Самоосвіта вчителя як джерело формування в учнів потреби читання (на матеріалі педагогічної спадщини В. Сухомлинського)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самоосвіта вчителя як джерело формування в учнів потреби читання (на матеріалі педагогічної спадщини В. Сухомлинського)

Гергуль С.М.

У статті на основі дослідження архівних, історико-педагогічних джерел, маловідомих праць здійснюється цілісний аналіз самоосвітньої діяльності вчителя в педагогічній спадщині В. Сухомлинського. Доводиться актуальність цієї проблеми, її теоретична та практична значущість. Дається визначення поняття «самоосвіта», формулюється мета, окреслюються напрямки самоосвітньої діяльності вчителя. Акцентується увага на таких її формах, як особиста бібліотека вчителя та «Подорожі у світ книжок». Характеризується бібліотека Павлиської середньої школи за часів роботи видатного педагога. У результаті наукової розвідки виявлено, що самоосвіта вчителя має стати джерелом формування в учнів потреби читання.

Ключові слова: В. Сухомлинський, педагогічна спадщина, самоосвіта, самоосвітня діяльність, вчитель.

Вивчення та актуалізація творчої спадщини видатних педагогів і прогресивних діячів минулого, об'єктивна оцінка історичної реальності є важливою умовою пізнання педагогічної істини. Останнім часом учені звертаються до дослідження педагогічних персоналій на новому рівні, розглядаючи їх у системі особистісних, соціальних і внутрішньонаукових детермінант.

Серед плеяди відомих учених ХХ століття виділяється постать Василя Сухомлинського (1918-1970), який присвятив усе своє життя школі, вчителеві, учню, теоретично обґрунтувавши та втіливши в практику концепцію формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості дитини. Науково-практична спадщина В. Сухомлинського вирізняється багатогранністю, яскраво вираженим новаторським характером і найповніше відповідає вимогам сучасності, збагачує педагогічну науку новими фактами й теоретичними положеннями, дає змогу прогнозувати її майбутній розвиток.

У кожній своїй праці видатний педагог наголошував, що провідна роль в успішності навчання та виховання дітей належить учителю. Саме в його майстерності, цілеспрямованості, моральності, прагненні постійно розвиватися та навчатися, пізнавати і творити нове закладено майбутнє кожного учня, його розвиток. Розкриваючи складові професійно-педагогічного майстерності, учений акцентував увагу на проблемі самоосвіти вчителя, яка в 50-70 роках ХХ ст. у вітчизняній педагогічній науці завдяки його зусиллям набула нового звучання, змісту і розв'язання нових завдань, що постали перед школою.

Творча спадщина Василя Олександровича завжди була предметом дослідження провідних вітчизняних і зарубіжних науковців та вчителів-практиків. Значний внесок у вивчення педагогічного досвіду В. Сухомлинського зробили вітчизняні вчені І. Бех,

Богуш, М. Богуславський, А. Борисовський, М. Вашуленко, Г. Волков, В. Кузь, М. Мухін, В. Риндак, О. Савченко, О. Сухомлинська, В. Федяєва та ін. Деякі аспекти професійної майстерності та самоосвітньої діяльності вчителя в педагогічній спадщині видатного педагога-гуманіста були в полі зору М. Антонця, Л. Бондар, В. Бутенка,

Василенко, Н. Василенко, А. Луцюка, А. Розенберга, Л. Сіднєва, М. Сметанського, К. Юр'євої та ін.

Проте названі нами дослідники, розкриваючи багатогранність педагогічної спадщини В. Сухомлинського, не вивчали проблему самоосвітньої діяльності вчителя як окремо наукову, зокрема самоосвіта вчителя як джерело формування в учнів потреби читання в педагогіці Василя Олександровича ще не була предметом спеціального історико-педагогічного дослідження. Отже, мета написання статті полягає у вивченні та узагальненні поглядів видатного педагога на цю проблему.

