Місце та роль виховника у національно-патріотичному вихованні молоді в західній українській діаспорі (друга половина ХХ-початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ВИХОВНИКА У НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДІ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ - ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

Жулковський Вадим Вікторович

аспірант, старший викладач Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

Постановка проблеми. Актуальність сучасному етапі зумовлена процесом формування в Україні єдиної нації. Патріотичне виховання населення спрямоване на забезпечення цілісності, соборності України, що є основою української національної ідеї. Важливо, щоб об'єднання різних регіонів України, різних поглядів і думок для національного відродження, розбудови й удосконалення держави здійснювалось на базі демократичних цінностей, які повинні бути в основі національно-патріотичного виховання.

Рівень розвитку суспільства певною мірою залежить від стану і діяльності молодіжних організацій. Молодіжний рух надзвичайно важливий для функціонування держави. На сьогоднішній день для української молоді почуття патріотизму та національної гордості є надзвичайно важливим. Патріотами не народжуються. Патріотизм прищеплюється змалечку як надважлива риса людського характеру.

Яскравим прикладом національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь є діяльність молодіжних організацій західної української діаспори, головну рушійну силу яких складають виховники. У патріотичному вихованні важливо правильно пов'язувати минуле і сучасне нашої країни, утверджуючи наступність кращих традицій попередніх поколінь.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Систему виховної роботи з молоддю у діяльності організацій національного спрямування висвітлено у працях Т. Алексєєнко, І. Андрухіва, В. Бугаєнка, М. Василик, І. Марчука, Н. Мисака, Т. Михайленко, О. Палійчук, І. Піц, І. Патриляка, Ю. Руденка, І. Руснака, Б. Савчука, М. Стельмаховича та інших українських учених. Однак досліджувана нами тема досі залишається недостатньо вивченою. Це дає нам можливість продовжити роботу у цьому перспективному напрямку.

Метою статті є виявлення позитивного досвіду виховної діяльності молодіжних громадських організацій, а також дослідження ролі виховника у вихованні підростаючих поколінь українців у західній українській діаспорі в окреслений період.

Виклад основного матеріалу дослідження. У вихованні молоді беруть участь різні виховні чинники - родина, школа, церква, молодіжні організації, які разом утворюють виховне середовище. Перевага того чи іншого чинника у вихованні молодої людини, за виключенням вроджених якостей, є вирішальною для подальшого життя людини. Беручи до уваги те, що основний тягар національного виховання лягає в першу чергу на родину, а частково - на рідну школу й церкву, стає зрозумілим, що для виховної організації залишається великий простір для діяльності. Тим більше, враховуючи той факт, що батьки дуже часто через життєві обставини не можуть багато часу присвятити дітям. У першу чергу, головну роль у виховній роботі молодіжних організацій відіграють особи, безпосередньо зайняті вихованням, тобто виховники. Робота виховника є дуже відповідальною і важкою. Тому її можуть виконувати тільки ті, хто має велику любов до молоді, розуміє виховний ідеал, має педагогічні здібності, знання та досвід. Виховники мають почесне звання «різьбарів душ». Від них великою мірою залежить витвір майбутнього - сформована молода людина [7].

У процесі виховання беруть участь дві діючі особи - виховник і вихованець.

Виховник - це особа, яка своєю педагогічною діяльністю, своїми знаннями, прикладом духовно формує молоду людину з метою підготувати її до суспільного й особистого життя [5].

Вихованець, натомість, це особа, яка ще не повністю розуміє свої вчинки, вміння та роль у майбутньому житті. Дитина, формуючись, швидко підпадає під вплив оточення, вчиться на прикладах.

Займаючись виховною роботою, виховник повинен собі усвідомлювати, що [4]: він є «різьбарем» характеру і душі молодого покоління; щоб праця виховника була успішною, він повинен мати основні знання щодо діяльності організації; виховнику необхідно виконувати свої обов'язки сумлінно і з повною відповідальністю перед Богом та нацією; щоб робота виховника була успішною, він повинен мати основні знання про психічний і фізичний розвиток дитини, тобто знати духовні та фізичні властивості своїх вихованців, пізнати середовище і обставини, серед яких діти живуть; виховник повинен знати, якими методами і способами подати дітям підготований матеріал, щоб осягнути ціль викладу. Йому необхідно бути добре підготованим і зокрема передбачити відповіді на можливі запитання вихованців; виховник повинен усвідомлювати мету своєї виховної роботи, тобто, чого він бажає досягнути своєю працею.

Виховники - це ті старші за віком члени молодіжних організацій, які допомагають молоді [2].

Виховник виконуватиме успішно свою роль тоді, коли між ним і його вихованцями існують відповідні взаємини. Байдуже, за кого діти будуть вважати свого провідника. Найго ловніше, щоб вони могли його любити й поважати.

Не матиме успіху такий виховник, який вважає, що заохочення та покарання - це основне у виховному процесі. Коли вихованці виконують накази під примусом, без участі їхньої власної волі, без позитивних переживань, коли вони бездумно і сліпо піддаються волі виховника, вони не удосконалюються.

До основних рис особистості, якими повинен бути наділеним виховник, можна віднести [1]:

1. Йому необхідне знання психології, щоб бути у змозі керувати перебігом психічних процесів у вихованців. Основні поняття про психологію одержують виховники на курсах. Але ці знання мінімальні. Їх треба доповнювати читанням літератури та спостереженнями над своїми вихованцями.

2. Виховник повинен мати певний запас матеріалів для розповідей та інших заходів. У зв'язку з цим велика увага звертається на вимогу, щоб виховник вміло доносив інформацію до вихованців, володів досконало мовою, бо від цього залежить його вплив на дітей, його спроможність захоплювати вихованців проявом емоцій, кра сою слова, вмінням передавати всі моменти. Для розвитку мовленнєвих знань у школі та в організації існують різні засоби: вивчення поезії, влаштовування конкурсів, вистав, публікації в газетах, тощо. Зокрема, велику роль у цьому процесі відіграє книга. Читання книжок дуже допомагає засвоювати мову, удосконалювати її.

3. Виховник повинен любити свою роботу. Якщо цього немає, він не буде мати позитивного впливу на дітей. Виховник особливий саме тим, що відзначається великою терпимістю і зацікавленістю життям дітей та молоді. Вихованці вимагають від своїх провідників постійного наполегливого заглиблення у все, що приносить співжиття з молодіжною організацією та кожним її індивідуальним членом. Якщо ж у виховників немає любові до своєї роботи, то вони стають «капралами» і основними засобами виховання вважають покарання, погрози або навіть побиття. Вони приносять дітям велику шкоду, бо можуть у деяких з них знищити довіру до людей і до організації на ціле життя.

4. Виховник успішний тоді, коли він вміє співати, грати на інструменті, коли в нього є здібності інсценізувати розповідь, подавши дітям вказівки, як це можна зробити. Взагалі вміння (майструвати, спорт, знання природи, птахів, дерев, тварин, астрономія тощо), успішність у навчанні -- все це імпонує дітям і спонукає їх бути гордими за свого братчика виховника, наслідувати його.

5. Щирість у взаєминах. Виховник постійно повинен мати на увазі те, що його поведінка куди більше виховує, ніж те, що він наказує і говорить. Те, що він говорить, не буде переконливим, якщо за цим не стоїть поведінка і вчинки виховника. Коли вихованці помітять нещирість у виховника, вони будуть розчаровані і потім важко буде сподіватися на довіру. Взаємини виховника з вихованцями повинні бути вимогливі, але приязні. Майстерність виховання можна найкраще пізнати по тому, що вихованці об'єднані взаємною довірою, високими почуттями, любов'ю до тих ідеалів, які є основою моралі та національного виховання.

6. Виховник не повинен

розчаровуватись невдачами. Невдачі походять не тільки з вини вихованців, але, найчастіше, з вини виховника. При цьому потрібно звертатись за порадами до старших, досвід ченіших фахівців і до підручників. Часто виховники самі не дбають про свою поведінку, про свою мову, про одяг та вчинки. Успішними є ті виховники, які розуміють мету виховання, люблять своїх вихованців, хочуть і вміють боротися з труднощами.

Виховник повинен мати ґрунтовні знання з української історії, географії, літератури, культури.

В еміграції кожний виховник повинен у першу чергу враховувати впливи чужого середовища, в якому дитина проводить так багато часу. Тому виховні засоби в розпо рядженні виховника повинні бути відповідно сильні й успішні. Справа ця надзвичайно тонка і важка, адже найкращим засобом для виховання є живий приклад виховника або, точніше, всього виховного середовища. Діти підліткового віку шукають людей, які їм імпонували б, і намагаються їх наслідувати. Саме тому мрією юнака є одягнути на себе однострій, який носять старші, брати участь у маніфестаціях, в імпрезах. Молодь також за хоплюється національними героями, а тому потрібна відповідна література, яка повинна доповнюватись розповіддю учасників визвольної боротьби.

Враховуючи вищезазначене, кожний виховник повинен у процесі навчання й виховання ставити собі такі завдання [6]:

а) Поглиблювати у дітей розуміння своєї національної ідентичності. Цієї мети можна досягнути, розповідаючи дітям у художній формі про славне минуле наших предків, які своїми справами й жертвами на благо Батьківщини залишили нам велику спадщину. Завдання полягає у продовженні їхньої роботи і виконанні їхніх заповітів.

б) Виховувати у дітей почуття національної гордості та розуміння, що їх при належність до української національної спільноти підкреслить їх роль у кожному поселенні.

в) Удосконалювати знання рідної мови.

г) Готувати дітей до виконання окремих завдань у боротьбі за національне визволення.

Ці завдання щодо виховання треба розцінювати як першу стадію системи національного виховання української молоді на чужині.

Виховання відбувається в індивідуальних або групових формах [5, с.40]. Індивідуальне виховання дозволяє виховникові краще пізнати вихованця, вивчити його здібності та навички. Відповідно до них виховник може пристосувати свої матеріали та виховні методи. Але індивідуальне виховання має також свої негативні сторони, тому що дитина знає тільки свого виховника, а не своїх товаришів та складає про себе хибне враження.

Практично, у більшості випадків відбувається групове виховання -- в школі, молодіжній організації, літніх таборах і т. п. Таким чином дитина пристосовується одразу до соціального життя, набуває знань про себе самого і про свою роль у групі.

У діаспорі перебували та перебувають мільйони українців, але багато з них це вже «мертві душі», тому що вони за короткий час втратили свою мову, звичаї й традиції.

Коли дитина потрапляє в чуже оточення, вона спочатку ставиться до нього вороже, але через життєву необхідність згодом змушена його пізнавати і вивчати через відсутність іншого виходу. Окрім того, дитина звикає до нових умов, прагне до нових знайомств та спілкування з друзями. В той час, коли не буде зовнішнього втручання, дитина починає втрачати ознаки своєї національної ідентичності або їх зовсім відкидає, як непотрібні в її розумінні. Вона прагнутиме до набуття нових навиків, які не відрізняють її від оточення. Це шлях так званої денаціоналізації. Приблизно в 7-10 років у дитини ці внутрішні конфлікти вже набувають певної виразності і для порятунку її як національної істоти на чужині потрібне втручання сторонніх сил, які допоможуть їй усунути внутрішні суперечності щодо національної приналежності. В багатьох випадках цими силами є батьки, але більшість дітей потребують опіки виховника, які разом до певної міри урівноважують вплив чужої школи на дітей.

Батьки й інші виховники повинні звертатись до почуттів молодої людини, акцентуючи увагу на те, що вона є дитиною батьків, які змушені були покинути свій рідний край, своїх друзів, могили своїх предків, і все інше, чим до того часу жили на Батьківщині. І тому вона повинна готувати себе до того, щоб бути корисною для рідного краю батьків. Цьому повинні сприяти родина, церква, школа, молодіжні та студентські організації.

Кожна молодіжна організація, зменшує турботи батьків у вихованні, даючи молоді культурні розваги, змістовний відпочинок у позашкільний час, тобто саме тоді, коли від нудьги підліток чи молода людина може потрапити у середовище морально занедбаних ровесників [3].

Треба зазначити, що завданням молодіжних організацій національного спрямування є не дискримінація всього чужого, а виховання у дітей та молоді розуміння того, що вони покликані в еміграції, вивчаючи чужу мову й культуру, одночасно не забувати свого рідного та національного [6, с. 7].

Виконати це завдання можливо тільки тоді, коли діти та молодь, вивчаючи рідну мову, історію, побут та звичаї, зрозуміють, що український народ зробив вагомий внесок у світову культуру, що він не є гіршим від інших народів світу і що тільки через шанування і збереження свого національного буття вони зможуть бути рівноправними членами будь-якого іншого суспільства.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму. Отже, молодіжні громадські організації діаспори відіграють важливу роль у вихованні та формуванні громадянської позиції у підростаючих поколінь українців. Роль виховників у цьому процесі надзвичайно важлива. Саме від них великою мірою залежить формування молодої людини як повноцінного та патріотично налаштованого члена української спільноти.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Горохович Т. Виховання і виховник / Т. Горохович. // Пластовий шлях. - 1977. - № 53. - С. 57-58.

2. Джулинська Т. Пластовий довідник / Т. Джулинська. - Торонто: Пласт, 2008. - 230 с.

3. Порадник одумівця. Виховні матеріали для виховників ОДУМ-у та посібник батькам - Торонто, 1971. - 246 с.

4. Проблеми виховання. // Записки виховника. - 1961. - № 23. - С. 51-52.

5. Саган З. Особа виховника / Зенон Саган. // Записки виховника. - 1960. - № 22. - С. 40-41.

6. Чуйко П. Виховна робота з молодшим юнацтвом / Петро Чуйко. // Записки виховника. - 1959. - № 20. - С. 6-7.

7. Чумак Я. Виховні проблеми СУМ-у / Ярослав Чумак. // Записки виховника. - 1962. - № 29. - С. 73-76.

Размещено на Allbest.ru