Робота соціального педагога з сім’ями вимушених переселенців

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Робота соціального педагога з сім'ями вимушених переселенців

С. В. Куриця

У статті констатовано, що згідно останніх даних Дитячого Фонду ООН понад двох сотень тисяч людей стали вимушеними внутрішніми переселенцями у зв'язку з вкрай складною соціально- політичною ситуацією у державі. Зазначається, що багато з цих переселенців відносяться до сімей в складі яких є поранені, дехто з них втратив житло та своїх близьких. Зроблено висновок, що особливо стресовими і травматичними події стали саме для дітей, які змушені були змінити місце проживання і отримати статус «дітей-переселенців», оскільки діти є більш вразливими та чутливими до впливу несприятливих чинників оточуючого середовища у порівнянні з дорослими. Здійснено акцент на тому, що такі травмуючі обставини залишають дитину без стабільного, безпечного та підтримуючого оточення, яке є необхідним для її нормального розвитку; батьки, самі переживаючи тяжкий стрес та кризу ідентичності, не завжди здатні виконувати звичні сімейні ролі тим самим не маючи змоги допомогти своїм дітям. Звертається увага на диференційований підхід у наданні психологічної допомоги вимушеним переселенцям залежно від розподілу на категорії постраждалих за визначенням сутності перенесених ними втрат та рівня їхньої психічної травматизації. Здійснено перелік основних проблем, які можуть спостерігатися у дітей-переселенців, це, зокрема, погіршення пам'яті, концентрації уваги, страх, стресове виснаження, психосоматичні розлади, підвищена плаксивість та реакції протесту, часті зміни настрою, високий рівень недовіри або агресії та ін. Констатовано, що існує необхідність обов'язкового врахування соціальними педагогам всіх психотравматичних процесів які відбулися з дитиною-переселенцем, особливо, коли мова йде про здійснення діагностичної, профілактичної та соціально-перетворювальної роботи. соціальний педагог переселенець психотравматичний

Ключові слова: вимушені переселенці, постконфліктний період, діти-переселенці, травмуючі обставини, стратегії оволодіння, напрямки діяльності соціального педагога.

Курица C. В. Работа социального педагога с семьями вынужденных переселенцев. В статье констатируется, что согласно последним данным Детского Фонда ООН более двух сотен тысяч людей стали вынужденными внутренними переселенцами в связи с крайне сложной социально-политической ситуацией в стране. Отмечается, что многие из этих переселенцев относятся к семьям, в составе которых есть раненые, некоторые из них потерял жилье и своих близких. Сделан вывод, что особенно стрессовыми и травматическими события стали именно для детей, которые вынуждены были сменить место жительства и получить статус «детей-переселенцев», поскольку дети более уязвимыми и чувствительными к воздействию неблагоприятных факторов окружающей среды по сравнению с взрослыми. Осуществлено акцент на том, что такие травмирующие обстоятельства оставляют ребенка без стабильного, безопасного и поддерживающего окружения, которое необходимо для его нормального развития; родители, сами переживая тяжелый стресс и кризис идентичности, не всегда способны выполнять привычные семейные роли, тем самым не имея возможности помочь своим детям. Обращается внимание на дифференцированный подход в оказании психологической помощи вынужденным переселенцам в зависимости от деления на категории пострадавших по определению сущности перенесенных ими потерь и уровня их психической травматизации. Осуществлен перечень основных проблем, которые могут наблюдаться у детей-переселенцев, это, в частности, ухудшение памяти, концентрации внимания, страх, стрессовое истощение, психосоматические расстройства, повышенная плаксивость и реакции протеста, частые смены настроения, высокий уровень недоверия или агрессии и др. Констатировано, что существует необходимость обязательного учета социальными педагогам всех психотравмирующих процессов которые произошли с ребенком-переселенцем, особенно, когда речь идет об осуществлении диагностической, профилактической и социально-преобразовательной работы.

Ключевые слова: вынужденные переселенцы, постконфликтный период, дети-переселенцы, травмирующие обстоятельства, стратегии овладения, направления деятельности социального педагога.

Постановка проблеми. Події які відбуваються в Україні за останній рік та вкрай складна соціально-політична ситуація у суспільстві показали необхідність соціально-психологічного захисту і психологічної допомоги дітям із сімей вимушених внутрішніх переселенців.

