Розвиток професійної компетентності вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

Сафонова І.Я.

Гончарова О.В.

Статтю присвячено проблемі формування педагогічної майстерності вчителя як основного чинника в галузі навчально-виховної справи. Через поняття «професійна компетентність», «педагогічна культура» розкрито важливість уміння застосувати особистісні якості для реалізації освітньої мети.

ХХІ століття крокує планетою. Глобалізація світового інформаційного середовища, інтеграційні процеси несуть неперервні зміни в економічне, політичне, культурне життя українського суспільства.

Входження нашої держави у світовий простір, перспективи її розвитку передбачають модернізацію системи освіти, зумовлюють її випереджальний характер. педагогічний майстерність навчальний освітній

Ключову роль у реалізації сучасного виховного процесу відіграє учитель, який має усвідомлювати суть суспільних проблем, адже він працює не тільки над розвитком конкретних умінь і навичок учня, але й їх адаптацією в сучасному світі. Кожне покоління має справу з новими досягненнями, проблемами й турботами. І саме учитель першим вказує школяру стежку в складному інформаційному середовищі.

Упровадження інновацій у навчально-виховний процес є вимогою сьогодення. Зростання вимог суспільства до школи вимагає систематичного вдосконалення, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Сучасна школа потребує педагога нового типу - вчителя-дослідника.

В історії української педагогічної думки питання педагогічної майстерності вчителя разом з іншими питаннями навчально- виховного процесу посідало одне з провідних місць у творчості видатних педагогів.

Професійна педагогічна компетентність передбачає широкий загальний світогляд і високу культуру, професійне знання педагогіки, психології, теорії управління, наукових основ управління школою, здатність реалізувати свої знання на практиці, знання методів психолого-педагогічного, соціального дослідження, володіння всім комплексом педагогічних й управлінських умінь.

Основною частиною змістового наповнення поняття «професійна компетентність» є педагогічна культура.

Культура є потужним чинником соціального розвитку, впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності: працю, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості, бо неможливо подолати економічні труднощі без духовної культури нації й без виховання на цій основі свідомого громадянина, а отже, й без основних чинників і першого, і другого - відповідного змісту освіти й педагогічної культури вчителя.

Велика заслуга в розробці поняття педагогічної культури вчителя належить видатному педагогові В. О. Сухомлинському. «Педагогічна культура - це жива, творча педагогіка повсякденної творчої праці, та педагогіка, в якій теоретичні закономірності процесу впливу на духовний світ вихованця ніби зливаються з особистістю вчителя. Педагогічна культура - це, образно кажучи, техніка і технологія взаємодії майстра і об'єкта його праці... Зразковий стан інструментів нашої творчості, уміння володіти ними так само тонко, як прекрасний музикант володіє скрипкою, - все це і є педагогічною культурою» [2, с. 323].

Видатний педагог глибоко дослідив професію вчителя, її особливості, обґрунтував концепцію формування гуманістичної спрямованості особистості вчителя і сформулював умови його ефективної роботи. Основними з них є професійно-педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, загальна культура, усвідомлення важливості самоосвіти й систематичність, логічна послідовність, науковість у її здійсненні. Надзвичайно важливе значення в професійному становленні вчителя мають його ідейно-політичні й моральні якості, любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт.

Сучасному вчителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, уміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Ця вимога зафіксована в державній національній програмі «Освіта», де наголошується, що один із головних шляхів реформування освіти полягає в необхідності «підготовки нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня».

Завдяки науковим дослідженням з'ясовано, що близько третини учителів мають низький рівень професійної компетентності, більше половини - середній, і лише 10-15% - високий.

Основними причинами цього є:

невідповідність між швидкими змінами суспільної свідомості, зміною цінностей і пріоритетів суспільного життя та тяжінням професійної свідомості педагогів (у своїй більшості) до настанов. Наріжним каменем педагогічної традиції продовжує залишатися пріоритет колективного над індивідуальним, прийняття ідей професійної конкуренції, егалітаризму, авторитаризму, невизнання особистої відповідальності, що, у свою чергу, призводить до збереження верховенства репродуктивно- монологічних методів навчання й виховання, до відторгнення учнями особистості педагога;

ізоляція педагогічної громадськості від кращих зразків світового педагогічного досвіду, що до цього часу продовжується;

інерційність традиційної системи педагогічного освіти.

Безумовно, учитель має знати свій предмет, володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов'язаний навчитися інтегрувати знання як у самому предметі (внутрішня інтеграція), так і багато знати з суміжних дисциплін (зовнішня інтеграція). Педагог має знати різні історичні дані, цікаві факти, приклади сучасного етапу розвитку науки, філософію предмета.

Ми користуємося класичною класно-урочною системою навчання. Дехто вважає її застарілою. Але багато форм організації навчання можна знайти в цій системі.

Не потрібно боятися, що учні не зрозуміють, не приймуть. Наприклад, В.О. Сухомлинський розсунув межі класу й вивів учнів у поле, сад, на природу...

Є фронтальна, індивідуальна і групова форми навчання.

Досвідчені викладачі знають, як подати знання, як заощаджувати час для отримання найбільшого ефекту в навчанні. Це не що інше, як уміле сполучення форм навчання.

Грамотний підбір засобів навчання, раціональний підхід до їх добору, режисура уроку, тісно пов'язана з їх використанням, - це теж елементи майстерності.

Якщо вчитель розуміє, що нема потреби щоуроку домагатися конкретних знань, умінь і навичок, то він по-іншому прогнозує результати навчання.

