Формування полікультурної компетентності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування полікультурної компетентності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів

Т.В. Лутаєва

Анотація

УДК 378.180.6:008

ФОРМУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Т.В. Лутаєва

У статті висвітлюється значущість формування полікультурної компетентності майбутніх викладачів ВНЗ, обґрунтовуються шляхи і методи формування полікультурної компетентності.

Ключові слова: полікультурна компетентність, толерантність, міжкультурна комунікація, освітній туризм, культурний шок.

Аннотация

ФОРМИРОВАНИЕ ПОЛИКУЛЬТУРНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ БУДУЩИХ ПРЕПОДАВАТЕЛЕЙ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ

Т.В. Лутаева

В статье освещается значимость формирования поликультурной компетентности будущих преподавателей высших учебных заведений, обосновываются пути и методы формирования поликультурной компетентности.

Ключевые слова: поликультурная компетентность, толерантность, межкультурная коммуникация, образовательный туризм, культурный шок.

Annotation

FORMATION OF POLYCULTURAL COMPETENCE OF FUTURE PERSONNEL OF HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS

Lutaieva T.V.

In article the importance of formation a polycultural competence of future personnel of higher educational institutions is shown, the ways and methods of forming a multi-cultural competence are proved.

Key words: polycultural competence, tolerance, intercultural communication, educational tourism, culture shock.

Вступ

Постановка проблеми. У ХХІ ст. Україна визначила свій орієнтир на входження в освітній простір Європи. Болонський процес, сприяючи інтеграції в Європі і в Європу, передбачає мобільність студентів та викладацького складу, залучення до Європи великої кількості студентів з інших регіонів світу, що обумовлює необхідність формування полікультурної компетентності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях висвітлюється зміст поняття "полікультурна компетентність", аналізується співвідношення освіти й культури (Н. Крилова [3], Н. Якса [11], А. Солодка [9] та інші), розглядаються шляхи формування полікультурної компетентності викладачів середніх навчальних закладів (В. Кузьменко, А. Гончаренко [4]), формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах поліетнічного середовища (О. Гуренко [1]). Викликають значний інтерес дослідження О. Садохіна [8], де висвітлюється методика навчання міжкультурній комунікації. Методику визначення соціальної дистанції між національними групами розробили доктор соціологічних наук Н. Паніна та генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології В. Паніотто [7].

Невирішені складові загальної проблеми. Незважаючи на велику кількість досліджень з проблем міжкультурної комунікації, у наукових виданнях відсутнім є систематизований огляд шляхів формування полікультурної компетентності майбутніх науково-педагогічних працівників.

Мета статті полягає в висвітленні, на основі вивчення наукової літератури та аналізу власного досвіду, сутності та шляхів формування полікультурної компетентності майбутніх викладачів ВНЗ.

Виклад основного матеріалу дослідження

Поширеним у науковій літературі є поняття "міжкультурна компетентність" та "полікультурна компетентність". За визначенням російської дослідниці Н. Крилової, полікультурність - здатність виховання й освіти виявити різноманітність культури, відобразити культуру як складний процес взаємодії всіх типів культур; здатність створити умови для формування культурної толерантності, ціннісних орієнтацій молоді [3, с. 78]. На думку Н. Якси, полікультурну освіту можна розглядати як частину освіти, яка сприяє засвоєнню особистістю інших культур, поясненню спільного й відмінного у традиціях, культурних цінностях народів [11, с. 36]. А. Солодка зазначає, що в понятті "полікультурна освіта" розглядаються фундаментальні якості культури, виховання, освіти в їхньому взаємозв'язку, які відображають єдність загальнолюдського, національного, інтернаціонального у світовій педагогічній науці [9, с. 48]. На думку В. Кузьменка та А. Гончаренка, полікультурна компетентність - здатність особистості жити й діяти в багатокультурному середовищі [4, с. 48].

