Розвиток мобільного навчального середовища як проблема теорії і методики використання інформаційно- комунікаційних технологій в освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 004.7:51+378.147:621

РОЗВИТОК МОБІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ПРОБЛЕМА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО- КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ

викладач циклової комісії фундаментальних дисциплін

Семеріков Сергій Олексійович

професор, доктор педагогічних наук, завідувач кафедри фундаментальних і соціально-гуманітарних дисциплін

Словак Катерина Іванівна

доцент, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри вищої математики

Анотація

У статті наведено аналіз понять “середовище”, “інформаційне середовище”, “інформаційне середовище ВНЗ”, “освітній простір”, “освітнє середовище”, “освітнє середовище ВНЗ”, “навчальне середовище”, “мобільне навчальне середовище”, “предметне мобільне навчальне середовище” і запропоновано таксономію середовищ. Виділено умови побудови предметних мобільних навчальних середовищ. Проаналізовано поняття “розвиток” і виділено основні ознаки розвитку. Встановлено властивості і характерні риси розвитку предметного мобільного навчального середовища з вищої математики у підготовці інженерів-електромеханіків, розроблено схему формування і модель розвитку такого середовища.

Ключові слова: середовище; мобільне навчальне середовище; розвиток мобільного навчального середовища з вищої математики.

предметний мобільний навчальнйи середовище

Аннотация

В статье приведен анализ понятий “среда”, “информационная среда”, “информационная среда ВУЗ”, “образовательное пространство”, “образовательная среда”, “образовательная среда ВУЗ”, “учебная среда”, “мобильное учебная среда”, “предметная мобильная учебная среда” и предложено таксономию сред. Выделены условия построения предметных мобильных учебных сред. Проанализировано понятие “развитие” и выделены основные признаки развития. Установлены свойства и характерные черты развития предметного мобильного учебной среды по высшей математике в подготовке инженеров- электромехаников, разработана схема формирования и модель развития такой среды.

Ключевые слова: среда; мобильная учебная среда; развитие мобильной учебной среды по высшей математике.

Abstract

The paper presents an analysis of the concepts of "environment", "information environment", "information environment universities", "educational space", "educational environment", "university educational environment", "learning environment", "mobile learning environment", "mobile substantive learning environment" and proposes taxonomy of environments. There are highlighted conditions for building of subject mobile learning environments. The notion of "development" and the main features of development are analyzed.

There are found out the properties and characteristics of the subject mobile learning environment development in higher mathematics while training electrical engineers, as well as developed a scheme of formation and development model of the environment.

Keywords: environment; mobile learning environment; development of mobile learning environment in higher mathematics.

1. ВСТУП

Постановка проблеми. Як зазначається в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 р. [17], пріоритетним напрямком розвитку освіти є впровадження сучасних ІКТ, які забезпечують удосконалення навчально-виховного процесу і доступність освіти. Для реалізації цього необхідно побудувати таке інформаційно-комунікаційне освітньо-наукове середовище, у якому учасники навчального процесу знаходяться щодня протягом усього періоду навчання (як в аудиторії, так і за її межами), що забезпечує вільний доступ до електронних освітніх ресурсів, яке сприяє підвищенню рівня інформаційно-комунікаційної підготовки і формуванню професійних компетентностей.

Одним із прикладів такого середовища для навчання математичних дисциплін студентів ВНЗ є мобільні математичні середовища. Мобільне математичне середовище (ММС) - відкрите модульне мережне мобільне інформаційно-обчислювальне програмне забезпечення, що надає користувачу (викладачеві, студенту) можливість мобільного доступу до інформаційних ресурсів математичного і навчального призначення, створюючи умови для організації повного циклу навчання (зберігання і подання навчальних матеріалів; проведення навчальних математичних досліджень; підтримка індивідуальної і колективної роботи; оцінювання навчальних досягнень тощо) й інтеграції аудиторної і позааудиторної роботи у безперервний процес навчання [24]. Включення ММС у навчально-виховний процес приводить до створення мобільного навчального середовища, у якому ММС виступає як провідний засіб. Розроблене ММС “Вища математика” є основним засобом ІКТ навчання математики студентів економічних напрямів підготовки і може бути використане як основа для побудови нових ММС за іншими напрямами. Отже, постає проблема розвитку мобільного навчального середовища - зміни його складових - з метою урахування особливостей майбутньої професійної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на значну кількість робіт, у яких започатковано розв'язання даної проблеми (на деякі з них спиратимемось в обґрунтуванні результатів дослідження), фундаментальними для нас є роботи В. Ю. Бикова. Насамперед це стосується монографії [3], згідно якої проектування навчального середовища вимагає опису його компонентів і зв'язків між ними з метою подальшої реалізації й експлуатації, за результатами якої відповідно до класичної водоспадної моделі відбувається аналіз змін вимог до засобів середовища, стану суб'єктів середовища тощо. Результатом цього процесу є безперервне перепроектування (модифікація) середовища, тобто його розвиток, адже лише у середовищі, що цілеспрямовано розвивається, реагує на зовнішні виклики і внутрішні зміни, можлива ефективна діяльність його суб'єктів. Проте проблема розвитку навчального (і, зокрема, мобільного) середовища у теорії й методики використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті є розробленою недостатньо і вимагає дослідження на всіх її рівнях: методологічному, загальнопедагогічному та методичному.

