших країн Західної Європи.

Наприкінці XVIII століття в деяких містах Польщі, незалежно від того до протекторату якої держави вони належали, відкривались кадетські школи, які готували хлопців до військової служби. Першу кадетську школу для дітей польської шляхти було відкрито в м. Хелм у 1774 році. Пізніше подібні школи були відкриті у м. Калуш і м. Варшаві у 1805 році. В програмах з фізичного виховання для кадетів, крім гімнастичних вправ (переважно, елементи німецької гімнастики), були включені: фехтування, стрільба, їзда на конях та бальні танці.

Специфічна організація шкільної освіти була створена у Варшавському регіоні. Школи, розташовані на цій території були підпорядковані Освітній палаті (державному органу освіти), а пізніше - Урядовій Комісії Віросповідання та Громадської Освіти. В 1808 році Освітня палата видала розпорядження про створення сільських та міських шкіл, які заклали основу елементарного (початкового) шкільництва. В цих школах було введено предмет - "Особиста гігієна" і видано відповідні підручники для учнів [5].

Після повстання поляків за незалежність своєї Вітчизни у листопаді 1831 року разом з масовими репресіями його учасників відбулись також акції російського уряду проти польської освіти та культури. Припинилась реформаторська діяльність, яка була спрямована на удосконалення шкільної освіти, покращення умов праці та економічних умов вчителів. Школи були підпорядковані поліцейському режиму, а на фізичне виховання школярів не зверталось ніякої уваги. Лише в 1871-1872 навчальному році, згідно розпорядження російського уряду, було введено у навчальні плани гімназій предмет - Гімнастика. Однак він не був обов'язковим для учнівської молоді [2, 8]. В більшості шкіл це розпорядження не виконувалось, і оскільки була відсутня належна база для проведення цих занять (гімнастичні зали, інвентар), бракувало спеціалістів з фізичної культури та негативно ставилось до цього предмету керівництво шкіл, органи освіти не вимагали введення фізичного виховання в навчально-виховний процес кожної школи.

Активні зміни цієї ситуації наступили лише після 1905 року, коли була створена досить широка мережа елементарних шкіл, гімназій, реальних та комерційних училищ. Спираючись на сучасні в ті часи педагогічні концепції фізичного виховання (П. Лесгафт, Е. Пясецький, А. Снядецький та ін.) було введено обов'язкові уроки з фізичного виховання, зміст яких складали, переважно, гімнастичні вправи на приладах та основна гімнастика, а також рухливі і спортивні ігри. Однак у значній частині шкіл м. Варшави та в провінції уроки з фізичного виховання взагалі не проводились, не дивлячись на те, що більшість учнівської молоді мала бажання займатись фізкультурою та спортом. В деяких школах цей предмет було формально включено до навчального плану, але уроки з різних причин також не проводились [4].

В журналі "Рух" наведено наступні дані соціологічного дослідження про стан фізичного виховання школярів у 1906 році. На анкети, які було відправлено редакцією у понад 150 навчальних закладів, відповідь була отримана лише з 25 шкіл. З анкетних даних стало відомо, що гімнастику проводили в 22 школах, рухливі та спортивні ігри в 14, навчали учнів плавання лише у 3 школах. Тільки в частині навчальних закладів фізичне виховання було включено до розкладу обов'язкових уроків, в інших школах окремі засоби фізичної культури застосовувались під час великих перерв або у позаурочний час. З 25 шкіл, які надіслали відповіді на анкети, 16 мали зали з гімнастичним обладнанням [2]. Зміст програм з фізичного виховання учнів цих шкіл складали наступні засоби: шведська гімнастика (6 шкіл), сокольська гімнастика (4 школи), засоби гімнастики різних систем (10 шкіл), а також рухливі та спортивні ігри. В більшості цих шкіл працювали вчителі, які мали кваліфікацію спеціаліста з фізичної культури.

