Становлення і розвиток професійної підготовки вчителів допоміжних шкіл в Україні у 20-80 роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 376. 112. 4 (477) “19”

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ДОПОМІЖНИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ У 20-80 рр. ХХ ст.

С.П. Миронова

Сучасне реформування теорії та практики фахової освіти спеціальних педагогічних кадрів неможливе без ґрунтовного історичного аналізу цієї проблеми. Вивчення й аналіз досвіду вищої дефектологічної освіти України дозволить виявити припущені помилки та ефективно використати доцільні форми, методи, структуру і зміст фахової підготовки вчителів-дефектологів сучасними ВНЗ. дефектологічний освіта фаховий вчитель

Проблеми підготовки фахівців-дефектологів в Україні висвітлені в окремих роботах В.І.Бондаря, Г.І.Живіної, Н.Ф.Засенко, В.В.Золотоверх, І.Г.Єременка, І.П.Колісника, М.З.Кота, С.П.Миронової, Ю.В.Пінчук, В.М.Синьова, К.М.Турчинської, Л.І.Фомічової, О.Д.Чекурди, М.Д.Ярмаченка та інш. В світлі створення історії української спеціальної педагогіки питання становлення і розвитку дефектологічної вищої школи є досить актуальними і заслуговують на глибше вивчення.

Метою нашого дослідження є виявлення основних компонентів системи підготовки дефектологів в Україні, загальна характеристика етапів підготовки фахівців для спеціальних шкіл та вивчення особливостей вищої дефектологічної освіти на різних етапах. У статті ми покажемо, як відбувалось становлення і розвиток підготовки вчителів допоміжних шкіл в Україні у 20-80 рр. XX століття.

До 1919 р. в Україні кадри для роботи з аномальними дітьми спеціально не готувались. Восени при Вищих педагогічних курсах І-го Товариства професорів і навчателів м. Києва було відкрито лікарсько-педагогічний факультет, який готував спеціалістів для роботи з аномальними дітьми, в тому числі й з розумово дефектними. З 15 липня 1920 р. цей факультет почав існувати на правах факультету ВІНО ім. Драгоманова м. Києва. Ніякого поділу на відділи і секції факультет не мав, в своїй роботі керувався загальними положеннями інституту. Водночас з'ясовувалась необхідність виділення факультету в окремий інститут внаслідок його великих і специфічних завдань. Це питання розглядалось Науковою Радою УВШ м. Києва [1].

Аналіз навчального плану і програм факультету лікарської педагогіки за 1921 р. показав, що факультет готував спеціалістів - педагогів дефективних дітей за 4-ма спеціальностями: для розумово дефективних; морально-дефективних; глухонімих; сліпих. Оскільки спеціалістів з дитячої дефективності в Україні майже не було, то перед факультетом поставало завдання швидкої підготовки практичних діячів. Навчальний план був розрахований на три роки і складався з трьох концентрів. Програми були побудовані таким чином, що студент, який засвоював курс першого року мав підготовку і звання вихователя - практиканта дефективних дітей, після проходження курсу другого року - вихователя, по закінченні повного трирічного курсу - керівника й інструктора спеціальних закладів. Така послідовність навчання нагадує сучасну ступеневу підготовку, проте на особливу увагу заслуговує відсутність штучності у кваліфікаціях.

Підготовка фахівців-дефектологів у ці перші роки переобтяжувалась медичними дисциплінами; негативною була і універсалізація навчання, тобто підготовка дефектологів широкого профілю. Це призводило до того, що студенти неглибоко засвоювали особливості психічного розвитку аномальних дітей, поверхово оволодівали методиками роботи з ними. На жаль, у сучасному досвіді окремих ВНЗ України спостерігається та ж тенденція: перевантаження навчальних планів нефаховими дисциплінами; присвоєння випускникам кваліфікацій, які не відповідають існуючим у закладах посадам тощо.

У 1924 р. навчання дефектологів в КІНО припинили; всього за цей час підготували 65 спеціалістів. Водночас Народний Комісаріат освіти України направляв педагогів для одержання спеціальної освіти до Москви.

