Розвиток духовних потреб молоді у процесі організації позааудиторної роботи (за матеріалами праць В.О. Сухомлинського)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-культурні трансформації, що відбуваються у сучасному світі під впливом процесів глобалізації та субкультурної диференціації, призвели до змін в усіх аспектах суспільного життя. Особливої трансформації зазнала дозвіллєва сфера життєдіяльності людини.

Дедалі більше дозвілля перетворюється на час, необхідний для використання товарів і послуг, таким чином він стає невід'ємною частиною економічної системи. Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття формуються вісім чинників принципів організації суспільства: надлишкове споживання; комодифікація (експансія надлишкового споживання, які раніше не належали до сфери споживання: спорт, політика, мистецтво, армія, освіта, медицина, сексуальні стосунки, людське тіло (формування ринку людських органів)); брендизм (створення різноманітних продуктів з унікальними - реальними чи віртуальними - торговими цінностями); створення нового типу споживача - «фланера», поява якого у ХХ ст. отримала негативні риси та спричинила появу multiple personality disorder (MPD) - «хворобу множинної особистості»; кооптація (товаром стає те, що порушує норми чистого й цілого одягу, як-от порвані джинси, які сьогодні випускаються всесвітньовідомими торгівельними марками); шопінг; франчайзинг (створення єдиних споживацьких стандартів (наприклад, макдональдс).

Тобто у суспільстві поступово споживацтво замінює духовні цінності. У гонитві за брендами, гаджетами, комп'ютерними іграми ми втрачаємо спілкування з близькими, щирість, доброту та власне й відчуття реальності. Таким чином, у дітей змалечку виховується не віра в Господа та кращі людські чесноти, а поклоніння грошам і розкоші, нормою стає агресія як батьків, які «зривають» на малечі свою втому і образи, так і навколишнього світу, адже саме агресію і жорстокість пропагує телебачення.

І.Зязюн у праці «Педагогіка добра: ідеали і реалії» наголошував: «Чим більше позитивної почуттєвості одержує дитина в перші шкільні роки, тим необхіднішою буде потреба в самоствердженні її життєвою радістю і любов'ю від процесу навчання, від спілкування з учителем, з учнями у школі» [2].

Отже, формування потреб, і передусім духовних, у дітей та молоді є однією з найактуальніших проблем.

Мета статті - проаналізувати праці В. Сухомлинського щодо системи формування духовних потреб молоді у процесі організації їх дозвіллєвої діяльності, розробленої та впровадженої у практику педагогом.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського допоможе вчителям-практикам отримати відповіді на питання, які ставить перед педагогами ХХІ століття.

Різні аспекти творчої спадщини видатного педагога досліджували Н. Ангелуца, М. Антонець, І. Бех, Л. Бондар, В. Бочелюк, В. Бочелюк, В. Бутенко, І. Добрянський, В. Жайворонок, О. Захаренко, С. Карпенчук, Т. Кочубей, В. Кузь, М. Ліпін, О. Нижник, Л. Петрук, В. Постовий, А. Розенберг, М. Савчин, Н. Сивачук, О. Сухомлинська, Л. Ткачук, К. Чорна, З. Шевців та інші.

В. Сухомлинський - видатний педагог ХХ століття, чия діяльність та педагогічні погляди на багато років випередили свій час і значно вплинули на становлення та розвиток виховних систем різних країн світу. Василь Олександрович створив нову філософію навчання та виховання, орієнтовану на олюднення як самого педагогічного процесу так і його суб'єктів - учнів і вчителів. Це філософія формування сильної, освіченої, високодуховної особистості, національно свідомого громадянина-патріота.

В основу системи виховання В. Сухомлинського було покладено ідеї Ж. Ж. Руссо, Л. Толстого, К. Ушинського, А. Макаренка.

Ж. Ж. Руссо закликав вихователів дотримуватися трьох умов, які дають дитині щастя і звеличують її як розумну істоту: співчувати дитині, допомагати дитині, відгукуватися на її добрі наміри. При цьому вихователь має показувати власний приклад доброти, сумління, співчуття дітям. «Приклади! Особисті приклади! Без них нічого не можна домогтися від дітей» [2, с. 152].