Таким чином, можна констатувати, що певного суспільного значення фізичне виховання набуває наприкінці XIX та початку XX століть разом з поширенням шкільної освіти та охопленням дітей і молоді обов'язковим початковим навчання, а також введенням до навчальних планів уроків з гімнастики в школах всіх регіонів Польщі. Разом із збільшенням інтересу дітей та молоді до занять фізкультурою і спортом, на польських землях почали створюватись спортивні клуби, секції та товариства ("Сокіл", гімнастичні та туристичні товариства та ін.), а також почали систематично проводитись змагання з різних видів спорту (легка атлетика, спортивні ігри, велосипедні гонки, плавання та ін.). Все це стимулювало розвиток теорії та методики фізичного виховання, сприяло науковому обґрунтуванню різних систем фізичного виховання дітей та молоді.

Фізичне виховання учнівської молоді та спортивно-масовий рух в Польщі в тому історичному періоді здійснювались у важких умовах обмежень і репресій з боку влад, які окупували країну, вони були своєрідним самозахистом від пригнічення польського народу і формою його боротьби за незалежність.

Висновки

- Протягом XVI - початку XVIII століть польські лікарі, публіцисти та громадські діячі (С. Петрици, А. Моджаєвський, М. Рей, Е. Снядецький, В. Очко та ін.) обґрунтували позитивний вплив засобів фізичної культури на зміцнення здоров'я, покращення фізичного розвитку, виховання позитивних моральних якостей дітей та молоді. Вони першими активно пропагували необхідність широкого застосування засобів фізичної культури в системі освіти підростаючих поколінь.

- Для розвитку національної системи фізичного виховання дітей та молоді значну роль відіграла Комісія Народної Освіти (1773-1794 рр.). Її заслуга у галузі фізичного виховання підростаючих поколінь полягає не тільки в обґрунтуванні важливості фізичних вправ для всебічного розвитку школярів та впровадженні їх у навчальний процес шкіл, а головне, в привертанні уваги поляків до цієї проблематики, визначенні суспільного значення фізичної культури. В цій педагогічній сфері діяльності КНО була новаторською не тільки для Польщі, а й прикладом для інших європейських країн в ХІХ та початку ХХ століть.

фізичне виховання польща історична

Використані джерела

1. Demel M., Co utrudnia post^py teorii wychowania fizycznego?, "Kultura Fizyczna", 1988. Nr 1-2. S. 10-11.

2. Gaj J., H^dzelek K., Dzieje kultury fizycznej w Polsce, Wyd. AWF im. Piaseckiego w Poznaniu. Seria: Podipczniki nr 45, Poznan 1997, 293 s.

3. Krawczyk Z., Koncepcje wychowania fizycznego w Polsce w latach Wyd. PWN, Warszawa 1989, 122 s.

4. Nowak L., Geneza i rozwoj ksztalcenia nauczycieli wychowania fizycznego w Polsce do 1939, Wyd. AWF, Seria: Monografie nr 296, Poznan 1991, 76 s.

5. Noskiwiecz Z., Z dziejow gimnastyki w Polsce, "Kultura Fizyczna, 1972, nr 9. S. 408-411.

6. Orlewicz-Musial M., Wasztyla R., Przeszlosc polskiej kultury fizycznej, "Zeszyty Naukowe", nr 89, Wyd. AWF im. B. Czecha w Krakowie, Krakow 2004, 357 s.

7. Sniadecki J., O fizycznym wychowaniu dzieci, Wydawnictwo Akademickie "Zak", Warszawa 2005, 147 s.

8. Wroczynski R., Powszechne dzieje wychowania fizycznego i sportu, Wyd. Ossolineum, Wroclaw 1989, 415 s.

9. Zaborniak S., Kultura fizyczna ludnosci ukrainskiej na ziemiach polskich (1868-1939), Wyd. Uniwersytetu Rzeszowskiego, Rzeszow 2007, 543 s.

Размещено на Allbest.ru