Діяльність українських науково-дослідних кафедр педагогіки (1922-1930 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 378.09(477.54) (09) "19"

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ КАФЕДР ПЕДАГОГІКИ (1922-1930)

О.І. Башкір

Актуальність дослідження реформаційних етапів розвитку суспільства завжди є значною, оскі льки такі часи в країні є перехідними етапами, що створюють утруднення в наукових пошуках. Дослід ницький азарт у науковців щодо 20-х років XX сто річчя ще й до нині не вщухає. Нереалізовані постано ви, їх практичне впровадження, діяльність діячів, колективів у різних галузях освіти, медицини, народ ного господарства тощо, їх значення для подальшого розвитку держави ще багато років будуть предметом наукових розвідок й обговорень.

1. Аналіз останніх досліджень, публікацій і постановка проблеми.

Наукова й дослідна діяльність як проблема до слідження викликає інтерес сучасних учених. Особ ливо цінним у цьому питанні є процес формування кафедр як установ, котрі займалися науковими роз робками й підготовкою кадрів у 20-ті роки XX ст. Однак питання розвитку кафедр педагогіки залиша ється малодослідженим. Одні науковці розглядали кафедри педології окремо від кафедр педагогіки [1], при цьому переконували, що кафедри педології діяли лише при педологічних інститутах [2, 3]. були реор ганізованими в 1920-х роках [4, 5], інші розділяли точку зору, що науково-дослідні кафедри педагогіки зазначеного періоду займалися суто підготовкою на уковців [6] і носили дослідницький характер [7, 8].

Однак поза увагою дослідників залишилися питання загальноукраїнської підготовки науково - педагогічного й педагогічного персоналу закладів освіти в 20-ті роки XX ст., розвитку теоретичних за сад вітчизняної педагогіки поряд з педологічним ученням.

2. Мета та задачі дослідження

Мета дослідження - довести, що організовані на початку 1920-х років кафедри педагогіки й педо логії мають спільні витоки, специфіку становлення й розвитку.

Для досягнення мети були поставлені такі за дачі:

1. Дослідити особливості організації кафедр педології в інститутах народної освіти України.

2. Довести, що кафедри педології сприяли роз виткові педагогічної науки й були реорганізованими в кафедри педагогіки.

3. Переконати, що у своїх єдності та структурі науково-дослідні кафедри педології й педагогіки за безпечували українські освітні заклади науково- педагогічними й педагогічними кадрами.

4. Матеріали й методи дослідження

При написанні статті автор вдавався до вико ристання таких методів:

- історико-структурного (структуризація ві дібраної вітчизняної педагогічної літератури й спів віднесення її із зазначеним періодом становлення й розвитку кафедр педагогіки);

- історико-генезисного (аналіз особливостей розвитку кафедр педагогіки з урахуванням соціально - політичних і педагогічних чинників 20-х років XX);

- історико-компаративістського (на підставі порівняння й зіставлення діяльності досліджуваних кафедр, змістовних аспектів їхньої роботи сформу льовано висновки).

5. Результати дослідження

У 1920 р. після ліквідації університетів і ство рення мережі спеціалізованих вишів, у яких кафедри було замінено предметними комісіями, провідні вчені старої генерації почали теоретичну й практичну про- робку питання створення нових форм організації до слідної роботи [4]. Визначною подією в завершенні побудови системи вищої освіти України радянських часів стала постанова Раднаркому УСРР «Про засну вання науково-дослідних катедр і забезпечення пра цівників науково-дослідних катедр» від 2 грудня 1921 р. [8, 9]. В існуючій системі професійно-технічної й наукової освіти науково-дослідні кафедри завершили побудову вишів [7].

Після організаційної роботи на кінець 1924 р. в УСРР було створено 86 науково-дослідних кафедр. Педагогічні ж науки (педагогіка, педологія, історія педагогіки, психологічна педагогіка, соціальна педа гогіка тощо), а також дефектологія, рефлексологія почали активно розвиватися на організованих у Киє ві, Одесі, Харкові науково-дослідних кафедрах педо логії. Відомо, Київська й Одеська кафедри педології були утворені на підґрунті педологічних інститутів [10]. Розвиткові кафедр педології серед спектру но- востворених кафедр відводилося особливе місце, оскільки в цей час в Україні стартував загальнонаці ональний всеобуч. Вони зосередили у своєму складі і педагогів, і рефлексологів, і психологів, і фізіологів, і педіатрів.

Отже, Київська науково-дослідна кафедра пе дології розпочала свою роботу 16 листопада 1921 р. і була першою в Україні науково-дослідною кафедрою педології (упродовж 1920-1921 років вона функціо нувала в якості Педологічного інституту). На загаль них зборах кафедри 16 листопада 1921 р. ухвалено 4 секції та їх персональний склад. Так, секцію педаго гіки очолив керівник кафедри професор С. А. Анань- їн; секцію фізіології та гігієни дитинства - В. В. Ра- дзімовська; секцію практичної педагогіки - Я. Ф. Че піга; на головування секції дефективної дитини за просили лікаря А. В. Володимирського. До складу наукових співробітників обрали І. П. Соколянського, Г. Є. Жураківського, О. М. Раєвського, Р. І. Черанів- ського, В. А. Головковського, Пелеха, Готесмана та Слуцького [11].

Паралельно з Київською кафедрою педології була створена подібна кафедра в Одесі у структурі Одеського педологічного інституту (первісна назва - лабораторія при камері суду для неповнолітніх), за снованого в 1914 р. [1]. З огляду на предмет дослі дження викликає інтерес педагогічна секція інститу ту, яка впродовж 1921 р. підготувала збірник «Мате риалы для школьных работников», прочитала лекції (у самому інституті, повітах і губернії) про соціальне виховання, трудову школу, викладання рідної мови, основні етапи духовного розвитку дитини, з характе рології тощо [12]. У 1922 р. співробітники кафедри проводили експериментальні дослідження, вивчали дітей у зв'язку з біологічними й соціальними факто рами їхнього росту й розвитку. Для цього в лікарсь ко-педагогічному кабінеті м. Одеси й Одеському до слідному колекторі для «дефективних» дітей, що дія ли як допоміжні установи кафедри, проводився збір й аналіз великого фактологічного матеріалу про дітей, їхню поведінку й творчість [12]. При науково- дослідній кафедрі педології Одеси існували 2 секції: дефектології й соціальної педагогіки [13].

Щодо становлення кафедри педології при Ха рківському ІНО, варто відзначити, що в зв'язку з від криттям при ХІНО факультету соціального вихован ня й створенням двох кафедр педології на Правобе режній Україні (Київ, Одеса) на підставі заяви декана факультету соціального виховання О. І. Попова Нар- комос ухвалив 8 вересня 1922 р. організувати в м. Харкові (на Лівобережній Україні) науково-дослідну кафедру педології із секціями загальної педології (керівник - професор завідувач кафедри біології ІНО Т. А. Шацилло); патологічної педології (керівник - професор медінституту В.П. Воробйов); соціальної педології (голова Головсоцвиху Л. Р. Менжинська); педагогіки (керівник секції, кафедри, декан факуль тету соціального виховання ХІНО О. І. Попов) [14, 15], відбулося в середу 4 жовтня о 13.30 у приміщен ня Наукового комітету. До створення кафедри педо логії при ХІНО діяв педагогічний гурток з такими секціями: педологічною, вільного виховання, мови [3].

Члени кафедри працювали на дослідно- педологічній станції Укрсоцвиху в складі таких від ділів: лікувально-педагогічний кабінет із лабораторі ями обслідування, рефлексологічною й педагогіч ною; кабінет соціальної педагогіки із шкільним, до шкільним секторами й сектором інтернатних уста нов; кабінет дитячого руху. Співробітники станції (проф. І. П. Соколянський (зав. станції), Н. М. Сибір- цева (зав. лік.-пед. кабінету), проф. О. С. Залужний (зав. кабінету соціальної педагогіки), П. Ю. Волобу- єв, Т. П. Гарбуз, М. Г. Герасимович, А. Б. Залкінд, І.С. Картузанська, М. Н. Ліхтеров, С. О. Мухіна, В. Павловський, В. П. Протопопов) вивчали різні про блеми теорії й практики, зокрема перепідготовки вчителів, дидактики й методики, дошкільного вихо вання, методологічні питання вивчення дитини й ди тячого колективу, раціоналізація педагогічного про цесу в школі, його організаційних форм [5, 16].