Становлення та ґенеза поглядів В. Сухомлинського на проблему самоосвіти вчителя відбувалися на основі глибокого вивчення історико-педагогічної, філософської, наукової, педагогічної, психологічної та методичної літератури, досвіду відомих учителів-методистів і завдяки власній педагогічній практиці в Павлиській середній школі. На його думку, справжній учитель має постійно працювати над особистим самовдосконаленням, щиро любити дітей, вірити в неповторність та індивідуальність кожної дитини, прагнути передати учням знання попередніх поколінь, запалити в них бажання читати, знати, вчитися.

Василь Олександрович радив учителям спрямовувати процес самоосвіти на розвиток духовних, загальнокультурних та професійних якостей особистості. Аналіз протоколів педагогічної ради Павлиської середньої школи, що зберігаються в Державному педагогічно-меморіальному музеї В. Сухомлинського, показав, що вчителі працювали над вивченням теоретичних і методичних питань, психологічних особливостей дітей різного віку, знайомилися з основами науки дефектології, досягненнями в розвитку науки і техніки та підвищували власний професійний і загальнокультурний рівень.

Основною метою самоосвітньої діяльності він вважав підвищення ідейно- теоретичного рівня вчителя, поглиблення знань у галузі профільних предметів, оволодіння досягненнями педагогічної науки і практики, психології та конкретної методики, підвищення загальної культури вчителя, тобто озброєння педагога всебічними знаннями для поліпшення його творчої професійної діяльності. У ході наукового пошуку ми з'ясували, що сутність самоосвіти вчителя, за В. Сухомлинським, полягає в самостійному оволодінні теоретичним матеріалом і практичними вміннями, у спрямуванні особистих зусиль на підвищення власної культури праці та мислення, у перетворенні наукових істин у живий досвід творчої праці.

Багаторічна праця Василя Олександровича спочатку на посаді вчителя, а потім директора Павлиської середньої школи (Онуфріївського району Кіровоградської області) створювала сприятливі умови для тривалого експерименту, спостереження за процесом становлення та розвитку особистості педагога. Щоденне спілкування з колегами та учнями ставило перед видатним педагогом значну кількість проблем, які вимагали теоретичного осмислення та практичної перевірки. Він вивчав способи підвищення грамотності й успішності учнів, замислювався над удосконаленням форм і методів навчання, формуванням професійної майстерності та педагогічної культури вчителя, питаннями організації та керівництва всією навчально-виховною роботою школи.

Також у центрі уваги В. Сухомлинського перебувала проблема ролі книги в житті учня. У статті «Вчити вчитися» (1969 р.) видатний педагог пише: «Тепер книжці доводиться змагатися з іншими джерелами інформації (кіно, телевізор, магнітофонні записи тощо)... Важливу місію як вихователів ми вбачаємо в тому, щоб у такому своєрідному змаганні переможцем завжди була книжка» [2, с. 431]. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що вся діяльність педагогічного колективу Павлиської середньої школи була спрямована на те, щоб сформувати в учнів стійку потребу читання, бажання вчитися та жити у світі книжок.

Василь Олександрович у багатьох своїх працях («Людина неповторна», «Народний учитель», «Павлиська середня школа», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», «Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів», «Розмова з молодим директором школи», «Сто порад вчителеві» та ін.) наголошував, що основна мета діяльності вчителя полягає в тому, щоб книжка назавжди увійшла в життя дитини та стала її «щоденною духовною потребою» [5, с. 253].

Неодноразово видатний педагог акцентував увагу своїх колег на тому, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння логічно й образно розмірковувати виховуються лише читанням. Уміти читати, бути читачем - це високе мистецтво, йому треба наполегливо вчитися. Дитяча художня книга - це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в життя дитини якомога раніше, тому що вона є незамінною у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо. Василь Олександрович сам постійно багато читав. Він писав: «На моєму столі з'являються все нові й нові книжки: педагогічні твори про предметні уроки, словники, книжки з ботаніки, орнітології, астрономії, квітництва» [7, с. 401].