Велику увагу відділ дефективного дитинства Наркомпросу УРСР приділяв і підвищенню кваліфікації працюючих спеціалістів - через організацію бібліотек-читалень, проведення методичних семінарів і курсів. Такі заходи були наслідком відкриття спеціальних шкіл, організацією наукових досліджень в галузі дефективного дитинства в СРСР.

До 1929 р. в зв'язку з інтенсивним збільшенням кількості спеціальних шкіл різко зросла потреба у вчителях-дефектологах. Тож у 1929/1930 н. р. при педолого - педагогічному факультеті КІНО знову було відкрито дефектологічне відділення. Воно проіснувало до 1934 р., підготувавши за цей час 64 дефектологи. Цей період в Росії характеризується поглибленням диференціації в підготовці дефектологів. На жаль, в Україні продовжували готувати „універсального” дефектолога. Хоча певне удосконалення у навчанні фахівців відмічалось. Зокрема, зменшилась питома вага медичних предметів; поліпшилась загальна дефектологічна та методична підготовка дефектологів; окремим пунктом у навчальному плані передбачалась педагогічна практика студентів у спеціальних закладах.

У 1939/40 н.р. було відкрито дефектологічний факультет у Київському педагогічному інституті, на якому передбачалось диференційоване навчання спеціалістів - олігофренопедагогів, сурдопедагогів, тифлопедагогів.

У 1941 - 1944 рр. під час Великої вітчизняної війни підготовка дефектологів була призупинена; відновилась вона у 1944 р. Спочатку дефектологічний факультет існував як підрозділ Київського учительського інституту з двохрічним терміном навчання. У 1946/47 н.р. він був реорганізований у дефектологічний факультет КДПІ ім. О.М.Горького.

Період з 1939 р. по 1963 р. можна охарактеризувати як період розширення і поглиблення загальнопедагогічної підготовки, зближення дефектологічного факультету із тими, які готували вчителів масових шкіл. Випускники дефектологічного факультету одержували подвійний профіль:

до 1959 р. - вчителя спеціальної школи для певної категорії дітей (розумово відсталих, сліпих, глухонімих) і викладача певного предмета в загальноосвітній школі (мови, математики, природознавства та інш);

з 1959 р. до 1963 р. - вчителя спеціальних шкіл і початкових класів загальноосвітньої школи.

Таке розширення загальнопедагогічної підготовки студентів призвело до зниження рівня спеціальної дефектологічної освіти. На вивчення профілюючого загальноосвітнього предмету передбачалось більше часу, ніж на вивчення всього дефектологічного циклу. Внаслідок цього спеціалізація в підготовці дефектологів послабилась. Суттєвою проблемою було й те, що найбільша кількість випускників влаштовувалась на роботу в масові школи, а спеціальні заклади продовжували відчувати гостру потребу у спеціалістах відповідної кваліфікації.

У цей період змінювались і терміни навчання майбутніх дефектологів: спочатку навчальний план був розрахований на 4 роки, а з 1956/57 н.р. - на 5 років. Поступово збільшувалась тривалість педагогічної практики, що давало можливість більш якісно готувати студентів до роботи з аномальними дітьми.

У підготовці студентів-дефектологів орієнтувались на навчальні плани дефектологічного факультету Московського педінституту. Лише в 1956/57 н.р. у КДПІ ім. О.М. Горького було розроблено новий навчальний план для дефектологічного відділення, який базувався на навчальних планах спеціальних шкіл, відповідно передбачалось вивчення методик викладання спеціальних предметів. У 1959 р. такий навчальний план затвердило Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.

Суттєві зміни в підготовці дефектологічних кадрів відбулися у 1963/64 н.р. в зв'язку з введенням нового навчального плану. Він був розрахований на 4 р. навчання і передбачав підготовку фахівців лише для спеціальних шкіл, зокрема олігофренопедагогам надавалась кваліфікація „вчителя допоміжної школи”, „вчителя і логопеда допоміжної школи”. Згідно цього плану значно посилилась спеціальна підготовка студентів до роботи з аномальними дітьми - третина часу відводилась на дефектологічні дисципліни, суттєво збільшилась тривалість педагогічної практики [2].

З 1964/65 н. р. в Україні почали готувати олігофренопедагогів з кваліфікацією “вчитель професійно-трудового навчання”. Окрім спеціальної педагогічної студенти одержували і виробничу професію, навіть проходили виробничу практику на заводах і фабриках [2].