З огляду на це, метою статті є розробка таксономії середовищ дослідження, визначення підходів до їх розвитку і виділення факторів розвитку мобільного навчального середовища.

2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження виконано у Державному вищому навчальному закладі “Криворізький національний університет” відповідно до плану роботи спільної науково-дослідної лабораторії з питань використання хмарних технологій в освіті ДВНЗ “Криворізький національний університет” й Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України. Під час дослідження використовувались такі методи: аналіз теоретичних джерел з проблем дослідження, вивчення й узагальнення передового досвіду проектування і реалізації навчальних середовищ, синтез таксономії і моделей.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Мобільні навчальні середовища у науковому дискурсі: ознаки, трактування, таксономія

Уведення поняття “мобільне навчальне середовище” неможливе без розгляду базових понять “середовище”, “простір”, “інформаційне середовище”, “інформаційний простір”.

Розглянемо спочатку поняття простору і середовища. У дослідженні О. О. Ракітіної, В. Ю. Лискової [21] показано, що це синонімічні, але не тотожні поняття. Простір - набір певним чином взаємопов'язаних між собою умов, які можуть впливати на людину, але наявність людини в просторі не є обов'язковою, тому простір може існувати незалежно від неї. Середовище ж за своєю суттю також визначає той самий комплекс умов, що забезпечує розвиток людини, але присутність її в середовищі є обов'язковою, попри це , відбувається взаємовплив середовища з людиною.

Розглянемо різні підходи до трактування поняття “середовище”. Його можна розглядати з таких точок зору: філософської, педагогічної, психологічної, соціальної.

У філософію термін середовище був введений ще в епоху Просвітництва і його розглядали як оточуючі людину суспільні, матеріальні і духовні умови її існування, формування і діяльності. У цьому значенні середовище розглядалося як: макросередовище, як суспільно-економічна система в цілому (продуктивні сили, сукупність виробничих відносин і соціальних інститутів, свідомість, релігія і культура даного суспільства) - і мікросередовище як безпосереднє соціальне оточення людини (родина, колектив і групи різних рівнів) [15].

З філософської точки зору середовище розглядають у двох аспектах:

- як “навколишній світ”, як протилежний полюс природженої здібності, як простір і матеріал для розвитку, за допомогою яких здібність прокладає собі шлях;

- як оточення, сукупність природних умов, у яких протікає діяльність людського суспільства і від яких залежить його існування [26].

Уперше поняття “середовище” у вітчизняній педагогіці і психології з' явилося в 20-х роках XX століття. Тоді з'явились такі напрямки як “педагогіка середовища” (С. Т. Шацький [28]), “суспільне середовище” (П. П. Блонський [4]), “навколишнє середовище” (А. С. Макаренко [16]).

Великий внесок у розвиток поняття педагогіка середовища зробив С. Т. Шацький, який одним із перших російських вчених звернувся до соціальної педагогіки дитячого колективізму, до проблеми взаємозв'язку соціального середовища й особистості. Наразі зосереджувалася увага не тільки на самому середовищі та його впливі на дітей, а й можливості оберненого впливу на середовище з метою його зміни. С. Т. Шацький розробив і сформував систему поглядів на школу як на центр виховної роботи, а педагогіку середовища трактував, як взаємодію школи з іншими виховними закладами, за якої відбувається вивчення і використання виховних можливостей соціального середовища; усвідомлене насичення соціального середовища виховним потенціалом.

