В.О. Сухомлинський про читання як засіб формування культури духовних потреб дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

В.О. Сухомлинський про читання як засіб формування культури духовних потреб дитини

Березівська А.Д.

У статті розкрито ідеї Василя Олександровича Сухомлинського стосовно читання як засобу формування культури духовних потреб дитини (читати, навчатися, працювати, захищати Батьківщину та ін.) для їх творчого осмислення у нинішніх умовах реформування шкільної освіти. Виявлено магістральну думку педагога про людинотворчу функцію читання, у процесі якого відбуваються самопізнання і самовиховання. Аргументовано, що вчений визначив роль школи, сім'ї, громадськості у вихованні засобами читання культури духовних потреб дитини, з яких випливають бажання, що мають гармоніювати не лише з власними, а й із суспільними інтересами.

Ключові слова: В. О. Сухомлинський, читання, книга, духовні потреби дитини.

Нині в умовах інтенсивного розвитку інформаційного суспільства, складних соціальних реалій та політичних викликів загострюється потреба пошуку ефективних засобів формування культури духовних потреб дитини як основи мотиваційної сфери та рушійної сили її розвитку. Ця проблема була однією з ключових у працях видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського, колективу Павлиської середньої школи. Пріоритетне місце серед різних засобів формування культури духовних потреб дитини належало читанню. Проте сьогодні, як зазначає академік В. Г. Кремінь, «молодь за браком часу мало читає, а більше прив'язана до Інтернету, комп'ютера. ...Молодь читає, але не тільки те, що їй рекомендують програми. До цього потрібно підходити знову-таки з урахуванням проблеми нових вимог і потреб інноваційної людини, які ставить до неї час» [1, с. 447]. З огляду на це звернення до творчої спадщини педагога є доцільним, оскільки вона є результатом аналізу багаторічної вчительської праці й тому джерелом осмислення нинішніх питань педагогічної теорії та освітньої практики.

Українські вчені (М. Антонець, Н. Бібік, І. Бех, Л. Бондар, Н. Дічек, Л. Заліток, Н. Калініченко, В. Кузь, О. Петренко, Г. Пустовіт, О. Савченко, О. Сухомлинська, Т. Філімонова та багато ін.), намагаючись знайти раніше не помічені раціональні зерна або ж виділити вже відомі в руслі інноваційних змін в освітній галузі, продовжують студіювати ідеї Василя Олександровича щодо різних педагогічних аспектів, які через свою багатовекторність і дитиноцентрованість набувають дедалі більшої актуальності в умовах розбудови особистісно орієнтованої системи освіти.

Мета нашої статті - розкрити ідеї Василя Олександровича Сухомлинського стосовно читання як засобу формування культури духовних потреб дитини для їх творчого осмислення в нинішніх умовах реформування шкільної освіти.

Аналіз праць педагога показав, що серед пріоритетних завдань всебічного розвитку особистості Василь Олександрович визначив виховання її потреб. Аксіоматично звучить його думка про те, що «активне добування потреб як найважливіших потреб духовних цінностей особистості - одна з дуже цікавих проблем педагогічної теорії й практики» [14, с. 653]. У цьому руслі педагог порушив соціально-педагогічні питання взаємозв'язку матеріальних і духовних потреб людини, виховання культури потреб і культури бажань. Зокрема, він писав: «Виховуючи високоморальні, благородні бажання й утримуючись від бажань недопустимих і недозволених, ми тим самим запобігаємо великому лиху - розладнанню й розбещенню внаслідок невтримного задоволення примх» [11, с. 77].

Педагог висловив непересічну ідею про гармонію інтересів, потреб і бажань конкретного учня та колективу загалом. Вона досягається лише тоді, коли бажання виникають і утверджуються на ґрунті високоморальних потреб. Порушення гармонії між потребами і бажаннями спричинює спустошення особистості через відсутність багатих духовних потреб; спустошення колективу, перетворення його у сферу розваг [11, с. 16; 5, с. 409]. Саме тому, на думку Василя Олександровича, «усе шкільне життя повинне спрямовуватися в таке русло, щоб дитина з малих років відчувала і розуміла найсуворішу межу між тим, що можна бажати, і тим, чого бажати не можна» [там само, с. 131]. І нарешті, тільки та людина, яка знає межу своїм бажанням, може стати хорошим громадянином, добрим другом [7, с. 289].