У 1966 р. було створено дефектологічний факультет у Слов'янському педінституті, який також почав готувати вчителів допоміжної школи.

Починаючи з 60-х і до 80-х рр. можна говорити про період удосконалення спеціалізації і розширення системи підготовки фахівців для спеціальних закладів. На цьому етапі і у Київському, і у Слов'янському педінститутах деканати і кафедри працювали над подальшим поліпшенням теоретичної і практичної підготовки вчителів-дефектологів, озброєнням їх найновішими методиками навчання і виховання аномальних дітей. Оскільки допоміжні школи перейшли на навчання за новими програмами, то члени кафедри олігофренопедагогіки вносили зміни у робочі плани спеціальних дисциплін. Особливу увагу приділяли підготовці студентів до організації навчального процесу в допоміжній школі в умовах диференційованого навчання розумово відсталих дітей, планування навчального матеріалу, вивчення знань і можливостей дітей. Практичні заняття з профілюючих дисциплін продовжували проводити на базі спеціальних шкіл. Значна увага приділялась організації самостійної роботи студентів. З метою здійснення зв'язку теорії з практикою кафедра олігофренопедагогіки КДПІ залучала практичних працівників допоміжних шкіл Києва та області до навчально-виховної роботи в інституті, до розв'язання цілого ряду наукових проблем. Кафедра залучала вчителів допоміжних шкіл і до керівництва педпрактикою, розробки наукових тем. У співавторстві з працівниками шкіл викладачами КДПІ було написано в цей період багато підручників та методичних посібників. Члени кафедри олігофренопедагогіки брали участь у педрадах і методоб'єднаннях спеціальних шкіл, в семінарах з підвищення кваліфікації вчителів не тільки України, а й Молдавії, Грузії, Азербайджану [8]. Вважаємо, що в досвіді цього періоду є багато цінного для сучасних ВНЗ. Це, зокрема, стосується організації самостійної роботи, практичних занять та педагогічної практики, співпраці з педагогічними колективами допоміжних шкіл.

Важливою подією в історії дефектологічної освіти була Перша всесоюзна нарада викладачів дефектологічних факультетів педагогічних інститутів СРСР, яка відбулась у 1975 р. На нараді обговорювались актуальні проблеми удосконалення наукової, методичної, психолого-педагогічної підготовки студентів; було визнано необхідним створення системи підвищення кваліфікації працівників дефектологічних факультетів, обмін досвідом між викладачами.

У 80-ті рр. удосконалювались профілі підготовки дефектологів. Зокрема, почали готувати дошкільних олігофренопедагогів для роботи в спеціальних дошкільних закладах. У цей період удосконалювались навчальні плани спеціальностей, створювались нові навчальні програми і підручники. Для забезпечення фахівцями Подільського, Західного і Буковинського регіонів України в 1988 р. при Кам'янець-Подільському державному педагогічному інституті розпочалась підготовка вчителів допоміжних шкіл, яка продовжується й зараз вже при К-ПДУ.

Сучасний етап (з 90-х рр.) розвитку дефектологічної освіти характеризується удосконаленням системи безперервної вищої педагогічної (дефектологічної) освіти і потребує досконалого вивчення й аналізу.

Отже, історія вищої дефектологічної освіти є досить складною, її аналіз дозволить уникнути помилок на сучасному етапі підготовки вчителів спеціальних шкіл. Подальше вивчення проблеми може бути спрямованим на періодизацію спеціальної освіти, детальне дослідження її позитивного досвіду, визначення необхідних профілів підготовки фахівців для сучасних закладів.

Література

1. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 2. - М/ф. 286.

2. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 4162.

3. ЦДАВОВ України. - Ф. 5128. - Оп. 1. - Спр.15.

4. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 2. - Спр.1713.

5. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 2. - Спр.1714.

6. ЦДАВОВ України. - Ф. 5128. - Оп. 1. - Спр.57.

7. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр.6473.

8. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 8346.

9. Ярмаченко М.Д. Виховання і навчання глухих дітей в УРСР. - К.: Рад. школа, 1968. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru