Соціальні аспекти концепції рухової діяльності дітей із церебральним паралічем у різних формах занять фізичними вправами

П е д а г о г і ч н е у п р а в л і н н я, передусім пов'язане зі здійсненням учителями конкретних і чітких управлінських дій: кожний, а не тільки учитель фізичного виховання, повинен відчувати відповідальність за реалізацію змісту рухової діяльності дітей з ЦП під час реалізації різних форм занять фізичними вправами. Педагогічний колектив повинен усвідомлювати, що соціальна адаптація учнів є завданням усієї школи і лише участь кожного педагога гарантує успіх у його вирішенні. Провідними, безумовно, залишаються учитель фізичного виховання та медичний працівник, а реалізація рухової діяльності передбачає дотримання комплексу умов. Одна з них - виключення примушення і застосування тільки таких, що сприяють активному долученню дитини до рухової діяльності у визначених формах, викликають радість, задоволення від неї та її результатів, спонукають до розвитку і самовдосконалення. Інша умова - поступовий розвиток вольових якостей, віри у можливість здолати труднощі, використовуючи визначену кожній дитині «найближчу важку ціль». Водночас необхідно спонукати дитину реалізовувати такий вид діяльності, до якої у неї є схильність та спроможності, - за визначенням педагогів це «випередження» у навчанні. Наступні умови - співпраця і взаємодія з батьками (опікунами) під час вирішення різних за змістом завдань, а також навчання без зайвого спонукання та впровадження адекватних видів і форм контролю, нових підходів до оцінювання успішності.

Н а у к о в о - м е т о д и ч н е з а б е з п е ч е н н я, як наступний соціальний аспект пропонованої концепції, повинно бути орієнтованим на формування особистості дитини з ЦП, розроблення високоефективних технологій та індивідуально-орієнтованих методик максимально можливого розвитку моторної функції, інших функціональних можливостей, а також фізичних якостей і працездатності. Інше провідне завдання - формування системи планування тематики дисертацій із урахуванням стану досліджень у суміжних галузях науки, зокрема практичної і соціальної медицини, психології, педагогіки. Провідна ідея - розробити загальну теорію формування дитини з ЦП як активної особистості, починаючи з раннього віку, орієнтованої на ведення здорового способу життя з широким застосуванням засобів фізичного виховання і спорту. Деякими напрямками досліджень можуть бути такі, що пов'язані з пошуком шляхів практичної реалізації положень пропонованої концепції, вивченням економічних питань означеної проблеми тощо. Важливими також залишається поширення вже наявних результатів.

З іншого боку, не менш важливим є належне забезпечення спеціальних закладів дошкільної, середньої освіти, центрів і установ медико-соціальної реабілітації навчально-методичними матеріалами. Вони повинні містити: ідеї та принципи викладені в цій концепції; технології і методики формування навичок ведення здорового способу життя, виховання ціннісних орієнтирів щодо власного здоров'я, впливу на мотивацію дітей з ЦП під час занять фізичними вправами; критерії диференціювання не тільки за ознакою статеві, віку, форми ЦП та на підставі генетичних маркерів; методики визначення приналежності дитини до певної вибірки; зміст занять фізичними вправами, що враховує індивідуально-типологічні особливості таких дітей.

К а д р о в е з а б е з п е ч е н н я, як інший соціальний аспект пропонованої концепції, виходить з того, що надання руховій діяльності дітей з ЦП якісно нового рівня неможливе без вирішення завдання з кадрового забезпечення. Одним із головних учасників означеного педагогічного процесу є вчитель фізичного виховання. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність забезпечити якісний навчальний процес у закладах вищої і післядипломної освіти. Результат такої освіти - педагог, озброєний теорією і технологіями рухової діяльності дітей з ЦП під час занять фізичними вправами, здатний творчо і проекційно мислити, компетентно й оперативно виконувати поставлені завдання, вдосконалювати педагогічну майстерність.

Становлення такого фахівця повинно відбуватися з урахуванням попереднього негативного досвіду щодо: довузівської підготовки майбутнього фахівця; підходів, засобів і методів відбору абітурієнтів; змісту професійно-орієнтованих навчальних дисциплін та педагогіки, психології, а саме у напрямі значного обсягу інформації про новітні технології і методики взаємодії вчителя та дитини з ЦП. Щодо системи знань, умінь і навичок, то вона, крім зазначеного, повинна передбачати: інформацію про способи і методи наукового пізнання; принципи, форми, засоби і методи управління психофізіологічним станом дітей (молодих, дорослих осіб) з ЦП, вихідний рівень яких (особливості вияву окремих компонентів) є неоднаковим; систематизацію й узагальнення досвіду відновлювально-оздоровчих і реабілітаційно-коригувальних практик. Сприятиме досягненню зазначеного: подальше оформлення процесу підготовки фахівців; формування сутнісних зв'язків, вияв шляхів і підходів удосконалення змісту професійної освіти майбутнього фахівця; розроблення прикладних технологій покращення психофізіологічного стану (його окремих компонентів) в осіб з ЦП різних статі, вікову, форми захворювання; критичний підхід та експериментальні перевірки незалежними експертними групами моделей рухової діяльності осіб з ЦП різних статі, віку, форми захворювання. Нагальною також є потреба уточнити зміст навчальних дисциплін суспільного і гуманітарного блоків, їхнє співвідношення у загальній структурі професійних знань, умінь і навичок, ураховуючи сучасні тенденції підготовки фахівця з ерготерапії, фізіотерапії у розвинутих країнах світу. Модернізація системи вищої освіти таких фахівців вбачається також у переході від пасивних (переважно лекційних) до активних (групових, індивідуальних) форм навчання, до самостійної пошукової діяльності та практикування. Це сприятиме формуванню фахівця з виразною індивідуальністю, здатного зреалізувати рухову діяльність осіб із ЦП у різних формах занять й умовах, творчо і на високому рівні компетентності вирішувати різні за змістом завдання.

Засадничими у системі післядипломної освіти вищезазначених фахівців повинні бути особиста зацікавленість кожного, врахування його індивідуальних потреб, запитів й інтересів. Спрямовуватися вона повинна на вдосконалення професійних якостей, формування вмінь використовувати різні форми занять, засоби і методи передачі навчальної інформації особам з ЦП. Система повинна передбачати також якнайточніший вияв сильних та слабких сторін у професійній компетентності фахівця задля створення на цій основі високоефективних індивідуальних програм післядипломної освіти.

Ще один, але не менш важливий соціальний аспект пропонованої концепції, - м а т е р і а л ь н о - т е х н і ч н е забезпечення занять. Доцільно також переглянути питання матеріального забезпечення педагогічних працівників, відійти від наявного сьогодні залишкового принципу. Покращення такого забезпечення має відбуватися різними шляхами, зокрема за допомогою централізованого фінансування, залучення коштів міських органів влади, спонсорів, меценатів. При цьому, заклад освіти повинен стати самостійним розпорядником фінансів із можливістю: формувати відповідний шкільний фонд; визначати суми витрат на фізичне виховання, ерготерапію, фізіотерапію; додатково оплачувати працю вчителя у позаурочний час; надавати в оренду приміщення (споруди, інвентар, прилади тощо). Рада закладу освіти може на договірних засадах з іншими закладами (установами, організаціями) створювати спільні спортивні об'єкти із залученням власних коштів.

С о ц і а л ь н о - п р а в о в а п і д т р и м к а дітей з ЦП повинна відзначатися неперервністю впродовж життя, але передусім у період 2-18 років.

У зв'язку з цим державі необхідно прийняти відповідні закони, законодавчі, підзаконні й нормативні акти. Зокрема, потрібно зафіксувати відповідальність директора закладу освіти за створення умов для реалізації дітьми з ЦП рухової діяльності на заняттях фізичними вправами. У Законі України «Про фізичну культуру» необхідно закріпити конституційне право осіб з ЦП на задовільнення своїх потреб у фізичному вихованні, спорті, інших видах рухової діяльності, що передбачають використання фізичних вправ.

Дискусія. Виокремлені соціальні аспекти повинні знайти практичне втілення. Одним із ефективних заходів, що сприятиме вирішенню такого завдання, - уведення в практику щорічного оцінювання психофізіологічного стану дітей з ЦП. Підтверджують зазначене дані дослідників [1; 6; 13], а саме, що такий захід є важливою і невід'ємною складовою педагогічного управління, адже виконує багато функцій та сприяє вирішенню різних за змістом завдань. Необхідним є розроблення і використання «Паспорту психофізіологічного стану дитини з ЦП», в якому фіксують: сталі, спадково зумовлені ознаки; перенесені захворювання, що безпосередньо не пов'язані з ЦП; морфофункціональний і психомоторний розвиток; тижневий обсяг рухової діяльності із використанням фізичних вправ; рухові пріоритети дитини і відповідні їм засоби; оптимальні параметри фізичних навантажень. Зазначена пропозиція узгоджується з рекомендаціями інших дослідників [2; 7; 11]. За їхніми даними використання такого паспорту сприяє підвищенню мотивації дітей здійснювати рухову діяльність із застосуванням фізичних вправ, мобілізації їх на досягнення більш високого результату, долученню батьків до формування в дитини потреби систематично здійснювати означену діяльність в різних формах. Водночас, необхідно розробити єдину систему щорічної диспансеризації дітей з ЦП, підвищити відповідальність керівників закладів освіти за створення таким дітям умов для реалізації рухової діяльності, за якість її змісту та результати. Зазначене узгоджується з позицією дослідників [1; 5; 17] про місце та значення позиції керівництва щодо фізичного виховання і посадові обов'язки, як важливий ситуативний чинник у формуванні відповідальної та державницької позиції в питаннях, пов'язаних із особами, які мають ЦП.

Надзвичайно важливим є практична активізація пропаганди фізичного виховання і спорту поміж дітей з ЦП, їхніх батьків (опікунів), педагогічного колективу, працівників соціальних служб. Дослідники [3; 7; 16] відзначають успіхи українських паралімпійців на Паралімпійських іграх, Чемпіонатах світу, Європи. У зв'язку з цим наголошується на спорті, як чиннику соціальної адаптації та інтеграції осіб з ЦП у суспільне життя в якості його повноцінних учасників, а також який сприяє вирішенню інших важливих завдань. До умов успішного практичного втілення вищезазначених соціальних аспектів також відносимо: створення дослідних центрів з розроблення й апробації нових технологій рухової діяльності дітей з ЦП під час фізичного виховання у різних формах; поступове збільшення кількості обов'язкових занять з фізичного виховання до рівня щоденних; підвищення всіма можливими засобами престижу професії вчителя фізичного виховання дітей з ЦП, ерготерапії; вдосконаленняи організації і змісту післядипломної освіти на засадах передового інноваційного досвіду, сучасних досягнень науки, техніки і практики. Водночас, доцільним є проведення кожних три роки спільних з'їздів ерготерапевтів, фізіотерапевтів, фахівців з фізичної реабілітації, вчителів фізичного виховання дітей з ЦП. Підвищену увагу необхідно приділяти також виробництвам, що спеціалізуються на виготовленні спортивного обладнання, приладів, та сприяти виданню науково-методичної літератури для осіб з ЦП.

Висновки: 1. Розроблена концепція, враховуючи існуючі на різних рівнях недоліки чинної організації і змісту рухової діяльності дітей з ЦП у різних формах занять фізичними вправами, спрямована на їх усунення для досягнення необхідного ефекту в соціальній адаптації таких дітей. 2. Основні соціальні аспекти, втілення яких у практичну діяльність сприятиме успішній реалізації розробленої концепції, пов'язані з адміністративним і педагогічним управлінням, науково-методичним, кадровим, матеріально-технічним забезпеченням та соціальною підтримкою дітей з ЦП. 3. Виокремлені соціальні аспекти потребують практичного втілення, а сприятиме цьому виконання визначених умов.