Особливості підготовки професійно компетентних учителів у системі неперервної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості підготовки професійно компетентних учителів у системі неперервної освіти

Володимир Сергієнко

Анотація. Метою статті є формування низки проблем, пов'язаних з урахуванням професійної компетентності вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти, яка б відповідала сучасним вимогам Нової української школи. Методологічну основу дослідження з проблеми підготовки вчителя в умовах неперервної освіти складають роботи Н. Василенко, В. Варецької, Н. Протасової, В. Саюк, В. Шарко та ін.

Обґрунтовано багатовимірну модель професійної компетентності вчителів, що включає пізнавальні аспекти (наприклад, професійні знання), переконання, пов'язані з навчанням, мотиваційні та саморегулятивні змінні, які ми вважаємо основою успіху. Визначено гіпотезу яскравої людини (ГЯЛ) та пізнавальну гіпотезу вчителя (ПГВ). Доведено, що ПГВ базується на ідеї, що процес навчання є надзвичайно вимогливим, складним та наразі непередбачуваним завданням, яке вимагає від сучасного вчителя високої когнітивної гнучкості та здатності швидко розв'язувати навчальні проблеми.

Ключові слова: професійна компетентність; нова українська школа; гіпотеза яскравої людини; пізнавальна гіпотеза вчителя; когнітивна гнучкість; когнітивні можливості.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Аналізуючи наявні визначення [2; 3], компетенція може бути визначена як навички, знання, ставлення та мотиваційні змінні, які ґрунтуються на певній ситуації. Відповідно досвід, навички, знання, ставлення та мотиваційні характеристики не вроджені, а навчені й тим самим є навчальними. Термін «професійна компетенція» - це застосування концепції до професійного життя, особливо в дуже складних і вимогливих навчальних ситуаціях, у яких важливим є взаємодія знань, навичок, ставлень та мотивації. Модель нової національної освіти і ролі педагогічних кадрів у цьому процесі знайшла відображення в законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Державній програмі «Вчитель», Концепції педагогічної освіти, Концепції Нової української школи. В останній наголошується [3], що основними завданнями розвитку педагогічної освіти є: отримання школою права розроблення і впровадження власних освітніх програм; компетентнісний та особистісно орієнтований підхід до навчання; трирічна профільна школа з академічним або професійним спрямуванням; власні авторські навчальні програми вчителів, обрання підручників, методів, стратегій, засобів навчання. Концепція Нової української школи - це, насамперед, стимулювання особистого і професійного зростання педагога, надання йому академічної свободи, матеріального стимулювання. Сучасний учитель повинен бути готовим до виконання таких завдань на належному рівні в складних ринкових конкурентних відносинах. Нова українська школа - «школа компетентностей», яка враховує індивідуальні здібності кожного учня.

У межах Концепції Нової української школи професійна діяльність учителя наповнюється дедалі глибшим творчим змістом: йому надана можливість вносити зміни не лише до кожного окремого уроку, а й навчальної програми загалом; використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти й упроваджувати власні підходи до навчання й виховання учнів. Таким чином, у вчителя з'являється реальна можливість виявити себе справжнім творцем навчального процесу, реалізувати свій духовний потенціал. Нові завдання, поставлені перед сучасним навчальним закладом, вимагають перегляду змісту педагогічної освіти, який є ядром професійної компетентності вчителя.

Одним із головних напрямів у процесі професійного становлення вчителя є підвищення його фахової майстерності на основі формування вміння аналізувати власну діяльність, стан навчально-виховного процесу та діяльність колег; концентрації зусиль для досягнення поставленої мети, конкретних цілей, завдань; оптимального добору змісту, необхідних форм й методів діяльності; бачення, розуміння й усвідомлення проблеми, визначення загальних цілей, уміння виокремлювати пріоритети, вибудовувати завдання і знаходити адекватні їм ресурси; прогнозування, проектування і планування своєї роботи; володіння методами самоконтролю й самооцінювання, педагогічного діагностування.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз педагогічної літератури та науково-методичних праць показав, що підвищення рівня підготовки вчителя до професійної діяльності є надзвичайно актуальною проблемою. Сучасному суспільству потрібен педагог-фахівець, який глибоко усвідомлює своє місце в нових реформувальних процесах, ґрунтовно володіє теоретичними знаннями, професійними вміннями і навичками, готовий до діяльності в складних умовах конкуренції, здатний до самонавчання, самопізнання, самовдосконалення. Різні аспекти формування особистості вчителя та питання вдосконалення підготовки педагогів у вищих педагогічних закладах висвітлено в дослідженнях О. Абдулліної, Л. Кондрашової, Н. Кузьміної, В. Кузя, О. Мороза, Н. Половникової, В. Семиченко, В. Сергієнко [4], В. Сластьоніна, Г. Троцко, Н. Хміль, В. Шарко [6], О. Щербакова та ін.

За останні десятиріччя в Україні активізувалися пошуки дослідників у галузі зарубіжної і вітчизняної теорії та практики професійної підготовки вчителів. Зокрема, досліджено професійно-педагогічну підготовку вчителів у Великій Британії (В. Базуріна), систему післядипломної освіти в Греції (О. Проценко), систему підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Німеччині (В. Гаманюк, Т. Вакуленко), проблему педагогічної майстерності вчителя в теорії та практиці педагогічної освіти США (Р. Роман), систему підготовки педагогічних кадрів у Норвегії (В. Семилетко), професійну підготовку вчителів у країнах Західної Європи в другій половині XX ст. (Л. Пуховська), стан і тенденції розвитку системи післядипломної педагогічної освіти в Польщі (Л. Юрчук), гуманітаризацію післядипломної економічної освіти в університетах Великобританії (Г. Воронка), підготовку майбутнього вчителя до організації навчального діалогу в професійній діяльності (І. Глазкова) тощо.

Формулювання цілей статті. У наукових працях термін «професійна компетентність» характеризується як постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, постійне вдосконалення своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію [1]. Недостатньо розкритим у вітчизняній та західній науці є професійна компетентність учителів у системі післядипломної педагогічної освіти, яка б відповідала сучасним вимогам Нової української школи.

Виклад основного матеріалу. Інноваційні процеси, які відбуваються в Новій українській школі, докорінно змінюють вимоги до підвищення професіоналізму вчителя. Проблема зростання майстерності педагога набуває нового відтінку. У зв'язку з цим одне з перших місць у діяльності вчителя займає підвищення професійної компетентності, бо саме високий фаховий рівень учителя є однією з найважливіших умов забезпечення ефективного функціонування загальноосвітнього навчального закладу.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень Н. Кузьміної, В. Кричевського, Б. Тонконогої, В. Розумович засвідчує, що розвиток професійної майстерності здійснюється при максимальному збігу мотивів із зовнішніми стимулами. До них вони відносять:

• демократичне управління колективом;

• створення творчого мікроклімату;

• преміювання за участь в роботі творчих мікрогруп;

• підготовку і проведення методичних заходів;

• створення вільної траєкторії навчання учнів;

• розроблення власних авторських навчальних програм;

• призові виступи учнів на предметних олімпіадах, участь у конкурсах

тощо.

Високий рівень професійної компетентності забезпечується оволодінням відповідними чинниками (табл. 1). Щоб ці стимули були здійсненими, і кожен учитель мав можливість працювати творчо з максимальною віддачею і користю, необхідна реалізація низки умов:

післядипломний педагогічний освіта вчитель

Таблиця 1 Класифікація компетентностей учителя в системі неперервної освіти