Засоби підготовки майбутніх учителів до організації інтерактивної взаємодії з учнями

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378: [371.134/311:37.064.2]

ЗАСОБИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕРАКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ

Аналіз практики роботи вищих педагогічних закладів освіти дозволяє стверджувати про пріоритетність інформативно-описового характеру навчання, переважання вербальних методів, групових і фронтальних форм роботи, і в наслідок цього - закріплення в майбутніх учителів позиції пасивних виконавців професійних функцій. Така організація навчального процесу породжує формалізм і негативно впливає на якість підготовки педагогічних кадрів. Оновлення освіти сьогодні потребує від викладачів знання тенденцій інноваційних змін у системі сучасної освіти, розуміння суті особистісно-зорієнтованої системи навчання, де важливу роль займає саме інтерактивна взаємодія, яка побудована на засадах співпраці, припускає унікальність суб'єктів та їхню принципову рівність, варіативність точок зору кожного суб'єкта на сприйняття, розуміння та активну інтерпретацію точок зору іншими суб'єктами. освіта інтерактивний організатор навчання

Проблемою підготовки майбутніх учителів до організації інтерактивної взаємодії займаються Б. Бадмаєв, Н. Волкова, С. Кашлєв, Д. Кавтарадзе, М. Кларін, О.Комар, В. Мартинюк, А. Панфілова, Л. Пироженко, О.Пєхота, О. Пометун, В. Терещенко, П. Щербань та інші.

Мета статті - розглянути засоби підготовки майбутніх учителів до організації інтерактивної взаємодії з учнями.

Підготовка майбутніх учителів до організації інтерактивної взаємодії передбачає застосування певних засобів, а саме спецкурсу «Інтерактивна взаємодія в освіті», що спрямований на сформованість готовності студентів до організації інтерактивної взаємодії з учнями успішно виступати в ролях організатора й учасника інтерактивної взаємодії з учнями. Спецкурс розроблявся з урахуванням технології підготовки майбутніх учителів до інтерактивної взаємодії з учнями та відповідає її етапам: мотиваційно- орієнтаційному, змістово-процесуальному та контрольнорефлексивному.

Метою курсу «Інтерактивна взаємодія в освіті» було формування професійних знань, умінь і навичок майбутніх учителів з питань інтерактивної взаємодії, ознайомлення з інтерактивними методами, що сприяють створенню доброзичливого середовища під час навчання та розкриттю всього потенціалу тих, хто навчається.

Завдання розробленого курсу: забезпечити засвоєння майбутніми вчителями основних понять і категорій інтерактивної взаємодії; сформувати вміння інтерактивної взаємодії та навчити використовувати їх у навчальному процесі.

Іноземні дослідники, описуючи основні інтерактивні методи навчання, класифікують їх як методи тренінгу. До методів інтерактивної взаємодії в науковій літературі відносять евристичну бесіду, дискусію, мозковий штурм, круглий стіл, рольові та ділові ігри. Усі вони в повному обсязі або частково реалізуються переважно у вигляді інтерактивної взаємодії - тренінгу.

Перші тренінги були спрямовані на підвищення готовності особистості до спілкування і були проведені учнями К. Левіна в Бетелі (США). Вони отримали назву Т-груп. У їх основі знаходилась ідея про те, що хоча люди живуть і працюють у певних об'єднаннях, частіше за все вони не розуміють того, як вони беруть у них участь, якими бачать їх інші, які реакції викликає їхня поведінка в інших людей.

Під час занять необхідно було забезпечити такі організаційні умови: включення в діяльність, наближену до професійно-педагогічної, тому ми використовували інтерактивні методи навчання, які відрізняються від традиційних і мають такі особливості:

1) активізацію пізнавальної діяльності студентів;

2) самостійний (індивідуальний або груповий) пошук вирішення проблеми на підвищеному рівні зусиль;

3) створення емоційно-вольового фону (напруги) для активної діяльності;

4) неперервні прямі та зворотні зв'язки між навчаючою системою та тими, хто навчається;

5) зміну ролі викладача на роль менеджера, організатора навчального процесу, консультанта, помічника;

6) суб'єкт-суб'єктні відношення між викладачем і студентом: як прямі, так і опосередковані (через навчальну групу, навчальний текст, комп'ютер);

7) опору на особистісний досвід тих, хто навчається;

8) організацію зовнішньої взаємодії тих, хто навчається, як стимулу до внутрішнього переживання, рефлексії.

Ефективність використання інтерактивних методів навчання зумовлюється дотриманням відповідних правил:

1. у роботу повинні бути включені певною мірою всі учасники. З цією метою корисно використовувати ігрові методи, що дозволяють включити усіх учасників семінару до процесу обговорення;

2. необхідно заздалегідь подумати про психологічну підготовку студентів. Справа в тому, що не всі, хто прийшов на заняття, психологічно готові до включення в певні види роботи. Заважати можуть закріпачення, скутість, традиційність поведінки. У даному випадку корисні розминки, постійне заохочування за активну участь у роботі, надання можливості для самореалізації;

3. студентів під час інтерактивної взаємодії не повинно бути багато. Кількість студентів та якість навчання має знаходитися у прямій залежності. Лише за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах, оскільки важливо, щоб кожен учасник був почутим, кожній групі необхідно дати можливість висловитися;

4. необхідно ретельно готувати приміщення. Аудиторія повинна бути обставлена з таким розрахунком, щоб учасникам було легко пересаджуватися для роботи у великих і малих групах. Погано, якщо хтось незручно сидить: столи краще розташовувати «ялинкою», щоб кожен мав можливість спілкуватися в малій групі. Добре, якщо заздалегідь підготовлено матеріали, необхідні для творчої роботи;

5. слід уважно поставитись до питань процедури та регламенту, про які необхідно домовитися на самому початку та намагатися не порушувати їх. Наприклад, про те, що всі учасники будуть виявляти толерантість до будь- якої точки зору, поважати право кожного на свободу слова.

Існує кілька класифікацій інтерактивних методів (технологій) навчання. Так, В. Мельник [1, с. 73] виокремлює:

• превентивні інтеракції (тренінг, консультації тощо);

• імітаційні інтеракції (інсценування, ділові ігри, диспут, «мозковий штурм» тощо);

• неімітаційні інтеракції (проблемна лекція, конференція, практикум тощо).

Цікавою, на нашу думку, є класифікація інтерактивних методів навчання за С. Кашлєвим, котрий диференціює їх згідно з провідною функцією певного метода організації інтерактивної взаємодії:

> методи створення сприятливої атмосфери, організації комунікації;

> методи обміну діяльностями;

> методи миследіяльності;

> методи сенсотворчості;

> методи рефлексивної діяльності;

> інтегративні методи (інтерактивні ігри) [2, с. 51].

У вітчизняній методиці використовується класифікація інтерактивних технологій, створена О. Пометун, згідно з якою інтерактивні технології розподіляються на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

1. інтерактивні технології кооперативного навчання;

2. інтерактивні технології колективно-групового навчання;

3. технології ситуативного моделювання;

4. технології опрацювання дискусійних питань [3, с.

11].

Вчена рекомендує для подолання складності застосування окремих інтерактивних технологій перетворити їх слабкі сторони на сильні та пам'ятати:

• інтерактивна взаємодія потребує певної зміни всього життя групи, а також значної кількості часу для підготовки як студентів, так і викладачів. Необхідно починати з поступового введення елементів цієї моделі, якщо викладач або студенти з нею незнайомі. Можна навіть створити план поступового впровадження інтерактивного навчання. Краще старанно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх скомпоновані «ігри»;

• можна провести особливе «організаційне заняття» та скласти «правила роботи у групі». Необхідно налаштувати студентів на ретельну підготовку до інтерактивних занять і використовувати спочатку прості інтерактивні методи - роботу в парах, малих групах, «мозковий штурм» тощо. Коли викладач і студенти набудуть досвіду, заняття проходитимуть набагато легше, а підготовка не потребуватиме багато часу;

• використання інтерактивного навчання - не самоціль, а засіб досягнення в аудиторії тієї атмосфери, яка найкраще сприяє співпраці, порозумінню і доброзичливості, дає реальні можливості реалізувати особистісно-орієнтоване навчання;

• якщо застосування інтерактивної моделі в конкретній групі призводить до результатів, протилежних очікуваним, необхідно переглянути стратегію та використовувати її більш обережно. Можливо, варто обговорити цю ситуацію з студентами (чи правильно їх розуміє викладач, чи готові вони до використання інтерактивних технологій);

• для ефективного застосування методів інтерактивного навчання, зокрема для того, щоб охопити необхідний матеріал і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради ігор»), викладач має старанно планувати роботу, щоб дати студентам завдання для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання; дібрати для заняття такі інтерактивні вправи, які б дали студентам «ключ» до засвоєння теми; під час інтерактивних вправ дати студентам час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або виконали його «граючись»; на одному занятті можна використовувати одну (максимум - дві) інтерактивну вправи, а не їх калейдоскоп; важливим є спокійне і детальне обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема, акцентування уваги й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі; проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітніших матеріалів теми, що були пов'язані з інтерактивними завданнями;

• для зміцнення контролю за процесом навчання за умови використання інтерактивної моделі навчання викладач також має добре готуватися: глибоко вивчити та продумати матеріал; старанно спланувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання та можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективного заняття; мотивувати студентів до вивчення шляхом добору найцікавіших випадків і проблем; оголошення очікуваних результатів (цілей) заняття і критеріїв оцінки роботи студентів; передбачити різноманітні методи привернення уваги студентів, налаштовування їх на роботу, підтримка дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії. Цьому можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах.

З огляду на сказане вище можна зазначити, що студент повинен бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистішу зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивного результату. Для досягнення необхідного результату використовували метод «Мозкова атака». У своєму дослідженні А. Осборн запропонував терміни «мозковий штурм» та «мозкова атака». «Мозкова атака» Грунтується на певних психологічних і педагогічних закономірностях. Учений встановив, що колективно генерувати ідеї більш ефективно, ніж індивідуально. За звичайних умов творча активність людини часто стримується явно та неявно наявними бар'єрами. Цю ситуацію зручно висловити за допомогою «шлюзу». Творча активність людини дуже часто потенційно стримується, як вода у шлюзі, тому його необхідно відкрити щоб її визволити. Основними напрямами мозкової атаки є захоплюючий аудиторію факт, питання; питання, пов'язане з особистішим досвідом студентів; те, що хвилює викладача особисто; оригінальний, незвичайний початок заняття.

«Мозковий штурм» - це метод генерування нових ідей з подальшим прийняттям рішення. Учасникам пропонується відійти від традиційного підходу до проблеми і повною мірою використовувати власний творчий потенціал. На першому етапі мозкового штурму учасники активно висувають ідеї, зокрема нереалістичні, фантастичні та нелогічні. Головне завдання - кількість ідей, а не їх якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують. Учасники знають, що від них не вимагається обгрунтування їхньої пропозиції чи пояснення. Проте час для висунення ідей зазвичай обмежений.

Завданням другого етапу є оцінювання та обговорення всіх запропонованих ідей, ранжування їх за рівнем значимості, поділ на групи тощо. Перевагами застосування цього методу вважається те, що він:

1. дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;

2. допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай є пасивним і соромиться брати участь у дискусіях;

3. активізує увагу та творчі можливості учасників, уможливлює їхній відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;

4. є цікавим початком наступного обговорення в групах. Також на заняттях з спецкурсу викладачем створювались ситуації успіху. Практика свідчить про те, що дуже складно працювати з невстигаючими, оскільки вони не в змозі засвоїти новий матеріал. Пропонували прийом дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими невеликими дозами з обов'язковим закріпленням. На початку вивчення теми використовували репродуктивні методи навчання, щоб студенти переконалися в можливості відтворити матеріал, а потім уже використовували творчі. Студенти виконували завдання, використовуючи підказку та діючи за алгоритмом. При цьому виникала проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку викладача) дії студента - відтворення невеликої дози матеріалу, розв'язання нескладної задачі, виконання легкої самостійної роботи. Враховуючи те, що для деяких студентів таке навчання було максимально можливим, досягнення навчальної діяльності оцінювали не лише середнім, але іноді - й вищим балом. Такий прийом виправдовував себе, оскільки студенти починали вірити у власні сили і згодом усе краще оволодівали матеріалом предмету.

Складності в розумінні виучуваного матеріалу можуть бути спричинені значною кількістю незнайомих слів у розповіді викладача, тобто «щільністю» незрозумілої наукової термінології. Щоб уникнути цього, чітко визначався мінімум наукових термінів, які повинен опанувати студент; показували (там, де це можливо) відмінність їх від повсякденних понять, наводили аналогічні терміни, пояснювали їх походження; ці терміни використовували багаторазово для їх Грунтовного закріплення в пам'яті. Також використовували прийом складання тезаурусу наукової термінології.

Чим чіткіше виконано поділ матеріалу на частини, чим рельєфніше показано логічні зв'язки між ними, підкреслено складові, що містять нові знання, тим зрозумілішим є його зміст. Цьому сприяли наголошення на ключових словах у тексті, наявність плану викладу матеріалу, питання до нього. Якщо матеріал конкретизується рисунками, словесними прикладами, близькими до особистого досвіду учнів, він стає доступним для розуміння і викликає інтерес до предмету.

Отже, вирішення суперечностей, що виникають, передбачає пошук нових підходів до організації навчання у вищій педагогічній школі. Тому проблема побудови навчального процесу на принципах інтерактивної взаємодії, співпраці та співтворчості сьогодні є особливо актуальною. Саме інтерактивна взаємодія здійснюється під час колективних зусиль для спільного вирішення проблеми, а її ефективність залежить від ефективності групової роботи.

Список використаних джерел

1. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор- укладач Н.П.Наволокова. - X. : Вид. група «Основа», 2009. - 176 с.

2. Кашлев С.С. Интерактивные методы обучения педагогике / С.С. Кашлев. - Минск: Вышэйшая школа, 2004. - 117 с.

3. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посібник / О. I. Пометун, Л. В. Пироженко. - К. : Видавництво А.С.К., 2004. - 192 с.

Анотація

Ключові слова: засоби підготовки, інтерактивні методи навчання, інтерактивна взаємодія, готовність студентів.

In the article the means of future teachers' training to the organization of interaction with pupils are considered, namely the special course «Interaction in education», that is directed on forming the preparedness of students successfully to come forward in the roles of organizer andparticipant of the interaction with pupils. Basic classifications andfeatures of interactive methods of studies are considered; it is well-proven that efficiency of the use of interactive methods ofstudies is predetermined by the observance ofproper rules.

Key words: means of training, interactive methods of education, interaction, preparedness of students.