Самоосвітня діяльність класного керівника як основна умова підвищення ефективності виховного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.147.111

САМООСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА ЯК ОСНОВНА УМОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Н.В. Устинова

Постановка проблеми у загальному вигляді.

Загальновідомо, що справжня освіта здобувається лише шляхом самоосвіти. Під самоосвітою слід розуміти спеціально організовану, самодіяльну, систематичну пізнавальну діяльність, спрямовану на досягнення визначених особистісно і суспільно значущих освітніх цілей: задоволення пізнавальних інтересів, загальнокультурних і професійних запитів та підвищення кваліфікації. Як зазначає Г.М.Коджаспірова, самоосвіта - це система розумового і світоглядного самовиховання, що спричиняє вольове й моральне самовдосконалення, проте не має їх своєю метою [3].

Потреба самоосвіти, у тому числі й класного керівника, диктується, з одного боку, самою специфікою вчительської діяльності, її соціальною роллю, з іншого, - реаліями і тенденціями неперервної освіти, що пов'язане з постійно змінними умовами педагогічної праці, потребами суспільства, еволюцією науки і практики, усезростаючими вимогами до людини, її здібностями швидко й адекватно реагувати на зміну суспільних процесів і ситуацій, готовністю перебудовувати свою діяльність, уміло вирішувати нові, більш складні завдання [1].

Сутність самоосвіти класного керівника виражається в задоволенні його пізнавальної активності, зростаючої потреби педагога в самореалізації шляхом неперервної освіти. Смисл самоосвіти полягає в оволодінні технікою і культурою розумової праці, умінні долати проблеми, самостійно працювати над власним удосконаленням, у тому числі й професійним. Основними принципами самоосвіти класного керівника є неперервність, целеспрямованість, інтегративність, єдність загальної і професійної культури, взаємозв'язок і наступність, доступність, випереджальний характер, перманентність переходу від нижчого ступеня до вищого, варіативність тощо [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом до проблеми самоосвітньої діяльності вчителя і керівника зверталися як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги, зокрема Т.Б.Волобуєва, І.Я.Жорова, Г.М.Коджаспірова, Т.О.Кузьмич, О.П.Медуха, Л.М.Назарова, Л.С.Орленко, В.Панасенко та ін., які у своїх працях розглядали самоосвіту педагога як умову підвищення його професійної компетентності, як засіб спрямування вчителя на інноваційну діяльність, самоосвітню діяльність керівника тощо [1-7 та ін.].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас проблема самоосвітньої діяльності класного керівника як основна умова підвищення ефективності виховного процесу по суті залишається не- розкритою вченими-педагогами.

Формулювання цілей статті. Саме тому метою нашої статті й стало висвітлення теоретико-методологічних засад удосконалення самоосвітньої діяльності класного керівника сучасної школи в умовах інноваційної діяльності, розгляд самоосвіти як основної умови підвищення його професійної компетентності і, відповідно - забезпечення ефективності всього виховного процесу, унесення пропозицій щодо першочергових шляхів удосконалення професійної педагогічної самоосвіти класного керівника.

Виклад основного матеріалу. Реформування системи національної освіти вимагає всебічної уваги до кожної з її складових. Певною мірою це стосується підвищення педагогічної майстерності вчителів шляхом організації самоосвіти педагогів, що являє собою органічну складову неперервної педагогічної освіти. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб'єкт і об'єкт освіти постають в одній особі.

Загальновідомо, що самоосвіта - це процес свідомої, самостійної, пізнавальної діяльності з метою вдосконалення певних якостей чи навичок. Самоосвіта вчителя є необхідною умовою його професійної діяльності.

Самоосвіта педагогів є неперервним, особливим чином організованим процесом розвитку та збагачення сукупної культури педагога на основі сформованих у нього освітніх потреб. Цей факт зумовлює особливе місце самоосвіти в системі післядипломної освіти педагогів.

