Художньо-комунікативний досвід майбутніх викладачів вокалу: категоріальний аналіз поняття

аспірант кафедри музичного мистецтва і хореографії ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Інтеграція України в європейський соціально-культурний простір передбачає актуалізацію комунікативної освітньої парадигми. Комунікація передбачає процес передачі та сприйняття інформації в умовах міжособистісного та масового спілкування. Атрибутами передачі інформації професійного змісту є мова, символи, знаки.

У сфері музичного мистецтва комунікація набуває особливих, специфічних рис, оскільки музична мова є невербальною, при цьому художня інформація є обов'язковим засобом художньо-комунікативних процесів, сприймається не тільки через розуміння, а й через переживання. Акт художньої комунікації передбачає отримання, розуміння та інтерпретацію художньої інформації (музичного твору) від композитора виконавцем, сприйняття інформації слухачем, власну активність твору, що об'єднує його учасників. Відтак, процес виконання музичного твору є комунікацією між слухачами, виконавцем-інтерпретатором та музичним твором, який він представляє. У педагогіці мистецтва також важливу роль відіграє вчитель / викладач, який виступає опосередкованим комунікатором між композитором, виконавцем та слухачами / учнями / студентами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що категорія «досвід» є предметом дослідження науковців у сфері мистецької освіти, серед яких - Т. Грінченко, Т. Завадська, Г. Карась, О. Мельник, В. Орлов, О. Олексюк, Н. Попович, О. Реброва, Т. Скорик, О. Хлєбнікова, О. Шевнюк, О. Щолокова та ін. У розвідках вище зазначених авторів розкривається сутність та структура понять «професійно-особистісний досвід», «естетичний досвід», «музичний досвід» тощо. Актуальними є також проблеми формування музично-естетичного досвіду молодших школярів (Т. Завадська), особистісного досвіду старшокласників (Г. Коссак), естетичного досвіду школярів у фольклорних колективах (Г. Карась), морально-естетичного досвіду студентів (О. Олексюк), художньо-естетичного досвіду майбутніх вчителів (О. Шевнюк), художньо-ментального досвіду (О. Реброва), досвіду художньо-педагогічного спілкування (І. Сипченко). Специфіці музичного спілкування присвячено праці таких дослідників, як М. Каган, Л. Опарик, О. Рудницька, А. Сохор.

Художньо-комунікативний досвід майбутніх викладачів вокалу розглядається в окремих працях У Хуймін, де декларується наявність такого досвіду у студентів, але не конкретизується його специфіка в аспекті професійної, зокрема вокально-педагогічної діяльності.

Мета статті - здійснити категоріальний аналіз поняття «художньо-комунікативний досвід майбутніх викладачів вокалу» та уточнити його визначення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Дoслiджeння художньо-комунікативного досвіду майбутніх викладачів вокалу, на наш погляд, дoцiльнo poзпoчaти зaгaльним aнaлiзом поняття «досвід», який є одним із ключових понять у філософії, психології, педагогіці, мистецвознавстві.

В енциклопедичному словнику поняття «досвід» визначається як сукупність знань і навичок, набутих на основі спостережень і переживань, які відображаються в раціональному, чуттєвому і практичному видах досвіду.

Досвід і його поняттєве вираження у філософії, пов'язано з проблемою здатності філософії осмислити структури безпосередності й очевидності чуттєво даного на характер взаємовідношень суб'єкта й об'єкта. Проблема досвіду й пов'язані з ним питання супроводжують поступ філософії у формі питання про джерела пізнання. До того ж, проблематику досвіду пов'язують з питанням про місце людини у світі, її взаємини із середовищем, а також взаємовідношення культури і природи [7].

У філософському словнику термін «досвід» тлумачиться як зміст (теоретичний або чуттєвий), який суб'єкт знаходить у собі і поділяє на три рівні - фізичний, психічний і містичний. Досвід - це: 1) філософська категорія, яка фіксує цілісність та універсальність людської діяльності як єдності знання, навички, почуття, волі та характеризує механізм соціального, історичного, культурного спадкоємництва; 2) гносеологічна категорія, що фіксує єдність чуттєво-емпіричної діяльності.

Сучасна філософська оцінка досвіду (зокрема зосередження уваги на комунікативній, контрфактичній та мовленнєвій активності, усунення логоцентричного суб'єкта досвіду з центру уваги філософії), на думку М. Мінакова [7] є реакцією на обмеженість філософського поняття досвіду визначеного історичним та фактичним вимірами досвіду, характерними для ХІХ-ХХ ст. За часів незалежності України з'явилися дослідження філософів та істориків філософії (Є. Бистрицький, А. Богачов, Ю. Кушаков, В. Лук'янець, А. Лой, М. Савельєва, В. Чуйков та ін.), в яких розглядаються проблеми, дотичні до історії поняття досвіду, прослідковується еволюція зазначеного феномену як єдиного процесу.

У психології феномен досвіду досліджується як:

- сукупність знань, умінь, навичок та відносин (Л. Виготський, В. Мясіщев, К. Платонов, О. Толстих та ін.);

- здатність людини сприймати, інтерпретувати та оцінювати дійсність на основі певним чином організованої системи особистісних конструктів (Дж. Келлі, М. Холодна та ін.);

- здатність суб'єкта до вибудови власного буття, тобто суб'єктивної задіяності у життєву ситуацію (Б. Ананьєв, А. Брушлінський, К. Абульханова-Славська, Є. Ісаєв, А. Леонтьєв, В. Петровський, С. Рубінштейн, В. Слободчиков та ін.);

- джерело інформації про людину. Подання людині психологічної допомоги можливе через звернення до її дитячого досвіду (А. Адлер, А. Ассаджіолі, М. Клайн, Ф. Перлз,З. Фрейд, К. Юнг та ін.);

- операціональні структури, які формуються людиною під впливом алгоритму діяльності, що ним виконується. Ці структури можна поєднати в групи та описувати через часові, рухові та просторові характеристики (Ю. Артєм'єва);

- через аналіз смислів явищ, подій та їхню репрезентація у свідомості суб'єкта. Увага зосереджується на цілісній ситуації людського буття, способах переживання особистістю різних видів суб'єктивного досвіду (В. Занков, К. Лєвін, Г. Томе та ін.);

- вроджений досвід, що передається індивіду генетично і розвивається у процесі його активності, у взаємодії біологічних і соціальних чинників протягом усього життя (О. Толстих, Є. Нікітін, О. Лактіонов).

У психологічній літературі розрізняють рівень суб'єктивного досвіду як структуровані наслідки діяльностей, які передують психічному акту, що реалізується у даний момент. Тобто структури, які організують та зберігають історію індивідуальних діяльностей. У суб'єктивному досвіді відображаються для суб'єкта всі події в його житті, усі його безпосередні переживання. Цей досвід визначає індивідуальні особливості світосприйняття [2]. Суб'єктивний досвід також визначається як певна система інтерпретації, яка спрямовує осягнення суб'єктом реальності, дозволяє прогнозувати майбутнє і через пізнавальну сферу детермінує його поведінку [11].

Отже, аналіз психологічних досліджень свідчить про те, що саме досвід визначає все те, що переживає й оцінює людина як особистісно значуще для неї у процесі взаємодії з навколишнім середовищем. Таким чином, досвід є умовою й результатом активності особистості як суб'єкта свого розвитку, бо досвід є визначальною умовою індивідуальної життєвої траєкторії особистості, у досвіді накопичуються суб'єктивно значущі для людини здобутки.

Результатом людської діяльності у всіх сферах, зокрема й мистецької, є естетичний досвід. Учені в галузі естетики (М. Каган, А. Натєв, Л. Столович) визначають естетичний досвід як цілісне особистісне утворення в результаті естетичної діяльності людини, як зумовлюючий чинник універсального ціннісного ставлення до буття.

У концепції І. Зязюна [5] естетичний досвід це - специфічний, емоційно-почуттєвий досвід людини, який за допомогою потреб, мотивів, установок тощо зумовлює ставлення людини до явищ об'єктивного світу та їхнє оцінювання в парадигмі: позитивне - негативне.

Порівнюючи поняття естетичного та художнього досвіду, зазначимо, що естетичний досвід ширший за художній, бо є результатом будь-якої людської діяльності, зокрема й художньої. Естетичне - це сфера естетичних ставлень до світу, воно притаманне природі, суспільству, людині, продуктам її діяльності, зокрема й мистецтву. Художнє - існує у сфері мистецтва, у процесах його творення та споживання, визначає сферу художніх відносин та художньої культури. Відтак, художній досвід - це особливий вид естетичного досвіду, результат художньої діяльності як діяльності естетично нової якості. Структуру художнього досвіду визначає наявність особистісного інформаційного фонду, який охоплює: художньо-теоретичні, художньо-історичні і художньо-критичні знання, набір зорових і слухових асоціацій та почуття, які відображаються у певних емоційних реакціях і станах. Відтак, художній досвід - це результат спрямування особистості на структурно організований штучний естетичний об'єкт - художній твір.

Мистецтво є засобом матеріалізації досвіду людства в художньо-образній формі, дієвим фактором багатогранного й цілісного розвитку індивіда. Але вміння особистості знаходити й привласнювати необхідний їй суспільний досвід, втілений у різних видах мистецтва, неможливе без формування художньо-комунікативного досвіду.

На нашу думку, формування художньо-комунікативного досвіду майбутніх викладачів вокалу зумовлюється процесами художньої комунікації, які передбачають урахування специфіки музичної мови (поєднання звуків) та музичного мовлення (інтонації), особливостями сприйняття художньої інформації, специфікою комунікативних впливів в залежності від різновиду музичної діяльності, а саме виконання музики або її сприйняття.

У мистецькій педагогіці актуальними є праці, які розкривають різні аспекти досвіду художньої комунікації майбутніх фахівців мистецького профілю. Особистісний досвід спілкування майбутніх учителів з мистецтвом дослідила О. Рудницька, яка тлумачить це поняття у двох ракурсах: у вузькому розумінні - це готовність студентів до осягнення конкретного твору, а в широкому - це загальний рівень художньо-естетичного розвитку особи, засвоєння нею закономірностей художнього мислення. Комунікативність процесу художнього спілкування за О. Рудницькою здійснюється переважно у сприйнятті й інтерпретації музики.

Л. Опарик [10] досліджує комунікативний аспект музично-виконавського висловлювання, феноменологію музичного спілкування крізь призму актуального буття музичного твору як інтонаційну взаємодію між композиторами, виконавцями та слухачами, як інтерпретаційну жанрово-стильову систему.

Таким чином, категоріальний аналіз поняття «художньо-комунікативний досвід майбутніх викладачів вокалу» дав змогу уточнити його визначення. Це процес та результат опосередкованого спілкування з мистецтвом, а саме через вокальний твір (у процесі роботи над ним) з учасниками його створення, композитором, поетом, виконавцями, який набуває рис голографічної проекції художньої комунікації, а також спілкування зі слухачами чи студентами/учнями з приводу творів мистецтва, що набуває лінійної діалогової міжособистісної проекції.

Голографічна проекція більш складна, оскільки сторона спілкування, представлена вокальним твором, не має активно діючого учасника спілкування. Натомість у лінійній діалоговій проекції сторони спілкування достатньо активні, але спілкування більш поверхове, хоча теж потребує ґрунтовних дослідницьких дій, аналітичної роботи тощо. Обидві проекції стимулюють процес художньої комунікації, а відтак й формування художньо-комунікативного досвіду майбутніх викладачів вокалу.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму. У статті розглянуто поняття «художньо-комунікативний досвід майбутніх викладачів вокалу» та здійснено його категоріальний аналіз. На основі аналізу уточнено визначення означеного поняття. Це процес та результат опосередкованого спілкування з мистецтвом, а саме через вокальний твір (у процесі роботи над ним) з учасниками його створення, композитором, поетом, виконавцями, який набуває рис голографічної проекції художньої комунікації, а також спілкування зі слухачами чи студентами/учнями з приводу творів мистецтва, що набуває лінійної діалогової міжособистісної проекції.