А. С. Макаренко у своїй науково-педагогічній і практичній діяльності поряд з категоріями духовності і національності ставив виховання характеру й волі. Він стверджував, що воля й характер не біологічно зумовлені, а виховуються в конкретних суспільно-історичних умовах. Саме у зв'язку з цим і з впливом виховання колективу на особистість вихованця він і вводить в обіг поняття середовища як певної дитячо- дорослої сукупності, у якій відбувається різновікова кооперація, демонстрація педагогічної взаємодії в “живому” спілкуванні. Дослідник спостерігав, що кожна конкретна особистість завжди безпосередньо залежить як від самого середовища, у якому перебуває, так і від тих відносин, які складаються в даної особистості з оточуючими її умовами життя, у межах яких діють не тільки позитивні, а й негативні фактори.

Серед зарубіжних дослідників, які використовували термін “середовище”, відзначимо Я. Корчака. Згідно з його дослідженням середовище - це такий фактор розвитку дитини, за якого розвивається гармонійна й ідейна людина, і який сприяє процесу індивідуального розвитку всіх внутрішніх можливостей дитини в груповому середовищі. У своїх роботах педагог зазначав, що вплив на становлення людини з боку соціального середовища може бути як стихійним, випадковим, так і свідомим, цілеспрямованим. Цілеспрямований вплив на людину з боку суспільства, різних установ або інших людей з метою вироблення у неї певних рис і властивостей називається вихованням. Виховна діяльність здійснюється, як правило, згідно з певними методами і з певною метою. У кожному суспільстві існує своя система виховання. Вона характеризується не тільки тим, які методи і засоби застосовує, а й тим, з якою метою це робиться. По-справжньому прогресивною може бути лише та система виховання, що використовує гуманні засоби і спрямована на вільний, всебічний і гармонійний розвиток людини [10].

У дослідженні Л. Ф. Панченко зазначається, що залежно від можливості цілеспрямованої актуалізації можна виділити три типи педагогічного потенціалу середовища:

- такий, що самоактуалізується, відносно стійкий, такий, що не піддається прямій зміні в результаті людської діяльності, а самореалізується за закладеною від початку програмою, що змінюється лише відповідно до об'єктивних умов, які включають і непрямий вплив людини (елементи потенціалу природного середовища, суспільної свідомості та ін.);

- такий, що частково самоактуалізується, піддається цілеспрямованому вдосконаленню в певних межах відповідно до потреб людей (естетизація природи мікрорайону, підвищення культурного рівня населення тощо);

- такий, що актуалізується лише в результаті цілеспрямованої людської діяльності відповідно до суспільних інтересів, потреб, бажань (створення виховних установ, організація і проведення дозвільних заходів і так далі) [19].

Л. Ф. Панченко звертає увагу на те, що фахівці в галузі педагогіки, знаючи потенціал середовища, зможуть не тільки використовувати його можливості у виховному процесі, але й на основі цілеспрямованої актуалізації педагогічного потенціалу різних компонентів створювати, “моделювати” середовище відповідно до потреб педагогічного процесу.

Пізніше проблемою впливу середовища на розвиток особистості займались такі дослідники, як Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв та ін. Так, Г. С. Костюк вважав, що процес становлення людської особистості здійснюється як “саморух”, якому властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку [11]. За визначенням О. М. Леонтьєва, середовище - це те, що створене людиною, це людська творчість, це культура. Учений розглядає середовище лише відносно певного суб'єкта, яке є дієвим у процесі діяльності й зазначає, що “відношення людини до середовища визначається кожного разу не середовищем і не абстрактними властивостями особистості, а саме змістом його діяльності, рівнем його розвитку... суб'єкт поза його діяльністю щодо діяльності, до його “середовища” є така ж абстракція, як і середовище поза його відношення до суб'єкта” [14, 12].

Поняття “середовище” також відображає взаємозв' язок умов, що забезпечують розвиток людини. Але в цьому випадку людина бере активну участь у роботі даного середовища, взаємодіє з оточенням і впливає на нього.

Соціальне середовище - це суспільні, матеріальні, духовні умови для існування і діяльності людини. Соціальне середовище в широкому сенсі (макросередовище) об'єднує економіку, суспільні інститути, суспільну свідомість і культуру.