Здійснений аналіз і ретельне вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинського дозволили зробити висновок, що основна роль вчителя у процесі формування в учнів потреби читання полягає у вирішенні таких завдань: зацікавити учнів читанням; навчити їх вибирати літературу для читання, ураховуючи вікові та особистісні інтереси; створити належні умови для сприйняття, розуміння, аналізу та оцінки прочитаного (Кімната читання); постійно розвивати інтерес учнів до читання, формувати так звану «жадобу до знань»; завжди бути зразком, «джерелом знань» для своїх вихованців, безперервно працювати над удосконаленням власного естетичного смаку та рівня професійної майстерності.

Успішне виконання поставлених завдань вимагає від учителів постійного власного розумового розвитку й інтелектуального зростання. Саме самоосвіта вчителя має стати джерелом формуванням в учнів потреби читання.

Аналізуючи глибинні зв'язки між учителем та учнем, видатний педагог акцентував увагу на тому факті, що учень «повинен бачити в учителеві розумну, знаючу, думаючу, закохану в знання людину. Чим глибші знання, чим ширший світогляд, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою мірою він не тільки вчитель, а й вихователь» [6, с. 49].

У статті «Залежить тільки від вас (Лист завтрашньому вчителеві)» (1967 р.) Василь Олександрович зазначає: «Навчання - це не перекладання знань з голови педагога в голову учня. Навчання - це насамперед живі людські відносини між педагогом і дітьми» [2, с. 284]. Виступаючи за виховання всебічно розвиненої особистості, педагог висував такі вимоги до вчителя-вихователя: бути самому всебічно ерудованою людиною, постійно вивчати новітні досягнення науки й техніки, психології, педагогіки, методики. педагогічний сухомлинський самоосвіта

На глибоке переконання В. Сухомлинського, щоб бути для учнів зразком, «джерелом знань», учитель має завжди перебувати в «атмосфері багатого, цікавого, багатогранного духовного життя», а «духовне життя вчителя - це постійне збагачення інтелекту» [7, с. 466].

У контексті нашого дослідження заслуговує пильної уваги така форма самоосвітньої діяльності вчителя, як його особиста бібліотека. Видатний педагог розглядав бібліотеку вчителя як найважливішу складову частину його педагогічної системи. Він завжди з радістю відчиняв двері власної бібліотеки перед педагогами та учнями, для кожного знаходив потрібну книжку. В особистій бібліотеці Василя Олександровича містилися книжки, вирізки з газет, журналів, річні комплекти різних журналів тощо. Педагог неодноразово наголошував: «Наш час є часом самопізнання і самовиховання, то ж треба кожному з нас, педагогів, дбати про власне духовне багатство... Де ж джерело духовного багатства, багатства мислі? Це для вчителя перш за все книга, читання» [3].

Аналізуючи власну бібліотеку, він писав: «Це одна з тих майстерень, де я доторкаюсь різцем до брили мармуру, де відшліфовую заповітну грань діаманта. Я ще раз підкреслюю: життя в світі книг. Не просто прочитати ось такі-то книги, а жити в світі книг. Прочитати немало книг можна, користуючись і громадською бібліотекою (тепер і в сільській місцевості багато хороших бібліотек); мова ж іде про те, що моє повсякденне духовне життя сформувало органічну потребу - мати завжди перед собою певне коло книг, щоб читати й перечитувати їх, щоб уводити у світ книг своїх вихованців» [3].

Василь Олександрович давав поради вчителям щодо комплектування ними особистої бібліотеки. Зокрема в нього вона складалася з двох відділів:

Золотий фонд світової культури:

художні твори видатних письменників усіх народів. Книжки з цього відділу були розподілені за віком учнів (для молодшого, середнього і старшого віку). їх кількість не перевищувала чотирьохсот В. Сухомлинський вибрав для цього відділу найцінніше, що створило людство (твори Гомера, Есхіла, Данте, У. Шекспіра, І. Гете, А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Л. Толстого, А. Чехова, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Я. Коласа та ін.), і домагався, щоб за роки навчання в середній школі кожен учень, не кажучи про вчителя, обов'язково прочитав усі ці книжки, бо «це не тільки одна з найважливіших передумов інтелектуальної культури людини. Це неодмінно умова пізнання людини, самопізнання і самовиховання» [4, с. 80];

історична література - твори з історії матеріальної та духовної культури, народів і суспільств, революцій і народних повстань. Особливого значення педагог надавав монографіям про життя і діяльність видатних діячів суспільного і культурного прогресу;

мистецька література - монографії про мистецтво країн і народів світу, книжки з історії, теорії мистецтва.

Книжки з різних галузей знань - математики, фізики, хімії, біології, геології і мінералогії, астрономії, медицини. В. Сухомлинський окремо виділив посібники для самостійного вивчення мов, довідкову літературу, книжки іноземними мовами.

Видатний педагог рекомендував учителям формувати особисту бібліотеку поступово й наполегливо, пам'ятаючи про те, що всі книжки служать тому, щоб людина пізнавала сама себе. Особливого значення він надавав комплектуванню особистої бібліотеки вчителів молодших класів. Вони, на думку Василя Олександровича, мають дотримувати принципу «особиста бібліотека розкриває мою творчу індивідуальність і допомагає вводити вихованців у світ книги» [4, с. 80].

Зазначимо, що згодом в особистих бібліотеках учителів Павлиської школи налічувалось уже понад 49 тис. книжок. «Справжній педагог - книголюб: таке золоте правило життя нашого колективу, що стало традицією. Атмосфера любові до книжки, поваги до книжки, благоговіння перед книжкою - у цьому полягає суть школи і педагогічної праці», - наголошував В. Сухомлинський [6, с. 53].

Здійсненню самоосвітньої діяльності вчителів сприяла організована в Павлиській школі наукова бібліотека. Кожний педагог мав бути обізнаний з новинками наукового та культурного життя суспільства. У шкільній бібліотеці та методичному кабінеті зберігалися вирізки з газет та журналів, статті з питань методики виховання й навчання, розподілені за такими розділами: «теорія і практика морального виховання; інтелектуальне виховання; фізичне виховання, естетичне виховання; політична освіта і навчання; виховання працьовитості; виховання індивідуальних нахилів і покликання; духовне життя вихованців; психологія процесу оволодіння знаннями; психологічні особливості дітей молодшого, середнього і старшого віку; вибір професії; хлопчики і дівчатка в колективі; методика викладання основ наук (для кожного предмета окрема папка); навчально-виховна робота в початкових класах; творчі письмові роботи учнів; новини науки й техніки (розділи «Гуманітарні науки» і «Природничі науки»)» [6, с. 100].

Кожен учитель передплачував кілька журналів, серед яких обов'язково переважали науково-методичні видання. У педагогічному колективі було заведено обмінюватися журналами і книжками, що сподобалися. Регулярно у шкільному колективі проводилися читацькі конференції, обговорення книжкових новинок, зокрема й науково-методичної літератури.

У розпорядженні вчителів були наукові журнали: «Вопросы философии», «Природа», «Знание - сила», «Техника - молодежи», енциклопедичні посібники з окремих галузей знань («Философская энциклопедия», «Физическая энциклопедия», «Историческая энциклопедия», «Географическая энциклопедия», «Искусство стран и народов мира», «Театральная энциклопедия», «Всеобщая история искусств», «Всемирная история», «Краткая литературная энциклопедия»), книжки із серії «Народы мира», «Дитяча енциклопедія», наукові журнали з математики, біології, хімії, автоматики і телемеханіки. Тут було зібрано і систематизовано вчителями під керівництвом директора вирізки з газет і журналів, статті з питань виховання і навчання [6, с. 54-55].

Вивчення шкільної документації Павлиської середньої школи за часів роботи В. Сухомлинського, особистого архіву видатного педагога та спогадів його колег свідчить, що вчителі самостійно працювали з науковою, психолого-педагогічною, методичною, періодичною та класичною літературою, використовуючи такі прийоми:

конспектування - короткий запис змісту прочитаного;

складання плану тексту - розподіл тексту на частини та добір назви для кожної з них (план може бути простим і складеним);

тезування - стислий запис основних думок прочитаного твору;

цитування - дослівну передачу тексту з обов'язковим зазначенням автора та назви праці, сторінки з відповідною цитатою, назви видавництва та року видання;

анотування - написання анотації, тобто стислого змісту прочитаного;

рецензування - написання короткого відгуку та передачу власного ставлення до прочитаного;

складання глосарію (словника) прочитаного;

систематизацію та узагальнення базових понять за темою чи розділом.