Означене поняття тісно пов'язане з поняттям "міжкультурна комунікація". Міжкультурна комунікація - процес спілкування та взаємодії, що здійснюється між представниками різних культур та має на меті досягнення взаєморозуміння (О. Садохін) [3, с. 78-79]. Поняття "полікультурна компетентність" тісно пов'язане також з поняттям "культура міжнаціональних відносин". Виховання культури міжнаціональних відносин, на думку З. Гасанова, складається з наступних компонентів: а) повідомлення індивіду чи окремій популяції певного кола знань, у тому числі й мовного, того чи іншого народу, з його соціально-психологічними характеристиками, моральними установками; б) формування громадсько-патріотичних і загальнолюдських почуттів на основі емоційно-акцентованого осмислення знань, які сприймаються, їх "переведення" в особисті погляди і переконання; в) накопичення позитивного досвіду спілкування з людьми різних націй і конфесій [10].

До професійно-значущих якостей полікультурної компетентності педагога варто віднести: гнучкість (уміння адаптуватися до ситуацій педагогічної взаємодії, що змінюються); комунікабельність (уміння будувати діалог з представниками різних національностей); здатність до співробітництва (відкритість педагога та його готовність до налагодження взаємодії); емпатичність (уміння емоційно відгукуватися на проблеми студента); толерантність (здатність сприймати, поважати думки, переконання студента).

Толерантний підхід у міжкультурній комунікації означає терпимість до іншого способу життя, поведінки, інших поглядів, звичок, вірувань, бізнес-поведінки [8, с. 238-241]. Такий підхід є ознакою впевненості в собі й усвідомлення надійності власних позицій, які не бояться порівняння з іншими точками зору і не уникають духовної конкуренції.

На сьогодні в Україні на загальнодержавному рівні відсутній єдиний науковий підхід до вирішення проблеми підготовки викладачів ВНЗ до роботи в умовах багатокультурності сучасного суспільства. Окремі аспекти окресленої проблеми побічно розглядаються у змісті навчальних дисциплін, але в умовах інтернаціоналізації освіти, на наш погляд, необхідно організувати цілеспрямовану систематичну роботу з виховання міжкультурної толерантності як професійно значущої риси особистості майбутнього викладача ВНЗ.

Сучасними викладачами вищої школи рідко використовуються методики виявлення, а тим більше вимірювання сформованості в магістрантів певних ціннісних орієнтацій. Подібне явище можна пояснити тривалою орієнтованістю вітчизняної системи професійної підготовки майбутніх педагогів на так звану знаннєву освітню парадигму.

Для створення діагностичного інструментарію моніторингу процесу формування міжкультурної толерантності як професійно важливої особистісної якості майбутнього фахівця та вимірювання кінцевого рівня її сформованості освітянам доцільно звернутися до робіт соціальних психологів та етнопсихологів. Найбільш ефективними нам уявляються створені науковцями діагностичні методики, що пройшли достатню апробацію та підтвердили свою валідність і надійність. Насамперед, маємо на увазі шкалу соціальної дистанції Е. Богардуса, методики "Визначення соціальної дистанції між національними групами" Н. Паніної та В. Паніотто, "Етнічна толерантність-інтолерантність" Н. Лебедєвої, "Рівень комунікативної толерантності" В. Бойка, "Етнічна ідентичність" О. Романової, "Типи етнічної ідентичності" Г. Солдатової, "Інтолерантність-толерантність" Л. Почебут та інші.

Методика формування міжкультурної толерантності висвітлювалася у роботах О. Садохіна, який виділяє декілька апробованих способів підготовки індивіда до міжкультурної взаємодії. Серед них дидактичні методи навчання (просвіта, орієнтування, моделювання) й емпіричні - тренінги. Просвіта - набуття знань про культуру. Орієнтування - надання рецептів поведінки в ситуаціях, що найбільш часто зустрічаються. Моделювання - метод навчання, орієнтований на отримання знань на основі дослідження штучних моделей (умовних зразків, схем та процесів), що відповідають ситуації міжкультурного спілкування. Тренінг, як метод навчальних занять - програма різнобічних вправ, що планомірно здійснюється з метою формування й удосконалення умінь і навичок у тій чи іншій сфері людської діяльності [8, с. 250-251].