На цьому наголошував і В. Сухомлинський: «Стала тривіальною істина, що вплив особистості вчителя на вихованця ні з чим не можна порівняти і нічим не можна замінити, але ті, хто повторює цю істину, нечасто розуміють, що особистість учителя розкривається перед учнем в єдності слова й поведінки. Учитель в слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця» [8, с. 321-322].

Адже від учителя залежить формування потреб дитини. Тому метою роботи учителя є формування всебічно розвиненої особистості. Педагог писав: «Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить такі боки, риси, грані, як моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним і визначальним компонентом у цій гармонії є моральність» [6, с. 72]. При цьому педагог підкреслював, що надзвичайно важливо, щоб «здоров'я, душевний спокій, благополуччя інших людей; щоб ухиляння від труда відповідальності і обов'язку мислилось і переживалось людиною як мерзенність» [6, с. 87]. Утім надзвичайної ваги у вихованні має вільний час, який необхідний учням «як повітря для здоров'я» [4, с. 492], як «перша умова багатства інтелектуального життя вихованця, умова того, щоб у його житті було не тільки навчання, а й того, щоб навчання було ефективним» [там само].

Основою організації дозвіллєвої діяльності учнів Павлиської школи В. Сухомлинський вбачав таке:

1) кожна дитина здібна;

2) кожна дитина має пізнати себе, знати свої нахили, здібності;

3) педагог мусить постійно вивчати і знати дитину, її душевні потреби, інтереси, нахили, здібності;

4) дитина під мудрим керівництвом учителя має постійно самовдосконалюватися, самоутверджуватися [7].

Тому в Павлиській школі були створені ідеальні умови для розвитку здібностей дитини, тут кожен школяр мав можливість самостверджуватися у різних видах діяльності - творчій, пошуковій, науковій, художній, конструкторській, а також в оволодінні різними видами прикладного мистецтва. Робота учителя з учням тривала не лише під час уроку, а й після занять, у час учнівського дозвілля. З цією метою в школі було створено навчальні гуртки - математичний, історичний, фізичний, хімічний, біологічний, етнографічний, астрономічний, географічний, а також творчі об'єднання - юних садівників, захисників природи, квітникарів, бджолярів, гуртки художнього різьблення, художньої вишивки, юних техніків, мотористів, мандрівників рідним краєм, юних дослідників природних багатств [там само].

В. Сухомлинський підкреслював, що слід сформувати у дітей потребу навчатися, постійно прагнути дізнатися щось нове: «У школі повинен яскраво горіти невгасимий вогник розумового життя; чим багатші й багатогранніші інтелектуальні інтереси вчителя і учнів, чим дорожче для кожного вихованця найважливіше джерело знань - книга, тим менша небезпека розумової обмеженості, байдужості до знань» [6, с. 85].

Книга, читання здатні не тільки задовольнити потребу знань у дитини, але й пробуджують думку, фантазію. В. Сухомлинський підкреслював: «Думки, пробуджені над книжкою, є мовби добре обробленим полем, на яке падає насіння знань, проростає, дає врожай. Завдяки думанню над книжкою полегшується засвоєння програмового матеріалу. Чим більше учень міркує над книжкою, чим дужче зринає в його душі почуття захоплення, пробудження книжкою, тим легше йому вчитися» [3, с. 432].

Однією з проблем сучасної цивілізації Р. Генон визначає відсутність потреби розмірковувати, заглиблюватися в себе. Учений вважає, що це вплив західної

цивілізації, яка «схильна до дії, яка стала єдиним орієнтиром інтелектуальної

діяльності... яка в свою чергу перетворюється на пусту, бездумну гонитву» [1, с. 44-47].

Випереджаючи свій час, В. Сухомлинський наголошував на важливості навчати дітей розмірковувати, прислухатися до себе: «Дітям не треба багато говорити, не треба начиняти їх розповідями, слово - не забава, а словесне пересичення - одне з найшкідливіших пересичень. Дитині треба не тільки слухати слово вчителя, а й мовчати; в ці хвилини вона думає, осмислює почуте й побачене... Уміння дати дитині подумати - одна з найтонших якостей педагога. А серед природи дитині треба дати дитині послухати, подивитися, відчути.» [7, с. 34-35].

Василь Олександрович вважав, що сформувати у дітей потребу навчатися та задовольнити її можливо тільки за умови забезпечення їй багатого, різноманітного, привабного інтелектуального життя, яке «ні в якому разі не повинне обмежуватися лише шкільними, учнівськими методами, які вимагають запам'ятовування, заучування та відтворення знань для перевірки їх учителем» [3, с. 426-436].