На думку Б. Г. Ананьєва, соціокультурне середовище - частина соціально- економічного і культурно-освітнього простору регіону, за допомогою якої може здійснюватись соціалізація (процес розвитку індивіда за його взаємодії в ході життєдіяльності із соціокультурним середовищем, що збагачує його як особистість, що самореалізується) та інкультурація (процес освоєння індивідом способів мислення і дій, що становлять культуру і відрізняють його суспільство від інших людських груп) особистості в освітньому процесі у ході реалізації гуманістичної концепції освіти [1].

Культуротворче середовище - сукупність матеріальних і духовних чинників і засобів, що сприяють перетворенню індивіда в особистість і далі в індивідуальність в процесі розв'язання освітніх задач, спрямованих на інтелектуальний, художній та практичний розвиток особистості. У створенні такого середовища конструктором і технологом-організатором виступають педагоги і керівники освітньої установи, активну участь наразі беруть самі учні. Частина культуротворчого середовища може розташовуватися за межами навчального закладу: батьківський дім, установи додаткової освіти, осередки культури і т. д.

Наступними поняттями є “інформаційний простір” та “інформаційне середовище”. Це не рівнозначні поняття. Існування людини в одному й тому ж інформаційному просторі передбачає можливість переходу людини з одного інформаційного середовища в інше або існування її в декількох інформаційних середовищах одночасно. Інформаційний простір утворюється в результаті життєдіяльності всього людства, а інформаційне середовище створюється окремою групою людей. Інформаційний простір будемо розуміти як сукупність програмно- апаратних засобів, інформаційних мереж зв'язку, організаційно-методичних елементів системи вищої школи та прикладної інформації про предметну галузь, що застосовується різними користувачами з різною метою.

Інформаційне середовище, на думку О. О. Ракітіної, найближче зовнішнє по відношенню до індивідуума інформаційне оточення, сукупність умов, у яких безпосередньо проходить діяльність індивідуума [21]. Інформаційне середовище ВНЗ - це одна зі сторін його діяльності, що включає в себе організаційно-методичні засоби, сукупність технічних і програмних засобів зберігання, обробки, передавання інформації, що забезпечує швидкий доступ до інформації і яка здійснює освітні наукові комунікації.

Інформаційне середовище ВНЗ створюється в межах конкретного навчального закладу. Формування інформаційного середовища ВНЗ відбувається за допомогою певних складових. Складовими інформаційного середовища ВНЗ є: загальнодержавний інформаційний простір (визначає забезпечення освіти в цілому, соціальне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, загальні вимоги до студентів, форму взаємовідносин між студентами і викладачами), викладачі (визначають зміст програми курсу, вибір навчальної літератури, методу викладання) та безпосередньо сам студент. Між викладачами та студентами існують різні форми комунікації. Якщо спілкування відбувається поза межами ВНЗ та не стосується навчальної діяльності, то маємо комунікацію поза ВНЗ (відвідування театру, виставок, концертів та ін.). Якщо спілкування між викладачем і студентом відбувається в межах ВНЗ, то маємо дві різні форми комунікації: комунікація у ВНЗ (звичайне спілкування поза заняттями і з тем, не пов'язаних з навчальною діяльністю) і навчальна комунікація у ВНЗ (усе, що пов'язане з навчальною діяльністю - обмін навчальними відомостями на лекціях, практичних заняттях тощо). Крім того, існує ще й навчальна комунікація поза межами ВНЗ (використання хмарних технологій для спілкування між викладачем і студентом з приводу навчання) (рис. 1).

Далі розглянемо поняття “освітній простір” і “освітнє середовище”. Освітній простір визначає всю систему освіти в цілому як сукупність всіх навчальних закладів, що пов'язані певними співвідношеннями і які підпорядковуються певним законам. Учень або студент не входить до освітнього простору.

Освітнє середовище більш вузьке поняття, що характеризується як конкретне середовище навчального закладу з конкретною сукупністю матеріальних і предметних факторів, міжособистісних відносин. Усі ці фактори взаємопов'язані, вони впливають один на одного і на кожного суб'єкта освітнього середовища. Людина (викладач, студент) є повноправними елементами освітнього середовища.