Важливо, що В. О. Сухомлинський тлумачив поняття «потреби» як «рушій людського життя», звідки випливають бажання, котрі мають гармоніювати з інтересами колективу, суспільства, народу, Вітчизни і бути окультурені з перших днів свідомого життя дитини. «Культура людських бажань - це стовпова дорога сімейно-шкільного виховання», - стверджував Василь Олександрович [4, с. 442].

Надзвичайно великого значення вчений надавав ролі педагога у плеканні вміння особистості контролювати власні бажання, на основі яких формуються духовні потреби. Він наголошував, що в Павлиській середній школі вчителі у бесідах з учнями розповідали про «внутрішню дисципліну бажань як невід'ємну рису духовної, моральної культури» [5, с. 603-604]. Завдання вихователя полягає в тому, «щоб морально обґрунтовані, прийняті для суспільства потреби стали бажаннями, внутрішніми спонуканнями людини» [15, с. 266]. Слушною і на сьогодні є порада В. О. Сухомлинського вчителям: «Який би предмет ви не викладали підліткам або юнакам, ви повинні пробуджувати потяг до книжок, пройнятих ідеями, які підносять, облагороджують людину, що стоїть на порозі самостійного життя» [там само, с. 361]. Педагог особисто прагнув, щоб читання ставало найважливішою духовною потребою дітей і застерігав: «Якщо з дитинства у дитини не виховано любові до книжки, якщо читання не стало її духовною потребою на все життя, в роки отроцтва душа підлітка буде порожньою...» [13, с. 201].

У цьому ракурсі, розмірковуючи над такими негативними явищами серед підлітків і юнацтва, як пияцтво, хуліганство, бездумне марнування часу, Василь Олександрович передбачливо визначив їх причину - обмеженість інтелектуальних інтересів у шкільні роки. Саме тому він радив працювати з підлітком так, щоб книжка захоплювала, «як улюблена мелодія, як прекрасний танок»; стала для нього «новим, незбагненним чудом» [8, с. 422-423].

В. О. Сухомлинський наполягав на тому, що педагог має знати про інтелектуальні інтереси підлітка, а саме те, «яке місце в його житті займають розумова праця, книга, мистецтво». Переконливо звучить думка: «Якщо підліток живе тільки кінофільмами, телевізором, транзисторним приймачем, магнітофонними записами, якщо він не знає, що таке роздуми над власною долею, викликані книгою, читання якої - нелегка праця, то скільки б не було навколо нього людської метушні, він самотній» [8, с. 331]. Не оминув увагою Василь Олександрович і питання потреби вчителя в читанні та власній бібліотеці: «Читання - це джерело думки і творчості педагога, це саме життя» [9, с. 254].

Пріоритетною потребою суспільства й могутньою виховною силою культури бажань людини є праця. Як вважав педагог, саме під час наполегливої шкільної праці має й відбуватися виховання культури бажань: «Людина, яка не навчилася керувати своїми бажаннями, не переживала їх моральної виправданості і обґрунтованості, стає соціально ненадійною, вона заходить у конфлікт із суспільними вимогами». Небажання вчитися і небажання працювати продуктивно - це один ланцюг [4, с. 442-443]. Саме в багатстві духовних потреб криється шлях до подолання лінощів. Він стверджував: «.коли вже в дитинстві й особливо в роки отроцтва людина добуває для своєї душі такі потреби, як потреба в радості праці, у книжці, у спілкуванні з іншою людиною, у творенні, у творчості, - вона дістає протиотруту від лінощів» [14, с. 653].

В. О. Сухомлинський, проаналізувавши невтішні статистичні дані (лише 14 відсотків молоді 20-35 років витрачали час на читання, решта - на різноманітні розваги) та, з'ясувавши причини пиятики, хуліганства та інших негативних явищ, які траплялися серед молоді, переконував у вагомості читання як засобу формування культури проведення вільного часу. «Життя переконує, що, коли в молодої людини вихована пристрасть до читання, вона у вільний час не нудьгуватиме від безділля і не шукатиме дешевих розваг і задоволень», - писав учений [9, с. 253]. Для цього у школах мають бути кімнати для читання, кімнати книги, а в кожного учня в роки отроцтва створюватися власна бібліотека, що передавалася б з покоління в покоління й була родинною гордістю.

Переконливо В. О. Сухомлинський обґрунтував здобуту в ході багаторічної творчої вчительської праці ідею про нероздільність школи і книжки: «Тільки ставлення до книжки як до найважливішої і вічної, неперехідної духовної цінності створює ставлення до школи як до колиски народу». Не втрачають актуальності й нині міркування педагога про витіснення книжки як провідного засобу виховання новими джерелами, що приходять до школи (кіно, телевізор, технічні засоби). На його думку, саме читання має стати «найголовнішою духовною потребою людини», а надзвичайно важливою справою школи - «уміння ввести дітей у світ книжки» [6, с. 496]. Саме тому найголовнішим святом Павлиської середньої школи було Свято Книги, що проводилося на початку навчального року. Як описував Василь Олександрович, батьки в цей день купували своїм дітям книжку для сімейної бібліотеки. Водночас передавалися дібрані книжки, що вийшли за останній рік, до Вічної Бібліотеки. Таким чином книжки, як «живі і безсмертні корені народу», ставали безперервним ланцюгом між поколіннями [15, с. 339-340].

Як бачимо, В. О. Сухомлинський серед духовних потреб дитини, яку передусім мають плекати педагоги, визначив читання. Тим часом на основі власних спостережень він порушив проблему про читання як вагомий засіб формування духовних потреб учнів.

У ході формування потреб і бажань дитини, безперечно, провідну роль відіграють самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, яким педагог присвячував спеціальні бесіди. Він обстоював ідею про взаємозалежність потреб напружувати фізичні і духовні сили, долати труднощі, одержувати радість у праці й таким чином пізнавати себе: «Пізнати, виховувати себе учень може тільки тоді, коли поняття про труд у його духовному житті нерозривно пов'язане з книжкою» [5, с. 603].

Важливо, що в Павлиській середній школі діяла для цього система етичних бесід з вихованцями. Серед різноманітних тем бесід з морального виховання (ставлення до джерел щастя і радощів дитинства, отроцтва та юності; обов'язок і повинність перед батьками, старшими поколіннями, Вітчизною; суть істини : Людина - найвища цінність; шанування пам'яті померлих тощо) були й теми про гармонію бажань та обов'язку, бажань і дисципліни, бажань і справжніх потреб; про уміння панувати над розумом і керуватися вимогами обов'язку, а не просто бажаннями; про самовиховання бажань; про гідних людини тощо. Позитивно, що для цього було складено посібник з етики для вихователя й етичні хрестоматії для читання вихованцями різного віку в школі й сім'ї [11, с. 121]. Спеціальна етична хрестоматія складалася з двох тисяч оповідань і казок повчального характеру, викладених у п'яти частинах (для дошкільнят, для 1-2, 3-4, 5-7, 8-10 класів) з урахуванням віку дітей, їхніх уявлень і інтересів. Інша виховна хрестоматія включала моральні цінності людства від найдавніших до наших днів. Саме в ній містилися описи про подвиги в ім'я Батьківщини, героїчну боротьбу народів за свободу й незалежність тощо. Читаючи твори хрестоматії, юний громадянин, як описував Василь Олександрович, «ніби бачить себе очима суспільства, вдумливо й вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку» [11, с. 123]. Він наголошував, що вчительський колектив добивався, щоб за допомогою читання «вихованці прагнули робити своє життя схожим на життя тих людей, які в праці для народу вбачають честь, гідність, особисту гордість» [10, с. 152].

Справді читання, знання літератури й виховання у школі між собою тісно пов'язані. За В. О. Сухомлинським, індивідуальне читання як творчий процес має бути вдумливим, захоплювати розум і викликати почуття захоплення красою, благородством, моральною величчю або ж почуття обурення, презирства, непримиренності [11, с. 97].

У руслі нинішніх суспільно-політичних подій і наукових викликів набувають актуальності плідні ідеї педагога про формування патріотичних почуттів і переконань школярів, готовності вихованця до подвигу. В «готовності покласти свою голову за Батьківщину» Василь Олександрович вбачав «моральну доблесть, без якої немислимі патріотичне бачення світу сьогодні, патріотичні турботи й тривоги за долю громадського, всенародного в рідному місті, селі...», що є найвищою моральною потребою [там само, с. 133]. сухомлинський духовна потреба читання

Педагог виявив, що підлітки захоплюються художніми творами, в основі яких лежить глибока думка, особливо тими місцями, де «відображено почуття духовної спільності між людьми, вірності, відданості», де йдеться про активну діяльність, зокрема «про мандрівки й незвичайні пригоди сильних, сміливих, мужніх людей». «Наукові відкриття, героїчна боротьба за свободу і незалежність Батьківщини, життя історичних діячів, полководців, учених, винахідників, новаторів виробництва - все це вабить підлітків», - зазначав учений з огляду на необхідність формувати в учнів потребу здійснювати наукові відкриття, героїчні вчинки, бути схожим на видатних людей різних професій тощо. Важливо, що в ході читання художніх творів у підлітків з'являлися бажання записувати свої думки, погляди, переконання стосовно прочитаного в особистих щоденниках, що свідчить про зростання їхньої розумової та емоційної активності [3, с. 317-318].

Як помітив В. О. Сухомлинський, читання творів про подвиги героїв Великої Вітчизняної війни (особливо дітей і молоді), про самовідданість і безстрашність, про зневагу до смерті борців за народну справу пробуджує в підлітків хвилюючі моральні й естетичні переживання. Цікаво, що в дітей молодшого шкільного віку читання художніх творів про загибель героїв викликало «сльози жалю і співчуття», а в підлітків - усвідомлення необхідності самопожертви на благо суспільства. Причому в юнацькі роки, на думку вченого, «почуття героїчного розвивається і поглиблюється, посідаючи щодалі помітніше місце в моральному світі людини» [там само, с. 336].

Саме тому Василь Олександрович пропонував уважно добирати матеріал для читання, щоб кожна прочитана книжка лишила глибокий слід у серці та свідомості дитини, допомогла відкрити їй нові духовні багатства. Для цього творчий колектив Павлиської середньої школи на чолі з В. О. Сухомлинським розробив і апробував ряд дієвих форм, що розвивали потребу учнів у читанні: колективні читання (багаторазове читання улюблених книжок у Кімнаті Казки, Кімнаті Українського Слова); уроки, присвячені читанню школярами улюблених оповідань; багаторазове читання улюблених віршів з метою вивчення напам'ять; вечори та ранки виразного читання; Свято Рідного Слова; гуртки любителів та шанувальників рідного слова, де брали участь діти та їхні батьки; Свято Книги; дитяча, особиста і сімейна бібліотечки тощо [13, с. 200-201; 6, с. 498].

Не можна залишити поза увагою проникливі роздуми педагога про функціонування у Павлиській середній школі дитячої бібліотеки для чотирьох класів початкової школи, що складалася з чотирьох відповідних відділів: перший - оповідання, котрі діти читали на уроках і в позакласний час; їх він порівнював з «фонотекою музичних творів, призначених для колективного слухання»; другий - це оповідання російських та українських письменників про працю, боротьбу за мир, подвиги героїв, дітей-героїв у роки Великої Вітчизняної війни; третій - казки та байки для позакласного читання; четвертий - давньогрецька міфологія, читання якої відігравало важливу роль в інтелектуальному та естетичному вихованні дітей [13, с. 197-198].

У Павлиській середній школі було створено для підлітків Золоту бібліотеку отроцтва в Кімнаті Думки, куди входили твори світової літератури. «Ми домоглися, щоб книжка ввійшла в духовне життя підлітків як найважливіша інтелектуальна й естетична потреба», - з гордістю констатував Василь Олександрович [8, с. 413]. Важливо, що до Золотої бібліотеки як «могутньої виховуючої сили» входили твори, які відображали «моральні ідеї - вірність народові, готовність віддати життя за його щастя, вірність переконанням, непохитність перед випробуваннями» [там само, с. 416]. На основі власних спостережень учений переконливо довів, що «самовиховання підлітків починається над книжкою й полягає у вимірюванні самого себе вищою мірою - життям мужніх, відданих благородним ідеям людей» [там само, с. 417]. Василь Олександрович у своїй вчительській праці «прагнув, щоб підліток зачитувався книжкою про життя й боротьбу видатної людини, яка втілила в собі моральну велич і красу» [там само, с. 463].

У зверненні до тогочасних українських письменників Василь Олександрович переконував їх писати твори на хвилюючі підлітків і юнацтво теми: ідейні цінності, вірність переконанням, мета життя, що сприятиме пробудженню патріотичних почуттів у дітей та молоді [6, с. 499].

Безперечно, читання як могутня виховна сила впливає на потреби особистості. Наприклад, бажання вчитися, на думку В. О. Сухомлинського, утверджується в дитини тільки в тому разі, коли її інтелектуальне життя проходить серед книжок, читання яких стає найпривабливішою духовною потребою школяра. Педагог обґрунтував реалізацію цієї мети через позакласне читання: «Читання - самостійне плавання в морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч з безмежним морем людської мудрості» [2, с. 431]. Як довів учений, читання має стати інтелектуальною потребою особистості, що сприятиме прагненню опановувати нові знання [там само, с. 432].

Водночас В. О. Сухомлинського постійно хвилювало питання, чому учні з небажанням читають хороші книжки, й особливо наукові. Передусім, як міркував педагог, багато підлітків не знають, що таке справжнє читання, яке проникає у зміст книжки, з одного боку, з іншого - «захоплює розум і серце, пробуджує роздуми про життя, змушує думати над власним майбутнім». У цьому сенсі важливим завданням учителя було сприяти перетворенню книжки у друга підлітка. Очевидними є наведені педагогом аргументи: «Якщо книжка не стала для учня джерелом духовного багатства, радості, насолоди, його душі недоступні багато інших духовних потреб, його світ убогий, похмурий» [12, с. 480]. На переконання педагога, «дуже важливо, щоб читання давало учневі інтелектуальну радість», зокрема від читання журналів, науково- популярної літератури [10, с. 243]. Такий підхід розвиває інтерес до книжки і науки, що сприяє кращому засвоєнню знань з певного предмета.

Дієвим засобом формування духовних потреб підлітків у Павлиській середній школі була Кімната Думки, тобто невеликий читальний зал, що містив понад триста книжок. Стояла в кімнаті особлива шафа з особливими книжками: про життя видатних людей і мужніх людей. У ході читання підлітки шляхом захоплення тим чи іншим ім'ям людини мали перетворити його в ідеал «як перший поштовх, стимул до самовиховання». На думку В. О. Сухомлинського, книжки не лише відкривали перед учнем навколишній світ, але й допомагали йому пізнати самого себе, виховувати самого себе. І до цього мають прагнути педагоги. Важливо, що в цій кімнаті була й шафа з природничо-науковою літературою. Вчителі, вивчаючи інтереси, нахили та здібності кожного учня, пропонували дітям ті чи інші книжки. Тим самим вони прагнули перетворити читання наукової книжки в духовну потребу учня [12, с. 481-483].

У руслі формування культури духовних потреб педагог закликав дбати про «найголовніші, найважливіші вогнища духовної культури - бібліотеки» в цілому й особисті кожного учня. Він радив учителям переконувати батьків у тому, що «особиста бібліотека їх сина і дочки - це найбільше багатство», виховувати в учнів потребу не лише в читанні, а й у перечитуванні хорошої книги [там само, с. 484].

Таким чином, В. О. Сухомлинський слушно розглядав проблему шкільного читання у двох вимірах: як духовну потребу дітей та молоді, котру потрібно плекати, і як засіб формування культури їхніх духовних потреб. І ці домінанти, як виявилося, є нероздільними. На основі досвіду Павлиської школи педагог розробив систему взаємопов'язаних логічних і водночас творчих складників цього процесу: якісне викладання літератури, присвячені окремі уроки художньому читанню улюбленого твору, позакласне читання, літературно-творчі гуртки, Свято Книги, Кімната Казки або Куточок Краси, Кімната Українського Слова, Кімната Думки, особисті бібліотеки учнів, етична хрестоматія, етичні бесіди, ретельний добір книжок для читання тощо. Вдумливе читання книги - це не лише ознайомлення з її змістом, а передусім самопізнання і самовиховання самого себе, фундамент формування культури духовних потреб дитини. І в цьому полягає людинотворча суть читання як засобу самореалізації та самотворення особистості в різних сферах суспільного життя. Учений визначив роль школи, сім'ї, громадськості у вихованні засобами читання культури духовних потреб дитини з перших днів її свідомого життя (навчатися, працювати, захищати Батьківщину та ін.), з яких випливають бажання, що мають гармоніювати не лише з власними, а й суспільними інтересами. Ці ідеї видатного педагога-гуманіста є перспективними для подальшого вивчення.

Література

1. Кремінь В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору / В. Г. Кремінь. - К. : Пед. Думка, 2009. - 520 с.

2. Сухомлинський В. О. Вчити вчитися / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 426-436.

3. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 1. - С. 299-400.

4. Сухомлинський В. О. Лист молодому батькові / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 440-446.

5. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 1. - С. 403-637.

6. Сухомлинський В. О. Могутній вихователь / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 495-499.

7. Сухомлинський В. О. Нагорода за добро / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5 - С. 288-292.

8. Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. К. : Рад. шк., 1977. - Т. 3. - С. 283-582.

9. Сухомлинський В. О. Народний учитель / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 239-254.

10. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. К. : Рад. шк., 1977. - Т. 4. - С. 7-390.

11. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 1. - С. 55-206.

12. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 4. - С. 393-626.

13. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 3. - С. 7-279.

14. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 2. - С. 419-454.

15. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : у 5 т. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 2. - С. 149-416.

Размещено на Allbest.ru