По-перше, самоосвіта є основою неперервності освіти, вона об'єднує вищу освіту й післядипломну, підвищення кваліфікації в курсовий та міжкурсовий періоди. По-друге, саме з самоосвіти починається післядипломна освіта педагогів. По-третє, самоосвіта настільки тісно пов'язана з усіма без винятку підсистемами післядипломної освіти педагогів (підвищення кваліфікації, отримання нової або спорідненої педагогічної спеціальності, аспірантурою), що входить до їх складу і зумовлює ефективність функціонування кожної. Зрештою, самоосвіта має і власну цінність як структурний елемент системи післядипломної освіти педагогів і може за певних обставин замінити будь-який з них [2].

У наукових працях цей термін характеризується як постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, постійне вдосконалення своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію [2].

Рушійною силою, джерелом самоосвіти є потреба особистості в самозміненні, самовдосконаленні та самореалізації. Серед найсуттєвіших об'єктивних причин, що породжують цю потребу, слід назвати вимоги, які висовує суспільство до особистості та її освіченості. Це породжує наступні дії фахівця з самовдосконалення і впливає на формування і розвиток освітніх потреб, пошук шляхів їх задоволення. Самоосвіта починається з усвідомлення фахівцем свого реального освітнього рівня, зіставлення його з існуючими вимогами суспільства до нього як до особистості, професіонала та бажаним рівнем освіченості. Саме тому в умовах трансформаційного розвитку суспільства й Української держави актуальними є питання мотивації самоосвіти вчителів [5].

Здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину ніж сама освіта в навчальному закладі. «Учити самого себе» - девіз кожної вчителя як особистості. Проте найактуальнішим він стає для класного керівника, який найближче стоїть до молодого покоління і безпосередньо впливає на розвиток особистості дитини. Особистісно зорієнтована самоосвіта педагога забезпечує підвищення педагогічної майстерності, а в результаті - неперервний саморозвиток особистості самого педагога і його вплив на розвиток особистості учня.

В основі ефективної педагогічної діяльності лежить позитивна концепція «Самопізнання. Самовиховання. Самовдосконалення. Самовираження. Самореалізація» класного керівника, оскільки розуміння себе, прийняття себе, оптимістичне світосприйняття - чи не головний принцип забезпечення соціально-психологічних умов для зміцнення і збереження сприятливих тенденцій у самовдосконаленні і самореалізації особистості педагога.

Отже, самоосвіта - це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих якостей особистості класного керівника та особистості кожного учня. Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності вчителя до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення й створення особистої «Я- концепції» [6].

Роль самоосвіти для вчителя в різних країнах розуміється по-різному, однак значущість її в професійному розвитку фахівці досить велика. Звертаючись до визнаних міжнародних стандартів організації праці, слід зазначити, що в документах Міжнародної організації праці значна увага надається розкриттю потенціалу та професійному навчанню працівників. Самостійна освіта вчителів у контексті їхнього професійного розвитку та в системі підвищення кваліфікації органічно випливає із загальної системи освіти європейських країн. Болонська система освіти, характерна для переважної більшості країн Європи, передбачає, що велику кількість навчального матеріалу (приблизно 60-65%) особа, яка навчається, засвоює в процесі самостійної роботи.

Така побудова освітнього процесу в педагогічних і класичних вищих навчальних закладах створює передумови для дальшої самоосвіти вчителів, а також формує звичку та необхідні навички для здійснення самоосвіти. Тому самоосвіта апріорі вважається основним методом набуття нових знань. Цього, на жаль, бракує вітчизняному освітньому менталітету, де основним методом набуття нових знань усе ще вважається їх безпосередня передача від викладача до тих, хто навчається [7].

Як відомо, формування системи виховної роботи, що охоплює і навчальну, і позанавчальну діяльність, залежить не лише від педагогічної майстерності вчителів- предметників, але й насамперед від майстерності класних керівників, оскільки класний керівник - це головна фігура в процесі формування особистості дитини, її соціалізації і становлення громадянськості, у процесі утвердження і самоутвердження дитини в суспільстві.

Класний керівник через різноманітність своєї діяльності має володіти різними здатностями і всебічними знаннями в різних сферах діяльності. Самому оволодіти таким вантажем знань просто фізично неможливо, і саме тому в школі слід створити системи вдосконалення і підвищення кваліфікації класних керівників, у якій самоосвіті відводиться далеко не остання роль.

На думку науковців, самоосвітня діяльність класного керівника включає: науково-дослідницьку роботу; вивчення наукової, методичної та художньої літератури (мистецтва); участь у колективних та групових формах методичної роботи; вивчення практики педагогічної діяльності та досвіду своїх колег; практичну апробацію власних матеріалів [4].

Організація самоосвіти класного керівника залежить від рівня його підготовки, мети вдосконалення педагогічної майстерності, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності. Ефективність же самоосвіти педагога залежить від стилю управління педагогічним колективом, що передбачає індивідуальний підхід до кожного, усебічну підтримку творчості, прагнення самореалізуватися.

Саме тому самоосвіті сприяє передусім робота методичної служби школи, перед якою стоять завдання: створити класним керівникам умови для інтелектуального, соціального і духовного розвитку, самореалізації особистості; досягти оптимальної реалізації впливу самоосвіти на розвиток особистості класного керівника та учня; забезпечити максимальну мобілізацію психічних ресурсів особистості з метою самореалізації [4].

Отже, кроками для підвищення ефективності самоосвітньої діяльності класного керівника можуть бути: моніторинг педагогічної, методичної, психологічної підготовки класного керівника, а також загальнокультурного рівня; заповнення діагностичної карти, де визначається рівень ускладнень, які виникають в класного керівника; складення програми дій з удосконалення педагогічної майстерності кожним класним керівником; відбиття в планах державних, регіональних, районних та шкільних документів; відповідність теми самоосвіти проблемі, над якою працює класний керівник; відпрацювання теоретичного матеріалу; ознайомлення з практикою педагогічної діяльності за заданою темою; упровадження теми самоосвіти і самовиховання в роботі з класом, узагальнення напрацьованих матеріалів; поширення власного досвіду; відстеження результатів роботи; висновок [4]. самоосвітній інноваційний професійний компетентність

Які ж заходи можна використовувати для стимулювання самоосвіти класного керівника?

1 група. Заходи, спрямовані на підсилення практичного напряму самоосвіти: теоретичні семінари; навчальні семінари на базі відкритих занять; інструктивно-методичні консультації й наради; тренінги; співбесіди з класними керівниками.

2 група. Заходи для підсилення наукового напрямку самоосвіти: психолого-педагогічні семінари; презентації педагогічних новинок; проблемні семінари; педагогічні читання.

3 група. Колективна творчість: “круглі столи”; випуски методичних бюлетенів; творчі майстерні.

4 група. Заохочення вчителів до активної творчої діяльності: предметно-методичні тижні; узагальнення педагогічного досвіду; ділові ігри; конкурси професійної майстерності.

5 група. Оприлюднення індивідуальних напрацю- вань: публікація методичних знахідок; творчі звіти; май- стер-класи [4].

Усі названі види методичної роботи впроваджують у життя в рамках таких організаційних форм, як методичне об'єднання, школа молодого вчителя, педагогічна рада, постійний семінар.

Концепцію самоосвітньої діяльності класного керівника подано в Таблиці 1 [4].

Далі для прикладу розглянемо систему підвищення кваліфікації класних керівників у загальноосвітній школі I- III ступенів №1 Херсонської міської ради. Вона складається з кількох структур: педагогічні ради та семінари з проблем виховної роботи; засідання методичних об'єднань класних керівників; консультаційна рада для класних керівників, система самоосвіти класних керівників, узагальнення і передача досвіду виховних систем класних керівників. I, як результат, - формування виховної системи школи через створення програм розвитку класних колективів.

Таблиця 1 Концепція самоосвітньої діяльності класного керівника