Полікультурній освіченості майбутніх науково-педагогічних працівників, на нашу думку, в першу чергу сприяє вивчення культурологічних дисциплін ("Естетика та історія культури" та інших), іноземних мов, таких професійно-орієнтованих дисциплін як "Світовий досвід та організація університетської освіти", "Теорія і практика професійної освіти в Україні", "Професійна етика викладача вищої школи". Цінний внесок у створення інформаційної бази профілактики інтолерантного ставлення майбутніх викладачів ВНЗ до проявів інокультурності в поліетнічному суспільстві може зробити навчальний курс порівняльно-культурологічної етнопедагогіки.

У рамках позааудиторної роботи важливо проводити такі культурні заходи як тижні культури певних країн, фестивалі, вікторини. Ефективним є формування ціннісних орієнтацій майбутніх науково-педагогічних працівників шляхом організації освітнього туризму. В "Енциклопедичному словнику-довіднику з туризму" зафіксовано таке визначення: освітній туризм - це туристична поїздка, під час якої турист поєднує відпочинок і навчання [2, с. 223]. Сьогодні можна виділити кілька видів освітнього туризму: екскурсійно-ознайомчі подорожі по різних містах, природних зонах і країнах; навчальні поїздки з метою вивчення іноземної мови або тих чи інших загальноосвітніх або спеціальних предметів; ознайомчі поїздки до установи, організації та на підприємства; наукові і навчальні стажування в установах, організаціях і на підприємствах; участь у семінарах, конференціях, з'їздах, конгресах, майстер-класах, мета яких - отримання нової професійно-важливої інформації.

Основний недолік вищої школи у питанні організації освітнього туризму - рідкісність проведення екскурсій та навчальних поїздок; небажання викладачів; ускладнення, які виникають при їх організації. Але така форма проведення занять повністю відповідає вимогам КМСОНП, розвиває здібності діяти толерантно у навколишньому світі.

Дієвим засобом формування полікультурної компетентності майбутніх викладачів ВНЗ є організація реальної взаємодії студентів та магістрантів з видатними вітчизняними та закордонними вченими, із представниками культур світу у рамках вебінарів, навчальних телекомунікаційних проектів.

Важливо, щоб полікультурна компетентність була притаманна і самому викладачу вищої школи, якому для ефективного міжкультурного спілкування необхідно враховуючи досвід видатних освітян минулого. Прикладом для наслідування в процесі організації міжкультурних комунікацій сучасних викладачів може бути життя та діяльність відомих харківських педагогів та науковців другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (А. Краснова, В. Талієва, В. Данилевського, Л. Гіршмана та інших). Статті вчених друкувалися у закордонних часописах, а їх тривалі творчі поїздки за кордон надавали можливість ознайомитися з системою викладання в європейських університетах, сприяли формуванню педагогічної майстерності та впровадженню передового зарубіжного педагогічного досвіду у Харківському університеті. Наукові досягнення вітчизняних освітян ХІХ - початку ХХ ст. отримували міжнародне визнання. Так, В. Данилевський був обраний членом Німецької Академії наук, членом Морфологічного та фізіологічного товариств при Інституті Пастера в Парижі, Товариства тропічної медицини в Лондоні та неодноразово нагороджувався науковими преміями: ім. А. Хойнацького від Варшавського університету (1884), імені Montyon від Паризької Академії наук (1889), ім. Марі Кінгслі від Інституту тропічної медицини в Ліверпулі (1907).

