Самоосвіта як шлях професійного вдосконалення тренера-викладача

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самоосвіта як шлях професійного вдосконалення тренера-викладача

Квасниця

На сьогодні в умовах глобальних змін у системі професійної освіти та динамічного інтелектуального, культурного, духовного розвитку демократичного українського суспільства, що будує систему безперервної освіти, у навчанні здійснюється перехід від парадигми знань до компетентнісної моделі освіти, яка зорієнтована, у першу чергу, на формування потреби і здатності до самоосвіти протягом усього життя.

Основною метою модернізації професійної освіти є підготовка кваліфікованого працівника відповідного рівня та профілю, конкурентоздатного на ринку праці, компетентного, відповідального, соціально й професійно мобільного, готового до постійного професійного зростання. професійний освіта тренер

Все це актуалізує проблему модернізації й сфер фізичного виховання, фізичної культури і спорту.

Для сучасних досліджень характерна концентрація уваги на проблемі розвитку кадрового забезпечення фізкультурно-спортивної діяльності (М. Воробйов, Ю. Мічуда, 2004, 2005; М. Дутчак, В. Томашевський, Ю. Шкребтій, 2010; О. Петрова, 2012). Необхідно відмітити, що змагальна діяльність є відмінною особливістю спорту, в якій спортсмен досягає певного результату. Для цього необхідно рости і розвиватися в певному виді спорту не тільки спортсмену, а й тренеру-викладачу. Результати професійної діяльності педагога спортивної школи залежать як від того, наскільки талановитий спортсмен, так і від готовності до реалізації своїх знань і досвіду роботи, здатності виявляти помилки і своєчасно переглядати тренувальний процес, а також від уміння самостійно працювати з інформацією і творчо підходити до тренерської діяльності. Всі ці якості характеризують професіоналізм тренера- викладача, який може бути досягнутий при добре організованій системі підвищення кваліфікації.

Компетентність, освіченість, вміння оволодівати знаннями та високі моральні якості особистості повинні перебувати в постійному розвитку і вдосконаленні. Безперервне підвищення професійної кваліфікації всіх тренерів-викладачів дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ), шкіл вищої-спортивної майстерності (ШВСМ) та фітнес-тренерів є обов'язковим [12], а самовдосконалення є найважливішим компонентом безперервної освіти.

Дієво працюючі тренери-викладачі сьогодні реально просувають розвиток сфери фізичного виховання і будуть продовжувати реалізацію її головних напрямів. Допомогти їм у цьому покликана система підвищення кваліфікації працівників освіти. Прогресивна система підвищення кваліфікації може формувати і збільшувати у педагогів їхній потенціал.

Варто відзначити, що більшість опублікованих досліджень мають опосередковане відношення до системи самоосвіти фахівців спортивно-педагогічного напряму та головним чином висвітлюють проблеми системи підвищення кваліфікації викладачів фізичного виховання та тренерів з видів спорту (М. Воробйов, Ю. Мічуда, М. Дутчак, В. Томашевський, Ю. Шкребтій, О. Петрова, М. Приймак, 2014) [4, 5, 6, 9, 10], професійного самовдосконалення особистості майбутнього фахівця (Л. Варфоломеєва, 1999; Н. Волянюк, 2003; Л. Сущенко, 2009) [2, 3, 8], системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців із фізичної рекреації (О. Андрєєва, О. Благій, 2015) [1], рівня професійно-педагогічної компетентності тренерів-викладачів (К. Царенко, 2017) [11], проте питання самоосвіти тренерів- викладачів недостатньо висвітлені та фактично залишились поза увагою вчених, у зв'язку з чим вимагають більше фундаментальних досліджень.

Мета дослідження - визначити роль самоосвіти у системі професійного самовдосконалення тренера-викладача.

Методи досліджень: теоретичний аналіз і узагальнення наукових та спеціальних джерел, порівняння і зіставлення.

Результати дослідження. Самоосвіта в професійній діяльності тренера-викладача, як і в будь- якій іншій діяльності, дозволяє отримати нові знання і спрямувати їх в область практичної реалізації, що сприяє професійному зростанню.

Г. Коджаспирова розглядає самоосвіту як спеціально організовану, самодіяльну, систематичну пізнавальну діяльність, спрямовану на досягнення певних особистісно і суспільно значущих освітніх цілей: задоволення пізнавальних інтересів, загальнокультурних і професійних запитів та підвищення кваліфікації. Самоосвіта - це система розумового і світоглядного самовиховання, що тягне за собою вольове і моральне самовдосконалення, але не ставить їх собі за мету [7, с. 132].

