Педагогічні ідеї Е. Стоунса в контексті розвитку педагогічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Безперервна освіта, перш за все, має сприяти досягненню особистістю вершин професійної майстерності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Однак процес досягнення вершин майстерності є результатом взаємодії особистості з певним соціальним середовищем, що здійснюється свідомо і передбачає формування та розвиток тих особистісних якостей, що забезпечують успіх у професійній діяльності.

Для того, щоб розробити систему нового змісту навчання та виховання, потрібен значний час на інтенсивні дослідження. Тому стратегічним напрямом переосмислення мети й завдань педагогічної науки стає подальша демократизація, піднесення авторитету особистості, її культури. З метою реалізації цього суспільство має створити відповідні умови молодій людині для оволодіння нею вміннями та навичками у період її становлення, які дали б змогу продуктивно жити і творити в нових умовах світової інтеграції.

Отже виникає необхідність вивчення та практичного застосування надбань психолого-педагогічних досліджень, а саме - психопедагогіки. Це поняття увів у науковий обіг професор університету Ліверпуля Едвард Стоунс. Його праця під назвою “Psychopedagogy” вийшла у СРСР в 1984 р. [5]. Перед психопедагогікою вчений поставив завдання - розкрити, яким чином досягнення теорії учіння можна застосовувати у практиці навчання.

Період другої половини XX ст. в історії педагогічної думки країн Західної Європи, зокрема Великої Британії, представлений широким спектром різноманітних педагогічних течій та концепцій, серед яких психопедагогіка посідає особливе місце. Досвід Великої Британії з питань педагогічних досліджень у галузі навчання й виховання, організації школи, практична спрямованість її системи освіти й виховання набувають актуальності на сучасному етапі розвитку української педагогічної думки.

Наразі психопедагогіка як наука перебуває у стадії концептуалізації. Вона трактується як поліструктурна, багаторівнева, соціально детермінована творча освіта, що функціонує як інтегральна психолого-педагогічна структура (Н.Ф. Вішнякова, 2003 [6]). Неоціненна наукова спадщина Е. Стоунса цікавить учених усього світу, зокрема й провідних науковців НАПН України [2; 3].

Мета статті - довести, що вивчення педагогічних ідей Е. Стоунса є необхідністю сьогодення в контексті розвитку сучасної педагогічної науки.

Видатний британський учений Е. Стоунс багато років займався вивченням впливу кольору шкіри на інтелект дитини і сформулював концепцію навчання та учіння. Він довів, що колір шкіри не впливає на інтелект дитини. У Ліверпульському університеті він обіймав посаду директора інституту освіти (1972-1982 рр.), був засновником міжнародного журналу “Освіта і навчання”, ініційованого міжнародною Радою з якості освіти, до якої входили понад 50 країн світу.

Слід визнати, що погляд Е. Стоунса на сутність психопедагогіки дещо подібний з прийнятими уявленнями про педагогічну психологію навчання як галузь, що досліджує закономірності освоєння знань, умінь і навичок. Основною вимогою педагогічної системи Е. Стоунса до методик навчання і самонавчання є те, що вони мають відповідати психологічним і дидактичним закономірностям процесу засвоєння знань (інформації, яка є необхідною для пізнання предмета, що вивчається, або вирішення складного завдання) та формування навичок.

У своїй праці Е. Стоунс обґрунтував твердження, що серйозне вдосконалення практики навчання можливе тільки шляхом застосування досягнень психологічної науки. Він стверджував, що вчителю необхідно бути експериментатором, який перевіряє теорію учіння в реальних умовах. “Фактична практика навчання - це найнадійніший і найважливіший спосіб випробування психологічної теорії, на базі якої формулюються загальні принципи навчання”.

Таким чином, Е. Стоунс довів тезу про те, що поєднання психологічної теорії учіння з практикою навчання є дуже важливим як для розвитку самої теорії учіння, так і для вдосконалення навчального процесу. Проте досягнення педагогічної психології не можуть використовуватися в практиці навчання безпосередньо. Перш за все, їх необхідно перетворити на дидактичні принципи та системно відобразити в методах навчання, а вже потім перенести на специфіку.

Однією з важливих навичок, якими необхідно оволодіти педагогу, на думку Е. Стоунса, є навичка навчання понять, знання шляхів їх формування. Центральною проблемою майже будь-якого процесу навчання є невідповідність рівнів володіння поняттям учителем та учнями. “Педагог має бути впевнений, що він і його учні розуміють поняття, які використовують, однаково”. стоунс освітній психопедагогіка самореалізація

Сутність системи Е. Стоунса спирається на принципи гармонійного розвитку особистості, яка була б здатна до активної життєдіяльності в багатонаціональному й полікультурному середовищі, уміла жити в злагоді й спокої з людьми різних національностей, рас, вірувань. Форми здобуття знань зумовлюють пошук нових засобів та методів навчання й виховання, переробки інформації, актуалізації навчально-пізнавальних операцій. Робота зі знаками й знаковими системами, переклад з однієї мовленнєвої системи в іншу, кодування й декодування - ці та інші процедури повинна вміти робити сучасна людина інформаційного суспільства.

У третьому тисячолітті стало очевидним, що людство розвивається шляхом розширення взаємозв'язку й взаємозалежності різних країн, народів і культур.

На думку Е. Стоунса, вивчення пізнавальних процесів у різних етнічних групах має спиратися не тільки на успіхи розв'язання стандартних тестів, які призначені для перевірки вже наявних здібностей, а й на розвиток здібностей до научіння як самоосвітньої діяльності. Так, засадами научіння Е. Стоунс уважав успіх: “успіх є детермінантою підкріплення діяльності” [5, с. 40]. Сумарний вплив емоційних ефектів при виконанні завдань дає змогу розвинути навички до самонавчання [5, с. 60]. Мотивація до научіння ґрунтується на сприйнятті ефективності власного учіння. Успіхи та невдачі, а також позитивні або негативні стани, які передували цим станам, допомагають або заважають наступним етапам научіння [5, с. 69]. Таким чином, зауважував Е. Стоунс, будь-яка оцінка педагогом проблеми научіння має будуватися на попередньому досвіді учня. Цей досвід розглядають з потенційних можливостей учня до навчання та нових освітніх завдань. Результати попереднього досвіду справляють більший вплив на цей процес та прогнозують нові завдання научіння.

Розвиток людини у процесі її навчання та виховання завжди привертав увагу вчених. Нині основоположними є твердження Л.С. Виготського, відповідно до яких розвиток психічних функцій проходить через зону найближчого розвитку (результат циклів розвитку, які вже завершилися) і лише потім переходить на рівень наступного найближчого розвитку (тобто того, що перебуває у процесі становлення) [1]. Причому цей процес відбувається у взаємодії дитини з навколишньою дійсністю, в якій провідна роль належить зовнішнім умовам (навчанню та вихованню), що переломлюються через внутрішні умови (генетичні та індивідуальні особливості дитини).

Таким чином, зовнішні причини діють через внутрішні умови та ними опосередковуються. Але якщо розглядати розвиток людини тільки як її розумовий або психічний процес удосконалення, то в цьому випадку не звертається увага на соціальне і моральне становлення особистості в процесі її навчання і виховання. А це дуже важливий аспект виховання цілісної людської особистості [4].

Значний інтерес й актуальність психопедагогічних проблем у контексті сучасного освітнього простору й вивчення питань, пов'язаних з діяльністю та педагогічною спадщиною Е. Стоунса, дали нам змогу зробити висновок про те, що урахування особливостей психолого-педагогічних засад системи Е. Стоунса, обґрунтованих на цій основі умов подальшого напряму педагогічних досліджень можуть стати підставою для визначення пріоритетів у науковій політиці, спрямування зусиль науковців на вирішення найбільш актуальних і значущих завдань, поглиблення системи педагогічних знань і зміцнення педагогічної науки як соціального інституту.

Основні положення та висновки системи Е. Стоунса можуть бути використані при викладанні курсів “Педагогіка”, "Історія педагогіки”, "Порівняльна педагогіка”, "Педагогічна майстерність” при написанні рефератів, курсових, дипломних та магістерських робіт з відповідною тематикою, при розробці програм зі спецкурсів, спецсемінарів, у підготовці посібників з країнознавства для студентів факультету іноземних мов педагогічних навчальних закладів, у процесі підвищення кваліфікації вчителів. Окремі аспекти психопедагогічної системи Е. Стоунса можуть бути творчо використані в сучасних умовах модернізації освіти в Україні, при розробці проблем навчання й виховання, зокрема розумового виховання, художньо-естетичного розвитку особистості.

Література

1. Выготский Л.С. Лекции по педологии / Л.С. Выготский. - Ижевск: Удмуртский ун-т, 2001. - 304 с.

2. Зязюн І. Психопедагогіка московської психологічної школи / Іван Зязюн // Теорія і практика управління соціальними системами. - Х.: НТУ "ХПІ”, 2013. - № 2. - С. 33-41.

3. Ничкало Н. Професійна педагогіка і психопедагогіка праці у діалектичному взаємозв'язку / Неля Ничкало // Теорія і практика управління соціальними системами. - Х.: НТУ "ХПІ”, 2013. - № 2. - С. 42-53.

4. Смоляк А.В. Методологические основания практической педагогической деятельности в условиях информационного общества / А.В. Смоляк // Современные наукоемкие технологии. - 2010. - № 7 - С. 278-283.

5. Стоунс Э. Психопедагогика: психологическая теория и практика обучения / Э. Стоунс; пер. с англ. под ред. Н.Ф. Талызиной. - М: Педагогика, 1984. - 472 с.

6. Wiszniakowa N. Akmeologoa kreatywna. Psychologia kreatywnosci i osigania szczytowej dojrzalosci tworczej czlowieka doroslego / N. Wiszniakowa. - Lodz, 2003 - P. 279.

Размещено на Allbest.ru