Педагогічна прогностика - велика справа і, якщо Майстер навчився все робити не відразу, а поступово, поетапно, планомірно і рівномірно, то його праця буде корисною. Результат і мета навчання мають збігатися. Але кожен урок має свій наслідок. Із суми результатів всіх уроків все-таки отримати результат навчання - задоволення учнів від навчального процесу і, як наслідок цього, гарні знання - це майстерність. І кожен учитель повинен прагнути цього.

Навчальний процес цілісний. Він має таку закономірність, як взаємозв'язок елементів навчального процесу, зокрема, мети і завдань навчання; добору нового матеріалу; вибору форм, методів і засобів навчання; прогнозованого результату. Уміння вчителя планувати свою педагогічну діяльність відповідно до цих закономірностей свідчить про досить високий рівень його педагогічної майстерності.

Кожен учитель знає, що налаштованість дітей на навчання - одна з основних складових його успішної діяльності.

Від мотивації залежить 20 відсотків успіху. Інші 80 % вчитель добирає, залучаючи дітей до тієї чи іншої діяльності. Учитель має бути Майстром настрою, майстром мобілізації учнів на навчальну діяльність.

Артистизм учителя полягає у справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні, інтелектуальному. Артистизм учителя - це глибинна людяність у всіх її проявах, постійний стан розуміння необхідності виконання визначених завдань.

Кожен учитель - режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет (червона нитка в спектаклі), він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці підпорядковуватиме всю свою роботу конкретній меті.

Імпровізація - одна з основних якостей учительської майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладу. Є чітко поставлена мета уроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є діти зі своєю сьогоднішньою налаштованістю на навчання. І педагог має імпровізувати, інтерпретувати задумане, щоб досягнути бажаного результату.

Учитель проводить урок у класі, у якому є різні учні. Є обдаровані, є ті, хто захоплюються його предметом, є байдужі, є такі, які, на перший погляд, не в змозі його опанувати, але люблять учителя, є такі, що вірять і довіряють йому, є й інші. Різні діти, різна частота їхньої налаштованості на особистість учителя. Дуже важливо вірити в здібності кожного учня. Знати їх, вірити і бачити, як кожен просувається шляхом віри в себе і пізнання предмета.

Майстер має бути терплячим і вірити в учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує цей предмет. І якщо вчитель зміг дочекатися результатів навчання, здавалося б, від найменш здібного учня, тактовно ставився до нього, допомагав своєю вірою в його сили, «не помічав» промахів і вмів підтримувати перші проміні зацікавленості, то учень матиме успіхи в навчанні... І не важливо, якими будуть ці успіхи - значними чи незначними, важливо, що учень «прозрів», повірив у свої здібності.

Кожен учень має отримувати задоволення від уроку.

Це не лише радість від отриманих ним знань, умінь і навичок. Це втіха й від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків.

Дух дитини має зароджуватися в школі. Усвідомлення того, що є неповторним й унікальним створінням на Землі, що вона всім своїм життям несе людям добро, радість, нові відкриття, вона може це робити, лише вона і ніхто більше не зробить того, що їй у цьому житті визначено зробити. Дух того, що вона найдосконаліше створіння природи. Дух того, що всі її найкращі справи залишаться людям. Микола Реріх писав: «Скажіть учням і друзям, нехай прагнуть знань; нехай наполегливо вчаться; нехай пізнають з розплющеними очима; нехай вчаться постійно, бо цьому кінця немає. Це просте твердження у багатьох викликає жах. Але Ми з тими, хто скаже - у нескінченності світло і безліч століть сяють, як нитка перлів» [і].

Духовність уроку - це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просування шляхом знання предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

Людина живе порівнянням, аналізом навколишнього життя. Тож дуже важливо наводити приклади з життя вчених та розказувати, як саме було зроблено відкриття.

Учитель має вміти визначати мету діяльності. Коли ми говоримо про навчальну мету уроку, то маємо на увазі, що на кожному уроці ставиться своя певна мета. Коли ми говоримо про виховну й розвивальну мету, то розуміємо, що вона може стосуватися не одного уроку, а переходити з уроку в урок, і вчителеві формувати їх стає все складніше. Найкраще розподіляти мету навчання таким чином, щоб на кожнім уроці, по- перше, її досягати, по-друге, щоб з уроку в урок розширювати поставлену мету. Наприклад, на першому уроці з теми «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися його розуміння і репродуктивного відтворення». На другому - «Закріпити отримані знання і досягти їхнього творчого використання» тощо. Не потрібно боятися «відстати» за матеріалом. Потрібно домагатися від учнів розуміння, ставлячи спочатку прості цілі, потім поступово їх ускладнювати. Не проходити повз нерозуміння учнів. Не «проходити» матеріал, а саме домагатися його розуміння, запам'ятовування, уміння ним користуватися. Саме через гонитву за кількістю викладеного й пройденого ми не в змозі досягти розуміння теми кожним учнем. У точних науках, як відомо, якщо правильно поставлена мета, то вона буде досягнута. (Якщо правильно поставлене завдання, то воно буде вирішене). Тому вчитель-майстер повинен володіти умінням ставити мету. І лише подужавши цю кропітку роботу, учитель зможе і далі просуватися шляхом осмислення педагогічної майстерності. Немає нічого кращого за професію вчителя. Людина, яка живе спілкуванням з дітьми, - вчитель. Яким би не був його настрій, які б події в його житті не відбувалися, цілющим для нього залишається спілкування з дітьми. І якщо цього немає, то вчитель не стане Майстром. Складових педагогічної майстерності безліч. Для людини, що за своїм духом, призначенням, - вчитель, стати Майстром - життєва потреба...

Размещено на Allbest.ru