Необхідність у самоосвіті продиктована, з одного боку, специфікою тренерсько-викладацької діяльності, її суспільною роллю, з іншого боку, реальним станом безперервної освіти, що пов'язаний з умовами педагогічної праці, які постійно змінюються, потребами суспільства, еволюцією наук і практик, всезростаючими вимогами до фахівця, його здатності швидко і адекватно реагувати на зміну суспільних процесів і ситуацій, готовності перебудовувати свою діяльність, швидко вирішувати нові, більш складні завдання.

Вимоги суспільства та професії до особистості фахівця, жорстка конкуренція на спортивному ринку праці повинні сприяти формуванню у тренера-педагога постійної стійкої потреби в самоосвіті, безперервно спонукати його до вивчення нової інформації й отримання досвіду, вчити самостійно здобувати знання, створювати умови для їх актуалізації, творчого застосування в різних ситуаціях, привчати до самоаналізу і самооцінки. У зв'язку з цим використовуються найрізноманітніші форми організації самоосвіти:

- отримання додаткової вищої освіти,

- курси підвищення кваліфікації;

- індивідуальна самоосвітницька робота.

Для можливості визначитися з мотивами, які спонукають тренерів підвищувати рівень їхньої кваліфікації, визначення пріоритетних видів, типів і форм підвищення кваліфікації педагогами Національного університету фізичного виховання і спорту України (М. Приймак, В. Смірнова, 2014) у вигляді анкетування було проведене соціологічне дослідження. За його результатами було визначено, що більше половини респондентів (76%) віддають перевагу курсам підвищення кваліфікації, 12% респондентів спираються на самоосвіту та інші 12% респондентів визнали найбільш пріоритетним видом підвищення кваліфікації стажування [10].

Погоджуємось з думкую провідних фахівців, що підвищенню рівня професійної майстерності тренерів-викладачів активно сприяють курси підвищення кваліфікації, але ми вважаємо, що їх роль буде незначна без процесу самоосвіти викладача.

На нашу думку, саме особистісна професійна зацікавленість тренера-викладача в удосконаленні своєї майстерності є ключовим моментом творчого підходу до самоосвіти.

Разом з тим варто наголосити, що суть самоосвіти полягає в оволодінні технікою і культурою розумової праці, вмінні долати проблеми, самостійно працювати над власним вдосконаленням, у тому числі й професійним. Основними принципами самоосвіти є безперервність, цілеспрямованість, інтегративність, об'єднання загальної та професійної культури, доступність, випереджаючий характер, постійне прагнення до вищих щаблів, варіативність та ін.

Таким чином, професійну самоосвіту можна визначити як цілеспрямовану, систематичну пізнавально-дослідну діяльність фахівця, спрямовану на розвиток професійно-значущих якостей його особистості засобами професійного самовиховання і самонавчання.

Метою професійної самоосвіти тренера-викладача є забезпечення постійного зростання професійно-педагогічної та спортивної майстерності у вирішенні фахових завдань. Необхідну передумову професійної самоосвіти становить бажання самовдосконалюватися в професії, яке передбачає свідому роботу з розвитку професійно значущих якостей особистості в трьох напрямах:

а) адаптування індивідуально-неповторних особливостей до вимог тренерсько-педагогічної діяльності;

б) постійне підвищення професійної компетентності;

в) безперервний розвиток соціально-моральних та інших властивостей особистості.

Основними завданнями самоосвітницької роботи вбачаємо:

- вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності тренера-педагога;

- оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання, тренування та виховання спортсменів;

- вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного та тренерського досвіду, новітніх досягнень педагогічної та психологічної наук, спортивних та медичних наук, нових педагогічних технологій та ін.;

- розвиток у спортивно-педагогічній діяльності інноваційних процесів.

Зміст такої підготовки ґрунтується перш за все на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.

На наш погляд, здатність до самоосвіти у тренера-педагога з'являється в процесі роботи з джерелами інформації, аналізу та самоаналізу діяльності. В ході індивідуальної самоосвітницької роботи можливе використання різних джерел інформації:

- вивчення наукової, популярної літератури та матеріалів в мережі Інтернет;

- відвідування семінарів спеціалістів та фахівців сфери фізичного виховання та спортивного, медичного напрямів (провідних спортсменів, тренерів країни та світу, спортивних медиків та реабілітологів);

- відвідування та участь у наукових конференціях;

- перегляд телепередач та відеороликів;

- відвідування занять колег з подальшим обміном досвідом;

- навчання на майстер-класах, участь у круглих столах, обговореннях та ін.

Можливості сьогодення дозволяють фахівцю обрати будь-яку форму навчання: індивідуальну або групову, традиційну або дистанційну.

