Інклюзивне освітнє середовище у вищій школі України

Інклюзивне освітнє середовище в системі вищої освіти України є ключовим чинником, що впливає на інтенсивне реформування традиційної вищої школи, уможливлюючи доступ до якісної освіти особам з особливими освітніми потребами. Збільшення фактичної чисельності дітей, у яких констатовано інвалідність, та інтенсивність інтеграції таких дітей в загальноосвітній простір вимагають формування інклюзивного освітнього середовища в системі вищої освіти України. Це дасть змогу забезпечити неперервність навчання, створити можливості для самореалізації дітей та молоді з особливими освітніми потребами.

Учителі української мови та літератури тонко відчувають слово, люблять красу та гармонію, тому здатні більше за інших проникнутися й побачити унікальну неповторність, багатство індивідуальних особливостей, сильні сторони зростаючої особистості молодої людини з особливими потребами. Адже ще Леонардо да Вінчі зазначав: „Якщо запастися терпінням і виявити старання, то посіяні зернини знань неодмінно дадуть добрі сходи. Навчання - корінь гіркий, та плід солодкий”. Й успіхи, які робить дитина з особливими потребами, проходять крізь нас по-особливому.

Приємно, що рівняємося на кращих, переймаємо досвід європейських країн та справді запроваджуємо реалізацію прав дитини. Суть інклюзивної освіти передусім в тому, що вона дає можливість відчути дітям та батькам взаємодопомогу, турботу і значущість у суспільстві. Педагог має взяти за постулат, що суспільство має змінюватися у ставленні до людей з особливими потребами, а не навпаки.

Останніми роками сучасні вітчизняні науковці, зокрема, В. Бондар, О. Волошина, Т. Євтухова, І. Іванова, А. Капська, В. Ляшенко, А. Полударова, Т. Черняєва та ін. присвячують свої праці дослідженням проблеми інтеграції дітей з особливими потребами в загальноосвітній навчальний заклад, їх реабілітації та соціалізації до суспільних норм. Чимало статей у фахових журналах розміщено з цього питання. Подані певні рекомендації для педагогів, що працюють з дітьми різних особливостей психофізіологічного розвитку.

Вчителі-словесники не є кваліфікованими психологами. Проте, працюючи зі студенткою факультету менеджменту права на заняттях з української мови за професійним спрямуванням та іноземної мови, ми проводимо різноманітні форми роботи, аби вона могла зреалізувати свої потенційні можливості у здобутті вищої освіти.

Важливим кроком перед початком навчання є ознайомлення з батьками студентки; можна вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина хвороби. „Люди разом можуть здійснити те, що не в змозі зробити самотужки, концентрація їхніх зусиль може стати майже всемогутньою”, - зазначав Джон Уебстер. У Вінницькому національному аграрному університеті на факультеті менеджменту та права створена відповідна духовна атмосфера, своєрідна мережа підтримки. Тому-то основним підходом в організації навчання студентки з особливими потребами було обрано врахування особливостей сприйняття нового матеріалу через принцип поетапності засвоєння інформації.

Мета розвідки полягає в з'ясуванні особливостей формування інклюзивного освітнього середовища в системі вищої освіти України та виокремленні шляхів ефективного розв'язання порушеної проблеми. Для досягнення сформульованої мети застосовано теоретичні методи: аналіз та узагальнення наукової літератури, законодавчої бази у сфері інклюзивної освіти в Україні.

Інклюзивне навчання повною мірою не є альтернативою спеціальній освіті, але воно значно розширює її можливості. Цілком погоджуємося, що школи з інклюзивним навчанням мають працювати у тісному зв'язку зі спеціальними навчальними закладами, використовуючи напрацьовані методики, залучати до консультування спеціалістів з багаторічним досвідом роботи з такою категорією дітей та молоді.

Інклюзивна освіта - це постійний пошук, подолання певних бар'єрів, досягнення результатів, збагачення внутрішнього світу дитини. Це труднощі, але філологи завжди були у когорті перших, хто активно реагував на гуманістичні нововведення. Хочеться, щоб ми завжди пам'ятали слова великого педагога Василя Сухомлинського: „Знедолена природою дитина не повинна знати, що у неї слабкий розум, слабкі сили. Виховання такої дитини має бути у сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим”.

Актуальність теми обґрунтована суперечностями між положеннями законодавчих актів щодо забезпечення рівного доступу до якісної вищої освіти всім громадянам і неефективністю механізмів їх реалізації, спрямованістю освітньої політики на гуманізацію суспільства та неприйняття соціумом цінностей людини з особливими потребами.

Для залучення молоді з особливими потребами в освітній процес вищого навчального закладу є створення інклюзивного освітнього середовища. Аналіз педагогічних, психологічних, філософських теоретичних джерел засвідчує неухильне зростання наукового інтересу до створення освітнього середовища у вищих навчальних закладах, що потенційно гармонізує розвиток фізичних і духовних сил, здібностей, обдарувань особистості, оптимізує реалізацію потенціалу в умовах гуманізації суспільства, формування внутрішньої інтелектуально-моральної свободи дитини, орієнтує на соціально значущі духовні цінності. У наукових працях В. Бондаря, І. Іванової, І. Калініченко, А. Колупаєвої [3; 4], К. Кальченко [11], Г. Нікуліної [11], Л. Сердюк, П. Таланчука [11] обґрунтовано концептуальні основи впровадження інклюзивної освіти в систему вищої освіти України.

Після ратифікації „Конвенції ООН про права дитини” Україна наполегливо працює над створенням умов, що дають змогу формувати сприятливе для дітей середовище, яке оптимізує гідний розвиток і захист прав дітей, базоване на дотриманні принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості та врахуванні моральних засад і традиційних цінностей українського суспільства.

5 квітня 2017 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 230-р, яким схвалив Концепцію Державної соціальної програми „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2021 року” [6]. Основним міжнародним документом, який визначає стандартні вимоги щодо забезпечення прав дитини, є Конвенція ООН про права дитини, яка має обов'язкову силу для держав, що її ратифікували. Процес входження України в Європейський Союз передбачає імплементацію європейських стандартів і підходів до забезпечення прав дітей, основні напрями яких визначено Стратегією Ради Європи з прав дитини (2016-2021). Програма має на меті об'єднати в одну систему зусилля держави щодо захисту прав дітей. У галузі освіти наголошено на створенні рівних умов для доступу кожної дитини до високоякісної освіти (дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої) для забезпечення розвитку особистості, суспільства та держави. Із 2009 року передбачено запровадження систематичного моніторингу діяльності навчальних закладів із визначенням їх рейтингу, розроблення підручників нового покоління, доступ до сучасних високих технологій. Результатом планомірної роботи з упровадження інтегрованого та інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах України вважають затвердження „Концепції розвитку інклюзивного навчання” (наказ Міністерства освіти і науки України від 01.10.10 року № 912) [5]. У документі сформульовано мету, завдання і принципи розвитку інклюзивної освіти, шляхи її впровадження у загальноосвітніх навчальних закладах, аргументовано правову основу, подано фінансово-економічне обґрунтування, описано очікувані результати від її реалізації та закликано громадськість до обговорення.

Закони та підзаконні акти, ухвалені з 1991 року, сконцентровані здебільшого на розв'язанні впровадження інклюзивної освіти в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах.

Першим законодавчим актом, що унормував створення рівних можливостей для студентів з обмеженими можливостями в здобутті ними вищої освіти нарівні зі здоровими однолітками вважають Указ Президента України „Про Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки”. Перші кроки в царині створення інклюзивного університетського середовища й розроблення Концепції інклюзивної освіти студентів з інвалідністю” зроблено у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини „Україна”. Розпочинаючи освітню діяльність наприкінці 90-х ХХ ст., у період становлення інклюзивного навчання в Україні, науковці університету розробляли концепцію формування інклюзивного університетського середовища, керуючись міжнародними стандартами.

У Положенні Міністерства освіти і науки України „Про організацію інтегрованого навчання осіб з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах” (2017 р.) зазначено, що у ВНЗ створюється академічна група, в якій спільно навчаються особи з інвалідністю з особами, які не мають інвалідності. Крім того, створюється навчально-реабілітаційна комісія вищого навчального закладу, що надає рекомендації особам з особливими потребами, затверджує індивідуальну навчально-реабілітаційну програму, зазначено права та обов'язки учасників інтегрованого навчання та навчально-реабілітаційного процесу.

Важливу роль у вихованні та навчанні молоді з особливими потребами відіграє позашкільна чи позааудиторна освіта. Розв'язання завдань щодо створення сприятливих соціокультурних, соціально-педагогічних умов для соціальної інтеграції дітей та молоді з особливими потребами є одним з актуальних аспектів соціально-педагогічної науки і практики. У сучасних дослідженнях наголошується на значенні соціально-педагогічної діяльності, як такої, що здійснюється з метою оптимізації виховних можливостей соціальних інститутів, активного залучення дітей та молоді до соціально-виховного середовища [8, с. 8].

На сучасному етапі суспільного розвитку відбулися зміни ставлення громадськості до людей з особливими потребами; актуальним є створення найбільш сприятливих умов для здобуття освіти та інтеграції в суспільство людей з психофізичними порушеннями. Для соціально-педагогічної науки і практики важливими є проблеми соціалізації, соціальної реабілітації та інтеграції в суспільство дітей та молоді з особливими потребами.

Уряди багатьох держав дбають про соціальний захист дітей, дотримання права на доступну освіту, зокрема дітей з особливими потребами. Вагомим досвідом у питаннях реалізації інклюзивного навчання у закладах освіти, на нашу думку, є досвід Австрії [9]. У цій країні функціонувала добре налагоджена система спеціальної освіти, до складу якої входили спеціальні школи для дітей з порушеннями зору та слуху, порушеннями опорно-рухового апарату, інтелектуальними вадами, емоційно-вольовими розладами та комплексними порушеннями розвитку. Ця система все більше була диференційованою та сегрегаційною. Експериментальна програма передбачала апробацію чотирьох моделей інтегрованого навчання, зокрема: інтегровані, взаємодіючі, малокомплектні та звичайні класи.

На думку експертів, найбільш дієвою моделлю стали інтегровані класи; модель із залученням шкільних консультантів найкраще себе зарекомендувала у сільській місцевості; не підтвердили очікувань взаємодіючі та малокомплектні класи, від організації яких у подальшому взагалі відмовилися. Загалом проведений експеримент з інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку був оцінений як успішний, що дав поштовх до функціонування в країні 290 інтегрованих класів, 24 взаємодіючих класів, а також для запровадження посад спеціальних педагогів (понад 3200 ставок), які працюють шкільними консультантами. інклюзивний освіта виховання

В освітній системі Австрії функціонують центри спеціальної освіти, які несуть відповідальність за навчання дітей з особливими потребами в масових загальноосвітніх закладах і координують роботу всіх фахівців, залучених до цього процесу. Спеціалісти цих центрів діагностують дітей, консультують вчителів, надають навчально-методичну допомогу спеціальним педагогам і батькам учнів з порушеннями розвитку, проводять семінари та тренінги з підвищення кваліфікації, співпрацюють з адміністративними місцевими службами, медичними центрами тощо. Психолого-педагогічну підтримку, в тому числі і певні корекційно-реабілітаційні послуги, учням з особливими потребами у школах надають спеціальні педагоги, які, переважно, є штатними працівниками цих закладів. Спеціальні педагоги мають функціональні обов'язки, які визначаються потребами школярів з обмеженими можливостями здоров'я. Ці фахівці можуть бути асистентами вчителів, зокрема учителів-предметників, консультантами педагогів і батьків. У класі на них покладається відповідальність за навчання учнів з особливостями розвитку, яка поділяється разом з учителем класу. Тимчасову підтримку учням з особливими потребами можуть надавати профільні фахівці з медичних і медико-соціальних закладів.

Очікувані результати створення інклюзивного освітнього середовища в системі вищої освіти України дадуть змогу удосконалити державну систему захисту прав та інтересів дітей і молоді з інвалідністю, інтегрування їх у соціум, забезпечити доступність до здобуття вищої освіти, забезпечити розвиток ефективного та доброзичливого освітнього середовища, спрямованого на розвиток особистості, її талантів, розумових і фізичних здібностей. Це потребує консолідованих зусиль з боку вищої освіти, батьків, громадських організацій і держави загалом, що спрямовані на усвідомлення значущості порушеної проблеми.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про освіту” від 01.07.2014 № 1556-VII [Е-ресурс]. - URL: http:vnz.org.ua/ zakonodavstvo / 110-zakon-ukrayiny-pro-osvitu.

2. Дятленко Н., Софій Н., Кавун Ю. Оцінка впливу інклюзивної моделі освіти на учасників проекту. Київ: Всеукраїнський фонд „Крок за кроком”, 2005. - 11 с.

3. Колупаєва А. А. Стратегічні напрями сучасної освітньої політики України // Дитина із сенсорними порушеннями: розвиток, навчання, виховання: зб. наук. праць / за ред. С. В. Литовченко, І. М. Гудим. Київ: О. Т. Ростунов. - 2011. - Вип. 2. - С. 5-12.

4. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: монографія / А. А. Колупаєва. - Київ: „Самміт- Книга”, 2009. - 272 с.

5. Концепція розвитку інклюзивної освіти. - URL: http: //www.mon.gov.ua/ gr/ obg/.

6. Концепція Державної соціальної програми „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року. - Київ, 05.04.2017 р.

7. Кравченко Г. Ю. Сіліна Г. О. Інклюзивна освіта. - Харків: „Ранок”, 2014. - 144 с.

8. Петрочко Ж. В. Дитина в складних життєвих обставинах: соціально-педагогічне забезпечення прав: монографія. - Рівне: Видавець О. Зень, 2010. - 368 с.

9. Соколов В. В. Досвід Австрії у впровадженні інклюзії в освіті осіб з обмеженими можливостями // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія. Зб. Статей: Вип. 12. Ч.2. - Ялта: РВВ КГУ, 2006. С. 254-260.

10. Софій Н. Демократична освіта - освіта без упереджень та стереотипів // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. - Київ, 2000. - С. 10-14.

11. Таланчук П. М., Кольченко К. О., Нікуліна Г. Ф. Супровід навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі: навч.-мет. посіб. для студ., викл. та фахівців вищ.навч.закл. інтегрованого типу. - Київ, 2003. - 72 с.

Размещено на Allbest.ru