Міжкультурні комунікації в минулому сприяли формуванню ціннісних орієнтацій освітян. Леопольд Леонардович Гіршман згадував, що коли після закінчення Харківського університету для вдосконалення у лікарській справі він перебував за кордоном, то опинився в атмосфері наукового підйому та віри у високе призначення науки служити на благо людині. Спілкування з визнаними в світі науковцями, спрямованими на керування у своїй діяльності гуманістичними цінностями, вплинуло на молодого вченого. З цього часу він незмінно слідував девізу: "Primum humanitas, Alterum scientia" ("Перш за все людяність, а потім наука") [5, с. 26].

У наш час знання викладачів вищої школи, отримані під час закордонних відряджень, можуть сприяти формуванню серед студентської молоді вміння ефективно співпрацювати з представниками інших країн. З цією метою доцільною є організація стажування деяких викладачів за кордоном, участь науково-педагогічних працівників у міжнародних освітніх і наукових проектах, просування на міжнародному ринку власних освітніх послуг. Дієвими є лекції викладачів інших країн у рамках програм обміну викладачами, студентами, магістрантами, аспірантами. Стає актуальним читання лекцій українським магістрантам та аспірантам іноземними мовами.

Прикладом налагодження міжкультурної комунікації з іноземними колегами можуть служити освітні та професійні заходи, в яких у 2011-2012 роках прийняли участь науково-педагогічні працівники Національного фармацевтичного університету. Це міжнародні конгреси та форуми, виставки-ярмарки, навчальні тренінги-семінари, що організовувалися в Австрії, Польці, Франції, Туркменістані, Казахстані, Тунісі, Китаї та інших країнах світу [6]. полікультурна компетентність викладач

Дослідники зазначають, що важливою проблемою міжкультурної взаємодії в світовому освітньому просторі викладачів українських ВНЗ є їх адаптація під час довгострокових закордонних відряджень до нового соціального і культурного середовища. У ситуації міжкультурного контакту поведінка індивіда змінюється хвилеподібно, нагадує за визначенням антропологів К. Оберга і Д. Фостера "культурну хворобу" і називається культурним шоком [8, с. 122-123].

З медичної точки зору шок - це стан організму, коли на нього діє сильний подразник. Культурний шок - це форма внутрішнього занепокоєння, пов'язаного з утратою зрозумілих комунікативних знаків і символів. Культурний шок проходить п'ять стадій. Перша стадія "медового місяця" пов'язана з наснагою й ейфорією з приводу захоплення новою культурою. Друга стадія (критична): індивід втрачає ілюзії. Третя стадія (суперкритична): індивід потребує максимальної підтримки з боку представників власної культури. Четверта стадія (оптимістична): процес входження особистості в нову сферу міжособистісних відносин. Однак, не виключається і можливість повного заперечення нових культурних феноменів і неминучої втечі, як у переносному ("у себе"), так і в прямому значенні (від'їзд на батьківщину). П'ята стадія (адаптація або інтеграція): якісний стрибок, пов'язаний із розумінням місцевої культури. Культурний шок може виникнути також при поверненні у власну країну із довгострокового зарубіжного відрядження, під час якого людина звикла до окремих ознак іншої культури [8, с. 124-125].

З метою успішного формування полікультурної компетентності та подолання негативних наслідків культурного шоку серед викладачів ВНЗ важливо приймати до складу науково-педагогічних працівників тих молодих фахівців, які володіють іноземними мовами, надавати можливість досвідченим фахівцям ВНЗ вивчати іноземні мови та вдосконалювати набуті знання.

У Національному фармацевтичному університеті накопичений чималий досвід формування полікультурної компетентності: організовуються курси іноземних мов для професорсько-викладацького складу, створено "Етичний кодекс фармацевтичного працівника" (де актуалізується необхідність проявляти терпимість, лояльність і розуміння різних думок, етнокультурних норм та вірувань колег, поважати їх погляди та переконання), зростає кількість викладачів, які, підвищуючи кваліфікацію з психолого-педагогічних засад навчально-виховного процесу, опановують особливості та специфіку міжкультурної взаємодії в світовому освітньому просторі, аналізують поведінку індивіда під час міжкультурних контактів [6].

Висновки і перспективи подальших досліджень

Матеріали даного дослідження дозволяють стверджувати, що міжкультурна (полікультурна) компетентність охоплює полікультурну освіченість, значимі особистісні якості, практичний досвід взаємодії з представниками іншої культури та уміння використовувати свої знання з основ міжкультурної комунікації у професійній діяльності.

На наш погляд, полікультурна освіта молоді передбачає посилення ролі викладача ВНЗ як ключової фігури сучасної системи освіти й ускладнення його професійних функцій як посередника в міжкультурному спілкуванні.

Для успішної адаптації науково-педагогічних працівників до умов нової культури, подолання негативних наслідків культурного шоку потрібні їх особливі зусилля і цілеспрямоване втручання адміністрації ВНЗ. В умовах розвитку інтернаціоналізації освіти, на наш погляд, необхідно адаптувати внутрішній кодекс етики ВНЗ до міжкультурної діяльності освітян з урахуванням сутності полікультурної компетентності та провести відповідне навчання науково-педагогічних працівників. Міжкультурну компетентність майбутніх викладачів українських ВНЗ слід формувати за такими етапами: формування знань щодо правил і норм поведінки, звичаїв, особливостей менталітету, стилю життя представників різних культур світу; формування умінь міжкультурного спілкування; закріплення й перевірка знань, умінь щодо міжкультурних комунікацій. На наш погляд, підготовка до роботи в умовах багатокультурності має бути присутня у змісті професійної педагогічної освіти, по-перше, у формі окремого навчального курсу, по-друге, у різнобічних системних зв'язках з циклами гуманітарних та соціально-економічних, фундаментальних, професійно орієнтованих дисциплін, педагогічною практикою, науково-дослідною роботою студентів та магістрантів. Перспективу дослідження ми вбачаємо в подальшому широкому комплексному вивченні способів підготовки науково-педагогічних працівників до міжкультурної взаємодії.

Використані джерела

1. Гуренко О. Формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів в умовах поліетнічного середовища: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2007-168 с.

2. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / В.А. Смолій, В.К. Федорченко, В.І. Цибух; [передмова В.М. Литвина]. - К.: Видавничий Дім "Слово", 2006. - 372 с.

3. Крылова Н. Культурология образования / Н. Крылова. - М.: Народное образование, 2000. - 272 с.

4. Кузьменко В.В. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи: Навчальний посібник / В.В. Кузьменко, А.А. Гончаренко; за ред. В.В. Кузьменка. - Херсон, 2006. - 92 с.

5. Лесовой В.Н. Идеал врача и человека. К 170-летию со дня рождения Л.Л. Гиршмана / В.Н. Лесовой, З.П. Петрова // UNIVERSITATES. Наука и просвещение. - 2009. - № 1. - С. 16-27.

6. Національний фармацевтичний університет [Электронний ресурс]// Режим доступу: http://ru.nfau.in.ua/?page_id=100.

7. Панина Н.В. Факторы национальной идентичности, толерантности, ксенофобии и антисемитизма в современной Украине / Н.В. Панина // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2005. - № 4. - С. 26-45.

8. Садохин А.П. Межкультурная коммуникация: Учебное пособие / А.П. Садохин. - М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2006. - 288 с.

9. Солодка А.К. Культурологічний зміст полікультурного виховання // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Редкол.: Т.І. Сущенко та ін. - Київ-Запоріжжя. - 2002. - Вип. 27. - С. 47-50.

10. Филонов Г. О культуре межнационального общения. (Рецензия на кн. Гасанова З. Воспитание культуры межнационального общения: методология, теория, практика) / Г. Филонов // Педагогика. - 1999. - № 2. - С. 15-18.

11. Якса Н.В. Міжкультурна взаємодія суб'єктів освітнього процесу: Навчальний посібник / Н.В. Якса. - Житомир, 2007. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru