Психолого-педагогічні якості диригента оркестру та специфіка диригентської підготовки майбутніх учителів музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психолого-педагогічні якості диригента оркестру та специфіка диригентської підготовки майбутніх учителів музики

Ду Ханьфен аспірант Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Диригентська діяльність багатофункціональна і включає такі основні функції як інтерпретаційно-аналітичну, виконавсько-управлінську, психолого-педагогічну і організаційну, які складають основний професійний зміст роботи диригента.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існує загальноприйняте визначення поняття «стиль керівництва», яке представляє собою сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, зумовлених специфікою завдань, поставлених перед колективом, взаємовідносинами керівника з підлеглими і обсягом його посадових повноважень, особистісними якостями всіх членів колективу.

На думку психологів це визначення в психолого-соціологічному аспекті виходить з теорії гуманістичної психології (humanistic psychology), засновником якої став американський психолог Абрахам Маслоу (Abraham Maslow; 1908-1970), відповідно до розробленої ним ієрархічної моделі мотивації діяльності людини.

У деяких джерелах стиль і метод керівництва є тотожними. Вперше про стилі керівництва заговорили німецькі дослідники Г. Гибш і М. Форверг, які відзначали: «Під стилем керівництва розуміється спосіб, яким здійснюється функція керівництва особами, її виконують в певній групі» [1, с. 87].

Російські психологи Д.П. Кайдалов і Є.І. Суіменко вважають, що «стиль керівництва - це стійка сукупність особистісних, суб'єктивно-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод керівництва» [2, с. 57].

Це ж визначення наводиться і в популярному психологічному словнику під редакцією В.І Войтко «Стиль керівництва - це система способів діяльності, яка постійно повторюється, має внутрішню гармонію та цілісність і забезпечує ефективне здійснення функцій управління в даних конкретних умовах» [3, с. 183].

Подібним є визначення російського психолога, академіка А.Л. Журавльова, який «під стилем керівництва розуміє індивідуально-типові особливості цілісної, відносно стійкої системи способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив з метою ефективного виконання управлінських функцій» [4, с. 256].

Російський дослідник А.М. Омаров дає власне розуміння індивідуального стилю, який трактується ним як «особлива форма поєднання виробничої функції керівника і його функцій регулювання особистісних взаємин між членами підлеглого йому колективу» [5, с. 143].

Англійці М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі визначають стиль керівництва як «узагальнені види поведінки керівника у відносинах з підлеглими в процесі досягнення поставлених цілей». У цьому визначенні автори виходять із зовнішнього компонента міжособистісних професійних відносин керівника з підлеглими як істотної ознаки стилю керівництва [6].

Що стосується галузі освіти і навчальної діяльності, то за думкою російських психологів І.Є. Вегерчука, Н.В. Васіної та Л.Г. Лаптєва, слід зазначити, що управлінська діяльність системі освіти розуміється в руслі акмеологічного підходу - як «індивідуально властивий спосіб використання творчого потенціалу на різних життєздатних етапах» [7, с. 42-46].

Таким чином, аналіз визначень поняття «стиль керівництва» різними авторами визначається такими суттєвими ознаками:

- сукупність форм організації, методів, прийомів, які застосовує керівник;

- система прийомів, способів, яка має відносну стабільність;

- індивідуальні особливості особистості, відносини з підлеглими, колегами, керівниками;

- типові, узагальнені способи керівництва;

- спрямованість способів керівництва на ефективне досягнення поставлених цілей і завдань.

Мета статті - визначити сутність професійних і психологічних якостей диригента, основні тенденції підготовки майбутніх вчителів музики до диригентської діяльності в руслі вимог європейської спільноти.

Інтерпретаційно-аналітична функція передбачає наявність у диригента навичок аналізу, інтерпретації та художньо-образного розуміння музичних явищ, їхнього високохудожнього виконання. Психолого-педагогічна функція передбачає знання і володіння диригентом основних методів психолого-педагогічної комунікації в процесі роботи з оркестром або музичним колективом.

Організаційна функція полягає в умінні найбільш ефективно управляти колективом музикантів, здійснюючи виконання поставлених завдань.

Перед диригентом стоїть завдання в здійсненні як художніх, так і організаційних завдань і функцій, притаманних різноманітним видам діяльності. Насамперед, це відноситься до спілкування і психічних взаємодій.

Для успішної діяльності диригента необхідно, щоб у ньому поєдналися якості керівника і соціально-психологічні якості лідера.

Виклад основного матеріалу дослідження. Загальновідомо, що в психології керівництва існує загальноприйнята характеристика стилів керівництва та відповідно типів керівників. Найбільш поширена версія з них характеризується таким чином:

- авторитарний (директивний) стиль - базується більшою мірою на організаційно-розпорядчих методах. Керівник, що дотримується цього стилю, догматичний, неодмінно жадає підпорядкування людей своїй волі, не терпить заперечень і не прислуховується до іншої думки, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального проходження його вказівок - «робити, що велено».

- демократичний (колегіальний) стиль - характеризується особливим підходом до управління робочим процесом. Саме слово «управління» в даному випадку відноситься саме до роботи, а не до співробітників. Керівнику важлива думка колективу, і саме тому демократичний стиль керівництва називають ще «колегіальним». У цьому випадку відповідальність і повноваження розподіляються між колективом.

- ліберальний (нейтральний, анархічний) стиль - відсутність розмаху в діяльності, безініціативність і постійне очікування вказівок зверху, небажання прийняти на себе відповідальність за рішення і їхні наслідки, коли вони несприятливі. Керівник, який використовує цей стиль, мало втручається в справи підлеглих і взагалі не виявляє особливої активності, виступає в ролі посередника у взаєминах з іншими колективами. Як правило, він дуже обережний, непослідовний у діях, легко піддається впливу оточуючих, схильний поступатися обставинам і миритися з ними, може без серйозних підстав скасувати раніше прийняте рішення.

Ці стилі керівництва в практиці можуть переплітатися і поєднуватися.

Однак, для диригентської професії необхідні не тільки якості керівника (менеджера), але і здатність невербального харизматичного впливу - харизми (від грец. Харісца - про дар від Бога - «помазання»). Це якість можна визначити сучасним поняттям лідерства, яке свого часу обґрунтував російський психолог, засновник сучасної наукової соціальної психології Паригін Б.Д. (1930-2012). На його думку, типологія лідерства, як якості, визначається такими особливостями діяльності:

- за змістом діяльності: лідери потрійного типу - лідер-натхненник, лідер-виконавець, лідер-натхненник і організатор;

- за стилем керівництва: авторитарний («автократ»), демократичний («демократ»), змішаний («ліберал», «нейтрал»);

- за характером діяльності: «універсал» - проявляє свої якості постійно в будь-якій ситуації і «ситуаційник» - проявляє свої якості тільки в певній ситуації. [8]

Не дивлячись на різні уточнюючі визначення психологів, все одно особистісні якості і стилі керівництва, які необхідні диригентові, зводяться до триєдиної характерній рисі, яка включає в себе - авторитарність, ліберальність і демократичність.

В історії становлення і розвитку диригентського мистецтва до авторитарних керівників відносили великого італійця Артуро Тосканіні (Arturo Toscanini; 18671957), австрійця Густава Малера (Gustav Mahler; 1860-1911), які при керівництві оркестром не допускали ніякої творчої ініціативи з боку оркестрантів, диктаторськи встановлюючи своє розуміння звучання оркестру.

До диригентів демократичного стилю керівництва слід віднести основоположника однієї з сучасних диригентських шкіл, угорця Артура Нікіша (Nikisch Artur; 1855-1922) і німецького диригента Вільгельма Фуртвенглера (Gustav Heinrich Ernst Martin Wilhelm Furtwangler; 1886-1954).

Видатний російський диригент, професор Геннадій Рождественський найбільш точно висловився про оптимальний стилі керівництва оркестром, відзначаючи, що «в ідеалі - оркестр може бути блискучим співрозмовником диригента. Яскраве виконання досягається тоді, коли диригент пропонує свою концепцію музичного твору, отримуючи натомість велику виконавську віддачу, реалізацію концепції і навіть доповнення до неї. Стовідсоткова диктатура диригента навряд чи дасть значний художній результат» [9, с. 43-44].

Що стосується харизматичного впливу на оркестр, то тут доречно навести твердження іншого майстра - російського диригента Кирила Кондрашина (1914-1981): «Диригент «випромінює» якісь гіпнотичні струми. Саме таким шляхом він передає оркестру не тільки темпові і ансамблеві сторони свого трактування; це стосується і багатьох інших дуже важливих речей, наприклад, звукового балансу і тембру» [10, c. 3].

Психологічні особливості диригентської діяльності обумовлені тим, що диригентові доводиться керувати колективом, що складається з музикантів різного рівня підготовки, з різними характерами і темпераментами і різними психологічними особливостями. Тому найважливішою психологічною якістю, необхідною диригенту, є вміння спілкуватися з людьми, вміння встановлювати ділові, творчі стосунки з музикантами і використовувати ці вміння для реалізації своїх художніх намірів. Висловлення видатного німецького диригента Бруно Вальтера (Bruno Walter Schlesinger; 1876-1962) підтверджує те, що головним в диригентській покликання вважається вміння спілкуватися.

Ще одними з найважливіших якостей диригента є його так зване «духовне обличчя» і творчий потенціал.

Видатні диригенти сучасності Артуро Тосканіні і Густав Малер, Отто Клемперер (1885-1973) і Вільгельм Фуртвенглєр, Шарль Мюнш (1891-1968) і Бруно Вальтер, Стефан Турчак (1938-1988) і Леопольд Стоковський (1882-1977), Арій Пазовський ( 1887-1953) і Самуїл Самосуд (1884-1964), Євген Мравинський (1903-1988) і Олександр Гаук (1893-1963), Геннадій Рождественський і Євген Светланов (1928-2002), Вероніка Дударова (1916-2009), володіючи різними темпераментом і творчим почерком, досягли найвищих вершин творчості, оскільки їх особистісні якості поєднувалися з видатними музичними здібностями. Сила передачі власного творчого задуму їхньої творчості залежала від глибини і серйозності моральних поглядів, багатства емоційного життя, широти розумового кругозору.

Виділяючи вище названі психологічні особливості особистості диригента, його типологію і стиль керівництва художнім колективом, слід зазначити, що перераховані професійні характеристики стосуються в основному діяльності професійних музичних колективів, де завдання диригентів стоять виключно в рамках професійного музичного творчості.

Підготовка до диригентської діяльності майбутніх вчителів музики має свою специфіку, яка обумовлюється майбутньою професією і передбачає оволодіння необхідними додатковими професійними якостями, які передбачені державними стандартами підготовки вчителя музики.

У даний час, згідно Рекомендацій Європейського Парламенту та Ради Європи зі створення Європейських меж кваліфікацій навчання впродовж життя, підходи в підготовці майбутніх вчителів в загально педагогічному аспекті зосереджені на формуванні ряду компетенцій, якими повинен володіти майбутній вчитель.

Ці компетенції прийнято розділяти на загальні і спеціальні.

За думкою українського дослідника, професора М.М. Поповича до складу загально компетенцій входять інструментальні, міжособистісні та системні.

Інструментальні компетенції включають когнітивні здібності і технологічні, лінгвістичні, комунікативні вміння. Міжособистісні компетенції передбачають індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виявляти почуття і формувати стосунки, критичним осмисленням і здатністю до самокритики, умінням працювати в групі, брати на себе соціальні та етичні зобов'язання. Системні компетенції - це поєднання розуміння, відносини і знання, що дозволяє сприймати співвідношення частин цілого між собою й оцінювати місце кожного з компонентів в системі, здатність планувати зміни з метою вдосконалення системи і конструювати нові системи.

В умовах здобуття вищої освіти спеціальні компетенції набуваються на двох рівнях - бакалавра і магістра.

На рівні бакалавра особистість повинна проявляти здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни, логічно і послідовно викладати засвоєні знання, усвідомлювати контекст нової інформації і давати його тлумачення, демонструвати розуміння загальної культури дисципліни і зв'язок між її розділами, розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій, правильно використовувати методи і техніки дисципліни, оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі, розуміти результати спостережень і експериментальних способів перевірки наукових теорій.

На рівні магістра випускники повинні опанувати предметної сферою на більш високому вимірі - новітніми методами і технікою дослідження, знати новітні теорії та їхню інтерпретацію; критично відслідковувати й осмислювати розвиток теорії і практики; оперувати методами незалежного дослідження та вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму.

1. Диригентська діяльність є специфічною формою художньої творчості, яка поряд з неординарними музичними якостями поєднує в собі функції керівника і соціально-психологічні якості лідера.

2. Для диригентської професії необхідні не тільки якості керівника (менеджера), але і здатність невербального харизматичного впливу, уміння спілкуватися з людьми, вміння встановлювати ділові, творчі стосунки з музикантами і використовувати ці вміння реалізації своїх художніх намірів.

3. Відповідно до сучасних загальноєвропейських вимог, підходи в підготовці майбутніх вчителів до диригентської діяльності в загально педагогічному аспекті зосереджені на формуванні загальних і спеціальних компетенцій, які поєднують у собі професійно-художні, комунікативно-управлінські та особистісно-харизматичні якості, що дозволяє виконувати поставлені освітні та художні завдання, що стоять перед майбутнім фахівцем.

диригент керівництво вчитель музика

Список джерел

1. Гибш Г., Форверг М. Введение в марксистскую социальную психологию / Гибш Г., Форверг М. / пер. с нем. Т.А. Рябушкиной. - М.: Прогресс, 1972. - 296 с.

2. Кайдалов Д. П., Суименко Е. И. Психология единоначалия и коллегиальности / Кайдалов Д. П., Суименко Е. И. - М.: Мысль, 1979. - 254 с.

3. Псхологический словарь / под ред. Войтко В.И. - К.: Высшая школа, 1981. - 240 с.

4. Социальная психология. Учебное пособие. / Отв. Ред. А.Л Журавлев. М.: ПЕР СЭ, 2002. - 351с.

5. Омаров А.М. Предприимчивость руководителя / Омаров А.М. - М.: Издательство политической литературы, 1990. - 256 с.

6. Мескон Майкл, Альберт Майкл, Хедоури Франклин. Основы менеджмента / Мескон М., Альберт М., Хедоури В. / Перевод с английского Евенко И. - М.: Издательство «Дело», 1997. - 704 с.

7. Вегерчук И.Э., Васина Н.В., Лаптев Л.Г. Творческий потенциал руководителей системы образования / Прикладная психология и психоанализ, № 2. - М.: МПА, 1997.

8. Парыгин Б.Д. Анатомия общения / Б.Д. Парыгин. - СПб: изд. Михайлова, 1999. - 301 стр.

9. Рождественский Г.Н. Дирижерская аппликатура / Г.Н. Рождественский. - М.: Музыка, 1974. - 102 с.

10. Кондрашин К. Мир дирижера / К.М Кондрашин. - Л.: Музыка, 1976. - 192с.

Размещено на Allbest.ru