Сутність поняття "образотворення" у контексті мистецької освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В арсеналі сучасної мистецької освіти налічується безліч можливостей щодо розвитку художньо-образної сфери особистості. Доцільність застосування спектру мистецько-педагогічних досліджень пов'язана з динамічними змінами в економічній, соціальній, освітній, культурній сферах.

Освітньою стратегією, що переважає сьогодні в усьому світі, є стратегія формування творчої індивідуальності, спрямована на реалізацію потенційних можливостей кожного учня, його образної сфери як атрибута духовності, основи самовираження і самореалізації. Тому, чим ефективніше розвивається художньо-образна сфера окремої особистості, тим більш динамічно і поступально здійснюється еволюція суспільного життя в цілому.

Соціальна значущість та актуальність проблеми розвитку художньо-образної сфери особистості продиктували необхідність визначення сутності поняття «образотворення» у контексті мистецької освіти. Аналіз останніх досліджень і публікацій. В даний час досить повно вивчені загальні теоретичні засади проблеми психології творчості (І. Біла, Д. Богоявленська, Л. Виготський, Є. Ільїн, І. Малахова, Я. Пономарьов, В. Роменець, Л. Єрмолаєва-Томіна, С. Яланська); питання загальних і спеціальних здібностей (В. Зінченко, О. Ковальов, М. Ростовцев, О. Терентьєв); специфіка різних видів творчої діяльності та обдарованості (Н. Лейтес, О. Матюшкін, А. Мелік-Пашаєв, В. Моляко, О. Музика, В. Рибалка). У галузі мистецької психології зміст досліджень присвячено музично-слуховим художньо-образним уявленням (Л. Благонадьожина, Л. Бочкарьов, М. Старчеус, Б. Теплов, Т. Траверсе). Розгляду музично-слухових уявлень в контексті сприйняття музики присвячено роботи С. Беляєвої-Екземплярської, А. Готсдинера, Р. Тельчарової. У зв'язку із вивченням процесів пам'яті й мислення художньо-образні уявлення висвітлюються в працях С. Волкова, В. Петрушина, А. Сохора, Н. Суслової. Окремі аспекти музичнослухових уявлень вивчалися музикознавцями Б. Асаф'євим, М. Бонфельдом, Ю. Кремльовим, В. Медушевським, Б. Яворським.

Дослідженню окремих параметрів, критеріїв, форм прояву та характеристик художньо-образного мислення присвячені праці вчених Б. Ананьєва, Р. Арнхейма, Л. Виготського, О. Костюка, В. Кузіна, О. Леонтьєва, Ю. Лотмана, В. Роменця, С. Рубінштейна. Науковці висвітлювали означену проблематику на стику психологічної науки й філософії, естетики, теорії мистецтва, педагогіки. Вони вивчали процеси розвитку різноманітних аспектів мислення та розробляли ефективні методики його діагностики.

Методологію розвитку художньо-образного мислення, художньо-творчих здібностей, процесу сприймання та інтерпретації творів мистецтва розкрито в працях Е. Абдуліна, Ю. Алієва, О. Апраксіної, Н. Батюк, Л. Безбородової, Н. Ветлугіної, Н. Гродзенської, А. Козир, О. Колоянової О. Комаровської, Н. Лисіної, Л. Масол, Н. Миропольської, Г. Падалки, О. Просіної, О. Ростовського, О. Рудницької, Л. Хлєбникової, Л. Шрагіної, С. Шипа, О. Щолокової, Н. Яковлевої.

Мета статті аналіз наукових поглядів щодо проблеми розвитку образної сфери особистості та можливостей мистецтва у здійсненні процесу образотворення. Обґрунтування означених поглядів та можливостей для визначення сутності поняття «образотворення» в контексті мистецької освіти.

Як показує аналіз наукових джерел, в сучасних дослідженнях відсутнє чітко сформульоване визначення сутності поняття «образотворення»; не визначено структуру образотворення та її компонентний склад; не досліджені особливості формування умінь образотворення засобами мистецтва; не опрацьовано методику цього процесу.

Здійснення аналізу теоретичних праць з культурології, психології, мистецтвознавства, загальної та мистецької педагогіки спонукало до пошуків ключових моментів у тлумаченні поняття «образотворення». Досліджуючи сутність даного комплексного поняття ми з'ясували, що його основу складають психічні процеси, які водночас є першоджерелом художньо-образного мислення (пам'ять, увага, уява, уявлення).

Розглянемо детальніше вищезазначені психічні процеси, які детермінують процес образотворення. Як відомо, їх взаємозв'язок та взаємопроникнення є настільки природним і очевидним, що досить часто не дає можливості встановлення розмежування між певними психічними процесами (наприклад між уявою та образним мисленням) [1].

