Стаття розкриває форми групової роботи з формування комунікативних компетенцій на уроках у початковій школі.

Сьогодні вчитель початкової школи повинен не тільки давати знання, уміння, навички, а, у першу чергу, створювати передумови для розвитку учня як гармонійної особистості, спроможної успішно навчатися в основній школі. В.О. Сухомлинський писав: "Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно здійматися зі сходинки на сходинку довгого шляху пізнання, - це одне з найскладніших завдань учителя. Саме в його здійсненні - ключ до тієї педагогічної мудрості, опанування якої робить нашу працю творчою" [4. с.394].

Комунікативна діяльність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких психічних процесів, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення; дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме в цей період активно розвивається дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формуються вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Сутність компетентнісного підходу в освіті полягає у спрямуванні навчального процесу на набуття учнями компетентності у важливих сферах життя, тобто загальної здатності особистості виконувати певний вид діяльності. Компетентність базується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню. Вона є показником успішності особистості.

Компетентнісний підхід передбачає окреслення чіткого кола компетенції, тобто необхідного комплексу знань, навичок, ставлень та досвіду, що дає змогу ефективно виконувати певну діяльність або функцію. Компетенція визначається державою, установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності. Таким чином, відповідність загальної здатності учнів виконувати певну діяльність тим вимогам, які висуваються до її виконання, є ступенем компетентності учня.

Компетентність - це результат систематизованої навчальної діяльності, що виражається в активному оволодінні системою знань, а також здатності використовувати її з метою пізнання навколишньої діяльності й розв'язання проблем, що виникають у практичній діяльності [1].

Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, уміння, навички. Термін компетенція широко використовується в наш час там, де йдеться про навчання й виховання. Компетентність - це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку, знання, здатність до творчого вирішення завдань, ініціативності, самостійності, самооцінки самоконтролю; це сформованість інтелектуальних операцій, спрямованість у діяльності, усвідомленість і мотиваційна насиченість.

Комунікативна компетентність передбачає оволодіння мовами та способами взаємодії з людьми, навички роботи в групі. Учень має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію тощо [1].

Комунікативна компетентність містить три складові: мовну, мовленнєву й соціокультурну. Їх зміст розкрито в Державному стандарті початкової загальної освіти й у навчальній програмі з української мови для 1-4 класів.

Комунікативна компетентність - здатність особистості застосовувати в конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми й віддаленими людьми та подіями, навички роботи в групі, володіння різними соціальними ролями. Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, засвоєння мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування [2].

А це можливо при особливій організації роботи учнів у навчальному процесі, а саме при використанні парної й групової роботи, де дитина озброюється навичками самостійної діяльності, стає в позицію дослідника, стає рівноправним учасником навчання.

Проблема організації групового навчання стала предметом дослідження багатьох науковців. Найбільший інтерес до групових форм навчальної діяльності спостерігається в останні два десятиріччя. Значний внесок у розробку загальних принципів організації групової навчальної діяльності дали дослідження В. Дяченко, В. Кетова, Г. Цукерман, О. Ярошенко. Дидактичні питання організації групової навчальної діяльності молодших школярів розроблено в працях В. Вихрущ, Є. Задої, І. Вітковської, Н. Нор.

В основі розробки методів спільного кооперативного навчання (засновується на групових формах навчальної діяльності учнів) лежать концепції А. Маслоу і Дж. Брюнера.

Групова навчальна діяльність допомагає розв'язувати проблему великих за кількістю дітей класів і дати учням можливість більше спілкуватись. Учитель має можливість збільшити час для індивідуальної мовленнєвої практики через те, що в цей час усі діти зможуть висловитися, обговорити проблему та дискутувати з даного питання. Невеликі групи дають можливість учням стати ініціаторами розмови, безпосередньо вести бесіду, обмін думками та грати такі ролі, які в іншій ситуації були б неможливими [3].

Перш ніж використовувати у структурі уроку різноманітні форми групової навчальної діяльності, необхідно навчити молодших школярів співпрацювати, дотримуватись певних правил.

Правила спільного обговорення

Не говорити всім одночасно.

Заперечуючи, звертатися безпосередньо до учнів.

Усім слухати одного.

Постійно використовувати позначки "+", "-", "?".

Правила дружної роботи

Перед роботою потрібно домовитися, хто її буде виконувати.

Марно не сперечатися.

Намагатися зрозуміти один одного.

Формування навичок групової роботи починається з перших днів дитини в школі за програмою "Введення в шкільне життя". Починаємо зі знайомства із двома правилами:

Висловивши свою думку, запитай інших: "Ви згодні?", "Ти не заперечуєш?", "А як ти думаєш?".

Якщо всі згодні, можна діяти. Якщо є різні думки, запитайте один одного: "Чому ти так вважаєш?", "А це можна довести?"

Зрозуміло, що не всі першокласники можуть висловити, або аргументувати свою думку. Тому робота починається з виконання легких ігрових завдань. Діти вчаться домовлятися очима, підтримувати один одного, узявши один одного за руки, отримують задоволення від спільної роботи, захоплюються своїми партнерами. Групова підтримка, дії разом, дають почуття захищеності, допомагають зробити перший крок у невідоме. Наприклад, перший вихід до дошки, відповідь із місця, клас підкаже групі, що в них вийшло добре, що допоможе цій чудовій групі стати ще краще [6].

На початкових етапах навчання школярів роботі в малих групах особливо ефективна технологія роботи в парах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням можливість подумати, обмінятися ідеями з партнером і потім озвучити це перед класом. Ця форма роботи сприяє розвитку навичок спілкування, уміння висловлюватись, переконувати, вести діалог, дискусію. Така співпраця не дає можливості ухилитись від виконання завдання.

Найчастіше на уроках можна використовувати такі види роботи в парах:

Гра "Незнайко" (один учень читає, інший виправляє помилки);

"Інтерв'ю" (узяти інтерв'ю й визначити ставлення партнера до заданого тексту, статті і т.д.);

Гра "Кіт і мишка" (зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного);

"Взаємні запитання" (протестувати та оцінити один одного);

Навчальна діяльність у групі містить декілька послідовних моментів:

- засвоєння навчального завдання, яке група повинна виконати;

- організація груп, розподіл ролей у малих групах;

- процес обговорення, дослідження, пошуку;

- презентація групового розв'язання даної проблеми, питання, завдання;

- міжгруповий діалог;

- підбиття підсумків.

Об'єднання дітей у групи - це важливий момент в організації роботи. Способів об'єднання існує багато, і вони значною мірою визначають те, як відбуватиметься подальша робота в групі, і на який результат ця група вийде.

Об'єднання в групи відбувається за взаємним вибором.

Група, що формується за ознакою випадковості, характеризується тим, що в ній можуть об'єднуватися (правда, не за взаємним бажанням, а волею випадку) діти, які в інших умовах ніяк не взаємодіють між собою, або навіть ворогують. Робота в такому гурті розвиває в учасників здатність пристосовуватися до різних умов діяльності й до різних ділових партнерів.

Цей метод формування груп корисний у тих випадках, коли перед учителем стоїть завдання навчити дітей співпраці. Метод також може використовуватися в класах, у яких між учнями склалися в цілому доброзичливі стосунки. Але в будь-якому випадку педагог повинен мати достатню компетентність у роботі з міжособистісними конфліктами.

За певною ознакою. Така ознака задається або вчителем, або будь-яким учнем. Так, можна об'єднатися за першою буквою імені (голосна - приголосна); відповідно до того, у яку пору року народився (на чотири групи), за кольором очей (карі, сіро-блакитні, зелені) тощо.

Цей спосіб об'єднання цікавий тим, що, з одного боку, може об'єднати дітей, які або рідко взаємодіють один з одним, або взагалі відчувають неприязнь, а з іншої - спочатку задає деяку загальну ознаку, яка зближує учнів, що об'єдналися. Є щось, що їх ріднить і одночасно відділяє від інших. Це створює основу для емоційного прийняття один одного в групі й деякого віддалення від інших.

За вибором "лідера". "Лідер" у даному випадку може або призначатися вчителем (відповідно до мети, лідером може виступати будь-який учень), або вибиратися дітьми. Формування груп здійснюється самими "лідерами". Наприклад, вони виходять до дошки й по черзі називають імена тих, кого вони хотіли б узяти у свою групу. Спостереження показують, що в першу чергу "лідери" вибирають тих, хто дійсно здатний працювати й досягати результату. Іноді навіть дружба й особисті симпатії відходять на другий план.

У тому разі якщо в класі є явні аутсайдери, для яких ситуація набору в команду може бути надзвичайно болючою, краще або не застосовувати цей спосіб, або зробити їх "лідерами".

Учитель створює групи за деякою важливою для нього ознакою, вирішуючи тим самим певні педагогічні завдання. Він може об'єднати учнів із близькими інтелектуальними можливостями, зі схожим темпом роботи, а може, навпаки, створити рівні за силою команди. При цьому організатор групової роботи може пояснити принцип об'єднання, а може уникнути відповіді на питання учасників із цього приводу.

Існує декілька основних моделей групової роботи, які застосовуються в педагогічній практиці. Слід тільки з'ясувати їх принципові особливості:

- група виконує спільне завдання, але кожен учень працює над своєю частиною роботи;

- спільне завдання учні виконують у групі поступово один за одним;

- спільне завдання виконується безпосередньо кожним учнем при взаємодії один з одним.

Згідно з цими моделями можна виділити типи організації групової діяльності учнів:

- функціонально-рольовий тип. Тут відсутня пряма залежність між вибраними ролями і спільною діяльністю. Так найчастіше ми застосовуємо на уроках читання рольові ігри та імітації, на уроках математики - рольові ігри "Оживи задачу", які навчають учнів домовлятись, поступатись один одному, працювати дружно;

- операційний тип. Предметом розподілу між учнями є структурні елементи виконаної роботи. Наприклад, щоб розв'язати текстову задачу з математики, треба: прочитати задачу, скласти короткий запис або схему до задачі, записати математичний вираз, обчислити його, перевірити. Тому, для виконання цієї роботи за операційним типом необхідна група з 4-5 учнів, які розподіляють між собою ці операції. Спілкуються між собою, допомагають один одному;

- позиційний розподіл дітей у групі, що передбачає об'єднання в групу учнів, які вже мають різні точки зору на розв'язання даної проблеми, або об'єднання на основі позицій, які задає вчитель. Тобто один учень відстоює свою думку, а решта членів групи за завданням учителя виступають його опонентами. Виникнення розбіжностей у поглядах між учнями є одним зі значущих факторів групової роботи. Учні швидше починають включатися в обговорення, бачать свій вклад у виконання завдання та взаєморозуміння. Учитель може використати такий тип організації групової діяльності і на уроках розвитку зв'язного мовлення, коли треба розкрити проблемне питання, наприклад: "Як краще провчити?" "Хто винен?", або в позакласній роботі, коли ми знайомимо учнів з правилами дискусії. Учні об'єднуються у дві команди: "стверджуюча" та "заперечуюча". Суперники мають бути коректними один до одного. У ході дискусії бажано вживати такі фрази: "Я вважаю.", "На мою думку,.", "Я з вами частково згоден, але.", "Я поважаю вашу думку, але.", "Я з вами не згоден. ";

- предметно-змістовний розподіл дітей у групі. Можливі такі рольові функції членів в групи: планувальник, виконавець, критик-контролер, координатор, якій виступає як би зі сторони і ставить питання: "Що це ми робимо?", "Де тут помилка?". Але в ході розв'язання завдання ролі між учасниками можуть поступово переходити від одного до другого. Треба тільки розробити правила взаємодії між учнями в групі, а також взаємостосунків між групами. До такого типу організації групової роботи належить усім відомий "Мозковий штурм", який ми застосовуємо на уроках із різних предметів. Цей метод сприяє подоланню в учнів пізнавально-психологічних бар'єрів, активізує їхню творчу думку, розвиває гнучкість мислення, навчає діалогу.

Методи "Перехресні групи", "Мозаїка", "Метод пилки" дозволяють вивчити на уроках великий за обсягом матеріал. Наприклад, на уроках природознавства при вивченні тем із розділу "Природні зони" учні самостійно в групах опрацьовують матеріал, а потім допомагають іншим засвоїти його.

Необхідність об'єднання дітей у групи виникає в наступних випадках:

- задача не може бути розв'язана індивідуально;

- спільне обговорення значно прискорює процес пошуку розв'язки,

- специфіка завдання така, що потребує розподілу операцій, які треба виконати для отримання результату, між членами групи [5].

Вибір завдань для групової роботи має відповідати таким принципам.

Завдання мають бути такими, щоб дружна й погоджена робота всіх членів групи давала відчутно кращий результат ніж міг би отримати кожний з учасників, якби працював один.

Доцільно використати:

- завдання, які вимагають виконання великого обсягу роботи;

комунікативна компетенція початкова школа

- завдання, які вимагають різноманітних знань і вмінь, усією сукупністю яких не володіє жоден із дітей індивідуально, але володіє група в цілому;

- завдання на розвиток творчого мислення, де необхідно генерувати максимальну кількість оригінальних ідей;

- завдання, що вимагають ухвалення рішень, що безпосередньо стосуються майбутньої діяльності цієї групи.

Зміст роботи має бути цікавий дітям.

Завдання мають бути доступні дітям за рівнем складності.

Завдання мають бути проблемними, створювати певне пізнавальне утруднення, надавати можливість для активного використання наявних знань.

Отже, групова навчальна діяльність дає вчителю додаткові засоби залучення дітей до навчання, а також можливість поєднати навчання й виховання, будувати і людські, і ділові стосунки, сприяє вихованню гуманних стосунків між учнями, самостійності, розвитку вмінь доводити й відстоювати свою точку зору, а також прислуховуватися до думки товаришів, культури ведення діалогу, формує комунікативні компетенції і відповідальність за результати своєї праці.

Літератури