Найважливішими духовними потребами дитини педагог вважає повноту духовного життя, радість праці та творчості. При чому все це має бути не тільки індивідуальним, а й колективним, оскільки, на думку педагога, повноту буття людина може відчути не відокремлено від суспільства, а тільки в тому разі, коли кожен окремий індивід відчуває свою важливість, значення та необхідність у діяльності суспільства.

Тому В. Сухомлинський писав: «у суспільстві умій повелівати своїми думками, вчинками, поведінкою, намірами. Моральною особою ти станеш лише тоді, коли в твоїй душі назавжди оселяться совість, соромливість, відповідальність і обов'язок. Це чотири найважливіші джерела, що живлять твою моральну доблесть і культуру. Вони взаємнопов'язані, тісно переплітаються. У совісті гармонійно поєднуються знання й відчуття нашого обов'язку перед суспільством, перед людьми, а звідси - перед самим собою» [9, с. 261].

Педагог учив дітей «жити так, щоб тобі було добре, приємно, коли ти робиш добре для людей, і неприємно, коли ти зробив щось погане, негідне» [9, с. 261]. Педагог підкреслював, що «совість - це знання, багато разів помножене на переживання, почування, а похідними цієї дії є сором, відповідальність і обов'язок» [там само].

І в цьому напрямку навчання та виховання перше місце також займає книга, читання, роздуми: «Думки, мов іскри: від однієї засвічується інша. Вдумливий педагог- вихователь прагне створити в колективі атмосферу загального захоплення книжкою, знаннями; щоб інтелектуальні інтереси стали тими нитками, які пов'язують окремих школярів найпотаємнішими, найскладнішими стосунками - взаєминами мислення. Уже в початкових класах треба домогтися, щоб дитина не тільки сама прагнула до навчання, а й передавала товаришам своє захоплення знаннями, щоб інтелектуальні почуття хвилювали школярів. Узаємини дітей, основані на думанні, не мають обмежуватись уроком.... Розповідаючи товаришам про те, що хвилює її, дитина утверджується в своїх прагненнях були інтелектуально багатою, і чим більше вона передає своїх думок іншим, тим багатшою стає сама» [3, с. 433].

Залучення до колективної діяльності розпочиналося в Павлиській школі співом, часто це відбувалося просто неба, біля ставка, де діти разом з учителем знаходили мальовничий куточок. Геніальний педагог наповнював вільний час дітей співом, допомагаючи їм відчути красу народного мелосу, слухати «музику сонячного полудня» та «вечірньої зорі» [7, с. 188].

Незабаром для вихованців стало потребою збиратися разом для того, щоб поспівати. «Пісня входила в їхнє духовне життя, надавала яскравого емоційного забарвлення думкам, пробуджувала почуття любові до Батьківщини, до краси навколишнього світу» [там само, с. 189].

Крім того Педагог запровадив у школі заняття у «Кімнаті мрій», «Кімнаті казки», у шкільному саду, у лісі, біля річки. Таким чином діти залучалися до слухання природи, перед ними відкривався «чудовий світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці та грі, в особистій творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні роботи добро. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість - вірний шлях до серця дитини. Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерела мислення й мови - до чудової краси природи» [там само, с. 32].

Слухання та читання казки педагог поєднував із найпопулярнішим видом дитячого дозвілля - грою. Він наголошував: «Казка, гра, фантазія - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень» [7, с. 176]. Однією з форм організації дозвілля в Павлиській школі було створення та функціонування «Кімнати казок», в якій було зібрано багато іграшок, особливо важливо те, що вони були виготовлені власноруч: «Усе це поступово зробили ми самі. Я вирізував, малював, клеїв, діти допомагали мені. Я надавав дуже великого значення естетичному характеру обстановки, в якій діти слухатимуть казку. Кожна картинка, кожний наочний образ загострювали сприймання художнього слова. Глибше розкривали ідею казки. Навіть освітлення в Кімнаті казки відігравало значну роль... У Кімнату казки я веду дітей не часто - раз на тиждень, а то й на два тижні. Естетична потреба ніколи не повинна задовольнятися до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається снобізм, міщанське розчарування, нудьга, пошуки засобів «убити» вільний час. Ми приходимо сюди в час осінніх і зимових присмерків - у цей час казка звучить для дітей по-особливому і сприймається зовсім не так, як, скажімо, ясного сонячного дня» [там само, с. 179].