Варто відзначити, що окремі дослідники досить часто вживали як тотожні поняття «уява» і «фантазія». У психологічному тлумачному словнику уяву подано як «психічну діяльність, яка полягає у створенні думками образів та ситуацій, що ніколи в цілому не сприймалися людиною в дійсності» [11, с. 560].

М. Смульсон звертає увагу на доповнення образного мислення уявою, яка стає основою людської творчості, розглядаючи її як засіб виходу людини за межі реального світу, своєрідну «машину часу» [9, с. 315-317].

Пов'язує уяву з діяльністю, перетворенням людиною дійсності Т. Кириленко. Науковець наголошує, що уява, як психічний процес, передбачає певне абстрагування, відліт від дійсності, щоб потім глибше в неї проникнути з метою освоєння через ланцюг практичних дій, через працю [4]. Уяву як поштовх минулого досвіду, описує С. Рубінштейн, трактуючи її як «перетворення даного й народження на цій основі нових образів, які є і продуктами творчої діяльності людини, і прообразами для неї» [10, с. 345].

Продовження даної думки знаходимо у працях Л. Шрагіної. Вчена окреслює уяву, як основу творчості людини, особливістю якої є здатність оперувати образами, що дозволяє «перестрибувати» через недостатньо зрозумілі етапи мислення й уявити кінцевий результат. Авторка зазначає, що образи формуються не лише шляхом перекомбінування елементів наявних у пам'яті уявлень, а й шляхом їхнього переосмислення, наповнення новим значеннєвим змістом. Така діяльність вимагає оцінювання, відбору, узагальнення. Відтак, мислення розглядається як певна програма, що обумовлює протікання процесів уяви.

Уява й мислення взаємозалежні й взаємообумовлюють одне одного в процесі пізнання. Уява стає видом діяльності, що формує нові поняття, тобто сприяє переходу від чуттєвого до раціонального, насамперед, від уявлення до поняття. Цей перехід супроводжується перетворенням конкретного чуттєвого образу [5]. творчий уява самовираження освітній

Роль уяви в процесі творчого пізнання можна визначити як один зі способів використання наявних у людини знань для отримання нових, як перенесення знань із однієї галузі в іншу, властивості якої слід вивчити для вирішення пізнавальних завдань. Мислення у формуванні образів уяви відіграє чільну роль, оскільки відображає найістотніші, найзакономірніші та найзагальніші зв'язки дійсності. Саме ці особливості уяви здатність оперувати образами й трансформувати їх за умов браку повної інформації дають підставу вважати її психологічною основою людської творчості.

Безперечно, уяву неможливо штучно ізолювати від решти психічних процесів, явищ. Уява тісно переплітається з пам'яттю, мисленням, сприйманням, відчуттям. Так С. Рубінштейн, окреслюючи їх взаємодію, відмітив, що повноцінне функціонування психіки розпочинається з останніх двох процесів, які є основою спостереження, котре, в свою чергу, постачає уяву так званим будівельним матеріалом у вигляді вражень.

Досліджуючи взаємодію фантазії та сприймання, В. Роменець стверджує, що для процесу сприймання недостатньо лише впливу на органи чуття та появи враження. Сприймання є завжди суб'єктивним (правдиво відтворює дійсність або викривлює її) і пов'язане з досвідом людини. Вчений наводить приклад з повсякденного життя, коли при зустрічі знайомого ми пов'язуємо його образ зі згадуваною ситуацією з минулого, а наша уява вже малює його майбутні ймовірні вчинки. «Доповнення до образу, який сприймається, уявлень, пам'яті є вже синтез, нерідко творчий» [11, с. 133].

Про неминучий взаємовплив та взаємопроникнення процесів уяви та образної пам'яті згадує С. Рубінштейн. Вчений зазначає, що наші спогади не є точним відтворенням подій з плином часу вони піддаються корекції уяви. Зв'язок між ними полягає в тому, що уява базується на минулому досвіді, а образна пам'ять певною мірою видозмінює відтворюване.

Сутність поняття «образотворення», на нашу думку, також становить сукупність сприйняття, уяви, фантазії, особистісних властивостей (динамізм, творча спрямованість, творча активність, самостійність) та якісних характеристик процесу мислення (дивергентність, конвергентність, швидкість, гнучкість, оригінальність мислення, широта категоризації, чутливість до проблеми, вміння абстрагуватися, синтезувати, перегрупувати ідеї), які реалізуються у творчій діяльності особистості.

Образотворення можна трактувати як універсальну здатність до творчості, необхідну в будь-якій сфері діяльності особистості. Образотворення проявляється і розвивається в процесі творчої діяльності людини, особливо якщо така діяльність стає професійною та пов'язана з мистецтвом.

У тлумаченні процесу пізнання мистецтва, як взаємодії сприймання, оцінювання і творення, підтримуємо наукову позицію Г. Падалки, яка інтерпретує дане поняття як узагальнююче, як процес і результат усвідомлення тих значень, що притаманні мистецтву, а також відображення дійсності в образно-художньому мисленні і творчій діяльності. Навчальне художнє пізнання це взаємодія суб'єкта (учня) і об'єкта (художнього твору), спрямована на досягнення нового знання про мистецтво [7].

Розглядаючи процес сприймання мистецтва, як основи образотворення, приєднуємось до думки Л. Виготського про взаємозв'язок сприйняття з почуттями та уявою людини, які є основою естетичної реакції [3].

Невід'ємною складовою процесу образотворення особистості вважаємо творення мистецтва, яке Г. Падалка тлумачить як процес і результат винайдення нового, того, чого раніше не було в мистецтві. Вчена наголошує, що навчальна творчість передбачає досягнення мистецьких результатів, які є новими для учня і не обов'язково містять об'єктивну новизну [7].

Суттєвим у здійсненні процесу пізнання мистецтва (є оцінювання творів мистецтва, яке Г. Падалка вважає своєрідним «каталізатором» процесуального розгортання мистецького навчання. Оцінні судження щодо мистецьких творів є основою сформованої системи естетичних та світоглядних орієнтирів особистості, Покладені в основу навчання мистецтва оцінні судження сприяють розвитку як спеціальних мистецьких здібностей, так і психічних процесів: відчуття, пам'яті, сприйняття, мислення, уяви [7].

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури щодо психічних процесів, пов'язаних з образною сферою особистості та впливу мистецтва на цю сферу ми пропонуємо власне визначення даного поняття як різнобічного, інтегрованого, багатокомпонентного цілісного особистісно-розвивального процесу. Основу даного процесу складають психічні процеси як першоджерело художньо-образного мислення (пам'ять, уява, уявлення). Суттєвого значення у змісті поняття «образотворення» набуває процес пізнання мистецтва як взаємодія сприймання, оцінювання і творення. В свою чергу така взаємодія є процесом і результатом усвідомлення притаманних мистецтву значень, відображенням дійсності в образах. Все вище окреслене є проявом здатності до творчості, необхідній в будь-якій сфері діяльності особистості. Проблема розвитку образної сфери особистості та можливості мистецтва в її активізації, спонукала до виявлення такого творчо-психічного процесу, який визначається нами поняттям «образотворення». Означена проблема володіє потужним потенціалом щодо здійснення наукових пошуків. Це, зокрема, дослідження проблематики формування умінь образотворення молодших підлітків у контексті мистецької освіти. На наш погляд воно є важливим та актуальним, адже застосування даних умінь проявляється в новизні, оригінальності, нестандартності будь-якого творчого процесу, соціальної та особистісної значущості його результатів.

Перспективу подальших розвідок вбачаємо в обґрунтуванні структурних компонентів процесу формування умінь образотворення молодших підлітків в контексті мистецької освіти.

Література

1. Віннічук І.П. До проблеми детермінування процесу уяви / І.П. Віннічук // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України: у 12 томах / за ред. В.О. Моляко. Житомир: Житомирський державний університет імені І. Франка, 2009. Т.12. Вип. 8. С. 42-52.

2. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте / Л.С. Выготский. М.: Просвещение, 1991. 93 с.

3. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции / Л.С. Выготский. Изд. 5. Испр. и доп. комментарии В.В. Иванова и И.В. Пешкова. М.: Лабиринт, 1997. 416 с.

4. Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості: навч. посіб. / Т.С. Кириленко К.: Либідь, 2007. 256 с.

5. Коршунова JI.С. Воображение и рациональность / JI.С. Коршунова, Б.И. Пружинил. М.: МГУ, 1989. 184 с.

6. Падалка Г.М. Теорія і методика мистецької освіти: інноваційна проблематика // Г. Падалка // Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент: зб. наук. пр. Вип. 5. К., 2010. С. 40-49.

7. Падалка Г.М. Художнє пізнання як взаємодія сприймання, оцінювання і творення. / Г.М. Падалка // Мистецтво та освіта. 2008. №2. С. 3-9.

8. Петровский А.В. Роль фантазии в развитии личности.

9. Психологія / [Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.]: підручник / за ред. Ю.Л. Трофімова. [3-тє вид., стереотип]. К.: Либідь, 2001. 560 с.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. / С.Л. Рубинштейн. Т. І. М.: Педагогика, 1989. 488 с.

11. Шакар В.Б. Психологічний тлумачний словник / В.Б. Шакар. Х.: Прапор, 2004. 640 с.

Размещено на Allbest.ru