Однак це не означає, що самоосвітою повинен і може займатися тільки викладач зі стажем [4, 5, 9, 11]. Потреба в самоосвіті може виникнути на будь-якому етапі педагогічного зростання, оскільки це одна з умов задоволення потреби затвердити себе в ролі викладача, тренера, фахівця, зайняти гідне місце в суспільстві за допомогою професії.

З огляду на актуальну і потенційну значимість реалізації кадрових напрямів державної політики у галузі фізичного виховання, а також істотний взаємозв'язок між конкурентоспроможністю фахівців і конкурентоспроможністю фізкультурно-спортивних організацій, можна стверджувати, що вдосконалення системи підготовки фахівців з фізичного виховання та спорту і завдання розвитку сфери фізичної культури і спорту переходить в коло завдань педагогічного напряму - забезпечення її якісними трудовими ресурсами.

Отримані результати дають можливість стверджувати, що у сучасному освітньому процесі тренер-викладач повинен вміти використовувати свій особистісний та професійний потенціал, будувати індивідуальну систему цілісної педагогічної діяльності. А показником ефективності його педагогічної самоосвіти є перш за все якість організованого навчально-виховного процесу та професійно- кваліфікаційне зростання тренера-педагога.

Подальші дослідження проблеми самоосвіти тренерів-викладачів в Україні доцільно присвятити розробці системи самоосвітницької роботи даної категорії фахівців: перспективне планування; підбір раціональних форм і засобів засвоєння і збереження інформації; оволодіння методикою аналізу і способами узагальнення свого та колективного педагогічного досвіду; освоєння методами дослідницької та експериментальної діяльності.

Список використаних джерел

1. Андрєєва О. В., Благій О. Л. Система підготовки та підвищення кваліфікації фахівців із фізичної рекреації // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: збірник наукових праць № 3 (31), 2015. - С. 5-10.

2. Варфоломеева Л. Е. Акмеологические основы развития специалистов образования физической культуры: дис. на снискание науч. степени д-ра психолог. наук: [спец.] 19.00.13 „Психология развития, акмеология” / Л. Е. Варфоломеева. - СПб., 1999. - 462 с.

3. Волянюк Н. Ю. Профессиональное развитие субъекта деятельности // Физическое воспитание студентов творческих специальностей. - Харьков, 2003. - № 2. - С. 37-47.

4. Воробйов М. І., Мічуда Ю. П. Перепідготовка фахівців з фізичного виховання і спорту як вимога сучасного ринку праці в Україні // Педагогіка, психологія та мед.-біол. проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. - Харків, 2005. - № 9. - С. 3-9.

5. Воробйов М. І., Мічуда Ю. П. Підвищення кваліфікації державних службовців як фактор вдосконалення управління галуззю „Фізична культура і спорт” // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2004. № 2. С. 157-161.

6. Дутчак М. В., Шкребтій Ю. М., Томашевський В. В. Система підвищення кваліфікації тренерів збірних команд України з олімпійських видів спорту // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фіз. виховання і спорту. - Харків, 2010. - № 7. - С. 29-34.

7. Коджаспирова Г. М., Коджаспиров А. Ю. Педагогический словарь для студ. высш. и сред. пед. учеб, заведений. - М.: Издательский центр „Академия”, - 2001. - 176 с.

8. Сущенко Л. П. Модель професійного самовдосконалення особистості майбутнього фахівця у галузі „Спорт для всіх” // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту / за ред. проф. С. С. Єрмакова. Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2009. - № 4. - С. 129-132.

9. Петрова О., Томашевський В. Модель дистанційного підвищення кваліфікації українських тренерів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: [наук. журн.] / за ред. С. С. Єрмакова. - Харків: Обл. відділення НОК України; ХДАДМ, 2012. - № 3. - С. 63-68.

10. Приймак М., Смірнова В. Пріоритетні види, типи і форми підвищення кваліфікації фітнес-тренерів // Спортивний вісник Придніпров'я: науково-практичний журнал. - Дніпро: Інновація, №3, 2017. - С. 159-162.

11. Царенко К. В. Аналіз результатів педагогічного експерименту з розвитку професійно-педагогічної компетентності тренерів-викладачів ДЮСШ на курсах підвищення кваліфікації // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах: зб. наук. пр. - Запоріжжя: КПУ, 2016. - Вип. 49 (102). - С. 220-229.

12. Положення „Про підвищення кваліфікації тренерів та інших фахівців у сфері фізичної культури і спорту” від 13.09.2016 р. № 3520. - URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1321-16 (дата звернення: 08.05.2018).

Размещено на Allbest.ru