На думку В. І. Панова, освітнє середовище слід розглядати як:

- факт навчання й розвитку того, хто навчається;

- чинник навчання й розвитку того, хто навчається (взаємодія здійснюється за суб'єкт-об'єктною схемою);

- умову навчання й розвитку, коли освітнє середовище є сукупністю можливостей для того, хто навчається, а також для прояву і розвитку його здібностей;

- засіб для навчання й розвитку того, хто навчається;

- предмет проектування й моделювання;

- об'єкт психолого-педагогічної експертизи, коли освітнє середовище оцінюється за певними критеріями і за допомогою відповідних методів [18].

О. О. Андрєєв під освітнім середовищем розуміє підсистему соціокультурного середовища, тобто цілісність спеціально організованих педагогічних умов розвитку особистості [2].

Рис. 1. Модель комунікації суб'єктів навчання

Г. О. Ковальов визначає освітнє шкільне середовище через такі компоненти:

1) фізичне оточення: архітектура шкільної будівлі, ступінь відкритості-закритості конструкцій внутрішньошкільного дизайну, розмір і просторова структура класних та інших приміщень у будівлі школи, легкість їх просторової трансформації за необхідності, можливість і широта просторових переміщень у них суб'єктів тощо;

2) людські чинники: просторова й соціальна щільність суб'єктів навчально- виховного процесу, ступінь скупченості (краудинга) і його вплив на соціальну поведінку, особистісні особливості й успішність учнів, зміна персонального і міжособистісного простору залежно від умов конкретної шкільної організації, розподіл статусів і ролей, статеві, вікові і національні особливості учнів і вчителів тощо;

3) програма навчання: діяльнісна структура, стиль викладання і характер соціально-психологічного контролю, кооперативні або ж конкурентні форми навчання, зміст програм навчання (їх традиційність, консерватизм або гнучкість) [9].

Російський психолог В. А. Ясвін, розвиваючи ідеї соціальної психології й екології, трактує освітнє середовище як “систему впливів і умов формування особистості за заданим зразком, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні” [29]. Відповідно до компонентів освітнього шкільного середовища, запропонованих Г. О. Ковальовим, науковець визначає три компоненти освітнього середовища (рис. 2):

- просторово-предметний - будівля в цілому, аудиторії і кабінети для занять;

- соціальний - характер взаємовідносин всіх суб'єктів освітньої діяльності (учнів, викладачів, батьків, адміністрації);

- технологічний - зміст і методи навчання, зумовлені психологічними ланцюгами побудови освітнього процесу.

- Попри це, у психолого-педагогічній літературі освітнє середовище розглядають і через такі компоненти:

- природна природа; “друга природа” (“рукотворні” об'єкти й інформаційні фонди (друковані, аудіо- і відеодані); віртуальні інформаційні фонди (О. В. Оспеннікова);

- предметний, соціальний та інформаційний (В. М. Дрофа);

- соціально-контактний, інформаційний, соматичний і предметний (Є. О. Клімов). Залежно від типу зв'язків і відносин виділяють три способи організації освітнього середовища:

- за принципом одноманітності, (домінують адміністративно-цільові зв'язки і відносини, показник структурованості наближується до максимуму);

- за принципом різноманітності (зв'язки і відносини носять конкуруючий характер, йде боротьба за ресурси, починається атомізація освітніх систем, що руйнує освітній простір, показник структурованості наближається до мінімуму);

- за принципом варіативності як єдності різноманіття (зв'язки і відносини мають кооперуючий характер, йде об'єднання різного роду ресурсів у межах освітніх програм, що забезпечують свої траєкторії розвитку різним суб'єктам, - окремим людям, спільнотам, освітнім системам; показник структурованості наближається до оптимуму) [23].

З усього вище зазначеного можна зробити висновок про співвідношення понять “середовище”, “інформаційне середовище”, “інформаційне середовище ВНЗ” та “освітнє середовище” (рис. 3).

Рис. 3. Співвідношення понять “освітнє середовище”, “інформаційне середовище”, “інформаційне середовище ВНЗ”, “середовище”

Утім, центральним у нашому дослідженні виступає поняття середовище”, основні трактування якого наведено у табл. 1.

Трактування поняття “навчальне середовище”

Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. - Л. : ЛГУ, 1986.

Андреев А. А. Педагогика высшей школы. Новый курс : учеб. пос. / А. А.Андреев. - М. : МЭСИ, 2002. - 264 с.

Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти : монографія / В. Ю. Биков. - К. : Атіка, 2008. - 684 с.