Вагомим у відновленні наукового потенціалу країни, у тому числі й педагогічної науки, став 1924 рік: перед педагогікою постало завдання дослі дити «соціально-класове» середовище, дитячий коле ктив, його довкілля. Відбулися незначні зміни в ро боті кафедр педології, які зумовлені ще й затвердже ним колегією НКО 9 лютого 1925 р. «Положенням про науково-дослідні катедри» [17], відповідно до якого кафедри як і раніше належали ВУАН, брали участь в організованих нею з'їздах, конференціях, нарадах, надавали допомогу ВНЗ у навчальній праці, у своїй же практичній роботі користувалися всім необхідним обладнанням вишів (лабораторіями, бібліотеками, майстернями, кабінетами тощо). Усі НДК у процесі своєї роботи ставили собі за мету організувати за ра хунок операційних асигнувань власні лабораторії, на уково-допоміжні установи з метою їх реорганізації в самостійні науково-дослідні інститути.

Отже, 1925-1926 н. р. ознаменувався існуван ням двох науково-дослідних кафедр педагогіки в Україні, діяли вони вже офіційно у складі інститутів народної освіти: Київському й Харківському [18]. Плани роботи кафедр розглядалися правліннями ІНО, затверджувалися Головнаукою [13]. Однак ки ївська кафедра до 1929 р. залишилася педологічною. Оскільки офіційних пояснень цьому на сьогодні не має, автор припускає, що це було пов'язано з харак тером діяльності й особистості її завідувача - профе сора, доктора фізіологічних наук, засновника україн ської школи фізіологів і біохіміків В. В. Радзімовсь- кої, яка була 15 вересня 1929 р. звільнена з посади керівника кафедри педології КІНО й ув'язнена та ре пресована на 10 років у справі СВУ.

У 1926 р. кафедра педології КІНО складала ся з 4-х секцій: фізіології дитинства (керівник В. В. Радзімовська, член С. М. Плотнікова) з підсекцією рефлексології (керівник К. С. Макульський); екс периментальної педагогіки й педагогічної психоте хніки (керівник О. М. Раєвський); історії та систе ми педагогічної техніки (керівник І. Б. Селіхано- вич, член Г. Є. Жураківський); дошкільного вихо вання (керівник О. І. Дорошенко). За відсутності керівника секції дидактики його обов'язки розпо ділено між О. М. Раєвським і І. Б. Селіхановичем, до членів секції входив А. Ф. Музиченко. Секцією індивідуальної педагогіки, яку кафедра ухвалила 1926 р., керував В. М. Гакебуш, однак Укрголов- наука не затвердила його на цій посаді. Аспіранта ми кафедри стали Г. С. Костюк, В. І. Помагайба, Д. Ф. Миколенко, О. О. Андрієвська, К. А. Заїкина, М. Ф. Ярошівський, О. С. Кулінич, К. Т. Федорів- ський, О. Г. Дертєва, Л. А. Гордон, Д. І. Огород ник, Є. К. Сухенко, М. В. Яцутін, М. К. Шейко. Також до складу кафедри зараховано декілька осіб кандидатів у наукові співробітники: В. А. Голов- ківський, І. В. Карпов, Я. Б. Резник та ін. Співробі тники кафедри були переконані, що педологія й споріднені з нею педагогічні й психологічні науки можуть розвиватися на ґрунті наукового експери менту [19].

Відомо, що в 1924 р. Одеський педологіч ний інституту було реорганізовано. Члени кафедри (М. М. Тарасевич, А. К. Монтелі, А. Г. Готалов-Готліб, І.С. Мільман, С. О. Лозинський, Н. Г. Пруднікова, А. В. Громашевський, М. Н. Нейдин та ін.) зосереди ли свої дослідження в обласній дослідній педологіч ній станції в складі кабінетів соціального виховання й лікарсько-педагогічного [12]. Той факт, що «серед співробітників наукових педагогічних журналів Хар кова, Москви й Ленінграду було багато одеситів», став вирішальним у відновленні роботи кафедри пе дології в 1925 р., адже викладачі, а особливо методи сти Одеського ІНО, брали активну участь у видавни чій практиці [13]. Саме завдяки сприянню наукових співробітників колишньої кафедри педології було організовано кафедру педагогіки й педології при Одеському ІНО, котра складалася з таких секцій: педологічної, методично-методологічної, організації виховання й освіти, історії виховання й навчання. Кожна секція була забезпечена відповідною кількіс тю наукових співробітників, здатних керувати аспі рантурою. Керівником кафедри був проф. М. І. Гор- дієвський.

Головою педологічної секції призначено проф. С. О. Шевальова, який упродовж декількох років очо лював кафедру рефлексології. Методично-методоло гічну секцію очолив проф. К. М. Щербина, який керу вав кафедрою методики й брав активну участь у роботі Одеського ІНО як громадсько-педагогічного центру. Пізніше при кафедрі виникла секція народної освіти й загальної дидактики, керівником якої призначено А. Г. Готалова-Готліба, відкриття якої пов'язане з тим, що загальна дидактика вийшла з вузьких рамок техніки навчання Untemchtslehre (нім. дидактика), набула щіль них зв'язків із психологією, педологією, системою осві ти й історією педагогіки. У цілому робота кафедри пе дагогіки й педології Одеського ІНО впродовж 1927 1930 років полягала в дослідженні педагогіки XVIII-XX століть і перекладі українською мовою вибраних творів видатних педагогів того часу.

У зв'язку з реорганізацією мережі педагогічної освіти відбулася й реорганізація кафедр. Так, у листі до Головнауки (Харків) від 6 березня 1930 р. від за ступника директора ІНО Одеси Гурова йшлося про значні досягнення кафедри педагогіки й педології в роботі щодо «раціоналізації промисловості з боку трудових процесів». Автор звертається з проханням виділити з реорганізованої кафедри філію чи секцію відповідного Науково-дослідного інституту [13]. Ка федра педагогіки (1929 р.) Київського ІНО також утворила Київську філію УНДІПу.

Щодо характеристики харківської кафедри педології зазначимо, що вона була найбільшою з усіх кафедр педології в Україні [20]. 28 березня 1925 року на засіданні Президії Укрнауки було схвалено рішення про перейменування кафедри педології в науково-дослідну кафедру педагогіки [14] з такими секціями: методології, рефлексології, соціальної педології, педагогічної техніки. Уже в 1925-1926 н.р. особовий склад кафедри налічував 15 осіб професорсько-викладацького складу та 22 аспіранти [21].

З огляду на зростання й поглиблення роботи кафедри її завідувач О. І. Попов у 1925 р. подав кло потання до президії Укрнауки про перетворення ка федри на «Науково-дослідний інститут педагогіки». У документі зазначалося, що кафедра об'єднала на вколо себе найбільш активних і кваліфікованих пра цівників наукової педагогіки м. Харкова, а також сприяла популяризації наукових досліджень педаго гічних проблем: її співробітники організували три рефлексологічні лабораторії й лабораторні студії з проблем соціальної педагогіки й методики з дидакти кою разом з Досвідною станцією Укрсоцвиху [22]. 19 грудня 1925 р. Управління науковими установами Наркомосу УРСР затвердило проект реорганізації науково-дослідної кафедри педагогіки ХІНО в Укра їнський науково-дослідний інститут педагогіки (УН- ДІП) на чолі з О. І. Поповим для розвитку в Україні «науково-дослідчої» праці в галузі педагогіки й бли зьких до неї наук, а також для підготовки кадрів нау кових робітників у цій галузі й викладачів педагогіч них вишів [13, 23]. освіта педагогічний викладацький кафедральний

Із наукових позицій інститут розробляв питан ня виховання, вивчення дитинства, юнацтва й дорос лих, готував кваліфікованих робітників педагогічної науки й викладачів ВНЗ у галузі педагогіки, прово див наукові консультації з усіх педагогічних питань й узагальнював результати науково-педагогічних дос ліджень учених України [24]. Організаційне оформ лення УНДІПу відбулося в жовтні 1926 р. Уже на кінець грудня 1926 р. у 11 секціях інституту працю вало 110 наукових працівників, у тому числі 17 кері вників і дійсних членів, 13 наукових співробітників, 49 аспірантів і 31 стажист [25].

Однак діяльність науково-дослідних кафедр педології й педагогіки була нетривалою. Постановою РНК УСРР від 11 серпня 1930 р. «Про реорганізацію мережі й системи педагогічної освіти» наголошено, що «розвиток педагогічної освіти в республіці пови нен бути спрямованим у той спосіб, щоб упродовж найближчого часу остаточно організувати всі педаго гічні навчальні заклади на вищі педагогічні навчальні заклади» [26]. До мережі педагогічних навчальних закладів увійшли інститути соціального виховання, педагогічні інститути професійної освіти, фізико- хіміко-математичні інститути, інститути комуністич ної освіти, інститути фізкультури, інститути лінгвіс тичної освіти.

Щодо науково-дослідних установ України, то в 1930 р. їхню педагогічну вертикаль становили Інститут педагогіки (Харків), філіал інституту пе дагогіки (Київ), Інститут фізичної культури (Хар ків), філіал інститут фізкультури (Одеса) [27]. Зо середження наукової роботи лише у великих міс тах не сприяло підвищенню рівня викладання пе дагогічних дисциплін, їх розвиткові в інших містах України. З розширенням мережі вищих педагогіч них навчальних закладів 1930 р . «професурі необ хідно було опанувати цілий арсенал засобів науко вої педагогіки» [6]. Виникла нагальна потреба в організації при всіх вишах науково-педагогічних кафедр [28] за спеціальними й основними дисцип лінами ВНЗ, де поруч з методично-педагогічним вихованням майбутніх викладачів прогресувала справа їхньої наукової кваліфікації.

Висновки

1. Таким чином, у дослідженні виявлено дія льність трьох науково-дослідних кафедр педагогіки й педології (київської, одеської та харківської), органі зація яких зумовлена розвитком вищої педагогічної освіти України та потребою в підготовці науково- педагогічних кадрів і розвитку педагогічної науки.

2. Доведено, що відкриттю кафедр педології сприяв розвиток педологічного вчення, що зумовлено було потребою у вивченні особливостей розвитку особистості дитини. Через пріоритетні напрями соці ально-політичного розвитку країни провідне місце в системі освіти посіли педагогічні науки з метою дос лідження питань не лише особистості, а й колектив ного розвитку.

Таким чином кафедри педології розширилися педагогічними секціями й набули статусу педагогічних.

3. Характеризуючи і співставляючи секційне забезпечення кожної кафедри, можна висунути твер дження, що досліджувані нами кафедри не були окремими структурними одиницями, а діяли як єдина взаємодоповнююча наукова мережа України з питань вивчення дитинства й розробки форм і методів робо ти з ним, підготовки науково-педагогічних і педаго гічних кадрів.

На початку 1930-х років мережа педагогічних вишів значно розширилася, що потребувало масшта бної роботи в напрямах розвитку педагогічної науки й підготовки відповідних спеціалістів. Це сприяло утворенню кафедральної системи педагогічних ВНЗ, де науково-дослідні кафедри набули статусу науково- педагогічних.

Література

1. Тарасевич Н. Педологические институты, как самостоятельные научные центры. История развития Одесского Пе дологического Института // Путь просвещения. 1923. № 4. С. 126-149.

2. Научная деятельность Одесского педологического института // Наука на Украине. 1922. № 3. С. 242-243.

3. В педагогическом кружке при ИНО // Наука на Украине. 1922. № 2. С. 153.

4. Водотика С. Г. Шляхи поступу сучасного соціального знання в Україні XXI ст. у світлі досвіду 1920-х років: співвідношення еволюційного і революційного шляхів розвитку науки // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2014. № 40. С. 210-216.

5. Кузьменко М. М. Науково-педагогічна інтелігенція в УСРР 20-30-х років: соціально-професійний статус та освітньо-культурний рівень: монографія / Донецьк: НОРД-ПРЕСС, 2004. 455 с.

6. Карпов І. В. Підготовка кадрів і науково-дослідницька робота в ВИШах // Шлях освіти. 1930. № 10. С. 142-160.

7. Котов Т. Науково-дослідницька робота на Україні // Студент революції. 1922. № 1. С. 27.

8. Ряппо Я. Положення про науково-дослідні кафедри УРСР // Наука на Україні. 1922. № 1. С. 112-116.

9. Об учреждении научно-исследовательских кафедр и обеспечении ученых работников научно-исследовательских кафедр // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1921. № 25. Ст. 726.

10. Дальнейшее развитие сети научно-исследовательских кафедр на Украине // Наука на Украине. 1922. № 2. С. 136-138.

11. Центральний державний архів вищих органів влади України (ЦДАВО України). Ф. 166. Оп. 2. Спр. 463. Арк. 4-4об.

12. Новицька О. Організація та діяльність науково-дослідних кафедр педагогіки в Україні у 1920-ті роки // Історико- педагогічний альманах. 2013. № 1. С. 71-82.

13. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 6. Спр. 4664. Арк. 257.

14. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 471. Арк. 66.

15. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 2. Спр. 1206. Арк. 21.

16. Башкір О. І. Становлення кафедри педагогіки на Харківщині в 20-ті роки XX сторіччя: збірник наукових праць // Педагогіка та психологія. Харків: Смугаста типографія, 2015. № 50. C. 148-156.

17. Положення про науково-дослідчі катедри // Бюллетень Наркомосвіти. 1925. Ч. 4. С. 75.

18. Список науково-дослідчим катедрам (Додаток №2) до постанови Ради народних комісарів УСРР №236 // Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1926. № 29. С. 472.

19. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 6. Спр. 4634. Арк. 211.

20. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 6, Спр. 4579.

21. Утворення Науково-Дослідного Інституту Педагогіки в Харкові // Шлях освіти. 1925. № 12. С. 240.

22. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 6. Спр. 4580. Арк. 12.

23. Хроніка по УСРР // Шлях освіти. 1926. № 10. С. 152.

24. Ярмаченко М. Д. Становлення Українського науково-дослідного інституту педагогіки / Ред кол. Н. М. Бібік та ін. Інститут педагогіки: погляд через роки (До 75-річчя від дня заснування Українського науково-дослідного Інституту педа гогіки). Київ: Педагогічна думка, 2002. 216 с.

25. Про реорганізацію мережі й системи педагогічної освіти // Бюлетень народного комісаріату освіти УСРР. 1930. № 40. С. 3

26. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 10. Спр. 562. Арк. 132.

27. Про запровадження катедральної системи у педагогічних вишах // Бюлетень народного комісаріату освіти УСРР. 1930. № 43. С. 1.

Анотація

У статті виявлено особливості становлення й розвитку кафедр педагогіки у структурі Інститутів на родної освіти (ІНО) (1922-1930), доведено, що на основі постанов про науково-дослідні кафедри 1922 і 1925 років закладено фундамент розвитку педагогічної теорії й практичної підготовки викладацького корпусу вищих педагогічних навальних закладів. Тісна співпраця кафедр педології й педагогіки з ІНО сприяла утворенню кафедральної системи педагогічної освіти на початку 1930-хроків Ключові слова: кафедра, педологія, педагогіка, наука, дослідний, інститут, освіта, педагогічний, учи тель, становлення

Размещено на Allbest.ru