Форми і методи дистанційної освіти у системі вищої освіти Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми і методи дистанційної освіти у системі вищої освіти Польщі

Глобалізація та розвиток суспільства ставлять нові вимоги до викладання у вищих навчальних закладах. Розвиток інноваційних технологій зумовлює вищі навчальні заклади упроваджувати нові й ефективні форми та методи навчання, використовуючи сучасні досягнення науки й техніки. Залежно від ступеню розподілу занять між традиційними та електронними методами, а також рівня технічного прогресу, розрізняють b-learning, e-learning, m-learning, WebQuest, ePortfolio. У статті охарактеризовано ці форми дистанційного навчання на основі досвіду їх впровадження в Польщі. Значну увагу приділено методу е-learning.

Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства відбувається на тлі глобалізаційних процесів, які ставлять нові вимоги до суб'єкта будь-якої сфери діяльності, в тому числі й до вищої освіти. Це зумовлює необхідність модернізації вищих навчальних закладів, розвитку інноваційних напрямів навчання, що, по-перше, характеризуються гнучкістю, масштабністю, зручністю отримання знань, доступністю для тих, хто навчається, по-друге, базуються на сучасних інформаційних технологіях, здатних задовольнити потреби студентів в отриманні актуальної інформації для професійного та особистісного зростання, що, в кінцевому рахунку, і є об'єктивно необхідною умовою входження вищої школи у світовий освітній простір. У зв'язку з цим серед актуальних освітніх потреб європейської спільноти важливу роль відіграє дистанційне навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Намагаючись слідувати європейським реформам, польські науковці докладають чимало зусиль, щоб дослідити стан та перспективи розвитку дистанційного навчання. Так, проблеми дистанційної освіти висвітлюються у роботах М. Анджеєвської (M. Andrzejewska), М. Махінко-Награбецької (M. Machinko-Nagrabecka), К. Служевського (K. Sluzewski), Г. Карваша (G. Karwasz), П. Міколайчика (P. Milolajczyk), Т. Менчиковської (T. M^czykowska), М. Нодзиньської (M. Nodzynska), М. Руштецької (M. Rusztecka), У.-М. Депчика (U.-M. Depczyk), Х. Рокіти (K. Rokita), Я. Р. Пашка (J. R. Pasko), К. Хмелєвського (K. Chmelewski), Ф. Зеньковського (F. Zenkowski), С. Т. Мойха (S. T. Mojcho) та ін. Ці роботи є важливим джерелом інформації для порівняльного аналізу й узагальнення з метою обґрунтування шляхів використання цінних ідей польського досвіду дистанційного навчання в Україні [3; 8].

Мета статті - проаналізувати форми й методи дистанційної освіти у ВНЗ Польщі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Технічний прогрес і прискорення темпу життя визнає XXI століття як еру нового типу суспільства - інформаційного. Як зазначають Т. Гобан-Клас (T. Goban- Klas) і П. Сєнкевіч (P. Sienkiewicz), це суспільство, яке не просто має розвинені засоби обробки інформації та спілкування, а саме обробка інформації є основою створення національного доходу й забезпечення засобів до існування більшості населення [4, c. 53]. Це визначення вказує на те, що головну роль у такому суспільстві відіграють знання та управління знаннями, а отже - доступ до них. Ключовим завданням суспільства, згідно з Л. Хабером (L.H. Haber), є створення умов для ефективного залучення потрібних і корисних ресурсів інформації споживачами [5, с. 25]. Відтак, варто наголосити, що важливе місце у цьому процесі займає система вищої освіти. Нові технологічні умови, зміна очікувань суспільства в новій економічній ситуації стають передумовою для перевірки існуючих та пошуку нових інноваційних методів навчання. Нині напрями змін у цій сфері знаходять свій відгомін у впровадженні концепцій європейської системи вищої освіти, де поряд з традиційними методами навчання, на думку польських науковців і практиків, актуальною стає необхідність розвитку дистанційного навчання.

У польській літературі поняття дистанційної освіти має багато спроб визначення і чимало синонімів, серед яких: навчання на відстані (nauczanie na odleglosc, nauka na odleglosc, uczenie si§ na odleglosc), навчання віддалене (nauczanie lub uczenie si§ zdalne, edukacja zdalna, ksztalcenie zdalne), віртуальна освіта (wirtualna edukacja), електронне навчання/освіта (e-edukacja, e-nauczanie, e-ksztalcenie, edukacja telematyczna), навчання через Інтернет (ksztalcenie przez Internet, ksztalcenie z wykorzystaniem Internetu). Ці терміни запозичені переважно з англійської мови (distance education, distance learning, distance teaching, correspondence study, independent study, open education, teleteaching, teaching by network, telematic education, asynchronous learning, synchronous learning, distributed education, on line learning, m learning, CAL (Computer Aided Learning), CBT (Computer Based Training), WBT (Web Based Training) [3].

Серед них найбільш вживаним у польській науковій літературі є е-learning. Залежно від ступеню розподілу занять між традиційними та електронними методами, а також рівня технічного прогресу, розрізняють b-learning, e-learning та m-learning.

B-learning, тобто навчання гібридне, або взаємодоповнююче, змішане, передбачає поєднання і переплетення двох або декількох освітніх стратегій, найчастіше e-learning і традиційного навчання. Воно застосовується і рекомендується в ситуаціях, коли метод e-learning не відповідає поставленим цілям навчання, зокрема у випадку, коли потрібна практика. Його можна використовувати там, де є необхідність формування практичних навичок під час лабораторних занять.

У системі вищої освіти найчастіше використовуються трьох- або п'ятиетаповий графік навчання, в якому по черзі проводяться традиційні заняття та e-learning. Наприклад:

- I етап - заняття електронного навчання, що охоплюють основні теоретичні питання. Метою занять є вирівнювання рівня знань учасників, а також придбання знань, необхідних для наступного етапу;

- II етап - традиційні заняття, що опираються на знаннях, отриманих на першому етапі, дозволяють виробити навички, у тому числі навички міжособистісного спілкування;

- III етап - електронне навчання, спрямоване на закріплення, повторення та доповнення отриманих знань [9, с. 93].

Поєднання методів традиційного навчання з дистанційними методами, з одного боку, активізує навчально-виховний процес вищої школи, з іншого боку, значно полегшує організацію цього процесу, оскільки дає можливість студентам вибрати час і місце виконання завдань та знижує витрати, не вимагаючи частих зустрічей на традиційних заняттях. Це, так зване гібридне навчання не є, однак, довільним поєднанням традиційної та дистанційної освіти. Згідно з прийнятими принципами, воно охоплює методи, спрямовані на формування навичок, умінь та компетенцій, які повинні розвиватися безперервно та систематично. Замість великих порцій знань, представлених у традиційному навчанні, тут контент подається невеликими порціями, що полегшує вбудовування освітнього процесу в повсякденні обов'язки учня [9, с. 94].

У нинішніх умовах гібридний метод навчання знаходить найбільше застосування в процесі навчання в Польщі наряду з виконанням класичних програмних занять. Крім того, b-learning використовується як приваблива форма додаткових занять, курсів і тренінгів. Яскравим прикладом цього методу є програма Cisco Networking Acadamy, що функціонує в Польщі з 2000 року. Вона пропонує студентам можливість отримати теоретичні й практичні знання в галузі проектування, розробки й обслуговування комп'ютерних мереж. Базовий курс Cisco Networking Acadamy охоплює чотири семестри і завершується отриманням сертифіката кваліфікації Cisco Certified Networking Associate (CCNA). Його учасники набувають навичок, необхідних для проектування, будівництва та експлуатації малих і середніх комп'ютерних мереж. Академія Cisco пропонуює також курси передових мережевих технологій, а також курси з основ інформатики і програмування комп'ютерів. Знання тут передаються за допомогою різних методів навчання. Крім традиційних лекцій, проводяться численні лабораторні заняття, і застосовується весь набір засобів та інструментів - від інформаційних технологій, інтернет, мультимедіа для самостійного отримання знань.

Більш складною формою дистанційного навчання є e-learning. Електронне навчання (англ. E-learning, скорочення від англ. Electronic Learning) - це система навчання за допомогою інформаційних, електронних технологій. Часто тлумачиться, як синонім таких понять: дистанційне навчання, навчання з застосуванням комп'ютерів, мережеве навчання, віртуальне навчання, мультимедійне навчання, мобільне навчання. За визначенням фахівців ЮНЕСКО "e-Learning - це навчання за допомогою Інтернет і мультимедіа". Цей термін охоплює сукупність процесів, пов'язаних з викладанням і навчанням у середовищі та з допомогою сучасних ІТ [6, c. 19]. Зокрема, тут використовують не лише мережу Інтернет, але й такі технології, як інтранет, екстранет, аудіо/відео стрічки або інтерактивне телебачення. В системі вищої освіти елементи e-learning упроваджуються поступово, часто починаються з упорядкування адміністративних дій та соціальних послуг за допомогою надання навчальних матеріалів, спрощення контактів на рівні вчитель-учень, ведення обліку оцінок, віддаленої бібліотеки тощо. В даний час, у зв'язку з правовими обмеженнями, e-learning, у своєму класичному вигляді використовується тільки для занять позапрограмних, курсів або факультативів.

З досліджень, проведених різними установами та організаціями, випливає, що e-learning є настільки ж ефективним, як традиційне навчання. Під час e-learning вчитель не має безпосереднього контакту з учнем, це не є проведення заняття в певний час - студент самостійно обирає потрібний формат доставки знань і швидкість їх передачі. E-learning дозволяє керувати процесом навчання, контролює швидкість передачі знань, забезпечує контроль успішності, індивідуалізує процес навчання і робить його цікавим, вводячи мультимедійні форми передачі. З іншого боку, під час реалізації проектів дистанційної освіти доводиться врахувати високу вартість професійних веб-платформ, необхідного обладнання та його запровадження. Як недолік можемо зазначити відсутність у студента сильної мотивації та готовності до навчання, необхідність володінням комп'ютером, а також доступом до Інтернету, брак особистої інтеграції, яка має місце під час традиційного навчання, а також проблеми з перевіркою ефективності навчання.

Крім гібридних методів, e-learning представляє такі інноваційні методи навчання, як наприклад, WebQuest чи ePortfolio. Метод WebQuest є спеціалізованою формою проекту, тісно пов'язаною з формуванням навичок студентів у галузі формування знань на основі джерел Інтернет-мережі. Так само, як кожен проект, він передбачає самостійну роботу студентів, спрямовану на відбір інформації в мережі, а також виконання завдань з використанням мультимедій та Інтернету. ePortfolio дозволяє студентам створювати й управляти цифровим набором об'єктів, що відображають їхні знання й навички, а в подальшій перспективі формують їхню компетентність в обраній галузі [13, c. 24].

Найбільш розвиненою формою дистанційного навчання є m-learning, тобто мобільне навчання. Цим терміном позначається набір прийомів і технологій, що використовуються для навчання через мобільні пристрої. Контакт особи, яка навчається, з матеріалом здійснюється через пристрої типу ноутбук, мобільний телефон, смартфон або КПК. Характерною рисою цих пристроїв є безпровідна комунікація [1, с. 19].

Нині як засвідчує практика, суттєві відмінності між m-learning та e-learning стираються. У Польщі, як у цілому по світі, широко застосовується термін e-learning. Перші заняття у формі e-learning були проведені в Польщі у середині 90-х років XX століття. З того часу, на думку одних дослідників дистанційне навчання розвивається дуже повільно, а на думку інших дуже швидко [11].

Загалом, можемо зауважити, що сучасна дистанційна освіта в Республіці Польща розвивається у двох напрямах - у бізнес-середовищі й у сфері освіти, зокрема вищої. Найбільш відомі такі спеціалізовані центри й осередки дистанційного навчання (Centrum Edukacji Niestacjonarnej) при вищих технічних навчальних закладах, зокрема: Сілезький університет м. Катовіце (Centrum Ksztalcenia na Odleglosc w Uniwersytecie Sl^skim w Katowicach), Центр неперервної освіти та навчання Сьвентокшиської Політехніки (Centrum Ksztalcenia Ustawicznego przy Politechnice Swi^tokrzyskiej), Центр нестаціонарної освіти Гданської політехніки (Centrum Edukacji Niestacjonarnej Politechniki Gdanskiej), Польський віртуальний університет (PUW - Polski Uniwersytet Wirtualny), Віртуальний університет Інституту професійної освіти і навчання м. Варшава (Uniwersytet Wirtualny przy Instytucie Ksztalcenia Zawodowego w Warszawie), Осередок (центр) дистанційного навчання Варшавської політехніки (Osrodek Ksztalcenia na Odleglosc Politechniki Warszawskiej), Центр електронного навчання гірничо-металургійної академії (Centrum e-Learningu Akademii Gorniczo-Hutniczej) [3]. Саме вони проводять підготовку майбутніх педагогічних працівників для системи професійної технічної освіти. Їхнім завданнями є розроблення, актуалізація та впровадження спеціалізованих дидактичних матеріалів, що дають змогу підвищити ефективність навчання загальноосвітніх дисциплін і професійних курсів, а також адміністрування та забезпечення розвитку інфраструктури навчального інформаційного середовища.

Зважаючи на те, що дистанційне навчання у навчальному процесі ототожнюють з інформаційно-комунікаційними технологіями, насамперед, слід зазначити, що доступ до Інтернету в Польщі відносно дешевий і загальнодоступний. Дослідження засвідчують, що відсоток людей, які використовують Інтернет, неухильно зростає (табл. 1) [12].

Таблиця 1. Використання Інтернету населенням Польщі

освіта дистанційний навчання

Ті ж дослідження показують, що серед населення зріс рівень обізнаності та знань ІТ. Передусім, це стосується в основному молодих людей у віці до 45 років. У такій ситуації реалізація ідеї "освіта через все життя" вимагає подальшого розвитку й заохочення людей, які переступили цей вік, щоб вони могли придбати новий досвід в галузі використання ІТ, бо це підвищує їх конкурентоздатність на ринку праці.

Не зважаючи на це, як засвідчують дослідження, проведені Інститутом логістики та зберігання (Instytut Logistyki i Magazynowania), інтерес до "дистанційної освіти" у вищих навчальних закладах з року в рік зростає. Якщо в 2007 році тільки 34 % польських ВНЗ використовувало цю технологію, то через два роки цей показник зріс до 45,1%. У порівнянні з 2008 роком це зростання на 6,6 відсотків [7, c. 305].

Очевидно, протягом останніх років загальносвітова тенденція використання методів і прийомів дистанційного навчання, а також зростаючий вплив Європейського Союзу на модернізацію структури й навчально-методичних матеріалів ВНЗ спонукає навчальні заклади Польщі до використання дистанційної освіти загалом чи окремих її елементів.

У дослідженнях, проведених у 2009 році, вищі навчальні заклади, які вирішили впроваджувати дистанційне навчання, у більшості випадків (77,2 %) вважали ці заняття обов'язковими. У переважній більшості ВНЗ ця форма навчання займала, по суті, не більше ніж 20 % від загальної кількості наявних занять. Лише в 5,4 % ВНЗ з допомогою e-learning проводили до 40 % занять, а в 2,7 % ВНЗ проводили вибрані дисципліни тільки через Інтернет з допомогою методу e-learning.

Більшість навчальних закладів (87 %), які в 2009 році використовувати e-learning і впроваджували у навчальний процес сучасні методи, мали систему LMS (Learning Management System) для управління процесом навчання. Решта ВНЗ (13,0 %) забезпечували передачу мультимедійних матеріалів в інших формах, переважно через носії CD або DVD, а також розміщення навчальних матеріалів на сайтах www. Серед ВНЗ, які мали системи LMS більшість (80 %) використовували програмне забезпечення Open Sourse [7, c. 307].

Висновки

освіта дистанційний навчання

У результаті проведеного аналізу можемо констатувати, що розвиток інформаційного суспільства змушує вищу освіту до пошуку сучасних і ефективних методів навчання і створення підстав для самоосвіти й навчання протягом усього життя. Відтак, створення інноваційного та ефективного підходу до процесу освіти вимагає розумного поєднання безпосереднього зв'язку зі зв'язком "в мережі", тобто традиційного навчання з навчанням за допомогою ІТ. Аналіз досвіду Польщі в застосуванні дистанційного навчання свідчить про актуальність і затребуваність цієї форми навчання, що обумовлюється порівнянним з якістю зарубіжного досвіду.

Вивчення світового досвіду розвитку й застосування дистанційної освіти у вищій школі дозволить удосконалити моделі дистанційної освіти, що застосовуються вітчизняними університетами. Тому перспективою подальших досліджень вбачаємо вивчення та творче використання передового світового досвіду запровадження дистанційного навчання в системі вищої освіти.

Використані джерела

освіта дистанційний навчання

1.D^browski M., Zaj^c M.(red.), E-learning w szkolnictwie wyzszym - potencjal i wykorzystanie, Fundacja Promocji i Akredytacji Kierunkow Ekonomicznych. Warszawa, 2010.

2.D^browski M, Zaj^c M. (red.), Rozwoj e-edukacji w szkolnictwie wyzszym, Fundacja Promocji i Akredytacji Kierunkow Ekonomicznych. Warszawa, 2005.

3.Dziewulak Dobromir. Ksztalcenie na odleglosc w wybranych panstwach europejskich. Analizy BAS (Biuro analiz sejmowych). Warszawa, 2012. №18 (85). S. 1-11.

4.Goban-Klas T., Sienkiewicz P. Spoleczenstwo informacyjne. Szanse, zagrozenia, wyzwania, Wydawnictwo Fundacji Post^pu Telekomunikacji. Krakow, 1999.

5.Haber L.H., Mikrospolecznosc informacyjna, Uczelniane Wydawnictwo Naukowo - Dydaktyczne. Krakow, 2001.

6.Hyla M., Przewodnik po e-learningu, ABC Wolters Kluwer. Krakow, 2007.

7.Kraska M. (red.), Elektroniczna gospodarka w Polsce - Raport 2009, Biblioteka Logistyka. Poznan, 2010.

8.Ksztalcenie i szkolenie zawodowe w Polsce. Charakterystyka ogolna. Europejskie Centrum Rozwoju Szkolenia Zawodowego (Cedefop), 2014.

9.Maciejewska I.(red.), Jak ksztalcic studentow chemii i kierunkow pokrewnych. Krakow, 2008, s. 98.

Размещено на Allbest.ru