Постановка проблеми. Серед важливих умов модернізації вищої освіти в Україні підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів займає чільне місце. До пріоритетів сьогодення у професійній підготовці майбутніх учителів освіта відносить готовність випускника до життя, до постійного професійного самовдосконалення. Індикатором визначення такої готовності вважається нині окрім знань, вмінь та навичок, які фахівець набуває й виробляє в процесі навчання, ще й рівень його компетентності.

Музична підготовка майбутніх учителів має свої історичні традиції. Її ґенеза розпочинається одночасно з появою вчительських семінарів. Впродовж багатьох століть музика була одним із основних навчальних предметів у змісті середньої та вищої освіти. Під особливостями музичної підготовки студентів педагогічних закладів ми розуміємо такі характеристики навчально-виховного процесу з музичними дисциплінами, які або поліпшують цей процес, або його погіршують. У зв'язку з цим, варто розрізняти ці особливості як позитивні та негативні.

Мета статті: зробити порівняльно-історичний аналіз наукових праць та сучасного практичного стану музичної підготовки студентів у вищих навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу. Рішенням питання розвитку загальної і моральної культури підростаючого покоління засобами музичного мистецтва, у тому числі поліпшення процесу музичного виховання, присвятили свої дослідження відомі українські, російські та зарубіжні філософи і педагоги (М.Д. Леонтович, С.П. Людкевич, Я.С. Степовий, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький), які обґрунтували доцільність застосовування мистецтва, і зокрема музичного, у навчально-виховному процесі з метою підвищення його ефективності. Музика розглядається ними як могутній засіб виховання, що емоційно й естетично наповнює духовне життя людини. Так, видатний педагог В.О. Сухомлинський велике значення приділяв професійному та народному музичному мистецтву, створюючи власну систему виховання в учнів культури почуттів. Він розглядав музичне мистецтво як могутній чинник морального становлення, самовиховання та розвитку духовності школярів.

Г.С. Мєднікова виокремлює та аналізує ціннісно-адаптаційний потенціал мистецтва постмодерну, його роль у гармонізації відносин людини й суспільства, його значення для самореалізації особистості. Науковець доводить, що "мистецтво - така форма культури, яка найбільш адекватно втілює набутий людський досвід і водночас долає цей досвід" [2, с.8].

А.Г. Болгарський називає першочерговим загальнокультурним завданням - інтеграцію духовного мистецтва в життя сучасної людини, що вже на філософському рівні усвідомлюється багатьма дослідниками. Науковець вважає, що "проблема духовного розвитку майбутнього вчителя музики в сучасній Україні може успішно вирішуватися лише у взаємозв'язку світської системи виховання з філософсько-педагогічними концепціями мислителів релігійного спрямування, що відповідає інтересам сучасної педагогічної освіти та її спрямованості на розвиток духовності майбутнього вчителя" [1, с.4-7]. Ми погоджуємось з автором, що відповідь на запитання щодо формування духовності учнів залежить від професійної підготовки вчителів музики з урахуванням нових ідей і світових традицій. Тому стає насущною ідея застосування компетентнісного підходу як засобу оновлення змісту освіти.

У свою чергу зазначимо, що формування духовності учнів залежить також від професійної підготовки не тільки вчителів музики, але, у значній мірі, від професійної компетентності майбутніх учителів не музичних спеціальностей. Зокрема від сформованих у них музичних компетенцій.

Становлення системи музично-педагогічної освіти в Україні, зазначає А.Г. Болгарський, згідно з історичним досвідом, відбувалося у тісному взаємозв'язку з національними традиціями. "У стародавні часи навчання співу органічно поєднувалося з виконанням стародавніх ігор та обрядів (танцем, хороводом, інсценізацією), що давало змогу дітям відчувати інтонаційне, тембральне, ритмічне багатство рідної мови - природної виховательки дитини" [1, с.10].

У своїй праці "Основи професійної художньо-естетичної підготовки майбутнього вчителя" О.П. Щолокова наголошує на необхідності створення цілісної системи професійної художньо-естетичної підготовки майбутніх учителів. Серед припущень, на яких ґрунтуються її висловлювання є такі: професійна художньо-естетична освіта має загально-педагогічне значення і може використовуватися при підготовці фахівців гуманітарного профілю; зміст навчання повинен забезпечувати формування основ художньої культури вчителя, достатній для упевненого і ефективного використання у професійній діяльності [10, с.7]. На сьогодні курс "Світова художня культура" впроваджений у систему шкільної освіти.

Як слушно зауважує Г.Г. Філіпчук,". музика ніколи не буде в освіті і вихованні інноваційним явищем, оскільки вона вічна, із своїм земним і неземним характером сприйняття, ірраціональним і раціональним світобаченням. Який би статус не надавався музиці у змісті освіти, її нічим і ніким замінити, оскільки і у вік найновіших глобальних технологій вона продовжуватиме перебувати на найвищій вершині, куди сходяться шляхи духовних прагнень людини" [10, с.93].

Жоден з відомих історії видатних педагогів не залишив без уваги значущість місця мистецтва у соціокультурних системах, а також можливості його впливу на вихованців. М.І. Чембержі наголошує на важливості чисельних експериментів, які упродовж ХХ століття були спрямовані на удосконалення освіти. Серед напрямів таких пошуків автор підкреслює важливість "з'ясування ролі мистецтва у формуванні і становленні особистості", яке "відігравало при цьому далеко не останню роль" [2, с.174]. Науковець посилається на досвід британського педагога й мистецтвознавця Г. Ріда (H. Read), який обстоював необхідність застосування так званого "природного" методу художнього виховання вже з раннього дитинства та наголошував, що мистецтво, як одна з найдовершеніших форм діяльності, кристалізує духовний світ людини [2, с.174].

Видатний російський педагог С.Т. Шацький стверджував, що у структурі "життя мистецтва" відбувається з'єднання впливів на особистість через активізацію пізнавальних та емоційно-естетичних процесів. Згідно з поглядами С.Т. Шацького, мистецтво гармонічно формує всі компоненти особистості і здатне не лише змінювати духовний світ людини, але й переорієнтовувати цілі та ідеали особистості [2, с. Матеріали Шостої Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів "Слов'янське музичне мистецтво у контексті європейської культури" 25-26 листопада 2015 року 174, 175].

Мистецькі педагогічні ідеї Рудольфа Штайнера розглядає у своїх дослідженнях Л.С. Пушня, яка зазначає що, вальдорфська педагогіка намагається максимально використати музику, тому, що остання має виключні можливості для впливу на розвиток почуттєвої, вольової та мисленнєвої сфери людини.

В.В. Новосельська також детально аналізує провідне положення вальдорфської педагогіки. Серед пріоритетних предметів вальдорфської школи - музика, яка охоплює такі види діяльності як хоровий спів, слухання музичних творів, оркестрова гра. Специфічний навчальний предмет "евритмія", введений Р. Штайнером, став практичною реалізацією ідеї античного філософа Платона. Евритмія привчає не тільки рухатися й орієнтуватися у просторі, вона активізує різноманітні здібності людини, насамперед, уяву і фантазію, привчає до реалізації власних рішень через створення естетичних образів. Значущість цієї діяльності - мистецтва "зримої мови" - в тому, що вона спрямовується на гармонізацію інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, а також сприяє виявленню її природної здатності до синестезії [3, с.12, 17].

В дослідженнях О.В. Овчарук акцентується увага на тому, що музика у навчальних закладах ХVІІІ - ХІХ століття розглядалась як невід'ємний компонент загальнолюдської культури, як один з основних предметів навчання.

У другій половині ХІХ століття в Україні спостерігається: опанування української народної пісні професійною музичною культурою; тенденція до організації спеціальних музичних навчальних закладів; розгортання музично-освітньої роботи та активізація хорового руху. Музичній освіті, зокрема вокально-хоровій відводилося чільне місце [5, с.166]. Так, навчання музиці у Київському інституті шляхетних дівчат, заснованому у 1836 році, здійснювалося протягом усього терміну навчання за спеціальною "Програмою музичного курсу в інститутах Відомства закладів Імператриці Марії" [1, с.108].

В.Л. Попова засвідчує, що у роботі педагогічних курсів України майже з самого початку їх діяльності був присутнім предмет "Методика співу". Слухачами курсів ставали вчителі початкової школи, які, як правило, не мали співацького досвіду [6, с.100].

Проте, у своїх дослідженнях В.Л. Попова з'ясовує, що діячі педагогічної науки та мистецтва наголошували на необхідності "естетичної підготовки педагогічних кадрів", яка б надавала педагогам змогу бути провідниками естетичної культури у викладацькій і просвітницькій діяльності.

Аналіз наукових джерел засвідчує, що вища школа упродовж тривалого часу використовувала музичне мистецтво як невід'ємну складову підготовки майбутніх учителів немузичних спеціальностей. У своєму дослідженні І.В. Цебрій актуалізує проблему дидактичних засад використання музичного мистецтва у професійній підготовці майбутніх учителів історії [9, с.14].

В дослідженнях О.О. Шумської встановлено, що у Харківському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття академічна діяльність з естетичної підготовки студентів, зокрема й майбутніх учителів, здійснювалась шляхом використання естетико-розвивальних можливостей змісту навчальних дисциплін та організаційних форм і методів навчання [12, с.11].

У розвідках М.Д. Маріо здійснено цілісний науковий аналіз виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти України кінця ХІХ - початку ХХ століття як соціально-педагогічного феномена, охарактеризовано моральну, естетичну та громадянсько-патріотичну виховну сутність православної духовної музики; встановлені і класифіковані провідні тенденції; виявлені основні чинники (методи, форми, види діяльності, умови) виховання молоді в церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах; доведено позитивний вплив українських духовних піснеспівів на етнопедагогіку, національно-культурні виховні традиції, українську і російську музично-педагогічні культури. Автор зазначає, що духовні піснеспіви були включені до навчального плану, у позакласну й позашкільну роботу [12, с.8].

В.А. Кузьмічова у своїх пошукуваннях визначає й аналізує головні складові змісту музичної освіти майбутніх музичних працівників різного профілю: теоретичні музичні та загально-педагогічні знання; спеціально-методичні знання, уміння та навички; формування педагогічної майстерності майбутніх музпрацівників [12, с.8-9].

Т.П. Танько у своїх дослідженнях розглядає музичну підготовку вчителів з другою спеціальністю "учитель співів" на базі філологічних факультетів педагогічних інститутів, що почала здійснюватися з 1956/57 навчального року. Серед предметів, що включалися у навчальні плани були такі: диригування і читання партитур, сольний та ансамблевий спів, спеціальний інструмент [7, с.83-85, 152, 190].

Поряд з філологічними факультетами музично-педагогічну освіту з 1956 року, свідчить Т.П. Танько, надавали також у педагогічних інститутах і факультети з підготовки вчителів початкових класів [7, с.154155].

Музична підготовка вчителів набула нової якості після створення окремих музично-педагогічних факультетів, де студенти опановували спеціальність "Вчитель музики і співів". Проте негативним наслідком цих змін стало відчуження від музики студентів інших спеціальностей. На думку М.В. Нечепоренко, особливе значення для формування естетичної культури студентів класичних університетів мали предмети естетичного циклу: музика, живопис, література.

У вітчизняній та зарубіжній педагогічній науці проводяться ґрунтовні дослідження, що стосуються музичної освіти за кордоном. Так, у своїх наукових дослідженнях Г.Ю. Ніколаї докладно викладає теоретико-мотодологічні засади сучасної музично-педагогічної освіти в Польщі. Фундаторами теорії естетичного виховання науковець називає С. Шумана, Б. Суходольського, С. Оссовського, а також Р. Інгардена, З. Ліссу та І. Войнар [4, с.134-148].

Теорія естетичного виховання І. Войнар охоплює два взаємозалежні освітянські процеси, що окреслені як виховання задля мистецтва (формування індивідуальної естетичної культури особистості), а також як виховання через мистецтво ("поглиблення інтелектуальних, моральних і соціальних складових інтегральної людської особи" завдяки естетичному досвіду, "зустрічам" із творами мистецтва, стимуляції експресії та креативності, залученню до аматорської художньої діяльності) [3]. На думку авторки, мистецтво може відіграти важливу роль у формуванні особистості вчителя [11, с.178-186].

Ірена Войнар наголошує на важливості естетичного виховання не тільки для школярів, воно є необхідністю на різних етапах розвитку особистості, в тому числі й у процесі професійної підготовки вчителя [3, с.23].

Видатною віхою розвитку музичної педагогіки ХХ ст. стали цілісні системи масового музичного виховання, створені Е. Жак-Далькрозом, К. Орфом та З. Кодаєм, а також Д.Б. Кабалевським. Вони вважаються на сьогодні найбільш дієздатними й використовуються як основа зростання музичної культури народу та гармонічного розвитку людини.

Таким чином, ми дійшли висновку, що музично-естетичному та музичному вихованню майбутніх учителів немузичних спеціальностей завжди надавалося вагоме значення. Історія вітчизняної педагогіки має позитивний досвід музичного виховання й навчання з метою всебічного розвитку молоді, її духовності, професійного становлення.

Так, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття здійснювалося виховання молоді засобами православної духовної музики в початкових церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах; у цей же час на педагогічних курсах велася естетична підготовка вчителів засобами музичного мистецтва; у 20-30 роки ХХ століття музично-педагогічна освіта надавалася на інструкторсько-педагогічних факультетах музично - драматичних інститутів і технікумів та на факультетах соціального виховання в інститутах народної освіти і педагогічних технікумах; у 50-60 роки у педагогічних вузах музична підготовка велася на факультетах широкого профілю (філологічних та історичних).

На сьогодні актуалізується проблема естетичного виховання студентів-філологів та істориків засобами музичного мистецтва.

За результатами історико-теоретичного аналізу музичної підготовки студентів вищих навчальних закладів нами були визначені негативні та позитивні чинники, що впливають на вирішення проблеми музичної підготовки студентів педагогічних закладів, відображені у таблиці 1.

музична підготовка студент учитель

Таблиця 1. Дилеми музичної підготовки студентів педагогічних закладів

Стає очевидним, що ґенеза музичної підготовки вчителів відбувалася під впливом позитивних та негативних чинників, врахування яких зумовить ефективність формування музичних компетенцій студентів педагогічних закладів.

Література