Учителі Павлиської середньої школи постійно збиралися послухати доповідь

чи повідомлення про важливу соціально-політичну, моральну, педагогічну, естетичну, природничо-наукову проблему, що хвилювала суспільство. Так виникли «Подорожі в світ книжок». Вони стали «джерелом збагачення духовного життя колективу». Слід зазначити, що доповіді й повідомлення, з якими виступали вчителі, були не обов'язковими заходами, а бажанням педагогів поділитися прочитаним з колегами. На такі заходи приходили, як правило, майже всі вчителі.

Доповіді стосувалися різних тем («Матеріалістична й ідеалістична філософія в наші дні», «Релігія як ідеологія», «Соціальні проблеми, які хвилюють народи світу в нашу епоху», «Наука про походження життя», «Моральний ідеал молодої людини нашого суспільства», «Моральні цінності нашого народу і виховання молодого покоління», «Праця і моральність», «Сім'я і школа», «Патріотичне виховання підростаючого покоління» та ін.). Це свідчить про всебічні інтереси учителів Павлиської середньої школи.

У процесі обговорення завжди виникала жвава бесіда, відбувався обмін думками. Василь Олександрович писав: «Логіка наших подорожей у світ книжок веде до того, що в усіх нас виникають думки про те, як краще виховувати молоде покоління, як долати численні труднощі в нашій роботі. Почерпнуті з книжок думки насичують наше життя роздумами про те, що ми повсякденно бачимо і на що часом перестаємо звертати увагу» [7, с. 470].

Вивчаючи літературу, вчителі Павлиської середньої школи використовували різні методи читання: ознайомлення з текстом, вибіркове читання, читання та вивчення лише певних розділів. Водночас вони записували прочитане із застосуванням різних прийомів. Звідси виникла така форма самоосвітньої діяльності, як читацький (педагогічний) щоденник. У ньому педагоги занотовували і свої спостереження, і роздуми щодо тієї чи іншої проблеми, а також ділилися власним педагогічним досвідом.

Отже, протягом 1948-1970 рр. в авторській школі Василя Олександровича в Павлиші впроваджено його теоретичні положення щодо самоосвітньої діяльності вчителя. Підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що ми лише фрагментарно розглянули погляди В. Сухомлинського на самоосвіту вчителя як джерело формування в учнів потреби читання. Проте це дозволяє наголосити на важливості та необхідності використання здобутків безцінного науково-практичного доробку видатного педагога, який і досі залишається невичерпним джерелом розвитку сучасної педагогічної думки.

У той же час висновки здійсненої розвідки виявили необхідність продовжувати роботу в цьому напрямку. Зокрема подальшого вивчення та ґрунтовного аналізу потребують питання ролі вчителя у формуванні в учнів бажання вчитися. Актуальним видається порівняльний аналіз педагогічних ідей В. Сухомлинського та досліджень учених зарубіжжя щодо цієї проблематики.

Література

1. Сухомлинський В. О. Вчити вчитися / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 426-436.

2. Сухомлинський В. О. Залежить тільки від вас (Лист завтрашньому вчителеві) / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 284-288.

3. Сухомлинський В. О. Моя педагогічна система: [З неопублікованої книги «Педагогічна культура»] / В. О. Сухомлинський // Радянська школа. - 1988. - № 6. - С. 87-91.

4. Сухомлинський В. О. Моя педагогічна система: [З неопублікованої книги «Педагогічна культура»] / В. О. Сухомлинський // Радянська школа. - 1988. - № 7. - С. 79-84.

5. Сухомлинський В. О. Народний учитель / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 5. - С. 239-255.

6. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 4. - С. 7-390.

7. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1977. - Т. 4. - С. 393-626.

Размещено на Allbest.ru