Блонський П. П. Основи педагогіки / П. П. Блонский; переклад В.Черняхівської. - Х. : Державне видавництво України, 1927. - 175 с

Гапоненко А. Л. Стратегическое управление : учебник [для студ. ВУЗов] / А. Л. Гапоненко, А. П. Панкрухин. - М. : Изд-во “ОМЕГА-Л”, 2006. - 464 с.

Жук Ю. О. Особистісний простір учня в комп'ютерно-орієнтованому навчальному середовищі // Інформаційні технології і засоби навчання. - 2012. - № 3 (29). - Режим доступу до журналу : http://www.j oumal.iitta. gov.ua.

Иванов А. В. Культурная середа современной школі / А. В. Іванов // Педагогика. - 2006. - № 10. - С. 50-55.

Ільченко О. Г. Втілення екологічних ідей в освітньому середовищі сучасної школи / О. Г. Єльченко // Біорізноманіття: теорія, практика та методичні аспекти вивчення в загальноосвітній та вищій школ і: міжнар. наук.-практ. конф. (7-8 лютого 2008 р.). - Полтава : Друкарська майстерня, 2008. - С. 167-169.

Ковалев Г. А. Субъективная оценка студентами образовательной среды вуза : дисс. канд. пед. наук : 13.00.01. / Г. А. Ковалев. - М., 1996.

Корчак Я. Педагогическое наследие. - М. : Педагогика, 1991. - 272 с.

Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / за ред. Л. М. Проколієнко. - К. : Радянська шк., 1989. - 608 с

Крилова Н. Б. Культурология образования / Н. Б. Крилова. - М. : Просвещение, 2000. - 168 с.

Лапінський В. В. Дидактичні вимоги до комп'ютерно-орієнтованих засобів і систем навчання // Праці наук. товариства ім. Шевченка. - Т. ІІ : Комп'ютерно-орієнтовані технології. - Косів : Регіональний наук.-досл. Центр, 2005. - С. 32-36

Макаренко А. С. Воспитание гражданина / А. С. Макаренко. - М. : Просвещение, 1988. - 304 с.

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки [Електронний ресурс]. - [2011]. - 37 с. - Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf.

Панов В. И. Психодидактика образовательных систем: теория и практика / В. И. Панов. - СПб. : Питер, 2007. - 352 с.

Панченко Л. Ф. Інформаційно-освітнє середовище сучасного університету : монографія / Л. Ф. Панченко ; Держ. закл. “Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченк “ . - Луганськ : Вид-во ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010. - 280 с.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 1. У полоні Платонових чар / Карл Поппер ; пер. з англ. О. Коваленко. - К. : Основи,1994. - 444 с.

Ракитина Е. А. Информационные поля в учебной деятельности / Е. А. Ракитина, В. Ю. Лыскова // Информатика и образование. - 1999. - № 1.

Рубцов В. В. Психологическое проектирование и экспертиза образовательной среды / Рубцов В. В., Панов В. И., Поливанова Н. И. // Московская психологическая школа : История и современность: в 3 т. / под ред. В. В. Рубцова. - Т. III. -М., 2004. - С. 246-258.

Слободчиков В. И. О понятии образовательной среды в концепции развивающего образования / В. И. Слободчиков // 2-я Российская конференция по экологической психологии: тезисы (Москва, 12-14 апр. 2000 г.). - М., 2000. - С. 172-176.

Словак К. І. Методика використання мобільних математичних середовищ у процесі навчання вищої математики студентів економічних спеціальностей : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.10 “Інформаційно-комунікаційні технології в освіті” / Словак Катерина Іванівна ; Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України. - К., 2011. - 291 с

Словник української мови: в 11 т. / [ред. колег. І. К. Білодід (голова та ін.]. - К.: Наукова думка, 1970-1980. - Т. 3: Е-З / [ред. А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, П. П. Доценко]. - К. : Наукова думка, 1973. - 840 с.

Тэн И. Философия искусства / Ипполит Адольф Тэн. - М. : Республика, 1996. - 351 с.

Философский словарь / [под ред. И. Т. Фролова]. - М. : Политиздат, 1987. - 592 с.

Шацкий С.Т. Педагогические сочинения в 4-х т. - М., 1959.

Ясвин В. А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию / В. А. Ясвин. - М. : Смысл, 2001. - 365 с

Размещено на Allbest.ru