У «Кімнаті казки» діти гралися іграшками, які зберігалися тут же. Важливо, що діти не просто гралися, а й «лікували» іграшки, таким чином у них формувалося почуття відповідальності (слід берегти іграшки), співчуття («лікування» поламаних іграшок).

Створення такої кімнати, робота в ній учителя та учнів у позаурочний час, читання народних і літературних казок, а також власних творів учнів - це, за словами В. Сухомлинського, «передусім виховання серця, доторкання до потаємних куточків дитячої душі. Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди відкладає в дитячому серці зернятка людяності, з яких складається совість» [7, с. 185]. Логічним продовженням цієї роботи було створення «Острову чудес» - «таємничого куточку, в якому можна було б жити в світі гри» [там само].

«Острів» було створено в заростях терну та акації. Він містив житло Робінзона з частоколом, що захищав від диких звірів. З таким самим вогнищем, як у героя; зробили маленьке віконце, через яке дивились у неозору далечінь «моря», скопали маленьку грядку. Діти сюди приводили навіть тварин.

На цьому «Острові» діти разом з учителем проводили вихідні дні. Біля житла Робінзона збудували курінь - «улюблене місце, звідки крила фантазії переносили нас у світ казки. Сама обстановка пробуджувала гру уяви. Думка текла плавно і невпинно, діти знаходили для висловлення своїх почуттів яскраві слова» [7, с. 186-187]. Власне, це була ще одна творча лабораторія, в якій діти не просто гралися та проводили вільний час, а творили свої казки.

Творчість - це ще одна можливість задоволення духовних потреб дитини. В. Сухомлинський у праці «Народження громадянина» писав: «Творче натхнення - людська потреба, в якій особистість знаходить щастя. Переживаючи духовне задоволення від того, що вона творить, людина по-справжньому відчує, що вона живе. Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя підлітків» [5, с. 566].

Отже, з метою наповнення вільного часу учнів діяльністю, яка б не тільки сприяла їхньому навчанню і вихованню, але й задовольняла духовні потреби дітей, педагог пропонував зробити так, щоб «у другій половині дня в школі загорілося безліч вогнищ, які кликали б до поглибленого вивчення різних галузей знань» [9, с. 493]. При цьому Василь Олександрович радив навчати дітей користуватися вільним часом - на його думку, це означає «домагатися, щоб цікаве, те, що вражає дитину, було водночас потрібним, необхідним для її розуму, почуттів, усебічного розвитку. Він вважав, що створення для дитини вільного часу не означає надати їй можливість робити, що забажається, оскільки це може виховати неробство, недбалість [там само, с. 496]. Система позааудиторної роботи в Павлиській школі, розроблена видатним педагогом, забезпечувала фізичне, моральне, розумове, патріотичне та інші напрямки виховання учнів. Сприяла формуванню в них культури духовних потреб, невід'ємною складової яких є бажання читати, розмірковувати, працювати над самовдосконаленням та саморозвитком.

Проблема формування культури духовних потреб учнів у процесі організації їх дозвілля є актуальною на сьогодні і невичерпною. Окремі методичні аспекти її вирішення в сучасних умовах можуть бути темою наших подальших досліджень.

позааудиторний школа сухомлинський виховання

Література

1. Генон Р. Кризис современного мира / Рене Генон. - М.: Эксмо, 2008. - 784 с. - (Антология мысли).

2. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: наук.-метод. посіб. / І. Зязюн. - К.: МАУП, 2000. - 312 с.

3. Сухомлинський В. О. Вчити вчитися // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1977. - Т. 5. - С. 426-495.

4. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 1. - С. 403-640.

5. Сухомлинський В. О. Народження громадянина // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1977. - Т. 3. - С. 283-581.

6. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 1. - С. 55-208.

7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1977. - Т. 3. - С. 3-279.

8. Сухомлинський В. О. Слово вчителя в моральному вихованні // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 5. - С. 321-330.

9. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори: в 5 т. / В. Сухомлинський. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 2. - С. 149-418.

Размещено на Allbest.ru