Десятки тисяч людей змушені були покинути свої домівки і тимчасово переміститися в інші регіони нашої держави. За останніми даними Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) понад 230 тисяч людей стали вимушеними переселенцями. Є сім'ї в складі яких є поранені, дехто з них втратив житло та своїх близьких [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. За даними психологічного дослідження, що проводилося під егідою Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) у Донецькій області, майже 40 % дітей віком 712 років та більше половини дітей віком 13-18 років стали безпосередніми свідками подій, що пов'язані з війною. Відповідно 14% та 13% бачили танки та іншу важку військову техніку, 13% та 22% бачили бої та сутички, 4% і 15% побиття знайомих людей, 6% та 5% стали свідками погроз застосування зброї. Декілька дітей з опитаних бачили вбитих і поранених. 76 % дітей віком 7-12 років та 43% дітей віком 13-18 років відчували страх, коли ставали свідками вищеописаних подій [3].

Мета статті - розкрити актуальність та важливість роботи соціального педагога з сім'ями вимушених переселенців.

Виклад основного матеріалу дослідження. У листі Міністерства освіти і науки України «Про стан та особливості діяльності працівників психологічної служби системи освіти у 2014/2015 навчальному році» від 25 липня 2014 року №1/9-374 наголошується, що «Працівникам психологічної служби необхідно знати про такі сім'ї, своєчасно надати необхідну психологічну, соціально-педагогічну допомогу». У листі зазначено, що у роботі з такими родинами доречно користуватися Порядком взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, затвердженим наказом № 1983/388/452/221/556/596/106 від 14 червня 2006 року (Мінсім'ямолодьспорту, МОЗ, МОН, Мінпраці, Мінтранспорту, МВС та Держдепартаменту з питань виконання покарань). До сімей, які класифікуються як такі, що опинились у складних життєвих обставинах, належать, зокрема, сім'ї з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно у зв'язку з вимушеною міграцією [3].

Особливо стресовою і травматичною ситуацією ці події стали для дітей, які змушені були змінити місце проживання і отримати статус «діти-переселенці», адже діти, загалом, є більш вразливими та чутливими до впливу несприятливих чинників оточуючого середовища, аніж дорослі. Такі діти змушені зустрічатися із травматичними і стресовими чинниками значно частіше. Ці чинники впливають на дитину в період її розвитку, тим самим порушуючи нормальні процеси формування і становлення особистості. Пережитий травматичний досвід впливає на когнітивні процеси, особливості поведінки, міжособистісні відносини, самооцінку і, в цілому, на світогляд.

Травмуючі обставини залишають дитину без стабільного, безпечного та підтримуючого оточення, яке є необхідним для нормального розвитку. Навіть якщо сім'я переїхала на нове місце в повному складі, дорослі не можуть приділяти вихованню і проблемам дітей стільки ж уваги, скільки приділяли раніше. Батьки, самі переживаючи тяжкий стрес та кризу ідентичності, не завжди здатні виконувати звичні сімейні ролі. Вони часто не мають сил, щоб допомогти своїм дітям. Із втратою найближчого оточення (близьких, родичів, сусідів), сім'я втрачає значну частину соціальної підтримки.

Сьогодні, особливо, зростає необхідність свідомої активності керівників навчальних закладів, спрямованої на підтримку, регулювання і формування здорового соціально-психологічного клімату у педагогічному колективі і закладі в цілому.

З метою подолання негативних психологічних наслідків для всіх учасників навчально-виховного процесу з приводу подій, що відбуваються в країні, необхідна тісна взаємодія керівників навчального закладу та фахівців психологічної служби.

Опираючись на досвід ряду країн, які перебували в конфліктних ситуаціях, можна говорити, що значне зростання насильства в збройних протистояннях призводить до збільшення випадків прояву домашньої агресії та насильства стосовно жінок і дітей як у період розгортання самого конфлікту, так і по його завершенні.

Професор О. В. Тімченко звернув увагу на диференційований підхід у наданні психологічної допомоги вимушеним переселенцям залежно від розподілу на категорії постраждалих за визначенням сутності перенесених ними втрат, рівня їхньої психічної травматизації та запропонував наступну градацію:

покинув зону АТО заздалегідь, із речами, документами тощо - потребує тільки соціальної допомоги (розселення, відновлення документів, працевлаштування);

залишив зону АТО поспіхом, не все з речей вдалося забрати, потрапив під обстріли - матеріальна допомога, психологічна (скоріше групова форма - дебрифінг);

потрапив під обстріли, житло зруйновано частково або повністю;

досить тривалий час перебував у зоні військових дій;

є поранення, або поранень зазнали члени родини;

був факт загибелі близької людини в зоні проведення АТО;

хтось із членів родини залишився в зоні АТО [4].

Пункти 1-3 будуть характеризувати людей, у яких в майбутньому можна прогнозувати успішне проходження процесу психологічної адаптації. Пункти 4-7 характеризують людей, які потребують особливої (посиленої) соціально-психологічної уваги як з боку психологів, та і з боку соціальних педагогів. Говорити про успішність проходження ними процесу психологічної адаптації до нових умов життєдіяльності треба дуже обережно.

Таким чином, вимушені переселенці, які відносяться до 1-ї групи постраждалих, можуть мати мотивацію «жити далі», долати труднощі, на щось розраховувати, а тому, таким переселенцям буде достатньо проведення заходів в межах соціально-психологічної стимуляції до активності, координації дій, інформуванні тощо.

Переселенці, які відносяться до 2-ї групи постраждалих, втративши сенс життя та у всьому розчарувавшись, втрачають бажання самостійно долати труднощі. Таких людей відрізнятиме пасивна позиція, страх майбутнього, актуалізація минулого, байдужість до усього, що з ними відбувається, а подекуди можуть виникати навіть і суїцидальні думки.

Якщо говорити про основні проблеми, які можуть спостерігатися у дітей-переселенців, то до них належать наступні:

погіршення пам'яті, концентрації уваги, розлади мислення;

страх, порушення сну й апетиту, стресове виснаження;

психосоматичні розлади та регрес поведінки;

підвищена плаксивість та реакції протесту, часті зміни настрою;

високий рівень недовіри або агресії стосовно оточення, можлива надмірна залежність від думок оточуючих, не сформованість соціально-комунікативних навичок;

порушення взаємовідносин в сім'ї, коли зміна соціальної ситуації та обов'язків часто змушує дітей і підлітків «включатися» в дорослі проблеми (до яких вони можуть бути просто не готові) [2].

У постконфліктний період діти намагаються використовувати такі стратегії для оволодіння собою:

розмова з друзями, придбання нових речей, відхилення від природного, веселі ігри;

втеча, заперечення, поведінка ніби нічого не сталося;

замкнутість («заглиблення в мушлю»), відмова від контакту, використання фрази «я не можу», сонливість [2, с. 33].

Соціальними педагогам потрібно обережно враховувати усі психотравматичні процеси які відбулися з дитиною-переселенцем, особливо підчас проведення діагностичної, профілактичної та соціально- перетворювальної роботи.

Роль соціального педагога має бути спрямована на забезпечення успішної адаптації дітей-переселенців у закладі освіти.

Соціальний педагог, керуючись статтею 3 Конвенції ООН про права дитини, у взаємодії із службою у справах дітей, центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, центрами реабілітації, притулками, кримінальною міліцією у справах дітей, опікунськими радами тощо, вживає заходів для оперативного вирішення питань, які пов'язані із індивідуальною ситуацією дитини.

Основні напрямки діяльності соціального педагога у роботі з сім'ями-переселенцями, повинні містити наступні дії:

соціально-педагогічна допомога сім'ям вимушених переселенців у налагодженні соціальних зв'язків із місцевими закладами охорони здоров'я, соціальних служб, закладів і установ освіти, забезпеченні дітей підручниками, іншим навчальним приладдям;

надання соціально-педагогічної і психологічної допомоги дітям, учням в процесі їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу та встановлення нових соціальних зв'язків у навчальному закладі;

залучення дітей з метою їхньої самореалізації до різноманітних гуртків та секцій;

залучення дітей-переселенців до активної виховної і розвивальної діяльності в позаурочний час;

створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізація змісту і форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків;

недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників навчально-виховного процесу та, у разі потреби, перенаправлення дітей, батьків і педагогів до інших спеціалістів (психотерапевта, невролога тощо);

у процесі роботи суворо дотримуватися вимог методик та Етичного кодексу соціального педагога;

залучення до надання психологічної допомоги висококваліфікованих фахівців, практичних психологів, психотерапевтів, консультантів ПМПК;

надання інструментарію для тих, хто безпосередньо працює з постраждалими у вигляді розробки буклетів, методичних розробок, проведення навчальних семінарів і семінарів з обміну досвідом;

внесення корективи у плани роботи всіх класних керівників, котрі задіяні у наданні допомоги постраждалим;

виявлення порушень прав дітей та їх захист, корекція поведінки дитини;

відвідання дитини вдома і вивчення умов її життя, виховання і розвитку, правової просвіти щодо прав дітей, в тому числі щодо соціального оточення, яке опікується дітьми [2, с. 8; 8].

У період посттравматичного конфлікту соціальний педагог повинен включати наступні напрямки діяльності: діагностичну, консультативну, соціально-перетворювальну та профілактичну роботу.

Діагностична робота посттравматичного стресового розладу з використанням невербального спостереження за реакцією дитини під час спілкування з соціальним педагогом, класним керівником, однолітками, батьками чи іншими дорослими, тілесними сигналами несвідомих процесів, аналіз висловлювань дитини, використання проективних методик, які допомагають виявляти актуальні процеси емоційно-вольової сфери, особливості реакції на подію та навколишній світ.

Консультативна робота з учнями та батьками котрі мають посттравматичний стресовий розлад, передбачає індивідуальну та групову психоконсультаційну допомогу. Використовується емпатійне слухання як засіб, що знімає частину внутрішньої емоційної напруги.

Якщо дитині необхідно проговорити, емоційно відреагувати переживання, що накопичилися з приводу травми - використання цього прийому допомагає їй відчути себе «почутим». В основному, консультування спрямоване на розвиток можливостей сімейної психокорекції посттравматичного стресового розладу, підвищення адаптивних можливостей самих батьків.

Соціально-перетворювальна робота полягає у консультуванні і просвіті педагогічного колективу школи з питань супроводу дітей з посттравматичним стресовим розладом з метою безпечного та дружнього середовища у закладі.

Профілактична робота посттравматичного стресового розладу спрямована на допомогу дитині «стати вище» над ситуацією, навчити її пристосовуватися до дійсності і до подолання психотравмуючого впливу. Для цього, на заняттях необхідно використовувати прийоми релаксації і зняття м'язової напруги, психокорекційні вправи, соціально-психологічні заняття, різні прийоми групової та індивідуальної арт-терапевтичної корекції (фіксація травмуючих переживань у формі малюнка, метафори, складеної дитиною про себе історії) [10].

Загалом, складність сьогоднішньої ситуації пояснюється ще й тим, що військове протистояння триває, і важко передбачити час та спосіб його завершення. Все це, безперечно, посилює тривожні настрої в суспільстві, страхи, розчарування і вимагає адекватної роботи працівників психологічної служби.

З метою профілактики, або мінімізації негативних наслідків конфліктних подій, важливо формувати знання у дітей, батьків та педагогічних працівників про ситуацію що склалася. Особливо це стосується необхідності відстеження нових законів та інших нормативно- правових актів, які приймаються з метою захисту та надання допомоги особам у складних життєвих обставинах. Своєчасне донесення такої інформації до дітей, батьків та педагогічних працівників сприятиме зверненню по допомогу осіб які її потребують, водночас запобігаючи більш складним наслідкам.

Висновки

Буремні події, які відбуваються в нашій країні, показали значення і велику цінність окремої особистості та її роль у суспільно- історичних змінах. Стала очевидною необхідність підтримки віри в краще майбутнє, та надання ефективного та високопрофесійного соціально-психологічного захисту і психологічної допомоги як окремим людям, так і цілим соціальним групам.

Список використаних джерел

Адаптація дітей до навчання у школі в діяльності психологічної служби: методичні рекомендації [Електронний ресурс] / за наук. ред. В.Г. Панка - К.: Укр. НМЦ практичної психології і соціальної роботи,

2013. - Режим доступу: http://osvita.pl.km.ua/~rmk/images/

content/files/adaptasiya.pdf. - Назва з екрану.

Бочкор Н. П. Соціально-педагогічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період: метод. рек. / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська,

О.В. Залеська та ін.. - К.: МЖПЦ «ЛаСтрада-Україна», 2014. - 84 с.

Додаток до листа Міністерства освіти і науки Українивід «25» липня 2014 р. № 1/9-374 Стан та особливості діяльності психологічної служби системи освіти у 2014-2015 навчальному році.

Науково-освітній портал Державної служби України з надзвичайних ситуацій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL: http://edu- mns.org.ua/ukr/news/?id=5186. - Назва з екрану.

Основи психологічного консультування: навч.-метод. посіб. / В.Г. Панок, І.М. Зварич, Я.В. Чаплак, О.М. Чернописький. - Чернівці: Чернівецьк. нац. ун-т, 2011. - 272 с.

Прохоров О. О. Психология неврівноважних станів. / О. О. Прохоров. - М.: Інститут психології РАН, 2008. - 152 с.

Психологическая помощь в трудных и экстремальных ситуациях: учеб. пособие для студ. учреждений высш. проф. образования / Н. Г. Осухова. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательский центр «Академия», 2012. - 320 с.

Рєпнова Т. П. Особливості конфліктної поведінки молодших підлітків у ситуаціях міжособистісної взаємодії / Т.П. Рєпнова // Наук. вісн. Південноукр. держ. пед. ун. ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / за ред. А. М. Богуш. - Одеса: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2002. - Вип. 1112. - С. 125-129.

Створимо безпечне середовище для навчання та адаптації дітей- біженців: навч. мет. посіб. / упорядн. [О. А. Возіянова, Григоренко О.П., Гуцаленко Т.В. та інші] - К.: ВГО «Розрада», 2012. - 130 с.

Тарабрина Н. В. Практикум з психології посттравматичного стресу / Н. В. Тарабрина. - СПб.: Пітер, 2009. - 272 с.

Щербатих Ю. В. Психологія стресу і методи корекції / Ю. В. Щербатих. - СПб.: Пітер, 2006. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru